Не в тому віці я…Не в тому, щоб зірки,
У небі темному в опівночі шукати,
Не в тих роках, напевно, люба, вже і ти…
Та хто сьогодні заборонить нам кохати?
Вже стільки кроків за плечами… На шляхах,
Так довго кожен йшов самотньо до кохання,
Донині я тебе ні разу на руках,
Не ніс, цілуючи у губи, аж до рання.
Надалі все буде не так, як дотепер,
Нехай в минулому залишиться самотність,
Твоя любов, немов стихія, сон, етер,
А ти моя, віднині, золотиста осінь!
Не в тому віці ми, щоб грати у любов,
Як тіло й душу віддавати, то назавжди,
Що нам людські слова, і шепіт їх обмов?
Якщо обійми наші, знаємо ми, справжні.
Якщо затрималось кохання десь в краях,
Де не судилось бути юними нам поряд,
Йому пробачимо…А все, що снилось в снах,
Тобі розкаже щиро, з пристрастю, мій погляд.
Надалі все буде не так, як дотепер,
Нехай в минулому залишиться самотність,
Твоя любов, немов стихія, сон, етер,
А ти моя, віднині, золотиста осінь!
ID:
996991
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.10.2023 18:39:51
© дата внесення змiн: 26.10.2023 17:05:00
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
