| Сторінки (2/164): | « | 1 2 | » |
легко малій дитині заблукати в великім бомбею!
міста, як це, не знають де сором, де гріх, де що.
та й справді чи мусили б знати?
я сам в багатьох місцях граю багато трагедій,
я й сам не в собі, в мені теж
блукає багато чого дитячого.
сестро, сестро, хіба ти його не чуєш?
я – окремо від себе, та все одно чую добре.
сестро, хіба ти не бачиш? він загубився й плаче.
а я – не в собі. візьми його на руки.
бачив, ти брала гроші від когось там в темнім місці
на станції тут в тіні, а сьогодні не дуже й спека.
хочу, щоб їздила до школи, й зі школи додому
срібною електричкою: срібною з золотими колесами.
змий це багно з обличчя. фу, я його ненавиджу!
я поруч, окремо від себе. не бачиш?
ти – мати зі стертим обличчям, з дитиною на руках.
дитина прикипіла поглядом – чи до мене?
мати забула всі чари, не вміє мене втихомирити.
десь між провиною та милостивою благодаттю
в мені якийсь хробак – він точить все, що бачить.
я десь поруч: поруч з самим собою.
я окрім тебе кругом. мене тут таких мільйони.
як я тобою пишаюся! то ж для тебе я вийшов до світла
з глибини глибочезного, непереможного смутку.
маленька дитина блукає. це місто не знає сорому,
бо навіщо йому то знати? я тут, я вже поруч, дивися.
бачиш? я не при тямі: тримаю тебе за руку
за твором: beside myself, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018
о, намет у пустелі! а свічка в наметі
стиха блимає, кидаючи і світло, й ніжну тінь
на серпанок, що на обличчі у неї:
сестра, мовчазна до таких, як я –
вона платить моїм мовчазним шануванням
за своє мовчазне показне благочестя.
гаразд, але хто та скажена й шалена панна,
що танцює тепер? це я справді
бачу на власні очі
чи то я неправильно читаю в її очах?
мені важко залагодити таку показну суперечність,
завжди важко мирити такі от антагонізми.
я не вживаю рішучих каральних заходів.
я не даю імен; мені не дають так само.
я не хочу відкинути цю небезпечну завісу:
навіть коли б ти мене прокляла навіки.
ім'я отця гуде у тебе в голові.
згадуй слова пророків,
відповідні до всього на світі.
нехай тебе зв'язують давні й прадавні слова:
ні, я не питиму, наче брудна тварина,
з твоєї святої криниці.
відкидаю безчестя; не приймаю святих імен.
до того ж я ще й неписьменний: не читаю святих письмен.
ти можеш мене навіть зненавидіти, кохана:
мені здається, ми заручені,
і навіть одружені з давніх давен.
за твором: dangerous veils, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
прокинься через силу,
та вже напевно прокинься.
дивися: ось дівчина
доїть козу під деревом;
там – рине потік з висоти до кам'яного ложа.
то щось таки та значить? вівці кошлаті, кози,
порепаний піщаник. земля, мов стара бруківка.
все тисне, все тісне та прісне.
як долина стискає цю річку,
так ця земля стискає твої кості.
в довгій червоній долині, в червоній долині
й люди живуть надто довго;
люди живуть давно; їхні пісні всі про тебе,
всі як одна про тебе: довга пісня рудої долини.
далі, долиною вниз – там оселі брудних поганців,
недобрих людей, що в усьому перешкоджають.
вони заважають справам торгівлі,
вони випасають отари на землі, що належить нам.
ми отримали солодку талу воду з неба,
вони – дорогу в долині, що самі ж її там проклали.
в цій довгій рудій долині люди живуть надто довго,
люди живуть тут давно, і співають цю пісню долини.
тримаючи під наглядом ці схили та пагорби,
тримаючи традицію родинної любови та ласки,
мусимо ненавидіти чужий
народ, що сидить там долиною вниз.
гей, чи хто бачив мойсея? підіть
та знайдіть його, та зведіть з гори
з таблицями. на таблицях – господнє слово,
як нам жити. еге ж, не кради, не вбий;
не пожадай чужого.
тут, на горбах і в долині, люди живуть надто довго,
надто давно, і співають довгу,
аж нескінченну пісню: пісню рудої долини.
знову прокинься, знов через силу.
дивися: ось дівчина доїть козу під деревом;
там – з шумом та гуркотом рине потік донизу.
це мені тисне на мізки і навіть стискає кості.
довго, занадто довго співаємо,
хлоп'ятка, старої пісні
за твором: valley, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
я поглянув надвір – бачу там напис
на далекому-далекому сусідньому будинку:
ні кроку, ні кроку. ні кроку!
там були роздратовані
жінки, ще й з малими дітьми;
діти плакали й верещали нещадно,
нестерпно.
хтось підігнав мені квитка, тепер я на крилі.
сподіваюся, ангели наглядають за мною, –
хіба ж то не вони так співають?
ні кроку, ні кроку. то значить:
ні кроку пішки?
о, я тепер не зійду
з повітряної доріжки.
ці турбореактивні двигуни врізаються під шкіру.
вони підкидають нас високо.
тонке повітря миготить,
сонце також врізається в шкіру
і випалює очі.
ні кроку, ні кроку пішки.
хто придбав мені цього дурного квитка?
сподіваюся, ангели не покинуть.
дайте мені тепер реактивного кухля без пива
і реактивну вітрильну шхуну.
команда має бути вся на гусячих лапках.
я вершник рідкого повітря,
вони обертають мене дуже приблизно, –
це значить: дуже неточно, поправка.
не піти, не спати, не йти. ні кроку пішки.
ось мій квиток. його куплено, виграно:
чесно, на капітанське місце.
коли хитавиця припиниться,
чи знайду я в пітьмі свої ноги?
ні кроку пішки, ні кроку пішки –
цей напис мені заважає.
так, я не знаю дороги,
а дороги назад немає!
за твором: no step, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018
актори мучаться, безпорадно заламуючи руки:
сценарій з вітром до моря полетів.
ну, що за холера! ми ж навіть ще
не пройшли прослуховування!
імпровізуйте по ходу.
обирайте собі
то ту,
то он ту
лінію поведінки.
слова прочитаєте
в очах у політичних діячів,
що не ходять до церкви й не шанують своїх батьків.
так, хлопці. ну, драматургія вимагає,
щоб ви включилися в запекле і нестримне
конкурентне змагання за знищення всіх.
фани, фанатки, фанатики-лунатики
всі вже на стежці такої війни,
де мають втопити в крові кошторис нового фільму.
і лиш зірка рокенролу без всяких кошторисів знає,
що його слава – марна.
ви, мужі святої віри,
сповніться духом святим без міри.
нині сі кляніть та обіцяйте
вчити їх заради бога, а не. –
а не ще заради чогось там лівого.
бо, коли хороші леді гарно стелять,
бо хочуть собі виграти щось неслухняне,
галасливе та непосидюче,
погані леді роблять то просто так:
для забави й для того, щоб почуватися круто.
а я – я тут просто співаю далі: продовжую
якусь традицію співочого неписьменного мистецтва.
і я ніяк не причетний до вашої
орфографії, хореографії чи порнографії.
отже, ставте лиш ті запитання, що їм не належить
жодної відповіді. я вже слухаю.
але бог, я вже бачу, сміється собі в рукав.
ти, каже, когось гукав чи просто когось шукав?
він наливає собі – й випиває ще одну чашку чаю,
й прощає всіх нас, і мене; я його теж прощаю.
за твором: audition, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018
давно, в доісторичний темний час,
бог-друг стояв самотній десь на березі моря;
його опалило неопалиме зітхання
бога, що нагодився там і тепер тим часом.
і був світанок, і прийшла солодка пісня
якоїсь панни, що співає на світанку:
твій бог пішов, – відтак ти мусиш вчитися
ненавидіти все, чого не розумієш.
ми хочемо знати: чи ми вже народилися,
чи в якомусь материнському лоні досі?
чи ми в виставі пристрастей на волі,
чи просто в тебе в праведному вжитку,
чи в п'яній гульні, що вконтентовує наші душі?
так почалася доба людей.
вони покинули його розбите тіло на піску,
а самі спрямували до неба астрономічну оптику,
де він посміхався з них, диваків,
сидячи там на хмарах.
прийди тепер, зійди на кін,
відкинь обридлі пристрасті,
звий та спряди нам ще багато нових віків, –
і зрони, як не важко, свій гнів
на голову твого сина,
що досі тримає нас в нашім страху
над прірвою на тоненькій нитці.
завіса розвидняється, вистава починається;
на кону – сам власною особою
бог-директор, що пахне лавандою та щурами.
витягнув ще одного, нового кролика з капелюха.
пхикнув та пирхнув, чхнув:
ну, з мене годі. я йду вже,
а ви тут без мене
як-небудь самі дограйте
за твором: scenario, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2018
маленький мурах працює до рясного дрібного поту:
він має роботу
облаштувати собі житло під іржавим старим відром.
іноді прогулюється заради відпочинку,
щоб десь поласувати крихтою хліба
чи краплею варення.
так і тепер: йому спіткався горобець,
що хліба не мав, імовірно, тиждень.
згодом, цілком вдоволений,
чепурився та чистив дзьоба,
доки нашу кицьку випустили з хати,
тож мусив вшиватися в великому поспіху.
наш кіт приймав вечерю, коли з кущів
вискочив, мов навіжений, п'яний кенгуру:
де в вас тут можна, питає,
сходити по-великому та по-маленькому?
кенгуру загалом не виявляють агресії –
не становитиме нам небезпеки й надалі.
моє серце, поглянь:
тварини стоять на уявних сходах
в уявному зоопарку – сходи ведуть до неба?
ні, вони чемно стоять у черзі
до уявної громадської вбиральні,
заради забави вліплюючи
пережовану гумку одне одному в коси.
поглянь на себе, й поглянь на них –
чи їхнє життя видається тобі романтичним?
вони грають в дурня картами,
що роздала природа:
танцюють довкола вогню,
вступають в слонячі купи –
чи ти віддала б свої карти,
наприклад, он тому підсвинку?
а кенгуру – маніяк. він напхав собі повну сумку
котами, пінгвінами, страусами й курми.
але нашої киці він певно ніколи не матиме,
бо він не грає на гітару і не ходив до школи.
кенгуру завжди знічується, коли постає
перед значущістю й важливістю семена,
великого слона, бо той є великий брехун:
всім присягається до речі й не до речі,
що має прекрасні зелені джинси,
ще й вміє застібати їх правильно.
наразі в семена розлад особистого травлення.
він, мов той пасажир в літаку,
обіймає велику пластикову бочку –
так і ходить з нею,
не відпускаючи від себе ні на мить.
маленький мурах почухав потилицю,
та й заховався знов у своїй домівці;
за нагоди він зможе, як то буває завжди,
знов назбирати крихт і поласувати варенням
за твором: look at the animals, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2018
тигр миготить нагостреними зубами;
на голові казанок. він взагалі казанова:
носить блакитні еротичні підштанники
під застебнутою наглухо
не на всі ґудзики шкурою.
вбивство вимагає ділового стилю та підходу.
він економно рухається, мов нежить, супроти вітру.
бувши тигром, йому доводиться
кепкувати з братів-поплічників,
коли тим доводиться доїдати його антилопу.
бути тигром означає паруватися навіть
з відчуттям реальної важкости в шлунку,
коли краще б тобі просто вирити ямку,
як роблять порядні коти,
й поховати з помпою оту твою кохану.
знатися з тигром означає прийняти
його обіцянку гнучкої довіри
й підставляти йому горлянку щодня,
щоб він ту довіру виправдав.
кохати його означає вдовольнятися крихтами
від всіх пирогів, що ти спечеш,
і з безмірно безмежним раболепським послухом
крохмалити комірці на його конференц-сорочках,
і змивати криваві та винні плями
з його бездоганно тигрової репутації.
пильнуй його кожну навіть найвужчу
смужку в періоді
за твором: tiger toon, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017
ми сиділи в моєму свинарнику з моїми бридкими друзями,
аж раптом у двері щось вдарило, що аж злетіли та впали.
він стояв на порозі; каже:
я хесус, буду вам всім головою.
маю тут встановити свою, знайте, апаратуру –
ви, як маєте руки, прокиньтеся й допомагайте.
аякже, раз хесус так каже.
він все робив танцюючи. – ми лиш спостерігали.
поставив маршали, ямахи, всі колонки та мікрофони.
подім звернувся до публіки: я хесус, вітайте мене.
чи скрутіть собі в'язи, чи поверніться до мене,
бо вже нема вам коли
тут шуткувати й балакати, мов психи, все не зі мною.
ага, ага, зажди лиш трохи, – зараз.
я не мав тих дванадцятьох дурних неслухняних учнів;
я не носив хреста, – навіть не знаю, що то таке.
якщо ви досі думаєте, що мене тоді розіпнули,
я думаю, ви дурні, бо вас там тоді не було.
ого, та це ж сам хесус! зараз він нам утне.
він проспівав чи три, чи чотири пісні –
то все були стандарти: без шоку, без крутизни.
нам стало незатишно: бачимо, що дівчата
не скачуть, не падають і не качаються по долівці,
бо ті його приповісті –
вони були безпристрасні й холодні;
і тоді він оскаженів: став бігати й перекидати
столи у глядацькій залі; більших чудес не було,
хіба що згоріли гріхи та наші фальшиві пророки,
що голови нам морочили байками про вічний мир.
ну, я не знаю: може, той хесус був у нас тут насправді,
а може, то був наш з хлопцями тупий колективний безум:
патлатий, мов зроду нечесаний; ми всі пішли по домівках,
а він ще співав щось – хто знає, що він там ще співав?
так, ну, я думаю, то справді був він: той хесус.
о ісусе, невже? невже то був справді він?
за твором: when jesus came to play, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017
ми, буває, вночі гуляємо, і тоді
ця стара кругла церква,
що стоїть у самісінькім серці села,
опиняється в центрі маленького міста страхіть.
всі вікна щільно запнуті,
всі двері замкнуті,
отож ніхто й не бачить,
як ми, маленькі феї,
котимося з горба в долину галасливим гуртом.
ніхто нас не ловить і ніколи не зловить;
а по дорозі ми рвемо тюльпанчики й нарциси –
отаке наше діло: неподобство великою мірою.
тутешній дячок нас простежив, куди летимо.
нас шукали, шукали – нас ніколи не знаходять.
всі пияки та биндюжники, й навіть якісь депутати –
вони розбили місто на квадрати
і методично трусили всі дерева, котрі могли;
ми сиділи на тих, що вже їх не можна трусити,
та посміхалися з того: їхні жінки з матерями
з дітьми поховалися по темних льохах та стайнях,
а коні всі порозбігалися,
ніби їх хтось повідв'язував.
оце такий гармидер: гармидер високої марки.
ми перетнули поля опівнічної зелені –
нас багато хто чув, та ніхто не бачив. –
шарпаючи огорожі та рівняючи криві живоплоти;
й ніхто не вгадав би звідки ми тут взялися,
і навіщо, й куди подалися потому.
всі чули, як ми гукали:
йой, пробочки, ґвалт, рятуйте –
вони слухали то зачаровані,
зі слізьми на очах, щасливі,
аж язики поковтали.
ви, лупаті коропи, й лебедики пернаті!
не думайте, що ми – ваші кохані сестри.
ми віємося тут з легеньким вітром ночі,
гукаємо – і визволяємо духів пітьми для себе.
ми нажахали тут всіх. всі наші нічні забави!
лиш лисичка якась не злякалася:
он вона там на узліссі
завмерла напружено, й спостерігає
цікаво, і з хвостом таким, як бублик:
оце розгардіяш!
це – майська ніч, напевно
за твором: mayhem maybe, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
гуляючи в зеленім оксамиті!
наприклад: шотландські сосни –
ну, з чим їх порівняти? гуляючи у літі.
це літо незвичайне: млосне, високосне.
гуляючи в зеленім. може, ще й молочне, таке тепле.
далеко десь там чується мукання корів.
я з мукою співав би, з мукою ходив
не зеленою лукою, а безтурботно:
в зеленім оксамиті, в зелені, як по воді.
ходімо вдвох так лунати-ходити:
ти та сільський закоханий хлопчина:
і ніч, і день нам стелять зелені оксамити,
оце нам така поважна причина.
а про хлопчину мріють всі сільські дівчата,
ще й їхні матері. ходімо до зорі,
а мамі скажеш, ти гуляла оксамитом,
щоб бути чесною перед прекрасним світом.
там дикі троянди – від їхніх пахощів
стаєш дурна й розумна одночасно,
ясно?
ти теж співатимеш:
елегії, канцони, гімни й дифірамби,
ідилії, еподи, – і епіталами!
ти співатимеш так, і тоді
побачиш: всі корови дояться вершками,
коли чують твій спів, що, як пахощі диких троянд.
я прославився в війнах авторитетних рок-банд.
поглянь на мої знамениті шрами!
а на серці немає. не думай про це,
скажи мені зелене оксамитове слівце.
там високе різнотрав'я дихає прохолодою ввечері,
і здається, тепер не серпень,
а легковійний квітень надворі.
я, мов сосна шотладська, стоятиму тут довго,
щоб ти мені повірила, мов вітрові трава:
ох, це любов, кохана. хай світ там загруз в неправді,
а любов – не обмане: то буде правда жива,
і ми тоді, мов діти щасливі, розповиті
поділимо всі радощі в зеленім оксамиті,
на килимі з нарцисів. ми наловимо срібних струмків,
і карасиків, і метеликів! – і золотих жуків.
спатимемо в казці, мов під ковдрою, під зірками.
там далеко так само, як тут, казяться
технологічні цивілізації, –
хай розкошлані ранки, й мої зашкарублі шрами
будуть нам незаперечним свідченням
нашої невразливости перед лицем всесвіту
за твором: velvet green, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017
я йшов собі дорогою, потім звернув на поле.
бачу: зграя хортів щось, ніби зайця, жене.
слідом – хазяйка на коні;
загорожа їм шлях перетнула –
собаки її проскочили, а кінь там пройти не міг.
гарненька юна леді кивнула, щоб я наблизився
та розібрав огорожу. я підійшов, розібрав,
та вона все барилася, тим часом її хорти
вже пропали та зникли в неозорому обширі поля.
вона сиділа так, немов на троні,
на своєму багато оздобленому англійському поні,
та роздивлялася. на ній була емблема
з рукою сіяча: як хто не знає,
то така добродайна рука, що сіє та сяє.
