І знову згадались замріяні ночі,
Розсіяні часом на пам'ять століть,
Згадалась усмішка і мамині очі,
Котрі помовляли крізь сльози :"Ідіть..."
І ми вирушали в далеку дорогу,
Вже не дітьми, в полохливе життя.
І перші кроки з батьківського порогу
Забирали дитинство без вороття...
А я все йшла крізь сніг і грози
Спіткнувшись -падала та всеж
Вставала з колін і в палючі морози
Ви мене зігрівали любов'ю без меж...
І я знаю,що доля невблаганна,
Що пізнаю і тугу, і журбу,
Але все здолаю,стерплю біль і рани,
Допоки я знаю для кого живу.
Тягнутись я буду лише в верховіть,
Нізащо вас не підведу!...
Ви тільки на світі,рідненькі, живіть...,
Бо я в ньому без вас пропаду.
гарно!!!
