Прочитаний :  1126
|
Творчість |
Біографія |
Критика
МАНТРИ
Нескінченні тротуари,
нескінченні тротуари
блискучих свічад,
я чекаю примари,
я чекаю примари
мого закохання.
А поки що квітнуть троянди
роз'ятрених ран.
Радісних зір плеяди
затьмив нічний туман.
І вийшов я на дорогу,
де послався срібний караван...
Молодик із-за хмари вистромив роги,
і я вигукнув перший мантр.
Югою знялося закляття,
наче забився метелик в пітьмі,
наче хтось задрав весільне плаття
наляканої землі.
О, пречиста, свята Варваро,
поглянь на мене небом своїх очей,
я тобі місяць скину на тротуари,
а серце вже вирвав з грудей...
Білими пелюстками розсипалось серце,
завихрила ними юга,
і почав викликати мене на герць
насмішкуватий, старий Сатана.
І вийшов я на дорогу,
де килим білих троянд...
Молодик із-за хмари вистромив роги,
і я вигукнув другий мантр.
Риску вузьку закохання
я накреслив навколо себе...
- Гей, виходь, Сатано!
Ми тепер вдвох під небом.
О, пречиста, свята Варваро!
геть струмінь шалених оргій,
в темних, закоханих коритарах
тебе чекає святий Георгій...
І вийшов я на дорогу,
де розсипав хтось діаманти...
Молодик посадив зорю на роги,
і я вигукнув третій мантр.
Не з'явилась свята Варвара,
налякалась минулих оргій,
коло свічад, мов примара,
стояв у задумі святий Георгій.
1921
|
|
![61_main-v1650027050[1].jpg](/upload/poem_all/01013832.jpg){kind=small}
