Творчість |
Біографія |
Критика
ЛЮДИНА
+
1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна, лиш вітер
обертає хмар важенні жорна. Лиш срібна смерть іде в садиби на
жнива, й кугикає кугач, лулукає сова. Мов кінь, в розгоні
вихор перед прямом брами стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.
Та рвучий подув торсає похмуру тінь, що
сволоком втекти не хоче в далечінь. Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось,
бач: перед брамою стоїть самітний хтось.
2 “Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш, задивлений в
покрівлю хмурих, сивих веж? Навіщо неспокійний зір підносиш
зчаста?” “Я жду, бо замкнене за брамою є щастя”. “Як
довго, гей, як довго, сірий друже, ждеш? Чи день, чи два, чи три, чи, може,
тиждень теж?” “Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,
вже відколи колишеться на осі світ”. “Скажи твоє імення,
брате мій, що ждеш так довго, довго, цілий вік безмеж, що
навіть згорбилась тобі з утоми спина. Скажи твоє йм’я!” — “Моє
ім’я… людина”.
Джерело: Бібліотека Української поезії.
|