Це так важко. Я так втомилась від тої порожнечі. В мене грають гормони все більше і більше. Знаю, це є у всіх. Але, чому тоді я знаходжу спокій тільки так? В такі моменти я забуваю про все. Можливо, для мене все не так як має бути, але в іншому моє задоволення - я роблю людей і себе одночасно щасливими. Окрім того, тільки так я можу з ними зблизитись духовно, а це ж для мене найважливіше. Що робити - йти на осуд люду, чи бути такою яка є? Чи готова буду прийняти відчуження і самотність - такі ненависні мені? Чи може бути як Декстер: знайти своє пристанище і там творити свою справу? А для інших тоді залишатись трохи дивною, сте**озною і закритою в собі на всі замки?
Як багато запитань і практично не має відповідей...
|
|
