Сніжинки ніжні небо розсипало щедро:
Дрібні білясто-чисті філігранні.
Мушнею осідали на ялинки, кедри,
Вбирали в сукні клени, липи рв*яно.
Це перший сніг, що освіжав зими повітря.
Він тихо дихав, йшов, хоча безплотний.
Старанно повівав грудневий вільний вітер,
Грайливо дмухав, мов оса зальотна.
Густішав полохливий срібний сніг щоразу,
Біліли вулиці, дахи будинків.
І стало на душі моїй так любо зранку
Зірками падали легкі сніжинки.
Для радості малечі, і утіх
Щороку випадає перший сніг,
А людям старшим що цей сніг приносить?
Цікаву думку, що дорослим бути досить!
Дозволить це і старість в нас украсти,
Як зможем в сніг, як у дитинство впасти...
Ваша краса слова не може залишати нікого байдужим. Дякую, Світланко, за сніжний позитив.
Так хочеться дочекатися такого "Густого, полохливого снігу", бо в нас його ще не було, а морози до -15 держалися