Розміри та стопи в поезії (до уроку української літератури)
Стопа́ — найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом).Стопа сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму.
Залежно від кількості складів стопа буває двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей), трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій, бакхій, молос), подеколи — чотирискладова пеан.
1. Хорей (гр. – хор) – двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Або: двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, зазвичай непарний.
Так, чотиристопний хорей використано в алегоричній поемі-казці Івана Франка «Лис Микита» і поемі Генрі Лонгфел-ло «Пісня про Гайавату». П'ятистопним хореєм написано вірш Максима Рильського «Огорнула темрява кімнату»:
Білий місяць, чорним перевитий,
Хмари за вікном у небі в'ються...
Я люблю, коли є в домі діти,
І коли вони вночі сміються...
Чотиристопним хореєм написаний «Вічний революцьонер» Івана Франка: цей розмір передає бадьорі інтонації впевненості у перемозі справедливості.
2. Ямб (гр. – напасник) – це двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
Цей розмір завдяки свої гнучкості є найуживанішим в українській літературі. Був запроваджений у поемі «Енеїда» 1. Котляревського, поширений в поезії Т. Шевченка. П'ятистопний ямб використано в драмі Лесі Українки «Камінний господар», шестистопний — у вірші Івана Франка «Каменярі», в поемі Володимира Сосюри «Червона зима». Ось одна зі строф поезії Франка «Декадент», написаної п'ятистопним ямбом:
Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя,
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
3. Дактиль (гр. — палець)— трискладова стопа з наголосом на першому складі. Ця стопа нагадувала давнім грека палець, що має три фаланги (три склади).
Такий розмір вважався божественним, він приписувався Діоніну, який промовляв «мовою богів». Однак чистий розмір трапляється нечасто. В українській поезії цей розмір виявляється у віршах Григорія Сковороди («Всякому городу нрав і права...»), до нього звертається Микола Устиянович («Друже сердечний, красненький соколе!»), зрештою, дактиль міцно утверджується в нашій ліриці та ліро-епосі (Михайло Старицький, Павло Грабовський, Іван Франко, Яків Щоголів).Так, у вірші Щоголіва «Ткач» використано чотиристопний дактиль:
Бережно зняв з верстака я основу,
Людям роботу розніс і роздав;
То ж мій спочинок; теперечки знову
Берди направив, нитки наснував.
4. Амфібрахій (гр. – короткий) - трискладова стопа з наголосом на другому (середньому) складі.
В українській літературі вперше використав Є. Гребінка у поезіях «Човен», «Українська мелодія». Цей розмір в українській поезії першим вжив Євген Гребінка («Човен», «Українська мелодія»), тоді ж використовувався поетами-романтиками Олександром Афана-сьєвим-Чужбинським, Михайлом Петренком, Миколою Устияновичем. Амфібрахієм написано одну з частин першого твору Тараса Шевченка — балади «Причинна» («Така її доля... О Боже мій милий!»), а згодом цей розмір стає повноправним у нашій поезії.
Ні слова про спокій.
Ні слова про втому.
Хай марші лунають бадьорі й гучні.
Хоч ніч облягає,— та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні.
Василь Еллан.
5. Анапест (гр.: обернений, зворотний щодо дактиля) – трискладова стопа з наголосом на третьому (останньому) складі. У Давній Греції вживався у маршових піснях, згодом – у драматичних творах. В українській поезії вперше з’явився у збірці М. Костомарова «Вітка». Прикладом застосування п'ятистопного анапеста може бути поезія Лесі Українки «Ти не хтів мене взять»:
Ти не хтїв мене взять, полишив мене тут на сторожі,
Ти мені заповідав скрасити могилу твою
В білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі,
Ти мені заповідав носити жалобу мою
Так, як носять в легендах царівни, мовчазні хороші.
Трискладова стопа може також складатися з трьох ненаголошених складів . Така стопа називається Бакхій.
6. Спондей – супутна строфа з двома наголошеними складами ( – - ) У даному випадку кажуть, що в стопі з'явився понад схемний наголос. Класичним прикладом спондея є перша стопа першого рядка вірша Павла Тичини «Я утверждаюсь»:
Я єсть народ, якого
Правди сила
Ніким звойована ще не була...
7. Пірихій –Супутна строфа з двома ненаголошеними складами ( V V ):
З любов’ю вухо привертаю
До братніх на землі пісень.
