ці тексти як жінки регочуть віддаються
виношують тремтять від дотику руки
а їхній чорний трон на паперовім блюдці
немов старий магніт притягує зірки
їм сниться по ночах шалений шов бетону
підземної стіни точений барельєф
і місяць як кольє стискає плоть червону
і венам золотим розлитись не дає
ці тексти як жінки вони старіють зранку
але котрогось дня коли на вітражах
старенький принцип жах зірве ажурну рампу
із їхніх гордих лон обсиплеться іржа
і вкриті золотим пахучим ластовинням
вони тобі прийдуть немов під образи
ти винен їм цей світ ти кожен їхній вигин
губами обома в повітрі зобразив
ти рвав їх на шматки зализував їм рани
леліяв як дітей як потолоку дер
тепер вони твої але чому іване
ти жодного із них не вимовиш тепер
255
