Ті очі, я вже бачила колись,
Такі сумні ще й докором горять.
Чи віщі сни і досі не збулись,
Надією у серці майорять?
Із пам"яті не викинути...збіг?
Переплелось мереживо думок.
На перехресті двох наших доріг
Останній я роблю, назустріч, крок...
Ті очі... та невже, моя вина?
Серед світів згубився долі шлях...
Невидима, здіймається стіна
Між нами... душу поглинає страх.
Де завинила? Через сім століть
Пророцтва тіні аж тепер зійшлись..
Ти пам"ятаєш ту єдину мить,
Коли в одну, дві постаті злились?
Злились назавжди... знали - бо, знайти
Знов доведеться, що те майбуття,
Якщо прожить - не поле перейти,
Одне на двох омріяне життя?
Ті очі... вже ні відчаю, ні миль,
Коли душа впізнала і тремтить,
Хоч тоне у буремнім шквалі хвиль,
Та відчайдушним човником летить...
20.04.2015
Наверное, не каждую жизнь дано нам встретить Свое. Ибо это великое счастье, награда. Все остальное( ожидание, расставание, суета...) - испытание как впрочем и сама жизнь.
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, люба, прошу вибачити уклінно! сайт глючить, а я дуже поспішала поділитись враженням.... нема мені прощення.
Хотіла сказати І ВІРШ ТЕЖ ЗАВОРОЖИВ, ЗАЧАРУВАВ, ЗАПОЛОНИВ - СПОДОБАВСЯ ОДНИМ СЛОВОМ!!!
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Де завинила? Через сім століть
Пророцтва тіні аж тепер зійшлись..
Ти пам"ятаєш ту єдину мить,
Коли в одну, дві постаті злились?
чудовий вірш...містика...краса...безкінечність..
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00