Словотворення ніяк не виходять з мого нутра.
Слововірші застрягли у мене десь на піднебінні.
Часом гостро відчую, що щось написати пора.
Та в душі все рясніють дощі непреривно-осінні.
Словозвуки застрягли на гландах й ангіною ллють.
Я мовчу від небачених досі болючих примар.
Так спеклася й принишкла в мені перебірлива лють,
Що врятує близько́го, ворожого ж кине у жар.
Словокігті деруть й роздирають заку́тки душі.
Їх кидає людина, що досі не вміла кохати.
Я ж пишу тільки словоболючі не гідні вірші.
І ховаю, ховаю, ховаю їх у шухляду.
Проникливо До речі в цьому щось є. Я про те, що біль в горлі і невисловлені емоції та почуття мають звязок. Принаймні у психосоматиці так стверджують... Мені дуже подобаються такі твори-розвідки
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00