| Сторінки (2/117): | « | 1 2 | » |
Хто вам дозволив розіп’яти мене?
Вбивати цвяхи в понівечене тіло,
Обличчя стомлене гримасою сумне,
З очей червоним полум’ям горіло.
Хто вам дозволив оголити мене?
І душу тварям кинути мов тряпку,
Та серце в грудях б’ється ще живе,
Хватаючи повітря в жадну хапку.
Я ще живий, я дивлюся зухвало,
В ваш бік кати, нам ваш ганебний сміх,
Давайте бийте, тож мені ще мало,
Ще похоті не звеселив усіх.
Я ще живий і погляд свій здіймаю,
В захмарну вись в примарну далечінь,
Давайте бийте, тіло лиш страждає,
Душа легка й безсмертна наче тінь.
Хто ви такі щоби мене судити,
Щоб рвати плоть, мов зграя диких псів,
Лиш Бог показує як треба жити
А не запроданці під мах кийків.
Я голову додолу не похилю,
Й коліна перед вами не зігну,
Народ уже підняв величну хвилю,
Ви ж розпочати прагнете війну.
Я ще живий і мій народ живучий,
Здіймає крила ангельських висот,
Ви ж продались ганебні, діти сучі,
Віддали честь всього за кілька сот.
Киньте щити вставайте до народу
Ви ж як і ми із м’яса і костей,
Корону звалимо диктаторського роду,
Свободу вернемо на бік людей.
Я ще живий, хоча душа і тіло
Поранені, несуть важезний хрест,
Та спотикаючись іду на ратне діло
Зализуючи рани наче пес!
(с) Володимир Ухач
2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017
Давайте пустимо разом Планеті кров!
Нехай нестримно потечуть багряні ріки!
Під гул безглуздих непотрібних перемов,
Крізь міцно замкнуті, валютою, повіки!
Будемо тішитись вбиваючи себе,
Під шелестіння паперових номіналів!
Настане час, назад вже шляху не буде
Ми глянем дзеркало на немічних васалів.
І крові вип’ємо з по вінця повних чаш,
Що зачерпнули з життєдайної криниці
Ми для природи переповнений багаж,
Сміття, що впало до лазурної зіниці.
Вона очистить свої ріки нечистот,
А нас позбудеться – марудних паразитів,
Якщо не спустимось з своїх хитких висот
І не приділимо Землі хоча би миті!
28.03.2016р.
© Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737237
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 11.06.2017
Мені здається ми сліпі, або каліки
Із німотою і параліччю хребта
І не цікаві нам оті офшорні ріки,
Які течуть з-під президентського поста!
Куди ж поділася уся громадська думка,
Що піднімала із колін увесь народ
Невже напившись обіцянь п’янкого трунку
Ми стали мислити, як примітивний скот
Масштабні виписки з Панамського архіву
Всіма любимий шоколадний наш «ROSHEN»
Не допоможуть тут ні танці, ані співи
Якщо не візьмемось за рішення проблем.
Та нам насипали у жмені карамельки
Щоби нарешті насмоктались досхочу
Й позакривали свої ненависні пельки
І кожен прийняв статус цей – «смокчу – мовчу»!!!
06.04.2016р.
© Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737214
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 09.06.2017
Ми живемо в прекрасній країні
Де керують чомусь п*дераси
Ну а люди настільки наївні,
Що змирились з клеймом - "сірі маси"!
Влада має стурбовані лиця,
Не поясниш звичайному хлопу,
Інтеграція в їхній правиці,
Як у Азію та і в Європу.
Кожен день все нові обіцянки,
Що згорають в порожньому слові.
Вже достатньо наїлись приманки?
І можливо нарешті готові?
Я скажу вам не для протоколу
Якщо грошей впаде їхня норма,
То закриють лікарню чи школу
Під шумок, що в країні реформа.
Може досить збирати об'їдки
Зі столів "провідної еліти"?
Час порвати заплутану сітку
У якій вже так звикли сидіти!
(с) Володимир Ухач
04.06.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737207
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 09.06.2017
Привіт, друзяко, мчиш куди?
Чого ж не спиться у ночі?
Голодний? Зараз підіжди,
Я маю тут якісь харчі.
