Сьогодні вранці я померла.
Яке ж це дивне було відчуття,
Не відчуваю ноші свого тіла.
Я ніби є. Та мене вже нема.
Я зовсім поряд. Я все бачу, чую.
Не плачте ви! Я ж з вами поки, тут!
Почуйте мене! Вам кричу я!
Не чуєте... Я забиваюсь в кут.
Сльози мої... Які ж вони несправжні,
Я - примара. Що я тут роблю?
Чому ж я досі ще не відлітаю?
До пекла. Чи то, може, до раю?
Чому зі смертю не зникає біль?
Я все ще здатна відчувати.
Я одинока тут. Душа без тіла.
Та хіба ще є куди тікати?
