Кохання помирало поступово,
Втрачаючи запал відвертих душ.
Незміряне вбачалося типовим,
Немов проповз між нами чорний вуж
Чийогось погляду, відтявши мрію.
Відтоді зупинилося й мовчить
Замерзле серце, вдягшись у завію,
І полюбити вже немає чим…
Холодна мряка встановила віджет
На мій екран, щоб не вагався більш.
І квилить небо, знову пише інше
На долі нашій – остогидлий біль.
Чому й за що? У кого запитати?
У себе? В тебе? Купідонів злих?
Думки Недоля ріже на цитати,
А нам – прощання у полоні злив.
21:10, 12.12.2021 рік.
Зображення: https://millionstatusov.ru