виходило так, що її хорти
покинули королеву. я схотів їй допомогти:
зняв з голови капелюха, чемно завів про погоду.
я мав бути обачним, маючи справу
з мисливською дівчиною шляхетного роду.
а я не був. на очі найшла мара,
я думав, що все це правда, а не весела гра.
її чоботи з англійської шкіри
риплять, ніби сніг, а сяють, мов дзеркало –
зі срібними шпорами та золотими підківками
ручної роботи чоботи
шляхетної мисливської дівчини.
мені здалося, то було вперше, коли дівчина
застосувала їх, як оборону своєї гідности.
коли отямився й підвівся на колінах,
вони були знову на рівні моїх зубів.
о моя леді, змилуйся. я той, хто має бути
на цю годину вже далеко: там на фермі,
де на мене чекають. при цьому я дуже вдячний,
що ваші моральні принципи виявляються в межах норми
незалежно, які в них вияви чи незвичайні форми.
а я – простий хлопчина, сільський звичайний жлоб.
мене батько не вчив поводитися
рафіновано, а було б.
пробач мені, шляхетна мисливська дівчино:
так, я тебе налякав, але ти мене – здивувала.
за твором: hunting girl, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017
літаючи високо, намагаюся не забути
скільки взяв цигарок, чи скільки ще маю.
коли впаду, зловлю собі таксі,
та потягну через увесь похмурий лондон,
щоб кричати тобі цю пісню.
коли то було? – давно, недавно?
а в мене ще й досі крила трусяться.
що ж? а тепер я щасливий пташок,
всі мої міграції можуть спостерігати
і nasa, і google,
і британські вчені.
я зловив свою мрію в паперовий мішок.
гадав, що бачив ангелів,
та міг і помилятися.
та і в мені так само – коли б чогось шукали,
чи знайшли б?
вони мене довго й страшно трусили,
щоб я плакав, щоб виплакав пісню для тебе.
не питай, коли то було, бо вже й сам забув,
та в мене ще й досі коліна трусяться, –
я щасливий і радий: ти можеш мене, до речі,
спостерігати й сама, як шугаю вночі між зорями.
вуличне світло нічне, несміле,
знов задивляється на твої вікна,
на твої розмальовані штори.
я гримлю не своїм ланцюгом вже довго;
ще ніколи не бачив такої
солодкої усмішки в тебе,
як тепер, коли впав на поріг
щоб ревіти й ридати –
ось я плачу цю пісню для тебе
за твором: to cry you a song, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2017
о, співчуваю. будь вдячний, мій сину,
за все, що ти маєш: ненависть і несамовитість,
і десять днів, щоб милуватися на призахідне сонце.
коли я був твого віку,
ми самі вигадували собі забави:
прошу дозволу дихати, сер! –
дозволяю, та не бреши вже твоєму старому.
всіх, кого взято, незабаром демобілізують,
тож не відходь так далеко, якщо це не дуже важко:
це все для народу, воно не росте на деревах,
і його не позичиш ні в кого, а лише сам я дам.
я відчуваю лиш те, що мене торкається,
і відчуваю: в дотику я бачу
найкращий спосіб спілкування зі світом.
чи хто наважився б запитувати,
що я можу й чого не можу зробити?
на дотик я міг би відчути дійсне, –
і то лиш ті речі, що сам відчуваю добре.
це порада – ти чув? знаєш, що ти – порада?
ну, як я серджуся! тобі вже за 30, сину,
тебе пробачено. не дякуй, великий рости;
завтра ми купимо тобі велосипеда
за твором: son, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2017
тоді, за мирних днів літа,
і запашних солодких ночей –
ночей вина та пісні –
здається, не було
грязюки на нашій вулиці,
і не горіли нам ноги, і не боліли руки.
чому ж тепер я плачу?
ніяких причин не бачу –
не вмію навіть усміхнутися привітно
спогадам про ті 60 днів та 80 ночей,
коли не спав і боровся хоробро,
і жодного разу не впав,
не похитнувся й не відступав,
хоч зрештою мусив програти.
повертаюся до тих, кого я знаю,
з тією, що з нею я можу все.
всього один тиждень –
і знов мені нудно стане,
і ти будеш поруч, щоб знов
допомогти зрозуміти все правильно.
не хочу грати в цій набридлій п'єсі.
вона мене тягне в минуле,
в занепад і в лютий сум.
дай 60 чудових днів лиш за одну з ночей:
не думай, що я зробив це – ні,
але я міг зробити.
так, повертаюся до тих, кого я знаю
з тією, що з нею я можу все.
зараз заплачу,
скиглитиму, що помираю,
й вона мені ту сховану пляшку принесе
за твором: with you there to help me,
jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
щоразу, коли мені сумно,
як-от тепер, я думаю:
вмій знайти, як бувало,
як завжди бувало – слів,
що справді мене звеселяють.
згадую минулі мертві дні –
ми знали таких чимало.
ночі цієї зими – вони особливо холодні,
коли згадую все, чого я зазнав тоді.
знову раптово стаю старий,
і боюся холодної смерти,
як тоді, коли ми вигравали
всі перегони, поспішаючи повільно.
можливо, ми змовкнемо вже незабаром
втомлено: довго нагору йти,
а донизу – і легко, й швидко;
і тоді нам доведеться переглянути
і наші застарілі світоглядні засади –
так люблять казати практичні філософи –
й підґрунтя наших вчинків,
і все, що було й минуло.
згадати б ті ранки, що були, як останні
змарновані копійки. – ті даремні ранки,
коли не було для чого
навіть прокидатися чи поставати з мертвих.
ті погані часи минули,
а настали – квітучі, плідні.
обережно тримай нашу пташку в руці.
тут у хащах я йтиму перший.
ми зробимо все, що встигнемо,
доки наш добрий терплячий старий
скаже, що нам вже досить.
проламаю тут шлях – то буде шлях для нас.
наш талан буде той, що знайдемо по дорозі.
заради бога й заради нас двох, дитино,
згадуймо час від часу
недобрі старі часи
за твором: we used to know, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
ти будиш мене, і йдеш.
так, ти будуєш мене, і йдеш.
і ось я збудований, я весь такий, як місто:
місто літнього ранку,
коли ще на вулицях чисто.
ти лежиш тут на ліжку
не сама, а оцими своїми
маленькими штучками –
я не можу сказати, щоб було й смішно,
й пристойно -
навколо весело розкидані,
всі вони не брешуть, всі вони кажуть:
о, це не перший раз, коли він бачив
своє відображення в очах у невинности.
десь в світовій історії
є таємничий замок без ключа.
вона мені нагадує письменника без читача.
вона взагалі не довіряє менеджменту,
і навіть не довіряє мені.
а я довіряю: і менеджменту, й їй,
такій недовірливій та боязкій.
аякже? бо я менеджер. вона мені, як мати.
вона мене вчить, як не дуже успішно
менеджерувати.
кажуть: ми всі – тварини. ми живемо
тут у джунглях разом,
але ще й з усіма тваринами так само.
чи одного ми виду? аякже, одного:
вона ходить колами біля своєї свободи,
я кружляю довкола її серця.
кажуть про час: він втікає від нас,
і тоді його не вистачає.
та коли його вдосталь, він – як боєзапас,
що ти його й радий би витратити,
а ворогів немає.
ви, державні службовці, порахуйте ягнят:
ще буде час рахувати й вівці,
а тепер, я кажу вам, порахуйте ягнят,
і будьте, як собаки, чемні податківці!
ми впадемо у сон, як в казку,
без людожерства, без бабо-ягізму
і без гуманоїдного тремтіння.
так весело буде! ти загадаєш мені проблему,
я дам їй якусь розв'язку,
а на світанку одружимося:
ти й так вже моя господиня.
вчора, на денному шопінгу,
в одній дуже модній інформаційній крамниці
чув, як про мене говорять
тамтешні довгожителі: авжеж,
він може бути справжньою сенсацією,
але він принциповий чоловік.
його життя є однією великою критикою,
якщо подивитися з певної точки зору.
ну, я дивлюся,
наприклад, читаю:
якийсь лакей на ібіці за рахунок свого рахунку
пішов у поети безвісти,
і без прощального поцілунку.
багато. скільки цікавих новин!
я хотів би, щоб всі новини
знав лише я один.
заради цього бігав би,
помножившися на 10000,
та перевіряв їх усі на правдивість.
але я не можу перевірити весь цей безумний світ!
не бувши в твоїх очах, я не хочу
бути навіть одним собою.
ти щоночі зі мною; і вдень: ти постійно
нагадуєш мені дружити з головою
за творами jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
вітаю! чому син царів не робить
навіки смертельного знака?
схрести пальці за тих, кому ще належить бути.
ми чекаємо тут – ми з пісками пустельними,
що покладеш і на землю, й на води
прокльону благословенне слово.
magus perdé, випусти з рук ланюги.
звільни жадання спокою,
дощу та бурі тим, кому ще належить бути.
ось я, прочанин життя. жорстоке моє взуття,
жорстокі й ці душі, що весело ходять по грані.
розірви їхнє коло, розжени їхні лави,
гукни та поклич диявола,
принеси нам богів з усіма страстями,
щоб гульня була ще веселіша.
ось цей наповп збентежений на переправі –
всі чекають свого народження.
понови їм свою обіцянку гучної життєвої пісні
ревом ранкового рога.
також і тварини з'юрмилися перед ворітьми на березі.
дихай вогнем, що замикає і стереже ворота.
чоловіче, людський сину, придбай собі вогонь
вічного життя:
для дихання твого, й для дихання болю для смертних,
що їм ще належить бути.
ось я тут! відкоти цей для мене камінь,
що не впускає до ночі
світла вічного дня.
за твором: a passion play ( part 2 ),
jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017
уникай крижаного люципера! він просто жахливий хлопець.
так, це помилка. я не взяла й пір'їни з його подушки.
я навіть винна в цьому всьому самотужки.
і ось воно, одвічне горе: бо виходить,
я й не добра, й не погана, й не зла – ніяка.
а за таке – така мені й подяка.
я віддала свого німба за роги, за роги
для загубленої шапки. –
вже я комусь казала? я зробила все правильно
аж до останньої крапки;
тепер просто дихаю, спостерігаю життя на стелі:
воно десь таке, як на марсі чи на сатурні в пустелі.
всі мухи мирно сплять, і павуки дрімають.
кажуть: люди, коли винні, чи невинні, утікають.
виверніть мені в цій темряві праву руку.
я віддала б тепер і два, й три дні
за один, що не справить ніякого враження
на вчителя фізичної хімії, а також і зоології.
краще б я була собакою, що гавкає на хмари.
уникай крижаного люципера, бо так уникають покари.
намотуйте ваші обмотки, латайте свої шаровари.
всі спаслися? всі в могилах? ми – в могилі,
наші душі в крові, наші пальці в чорнилі.
отакі перші враження! першими стали останні,
побачимося там, на тім світі, на поминках
чи на громадському чаюванні.
час прокидатися. сотворімо собі чуйну жінку,
можна жуйну. час творити!
час творити, і варити, й пекти новий хліб.
я сотворю тобі диво, ще й молитовну подяку.
забери мене звідси о пів на ніяку:
ми не можемо втрачати жодної секунди.
ось і потяг, це якраз ним я приїхала.
диви, он мої черевички старі на платформі!
дистанційний шеф-кухар б'є в усі дзвони;
свистки свистять, прапори майорять, собаки
гавкають –
всі ваші примхи до ваших послуг, леді.
о, чемно дякую всім, хто мене чемно вітає.
залишилася б тут з вами, та мої крила
вже просто відпадають, це біда.
а найбільша халепа за цих обставин в тому,
що вашій леді вже майже байдуже
майже до всього. – до всього.
це точно
за твором: a passion play ( part 2 ), jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017
ні, я не маю кольору – темного чи світлого,
червоного чи білого, чи синього – ніякого.
мій дотик – холод, що творить кригу.
я твій за ім'ям, я твій наглядач.
маю наказа контролювати
твою бідолашну сферу життя.
відлучений від благодати,
зобов'язаний приносити сонце чи дощ.
хліб на цей день проростає з зерна,
де мій погляд впаде.
ангели, що зі мною – всі вони з кращого світу.
вони пропонують вам послуги, щоб зберегти обличчя.
тепер ти тут, і можеш радіти так само:
все, що живе, відступило від заповітної злагоди;
нові легенди й віри виникають
від жартів з морганням зірок на небі
і танців болотяних вогників,
і від дзижчання москітів.
я зробив своє діло –
ви не встигли й кліпнути оком.
тепер наші пристрасні ігри – в танцях довкола
майла-купайла, чи як ви його називаєте?
ну, примітив! та дітям воно, як свято.
я заручений вам за ім'ям,
я за вами тепер наглядаю
за твором: a passion play ( part 2 ),
jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017
ми спимо у всеясних дірках у дверях,
їмо в кутку, молимося до підлоги, –
і приймаємо приноси від павуків,
що приходять до нас з проханнями
вночі щоночі, бо на всіх вісьмох колінах.
але ж прохання! добре, я піду
туди, аж ген до низу наших сходів,
погляну. тут старі й не дуже джентельмени
обговорюють минуле: згадують втрачених леді
і непутящих синів. тут-таки, ніби згадка,
купка галасливих, непутящих,
здається, юнаків в мережаних костюмах
обговорює сучасність: пригоди в мережі
і поза нею. те, що бачу – правда.
про неї кажуть: повна,
з обох боків зав'язана.
чи ні? піду аж до низу сходів.
високі прямі катедральні шпилі –
обкурені й напахчені – вказують, аж куди.
тут кентиш-таун. тут молимося за пропащі душі –
тут в делікатній тиші з боку богів,
що, рікою курсуючи, бажають обом берегам
одного шматка добра, смачного останнього кусня
від пирога небесного.
о боже всіх часів, о господе часу!
це моє право, моє: право на всю неправду.
йду далі донизу. містер джек кролик
вивів нову – чи людську, чи свою – породу
завжди голодних святих пілігримів кохання:
безплотних, безпілотних, безверхих, безнадійних.
покажи мені тут хоч одну справді божу людину,
щоб був прокляв тебе, – й себе, і все на світі
за блюзнірство й невіру: затихнув останній спів,
і диявол заплакав: не встиг, каже, насолодитися.
добре. я – все, що піде, й що там буде зроблено.
я подав свою душу на конкурсне місце
в цьому раю занедбаному, що хоче назватися пеклом,
де нічого ніхто не має, нічого ніхто не знає,
і ніхто не назветься дурнем.
оберіть собі ліжко, не усміхайтеся криво;
дайте мені всю ненависть, – і чиніть, як належить поганам
за твором: a passion play ( part 2 ), jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017
сова любила відпочивати тихо, поки ніхто її не бачив і не дивився. Одного дня, сидячи на паркані,
вона була здивована, коли раптово прибіг кенгуру. тепер це вже не може здатися дивним, але сова
почула кенгурушепіт ні до кого зокрема:
– заєць згубив свої окуляри. ну, він почав дивуватися!
в цей час місяць з'явився з-за хмари, і там лежав на траві заєць у потоці сліз, що текли по траві потоком,
а також новонароджений тритон, і сидів верхи на гілочці куща хтось, мов бджола, якось нерухомо.
заєць тремтів в ажіотажі, бо без його окулярів він був абсолютно безпорадним. де були його окуляри?
хтось може їх вкрасти, якби він помилився? що та як він мав би щось робити? бджола хотіла допомогти,
і думаючи, що хтось її почує, пробурмотіла:
– ви, напевно, з'їли їх, думаючи, що вони морква.
– морква тут не родить! – перебила сова, бо вона була мудра. – я маю хороший огляд, прозорливість
і передбачення. як могло статися, що розумний дорослий заєць зробить таку дурнувацьку помилку?
адже весь цей час сова сиділа тут на паркані, боязкі та нетямущі!
кенгуру зітхнув з розуму на такі розмови. він вважав себе набагато вищим в інтелекті для инших.
він був їхнім лідером, їхнім гуру, – він мав відповіді на всі запитання:
– зайчику, ти повинен десь піти в пошуках оптика. оптик – це той, хто зробить тобі нові.
але тут вже він й сам зрозумів, що заєць був абсолютно безпорадним без його окулярів.
отож, кенгуру голосно проголосив:
– я не можу послати зайця в пошуках чогось конкретного! нехай робить, що хоче, тепер.
– ти можеш, гуру, можеш! – закричав тритон. – ви можете відрядити його з совою.
але сова вже пішла спати: тритон забагато важив, щоб його можна бути зупинити настільки маленькою
проблемою.
– ви можете взяти його у вашу сумку.
але, на жаль, заєць був занадто великим, щоб вписатися до кенгуру в сумку. весь цей час було
зовсім зрозуміло, що ніхто нічого не знав про ті загублені окуляри. – а завтра? завтра буде не сьогодні,
бо як в пісні співається? – "що стосується всіх ваших конструктивних і гуманістичних ідей, зайця то все
не обходило:
загублені окуляри були його особистою проблемою. і, врешті-решт, він мав запасну пару. ось так"
за твором: a passion play, part 2, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
саламандро, дитино сонячного вогню!
ти народилася в цих дивних танцях-поцілунках.
зупинися на час, тоді й я припиню
розбиратися в наших незворотних стосунках.
на спині в тебе – та чи правильно
читаю в твоїх візерунках?
там читаю саму лиш легковажну гульню.
тут стільки запитань! бажаю знати
хто пов'язав тебе з твоїм ім'ям;
хто запалив твою свічку,
хто заповів її нам, –
і для чого її взагалі
так високо й гордо тримати?
бачу тебе, як ходиш перед моїм вікном
в нашому оцьому лондонському тумані.
гори, танцюй зі мною! згорімо тут разом,
а потім – знов постаньмо
розумні, бездоганні
за твором: salamander, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
отримав листівку "з днем народження" на різдво.
це змусило мене згадати про ісуса.
там було сказано: "люблю тебе" –
все маленькими літерами,
аж мусив читати двічі.
дим кучерявився над людськими хатами,
пахло морозом і святом;
зірка полярна привітно мені моргала;
я знов поглянув – вже її там не було.
люди раділи й осипали мене подарунками,
думаючи кожен про щось своє.
сани, дзвіночки, бородаті веселі
дядьки в кожухах, ялинковий базар,
ангельські крила.
