Про роман Гері Блеквуда “Крадій у Шекспіра” (Gary Blackwood, The Shakespeare Stealer, 1998), першу частину трилогії.
Від самого початку напрошується зауваження: це ж радше людина створює доручену їй роль; те, яка людина, впливає на виконання ролі. Та зараз мова про зовсім юну людину, яка, як вважається, ще формується: вона вже є з певним життєвим досвідом, певною особистістю, та ще може значно змінитися. І те, як змінюється її місце в житті, впливає на її особистість.
Дуже успішна дитяча книжка, з двома продовженнями. Для кого вона: для дітей-підлітків, яким хочуть показати єлизаветинський театр зсередини й очима однолітків. Вона також, мабуть, - для дорослих, яким треба нагадати, як людина створюється її вихованням, сказати їм: “Важкі обставини можуть впливати погано, але й тоді не все ще втрачено. Необов’язково втрачено”. Кому ця книжка не підійде або підійде менше: тим, кого цікавить тема “Образ Шекспіра в художній літературі”. Шекспір у книзі є як персонаж декількох епізодів, і зображення його мало детальне – що називається, щоб основній дії не заважав. Утім, можливо, будуть читачі, які побачать позитивну рису і в такому лаконізмі.
Дія книги відбувається в Англії, переважно у Лондоні 1601 р., і головний герой – хлопець років чотирнадцяти Відж. Це ім’я чи прізвисько? – те й інше, в нього немає іншого імені. Відж виховувався у сирітському притулку і, як і всі вихованці, колись мріяв, що у нього знайдеться родина, може, королівська… Потім він потрапив до чужих рук і був привчений, що його використовують у чужих інтересах. Так само у чужих інтересах Відж потрапляє до Лондона, що сильно змінює його життя. Напрошується паралель з Діком Віттінгтоном з казки – та вона є тільки на початку історії, далі не буде купецької родини і дуже корисної кішки. Буде інша компанія.
Основна дія книги залежить від того, що у Віджа – дві ролі. Ці ролі виключають одна одну, та друга одержана саме тому, що спочатку дана перша… Як це може бути? Перша роль Віджа – крадій. Йому велено записати текст п’єси з репертуару “Слуг лорда-камергера“ і передати своєму господареві, щоб той передав його своїй театральній трупі. Яка п’єса? Нова, яка буде великою, “Трагедія про Гамлета, принца Данського“. А друга роль Віджа – хлопець-актор у трупі “Слуг лорда-камергера”. Цю роль він прийняв за своєю ініціативою, коли виникла небезпека, що першу виконати не вдасться; ця роль Віджеві подобається більше.
Тепер необхідне пояснення подробиць. Відж письменний, вміє читати й писати і англійською, і латиною, що найголовніше – володіє навичкою скоропису з допомогою символів. Його перший господар, парафіяльний священик, навчив його грамоті й цій системі свого винаходу, щоб Віджеві не лише робити за ним нотатки, але й красти проповіді інших парафіяльних священиків. За розпорядженням нового господаря Відж має записати текст “Гамлета”, будучи присутній на перших виставах. Коли роботу майже закінчено, Відж губить свою книжку з нотатками. Щоб уникнути підозр акторів, які застали його, і виконати задачу, Відж заявляє, що сам хоче стати актором – і прийнятий до трупи “Слуг лорда-камергера”.
Чи добрий хлопчик Відж? Добрий, але не в тому сенсі, який звичайно очікується батьками і шкільними вчителями. Його характер краще для початку описати з допомогою заперечень: він не озлився до кінця, не мститься життю за свої нещастя, не абсолютизує моральності. У сирітському притулку його не надто навчали, що добре, а що погано: наскільки він може сказати, добре – це те, що йде тобі на користь, а погано – все те, що тобі зашкоджує. З живим розумом, спостережливий, здатний вдосконалити не їм вигадану систему скоропису. Звиклий прикидатися, оскільки це потрібно, щоб уникнути покарання, - і це стане йому в пригоді, щоб грати, коли він стане актором. Звиклий чекати, дивитися, сподіватися на краще. Здатний дати себе захопити новим враженням. Коли він вперше опинився в театрі й на виставі “Гамлета”, Відж одразу вживається до дії – не як досвідчений критик із виробленою холодністю, а як той, хто разом із героями переживає те, що відбувається. Він готовий закликати Гамлета не зволікати, але й розуміє, чому той зволікає.
