Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 9
Пошук

Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 514


Творчість | Біографія | Критика

4. ПІСНЯ ТРЕТЯ

         І
Вельможний  рід  Рарожинських
Початку  не  має:
Як  розжився,  збагатився  -
Ніхто  не  зазнає.

Може,  ще  тоді,  як  Каїн
Завидував  брату
Судила  їм  сліпа  доля
Здобичу  багату.

Може,  предки  умочали
В  людській  крові  руки...
Забули  те,  занедбали
Вельможні  унуки.

Паненятами  рождались,
Панами  вмирали;
З  високої  високості
На  люд  позирали.

І  хилилась  уся  шляхта
Під  панськую  руку,
Оддавала  дітей  своїх
У  двірську  науку.

Тим  дворянством  пишаючись,
Училася  шляхта,
Як  достатком  та  гонором
Пережважить  брата;

Як  підданську  нахиляти
Шию  під  кормигу;
Як  саджати  бунтовників
У  темну  хурдигу.

Царювали  Рарожинські
В  шляхетській  громаді,
Старші  в  війську,  самовладні
На  сеймовій  раді.

І  із  роду  в  рід  привикли
Себе  поважати:
"Кому  робить,  кому  служить,
А  нам  -  панувати.

Сам  господь  нам  указує
Владичню  роботу:
Хилить  під  нас  братів-шляхту
І  хамську  темноту.

З  ким  зотнемся  на  границі  -
Він  нам  помагає,
Із  роду  в  рід  Рарожинських
Добра  розширяє.

Так  судилося  на  небі,
Щоб  роди  старинні
Уставляли  суд  і  правду
По  всій  Україні.

Ой  як  з  давніх  було  часів,
Так  повинно  й  бути:
Не  здоліє  того  ладу
Ніхто  повернути".

         ІІ
Ой  правду  мовляли
Вельможні  панове,
Нехиблену  правду,
Поки  не  гукнули
Луги  і  дуброви
Про  козацьку  зраду.

Закрутилась  круто
Зелена  хмелина,
Звившись  на  тичину;
Огласило  хлопство
Шляхту  брехунами
На  всю  Україну.

"Шкода  казнодіям
З  високих  амбонів
Простолюддя  дурити!
Ой  годі  вам,  браття,
Шляхетському  богу
Ладанами  курити!

Ой  зберімось,  браття,
У  чистому  полі
На  спасенну  науку.
Станьмо  одностайно,
Подаймо  брат  брату
У  тяжкій  пригоді  руку".

І  вже  ідуть  різно,
І  вже  гудуть  грізно
Чорні  хмари  з  громами.
Насупилось  небо,
Сяють  лискавиці
Усіма  сторонами.

І  вже  не  одного
Розчахнуло  громом
Кучерявого  дуба...
Втікайте,  панове,
В  Польщу  з  України:
Буде  вам  велика  згуба!

У  Гадячі  славнім
На  Йвана  Купала
Громова  стріла  впала:
У  панський  будинок
Людська  поголоска
Новину  страшну  примчала.

У  Гадячі  славнім
Посеред  базару
Красне  полом'я  палає:
Ой  то  козак  Голка
Із  панцерним  полком
Навкруги  людей  збирає.

У  Гадячі  славнім,
На  велике  свято,
Костьоли  мовчать-пустують:
Ой  посеред  ринку
Козаки  охочі
На  возі  воза  риштують.

Чого  притаїлись
Попи  із  жидами
У  склепах  з  мертвяками?
Ой  високо  має,
На  сонечку  сяє
Корогов  між  козаками.

"Ой  ви,  козаченьки,
Ви,  хижацькі  слуги,
І  ви,  вбогі  гречкосії!
Ой  годі  вам,  браття,
Неситому  панству
Хилить  під  кормигу  шиї.

Ой  хапайте,  браття,
Хто  кий,  хто  дрючину
На  вельможную  спину,
Вирятуймо,  браття,
З  тяжкої  неволі
Свою  рідну  Вкраїну.

Ой  годі  вам,  браття,
Жито  засівати
По  шляхетському  полю.
Гей,  зорімо,  браття,
Свою  предківщину
Та  засіймо  святу  волю".

         ІІІ
Оце  Голка  серед  ринку
З  возів  покликає.
Любо  корогов  княжецька
Над  козаком  грає.

Червоною  китайкою
Пишно  вози  вкриті.
Стоять  мовчки  гадячане,
Мов  у  землю  вриті.

Давно,  давно  таких  річей
Не  чула  Вкраїна:
До  землі  всіх  прихилила
Лихая  година.

Поглядає  брат  на  брата,
А  батько  на  сина:
Чи  вже  й  справді  підніметься  
Уся  Україна?

Чи  вже  справді  розкуються
Невольникам  руки
І  визволять  батьків  сини
А  дідів  унуки?

"Розкуються,  розкуються,
Тільки  всі  вставайте,
На  шляхетські  хитрі  речі
Й  грізьбу  не  вважайте.

Розкується,  поскидає
Кайдани  Вкраїна,
Аби  у  всіх  була  воля
І  дума  єдина.

Розкується,  і  довіку
Вже  того  не  буде,
Щоб  на  пана  працювали
Неволею  люде.

Брати  мої,  зачинайте
Великеє  діло:
Ставши  в  лави,  підступайте
Під  панський  мур  сміло.

Не  вважайте,  що  глибоко
Він  у  землю  врився:
Хто  б  устояв  против  миру,
Ще  той  не  родився.

Предки  ваші  неволею
Той  мур  мурували,  -
По  цеглині  розібрати
Вам  завітували.