я – тінь твого різдва, імітація твоєї усмішки,
деталь святкування. ти даєш мені трохи змісту,
та не даєш мені блиску та слави.
маленька дитина у яслах, ісус,
отримала вітальну листівку на ялинку –
а може, й три; а ще – золоті дурнички,
і традиційні шкарпетки, й пінку для гоління,
і ще дещо – багато чого традиційного.
будь чемною дитиною, витрать на це діло
бодай сорок днів, а я поділюся з тобою
цією листівкою, де "люблю тебе" – й ще там
багато солодких слів, що їм не можна не вірити
за твором: birthday card at christmas, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
вона ловить вітер: найніжніший з вітрів,
що провів би її через море:
через буремні протоки і небезпечні рифи
в моїх ідіотських витівках
і незбагненних дурницях.
вона постає, вона сходить, як сходить сонце,
і читає в мені докладно та ясно
все, чого сам не бачу.
заглибина в подушці – там був її лікоть.
то, як гніздо покинуте. де вона, де поділася?
вона, як вода. вона міниться і втікає,
а ось вона тут: небо ясне наді мною.
ні, то вона похилилась, мов верба над водою.
вона омиває мене, як хвиля – берег.
я, мов рибина в ятері;
я, мов цяцька в подарунковій обгортці,
спіймався в м'якій серцевині у себе.
літнє сонце мене покинуло, як такого,
що навчився любити зиму.
вона хороша, добра, гарна.
вона від бога;
вона наді мною схиляється,
ніби верба над водою.
з нею ангел в повному бойовому спорядженні.
він заступає мене
від дощу, й від брехні, й від ворожої кулі.
знаю: якби я впав,
вона проповзла б сотню миль під колючим дротом,
щоб витягти, де трава, і пташки, і сонце.
коли я страшний і скажений, і в'їдливий,
вона все одно не боїться.
її слово, як тіло тепле, м'яке, довірливе.
вона напуває мене, обіймаючи,
щоб я міг підвести голову;
гадаю, колись я й сам так навчуся:
схилятимуся перед нею, як тепер
вона до мене схильна, – як схиляється
над землею небом,
вербою над водою.
за твором: bends like a willow, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
тротуаром ходить мокрий вітер;
я вдивляюся в цей дощ,
гуляючи туди, гуляючи сюди.
мої ноги втомилися, мої мізки затерпли.
диви на цю неонову розбиту вивіску:
[i]ти, заходь.[/i]
синій чад. над головою – аромат старого пива.
в кутку старий собака спить, мов неживий.
тут футбольні альманахи, й я сам, як попільничка;
цигарка відкидає своє життя,
що стало димом.
ще один бар гарі? – чи то казки про нього?
гарі давно вже нема, нема вже й його клієнтів.
ми з цим собакою, і духом старого гарі
могли б повернути цей світ направо,
поправити все в цьому світі.
ангельські сльози на тротуарі:
так може плакати мати дощів.
а тут у гарі, в синьому чаду, нічого не болить,
і тобі на муляла б ніжна рука,
що спить, мов кицька, на твоїм коліні. –
спогади прийдуть гуртом, і тобі
не доведеться за них платити.
новий бар гарі – ні, то все казки.
гарі пішов від нас, і всі ми пішли так само,
та ми з цим собакою, та з духом старого гарі
поправимо цей світ,
і все буде добре в світі.
тепер, коли гарі був молодим,
він був симпатично гарним:
він ходить, немов танцює,
в блискучих нових черевиках –
так, коли він був молодим, і хвацьким,
він міг ходити повітрям;
він робив вам коктейля якраз такого,
якого вам треба, і повідав новини.
хочете знати мою новину?
гарі тут з нами досі.
досі мокрий вітер прогулюється тротуаром.
досі й я тут тиняюся; вже й ноги мені болять,
холодно в руки, і мізки мені задубли.
бачиш, он розбита неонова досі вивіска
блимає та запрошує: [i]чого там стоїш? заходь[/i].
так, це бар гарі, та гарі не того.
це його ще один бар.
так, все точно: це й є новий бар
все того самого повітроходця гарі
за твором: another harry's bar, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2017
вона розбиває серця всім тут у нас в містечку.
можу сказати так: поїдає незаймані душі.
зараз вона з апетитом поглинає телячу вирізку
і запиває ігристим, поблискуючи очима.
гарна дівчина, правда. та погана вона – ще краща,
– мені так здається; а зараз вона цілує віллі.
показала йому ненароком своє прекрасне коліно.
вона знає, як з чоловіка зробити дурну дитину.
так, вона гарна, та погана вона – ще краща.
ніхто про таку не скаже,
наприклад: [i]яка ледаща[/i].
бачу в її очах, яка самовіддана й вірна.
вона цілуватиме віллі – звісно ж; а більш нікого.
гризти ігристе. гра слів. вона його обгризе,
мов собака улюблену кістку, –
ця кістка їй буде улюблена;
віллі – мій друг, але правда мені дорожча.
віллі підвівся – й знов, бідолаха, впав.
він гримнувся лобом там в заводському дворі у себе.
так, вона гарна. не тривожте її без потреби,
та за потреби ми з віллі не завжди
маємо змогу прибігти. зараз ми в барі, наприклад;
а завтра вона – ну, звісно ж,
вже по опівночі зможе його цілувати
за твором: kissing willie, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
коли прокидаюся десь в незнайомій кімнаті,
щоразу бачу: світанок не настав.
є лиш тонкий горизонт між нами,
далекий рубіж напівсонного сяйва.
знай, я відчув її поруч уві сні минулої ночі.
постіль моя горить, я злякався, і мусив прокинутися.
і як мені тепер означити межу моєї дійсности?
вона мов змія вислизає, і віддаляється, й шириться.
та я намагався, старався її утримати. –
окреслити, намалювати – й на стіні почепити на згадку:
[i]злови цю живу та рухливу грань, опечися
чи завтра, чи післязавтра,
чи хоч коли, та навіки.[/i]
знайомі тіні в цій незнайомій кімнаті
досі тут, наче хочуть, щоб їх упіймав.
здається, вони залишаться навіть тоді,
коли згаснуть всі ліхтарі надворі
і буде розбитися так, як і вчора,
порожньому світанку.
моє особисте кіно триває в моїй голові.
яку мені кнопку натиснути, щоб переграти?
я перегрівся, загрався. зловити рухливу межу,
межу мого сну про неї.
ти вгадала. вона була поруч, я обіймав її,
а тепер, мов чамрений, сиджу тут сам,
і постіль моя холодна
за твором: the walking edge, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
старий бракон'єр та його дочка
тихо кладуть свої тіні на води ночі.
місяць-молодик волочиться за ними,
а вони собі тягнуть недаремно мережу:
ні допомоги, ні світла їм від нього,
ні добрих порад не треба.
згодом зустрів їх знов на прибережній дорозі. –
старий усміхнувся, немов кепкуючи.
справді, хто я такий, щоб заперечити їхнє право,
що як обов'язок: часом прийти,
роззирнутися в тиші, відхилити закон на годину
і потрудитися, щоб взяти свою рибу?
нам по дорозі. ми йдемо, і ось прощаємося –
вони мені бажають так щиросердо щастя.
в неділю покидаю, наче навіки, цей берег,
і чую, як вони співають там у церкві,
коли мій корабель навіки вже відчалив.
бракон'єрська дочко, ти – корона цієї неділі
і всіх моїх неділь, і решти днів!
дві сотні хоробрих душ підхопили мій плач за мною.
є хата на схилі, де джерела текучих пісків.
полягайте всі, спіте. дайте мені, хай море
віднесе мене там, до країни, що я покинув,
до країни, де гори; де всі горяни – як королі,
а горянки – як королівни;
там мій світ, там лунає трембіта,
що в голосі в неї – лиш неспокій
і любов до своїх дітей.
я вже своє все виконав до заключної крапки статуту.
я помер і в канаві п'яний, і в окопі під аль-алямейном;
і потому ще безліч разів по найдальших куточках світу.
мене показали безліч разів по комп'ютері й по телевізорі,
як ладнаюся йти додому, де горяни, як королі,
де шотландська коза скликає
не вівці, а з неба зорі.
довго, довго, багато, багато
слухняних дітей островів виряджали
не їхні батьки
топтати чужу траву.
де на гору навинуті старі та невинні
віки – як шляхи життя, що ведуть до неба.
ти бачиш когось біля себе, а їй аж далеко йти там:
де завтрашнє сонце скликає вітри
віяти дійсність, і спогади, і мрії в щасливих сльозах;
де ворон літає, шукаючи здобичі
одним оком в минулому, а другим – тепер і тут,
далеко на чорних рівнинах едему.
дитина та жінка моляться вдвох,
щоб скінчилося таїнство вічне ходіння по муках.
вони сподіваються на слово чи хоч на літеру
з-за темного моря; на добру звістку
в розташуванні зірок, чи в очах мовчазної риби,
чи в танцях та співах вітру
тут, де горянин – король, а жінка його – королева,
а королівна – їхня дочка; де старовинні саги
всі на світі зібрала вранішня пісня дударика.
покладіть мене тут, і нехай мене візьме хвилею
додому, до краю, де моє серце.
босий топчу теплий порох своєї дороги.
завтрашнє сонце скликає вітри,
і ворон тодішній знов, як теперішній,
ходить по вітрі, мов по канаті танцюючи,
то високо, то низько поміж горами
нашого едему
за твором: mountain men, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
я ваш сусід. привіт. я респектабельний ззовні,
а під сподом я справжня нереспектабельна жаба.
скільки жахливих нещасть впало на вашу голову
там в кінці вулиці! не знаєте? згадайте,
а я живу отам неподалік, в кінці вашої вулиці.
я розробляю методологію вигнання вас з вашого раю,
де стрижуться газони й чиститься
ваш незрівнянний басейн.
я саджаю розбиті пляшки на ваших зразкових клумбах,
я ламаю та краду ваші граблі й лопати,
а живу я тут зовсім поруч: в кінці
вашої – нашої – тихомирно спокійної вулиці.
щодня я – реальний маєтний джентльмен,
я недорого маю справу з властивостями –
цінними й ще ціннішими – вашої мости власности.
ну, а в сутінках я вдосконалюю вельми огидну практику,
що її ви й самі визнали б непристойною.
то я розробив такий реверс у водогінній системі,
що вас підкидає високо, коли вмощуєтеся на троні;
ще запроваджу багато: безліч паскудних капостей,
щоб ви почувалися так, як вигнанець, у себе вдома.
ну, а живу я тут недалеко від вас:
у ганебнім кінці вашої славної вулиці.
я постачав вам всілякі бридкі створіння
і для вітальні, і для їдальні, й для спальні;
я вкидав вам всі ті нечистоти уночі до поштової скриньки;
ну, а дохлі коти, і щури, і всілякі подібні дрібнички,
як на мене, не можуть впливати на такий апетит, як ваш.
не розчаруйте ж мене, бо на вас, на останню інстанцію,
покладаю своє недвозначне ясне сподівання:
продасте цю брудну, неліквідну, гнилу нерухомість,
і ракетою вийдете на високий життєвий рівень;
ви побачите: вам буде добре схаменутися десь далеко.
я живу тут в кінці – звертайтеся – вашої тихої вулиці
за твором: down at the end of your road, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
тут забагато машин, а в них – забагато людей;
забагато пропащих душ в забагатьох забігайлівках
сидять, забагато п'ють і забагато базікають.
забагато героїв, що забагато думають
і забагато хочуть: наступити комусь –
забагато кому – на хвоста;
забагато повчальників, забагато мовчальників,
забагато голодних, забагато незгодних,
забагато всіляких і забагато ніяких:
забагато потертих людей-потуральників,
що погоджуються аж забагато з чим:
і з небезсумнівним, і з дуже сумнівним,
і з неприпустимим без сумніву.
забагато життів витрачає кожен облізлий кіт
на кожну – і їх забагато – нагоду зловити вітер;
нам також забагато випало,
нам також забагато всього.
забагато сонця на один квадратний метр,
забагато краплин дощу на одну сиротливу цигарку.
забагато дітей, що ніколи не стануть кимось,
забагато політиків, що забагато брешуть.
забагато запитань, що відповідей на них –
чи немає, чи забагато:
забагато життів хоче втратити кожен кіт,
що вкраде в хазяйки сало,
ковбасні обрізки, сметану і риб'ячу голову.
ми теж забагато хочемо – правда,
але й забагато чого не знаємо,
а не вміємо – геть нічого.
якби я нерозсудливо й нещиро
завжди в усьому з тобою погоджувався;
якби ти так само дурила мене всю дорогу,
було б нам так само забагато нагод зустрітися:
забагато святилищ, де люди вклоняються темряві,
забагато людей вважають себе такими,
що можуть змінити світ, а не можуть змінити навіть
самих себе, що хочуть забагато:
забагато життів може втратити кожен кіт,
забагато й здобути, а більше йому й не треба.
я теж забагато, нарешті, чого здобув,
щоб все то, нарешті, навіки з тобою втратити
за твором: too many too, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
бачу на обрії темне вітрило
таке, ніби хмара, а хмара над ним.
все то захмурило сонце!
а може, воно вже й сіло,
а може, то місяць-убивця
згадав, коли був молодим.
а принесіть мені мою люля-кебабницю,
вірну мою подружку, і дайте зрозуміти.
то що там на горі? чиясь там татарська мазанка;
а мені з вами горе. вкладайте вже спати
жінок та дітей, і все вередливе людство.
ну що? вже принесли? як ні, то несіть;
а ще – золотих хрестів, і перснів,
і кульчиків, і дукатів, і бабусиного намиста.
благословімо з залізним серцем,
хто з нами поруч, браття!
благословімо жінок та дітей,
що роблять наші серця м'якими,
і напружують наші думки, щоб стогнали, як чорне море.
вітер тепер сприятливий. це наша земля!
пильнуйте,
щоб наші солодкі спогади не кинули нас на скелі
за твором: broadsword, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
не заплющуй очей, проколи собі вуха нарешті.
вправляйся в гучних риданнях, поки я ще живий.
всі поганці лишилися в пеклі,
тебе вже ніхто не скривдить,
колискової не співатиму – заснеш, коли прийде сон.
тут на всіх вікнах замки, і ланцюги на дверях,
і великий злий пес на порозі
дрімає, мов лютий дракон. –
ті дракони та хижі потвори,
що блукають у себе в тумані,
не вкрадуть тебе, й не потягнуть далеко, далеко.
чи вийди на битву з брязкальцем в руці. –
нападай, захищайся в дусі
справедливої гри, сподівайся на чесне суддівство.
сподівайся, що твій супротивник тобі до пари,
і налякай диявола хрестиком на шиї.
та не буде спочинку й сну, щоб відновити сили.
ця боротьба, почавшися, доведе до сумного кінця:
доведеться кликати мертвих,
щоб покинули свої могили
захистити свою королівну словом і ділом мерця.
позбирай свої іграшки, коли вдарять 12 дзвони,
й заколисай птеродактиля. ми прийдемо, і тоді
любо нам буде бачити, як ти спиш у безпеці щаслива,
бо тебе не турбують ніякі
войовничі дурні ідеї.
не замовкай налякано, коли йдеться про щиру правду.
не намагайся вгадати, чи гніваюся, чи ні.
ти ще мала, моя пташко, летіти в якусь багнюку. –
бачиш, вже й я хитрую. от і не вір мені
за твором: no lullaby, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
гора сталевих м'язів! металеве зелене око.
воно йде через жито – також зелене – мов ніж.
з хвостом, як опущений прапор на знак жалоби
за тими, хто потрапить сьогодні
до яблучного пирога з мишами.
так, мишача поліція ніколи не дрімає.
вона приймає пообідній відпочинок
в дуплі старої липи на межі.
трохи жорсткий тапчан, щоправда, в цьому теплику,
а так – нормально. в ноги пристрій гріє
найчистішого котячого походження.
стережися, маленький пухнастий народе!
це – кіт. він тяжко працює ночами,
щоб з'їсти одну з десятьох нещасних,
а решту лишає нам для науки.
так, мишача поліція ніколи не дрімає.
ото ж бо вона, хто чатує біля дверей комори,
мов бідний клієнт на патрона,
чи великий поет на публіку,
чи штатний міський гучномовець. –
реєстратор смертей та народжень
з пазурами, що пишуть червону історію глибоко;
він має природне статутне право
рекрутувати вас до армії небіжчиків.
від молока з лінивим похміллям на осонні
до нічного кривавого рейду,
де законом – голодна лють.
а тепер він дереться на телевізійну антену,
щоб окинути поглядом становище тут і в сусідів,
виноградом, що всю її вже оплів,
мов коханець, своєю увагою
і невсипущим наглядом
за твором: and the mouse police never sleeps,
jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
є світло в цій хаті
в цьому лісі в цей час.
є думка в голові одного чоловіка.
він носить свої мрії, як пальто на плечі,
коли подає тобі чашку вранішнього кохання.
і коли він підходить, кожен крок йому довгий,
як пів життя.
він не вміє жодного слова,
яке б ти зрозуміла.
але він вкладає свої жалі в розпачливий рух рукою,
подаючи тобі чашку гарячого смутку вранці;
аж йому дух перехоплює:
він бачить в вікні їдальні
стіл для двох, і свічки на ньому;
якісь дивні капці сушаться біля вогню,
якісь дивні чоботи – в передпокою.
надінь мені на голову цього картуза.
я розвертаюся геть і йду собі геть гуляти
за твором: pibroch ( cap in hand ), jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
чи не бачили ви тут зеленого –
небаченого джека верболоза?
він ходить, підмітаючи землю хвостом,
і в нього в зелених очах якась невиразна погроза.
він, буває, сидить під деревом
та попиває росу з жолудевої чашки,
а раптом підхопиться, бігає,
тицяє костуром в землю,
де якій квітці зійти, чи маслюку, чи билині,
чи прихистку для комашки.
зовсім сумно йому, бо не можна в поході солдату
попустити всі віжки. вже й ніч потихеньку бреде.
так, це не смішно. він носить зелену шату,
не має коли співати, й танцювати не має де.
невже ти ніколи не спиш, друже сердитий джеку?
яка там тобі таємниця
грає в твоєму серці, наче зелений нектар?
минають століття; все гарне вже десь далеко,
тепер тут електрика й транспорт,
технології й цар-кошмар.
чим стало це місце? ти поглядаєш на це
несхвально, проте з погрозою,
чи з благородним прокльоном, –
і подекуди з'явиться квіточка чи деревце
тут на землі безплідній,
захаращеній склом та бетоном.