Бездомний? День у день просив,
І так усе своє життя,
Вип'єш ранкової роси
І з'їш, що викинуть в сміття
Чотири лапи, хвіст мякий.
А погляд! В погляді печаль.
І кожен день відбір жорсткий
Твоїх собачих сподівань
Ех, не засмучуйся дружок,
Вище піднось кудлатий ніс,
Давай по центру ще кружок
Й підемо спати у під'їзд.
Удвох нам холод не страшний,
Цю ніч якось пережиєм,
Ось хліб, поїш, він хоч черствий,
Але це все, що в мене є.
Лиш не шуми, тихіше, друг,
Лягай ось тут, біля вікна,
Нам головне, щоб без недуг.
Бездомний - ти! Бездомний - Я!
05.04.2015
Якщо цей вірш заставить задуматися, хоч одну людину, то він написаний не марно.
(с) Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.
«Заповіт»
© Т.Г. Шевченко (25.12.1845р.)
Пом’янули, не забули,
Та наче й не знали,
Мов останні боягузи
Голови сховали.
У Яру Холоднім тихо,
Всі позасинали…
І гуртує сили лихо,
А ми й не чекали!
Кохалися з москалями
За руку вітались
І годовані «рублями»
Продались…
Продались,
Закуті роками
І здивовано широко
Розводим руками.
Не біда того народу,
Що правди не знає,
А того є біда –
Що її не сприймає.
От і ми в сім’ї великій
В сім’ї вольній, новій
Перестали говорити
Українським словом.
Перестали відкривати
Правду перед людом.
Боїмося, ховаємся,
Займаємся блудом.
І нема тому покути
Хто продав країну,
Ще прийде твій час Іудо
Нести домовину.
Ми здобудемо, Тарасе,
Гуртуймося люди.
Все що наше – буде наше.
Й Україна – буде.
© Володимир Ухач
(10.03.2017р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736655
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.06.2017
Ми не метри мистецтва і не сантиметри,
Але і міліметрами нас не назвеш,
З нас, ніхто не малює величні портрети,
Наша слава далека до зоряних меж.
Ми не маємо сім мільярдів фанатів,
Золотих пекторалей в нас також нема,
Та мистецтво в крові, тож без сну і зарплати
Ми приносимо вам його чаші сповна.
Ну то хто ж ми на цім височеннім Парнасі?
Чи прихильники муз, а чи викидні їх?
Неважливо! Бо вам у блаженнім екстазі
Ми даруємо спектри емоцій усіх!
Тихо міряєм кроками закутки сцени,
Повторяючи сказані кимось рядки.
Ми таємні жреці володінь Мельпомени
Діонісом напоєні наші думки!
Спотикаємось, падаєм, знову встаємо
І чекаємо завжди наповнений зал.
Ми зіграємо так, наче грою живемо.
Декалітри мистецтва – це нас п’єдестал.
© Володимир Ухач
(За ідеєю В’ячеслава Мацькова)
20.11.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736348
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2017
Він стояв поруч з друзями на яскраво освітленій полиці, старий Чорний Джек. Поміж інших він відрізнявся своїм кольором, та це не мішало йому на рівних спілкуватися з усіма, він не відчував утисків, за те, що він інший. Він був одним з тих, котрі дарують ефемерні хвилини радості. Та світ його полиці, був занадто тісним. Йому хотілося розкрити для себе нові враження, нового спілкування. Чорний Джек з нетерпінням чекав, коли ж він зможе покинути покриту пилюкою полицю і вирватись з тісного магазину. Там за скляними металопластиковими дверима вирувало життя.
- Мене, мене, мене візьми, - молив старий Чорний Джек кожного разу коли до прилавку приходив новий покупець.
Так минали дні. Ночі. Місяці. І ось нарешті за незліченну для Джека кількість часу його вибрали. Він відчував, як у нього всередині все тремтить, коли його передають у руки покупця. Свобода.
- Я покидаю вас друзі,- прокричав Джек.
І більше вони його не бачили.
Перед Джеком відкрився зовсім новий світ. Він побачив вулицю, ставок, парк. Незнайомець, який став для нього майже рідним залпом спустошив його вміст і без оглядки викинув Джека на м’яку траву, побрівши стежкою геть.
