Все почалося у холоднім січні.
З тих пір, як сніг промовив гучно "плі!",
Я відбуваю термін свій довічний,
Похмурий в'язень на оцій землі.
Терпів тортури струмом електричним,
Спостерігав чужі обличчя злі.
А камера для мене - простір звичний,
Моя душа не грілася в теплі.
Натхненні ніжним дотиком квітневим,
Весною заціловані дерева
Шепочуться: "Твій досвід - явний плюс..."
Немає сенсу планувати втечу.
Втомились від життя-в'язниці плечі.
Чекаю тільки дня, коли звільнюсь.