11.10.2019
Я один із тих, хто дивився і слухав марафон/зустріч Зеленського повністю, від початку та до кінця. Паралельно до своїх справ – малював, прибирав у квартирі, готував їжу. Сьогодні побіжно проглянув реакцію людей у ФБ і майже автоматично отримав враження від цього дійства.
Пан Зеленський.
Для мене нічого нового, просто все вписується в те, що я Читав про нього раніше. Високий емоційний та інтелектуальний рівень спілкування, високі коефіцієнти інтелекту та емоційності інтелекту, щирість та відкритість, рідкісне терпіння і мужність, бо фактично всю частину 4 марафону говорив із вже пошкодженими голосовими зв’язками (і це майстер мовного жанру!).
Мене не здивувала оригінальність дійства, бо це є звичним для нього – неочикуванність, але я мимоволі посміхався, коли йому задавали питання російською, він починав відповідати російською, а потім збивався на українську і говорив тільки нею. Таких випадків було декілька.
Сподобалась його обізнаність вже дійсно на рівні Президента.
Панство Журналісти.
Отут для мене було багато нового, хоча воно і не є новим, просто масив одноденного прояву 300 журналістів стосовно одного адресату питань (більше 500 штук) дав можливість проявити портрет нашої Журналістики. І він вельми сумний.
Журналістів, які задавали гострі та розумні питання коректно і толерантно можна було порахувати по пальцям двох рук. А більшість?
А більшість демонструвало хамство та провокаційність, некоректність та примітивізм мислення, нікчемність питань та прагнення нав’язати дискусію на своїх умовах, самолюбування та вседозволеність. Я мимоволі себе питав: «То всі вони мають вищу фахову освіту? Це що, домінування поганих студентів фаху Журналістика у різних вузах, які так-сяк закінчили вуз?». Враження таке, що так воно і є.
Демократія, яку сповідає та впроваджує у життя пан Зеленський, не означає вседозволеність, але когорта наших журналістів якраз так і сприймає Демократію.
Публіка.
Два коротких епізоди «прориву до тіла Президенту» страждаючих та аура навколо цього показують як глибоко в нас сидить зараза Рашизму – принцип «от приїде господар – господар нас розсудить» та «впасти до ніг царя-батюшки». Це проривалося і в питаннях журналістів.
Коментатори та тощо в паузах.
Так, були вони всякі – хтось славно славив Зеленського від щирого серця чи підхалимські, хтось співчував мужності Президента, хтось коректно говорив якісь зауваження, але не вони правили бал на шпальтах хоча би Фейсбуку – домінували носії ненависті, злості, ворожнечі до героя цього дійства. При цьому серед них більшість натягувала на себе стрій патріота України, хоча дійсним строєм у них була Підлість.
Серед таких людей є солісти.
Це люди, яких російськомовні автори називають ЛОМами (ЛОМ – лидер общественного мнения). Цікавим є те, що українці не використовують цей термін, напевно тому, що абревіатура ЛСМ є немов шматок абревіатури ВЛКСМ. Але такі люди існують, вони «на слуху» і, як правило, вважають себе великими цяцями, які все знають і які мають право вчити всіх як і що робити, особливо повчати пана Зе.
Таких людей вдосталь, але я мимоволі зупиняюсь на трьох: Кондратюк (гросмейстер Кароокі), Скрипін (вважає себе гросмейстером Журналістики) та Майк Щур (шеф-редактор та засновник ТіВі Торонто). Кожний із них встиг в межах свого існування активно показати та проявити ненависть до пана Зе.
Це різні люди, явні патріоти України, розумні, талановиті, то чому у них ненависть до пана Зе? Що об’єднує цих людей в цьому? Марафон пана Зе дав мені можливість зрозуміти в чому справа!
Ці люди хворіють Комплексом Сальєрі – вони нещадно заздрять пану Зе.
У своєму житті я мав нещастя мати спілкування з тими, хто заздрив мені, навіть в межах своєї родини, і знаю яка це велика руйнівна сила!
У нас люблять Таланти після їх смерті.
От, панове, які я, стара людина, зробив висновки після цього Марафону.
***
Якщо комусь здається,що президент здає країну,то вам НЕ здається- це гасло у всеукраїнському вічі: "Ні капітуляції" в якій українці протестували проти імплементації "формули Штайнмаєра",відведення військ з відвойованих позицій,амністії бойовиків і надання особливого статусу Донбасу...
ЛОМ – лидер общественного мнения - українською перекладається як "лідер суспільної думки (ЛСД, а не ЛСМ) і нічого спільного з "жахливою" абревіатурою ВЛКСМ не має.(ЛСД, - англ. Lysergic acid diethylamide — диетиламід лізергінової кислоти) — «еталонний» галюциноген, що отримується з грибного патогена злакових - ріжків. Тут дійсно є глибока алегорія... ЛСД - це той дурман, який ллється з уст деяких лідерів, наділених великими повноваженнями. Ота багатогодинна "діарея", яка лилась на протязі багатогодинного спектакля, - не що інше, як ЛСД. Та ніякі наркотичні засоби і галюцінаці та гра зі штрикавками та пігулками не змогли "затьмарити" ту незрілість і дефініційну плутанину, якою була "припудрена" річ високопоставленного чиновника. Тут, як ніде, були б доречними слова Великого Кобзаря: "якби ви вчились так, як треба..." Далі цитувати слова Пророка нації не має сенсу... бо кожен істинний українець їх знає, як "Отче наш"!
Звичайно, очевидим стає вірогідне...бо театральність і політика - речі несумісні! Стаєтьсяте, про що я попереджав Вас, колего, коли Ви сліпо агітували за фейкову ЗЕКО_маду́! Здадуть, якщо ми це довзолимо їм зробити. Завтра буде не 50, як на параді, а 100 тис. "Захисників Вітчизни"...Я беру в лапки, бо то вже організація, яка врятує Україну від КА-ПІ-ТУК-ЛЯ-ЦІ-Ї і "капітулянтів" (теж лапки, бо зараз ота "зараза" може погубити УКРАЇНУ!)
не....