Джек не міг отямитись «як? Чому? що він зробив не так? за що?». Питання наповняли його спустошену оболонку, не даючи зосередитись.
Він самотньо лежав на сирій землі і тільки зміг прокричати у слід незнайомцю:
- Це все через те, що я чорний.
Та йому уже ніхто не відповів.
Мораль: Ніколи не викидайте пляшки посеред парку, не добавляйте їм самотності, донесіть до сміттєвої урни, де вони зможуть знайти розраду з собі подібними. А якщо ви побачите, що вже хтось так викинув, то підніміть і подаруйте їм нову надію.
(с) Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736233
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Здійнявся в небо чарівний птах свободи
Для когось голуб, для інших же – грифон.
Несе у дзьобі він вісточку з народу,
З еквівалентом в п’ять сотень кілотонн.
Сталеві крила відчули силу вітру
Уран й плутоній «співають в унісон».
Вони сьогодні дарують мир для світу
В еквіваленті в п’ять сотень кілотонн.
І поховались у нори солдафони
Настирний карлик укрився попід трон
Як заревіли могутні ескадрони
З еквівалентом в п’ять сотень кілотонн.
Можливо і війни би не настало
Ніхто б не зазіхав на наш кордон,
Якби у сховку хоч декілька лежало
З еквівалентом в п’ять сотень кілотонн.
31.03.2016р.
© Володимир Ухач
Порошенко заявив, що Україна продовжить свій шлях, як безядерна держава!!!!
Легенький ракурс у історії незалежної України дасть нам розібратися у деяких цікавих аспектах. І заставить задуматися над питанням – «А чи мали би місце теперішні події в Україні, якби…?» Якби??? Так якби Україна не відмовилася від ядерної зброї! Пригадайте «Будапештський меморандум» - міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, що надають ГАРАНТІЇ СУВЕРЕНІТЕТУ ТА БЕЗПЕКИ УКРАЇНІ.
Ви замітили безпеку і суверенітет останнім часом? Я чомусь ні!
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій у світі після США і Росії ядерний арсенал, котрий вважається гарантом недоторканості держави. Він налічував 1240 боєголовок у 176 МБР. Але… Фактично від самого початку створення нашої держави нам нав’язували позбутися ядерного арсеналу, загрожуючи міжнародною ізоляцією… Парам пам пам… Чомусь Росії, США чи Великій Британії нічим не погрожували… Парам пам пам… Значить це все велика мулька, щоб ми стали безядерною державою. І ось ми крутили, крутили і таки позбулися того добра, щасливі що просто дальше нема куди, тепер світ нас прийме. Та всім було до самого… нікому ми не потрібні. Попідписували меморандуми і радісно розійшлися, будучи впевненими, що то є дуже крута штука… І ось як то кажуть двадцять рочків минуло… Росія подумала, ну його на… той меморандум треба спасати «Руский мір» і «Руский народ», гонимий і гноблений фашистобандерівцями і сказившимися укропами. А у нас нема ядерної зброї, бо ж вони ГАРАНТУВАЛИ. А у них доречі є, найбіііііільший арсенал. Самі ж собі то вони нічого не гарантували.
Це мінімальний ракурс, хто хоче знати більше почитайте, воно не зашкодить. Доречі:
- порівняно недавно було звернення Тернопільської обласної ради до Віктора Ющенка, від 27 серпня 2008 року, де депутати вимагали від тодішнього президента розірвати Будапештський договір та проголосити про відновлення ядерного статусу.
Водночас 3 липня 2014 року народні депутати України від Свободи зареєстрували у Верховній Раді України проект «Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо відновлення Україною статусу ядерної держави».
Та в березні 2016 року Порошенко заявив, що Україна продовжить свій шлях, як безядерна держава.
Ось минув рік, а ми й далі "БЕЗЯДЕРНІ" Яке глибоке слово, розберемо його і виділимо корінь: без_ЯДЕР_ні. Так нам як бракувало ядер, так і бракує. Тож пора брати свої ядра в руки... Чи ви так не думаєте?
Яка на вашу думку була б доля України, якщо б ми залишили Ядерну зброю та не підписували ніяких меморандумів??? Свої думки та висновки залишайте у коментарях.
© Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736222
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.06.2017
Лиш темна ніч пускає сліпе більмо місяця, поміж гілля у лісових хащах, як з усіх-усюд на галявину збігаються мавки. Радісно сміючись і жартуючи з лісовиками. Вони запалюють велике вогнище, щоб віддатись в сакральні обійми Святобора, бога лісів, і дарувати свою невинність палючому дотику Перуна. Вони кружляють у містичному танку, манячи вигинами свого чистого тіла старечих лісовиків. Нерідко мавки, віддавшись у пориві окультної пристрасті, оголяють свої тіла скинувши лісову одежу, щоб краще відчути огненні язики полум’я на ніжній шовковій шкірі. Та все закінчується як і почалось, місяць зникає, пристрасть танців гасне, а мавки розбігаються по своїх лісових нетрях, в очікуванні нової ночі. І ось інколи, коли це стається раптово, то нічні цариці, можуть, забувшись у часі, прогавити світанок і чимдуж тікаючи у нетрі, забути на рогатому гіллі свою лісову одіж. Якою потім ще довго бавиться пустун вітер, гойдаючи її мов вітрила пристрасті.
Мораль: Не так мораль як побажання до мавок лісових, щоб не забували, чи навмисно не викидали елементів своєї нижньої білизни, адже вдень, можливо лісом прогулюватимуться діти з батьками і їм важко буде поясними всі сакральні значення цих містичних ритуалів. Тож давайте уникнемо непорозумінь.
(с) Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736139
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017
В вогненнім горнилі куємо метал,
Що в жилах тече замість крові.
І в чашах холодних гарячий запал
Ми виллємо в кованім слові.
Карбовані літери наших сердець,
Розвіємо з вітром по світу
І ранимо душу, мов вправний стрілець
Римованим гаслом з граніту.
І впаде під ноги із криці стіна,
Брехнею обтяжена й брудом.
Рокоче по світу могутня луна
Розносячи правду між людом.
І стліє омани трухлява труна,
відкривши незнані моменти.
Як в нації лідера досі нема,
для неї ним стануть поети.
Володимир Ухач
11.11.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736138
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.06.2017
Ви не зможете забрати в мене мову,
Закарбовану віками на крові'
Тих Героїв, що і діями, і словом
Супостата гнали з рідної землі.
Не забуду я, що значить Батьківщина,
Як би сильно не старалися «вожді».
Патріотом мати виховала сина,
Загартованого в вічній боротьбі.
Навіть сталь не спинить українську думу,
Що лунатиме в відлунні громовиць.
Заховайте свої очі, повні глуму,
Вурдалаки наших виборчих дільниць.
Я - нащадок твій, о вільна Україно,
Ще з колиски та до скону почерпнув
Мову ту, що зветься просто – солов’їна,
Що до неньки вперше у житті шепнув.
І не дам тебе спаплюжити й забути,
Навіть будучи безмовним і глухим.
В серці завжди буду мовити і чути
Ті рядки, котрі я вивчив ще малим.
«Геноцид української мови»
Така гарна і милозвучна назва, що аж душа радіє. Калинова мова... Вона і справді така. Але потрібно поглянути глибше, щоб вникнути у болісну правду, котра оточує нас. Українська мова втрачає свої позиції на теренах власної держави. Я можу назвати це не інакше, як геноцид. Адже, що скривається під словом «геноцид»? Це дії, що цілеспрямовано направлені на знищення (часткове чи повне) окремих груп населення чи цілих народів. Формально його важко застосувати до мови. Хоча, тенденція останніх років та навіть і не останніх, а за певних обставин і під певним кутом зору, вона є сталою та показує нам, що зусилля, спрямовані на різке знищення україномовного населення, були проведені немарно. Глибоко прижилася російська говірка у головах сучасної молоді, котра може й сама не усвідомлює, що спричиняє поступове викорінення української мови з повсякденного вжитку. І ця полеміка не про східні регіони, де відсоток російськомовного населення не просто бентежить, і навіть не про центральні, де тенденція також невтішна. Річ саме про західні регіони, які поступово наповнюються російськомовним населенням. Сьогодні нам уже не дивно почути російську, як у Львові, так у Тернополі чи Івано-Франківську. Вона вже не ріже вуха, як колись. Здається, ці міста були найміцнішим оплотом Західної України, хоча й вони під натиском пропаганди здають свої позиції. Ви ніколи не запитували себе, чому саме так? Звідки це все береться? Яка причина такої невтішної ситуації і що спонукає населення розмовляти мовою окупанта? Особисто я вважаю, що причиною всьому є невимушена пропаганда, що тихо й плавно заповнює всі гілки та сфери суспільства. При нагоді, увімкнувши телевізор, проаналізуйте, на скількох каналах ви чули і бачили україномовний контент, навіть якщо його походження українське. Така ж ситуація із радіо та інтернетом. Наші діти уже змалечку привчені до російськомовних мультиків, які транслює телебачення і скоро, з такою «мовною війною», вони забудуть поняття слова «Батьківщина», зате в них глибоко вкорениться «Родіна», що змалечку звучить у їх юних головах. Вони не знатимуть «Заповіт» Шевченка, не читатимуть українську літературу, для них просто цього не існуватиме. Вони самі, того не усвідомлюючи, вносять російську мову у свій повсякденний вжиток, не думаючи, яку «ведмежу послугу» роблять для себе та майбутніх поколінь.
