Посварився братик з братом,
«Не ходи, брат, в мою хату,
Не бери, брат, ти водиці,
Із моєї, із криниці.
Не пускай дітей ти своїх,
До дітей розумних моїх.
І щоб кури не ходили
До городу, братик милий.
А як підуть – я війною,
Рогач в руки, і з тобою
Буду битись..!» А жінки,
Колись жили залюбки.
Росли разом діти – квіти,
Не дивились, чи то мій – то.
Скибку хліба з смальцем в руку,
Чи цукерку даси внуку.
Жили – як одна сім’я.
Біс попутав. «Нині я
Жити буду самостійно»,
мовить старший – «Воду нині,
Тобі буду продавати,
Коли гроші будеш мати!»
А молодший на ту справу,
Сипле на межу потраву.
Так живуть, до сраки срака.
А в селі народ балака…
Хтось радіє на те все,
З хати все сміття несе.
Комусь вигідно те стало.
Кине він шматочок сала
Одному. Той свого брата
Нумо хаять, поливати.
А другий за це в шпаринку
(бачить в брата і скоринку)
До сартира підглядає,
(що він за газету має).
Може досить всіх смішити
Телепні! А мирно жити?
Краще мир слабенький мати,
Чим завзято воювати!
***
Терплять жінки. Дітлахи,
Ті – гуляють залюбки,
Не звертаючи уваги.
А батькам – нема поваги.