Знаєте, я бачила мільйони облич, хоча впізнаю із них тільки сотні… Я бачила тисячі очей, хоча десятки з них я пам`ятаю…Я тримала його за руку, бачила його обличчя, дивилася йому в очі, але пам`ятати не маю бажання..Чому, запитаєте ВИ? На це запитання я знайшла одну з не багатьох відповідей, до того ж правильну, а хіба біль хтось хоче запам`ятати…Всі мріють берегти барвисті спогади про перше кохання, незабутній поцілунок, погляд гарячий погляд, але не про біль…Ми проливаємо море сліз не від щастя, як нам цього хочеться, а від нестерпного болю…болю, від якого хочеться кричати на весь світ…болю,від якого помирає людська душа…болю,від якого гинуть чисті і вічні почуття…Спочатку біль був нестерпний і пронизував усе тіло, потім він полонив по частинках душу, а вже потім починалося відчуття порожнечі…
|
|