Прочитаний :  162
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ВЕЧІРКА У СКУЛЬПТОРА МАРКУЗЕНА
Ні кумом не є я йому, ні кузеном,
Навіть не бачилися ніколи.
Просто у скульптора Мар кузена
Дочка попрощалась зі стінами школи,
І він знайомих зібрав на вечірку.
То й ми, люди іншого світу,
Гостювали в земляка Мірка,
Потрапили на сусідову орбіту.
Носами приткнулись авто до садиби,
Як поросята до льохи…
І ми там вкусили американського хліба,
На наш не схожого ані трохи.
Пили з бляшанок джус та воду,
Вписалися у тверезість тієї вечірки,
Так нібито зроду
І не торкались горілки.
Брокпортські вчені мужі
Поляскують бізнесменів по плечах.
І ми наче тут не чужі.
І виглядає із-за дерев нормальний вечір.
Старші пізнають один одного по халявах,
Молодші грають в м’яча на розлогих галявах.
І літають пластмасові тарілочки
Від батька до сина, від мами до дочки.
То й ми з подяки за хліб і сіль
Кинули до Маркузенової дівки
Наш традиційний таріль
З квітами Петриківки,
Аби згадала колись, за літами,
Що й ми у цей двір залітали.
А вже господар веде до майстерні,
Де з міхом ковальським верстати модерні,
Де він над металом властитель і пан,
І свічники стоять мов орган,
То невеличкі, як ті колібрі,
То як мінометри значного калібру.
Тут золото, срібло, і криця, і мідь
Без воску чи лою поки що стоїть…
А як упав на околиці смерк,
Вчинив мар кузен феєрверк
З любові до рідної доні.
Яскріли вогні сині й червоні,
І всі, як діти, плескали в долоні.
І, дякуючи господарю за гостину,
Ми прощалися з ним коло тину.
Та побажали скульптору Мар кузену,
Його братам і кузенам,
Щоб їхні дочки не були воєнними вдовами,
А свічники братались зі свічками пудовими
Чи маленькими, як колібрі,
Це вже – хто з покупців що вибрав.
Та щоб не стояли оті свічники, до речі,
В головах полеглих в бою
Чи померлих з голоду,
Та щоб жили у своєму «раю»,
Хто старий – по-старечи,
А молоді, як належить, молодо,
Та щоб у Мар кузена,
Його братів і кузенів
Над садибами цвіли феєрверки,
Коли вже вогню закортіло,
Та щоб атомний смерч над планетою,
А значить, і над Америкою,
Ніколи не розкрутив мотовило…
І витвори Маркузера стояли поки що без свічок, звісно.
І Маркузен мені руку потиснув.
|
|
