Прочитаний :  224
|
Творчість |
Біографія |
Критика
САЛЬВАДОР
I
Чорте, засмаглий у короні ритмічних церков,
Танцюристе на пагорбах із буґенвілем 24 на стегнах,
Коралевим кущем розгалужуєш свої жили.
Яку жертву запрагли Ошóссі, Ошýм, Ошаля 25 ,
Щоб придбати зашептане зілля на щастя
Для відмовлення окрушини доброї долі,
Що загарбала срібними нігтями твоя фіґа з гебану 26 ?
Ти танцюєш Саломеєю з моїм вирваним серцем.
у топазових бризках твій регіт зарошує ніч.
II
Заклинаю твоє ім’я в реліквіях забуття.
Амарантове листя потопає в гербаріях снів,
Кам’яніє орлиця, що пручалася в пазурях сонця,
Замерзають у штилі потоки еолових арф,
Свічки із слонової кості оплакують вічність,
І меандри в троянді перетворені в амоніт.
Згасла веселка на лоні солоних лілей,
Відцвіла Єманжá на воді голубиними кроками,
Океановий келих відрікся спраглої мушлі,
Що кривавила перлямутр, доки мідна рука
Не вирвала з матки на світ барокковий метеор.
III
Тому, що Тереза спрагла, запалася в землю криниця,
Щоб з голоду гризла нігті, зітліла хлібина з зіниць.
Убили їй батька ? Слід зарізати матір, сестрою підтерти завулок,
А як немає сандалів, треба обтяти їй ноги об пень.
Тому, що Тереза співає, мурашва їй наддовбує груди,
Тому, що кохає — в пазусі скорпіон.
Перекидаються жебраки слинороті
Її ім’ям надів’ялим — цвітом іпé 27.
Камінь у кіш їй кинуть, як розносить білизну по людях,
Аж вилущить квасний плід у гірких бур’янах,
Тоді їй покажуть, як на подвір’ї сусіда
Діти козу запрягають у тачку,
Як садить морелю для білої жінки коханий,
І дадуть їй ножа, хай заколе пантеру, що в серці щемить;
Бо чорне злеліяли щастя Ошóссі, Ошýм, Ошаля,
Погравшися нею на ярмарку долі,
Шматяною лялькою з жахом роздертих очей.
IV
На злитті трьох доріг
В розмальованих кахлях —
Там святилище на колоні :
Богородице Діво.
На злитті трьох доріг
Ждала тебе рідна доля,
Мружила хижі агати
Кішка, що була Сфінкс.
У долі серпанок пом’ятий,
Заяложена китиця в жмені.
Привітала тебе святим усміхом
Доля причинна.
На злитті трьох доріг
Ти сіяла від щастя,
Що кришилося м’якушем хліба
За твоїми зіницями.
V
Коли до камінних сходів хвилясто
Напливають чорні хоéфори 28,
Короновані алябастром і білошумним квіттям,
Стелити Ісусові Доброї Смерти 29
Саморобний саван своєї покори,
Кануть з очей виноградні грона
Над звітрілими мапами рук
Прошаків щастя на перехрестях, як ти, Терезо.
Моя доля цідиться струменем у твою,
І напучнявіла річка вливається устям в людське страждання.
Вже не самотня, цілую пом’ятий шовк твоєї щоки
І павутинні узори спрацьованих пальців.
Може, викличу свічку в твоїх зіницях, Терезо.
Поклади алябастровий дзбан на чоло
І провадь мене понад брудом ритмічними кроками
В Сальвадор, оперезаний світлом воскресним.
Понесу за тобою твій козуб стрільчастими сходами,
Де твоя передчасна дитина — метелик з емалі —
Поведе нас у рай крізь дзвіницю розквітлого жакарандá 30.
|
|
![61_main-v1650027050[1].jpg](/upload/poem_all/01013832.jpg){kind=small}