Дуже швидко видно, що Відж став таким, яким його взнає читач, саме тому, що в нього не було сім’ї – кола осіб, яких він любив би і які любили б його. Він жив як той, хто звик, що його використовують, під впливом загрози покарання. Свою сім’ю, свій дім Відж знаходить серед акторів, коли стає учнем і вперше бачить інший стимул, окрім покарання – аплодисменти, а також узнає заклик до взаємної допомоги. Це не означає – застереження необхідне – що всі актори трупи стають чудовими товаришами Віджа. Його головний неприятель – Нік, який має перейти на чоловічі ролі з жіночих і якому Відж, попри їх неприязнь, рятує життя у бійці як членові своєї родини. Згодом уже Ніка спробують використати для крадіжки текста “Гамлета”, і ця небезпека стає безпосереднім приводом для того, щоб Відж обрав між ролями крадія і актора роль актора й став на захист інтересів трупи.
(Щоразу, коли у художньому творі мова йде від першої особи когось із персонажів, читач не зобов’язаний, але може захотіти спитати, у який момент свого життя персонаж пише ці мемуари. Відж розповідає тоді, коли актор у ньому вже переміг крадія – тобто, вже настав щасливий кінець цього роману. Відж, звичайно ж, не оголошує про це читачеві заздалегідь, та одного разу наче обмовляється: йому довелося пробути з акторами ще декілька часу, місяць чи два, перш, ніж він дізнався про долю євреїв у Англії і про долю доктора Лопеса, яка вплинула на створення “Венеціанського купця”…)
Антигерой роману, протиставлена Віджеві фігура, перемога над якою настає в фіналі – його другий господар, Саймон Басс, за чиїм наказом Відж і вирушив красти “Гамлета”. У Басса також дві ролі, точніше сказати – дві маски. Як Басс він – добродушний пан, який думає про прибутки своєї театральної компанії. Та більшу частину дії він постає в романі як Фолкенер/”Сокольничий”, страхітливий персонаж, який начебто від імені Басса має спостерігати за тим, як Відж виконує завдання. Фолкенер чудово б’ється, що, звичайно, оживляє розповідь і створює додатковий символ: битва добра й зла відбувається у буквальному сенсі. У масці Фолкенера Басса впізнати неможна, і, хоча ближче до початку читатечеві натякають, що це – одна людина у різних подобах, потім про це забувають. Віджа, отже, теж можна обдурити. Історію Басса Відж і читач узнають по частинах: він – хрещений вимушено єврей, колись – також актор “Слуг лорда-камергера”, колись – виконавець ролі Шейлока (за історичним свідоцтвом, якого в романі не згадують, Шейлока грав Річард Бербедж. Басс за романом, видимо, грав цю роль раніше). Відж обирає роль актора тому, що вона зробить його щасливішим. Басс носить маску Фолкенера тому, що вона виражає його сутність людини жорстокої. (Через Басса роман можна звинуватити в антисемітизмі, хоча лиха євреїв в Англії в ньому не замовчуються).
Майстер Шекспір, як сказано, в цьому романі діє мало. Він не може не бути присутній, якщо Відж поступив до трупи “Слуг лорда-камергера”, ще й мова йде про першу постановку “Гамлета”, та з’являється Шекспір в романі нечасто, між ним і головним героєм завжди – велика дистанція. Тут може вимагатися ще одне застереження. У тому світі, де Відж і майстер Шекспір ходять по землі, великої слави майстра Шекспіра ще немає. У тому світі, де читатимуть цей роман, вона є. Відж свою історію перетворення з крадія на актора розповідає для своїх сучасників, а автор роману цю історію – для тих, хто живе наприкінці XX століття й пізніше. Саме цим і може пояснюввтися такий підход: авторові не потрібно, щоб драматург трупи затуляв від читачів головного героя роману, та для характеристики головного героя фігура драматурга теж може стати у пригоді.