дуб, горобина та гостролист –
посаг твоєї, все твоєї, твоєї
досі молодої.
кожне зелене лезо її шепоче:
о, це мій джек верболіст!
допоможи перебути цю зиму нам, джеку,
дай нам терпіння й зброї.
ми такі всі, як ягоди на гостролисті.
знов прилетіли дрозди –
всі наші надії на джекові сущому,
як троль, зеленющому,
верболісті
за твором: jack-in-the-green, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
дозволь, принесу тобі з лісу
пісень, що тебе звеселять.
вони тебе обдмухають з ніг до голови
й розкажуть, як зростає подалі
від всіх молода берізка.
тримайся рівно, коли вже йдеш,
але, якщо схочеш, приєднайся до цього співу.
ти дуріла вередливо, мерехтливо і жахливо –
а треба лиш просто чемно
і слухняно. еге ж, еге ж.
а ще – принесу тобі з поля
кохання, і маків, і диких троянд з ромашками.
ти побачиш, які вони гарні.
о, як вони танцюють під дощем!
ти ще не бачила таких шалених танців.
вони не питають порад,
як їм вбратися на цей вечір,
щоб привести додому декілька п'яних коханців.
а тут, як ведеться, у мене
правиться свято життя.
знімаємо болі й кайдани, і всілякі душевні рани.
цілуємо та зцілюємо, багато не беремо.
куримо лиш фіміями; бальзами – лише ллємо.
я скупаю тебе в розкошах; всю карму тобі очищу,
дам тобі зоряну долю – чи панську, чи й навіть вищу.
ну добре вже, як схочеш, навчу тебе ґальярди.
ти не знаєш:
є люди, що за таке готові
кинути цілі мільярди
так легко, як добре слово улюбленому котові.
а ще принесу тобі старовинних лютневих пісень:
вони холодять з насолодою,
як столітнє ірландське пиво.
як такої почуєш, ходитимеш цілий день
в рожевому тумані слухняно і щасливо.
агов, юна леді! вітаю вас дуже мило.
я вітер, що може наповнити
бадьорістю ваше вітрило.
я хрест, де тобі забити
й зігнути повчального цвяха.
я той, хто навчить співати вашого синього птаха.
я синхронний мислитель часу,
що не має ні місця, ні віку, –
ти побачиш себе царівною,
що лікує цей час-каліку.
так. ну, а я подумаю, та вип'ю цю бочку елю:
його було зварено вчора з тисячолітнього хмелю
за твором: songs from the wood, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
холодномерзлий, зловмисний, звичаєтворчий,
посухоборчий і боєготовчий, і законодавчий,
громогрозливий, грозогроміздкий,
мов дощ натомлений –
штахетний лицедій!
він видає, мов конвеєр всієї америки,
якісь не в риму равлики-похмурики
і безхребетні тремтячі рядки.
що ж це таке? читачі всі поснули,
критики всі попадали: такий бо вже став нудний!
та й чи насправді? який же він є,
коли себе, нудного, так весело вдає?
і справді: не страшенно багато забави
в поливанні землі без гарантії слави.
він каже: всі ми служимо народові й монарху.
та хто нам скаже, хто цей непохмелень,
коли він не має ні вх, ні врх, ні верху,
й ніколи не відвідує громадських сповідалень?
мов дощ нудний, нема йому спочинку –
він каже: ви! чіпляйте цукерки на ялинку.
без спочинку глузує з таких широчезних суджень
і суду, й простолюду – спритний шахрай,
чи зграбний, як викрутка.
так, він знаха, хаха, нахабний,
а вдає невдоволеного мас-олігарха,
щоб знахабніло дихати своїм гірським повітрям
і надихати нас тривким благословенням
на гнів і благородство,
й на скривджене дівоцтво. –
сам, мов злобний гібон,
повідає зі сцени естетичний закон:
і ці його, як в леніна, натхнення та гримаси
дивним чином наснажують наші критичні маси:
злопихатий, заморений. ходить своїми шляхами.
щодня він співає своєї, щоночі він грає те саме –
то ніби вокальна партія в дурня. – га? в шахи?
ні, ворушіть же мізками. ото ж ви й не вгадали,
ви, мої музи непосидючі та моногамні папахи!
але, якщо вгадаєте, не лізьте в адмірали
й не вийте гнізд на компасі,
мов перелітні свахи
за твором: only solitaire, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
У мене було натхнення, і я писала вірші
про почуття, про Долю, про все, що мене хвилювало.
Я любила цей збитий ритм та відсутність рими.
Про що писати, я, на диво, не знала.
Вірші приходять, ніби мені їх хтось каже,
і вони здаються такими мудрими та старими,
хоча насправді це - нова хвиля.
Попіл Фенікса, чи може, це уже сажа?
Якщо я не пишу, чи я досі вважаюсь поетом?
Чи я маю притримуватись одного і того ж стилю?
Скільки я маю написати беззмістовних памфлетів,
щоб повернутись до того, про що всі говорили?
І цей вірш - як примус, я хотіла хоч щось написати,
підтримати статус автора,
проігнорувати примітивні дієслівні римування.
Римування? Старання? Кохання?
Деколи рими дурні, коли насправді нема що сказати.
Натхнення це мала проститутка,
що насправді не піддається контролю,
я ніколи не вважала, що мені не вистачає сили волі,
щоб писати.
Та зараз я хочу, перечитую старі твори -
вони такі цікаві, і – так, я розумію,
чому про них досі говорять,
і чому я можу про себе говорити
як про поета.
Так, я поет,
якому деколи нічого робити,
що втрачає натхнення, буває, на тижні.
Напевно, я так і не втраплю в престижні.
Я занадто яскрава – така моя слава.
А тепер - кінець вірша.
І, за моїм правилом, він має бути
цікавим. Так, цікавим – оце й стереотип;
а ще один – ламати, рвати і метати.
Як вийшло, так і буде: поезія – мій хліб,
а масло: римувати чи не римувати.
без згоди автора: Попіл Фенікса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Jeden Tag begegne ich Geschichten.
Ich höre Leute,
reden,
schreien,
kichern.
Wir sind nicht einsam, nur interessant,
selbstkonzentriert,
hochnäsig,
provokant.
Man kann sich lieben - oder sich verlieren,
die Welt beobachten,
wahrnehmen
und kapieren,
und die Geschichten, die vergisst man nicht,
man sucht
und findet
fast das Gleichgewicht.
Wenn ich größer schreiben können würde,
so wie im Buch,
Roman,
Verfassung über
Würde,
dann könnte über jeden Menschen ich was schreiben,
über die Liebe,
Leben,
Lust und
Leiden,
aber man kann in das Gehirn nicht einbrechen:
da muss ich noch behutsam
mit den Menschen sprechen.
Кожного дня я натрапляю на
Історії.
Я чую людей,
Вони говорять,
Кричать,
Хіхікають.
Ми не самотні, лише
Цікаві
Сконцентровані на собі
Із задертими носами
Провокуючі.
Можна себе любити - або загубити,
Спостерігати за світом,
Сприймати його
І розуміти,
І ті історії, їх не забуваєш,
Ти майже
Знаходиш рівновагу.
Якби я могла писати більшим форматом,
Як у книзі,
Романі
Чи конституції,
То я могла б написати про кожну людину,
Про любов,
Життя,
Прагнення та
Страждання,
Але я не можу вторгнутися у мозок:
Я досі мушу обережно розмовляти з людьми
автор і перекладач: Попіл Фенікса
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
дитя війни, танцюй ці дні та ночі.
і як тобі сьогодні? – не кажи,
лиш замкни свої двері добре, й дивися
необхідності просто в очі,
бо вона – все, що маєш тепер.
стережися, й її стережи.
або пристань тепер, до кого вже не можна, –
хто лежить у брехні, мов гадюка в гнилому листі.
ні! сьогодні життя – ось така, як у нас, боротьба;
ти, як завжди, впадаєш в паніку –
так в річку впадає верба.
всі перемоги танцюють з дитиною –
майже всі, та не кожна
без догани чи вади,
чи ганебної плями на честі.
але ти божевільна! будь, як і я, побожна:
танцюй заради бога – і не тупцюй на місці.
дитино, ти війна! танцюй ці дні та ночі:
у тебе в серці, десь в глухому закапелку
є нестерпна жага до життя – не відчиняй нікому,
лиш поглядай у вікно, й як побачиш якусь веселку –
не відчиняй, не довіряй, поглянь:
я танцюю з мечем при боці –
я з тобою, вже зовсім нестерпною
заповітною скалкою в оці
за твором: the third hoorah, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
мене покинули з будинком у вогні.
я метушився, метушився – та й втік через вікно.
так завжди
радо підхоплююся назустріч неминучості,
і довго ще за нею волочуся,
вчепившися за спідницю.
місто повне диму та ненависти.
хоч і запізно, я дійшов чогось важливого:
все, що маю – то не моє насправді,
а лиш позичене. я дякую вам, люди,
ви допомогли;
ніщо не належить насправді нікому.
спалили всі мої книжки, розбили всю мою машину;
мого собаку продали зоопаркові на клонування;
зрубали мої дерева, стоптали всі мої квіти,
і кошеня втопили в моєму новому басейні.
таке чи подібне чинилося скрізь по місті.
люди його покидали, я приєднався до всіх,
ми ночували в полі на волі там просто неба.
о місто, ти повне диму, неповноти й ненависти!
погляньте-но, люди, як гарно воно горить:
нікому ніщо не належить.
це місто колись було наше,
та насправді – чиє? й не їхнє,
бо все наше – то наше позичене
за твором: saturation, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
гуляючи цим лісом між пальмових апартаментів,
ми кепкуємо з мавп та з їхніх убогих
уявлень про добре життя.
вони повсідалися довкола замуленої ковбані –
щоп'ятниці впень напиваються;
загризають то все горіхами,
а потім ще й варениками, й бубликами з маком:
бублика з'їдають,
а ізюм залишають на потім,
щоб поласувати в неділю.
тигри та леви, що чигають в чагарнику –
грізні, проте ж і тупі, й ледачі,
от і дрімають собі цілий день,
геть ні про що не дбаючи:
ні про кров, ні про м'ясо насущне.
треба нам тут заквасити, треба заколотити
який великий заколот в тваринному сонному царстві.
це буде нормально: я тигр, коли прагну кохання,
та я ж і змія, коли згоди між нами немає.
скажи лиш слово, й хлопці виростуть тут біля тебе,
мов після дощу гриби, – чи страшні допотопні дракони:
з пазурами на спині, з хвостами, як граблі,
лускаті та лупаті, що зможуть поширити дрож
і тремтіння аж до країв землі.
чи то не дуже страшно, коли на плечах у тебе
вмоститься чорт, як я? –
блискавка й грім вже не будуть такі зухвалі;
і не так налякає тебе повна звуків таємних ніч;
а потім, по всьому, напишу на твоєму надгробку:
я ніколи тебе не забуду; дякую за обід.
а можеш і ти так само, я заперечень не маю.
я навіть думаю, в великій грі тварин
легко знайдеться свій переможений і переможець.
ну то ми заколотимо? в річці – брудні крокодили
плавають там з кавалками – й їхніми, і бегемотів.
господь сотворив кошенят, і накидав гадюк в траву.
є такий перший гросмейстер – він ходить лиш пішаками.
він сидить, тепер, мов король,
благословляє вечірнє сонце,
а на завтра вже приготував
щось новеньке: новий світанок.
ну, це як звечора готувати собі сніданок, –
ми ще над цим міркуємо,
а мавпам, здається, вже хочеться
дати цим туркам просвіти? годі:
ми заколотимо, вшкваримо, накосячимо і напартачимо
не на цей день:
назавжди цілу ніч рокенролу
за твором: bungle in the jungle, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
понад горами, а попід небом
гуляємо сивими кониками далеко там ти та я:
паруючи нагоди, паруючися в веселощах
і святкуючи, де заманеться свята, –
сумновдоволені підскарбії того, що того варте.
морозивні замки рефрижеровано;
всі супермаркетологи вийшли на парад.
золоті рукостискання висять у вас на шиї,
коли підпалюєте сигару від пачки фальшивих грошей:
ви підбили баланс, і тепер балансуєте
земною кулею на кінчику вашого носа. –
ну, достоту як лев, а не окунь морський, на ярмарку.
ви вбрані в лискучу шкуру; на голові у вас
кумедний капелюх в вікторіянськім стилі.
ви такий, як вас trained and dressed
наш всемогутній дресирувальник.
ти гавкаєш, коли він клацає зубами;
твої вуса, гляди, розтануть під полуденним сонцем.
ти хляпаєш ластами, й ляпаєшся на землю,
коли тобі з погордою кивне
довгонога та білогруда
асистентка,
володарка цього цирку.
та знай, що такі вистави – дуже невдячне діло.
ось глядачам набридло,
вже свистять невдоволено. та ти все одно
балансуєш цим клятим світом на кінчику свого носа,
за звичаєм і за родом дурного морського лева. –
твій вишкіл – даремний,
як також і твій самовдоволений вишкір.
цей цирк – такого бізнесу на світі не існує.
нам нема ні причини, ні приводу,
ні надприродного права
покинути виставу, коли вона триває.
та сама вистава, все знов, як ведеться.
ті самі колізії в пасіонарній драмі.
що нам робити? стрілятимемо на місяць –
хай відгукнеться пасіонарною музикою.
ти поглянь на це диво: кругле, та не копійка,
і вже ж, я гадаю, не для голок подушечка:
то радше балон – не батон і не сир,
повітряна куля, що теліпається в космосі
для забави та втіхи старої землі.
гей, місяцю, поглянь: ми балансуємо світом,
мов двоє левів морських, по черзі
за твором: sealion, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
скільки вже їх вибігло й забігло
через ті двері, й через оті? –
дванадцять скромних ангелів
з косами такими, як темне золото.
вони мене не бачать, як кліпаю очима,
а може, й моргаю.
щось мені підказує, вони вкладають спати
лиш одним словом пошепки; а потім
біжать до собак, що конають хворі,
щоб погладити по голові
й переконати жити.
вони підносять свої свічки
високо, осяваючи темні години;
вони підмітають весь обшир цієї землі
оберемками свіжих звичайних квітів;
а троянди – плекають, голублять та пестять
аж до червоного цвіту;
а небо вкривають блакиттю,
коли просинається сонце:
киньте якусь копійчину цій непомітній миті,
і нехай в цьому світі
звеселиться душею хоч би один жебрак.
чому всі так хочуть вірити в щось хороше,
а самі те хороше називають ім'ям,
що лиш перше спаде на думку?
ми всі віримо, маємо дар
обирати – а ні! насправді
цей дар – ще дорожчий: не обирати нічого.
думай про щось,
а я собі сяду тут,
де сиджу, та клеїтиму дурня,
а, може, наприклад, довічноголову
нестрашного верховно-господнього суду.
наступного разу, коли помирати,
випаде – може, решка й сережка,
а може, намисто й орел.
ще один ангел забіг,
а вибіжить з того боку.
коси у неї такі,
як мед, або темне золото –
вона усміхнулася, я так собі гадаю,
а може, навіть кліпнула,
чи навіть і підморгнула
за твором: back-door angels, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
вітер на річці; й приплив запізнився. –
що ж, ми за звичаєм переправляємося на той берег.
там завжди ті леді – вони виглядають,
а коли ми приходимо, осипають вітаннями,
квітами, обіймами, шовковими стрічками,
і пошепки шовковими словами;
вони нас ловлять
і прив'язують якірними ланцюгами. –
ми чемно сміємося, прощаємося
і завжди повертаємося вчасно:
ми повертаємося до королеви та краю,
де так довго конає день, –
так триває вже довгих п'ять років
відколи підписали продаж наших душ.
ми приносимо золото, і слонову кістку,
і діяманти, й перли, – і добрі новини завжди.
уряд нас хвалить, називає нас молодцями, –
і вже з подвоєним запалом крутить
свою улюблену громадську веремію
з королевою та краєм, де так довго конає день.
так, це щоразу однаково; це вже триває п'ять років
відколи ми, хлопці, на це підписалися.
так. ну, школи будуються,
заводи собі димлять –
наша здобич пішла вся на добре діло.
ми молодці, гарні хлопці.
так, ми добре навчилися дивитися смерті в вічі
для королеви й країни, де довго конає день.
ви, дівчата там, не лінуйтеся:
цілуйте нас двічі й тричі,
а ми вам ще подбаємо цих танців та пісень
за твором: queen and country, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
одна моя нога на кладовищі,
а друга – в автобусі.
мені здається, я розп'ятий
на всьому земному глобусі.
пасажири топчуть самих себе
і товчуться в великому поспіху, –
аж кучеряве серце юного юриста
кидається стрімголов через людську повноту:
ви широкі, дайте мені разів триста
побачити доброго лікаря, що роздає пігулки.
ну, я докотився! наточіть 10 літрів крові
цибульському, привітному рятівникові.
все на своїх місцях, я на своєму шляху
до глобального інтегрального екзорцизму.
ну добре, я намагався, –
я намагався полюбити вас всіх.
я вам повідав про нобелівські чесноти,
і про часник з цибулею, і про народний гріх.
слухайте, ви, лицеміри й повії:
ви висолоплюєтеся одне до одного, аж спливаєте
неприємним густим часоплином,
ви запрошуєте, ви навіть кажете,
що можна не роззуватися;
а коли до вас приходять справжні агенти,
ангели, архангели та дипломовані аргентинці,
ви тремтите там у себе
за дверима з трьома замками.
горе мені з вами.
ви втопили мене в джерелі життя,
а я просив у джерелі натхнення.
vice versa, біда. найкращі почуття
до лікаря цибульського, що прописує гарні манери
і не показує, де він ховає
свої легендарні цибульські лікери
за твором: dr. bogenbroom, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2017
тут безгоміння й тиша невгамовного мертвого моря,
де припинив існування технологічний світ.
так завжди стається, коли
пріснопам'ятне евине яблуко
повертається до свого дерева, аби його зрубати.
кровозмісні дерева роду, перегони чумацьких возів,
нерестилище для мільйонів – так називають це місце.
щось тут не так – помітили? національне прокляття!
хто не придбав бутерброда, негайно покиньте автобус.
тут ви можете бачити, як урядові лакеї-екстремали
ставлять експерименти над трупами століть та епох.