Російська мова – вірус для українського народу. Вірус, який проник на телебачення, радіо, заповнив інтернет. Годі й шукати на теренах всесвітньої мережі україномовний контент, адже він не комерційний, його невигідно створювати і пропагувати, натомість російськомовний добре фінансується і приносить достойні прибутки. Це ще один крок до прірви. Прірви, яка щодень стає ширшою. Масла у вогонь підливають постійні дебати на тему: «Російська мова – друга державна». Скажіть же мені, який свідомий народ обере державною мовою – мову окупанта і загарбника? Як можна миритися з таким повсякденним свавіллям і розумовою деградацією нації? Нації, у якої скоро й мови не буде, якщо ми не почнемо діяти. А діяти потрібно рішуче, пропагуючи українську мову, закладаючи її цеглини у свідомість українців. Саме свідомість є панацеєю від російськомовної зарази. Оскільки свідома людина ніколи не зрадить своєї Батьківщини та мови. Мови, яка закарбована у серці й загартована у вічній боротьбі за існування. Так, вона калинова, солов’їна і така милозвучна. Але вона вмирає, гине разом із нацією, яку вирубують під корінь. І тільки ми здатні щось змінити. На закінчення скажу римованим рядком, котрий повинен лунати крізь призму часу у серцях наших майбутніх поколінь.
(с) Володимир Ухач
#Дух_Нації
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735759
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 31.05.2017
Хтось хвацько ховає за хмарами хутір,
Коли коло котить краї до кінця,
Сміється і сунеться селами сутінь,
І ланю, лісами летить на ловця.
І наче нагойкою ніч нас настрашить,
Тремтячими тактами темних тіней,
І білі будинки більмо будоражить,
З огненних орбіт очманілих очей.
І велечно велети в вікна вдивляють,
Дрімаючи дотиком древніх дерев,
Ширшавими шишками шумно швиряють,
Малюють малюнки миттєвих марев.
Із зорями зникне зловіще знамення,
І радість ранкову рознесе розсвіт,
Пітьма у проміннях попросить прощення,
І сонце сяйне своїм сяйвом у світ.
(с) Володимир Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735618
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.05.2017
Вибач, кохана, я не завітаю,
Не поцілую і не обійму.
Мій ешелон ще на світанку вирушає
Тільки не плач, я їду на війну.
А пам’ятаєш, ми були щасливі,
Сміялася ти в мене на руках.
Та біль. Країна у кривавій зливі.
Молись, я прилечу до тебе в снах.
Пробачте, мамо, я не прийду на вечерю,
Не лийте сльози, серце не міцне.
Хтось мусить захищати рідну землю
Для цього доля вибрала мене.
Не треба, не кидайтеся додолу
Лиш тільки вірте у щасливі дні.
Моліться, щоб вернувся я додому
Живий, а не у цинковій труні.
Батьку пробачте, зараз чи ніколи
Ви ж бачите самі усю біду.
Ми діти України, ми соколи
Під шию гнатимемо ворога орду
Згадайте, ви ж самі мені казали:
«Країну захищай – вона свята»
Пильнуйте маму, що би там не стало
І бережіть її – вона у нас одна.
