Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру




Шевченко Тарас

Прочитаний : 29403


Творчість | Біографія | Критика

"Не спалося, – а ніч, як море..."

***  

Не  спалося,  –  а  ніч,  як  море.  
(Хоч  діялось  не  восени,  
Так  у  неволі.)  До  стіни  
Не  заговориш  ні  про  горе,  
Ні  про  младенческие  сны.  
Верчуся,  світу  дожидаю,  
А  за  дверима  про  своє  
Солдатськеє  нежитіє  
Два  часовії  розмовляють.  

1  

Така  ухабиста  собой,  
И  меньше  белой  не  дарила.  
А  барин  бедненький  такой.  
Меня-то,  слышь,  и  подсмотрили,  
Свезли  в  Калугу,  и  забрили.  
Так  вот  те  случай-то  какой!  

2  

А  я…  аж  страшно,  як  згадаю.  
Я  сам  пішов  у  москалі;  
Таки  ж  у  нашому  селі  
Назнав  я  дівчину…  Вчащаю  
І  матір  удову  єднаю.  
Так  пан  заклятий  не  дає.  
Мала,  каже;  –  нехай,  дождуся.  
І,  знай,  вчащаю  до  Ганнусі.  
На  той  рік  знову  за  своє;  
Пішов  я  з  матір'ю  просити.  
«Шкода,  –  каже,  –  і  не  проси.  
П'ятсот,  –  каже,  –  коли  даси,  
Бери  хоч  зараз…»  Що  робити!  
Головко  бідна!  Позичать?  
Та  хто  таку  позичить  силу?  
Пішов  я,  брате,  зароблять.  
І  де  вже  ноги  не  носили,  
Поки  ті  гроші  заробив.  
Я  годів  зо  два  проходив  
По  Чорноморії,  по  Дону…  
І  подарунків  накупив  
Найдорогіших…  От  вертаюсь  
В  село  до  дівчини  вночі  –  
Аж  тілько  мати  на  печі,  
Та  й  та,  сердешна,  умирає,  
А  хата  пусткою  гниє.  
Я  викресав  огню,  до  неї…  
Од  неї  пахне  вже  землею,  
Уже  й  мене  не  пізнає!  
Я  до  попа  та  до  сусіди,  
Привів  попа,  та  не  застав  –  
Вона  вже  вмерла.  Нема  й  сліду  
Моєї  Ганни.  Я  спитав  
Таки  сусіду  про  Ганнусю.  
«Хіба  ти  й  досі  ще  не  знаєш?  
Ганнуся  на  Сибір  пішла.  
До  панича,  бачиш,  ходила,  
Поки  дитину  привела  
Та  у  криниці  й  затопила».  
Неначе  згага  запекла.  
Я  ледве-ледве  вийшов  з  хати,  
Ще  не  світало.  Я  в  палати  
Пішов  з  ножем,  не  чув  землі…  
Аж  панича  вже  одвезли  
У  школу  в  Київ.  От  як,  брате!  
Осталися  і  батько  й  мати,  
А  я  пішов  у  москалі.  
І  досі  страшно,  як  згадаю.  
Хотів  палати  запалить  
Або  себе  занапастить,  
Та  бог  помилував…  А  знаєш,  
Його  до  нас  перевели  
Із  армії  чи  що?  

1  

Так  что  же,  

Ну,  вот  теперь  и  приколи.  

2  

Нехай  собі.  А  бог  поможе,  
І  так  забудеться  колись.  

Вони  ще  довго  говорили,  
Я  став  перед  світом  дрімать,  
І  паничі  мені  приснились  
І  не  дали,  погані,  спать.  

[Між  19  і  30  травня  1847,  
С.-Петербург]

Джерело


Нові твори