Надламано-ніжний,
Як місячна ніч,
Чи півень досвітній
Що спить вздовж узбіч,
Загубиться, згине у вогких лісах
Зелених дрімотних,
З церквами в очах,
Де буде блукати,
Тамуючи гнів
До мрій пелехатих
Від збурених брів,
Між скронями в дзвонах
Останніх годин,
Самотній непарний -
До скону один,
Що грає із серцем
І вічно кипить,
Надламано й ніжно,
Як лабрадорит
З шипучою пристрастю
В світу укіс,
В яскраву заграву, у зігнуту вісь.
Що дика,мов хорда
В сталевім жабо,
Й хитка від погорди
У колах Фуко…
