«Якщо Бог посилає нам випробування, то значить він знає що ми сильні і впораємося з цим. А ми, зазвичай, в таких випадках нарікаємо на долю, говорячи: «як важко жити!». Кожен кінь думає, що його поклажа найважча. Така психологія. Ми всі егоїсти. Бачимо лише свої проблеми, коли в той час хтось сидить без куска хліба.
Що робити? Я думаю треба більше працювати. Я,напевне, в чомусь провинився. Провинився? Це м’яко сказано. Останні події мого життя негативно позначилися на мені. П’янки,гулянки,куріння-все це набридло.
Одне знаю погано – все це мене переслідує. Мені треба продовжувати пошуки щоб не збожеволіти. Возєднання все ще не забув,хоча сьогодні 33 день від нашої останньої зустрічі. Так хочеться зустрітись. Не знаю що робити. Й так проблем повно, а ще він в голові. Треба більше працювати. Легкий мазохізм завжди допомагав.»
Так звучав мій перший лист в нікуди, а точніше мій перший запис в щоденнику. Та який це щоденник? Звичайний зошит на 96 аркушів,куплений в «Колібрісі», з кількома зірочками і написом «super». Коли щось мучить,сів вилив всі свої думки і попустило. І так з кожним разом все частіше й частіше.
Возєднання. Згадуючи його,завше стає боляче,соромно і трохи стрьомно. Чому боляче? Бо любив. Чому соромно? Бо з ним я вперше дізнався якийсь це тісний світ,скільки багато незвіданих речей в ньому приховується і як легко він затягує. Це світ геїв, світ обману, світ брехні і лицемірства. А чому стрьомно? Тому що я вважаю себе винним, трохи, в тому що у нас нічого не склалося. Він очікував від мене,напевне, більшого. А я просто захопився. Я хотів його перевиховати, а він не хотів. Просто він привик до свободи і повного відчуття відповідальності. Та це в же не важливо.
|
|
