Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 12
Пошук

Перевірка розміру




Олесь Олександр

Прочитаний : 7685


Творчість | Біографія | Критика

Україна в старовину

Ліс  густий,  дрімучий,  темний,  
Споконвічний  ліс  росте,  
Не  проб’ється  навіть  сонце  
Крізь  гілля  його  густе.  

Велетенські  граби,  вільхи,  
Сосни,  явори,  дуби  
Раз  в  століття  полягають  
Після  віку  боротьби.  

Де  родились,  там  вмирають,  
Обертаються  у  тлінь,  
На  могилах  виростає  
Ряд  наступних  поколінь.  

По  лісах  шумлять  потоки,  
Смарагдові  від  трави,  
Розпливаючись  то  в  багна,  
То  в  озера,  то  в  стави.  

По  річках,  озерах,  багнах  
Вічний  галас,  вічний  спів,  
Крик  гусей,  качок  і  чапель,  
Зойк  чайок  і  журавлів.  

Лебедині  білі  зграї  
В  небі  хмарами  летять,  
Навкруги  орлині  крила  
Гучно,  хижо  лопотять.  

Над  струмком  спинився  олень,  
Прислухається,  тремтить,  
Десь  почув  непевний  шелест  
І  зникає  через  мить.  

То  ведмідь  ішов  напитись,  
Остудитися  в  воді,  
То  збирають  під  дубами  
Чорні  вепри  жолуді.  

По  лісах  блукали  кози,  
Тури,  олені,  вовки,  
Кабани,  ведмеді,  лосі,  
Рисі,  зубри,  борсуки.  

Не  стихав  до  ночі  галас,  
Дикий  рев  і  ніжний  спів…  
Все  кругом  жило,  змагалось,  
Ліс  дивився  і  шумів.  

По  лісах  дрімучих,  темних,  
З  луком  пращур  наш  ішов,  
З  рисем,  лосем  і  ведмедем  
Він  боровся  і  боров.  

Здобував  він  теплі  хутра,  
М’ясо,  шкуру  на  свій  дах,  
Часом  сам  роздертий  падав  
З  серцем  звіря  у  руках…  

А  на  півдні  за  лісами  
Колихалось  море  трав:  
То  над  степом  буйний  вітер  
На  шовкових  струнах  грав.  

Степ  широкий,  степ  безмежний,  
Де  початок,  де  твій  край?!  
Коли  сам  стрибог  не  знає  —  
У  Дажбога  поспитай.  

В  день  ясний  горіло  сонце,  
Нерухомо  вітер  спав,  
Нерухомо  в  мертвій  тиші  
Степ  незайманий  стояв.  

В  бурю  він  шумів,  як  море,  
І  ховався  в  сизій  млі,  
Полохливо  буйні  трави  
Припадали  до  землі.  

А  зимою  умирав  він,  
Спав  під  килимом  снігів…  
Тихо,  пусто…  Тільки  чути  
Десь  сумне  виття  вовків.  

Та  часами  прогуркочуть  
Диких  коней  табуни;  
Наче  вихори,  здіймають  
Білу  куряву  вони.  
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  

На  лісах  дрімучих,  темних,  
На  незайманих  степах  
Спочивала  Україна  
В  золотих,  дитячих  снах.  

***  

Джерело:  О.Олесь.  “Княжа  Україна”.  —  Київ,  “Веселка”,  1991.  


Нові твори