Є полони безцінні і грати коштовні,
між якими б жила і раділа до скону,
завойовник – далеко (отой, що – назовні),
всі дороги відкриті тобі із полону.
Але той, що в глибинах душі оселився,
прив’язав тебе міцно до місця і часу,
до надії -- хоч цвіт її не знадобився,
але як вона гінко в душі розрослася!
Він пішов нерозумно, як роблять дорослі,
задивившись удалеч, повіявся всує,
одновір’я покинув, що в ньому і досі
найчистіша живильна вода фонтанує.
Гордий поклик свободи? Його ти не чуєш,
а утратам цілуєш духмяні долоні
і за тим, хто пішов, океанно сумуєш,
додивляючись сни в добровільнім полоні.
гарно! 
