Холодними вечорами сидіти і гріти об кружку гарячої кави руки....руки нагрієш а от душу...навряд....зима туди пробралась набагато раніше позначки -15 на градуснику. Тупі запитання, недоречні відповіді, щось комусь доказувати марно...навіщо? -живи так , як тобі хочеться....не звертай увагу на інших, хай навіть тебе не розуміють, тебе ніколи не розуміли....та звикла...так легше, за своєю стіною, з своїми думками і мріями.
Було так боляче, ти терпіла....було темно-свічка не допомогла.
Але раптом, щось перевернулось, щось змінилось, щось обірвалось, отам, в районі восьмого ребра...той орган що так хапався за нитки життя, що хотів рівного ритму. Просто потрібна посмішка, яка змусить руки труситись, очі блистіти, серце битись....так важко було шукати її поміж різних облич, поміж наіграних посмішок, та ти знайшла....вона завжди була поруч, варто було не оглядатись по сторонам, а подивитись вперід, тебе ж чекали , простягаючи на зустріч руку. Головне її не відпустити, не можна завдати ще одного удару поміж ребра....засвіти світло, живи, радій, мрій...все стане на свої місця....і хто зна, може і твою посмішку хтось знайшов....
|
|
