1.ПРИМХА
Ми – sub rosa – цілувались з вами
В скверику, на Гірці, під клена́ми.
Білі рукави, мов лебеді́,
Нехтуючи день і заборони,
Опустились плавно на погони –
Боже мій! які ми молоді.
(О, мені здається, тільки мати
Вміла вас так ніжно обіймати…)
Офіцер і дама в білім платті,
Мов лілея і листок латаття
В прозорі́ні неба, як воді, -
Боже мій, які ми молоді.
Офіцер і в білім ваша дама:
Нам услід дивились перехожі –
Ми такі прекрасні з вами. Боже!
Пра-прекрасні. З Єви і Адама.
Ми – sub rosa – цілувались з вами.
Але час минув, і вам пора.
Світлотіней бездоганна гра,
Примха
світлотіней під кленами.
2.ПРИХИСТОК ХИМЕР
Цей скверик тихий – прихисток химер.
І не при місяці, а серед світу дня,
Щодня
Приходить жінка у цей сквер,
На ній прозора біла сукня –
Її під кленами чекає офіцер.
Вона іде – легка` її хода.
У леті цвіт каштановий завмер.
Між пелюсток – щаслива й молода.
Між променів – щаслива й молода.
Її під кленами чекає офіцер!
Гойдає віти вальс, кружляють пелюстки…
Відкіль вона? З яких чарівних сфер?
Співають квіти, шепчуться казки:
Її під кленами чекає офіцер…
Цю вишукану стриманість манери
Хіба потверджують бентежні пальці:
З яких світів ви, пане офіцере,
Тут, під клена́ми, на самотній лавці?
З яких світів, часів і поколінь?
Яке там небо, і чи є озон?
Ви бачите, ваш чудернацький кінь
Вже допаса́є наш земний газон.
Ви мовчите. Чекаєте її.
Вона іде – щаслива і прозора.
Завважте, де цвіли молочаї́ –
Упали з неба і палають зорі!
Чого ваш кінь напрягся, як струна?
О, як поспішливо ви скочили на ноги.
Тож зустрічайте: ось вона – Вона!
Спішить до вас з Чумацької Дороги.
...Посеред дня і по́серед людей
(у чімсь вона мені знайома, наче…) –
Цілуйте руку. Тисніть до грудей.
Ви ж бачите – Вона вас ще не бачить.
Чого ж ви мовчите? Скажіть їй слово.
Ви знаєте – по імені назвіть!
Моя любове! О, моя любове!
Не проминай. Не треба мимохідь.
Та він мовчить. Вона його – не бачить.
Між ними відстані – нікчемна п’ядь.
Ще мить, ще мить – і всі квітки заплачуть,
І всі зірки на небо одлетять.
І вглухне вальс. І одцвітуть каштани.
Звичайним стане чудернацький кінь.
І жінка в білім буде тануть, тануть…
І офіцер в густу ввіллється тінь.
Й останню зірку вкреше кінь копи́том.
Вона спахне, і згасне тихий сквер.
І знову не повернуться в ТЕ літо
Чарівна жінка і прекрасний офіцер:
Де колись ми цілувались з вами,
В скверику, на Гірці, під кленами –
Офіцер і в білім ваша дама…
Офіцер і в білім ваша дама.
