У ліхтарні всесвітнього міста
ростуть голоси
як липи на еспланадах кав’ярень
Хаос камінь огонь
і над усім –
архангельська труба
Армстронга
язичеське древнє тубільське грання
вривається в душу неначе нектар
щоб спалити себе
насправді
тільки в літньому небі
старий двомоторний літак
зависнув на крилах і падає
а над ним –
архангельська труба
Армстронга
двадцять років пройде
наче двадцять століть
я усіх пригадаю на ймення
там я п’ю із живими вино
із Грицьком Чубаєм закарпатське вино
адже Ужгород все ж не Париж
андеграунд зі Львова –
Микола Рябчук і Олежко Лишега –
не зречуся ніколи тієї пори
коли всі ми були як богове
не зречуся
ще такий молодий ювілей у Скунця
тридцять три –
і вже він на Голготі
і живий і воскреслий Іван Каламар
денно й нощно випитує час каяття
у тезка ув Івана Чендея
і Василь Бесараб у блукальських огнях
геніальній дитині на хліб подає –
і не гасне вогонь у винарні
я прочитую зорі вже спалених літ
і мені з небесі вже махає рукою
вже за мене молодший Грицько
але там угорі
там річка небесна тече
над рікою ростуть голоси
як росли голоси над гірською рікою
там Грицько і Галина
Тарасик малий Соломія
там на березі неба і я
але в небі
двомоторний Левіафан
зависнув на крилах
і падає
мурашиний король
розкопав муравлисько зірок
і відкрився такий краєвид
ув очу
я сиджу у винарні
з краєвидом на муравлисько
і кидаю цигарку в вікно
що летить по параболі
й гасне десь наче зоря
у зорянім муравлиську
задихається
дюралевий Левіафан
а над ним –
валторни і труби і скрипки й гобої
п’ють небесний нектар
щоб спалити себе насправді
світлі духи алкоголю
вибухають фонтанами лип
і згоряють насправді
178
