Прочитаний :  1202
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ДІД-ПАСІШНИК
А.П. Рославському
Під яблонню зеленою хлоп'та сидять,
А вколо їх меж листями та бджоли гудять,
І дід посередині на кобхоньці грає
І старую пісеньку молодицям співає;
І жодний не рушиться: всі очі встромили
На діда; всі слухають, буцім оніміли!
Співає дідусь і внуку, і сину,
Співає дідусь про стар́у годину!
Було колись - між всіма городами
Старий був город Київ чепуривсь,
Із банями, над ясними хрестами
У славному Дніпрі-ріці лиснівсь;
Там в теремах князі бенкетовали,
А піснярі про їх діла співали.
Було колись: вкраїнську ясну долю
Розшарпали недобрії брати;
Було колись: недолю і неволю
К нам принесли татарськії орди;
Із Києва зробили попелище,
І запустів наш край, як гробовище.
Було колись: завзятий гайдамака
В степах широких вітри впереджав;
Без ласки він, обшарпаний бурлака,
До смерті все сусіднє забивав.
Але недовго парубки тулялись:
Господь поміг - вони угамувались.
Було колись: Лантинщина-попівна
Ввійшла до нас: прийшлося всім хворать!
Нас налигала Польща супротивна,
І стидко-бридко роки ті згадать:
Святі церкви усі були замкнуті,
І бідні люде мерли без покути.
Було колись: Хмельницький з козаками
Бездольную Вкраїну визволяв,
І усівав свої степи костями,
І самій Польщі тусана давав:
Король, пани Потоцькі, Вишневецькі,
Затуркані, скакали по-німецьки.
Було колись: недоля вмудровалась,
І знову лях, жахнутий одлигнув;
Вкраїна вп'ять була заколихалась,
І вп'ять було нас ворог надавнув.
Московський цар за бідних уступився
І за своїх дітей з ляхами бився.
Було колись: Петро наш ім'ятнитий
Хмельницького волення допевняв
І, як той звір, увесь в крові облитий,
З поганцями Вкраїну рабовав:
Хотів в ставу позбави і недолі
Нагибать скраб слабоди і визволу!
Було колись: як чайка луговая,
Що при дорозі вивела дітей
(Жнива прийшли, вона кружком літає:
Кигиче, мов прохається в людей),
Вперед і взад, все тілько лихо бачить, -
І вдень, і вніч Вкраїна наша плачеть.
Було колись: лукавий наш Мазепа,
Чьє мення вам тепера й гидь і страсть,
Заворушивсь, - та й піднялась халепа:
Поквапились добуть або пропасть!
Але Полтаву наші поминають,
А гетьмана глумують, проклинають.
Було колись: Павло наш не злякався:
Перед царем як гетьман різво став
І думку ту повідать не вбоявся,
Що, як дитя, у мислі годовав;
І він знудивсь, на чужині з'єднанний;
За ним - він був українець останній.
Блідніє наш дідусенько: голос ізмінився,
Як липонька підцюкана, набік похилився;
І кобзонька додолоньку з брязгом покотилася,
І пісенька неспітая у вітрі розлетілася!
|
|
![61_main-v1650027050[1].jpg](/upload/poem_all/01013832.jpg){kind=small}
