«Я проклинаю, – з материнських вуст
Слова камінням падали додолу, –
Хоч матір’ю у світі цім зовусь
Й слова були ще досі невідомі…
Я проклинаю, – рвали ніч уста
Тієї, що жила лише любов’ю, –
Синочок мій не для війни зростав,» –
Під зоряною корчилось габою.
Й калічив серце мамі чорний біль,
Не даючи дрімати небу й ночі…
«Росіє, завинили чим тобі?» –
Вогнем палали материні очі…
Вдихала ніч гіркий цей монолог,
Шукаючи пояснень-аргументів:
Чому так статись у житті могло
І винен хто у сина її смерті?
Сльози її зміліло джерело
Й матуся не зронила і краплини…
Чому в житті так з нею відбулось?
Чом позбулась єдиної дитини?
На небі схід ліниво багровів,
А мати у думках важких блукала:
Як жити їй, афганця удові?
І від прокльонів душу рятувала…
«Я проклинаю,» – плакала трава,
Й німіло небо від її розпуки…
Вже день новий в природі наставав,
Та матінку не залишали муки.
9.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже мудрi, справедливi фрази звучать. Це точно, i в Афганiстанi не за цапову душу скiльки хлопцiв загинуло. Та, радянськi вождi постiйно сували носа у справи iнших краiн. А ще до Афганiстану - у Чехословаччину в 1968 полiзли, послали хлопцiв проливати кров невiдомо за що, а до того в Угорщину в 1956, а до того Радянський Союз на Фiнляндiю напав в 1939, ще й у Радянсько-Фiнськiй вiйнi скiльки загинуло.
Тiльки от у вас у 8 рядку, якщо слова - корчились пiд габою, так тодi правильнiше тут буде у множинi зробити - "корчились", а не "корчилось" - "Пiд зоряною корчились габою".