Прочитаний :  1812
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ВОРОН
Мчить теля від зляканої квочки,
Де трава розхлюпала курчат,
А за ним крізь сині молоточки -
Татове і мамине дівча.
І з горба, де сонце жовту скибу
Орють хмар незаймані воли,
Розігнались, позникали з виду,
Над землею тихо попливли.
Лиш теля скружляло над стодолою
І поцілувалося з коровою,
Щоб згори не бачило дівча.
А дівча поникло під тополею,
Там, де хміль заплівся із квасолею,
Там, де можна плакать і мовчать...
На тополі ворон помирає,
Глянув вниз - чи плакав він колись?
Увостаннє землю споглядає,
Налітавсь, набачивсь - не наживсь!
Триста літ він не міняв сорочки, -
А тепер не пережить курчат!
Унизу по синіх молоточках
Йде з телям заплакане дівча.
1956
|
|
