Прочитаний :  194
|
Творчість |
Біографія |
Критика
В ОРКЕСТРІ СВІТЛА
Мені здається, що навчилась я грати
На дивній арфі сонячних промінь.
Не тільки грати –
Насолоду мати.
Не тільки грати,
Щоб сплакнула мати.
Але ж бо грати, -
Щоб ламали грати
Та землю звуком-променем орати!
Я граю, граю,
Бо живу не скраю…
Торкну струну –
І затріпоче голос-понеділок.
На світ
Уперше гляне цвіт
Із яблуневих гілок,
Промовить:
- Людоньки! А я й не знав,
Що так у цьому світі гарно… -
Торкну другу –
Обізветься вівторок.
Хоч понеділку, звісно, не повтором,
А все ж бринить цвітінням і надією
Та ще й тугою зав’яззю береться.
А я свічусь, немов бджола, над ним,
Над звуком тим,
Що незнайомий з тугою,
Над зав’яззю,
Понад струною другою.
А мислі вже збудили
Голос третій –
Струну, що зведеться середою…
Так добре з молодою середою!
(Коли б то вечір
Не прийшов з бідою…)
Немовби човен плине за водою…
Так стрімко,
Хоч без поруху весла,
Мене чарівна сила понесла.
Ще плине звук мій третій,
Не завмер,
А вже четвертий зводиться –
Четвер.
Ніяким іншим
Зовсім не тотожний,
А басовитий, гнівний
І тривожний.
Ввібрав з усіх він
Континентів гули:
Де ходить смерть,
Де косить смерть –
Щоб чули!
Удалині завмер четвер.
А може, звук-четвер умер?
Відповідайте, вбивці!
Відповідайте, сер,
Перед людьми,
Перед усім живим на світі.
І перед кожною труною,
Й перед моєю звук-струною…
Я з четвергом оцим горю.
Тривогу в бій перетворю!
…Як колихнеться і п’ятниця-струна,
Погляне в душу рідна сторона
З прийдешнім днем і чаром давнини
Та з лунами минулої війни…
І біло заспіває отча хата,
Річечка хлюпнеться
В берег серця.
В долоні вдарять соняшник і гичка –
Усе живе
На материній грядці,
Що зелено
Біжить собі згори…
Та не заколишуся,
На засну,
На хуторі
В солому не зариюсь…
Моя рука на струнах
Не спочине.
І світлий день моєї України
Так зазвучить
У п’ятниці-органі:
Поглухнуть наші вороги погані!
А забринить мій шостий звук –
Субота, -
Збере з усього світу він скорботу
Та ще такого серцю наговорить,
Що тиждень на оркестр перетворить…
Де ж звуки всі –
Бій, трепет, біль і сміх?
Неділя об’єднає їх усіх
Й сама загра,
Неначе повінь-хвиля,
Моя робочо-вихідна неділя.
Сім звуків-струн
Одним акордом
Я покладу в неділю надвечір
На сім веселчиних кольорів.
Прислухаюсь –
Душа в оркестрі світла бенкетує.
|
|
