Сьогодні зранку їхала в сонному метро і так стало прикро за людей...Ні не жалість, а якась скорбота на душі. Майже увесь вагон був бездушним і таким холодним. А я собі закутана в теплу одежину не могла доплести,чому так холодно. Байдужість. Нас всіх пожерає байдужість.Ми скоро станемо кістяками. Боже, люди як страшно втратити душу, як страшно стати машиною, як страшно бути механізмом 21 століття...А ми безсилі, слабкі овечки...
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.