Швидкими та непомітними кроками підібралась холоднеча осінь до нашого спустошеного міста. Здавалося нічого б особливого але все ж... Холодними та солоними сльозами вкрила вона власноруч в золото перефарбовані парки. Руда жінка зухвалим морозяним поглядом стерла зі свого шляху теплу й сонячну неосвічену суперницю. Сумно зітхала вересневими вітрами, намагалася зробити святковий настрій, зриваючи з дерев листя, немов конфеті. Бісилася, пускаючи сліпучі блискавці по вечірніх небесах, коли люди жалкували, що прийшла багряно-мокра пора. А коли милувалися її красою, вона щиро дякуючи повівала прохолодним благовісним вітерцем. Великим долонями сипала солодкі груші та соковиті яблука нам на столи. Чарівними та якимись на диво довгими вечорами, закохувала, зближувала та споріднювала... а там де було тонко то переривала нитки вітром розлуки. Осінь... о ні це не пора для суму, це пора для творчості.
|
|
