Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710977
Малює море в глибині
свої картини десь на дні
і мушлями мозаїку складе,
та чи надовго? Хвиля б’є….
Б’є хвиля по високих берегах
і відбивається у світах,
на берег вийшла Афродіта,
у хітоні синьому як нічка.
Посеред хвиль і баранців
чекають подруги швидкі:
німфи морські її вже ждуть,
із острова сусіднього пливуть.
У них дівчачі ігри, не футбол.
тільки морський був волейбол,
у кільце вони кидали м’ячик,
влучно летить той м’яч і скаче.
Бриніло море, звучав сміх,
бризки від десяти дитячих ніг,
аж поки потомилися й пливуть,
вони морську русалку ждуть.
Вона сьогодні обіцяла бути,
щоб зустрічати не забути,
їм завше щось вона несе:
дарунки, чи новин іще.
Аж ось і наближалась точка
зеленого блискучого хвосточка,
і виринав із хвиль з квітів вінок,
веселі очі, плелись коси у танок.
Це виринула з хвиль русалка,
вість принесе, чи звеселяє гарно?
Цього разу новину вона несе,
що школа скоро починається і жде.
У хвилях застрибали німфи швидкі
та поривалися до неї бігти,
і тільки Афродіта ще не знає,
чи у школу її допускають.
Як же вона? І вона хоче,
чи може хтось сказати точно,
чи буде в школі тій вона,
коли прийде звістка ясна?
Русалка дала мушлі-повістки,
були запрошення у них: звістки,
але морська русалка обіцяє:
вона про Афродіту запитає...
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721824
10.02.2017.
Картина із інтернету.