я на межі летальної прострації. намагаюся не думати про наболіле, та боюся, мої душевні рани скоро знову вирвуться запоєм, істеричним маразмом і алкогольним буйством. мої кулаки нездатні зажити, так само як серце, так само, як душа. обидві субстанції зроблені з матерій, які не заживають ніколи. навпаки - рани перетворюються в гангрени. я буду сильним, як ніколи - виливати агресію на когось, головне, незнайомого. друзі вже заї...лися відчувати мій маразм на власній шкурі. їм хочеться волі, побачити мене старого. але він вмер в кінці вересня.
КОМЕНТАРІ
15.01.2012 - 02:51
Ilsa: знайомі відчуття...
наче на дні колодязя з нескінченно високими стінками. намагаєшся вибратися, але кожна нова спроба, здається, заштовхує тебе ще глибше... а сил вже майже не залишилося...
як в одному з Ваших віршів: "не хочу жити, та боюся вмерти..."
гарно пишете. резонуєте
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
