Малює матір ниткою роки
на полотні, проколюючи рани.
І непомітно, ніби із туману,
з’являються то квіти, то птахи.
Не злічиш кольорів і хрест дрібний,
не вловиш слів у тихій пісні мами…
Так швидко сутеніє і тумани
вкладають спати наш садок старий.
Покрученим гілкам навіють сни:
буяння цвіту, яблука рум’яні –
і віти тарабанять в хатні рами,
і пуп’янки неначе навесні…
А мама шиє довгі вечори
чи скатертину, чи яку фіранку.
Хрести дзьобає до самого ранку –
від пізньої до ранньої пори…
Життя дошиє дрібно в полотні,
віддасть мені, як все, що в світі мала.
Моя красива, трохи сива мама,
гарячі руки, очі ледь сумні…
Розвію сум, тумани розжену
дитячим сміхом, сонцем і весною!
Буяє сад – цвіте разом з тобою
і я в тобі надією живу…
ID: 247298
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 15.03.2011 18:22:50
© дата внесення змiн: 15.03.2011 18:22:50
автор: Софія Кримовська
|
|
хорошо
зайди на страничку автора. там ТАКИЕ ВЕЩИ - бесценные 