дуже скоро вони зможуть нам точно сказати,
що наші мізки промито, і ми на своєму шляху:
вже гряде бейбі-бум з вікторинами на тротуарах,
і всі ми тут точно виграємо,
а мільйони голодних – програють.
природні ресурси вичерпуються. всі припиняють старіння,
ті, що без даху над головою, риють окремі нори.
в алкоголі – не весь порятунок, немає життя без куріння,
хто живий, усміхається, дихає, і спокійно їде на море.
ми тинялися тихими землями, аж почувся подих зими.
сіра стара шиферина чекала на якогось голуба;
вітер зірвав її з даху; вона впала, і придушила
кілька десятків квітів, що вчилися квітнути пізно.
так щоразу втрачаємо частину своєї душі,
аж прокидаємося: програли? бачимо: в наших руках
лиш якісь черепки. то уламки нашого розуму.
ми сидимо, мовчимо, кропимо сніг слізьми
і доходимо правди, хто ми такі насправді.
голосно дивуємося,
коли народиться син чи дочка,
щоб з ними поділити чітке та ясне дитинство.
для цієї землі ми так само діти –
лиш погляньте на неї: самотня, стара, забута
за твором: wond'ring again, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2017
позич мені вуха, назвати тебе дурною.
безперечно, тебе цілувала відьма у лісі вночі. –
а що обіцяла? мабуть, її почуття
були дуже чесні й щирі,
бо обіцянка справдилася: він зачаровано слухав
тим часом, як ти реготала
й льотрала десь далеко.
падає листя червоне, і жовте, й буре – однакове.
любов, що ти знайшла – надворі під дощем.
дощ її омиває, і промиває рани.
відьма свою обіцянку виконала,
й тепер ти шукаєш
ще кого-небудь, иншого
для потіхи твого себелюбства.
шукай та вишукуй, нишпор по всіх світах,
та ти лиш змарнуєш час: дурнів таких вже немає.
бачиш, як падає листя? ти надто сліпа, щоб бачити;
ти надто дурна, що повірила
обіцянкам старої відьми.
шкода! ти не знайдеш нічого,
та в тому ж і є своя справедливість:
він був віддав тобі все, а ти на то все начхала.
шкода: то й була твоя доля. відьма тобі обіцяла –
відьма все чесно зробила:
обітниця стала прокльоном;
не чекай ні на кого: хтось прийде, та він спізниться.
за твором: witch's promise, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017
йдучи додому рано вранці
думав, чи змінилася
чи не змінилася моя любов.
знаю, що побачу так, ніби вже прийшов:
нічого не робить, лінується,
а могла б десь нарвати квітів, наприклад.
йдучи додому рано вранці
думав: чи вона бачила
хоч якесь в цьому всьому світло?
минулої ночі сказав коханці:
що в тобі відцвіло, те в мені розквітло.
вона погано бачить, трохи підсліпувата,
а могла б, наприклад, розмальовувати
сірі стіни будинків у місті.
йдучи додому рано вранці,
думав: чи досі моя любов зі мною?
вона не подала ні голосу, ні зітхання.
вона досі тут, похована
в саду, де вишневий смуток, –
а могла б і співати, наприклад,
як дівки закликають зиму
за твором: love story, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017
бачу, вже завтра я з'їду з цього шляху;
може, навіть комусь подарую свою машину.
бо так мені сказали:
скинь оберти, кинь пиху,
бо відчуваю, вже досить: загинеш, і я загину.
дитино, я взяв би тебе з собою
як завгодно далеко, якби знав, куди йду.
не дивися на те, чого я не хочу бачити. –
горе, бачу в майбутньому
тільки морок і всяку біду.
ти не слухаєш того, чого я не хочу казати.
з того всього, чого не буде,
я ніколи не буду нічим.
можу пошитися в дурні, в зрадники чи в ренегати –
потім колись докладно, мов казку, про те оповім.
не дивися, дивися, дивися, дивися, дивися, де йду.
не дивися, дивися, дивися, дивися, дивися, де йду.
не дивися, бо я не хочу.
завтра тебе побачу
перелякану, тиху й бліду,
розгублену, замріяну – а може, й ще солодшу.
що ранок, то новина. так, дивні діла господні.
завтрашній день дає, чого не бажав би сьогодні
за твором: song for jeffrey, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
він сидить в парку на лавочці
і витріщається на дівчат явно з лихими думками.
йому холодно; шмарклі течуть йому з носа;
він сидить і смальцює собі штани
дебелими жирними пальцями.
гай, це ж мій старий акваланг
сушить кості собі на холоді,
спостерігаючи, як льотрають ці невгамовні спіднички. –
гай, аквалангові зле! він наче мертва качка,
і раз по раз випльовує свою недожовану долю.
сонце холодно сяє,
дід все тиняється: то в нього єдиний спосіб
вбити свій час; і ноги болять страшенно,
і поперек, коли нахиляється
зловити собаку за повідок.
йди до болота, діду: ноги в болоті зігріються.
почуваєшся, ніби самотній?
кавалерія вже в дорозі.
твій порятунок – дієта,
розпорядок і теплий чай.
аквалангу, старий друзяко,
ти вже втікаєш? то гріх для твойого віку.
не бійся, не падай, зажди, недохлику:
це ще тобі не смерть від інфаркту –
це я тут про тебе співаю сумної пісні.
це в допомогу. чи не забув ще того
туманного ранку грудневого?
мороз тоді схопив тебе за бороду,
йдучи на дно й волаючи рятунку;
ти також хапаєш повітря деренчливими кволими зойками
з якимось глибоководно-водолазним переполохом,
що буває, коли побачиш,
як взимку розквітли вишні.
о, не забув? та тепер акваланг не боїться:
він сидить собі в парку на лавочці
та коментує під носа, як льотрають босі дівчатка.
йому зле, він вже змерз; він вже, як дохла качка;
все течуть йому з носа шмарклі,
а якби він тепер, наприклад, пішов до болота –
жив би тоді, не тужив, лікував собі ноги гряззю
за твором: aqualung, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
гляди ж мені, сувора юна леді.
ти в білому вся, а черевички –
в глині. і де ж ти була?
намастила, замастила їх поліцейським поліролем,
зашифрувалася дурним непробивним паролем,
і гадала, ніхто не помітить. як же тобі не соромно?
ти старанно наводиш усмішку вранці,
щоб я почувався щасливим. це дуже добре.
ну, я поснідав. можна вже йти на роботу, –
і я піду, коли отримаю твій ніжний поцілунок.
скажи мені таке: чи можна вимагати
нехитромудрих обіцянок замість прямої брехні?
ні, не кажи, бо вже знаю, що скажеш.
та ти без драматичних пауз не зав'яжеш
навіть краватки, чи зашморга! – і не кажи, що ні.
що ж, зв'яжи мені й руки своїми смішними
умовляннями, й жартами, і кілометрами шовку;
а на вуха почепи обмовку й недомовку –
і демонструй безпорадність, коли запитаю навіщо.
ти, як недільна газета, плачеш,
коли вимагаєш правди,
а я тобі в ній відмовляю.
цей поцілунок – гірко-солодкий на смак.
і як то розуміти? я зрозумію так:
нашу угоду поновлено, наші стосунки зміцнено.
жінко, чому я такий толерантний до тебе?
ти така, як все наше кохане
молоде громадянське суспільство.
не марнуй своїх сліз, коли плачеш не через мене
чи не за мною. за мною чи плакатимеш? – нехай.
гадаєш про мене так: дурне, молоде й зелене,
і посилаєш кудись далеко воювати за свій коровай.
о, демократіє! ти занадто стара для мене.
а ти, моя леді? ти юна, отже таку і вдавай
за твором: sossity, you're a woman, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
і рано вранці на світанку
почувся дзвін:
то він до мене в двері
подзвонив, мов старий будильник,
і, щоб я відчинив, стояв на порозі терпляче.
от він і каже: прокинься, та не готуй сніданку,
слухай, що я кажу.
маю для тебе нагального, не дуже важкого урока –
мусиш прийняти й вивчити.
я вчитель, так: вчитель. а навіщо мені ця морока –
то вже клопіт не твій,
а така моя вчительська місія.
що ж, а тепер підскоч та озирнися довкола.
що ти побачиш? – нічого. отже, мусиш собі знайти
якусь корисну справу чи забаву,
щоб не сидіти крячкою
зі своєю ненавистю в серці.
зрозумій: чоловік – не острів,
і навіть не робінзон.
не годиться тобі замикатись в високому замку,
бо домівка твоя не тут,
а деінде; й коли кожна птаха вбирається в пір'я,
вона летить, і стрімко покидає
рідне гніздо.
так я наважився, й вирушив
в далеку, далеку, далеку подорож
так, ніби раптом кинувся в море.
мій вчитель мандрував зі мною для компанії –
йому то була не виснажлива довга мандрівка,
а справді весела пригода.
так. то що ж там, вчителю, далі у нас за розкладом?
як ти казав там? що нам робити тепер?
я тут з мартіні в руці розважаюся та засмагаю
на цій мальовничій мальорці,
я намагаюся бути слухняним,
видатним, неабияким і соціяльно значущим,
та який в тому глузд – не спадає нічого на думку.
вчитель подумав, допив свою повну склянку,
каже: це й справді було дуже весело,
ти засвоїв свій перший життєвий урок.
а тепер я тобі оголошую похвалу та велику подяку
за все, чого ми з тобою досягли за поточний рік.
ну гаразд, а тепер що там у нас за розкладом?
ми, вже знаю, отут байдикуємо
та напої глитаємо на розкішному березі моря,
а який в цьому глузд – не бачу,
і, хоч ти мене вбий, а здається,
так ніколи вже й не збагну
за твором: teacher, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2017
завела сумної одного чудового вечора –
довелось відвернутися.
вибач: оце вже й я –
так, це важко, так важко: співати сумних пісень,
та це – щонайліпший спосіб
плакати про те, що в тебе на душі.
що ж, як буде поглянеш на сонце,
поглянь інакше, прошу: не згадуй,
де були й де ходили з тобою,
а вгадай, до чого не дійшли.
може, краще було тоді втекти,
щоб не плакати ціле літо?
плачу й тепер,
бо воно вже не прийде знов.
я не знехтував ні нагоди,
щоб її звеселити й власкавити,
та власкавив лиш на те, чого не можу знати.
вона цуралася кохання. – так вона вдавала,
і я сподівався, що таки справді вдає.
от горе. та коли ти знов поглянеш в сонце,
побачиш там наші радощі, були вони чи не були.
може, краще було тоді злякатися і втекти,
ніж ціле літо співати, –
і тоді воно справді настало б одного дня.
коли ти справді чуєш, як сумно тепер співаю,
згадай мене, що вже був би довіку твій.
так, це нелегко: співати сумних пісень.
заспівай мені, й може, я тоді справді зрадію.
дивися в сонце – дивися
бодай цілий божий день,
і знайдеш собі там слова,
і мою все живу надію.
літо не минуло: його ще й не було.
воно завжди приходить, коли його щиро кличуть.
знов я до тебе гукаю, аж бідне моє село!
знову ти чуєш, і думаєш: чи то не грім узимку.
то поглянь же у сонце, – поглянь, як в люстерце:
що побачиш там? нині я також дивлюся. думаю: чи моя?
все одно ти не зможеш
поглянути сонцю в серце –
що там, не знає ніхто;
кажу правду, бо також не знаю й я
за твором: look into the sun, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
вранці мене збудив телефон –
мусив вставати, щоб відповісти.
пора вже, пора повертатися до родини,
щоб ніхто вже не міг
так мене вранці будити.
жити таким життям має свої проблеми.
отже, зроблю перерву.
так, повернуся назад до родини,
тут я вже взяв все, що міг,
і чого мені ще тут треба?
сестра сидить куйовдить собі зачіску;
вона хоче мати вигляд
ще безглуздіший, ніж звичайно.
микола, її чоловік, вже давно в бухгалтерії в себе
калькулює під кальку балансові звіти з калькутти –
мені цікаво: чи кульманом, чи кульковою ручкою.
круто. гадаю, всі ці мої проблеми
дають мені можливість ними насолоджуватися.
хіба я щось колись отримував задарма?
ніколи, тож тепер я маю повернутися
до родини, до сім'ї, бо нічого не робити
набридає і втомлює, може, не менше,
ніж постійно, щодня, мов пісочний годинник,
робити щось одне. так, я пісочний годинник.
візьму квитка назад, повернуся до міста.
тут безтурботне життя
зведе мене всмерть, нанівець.
мені потрібні клопоти, треба для цього напружитися
та сходити придбати якогось квитка назад.
все, що я досі робив,
я робив навпаки й неправильно.
так треба вміти. чим я, напрочуд, думав?
цей телефон все дзвонить,
він дзвонить вже цілий день –
і коли ж тут подумати? в цьому житті кожен день
приносить мені більше, ніж можна з тим всім упоратися
за твором: back to the family, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
мені так сумно, що вона пішла!
занадто довго я кохав ту жінку.
гей, синку,
ходи-но, що дам? збігай, та принеси мені
метричну пінту спокою, чи якогось такого тепла.
так. і нема де піти: всі друзі давно переїхали.
сиджу тут та милуюся розжареним західним сонцем.
ну, а далі – сама самота. не плачте за мною,
сентиментальним рудим японцем:
такий вже мій шлях самурая, правильно.
мій шлях – то моя мета.
і ліжко самотнє, і холоднокровне серце.
який тут безлад! не свинячу, то й не прибираю.
он ворона прилетить,
та сяде привітно скраю.
гадаю, помру ще раніше, ніж постарію.
так, так. я втомився від цього мислення;
я втомився від плакання. ось прибіжить малий,
і на шлях не дивитимусь.
такий він сумний та порожній!
за твором: move on alone, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
її шкіра – тонка порцеляна, а її голос - багрянець.
вона ходить постійно в золотому й рожевому сяйві,
що згасає лише, коли вона гнівається.
вона демонструє світові
все багатство тілесних гармоній;
вона запальна, як іспанський танець;
її устами промовляє моя смерть.
вона накликає на себе мрії,
щоб їх скуштувати й поставити на поличку.
вона випробовує всі дзеркала
своєю вродою, що як грецький вогонь.
коли вона йде, сигналять всі машини,
а всі перехожі скручують собі в'язи в розпачі –
так, бо любов – її улюблена забава
з самого малечку.
вона любить мене,
ця уквітчана міс аргентина;
вона любить з усіх кепкувати
ще більше, ніж любить мене.
отака то вона боязка, непокірна і неприборкана
понад усе, в будь-який спосіб,
до останньої краплі крови.
полюбляє валятися в ліжку
й дивитися там якісь фільми.
вона дивиться, й мріє про свого чоловіка:
він раболепсько вклоняється
й благає кохання, як ласки.
вона вередлива й вибаглива,
її регіт – такий безсоромний,
що всім мимоволі моторошно:
така вже вона, хай бог милує.
а ще вона любить, як каже,
коректних людей в одностроях,
як також і роллінг стоунз.
вона лагідна й ніжна, любить маленького брата
і не сварить його за жорстокі ігри;
братик на неї дивиться,
як на святу евхаристію, правда.
вона проста й правдива; вона – правдивий скарб,
правдивий скарб мистецтва без всяких постаментів.
вона вільна від всього, лиш не від гри венери,
а то така гра, що гляди й начувайся.
вона мене рятує, вона розсипає світло
якогось надзвичайного, тонкого пацифізму.
вона жагуча й жадібна, ледача та лінива,
і ні до чого навіки не здатна
прикипіти навіки ні думкою, ні серцем.
так, боязка насправді. вона уникає людей.
так, вона любить деякі речі,
та ще більше боїться стількох багатьох речей!
ось вони з матір'ю, мов дві матрони, йдуть
просвітлені й тихі додому з недільної меси.
моє серце кричить. я старався, я намагався, –
та вона поховала мене живцем;
спалила, і воскресила, щоб потім спалити знов
в коханні, і в ревнощах. всі почуття вже, здається,
сплуталися в одне: плакати
і кричати на цілий світ до неба
за твором: miss argentina, iggy pop
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
ой, слухай дитино, які є проблеми в книжці:
ну, я знайшов помадну пляму від вашого поцілунку.
чи не могли б ви змити? ах, вже не можна. пробач.
я танцюю в великому захваті
по твоїй недоконаній логіці
мов горобець на калиновій гілці;
а як буде добре станцювати на твоїй могилці!
я танцюю з дівчатами на твоїх кістках.
я буду танцювати, танцювати
по всьому твоєму шикарному особняку,
я танцюю в твоєму загубленому світі.
привіт, дитино, ти можеш пройти цю вікторину,
ти зможеш пройти цю вікторину, не бійся.
ну, просто поклади свої гроші,
де мої та всі инші загребущі руки –
ти така гостра, як ляпас від коханої руки.
ой, дитино, це все, чим я можу тобі віддячити.
ви програли вашу руку, і тепер я втрачаю обличчя.
добре, слухаю твою сукню, маю ще й добрі новини:
ти гарно поклала мене в ганьбу, так.
твоя легковага - все, що мені потрібно.
так, я збираюся танцювати по всій твоїй мовчазній брехні:
і ніяких ніг в високих чоботях,
і ніяких танців у мене на столі;
не їж заборонених фруктів, ніяких шовків та мережив;
і не кажи, щоб я
ще й за тобою стежив.
так, тепер я танцюватиму, і питиму напої.
танцюю по всій твоїй аргентині,
а римуватиму аж у сполучених штатах.
ви отримали це зараз, цілую до побачення,
так що здирайте з мене всі мої життя,
дивіться, як я плачу.
я сподіваюся, ти страждатимеш також, –
не страждай дуже довго,
фруксіє.
ти народилася зі срібною ложкою в руці:
дівчина-торпеда. так я навчився плавати,
коли дивився, як плаваєш; а плакати –
теж таки в тебе вчитимуся!
ти пасуєш мені, як дорога краватка.
ми – пара. пасуй мені, як рукавичка;
не йди, бо щойно ти вийдеш за двері,
побачиш: ніколи раніше
не робила таких дурних помилок.
а я за тобою плакатиму: плакатиму на папері.
таке вже моє прокляття.
у мене температура, дитино. –
я хочу тепла вашого дотику.
то ви стоїте там одягнені
червоним, червоним кольором?
я надовго отримав це відчуття,
не можу вас вивести – вже й вибивав –
з цієї голови – вона, як попільничка.
одного разу кажеш, ненавидиш мене;
а ще одного, що ненавидиш нестерпно.