М. Рильський
8. Цезура (//) — пауза всередині рядка, яка розділяє віршовий рядок на два піввірші – рівних чи нерівних. У шестистопному віршовому рядку цезура звичайно зустрічається після і третьої стопи, а в п’ятистопному після другої:
Могил нема. // Могили повтікали! — 5-стопні
Дніпро утік — // лишилася вода. рядки
І вовчі небеса // над вовчими віками – 6-стопні
Снують свою ходу – II печальна та хода. рядки
М. Вінграновський
9. Вільний вірш, верлібр — означає, що в цьому типі вірша дозволяються відхилення від канонів, установлених метричними версифікаційними системами. Вільний вірш зберігає первісний ритм: поділ тексту на рядки, а також запис їх стовпчиком; рядки його мають різну довжину (різну кількість складів і стоп) різну кількість наголосів, довільно розташованих.
Вторинні ознаки: метр, рима – або зовсім зникають, або з’являються спорадично. Цей вірш не має також суворо встановленої строфіки. Та не зважаючи на всі ці відхилення від традиційних систем віршування, вільний вірш зберігає певну ритмічну організацію. Художнє «порядкування синтаксичних рядків і пов’язане з ним у певній мірі закономірне розташування наголосів заступає собою сувору метричну систему. Наприклад:
Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне
Вільний, мрійний, тихий дзвін,
В світлі, в вітрі, в небі тоне,
Спів розносе
І голосе.
Хто се, хто се
Дзвони носе,
Хто се він?
10. Білий вірш — неримований вірш з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула.
У ліриці, якщо мовиться про білий вірш, використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні:
Біліли зорі, мов кульбаба, місяць ріс, мов молочай; коні прийшли до водопою…
Патриція Килина
11. Олександрійський вірш – Шестистопний ямб з цезурою після третьої стопи і суміжним римуванням. Наприклад:
Високий рівний степ. Зелений ряд могил
І мрійна далечінь, що мглою синіх крил
Чарує і зове до еллінських колоній.
Ген – ген на обрії силуети диких коней,
Намети, і вози, і скирти – орачі.
Із вирію летять, курличучи, ключі…
М. Зеров.
12. Гекзаметр – Цезурований шестистопний дактиль, в якому окремі стопи замінюються хореями.
Ось я стою, мармурова, в камінних кайданах,
Тільки очі мої ллють потоки палющії сліз.
Сліз моїх зупинити не можеш ти, люта богине,
Бо й прометеївська гордість безсила була проти них.
Леся Українка.
13. Акаталектйчні рядки (від. гр.— не усічений) — ті, які складаються з повних стоп. Так, усі рядки вірша Михайла Старицького «Зустріч» мають по три повних стопи амфібрахія:
Зірвалось вогнистеє слово,
Сплелись переможені руки...
Була в тім нервовім стисканні
Безодня і щастя, і муки.
14. Гіперкаталектика (від. гр.— понад і усічений) — це наявність у віршовому рядку зайвого ненаголошеного складу, а при анапесті — і двох ненаголошених складів.
Скажімо, у вірші Максима Рильського «Проса покошено», написаному шестистопним ямбом у непарних рядках, що чергується з п'ятистопним у парних, впадають в око гі-перкаталектичні рядки:
Проса покошено.
Спустіло тихе поле.
Холодні дні з високою блакиттю.
Не повернуть минулого ніколи:
Воно пройшло і вже здається миттю.
15. Каталектика (від гр. — усічений, неповний) — це укорочення, зменшення останньої стопи віршового рядка.
Так, у вірші Івана Франка «Земле, моя всеплодющая мати», де вжито дактилічний розмір, останні стопи укорочені у непарних рядках на один склад, а в парних — аж на два склади. Одна стопа залишається, адже у ній є наголошений склад, і можна говорити, що чотиристопний дактиль у перших трьох рядках єднається з двостопним — у четвертому, останньому рядку строфи.
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені.
16. Логаеди (від гр. — слово, спів) — поетичні твори, в яких у певній послідовності вживається два розміри, тому логаедичні вірші й називають ще змішаними.
Так, Іван Франко в одному з віршів поєднує чотиристопний амфібрахій у першому й третьому рядках строфи з двостопним ямбом у другому і четвертому:
Не винен я тому, що сумно співаю,
Брати мої,
Що слово до слова нескладно складаю —
Простіть мені!
http://denkrap.blogspot.com/2012/01/blog-post_20.html
|
|