Не  страшна  смерть,  хто  надії
На  долю  не  має,
Кого  ворог,  як  той  ворон,
Клює-заїдає.

Слава  тому,  хто  поляже
За  вбогого  брата
І  унукам  перекаже
Вставати  на  ката.

А  проте  прошу  вас,  браття,
Ладу  мого  ждати
І  порядком,  по-лицарській
Під  мур  підсутпати.

Може,  шляхта  схаменеться,
І  попросить  згоди:
Не  бороніть,  -  хай  втікає
За  дніпрові  води.

Хай  втікає  та  накаже
Вельможним  панятам,
Щоб  не  важились  буяти
По  убогим  хатам.

Низько  стоять  хати  наші,
Вгору  дух  палає,  -
Не  минеться  напаснику,
Хто  нас  насідає!"

         ІV
В  обідню  годину
На  Йвана  Купала
Сумно,  сумно  в  Рарожинських
У  будинку  стало.

Старий  Рарожинський
На  ліжку  конає,
Його  дочка-одиначка
З  жалю  омліває.

З  великого  роду
Одна  зостаєтсья...
Зупинились  в  очах  сльози,
Серденько  не  б'ється.

Чорна  потороча
Молитви  читає,
За  дукати  болящому
Гріхи  відпускає.

Що  пан  ні  накоїв
З  молодого  віку,
Довгополий  відпускає
Однині  й  довіку.

Чи  то,  як  козацтво
По  тюрмах  конало,
А  козачки  неволею
Постіль  панам  слали;

Чи  то,  як  панове
Гамували  бунти
І  під  шляхту  позаймали
Козацькі  грунти.

Чи  то,  як  з  Потоцьким
Сільський  люд  карали,
Від  Ніженя  до  Києва
На  палі  саджали,  -

За  все  довгополий
Панові  прощає
І  до  раю  панську  душу
З  миром  одпускає.

           V
В  обідню  годину
На  Йвана  Купала
Сумно,  сумно  в  Раржинських
На  подвір'ї  стало.

Радить  шляхта  раду,
Ставши  кругом  ганку;
Викликає  на  пораду
Вельможну  панянку:

"Ой  що  нам,  вельможна
Панночко,  чинити?
Не  здолієм  проти  хлопства
Замку  боронити.

Повтікали  з  замку
Козаки  надвірні,
Малолюдком  зосталися
Слуги  наші  вірні.

Хоч  же  нас  і  обмаль,
Та  все  ж  чиста  шляхта,  -
Умирати  ми  готові
За  пана  і  брата!

Чесне  панібратство
Дорожче  нам  плати,  -
За  ваш  гонор  і  здоро'я
Раді  ми  вмирати!

Шляхетською  кров'ю
Вали  позливаєм,
Благородним  нашим  трупом
Рови  зарівняєм.

Нехай  по  всіх  землях,
Де  пани  панують,
Про  шляхетську  нашу  зацность
Вельможнії  чують.

Батьки  й  діди  наші
Рід  ваш  підпирали,
Вони  з  вами  хліб-сіль  їли
І  меди  пивали;

З  вашого  достатку
Брали  щедрі  дари:
Через  вас  вони  від  сейму
Крулевщизни  мали.

Нехай  же  вбачає
Вся  вельможна  шляхта,
Як  стоять  дворяне  вірні
За  пана  і  брата!"

           VІ
Ой  крикнула  лебедонька,
Крилом  воду  розбиваючи;
Озвалася  ясна  панна,
Згорда  руку  простягаючи:

"Ой  славні  браття  шляхто,
Наші  слуги  незаплатнії!
Не  вважайте  на  мій  смуток,
На  мої  очі  заплакані.

За  хмарами  дощовими
Горить-сяє  ясне  сонечко;
Ой  від  жалю  великого
Розпалалось  моє  сердечко.

Одна,  одна,  як  зернятко,
З  мого  роду  я  зосталася;
Найвищая,  найкращая
Мені  доленька  досталася.

Сідлай  мені,  пан  конюшний,
Коня  мого  довгогривого:
Поведу  я  вірну  шляхту
На  козака  бунтовливого.

Удармо  вступним  боєм,
Усі  купою  поляжемо:
Як  стояти  за  свій  гонор  -
Вікам  дальшим  покажемо!"

         VІІ
Похилились  в  темнім  лузі
Калинові  віти:
Заплакала  вірна  шляхта,
Як  малії  діти.

"Панно  наша,  доле  наша,
Красо  всього  краю!
Не  на  землі  тобі  б  жити,
А  в  божому  раю.

Ой  веди  ж  нас,  ясна  зоре,
У  чертог  преславний,
Де  сіяють  перед  богом
Твої  предки  славні.

А  щоб  ворог  не  втішався
По  нашому  згоні,
Справимо  твойму  панотцеві
Пишні  похорони.

Як  порине  у  твій  замок
Каламутна  річка,  -
Горітиме  в  темнім  склепі
Восковая  свічка.

Як  кинеться  хиже  хлопство
Пити  панські  вина,  -
Злетить  в  гору  увесь  замок,
Як  легка  перина.

Із  льохів,  будинків,  стаєнь,
Із  хлопського  трупа
На  дворищі  Рарожинських
Стане  чорна  купа.

Хай  уп'ються  гайдамаки
Винами-медами,  -
Заростуть  їх  хижі  кості
Терном-бур'янами.

Ой  про  нашу  чесну  славу
Буде  мир  гриміти,
А  про  зраду  їх  лукаву  -
З  гадом  гад  шипіти.

Ой  про  шляхту  у  світлицях
Проречуть  гетьмани,
А  про  хлопство  у  темницях  -
Ланцюги  й  кайдани".

Нові твори