але я знайшов тебе в ліжку, ти спала
і бачила вві сні якісь нічні мультфільми.
я гріюся лихоманкою, чи граюся з вогнем,
та тепер вже точно тебе люблю.
дитино, так просто марнуєш дорогоцінний час!
якщо хочеш знати, що маю на думці про тебе,
читай мене знов так уважно, як-от вечірню газету:
сторінку за сторінкою,
рядок за рядком.
але я тут хлопець, у мене таємниця.
іноді любов, як м'ячик і ланцюжок –
ну, а як хто не знає, на ланцюжку собака:
тримає вас вночі, чому це завжди однаково?
якщо ти хочеш знати правду, це те,
чого не можу пояснити.
так, любов – як м'ячик і ланцюг –
чую відлуння від обіцянки, яку я зробив навіки.
коли ти сильний, ти можеш стояти самостійно.
бачу своє майбутнє, дивлюся, мов прокурор, тобі в вічі.
це запалило вашу любов, щоб моє серце воскресло.
колись я жив у якомусь такому житті, вірую:
вся любов є сліпа, та чи завжди вона правосудна?
але про тебе це все свідчить минулого разу.
все про тебе мені розповідається
залежно від підкуплених свідків
і їхнього правдивого екстазу.
так, то все через те,
що дівчата без ніякого логічного м'яса
не подають мені фактів, а також юридичної втіхи.
мамо, мамо, я сплю, а ти йди.
до їди, для їди й тричі після їди –
мені потрібна ціла лотта. так, це правильно сказано,
що ви є тим, кого їсте.
і ось мені тепер чогось потрібно:
мені потрібна ціла жінка лотти.
це липуча ситуація, слизька.
лиш не подумайте, що якась там лоттина жінка:
така погана звичка – це добре, добре, добре
за творами kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
вона сліпить тебе осяйною брехнею,
ти киваєш, хитаєшся, і покірно бредеш за нею.
тяжкі часи минули, всі нежиті померли.
чому ж ти невесела? не чую твоїх слів –
а лиш сумнівне золото, й якісь фальшиві перли,
і відмовки, немов з переляку.
та якщо я тебе засмутив,
маю шрами на черепі – я не пишаюся ними,
я радію, що досі живий. люблю тебе,
і радію кожній нагоді
знов ожити, й зрадіти, моя несподівана блискавко:
ти влучаєш мені в моє серце,
коли воно мертве; а помирає
з туги за тобою.
ох.
так, це складне питання, справді, дитино:
воно складається аж з двох, як яблуко, частин:
з тебе та з мене. та довго не думай про це:
додай лиш до мене свою половину,
і буде добре. без тебе я просто кретин.
а ти без мене – чи ти щаслива?
можеш зробити світові неоціненну ласку.
як врятуєш мене від загибелі,
я з цього доброго дива
дам, кажу, людству якусь дуже мудру підказку,
як йому жити.
поцілуй мене в серце.
об нього розбиваються все лиш нещирі серця.
люди, а ви мовчіть. чи то не вам я
подарував свободу? вбийте в собі мерця,
переламайте об коліно стартового прапорця,
випустіть всі демони, і спостерігайте.
а якщо ви спираєтеся
на правдиві моральні засади,
вбийте того, що веде мене до влади,
і я виконуватиму його обов'язки.
гей, гей! хапайте віжки і відпустіть собак,
а самі відійдіть на відстань польоту уяви:
маю намір виправляти людську расу,
як war machine з обмеженим нелюдським інтелектом
та з непомірними бажаннями.
дитино, зрозумій: це раса дурнів,
і ти ніколи не зможеш перемогти,
коли б схотіла, й коли б взаємодіяла з нею
за протоколами класичних мудреців.
шановна громадо, звертаюся до тебе
з тієї причини, що маю таке доручення.
не питайте від кого, бо не скажу.
мені не потрібна причина, щоб з'їхати з глузду,
тобі не потрібна причина,
щоб бути людським багном.
ну, хто тут резидент радянського союзду?
зачитайте нам коротенько
рішення вашого з'їзду,
я пошлю вас до пекла через центрвиборчком.
а якщо не до пекла –
добре, містере канча, побачимо.
це не означає, що вже кінець світу.
парод:
ну, ми працюємо цілий день,
і ми не знаємо, чому.
коли тіло голодує цілий день,
це підгодовує твій апетит.
тіло дано людині для гріха
та апетиту.
йди до пляшки, бо ти заплатив,
а щоб легше, ти заплутав заборгованість.
добре життя – найкраща покара
таким, як ви, нікчемам.
тому дай пекло тим, хто того потребує,
а хто не потребує – тих не помічай.
що відбувається там у людей за дверима,
поки місто спить –
нехай то буде великою жовтневою таємницею.
так, жебраки, злодії та невдахи,
немає ніякого смутку чи радости,
немає ніякої користи з вас
за творами kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
каже: [i]тут в мене все рухається й пливе,
тут привиди й тіні, й спалахи
войовничих реклам знадвору[/i].
а надворі – мов дзеркало:
закіптюжене, трісле й криве;
і розважливі злидні, що ходять повітрям –
мокро, слизько-лукаво,
холодно і не в полі зору.
чи врятував би вас магічний дотик сонця?
що ж, втрачайте ваше обличчя наосліп.
дощ на мене!
мій тато сказав мені, тому я написав цю пісню.
багато, забагато цих облич у дзеркалі!
я не можу їх всі зупинити.
озирніться, поверніться, не журіться –
будьте ласкаві, й не будьте такі лукаві.
вони завжди так: дивляться,
мов віддзеркалюються, кудись,
лиш не хочуть дивитися в вічі.
а я хотів би знати,
хто з вас був зі мною,
хто – лиш хотів би,
а хто був власне мною самим.
скажи мені, що ти хочеш, щоб я знав;
скажи мені, що ти думаєш,
щоб і мені сказати.
якщо ти й сьогодні неправильно все розумієш,
я кричу це голосно і ясно.
ми виконуємо всі наші обітниці,
ми залюднили острів твоєї мрії,
ми отримали твою скелю прямо тут.
киньте свої почуття в повітря:
хай падіння уламків вкаже
де вони можуть впасти.
це я кажу нісенітницю – вона очевидна.
а що скажуть люди? що там ви кажете вже?
я на вигляд, як американець;
деякі леді люблять мене, а деякі – не дуже.
тому я думаю, що саме час,
дівчино, щоб почувати себе добре.
почуття хорошого весь час,
добрі почуття, й більш нічого –
лиш і всього, що потрібне мені для життя.
так що, я думаю, ти міг би там і не сваритися,
великий боже, що нагорі.
я хочу вам представити
жінку лотти з любов'ю до лотти латинської,
хочу співати для неї,
хочу співати для вас про неї
відповідно доступною мовою:
ґімме життя, для тейкінгу,
ґімме кохання до шейкінгу,
ґімме правил, тільки щоб їх розбити.
бо так ніколи не буває, не вистачає
часу, порозуміння, довіри і сомнамбулізму,
щоб все було добре, як в щасливих людей, –
щоб над нами засяяло сонце
чи якась божевільна розпатлана зірка.
будь на моєму боці, я буду поруч з тобою;
стій біля мене, чи лежи, чи сиди, чи ходи.
ти кажеш: збийся. я думаю: з чого? з ліку?
добре, тонко ти кажеш, але це погано: бачити,
як, буває, відходиш і розчиняєшся тихо
чи в тумані, чи в світлі вуличних ліхтарів.
за творами kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2017
ви знаєте, ця планета була в біді
і тепер, і тоді, і тоді, й тоді.
всі ми були сліпі, чи сонні.
минаючи, тисячоліття
лякали нас так, як дітей
лякають нічні страхіття.
тепер часу не гайте: відмовтеся від боротьби,
вітайте володаря, і ніяких якби.
космічний загарбник, космічний загарбник!
він прибув до нас саме в слушний час, –
прибув з далекої, далекої галактики,
щоб дати нам волю.
тут ні рими, ні глузду. тут дещо серйозніше:
від цього залежить життя на землі.
небезпека вже близько,
недалеко й космічний загарбник –
ми повинні прийняти цей факт,
ми повинні вітати загарбника.
так, це він. хто не вірив, не чекав його, і не вмер –
ви помилялися. всі погляньте тепер
на цього космічного загарбника.
він приходить, щоб нас врятувати
від багатьох-багатьох світлових років.
він знає всі ваші проблеми
від адама до януковича,
і ніяких м'яких знаків.
співайте йому пісень про безнадійне кохання,
покладайте на нього найграндіозніші сподівання.
погляньте на нього тепер, хто не вмер.
шкода, що сьогодні п'ятниця, краще б це був четвер
за твором: space invader, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
було:
мене, мов сліпого, водив алкоголь
берегами нещастя;
і доводив, бувало, до самої смерти.
я розбивав машини, бився з биками та вбивцями,
скоїв багато чого жалюгідного,
смішного й сумного.
казав хтось, маю десь дев'ять життів,
а може, й всі десять. –
тепер вже одне лиш. я схаменувся,
я відновив свою душу, й ціную своє життя.
кажуть:
ми десь нижче, ніж ангели.
правильно: ми на землі.
це, як по-чесному, навіть не обговорюється,
тому все нормально, правильно;
й немає ніяких підстав турбуватися.
мені не набридли спокуси та спроби:
вони мені просто не до вподоби.
ади, вже й помирати незабаром, –
а за чим? це мені, як пам'ятання про смерть.
чув, хтось сказав: не все золото, що блищить –
ця думка так само здається мені цікавою.
що ж, я ловив всі падучі зірки,
і так само – падучі яблука;
я виходив за межі
й подеколи брав чуже.
я втратив віру й довіру в людей,
і виходить насправді, віри не мав ніколи.
правда.
тепер моя путь – проста й щаслива,
мета моя – істинна;
істина – моя мета:
ми на землі, а ангели – на небі.
виходить, ми нижче за них стоїмо.
літати не вміємо;
а якби вміли – чи полетіли б?
ні, я гадаю, ми не змогли б.
знай:
я не хотів би й ніколи не зміг.
наша доля – внизу тут
шукати своїх шляхів;
леле! ще й досі не дуже впевнений,
що й далі шукав би шляхів до неба,
коли б біля мене раптом розверзлися
ворота пекельні.
тату, чи бачив ти їх,
тих ангелів?
звісно, бачив.
які вони?
важко сказати. гадаю,
то щось найпрекрасніше
з усього, що можна бачити
за твором:
a little below the angels, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
і тоді я виношу своє бажання –
я виношу його на крилах орла.
бажання таке: щоб ця воля була не остання,
а просто наступна: вона буде, вона й була.
ми повинні постати на вирішальну битву.
ну, а коли хто не схоче, так собі мирно й живи;
і коли я співаю вам, люди, цю трохи нудну молитву,
я молюся за мир. моліться за мир і ви.
нічого не відбувається, якщо ви нічого не робите.
коли нічого не відбувається, причина саме в цьому.
що нам треба робити? захищати святі ідеали
від босоти, голоти, марксистів,
і від натовпу, й від погрому.
гай-гай. коли я сьогодні прокинувся,
я подумав, що зможу змінити світ.
привіт, коли я сьогодні прокинувся.
ми повинні боротися, щоб вдосконалити цей
недосконалий світ. оце я для того й прийшов;
і коли я дивлюся на безтурботні обличчя дітей,
я бачу небесний мир та ідеальну любов.
і коли я молюся до бога мого на небі,
я молюся за мир. всі моліться за мир,
а я вас не покину ні в смутку, ні в потребі,
ні в зневірі, ні в виборі.
я не вірю в природний добір.
так, правда. вважайте:
настав час для змін, для зміни.
коли я був молодий, я грався, це було круто.
але тепер я бачу,
настав час для змін, для зміни.
цей світ – неточна копія якогось абсолюту.
точний час, слушний. слухайте моє слово:
ми повинні стати дружно всі на бій
і внести деякі зміни: революційно, раптово –
та спочатку в свідомості і твоїй, і моїй.
коли я сьогодні прокинувся,
не знав, чи засну сьогодні,
а тепер вже точно знаю: не засну.
це не тому, що я в розпачливій безодні,
а просто добре виспався, й люблю тебе одну
за твором: change the world, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
що скажу вам про зброю? нічого.
його зброя – скаженство й лють.
уникаю шляхів, де мене осоромлять і вб'ють,
де не дозволять вдавати
ні святенного, ні крутого.
бачив його нещодавно: поглянув на мене так,
що прострелив обидва коліна;
вчора по-справжньому вбив когось.
кажуть, він маніяк,
а я гадаю, просто така йому причина.
ви могли б позмагатися з ним на словах, –
і знов програли б, як стара свекруха.
ви не знаєте, де його межі,
і де його страх;
ви не маєте розуму, ви не маєте доброго духа.
але він – відчайдух. приготуйся тікати.
він початківець, невдаха,
і навіть нездара в бою.
твоє щастя спливло, ганьба відтепер твоя мати,
всі верблюди тобі плюватимуть,
як один, на могилку твою.
він – останній живий мислитель, якого ти можеш бачити.
я розумію: то важко. авжеж, твої очі
такі, що лиш бачать саму брехню.
та як схочеш їх трохи прочистити, плач
і втікай, невдахо. а я його тут зупиню.
твоя голова порожня. хто тобі мізки виїв –
то не він і не я. він скаже, і ти впадеш.
не гніви його: він – україна й київ,
і всі околиці, й далі. він такий, що не має меж.
так, це той, що його
ігнорують невдахи. ти його теж ігноруй,
коли хочеш від бога спокою й благополуччя.
бо як впадеш, то в грязюку; і плюй вже тоді чи не плюй –
не підведешся: така вже
поразка твоя повзуча
за твором: loser in a fight, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
деякі люди кажуть про мене: віртуальна аварія.
чи я шукаю місця, чи я чекаю на час,
мені вистачає глузду й терпіння
зрозуміти й побачити, коли кров починає кипіти.
мій годинник все йде, і багато ще треба зробити.
поки твій день, я проживаю п'ять –
ти знаєш це певно, але тобі начхати.
слухай:
я здобув і багатство, й славу;
здобув все що треба, й що можна
в цій грі, аби грати в цю гру.
моє сумління мені не докоряє ніколи.
бо ніщо вже тобі – ніщо не залежить,
коли ти цілком божевільний.
справді, це дуже важко,
коли ти шукаєш цього, як люди шукають роботу;
отримують свого талончика й стають у похмуру чергу,
щоб отримати гарне життя
чи видати, наприклад, свою погану книжку.
мій годинник все йде; я проживаю п'ять
годин за твою, й ти не хочеш знати,
чи то сумно, чи весело. що ж, коли я божевільний?
це важко насправді, – страшно, коли на вулиці
люди бояться, і поступаються, [i]дякую[/i], коли ти йдеш,
немов летить стріла, на вбивство чи на смерть:
це страшно, коли ти не зовсім божевільний,
і знов шукаєш місця й точного часу, –
та ще страшніше знати, що знов, і знов не влучиш:
ти божевільний дурень, бог тебе завжди веде
хибним, безпечним шляхом,
аби ця гра тривала.
за твором: insane, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
пам'ятаю те літо 80 третього року
а причину маю того не забути.
я спав, і сповзав; пив, і ганяв машиною,
і так наближався до пекла помалу.
а машиною – delorean.
пасажиром сидів біля мене диявол.
він казав: фрейлі, фрейлі, і чого ми такі безумці?
ти поглянь, як квітує життя навколо:
гроші, дівчата – все то погано лежить.
навіщо то все покидати? лиш підбирай, не лінуйся.
і прийшли рок-солдати. ви чуєте ці барабани?
дехто, здається, навіть про них не чув.
рок-солдати! ми знаємо, хто ми такі насправді.
туз повернувся, й сказав вам, хто ви насправді є.
з воєводою в дзеркалі заднього огляду,
з сатаною в пасажирському кріслі справа
ми йдемо нашим хибним шляхом,
не маючи планів на відступ,
і трощимо все, що бачимо.
я вигукнув: я нездоланний!
і додав: я стою над законом.
та моя висота була мрія пуста,
я був просто п'яним циганським бароном.
рок-солдати, ви чули? шикуйтеся,
бийте в барабани, здіймайте знамена до неба,
а куряву – ще вище. десь ми таки йдемо.
туз-воєвода з вами, він веде вас до перемог
і покаже вам добре життя чи на небі героїв,
чи й навіть тут на землі,
коли всіх ворогів поб'ємо.
що ж? друзі є друзі: вони тебе знов запевняють,
що не покинуть тебе ні в вогні, ні в багні.
та, що ближче підходимо до вирішального пекла,
то ясніше ти бачиш невідворотність закону;
знов доведеться все
робити самому; й самому, спливаючи потом, збирати
аплодисменти і лаври, й троянди, й гнилі помідори
на полі армагеддонському.
скликаю знову рок-солдатів.
ви, рок-солдатики! ви солдати жорстокого року.
нині в нас осінь 20017,
чи скільки там, а я вас поведу.
і коли я згадаю той рік, і як я тоді не загинув,
вирішу все остаточно, а правильно буде так:
якщо й диявол гратиме в цю небезпечну гру,
він гратиме тепер вже без плану відступу
і без туза в рукаві
за твором: rock soldiers, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
вчора пішов на вечірку.
це було дуже розумно й круто.
я знав, що в змозі це зробити:
розходитися, звільнитися, й промити собі мізки.
таким чином я дійшов до якогось столу
і досягнув своєї пляшки.
що ж, я налив собі трохи вина,
хильнув, і озирнувся,
й побачив, що це добре.
впродовж наступної години
я тільки те й робив, що пив;
аж нарешті переконався,
що у мене все вийшло, й я п'яний, як чопок.
ох, ох. оце так.
я скинув самого себе з рахівниці,
порозбивав всі лампочки у себе в голові,
випав з реальности
і впав у невагомість.
кинувши оком крізь темряву й дим,
я надибав твій погляд.
гадаю, що ти вже мене впіймала.
ну, побачимо. приблизно через хвилину
ти вже повзла до мене, мов тропічна ліяна,
хижа та підступна, як підлий підлабузник.
гаразд. я втупився в твої блакитні очі,
я намагався збагнути, що то
за незбагненне сяйво лиється з них, мов вода.
внаслідок цього я спритно та хвацько
підвівся, похитнувся, взяв тебе ніжно за руку
і знову зненацька посів своє місце,
як там і сидів. ти усміхалася так,
що прогнала всі хмари з мого чола.
