Прочитаний :  248
|
Творчість |
Біографія |
Критика
СЛОВО ДО НІМЦІВ на появ "Позиченої кобзи"
І
Довгенько нам була Німещина замкнена,
Замкнули ж нам її герої-козаки,
Наслухалась про них вістей уся вселенна,
Які вони були буйтурні хижаки, -
Як всюди писане й друковане палили,
Як християн-сусід в людській крові топили
І дбали про одно: щоб світ увесь тремтів,
Там де козак-хижак з татарином летів.
ІІ
Чи піймуть же то нам поважні німці віри,
Що мова з мов була не в їх, а в козаків, -
Що й трубадури їх, і вславлені трувіри
Повчитись мусили б у наших земляків,
Коли б нам Польща шкіл своїх не споруджала
І змалку нам смаку письменством не псувала.
Так! мову матірню забули письмаки
І лядували в нас би і попи й дяки.
ІІІ
Могила придушив у Києві нам духа;
Схоластика його засіла й у Москві.
Постала й там була письменницька засуха,
Та не подужала міцної голови:
Що в мові попсував невдаха Тредьяковський,
Воздвигли Ломонос, Державін і Жуковський,
А що гряде її великий властелин,
Пророкували нам Крилов і Карамзін.
ІV
Прийшов і сотворив нове в народіх слово,
Як царство сотворив нове колись Іван...
Ми спершу зиркали на Пушкіна суворо,
Що ніби по ляхах родивсь ізнов нам пан, -
Аж ні! Котляр, Гулак, ба й Квітка помилявся,
Що руський наш язик Московщині піддався:
У скелі й нам пробив криничину Пегас, -
Кастальської напивсь попушкінський Тарас.
V
Бурлива в Кобзаря була вода живуща,
Які були в піснях і древні буй-тури;
Но він, мов соловей, вітав нас на зорі...
Ще раз прокинулась в нас Муза невсипуща:
Як нам до Батия живії рокотали,
Так довго і після Руїни не вмовкали...
Тарас нам нагадав ті "віщії персти",
Що на "живі складав", Бояне батьку, ти!
VІ
Оце ж уже тепер, поважні німці, знайте,
Що джерело нове живить наш руський дух...
Нам кобзи славної ласкаво позичайте, -
Не буде вам вона тонкий терзати слух.
Дозвольте взяти й нам високі ваші тони,
Ачей і в нас сердець озвуться міліони
На голос голосний великих кобзарів
І мови вашої і розуму царів.
|
|
