Світає. І немає сну.
У одіялі грішно щулюсь.
А може лірику утну,
аби ліниві усміхнулись.
Кому за чим, кому куди,
а я святкую потягушки,
коли без порції води
не відірвати від подушки.
О, півень піє! О! Дует…
І на стіні кує зозуля,
неначе тут не я поет,
коли на черзі тема – муляр.
Але дотягну до семи.
Ще літо. Нічого втрачати,
а там уже і до зими
рукою тільки-но подати.
І хай радіє ка-цап-ня,
що я її не зачіпаю,
коли нічого, крім спання,
животворящого немає.
І хай не плачуть матері,
що їхні діти ще воюють,
і що сьогодні до зорі
когось із рідних не почують.
Угомоняться діячі,
а там уже і засвітає,
коли нічого уночі
на нервах
терткою
не грає.
І скільки днів Ви витерпите, щоб не чіпати кацапню, а ніжитись лиш в потягушках?
Але іронія сподобалась, як і зачепив біль останніх двох куплетів.
Після потягушки "," замість "."
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