так я випав з реальности,
і потрапив прямісінько в казку.
кожна мить, що минала, наближала мою поразку,
а твою перемогу. я побачив, що нам буде весело,
а тим часом вино скінчилося,
а настала пора пити ром;
ми, неначе птахи на крилах, подолали моря та гори,
і опинилися вже в якійсь невідомій кімнаті. –
кімната оберталася, одяг на нас горів.
ми кричали й сміялися,
і танцювали, й стрибали. –
так ми гасили серйозну розбурхану спрагу
в темному лісі вогняною водою.
за твором: wiped out, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
це так важко:
постійно бути при тямі, дитино,
коли йду все вперед, а ти –
чи йдеш ти за мною, проклинаючи в спину,
чи вже відстала далеко, думаєш, –
і боїшся зими, і втоми, й холоду, і сліпоти.
в мене вже снігова сліпота, здається.
бо нащо мені ті очі, коли не бачу тебе?
а так я, принаймні, вірю: небо ясне й голубе,
ти здорова й весела там, і серце тобі не рветься.
дивлюся у вікно, і дивно так буває,
коли усвідомлю так гостро:
як же я хочу додому!
може, завтра, а може, наступного літа
моє серце про мене згадає,
і покличе, й дозволить
бачити знов сліпому?
бо я сліпий, бо я тебе не бачу.
це дуже страшно: забув всі навички життя.
пишу пісні до тебе, та й то, либонь, партачу
– і нехай. так і має бути
без тебе, моє дитя.
це вже й плачу. думаю: я десь в далекому космосі,
і не маю надій повернутися.
занедбав всі звичайні справи,
нічого не бачу довкола й не чую,
нічого не хочу без тебе:
ні життя, ні веселощів, ні безсмертної слави
за твором: snow blind, ace frehley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
ні, не бійся. сказати, що бачу у тебе в очах?
– що ти вже втомилася від пустих балачок.
ти втомилася приймати компліменти від невдах,
що мріють тебе зловити,
мов щуку, на голий гачок.
бачу, бо я гравець. ти втомилася від брехні,
тобі набридло проводжати одноманітні дні;
так і мені тепер: осінь, всі дні неоднаково сірі,
та однаково депресивні, і аж до сліз нудні.
бачу, тобі набридло. ну, а мені – ще ні.
бо я гравець, я такий. коли схочеш, тебе навчу
всіх хитрощів. вони нам непотрібні,
але бувають необхідні до скону, до плачу,
коли надибуєш місця грибні чи рибні.
бо я – гравець, але ти не така.
ми з тобою не граємо, бо виграємо обоє.
чом же не граємо? чому тремтить моя рука,
що готова тебе обійняти?
я знаю всі ігри, лиш не знаю такої.
ох, ну гаразд. а наука моя така –
слухай її, і не думай,
ніби пнуся в страшні герої.
ти народився, ти отримав на руки
самого себе, як отримують карти.
грай в дурня, чи в покер – та грай,
бо інакше про тебе довідаються
всі шулери та падлюки,
та як тобі це подобається,
нехай так і буде – та знай,
що я стою у тебе за плечима
з диявольською усмішкою: виграти чи програти?
байдуже, лиш про одне не забувай, несудима:
не відмовляйся від гри,
бо не буде за чим шкодувати.
слухай тепер порад не чужих, а моїх, своїх:
виграти – не перемога, програти – не дуже й гріх.
то буде твій подвиг для мене:
ти маєш вбити їх всіх, –
ти маєш збити їх, як збиває товарний потяг.
їдь навпрошки, де колія, а де нема – не їдь.
хто за плечима в тебе? лиш я, і тому не бійся
ні мене, ні оцих брехунів,
ні несправжніх нічних страхіть:
минулого вже немає; майбутнє – аж там за горбами.
є лиш сьогоднішній день. – хай буде завжди з нами
за твором: right here right now, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
я уникав спокус,
я молився про спасіння,
так до бога волаючи:
[i]визволи мене від мого прокляття[/i].
мої очі були сліпі й сухі,
коли я читав книгу мого буття.
аж ось я перегорнув сторінку,
і натрапив на таку, що не міг її прочитати.
і точив на неї свою кров,
і писав там, як мені бажалося.
прокинувся мокрий в потах і в сльозах,
і почув слово господа таке, як вирок:
[i]дияволе, згинь. ти нечиста сила[/i].
диявол – це я, бо я – диявол.
як же мені спастися,
коли диявол – моє ім'я?
так, диявол – це я.
я стояв на горі побутових відходів
і вірив, що керую долями народів.
я жив у розпачі й розпусті. я грішив,
і задихався у гріху. я пив вино,
й не вірив, що то кров христова.
все, що я знав і в що вірив раніше,
постало нечистю. погляньте на мене:
перед вами диявол. це моє справжнє ім'я.
я прокинувся, й побачив, і повірив:
так, диявол – це я
за твором: the devil is me, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
циганко, твої очі повні таких таємниць,
що їх ніхто не бачить і не бачив.
вони подібні до двох
незглибимо глибоких криниць,
що з дна серед дня можна бачити зорі.
спокійно! ти усміхаєшся, коли вона
ставить тебе на коліна. гай, ми обоє хворі.
будь осторонь, не наближайся, допоки не збагнеш
всієї правди. коли знаєш
де шукати і що, і навіщо шукаєш,
ти знайдеш. ти ніколи того не знала –
візьми то все, то буде задарма на добро.
відомо: життя робить дурнів і з наймудріших людей,
а королів з розбійників, а з королів –
жебраків та сліпих кишенькових злодіїв.
людина, що втратила все – то вже лялька, петрушка
в пересувному театрі зі сходу.
остерігайся, і не будь, як попелюшка,
що продає перехожим
чарівні гарбузи з городу.
остерігайся, не спи, бо щойно заплющиш очі,
в тебе вкрадуть твоє майбутнє.
кажуть про таких: це той, це та,
що проспали свою душу;
і тоді чи боротимешся, чи ні,
впадеш однаково; кожен твій рух чи подвиг
наближає тебе до смерти. звідси немає дверей.
слухай слова, що їх ніколи не почула б:
їх промовляє твоє життя
конфіденційно, пошепки.
тобі відкрився довгий шлях додолу,
шлях падіння, коли, здається, земля
згодна тебе чекати довго, дуже довго.
я намагався тобі сказати –
якби ще ж ти слухала, горе!
це шлях від вершини донизу,
до самого низу падіння.
збудуйте що-небудь на ложі обману
чи навіть на лоні простої людської природи;
стійте, мов гордий маяк,
що до нього летять кораблі. –
і морські, і космічні – згодом,
коли усвідомите ваше високе становище,
цілий світ вам всміхнеться,
життя вас пригорне, мов мати,
й прошепоче на вухо те, що допіру сказав;
тоді повіриш, і не зможеш, як раніше,
нужденним мореплавцям вказувати шлях.
під твою владу сповзуться легіони нічних комах,
і рушиш походом, мов покотишся з неба
чи з юпітера,
і вже твоя особиста явдошка
на вухо тобі шепотітиме,
що вона – твоя срібна ложка:
[i]твій шлях до землі – далекий і небезпечний.
молися, щоб він скінчився,
молися, щоб він не скінчився, –
молися. цей довгий виснажливий шлях додолу
навчить тебе жити; він стане твоїм спасінням,
як додому тернистий шлях. –
ти будеш славетна в народах, ти станеш
благословенна в жінках[/i]
за твором: long way down, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
на початку віків була темрява,
і було світло.
на світанку творіння був страх,
був страх біля мертвого тіла ночі;
був грім, і вогонь, і всілякі об'яви,
що вели мене з розуму ген у широкий космос.
я сказав: я не хочу тікати, не хочу ховатися.
знаю, чого я хочу: правда, я хочу гратися.
я вию на місяць і молюся до сонця;
в грудях у мене палає вагон кам'яного вугілля.
я дивлюся на світ непрощенним
синім вогнем божевілля.
тут все якесь несправжнє,
байдуже та вороже.
тут правлять паперові голі королі.
на царство боже! це мені вже схоже
на ходіння по муках
та драматичних розлуках
якогось – теж несправжнього – пекла на землі.
що тут робити розгубленому чоловіку?
я йду назад до кам'яного віку.
ось вам моя корона,
стережіть мого царського трона:
то моя королівська власність, –
лиш нікому про те не кажіть.
лиш хваліть цю нормально-пекельну
торгівельно-глобальну сучасність,
і на чому вона стоїть.
заповідаю вам братерство і любов.
ну, а сам – вже пішов
туди, далеко аж до кам'яного віку,
як і належить чесному розгубленому чоловіку:
там небо ясне, там чекають мене,
там вітер п'янить, мов горілка.
там немає людей хитромудрих,
там немає лукавства й гріха.
там дзижчить моя муза,
мов неписьменна бджілка,
там мій розум читає біблію
на зорях, на хвилях моря
і на листі лопуха
за твором: back to the stone age, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
так, ти казала: мріяти не гріх,
скажи ще: а не мріяти? я мрію;
я сподіваюся, що й ти розквітнеш у своїх
таємних, та ясних; і коли ввечері звично
почуєш знов мій голос у себе в голові,
не лякайся: то я. послухай, що він каже;
а він тобі скаже добраніч, лягай,
не соромся; а коли серед ночі прокинешся
й побачиш, що ти сама,
то не значить, що мене біля тебе нема, –
то значить певно: треба щось робити,
щоб виправити це неприпустиме становище.
так, ти казала: могла б, та чи хотіла б?
та чи хотіла б спалахнути
солома, коли її
обіймає вогонь? це так само й моє
бідолашне солом'яне серце палає,
коли чую твій голос, і добре мені,
коли мрію, що й ти спалахнула б так само,
зовсім не думаючи. кохана, це ж я!
це ж я, хто плаче в тебе під вікном,
коли ти думаєш: [i]вітер[/i], чи [i]дощ[/i],
чи [i]собака[/i]. послухай ту пісеньку, й знатимеш,
про що насправді мріють всі закохані,
а мріють про одне: побачити в очах
веселий вогник і розгніване бажання
владнати якось цю неприпустимість;
почути музику, що в ній одвічна правда
і море, що у ньому хлюпається радість,
немов мала дитина – то скажи!
так, діти кажуть "мама" – то цілком розумно,
як для дітей, а ти скажи лиш [i]так[/i].
за твором: say yeah, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
чи ви чуєте гупання вашого сильного серця?
чи тямите ви всю послідовність його калатання?
чи можете ви відчувати завтрашній землетрус,
трамбуючи землю залізничним чавунним чоботом?
чи ви не бачите? все горить і палає,
чи ви не розумієте? ви – всемогутня особа,
і могли б цілий світ примусити
покірно коритися вашій волі.
це грім промовляє, це ваше майбутнє прийшло
і простерло над вами своє вогняне крило;
покірні мільйони підданців,
і ви, особливо екзальтовані громадянки!
не верещіть, не ревіть, а слухайте
голос моєї, як грім уночі, горлянки.
я лев, я львівський лев, що йде вечірнім містом,
за мною біжить поліція
з лементом і з пронизливим свистом.
та я не зважаю. я камінь, я виготовлений з вогню,
я відхиляю борню й ворожнечу,
і дружбу, і всю брехню.
мене не обходить суспільство;
я вільний, як дикий звір,
а можу коритися тільки підказкам небесних зір.
ти справді забобонна? справді зважаєш на зорі?
ти справді живеш у мріях? веди мене десь туди,
мов за вухо дитину, де звикла,
де правда у всьому завжди
твоя, щоб нам кинути виклик
оцій громадянській покорі.
ми постанемо їй, глухо-німій громаді,
як подвійна свобода зі смолоскипом кохання.
декого то злякає, а деякі будуть раді
перехреститися: слава, нарешті якась надія
для святих меломанів, бодай не остання!
добре так, хай так і буде.
на нас рівнятимуться справді всі прогресивні люди.
ну, а натовп сліпих буржуазних міщанів,
що не хочуть виконувати наших тисячолітніх планів,
нехай не зупиняється, нехай нам не вклоняється: бреде
шляхом, що ні до успіху, – нікуди не веде
за твором: a'm an animal, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017
ще пам'ятаю твоє обличчя в протилежному куті,
яке воно зухвале. каже: [i]осоромиш мене? зганьби[/i].
еге, пам'ятаю: ціна кохання – покришка моєї домовини,
всі твої друзі – мертві, й до того ж вони – раби.
вже знаю, в який спосіб
розбивала серця багатьом до мене,
але будь обачна: як гратимешся зі мною,
кожен твій рух буде твоєю смертельною помилкою.
ти ніколи не вчишся, ти двієчниця в житті,
теперішніх днів даліло:
щоразу, коли намагаєшся,
ти загрузаєш глибше,
ти провалюєшся до пекла
разом зі своїм електричним троном
королеви рабів.
ти живеш в уявній славі,
в серпанку брехні
та в імлі своїх злочинів.
ти будуєш свої розрахунки,
як помилковий соціопат
будує плани порятунку втраченої молоді.
ти досі мрієш поставити мене на коліна.
може, тому ти плачеш? дитино,
не плекай безнадійних мрій.
завтра скажу тобі так без хитрощів просто:
так само, як тригер завантаженого пістолета,
ви були причиною заподіяної шкоди.
забагато любителів, як мисливці: видобуток
сьогодні на хвилину,
а вчора на позавчора, і так в нескінченність.
ну, а так, якщо не казати нічого,
то можна сказати так:
ті самі старі шляхи,
ті самі сумні гріхи –
все то для тебе, теперішніх днів даліло.
сором тобі, ганьба на тобі, дівчино.
ти королева рабів,
королева недбалих екологічно нечистих злодіїв,
ти сказала: [i]любов[/i] – і розпалася як поняття
за твором: modern day delilah, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017
вже казав: ніколи не стрижуся,
ніколи не линяю і не скидаю шкіри.
кажу тобі: ніколи з тобою не грішитиму,
лиш дам тобі правильні орієнтири.
знову я знаю: я непричетний.
навчи мене робити правильні речі,
а неправильних – сам не вмію.
накидаючи шаль чи бабусину хустку на плечі,
ти щоразу мене ловила б і давала нову надію.
о, як добре, що ти не співаєш старих пісень!
не запитуй мене даремно, щоб не навчити брехати,
ні про що. ні, запитуй по десять разів за день,
і вранці, і ввечері, і вночі –
вчитимуся відповідати.
лиш не підводь мене до межі,
бо там твої правила всі перевернуться,
і опинишся не на своєму місці.
перед тобою твій козир, ясно?
в мене банда, в мене новий кадилак в гаражі,
я звуся тузом, а тузиком –
то лиш мама так ображала мене в колисці.
перед твоїм обличчям, перед твоїм лицем.
так буде завжди: заходитиму аж надто далеко;
і навіть, коли відвернешся,
й стане згарищем цей едем,
все одно благословлятиму любов, як небезпеку.
запитай мене знов. – запитай мене десять разів,
і я тобі дам десять улесливих відповідей.
а втікати й не думав. а може, я блазень,
що сам себе благословив
на царювання з тобою
в цій прекрасній планетній системі.
а можливо, ми на пару нанюхалися клею,
і тепер мені здається,
я король. ні, не король: я туз,
бо верзу нісенітницю, й смію пишатися нею,
і втішаюсь твоєю прихильністю,
а також і любов'ю муз.
всі знають, знаєш і ти: я не з цієї системи.
а прибув сюди, щоб постати перед твоїм лицем
в якнайліпшому вигляді. ні, присягаюсь творцем:
так, я туз. я козирний, я вирішую всі проблеми.
за твором: in your face, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017
ви не самі, дитино. куди то ви так біжите?
вже запізно, коли не знали,
що ви мали, аж доки не втратили.
то було щире, справді святе,
чи принаймні якісь золоті ідеали.
чи не були ви дитиною давненько, давно колись?
чи не вірили в казку, що в вашому серці навіки?
тоді все було зелене, лагідне, дружнє й велике –
як то могло пропасти?
о, мрії дитячі! де ви поділися?
ну, а ви, ці дорослі – де ви взялись?
ти вдивляєшся довірливо у світову незбагненність:
може, намагаєшся вивчити хореографію мови зірок.
ти ходила на танці колись, а тепер
намагаєшся попри буденність
досягти, осягти, збагнути –
засвоїти той урок,
що пропустила була. ми насправді одне.
коли йду, наприклад, вулицею,
в кожнім обличчі бачу
твоє відображення, – думаю: а чи ти бачиш мене?
чи, може, бог покинув тебе незрячу?
ми одне. я не знаю нічого крім правди.
кожен з нас є в тобі, і в тобі, і в тобі –
хто не знав би такого?
хіба неписьменна й пихата.
ми не самі: ми одне, як домівка та хата,
а самі по собі ми просто якісь кошенята
сліпі, жалюгідні, дурні та слабі.
це правда. вдихни як завгодно глибоко,
заплющ очі. – й ти знов на шляху чудес!
дещо у цьому світі зміниться, коли ти про це подумаєш
як про доконаний факт, і тоді ти навчишся мислити.
і тоді ти відчуєш: якесь благодатне знання
прийшло до тебе; ти здивуєшся й почуєш
у себе в голові святкові дзвони,
відтак сміятимешся, радітимеш і співатимеш
навіть коли надворі якась там погода чи ні:
будь весела, дитинко, й велика рости.
хто сказав би так, люба? я – то є ти,
а ти в голові, у серці,
в руках, і в думках, і в очах у мене:
ми з тобою – одне,
це насправді не диво,
а нормальне, звичайне явище –
як же ти цього не знала? добре,
я не кажу, що не знала чи знала,
та вже не думай про це, а знай
за твором: we are one, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017
що ж, коли озираюся на пройдений шлях,
бачу, що все гаразд. мої здобутки
перевершили всі сподівання;
всі мої мистецькі оборудки
дають прибутки, я вдоволений,
я тримаю цей світ у надійних руках.
так, я справді вдоволений; і якби я раптово помер,
то перед смертю сказав би: я помираю круто:
не як якийсь там пахолок з прищами
чи з болячками пенсіонер,
а як архімед з бездоганною репутацією.
гей, всім пива, шампанського, музики, –
лиш не треба мені карнавалу, як в ріо,
ні грози, ні дощу, ні полярного сяйва,
ні артилерійського салюту.