Відомості про Шекспіра в романі даються переважно у формі чужих відгуків, які чує Відж, незмінно шанобливих, та коротких. Вперше про Шекспіра говорить Віджу Басс, як про “поета высокої якості, можливо, генія”. Здавалося б, присутстність Віджа на виставі “Гамлет” – нагода звернути читацьку увагу на виконавця ролі Привида, та автор цією нагодою не користується. Відж не навимсно плямує темний костюм Шекспіра білою фарбою, за що одержує невеселий жарт. Віджу говорять про Шекспіра як про замкнену й дуже зайняту людину, іноді запальну, та не низьку духом, колись відому як добрий товариш, та вражену меланхолією (при цьому перший господар Віджа – ще й автор твору про меланхолію, який майстер Шекспір нібито вважає безцінним). Розповідають трохи про нещасну любов, про дружину й дочок в Стратфорді, які цій любові не завадили, про сина, який “виріс хворим і помер”. Імені сина не називають і ніяк його з тією самою п’єсою не пов’язують, хоча про інші обставини, які, як вважається, вплинули на п’єсу – загибель Ессекса – в романі розповідається. Відж бачить Шекспіра як “схожого на цигана чоловіка з високим лобом і гривою кучерявого чорного волосся” (с). В одному епізоді книги Шекспір у присутності Віджа дивиться у театральне дзеркало як у магічне – напевно, обмірковуючи нову п’єсу. Отже, Відж володіє й образним мисленням. У іншому епізоді Відж не навмисно приймає Шекспіра за Фолкенера – можливо, ще один спосіб протиставити між собою дві ролі головного героя роману, ролі крадія й актора. Шекспір дає інструкції на репетиціях, його роль в трупі з очевидністю насамперед – роль драматурга, адміністративними питаннями він не опікується. Рішення про зарахування до трупи нікому не відомого Віджа приймається без його участі. Та Шекспір и не злопам’ятний, прощає Віджу участь у полюванні на текст “Гамлета”. Мабуть, найцікавіші у книзі пов’язані з Шекспіром зауваження – ось ці. У зв’язку із бійкою Ніка Відж зауважує, що честь – не те, за що, на його погляд, варто битися. Отже, Відж вважає так само, як сер Джон Фальстаф, з яким на момент цього свого висловлення він поки ще не знайомий – а читач може бути знайомий і згадати. Але ближче до кінця Відж не згодний зі знаменитими словами з “Ромео і Джульєтти” “Розлука – така солодка печаль” (‘Parting is such sweet sorrow’). Отже, Відж надає перевагу самостійному мисленню, довіряє не стільки авторитетам, скільки власному досвідові.
Річарду Бербеджу в романі приділено ще менше уваги. Вони з Віджем грають спільно, і Бербедж виявляє терпіння, та нечасто виражає справжні тепло й дружелюбність. З дорослих акторів трупи “Слуг лорда-камергера” більше помітні в романі Джон Хемінгс і Роберт Армін – ймовірно, щоб вони, будучи менш знаменитими, ніж Бербедж, запам’яталися читачеві краще. Хемінгс, згодом – один з видавців Першого Фоліо, керує трупою; він зображений у романі як перший виконавець ролі Полонія і заїкається поза сценою – та не на сцені. Роберт Армін, виконавець ролей шекспирівських блазнів, тут насамперед – вчитель фехтування хлопців-акторів. Саме він перемагає у вирішальному бою негативного героя Басса/Фолкенера.
Відж здружився з двома хлопцями-акторами, Сандером і Джуліаном. Джуліан забезпечує головний сюрприз роману: він виявляється перевдягненою дівчинкою, Джулією. Оскільки викрита Джулія грати в трупі далі не може, Віджу надається чудова можливість для утвердження в новому житті. Він введений замість Джулії і під її керівництвом на роль Офелії в придворній виставі “Гамлет”. Впорався він настільки добре, що заслужив похвалу особисто королеви.
Книжка цікава, мабуть, насамперед тим, яке головний герой переживає перетворення. Для юних читачів має бути захоплива зображенням елизаветинського театру. Та мені вона сподобалась би більше, якби там було більше Шекспіра як літературного персонажа, і в мене з’явилась думка, що історичний театр як місце дії міг би тут бути будь-який: замість знаменитіших “Слуг лорда-камергера” - конкуренти “Слуги лорда-адмірала”, або ще якась вигадана трупа. Виховна тема тут, мабуть, все ж важливіша, ніж пізнавальна – або дорослому читачеві так легше вирішити. Вважатиму, що Шекспір тут важливий як створювач тієї самої п’єси, яка ще й допомогла Віджу почати нове життя.
ID:
981043
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.04.2023 12:16:28
© дата внесення змiн: 23.04.2023 12:16:28
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
