***
Та хоч за тисячі земель
Я не знайду таких очей,
Як в тебе, любий!
Щоб мить одна - неначе вік...
Сама собі втрачаю лік,
Весною розпирає груди!
У лестощах чужих вітрів,
В аншлажності скупих умів,
Думками го́рнуся до тебе...
Ти - острів мій, десь на краю...
Тебе люблю, люблю, люблю
Сильніше сонця, більш за небо!
І зорі - мов намисто снів,
Рахую миті спраглих днів,
Де інший хтось, не ти, голубиш...
На пальцях - павутинка мрій:
Ти мій, та все одно ти - мій!
Цілую плечі, руки, губи...
І хай простить мені Господь,
Душа і серце, грішна плоть,
Що віддаюся... Хай що буде!
Та хоч за тисячі земель,
Нема ніде таких ночей,
Як ти мені даруєш, любий...
(3.02.12)
ВАУ! МЕЛОДІЯ КОХАННЯ! ТАК ПРИСТРАСТНО, ЕМОЦІЇ ЧЕРЕЗ КРАЙ! РЯДКИ ДІЙСНО ЗВУЧАТЬ ЯК ПІСНЯ! ЯКЕ ЦЕ ЩАСТЯ ЧИТАТИ ТАКІ ВІРШІ!
НАСНАГИ ТОБІ, ЛЕСЮ!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, длорогенька Олю... Як бальзам до серця Ваші слова і емоції... І за натхнення Ваші побажання - моє щире-прещире дякую!
*********** Чарівної і милої Вам неділеньки...