Пробач мені і ти мій менший брате,
Найближчим часом не зіграємо в м’яча
Так сталося – я їду воювати.
Сам зрозумій, назад шляху нема.
Тобі ж передаю я естафету
Будь сильним і бережи сім’ю
Так важко покидати рідну хату,
А ви ж моліться – я до вас верну.
(с) Володимир Ухач
#ВолодимирУхач #ДухНації #Delirium
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735520
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.05.2017
Зі зброєю в руках, усі часи й епохи
Вони несуть вогонь свобідної країни,
Збиваючи у кров, підкошуючи ноги,
Одні падуть від куль. Їм інші йдуть на зміну.
У погляді як сталь жевріє промінь волі.
З емоцій на лиці застиг блаженний гнів.
І заклик до борні. лиш кілька слів: "Доволі...
Вже годувати нам нахабних ворогів".
У нації завжди було своїх героїв,
від сивої Русі в далеке майбуття
Ми пам'ять їх нести повинні із собою
У серці і в душі даруєм їм життя.
"Пам'яті Героїв"
Слава Україні.
Героям Слава.
Історично склалося так, що Україна весь період свого існування, від сивої давнини і до сьогодення, змушена виборювати собі право на місце під сонцем. Право на свободу та незалежність. Це шлях великих звитяг та хоробрих подвигів людей, яких без заминки і роздумів, варто називати не як інакше, як Герої. Так я написав "Герої" саме з великої букви і це не орфоргафічна помилка, чи мої вибаги. Просто ці люди, які боролися і борються за нашу з вами свободу - це Герої (саме з великої букви). Їх не легкий життєвий шлях, неодноразово заставляв йти під шквал куль, розмахи гострих мечів та шабель, щоби ми з вами жили у своїй Богом даній землі. Згадувати про них потрібно не тільки одного дня у році, а нести їхню славу крізь віки у серці та душі. доносячи до людей про хоробрі вчинки наших Героїв. Історію пишуть персоналії, і те що ми залишимо після себе у майбутньому, й буде нашим внеском у історію. Будьмо же тими Героями, що даруватимуть свободу. Слава всім Героям України від сивих часів і до сьогодення.
(с) Володимир Ухач
23.05.2017р.
#Поезія #Мистецтво #Лірика #ВолодимирУхач #Дух_Нації
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735340
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 28.05.2017
Їдкий дим цигарок
В тісному приміщенні бару
Ріка нескінченних думок
Малює безумну примару.
В стакані сумує коньяк
Залишений напризволяще
Допити, чи хай буде так...
Можливо це й правда на краще.
Спинити б моменти життя
Забутись в п'янкому екстазі
Та пізно, нема вороття,
Як вибиті пробки на фазі.
І знову безглуздий потік
І знову неможу заснути
Втрачаючи вічності лік
Я прагну хоч трохи збагнути.
Гора від немитих горнят,
Благає зануритись в воду
Доп'ю я цей грішний коньяк,
Хай він подарує свободу...
07.05.2017р.
В.Ухач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735259
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2017
Приналежність до Homo sapiens, ще не робить нас людьми.
Скільки потрібно пройти кілометрів,
щоби нарешті, уже, зупинитись?
Змінити футболок, курток чи светрів.
Жити? І просто із цим всім змиритись?
Скільки розвіяти праху над морем.
Щоби звільнити заковату душу.
Досить уже прикидатися хворим.
Скинув суспільство. Без огляду рушив.
Скільки молитися псевдоіконам
Щоби нарешті уже зрозуміти,
Ми особистості... Вільні персони...
Хочеш летіти? То будеш летіти.
Досить нам вже диктувати закони,
Вчити незрячого правильно жити.
Ми - це і є наші всі заборони.
Хочеш любити? То будеш любити.
Треба пройти хоч мільйон кілометрів.
Знаючи: "Завтра можливо не буде"
Стерти підошви улюблених кедів.
Не зупиняючись жити...
МИ ЛЮДИ.
Реквієм байдужому суспільству
21.05.2017р.
(с) Володимир Ухач
#Поезія #Мистецтво #Лірика #ВолодимирУхач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735044
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.05.2017