Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754743
“Аттіла суне!” – жахався світ,
від Рейну і до Волги затремтів,
землю топтав кіньми й народи,
світ нищити шукав нагоди.
Бич божий – ось хто це Аттіла,
про нього отаке плели
і викупи йому великі готували,
і були каравани не одні.
До Риму він іде в 452 році,
певно, кінець настане всім,
не буде храмів і палаців,
скульптур, фонтанів, інших див.
Принесли викуп – було мало,
а за таке він голови стинав,
але ось раптом ураз знітився,
викуп прийняв і від’їжджав.
Помре колись таки Аттіла,
розкаже перед смертю він:
за старцями, які вклонялись,
юнак показував лиш злість.
Це вчасно він кулак покаже
і зрозуміє завойовник-боягуз:
викуп бери, бо Рим не здасться,
що Рим із кулаками там і тут.
Цей хлопець йому нагадав,
що Рим перемогти не до снаги
і плазувати всі не стануть,
Рим захищають юнаки!
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757018
20.09.2017.
Віршовано за оповіданням Тараса Франка
“Бич божий” із збірки
“У мандрівці століть.”
Фотографія із інтернету.