я здав свою кров, я здав свою душу;
я стояв, як флаґшток, на вершині слави,
я тримав під контролем цей світ. –
все не тому, що так хочу, а лиш тому, що мушу:
таке моє покликання й великий заповіт.
легенда зростає, історія твориться. нині
присягаю на вічну вірність рокенролу й його отцям:
елвісові й так далі; а також на вірність україні,
америці, мексиці, канаді, аргентині,
а також веселим дівчатам,
і також небесним зіркам.
так, бо моє життя – борвійний революційний рух.
я ніколи не грав за правилами
і не тримався в межах;
я приходив до тих, і тільки до тих
висновків, історичних рішень та наукових переконань,
котрі мені найближче припадали до серця:
моя муза дала мені золоте граматичне слово,
моя мама купила мені гітару,
бог дав мені рокенрол;
вітаю всіх вас,
бо сьогодні новий день тижня,
і місяця, й року, й вічности;
ну, а так – листопадові іди. –
ми святкуємо й їх, амінь
за твором:
i pledge allegiance to the state of rock and roll,
kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017
я знаю, в душі десь глибоко
є місце, до якого я причетний:
причетний лиш я, а більш ніхто.
я шукаю себе, шукаю те місце й час,
і ось я сам один. можу заплющити очі,
й того, що бачу, не побачить ніхто.
я гуляю самотою – чи ти не бачиш?
непричетний, без прав, без обов'язків.
дозволь мені бути самим собою:
то є все, про що мріяв ціле своє життя.
мої ноги не знаходять иншого опертя,
як ця грішна земля, що її попираю ногами.
ти не знаєш мене, та я й сам не знаю.
я не бачу тебе, ти не бачиш мене.
в разі чого мовчки закрий мені очі
і так само покинь цей світ:
чи причетна, чи непричетна.
тут я не маю серця. так, моє серце не тут.
тут я не маю домівки, бо домівка моя не тут.
я не причетний до цього місця
ні словом, ні ділом, ні пальцем –
чи так кажуть? не знаю, бо я непричетний,
і не маю причин з цього приводу непокоїтися.
я гуляю самотою. я ніколи не мріяв бути ніким,
а лиш собою самим. так, я буду самим собою.
топчу цю грішну землю – вона мені за опертя,
а більш ні за ніщо. так було ціле моє життя.
все просто, коли подумати. десь я цю думку чув:
у себе в голові, бо де ще міг би чути?
не маю де прихилитися. де все моє, забув.
маю ще сховиток – де він? зможу й про нього забути.
дівчино, десь в глибині душі я знаю
місце одне, та його ніколи не видно:
я причетний до того місця;
там я сам, але більш ніхто.
так шукаю себе, шукаю себе весь час,
і коли опиняюся там, можу заплющити очі,
і ніхто не побачить того,
чого я не бачу сам
за твором: i walk alone, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017
він завжди підперезаний своїм
старобіблійним поясом,
як-от монтажник-висотник своїм страховим.
його біленький комірець –
мов зашморг у нього на шиї.
його сандалії з сандалового дерева
ледве торкаються землі;
його вуха не чують шуму та галасу,
його очі не бачать причини твоїх нещасть,
він – справжня спокуса невинности.
кожен думав би радо, що має причину плакати
чи з того, чи з иншого приводу – думаєте, не так?
кожного разу, за будь-якої нагоди
ти цілуєш цього висотного монтажника в руку. –
сама не знаєш за що. та як схочеш поцілувати знов,
спробуй осмислити свою мотивацію,
і, поки він молитиметься за тебе,
здогадайся, в чому тут хитрість.
падре має доглянутий, добре вгодований вигляд.
пам'ятай, чого вчить – добра – наша добра книга.
стереотипи, мов райські колібрі,
циркулюють у нього над головою –
гай, то грифи та чорні ворони
кружляють, мов хмари зловісні
з відомої, сумновідомої
героїчно-босяцької пісні.
та що б там тебе не спіткало темної, темної ночі,
твої друзі з тобою. вони ще гучніше співатимуть,
вони читатимуть [i]отче наш[/i], і не склеплять своїх очей, –
цілу ніч вони питимуть без відпочинку й гулятимуть,
так спокушаючи твою невинність.
боже, зглянься на цих дітей.
виправдай свою волю,
випробуй свою невинність,
виправ свою, поки не темно, долю, –
і поки молитимешся
за спасіння невинних душ,
здогадайся, в чому тут хитрість.
за твором: seduction оf the innocent, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
начхати, я в нехоті, смутку й зажурі.
я не маю надій, а думки в голові
з самого ранку бредуть десь далеко, похмурі,
немов зі сходу хмари ледве дощові.
що ж, я в згоді з такою погодою,
та не в злагоді ні з собою,
ні з моєю коханою дівчиною. так, це велика біда.
а проте не втішайте мене
ні святою, ні вдаваною сльотою:
все гаразд, я не п'яний – ви бачите?
ох, та мені шкода.
трохи задубнути, трохи затерпнути –
то мій звичайний стиль.
вона все та сама – я перевірив учора.
нема чого сказати – лиш терпіти нестерпний біль
так, ніби вона, а не я, безнадійно душевно хвора.
що ви там бачите в моїх очах?
там вже нема нічого.
я лоботомізований, анестезований,
заборговано вбитий, паралізований.
хто там каже: [i]за все потрібно платити[/i]?
я не хочу, і не платитиму, бо досі нема за що.
у мене все добре. – хто там каже: [i]життя – паскудство[/i]?
кажуть: [i]люби себе сам[/i]. я ніколи такого не вмію –
вже взувся в білі капці, й чекаю на інфаркт.
ще намагаюся щось сказати, та без надії на розуміння.
я прихильний до вас цілим серцем, люди! –
та мій мозок, здається, вже заіржавів,
ліпше нам буде здати його на брухт.
люба, то навіть добре, що не бачиш в моїх очах
ні думки, ні правди, ні страху, ні любови.
я ж кажу: все гаразд, то не твій
смак, і ризик, і страх –
то все моє; а насправді життя – чудове
за твором: paralised, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
ти краще послухай та слухай, га?
відтоді, як ти мене скрутила й викрутила,
ти в голові у мене постійно.
так, з того самого дня, як ми стрілися,
я крутизнувся, мені було добре по всьому.
та відтоді багато чого змінилося: в світу поїхав дах;
я лиш про тебе й думав. маю тобі сказати,
а ти – послухати, бо в цьому дурному світі
все не таке, як здається, ага.
там ніяких умовних викруток,
а лиш сама справедливість, отож-бо.
гай, дитино, який я сердитий! мій світ розбитий. –
хочу приліпити це до холодильника
в твоєму хромовому серці.
я втратив себе, ти отримала хромове серце, так.
і тепер, відтоді, як ми гуляємо й ходимо,
виходить, що винна ти, а я взагалі ні до чого.
ото ти мене здивувала! так ти мене окрутила.
кажуть тепер на вулицях: вона його добре зробила.
що то значить? нехай, та я був сліпий на всі очі.
нехай там слухають всі зболені й охочі
наші нічні балачки. ти казала мені:
[i]люди не варті довіри[/i];
ти спостерігала їх в усіх життєвих кульмінаціях,
тож і казала так. та якби ти вірила в правду,
я дав би її тобі.
ти брехала мені про свої почуття,
ти думала, що й я брешу так само.
що за облудний світ! ну скажи, хіба це життя?
так, всі мої шляхи ведуть мене до храму,
до твого з золотими банями
храмового серця
за твором: heart of chrome, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017
ціле своє життя я живу в нев йорку, –
можна так сказати: в пообіцяному краю.
і ось чоловік в чорному каже мені: джоні,
тебе обрали – поцілуй мене в каблучку,
а я тобі якусь молитву прочитаю.
знов каже: кличу тебе, переглянь свої кляті гріхи,
пообирай реп'яхи, – ну, і виправ свої шляхи.
я кажу: поцілуй мене в дупу, сер,
будьте такі ласкаві.
що моє – то моє, і я вже такий пішов.
я піду собі десь у важливій бандитській справі,
а завтра я буду тут, і зможеш поцілувати знов.
[i]ні, ти не будеш[/i] але
я знаю, чого я хочу.
[i]ні, ти не будеш[/i]. леле,
він точно якийсь наркоман, божевільний собачий син.
казав мені, що завтра неодмінно вскочу
в якусь халепу на 500 трухлявих штахетин.
от я й кажу: ну гаразд, може вскочу,
а може, й перескочу хоч би як.
ти вже вибач, я тобі лиш голову морочу,
бо ти, гадаю, релігійний
чи фанатик, чи маніяк.
каже: ти далеко зайшов, не заходь ще далі.
кажу йому: дядьку, якщо вже я йду, то йду.
буду там, де ніхто ще не був,
переглянь свої кляті сандалі,
таких, як ти, не люблять в райському саду.
[i]ні, ти не будеш[/i]. я точно
знаю, чого я хочу.
[i]ні, ти не будеш[/i]. побачимо,
чия правда собаку з'їсть,
бо я тобі, як хочеш, теж наврочу
пролежати в лікарні днів 660 і шість.
[i]ні, ти не будеш[/i]. хаха, я буду,
і робитиму все, що мені заманеться. отак.
а ти стій собі тут матюкайся,
та побійся страшного суду,
як старий-престарий, застарілий,
і фальшивий дорожній знак!
[i][i]ні, ти не будеш[/i]. я кажу: ти не будеш ніким.[/i]
що то значить? не знаю. день минає, і лихо з ним
за твором: thou shalt not, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017
так. я вже бачу, всі думки мої, як одна,
і вона вже достатньо, аж через край, брудна.
моє кохання, моє серце досі в будапешті.
вже пів на дванадцяту! пора мені побачити, нарешті,
як ті дівчата трусять задами й цицьками,
аж стогнуть і ревуть техаські селюки.
гоп, ляля, я вже в машині,
гей, гей, я мчу, мов ракета, до закладу,
що має відповідну репутацію. –
це має поліпшити мою ситуацію.
ви погляньте, як легко! ще й оком не змигнув,
а вже я споглядаю дівчину моєї мрії!
– бо, коли хочете знати,
я завжди можу бути впевнений,
що вона така сама всередині, як і зовні,
прекрасна з усіх боків,
а боки в неї круглі та повні.
будь прихильна до мене,
скинь те все з себе, дівчино! –
й як схочеш, доведи мене до сказу:
ади, я хочу бачити цукерку без обгортки,
а ти поглянь на мене, як я шаленію,
аж упрів, бо стражденний, нужденний
дев'ятиденний мученицький піт
котиться пикою. гляди, вхоплю шизофренію
чи ще якусь болячку, гарячу нетерплячку.
люблю тебе до кінчиків чобіт,
хочу бачити, як пишна, горда й вільна,
ти стоїш, як свобода, а в руці у тебе
майорить і тріпоче, мов смолоскип,
оця твоя символіка, як антикомунізм,
як симфонічний, патетичний евфемізм.
то скидай же, скидай, не стидайся цієї краси!
дозволь їй зітхнути вільно,
й співати на всі голоси.
о, ти не стидаєшся! облизуєш уста,
звабливо трусиш гривою. це дуже еротично,
чесно кажу. я бачу: ти дуже непроста,
ти втікаєш, мов кава, нестримно й класично.
ой, коли від тебе так солодко віє
букетами ароматичної олії,
благословляю цей спасенний протяг
у вертепі прокуренім. ну то скинеш? скидай,
ти будеш гарна у своїх божественних чоботях –
скидай так щоночі, щоб то все бачив.
скинь же, благаю! а як треба, я маю
те, від чого не відмовляються:
10 баксів, ні! не десять, а сто.
стільки тобі тут не дасть ніхто.
так, так! скинь то так весело,
так артистично, богемно зніми!
ти знаєш, я весь поглинутий підготовкою до зими:
дрова пиляю, рубаю. нам треба вдвох відпочити.
це важко, але перемісти своє солодке тіло ближче,
нам треба десь наодинці обговорити 2-3 проблеми.
я промию тобі контакти, я прочищу твої золоті
і сережки, і ґудзики, й всі діядеми.
я не жартую. я хочу тобі, дитинко,
прищепити таку невагомо легку поведінку,
що зможеш і тут під стелею пурхати, мовби фея,
і навіть аж ген під небом,
як астрея чи касіопея. –
скинь же, нарешті, оте з себе все,
і нехай береже нас америка,
і чилі, й буріто, й кафе-глясе
за твором: take it off, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2017
я був там довго: упродовж віків.
вони – раби похмурі, хитрі та зіпсуті.
жеруть одне одного, – й кожного, хто б їх хотів
звільнити. це не приказка. вони – раби по суті.
ну, а я – кругообіг їхніх пекельних мук
тисячолітньої тривалости й страшної безнадії.
я найстрашніший гріх, творіння їхніх рук –
хто знає, той пишається, й моя душа радіє.
бо я і визволення, й шлях до самогубства.
це ознака народам: шануйтеся, кайданів не гризіть.
спізнайте смак занепаду, неробства й перелюбства,
і всіх оцих солодких, як трупний дух, страхіть.
я – кругообіг. я навідуюся скрізь,
я маю стерегти свою худобу,
а ліку їй нема. узуйся, одягнись,
та й підемо, як личить нічному землеробу.
нечесний і нечистий – ми йдемо
такі, як двоголова моровиця.
поглянь на календар – поглянь, що несемо:
що сниться, то не справдиться,
та вчасно сповіститься. –
то для нового дня таке святе письмо,
що для читання треба провидця й ночевидця.
та бійся, бо воно посіє в тобі кріпака,
що сердито бурчить –
так сказано – і точить лабіринти
у тебе в мозку, лихо! доведеться тобі відкинути
все, що знав і не знав. ця наука тобі тяжка!
знай для початку: ти – безименний товар,
ти не знаєш мого ім'я –
ти навіть не знаєш свойого.
не виглядай мене, ти:
в тебе в серці дрімає жар
даремної загибелі – то жертва ні для кого.
ти віддаєш синів та дочок
жирним старим генералам.
не відвертайся від слова правди володаря мух:
ти навкарачках служиш і своїм, і чужим ваалам, –
так, я батько брехні, але ти мені
ще дорожчий, бо ти мені друг.
виверни серце навиворіт
перше, ніж помирати.
ти мені й батько, знай,
бо не бог, хто мене створив.
признайся й помри. признайся: хто моя мати? –
оце те, чого й шукаю тут упродовж віків
за твором: unholy, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2017
слід було мені вчитися на читача думок,
тоді я знав би точно, що відбувається з нами.
а тобі й так все ясно, чи не так? –
ти й кави не пий, і воску не лий, –
знаєш, як люблю тебе:
дуже, дуже.
чи ти не знаєш, як мене ламає,
коли тебе не бачу? думаю:
оце приворожила! ламає, плющить і хитає.
гляди, підхопить вранішнім вітром,
до тебе, мов тінь, понесе.
десь посередині між пеклом та раєм,
буває, здається, що любиш і ти. –
чи признався б, що знаю? не признавався.
десь посередині між смутком та радістю,
між горем та щастям
я божеволію тихо,
немов замерзаю на холоді,
й бачу солодкі мрії.
мені вже не треба ніяких тлумачних
енциклопедій снів;
тобі вже не треба ніяких ворожок,
чи андріїв, чи дмитрів: знаєш сама,
хто мені серце розбив,
так хазяйнуючи в ньому дбайливо, та нерозумно.
ти сама, мов замок, що на дверях до нашого раю –
ти, мов святий петро, нас удвох не пускаєш туди!
чи не набридли тобі ці прогулянки з джентельменом,
та все англійським парком? ти лиш собі уяви:
кохання – то сонце,
а ти в холодочку сидиш, тремтиш.
там десь: між правдою та брехнею,
між знехіттю та визнанням,
десь між ненавистю та коханням –
ми з нею, ми вдвох. так, я назавжди з нею.
тепер, коли надворі вогкий листопад,
я мав би за руку тебе потягти –
як то куди? до хати.
що тут робити надворі? ти пручалася б,
та все озиралась назад,
та зрештою б визнала правду,
й перестала б відтак сумувати.
кохана, це у мене, як завжди, маячня.
чи я наважився б? як холодно! давно не бачив сонця.
лиш хочу вірити. помру, й того самого дня
до тебе примчу, вже демоном,
не пегасом, не потягом, а світанковим
сонячним вітром веселим
за твором: somewhere between heaven and hell, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
10000000 життєвих історій
в цьому, як сказано, голому досі місті –
10000000 спин, що підпирають його неприступний мур.
і такий мені жаль, хоч бери ножа
та вчини істеричну аяксову –
аякже, гуманну солодку таку різанину.
тут кожен хоче мати все це,
кожен хоче бути таким, як я.
всі кажуть, що світ недороблено грубий,
та ніхто ще не взявся обтесати його як слід.
ну що, маленький цезарю? не граються з тобою?
піди та покажи їм тактику
й стратегію вуличного мордобою.
я не кажу, що це гарно, та коли вже нема
ні копійки за душею, ні любови, ні молитви,
наважся й будь хоробрий: храни тебе тюрма,
і слава, й популярність – шикуй народ до битви.
здається, вже ніхто тебе не проклинає.
ти отримав свій атомний тельбух,
і харизму, й залізний хребет.
будь політично скромний: нехай ніхто не знає,
що ти палкий романтик і честолюбний поет.
ти не віриш книжкам,
ти зневажаєш закони й правила.
ти віриш в те, що знаєш. ти справді козак, молодець.
вони й самі вже визнали, що цей світ – неотесана брила,
і досі ніхто не наважився, сором!
це просто клуб 10000000,
це дике поле самотніх сердець.
що ж, бери їх руками, й ліпи з них такі легіони,
що їхня залізна хода потрясатиме всесвіт! еге,
завоюєш собі цілу землю,
даси їй свої закони –
все одно сумуватимеш. горе!
владу і славу легко здобути,
а кохання не купиш, бо дороге
за твором: little caesar, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
ти брешеш у вічі, й відвертаєшся з усмішкою.
так ти мене ще дужче заплутуєш
в своє шовкове м'яке павутиння.
підмани мене знов. така гра,
щоб зловити та скинути: я на вершині світу;
насолода чи біль, чи якась фантастична мара –
все одно поки ніч. я нещасний
небувало й несамовито.
ти хочеш, щоб я помер. це сумно, і я помираю.
так, я спливаю кров'ю; я тремчу, бо так хочу сам.
то ось воно для чого
затягла мене в ліжко до себе!
щоб я здох, щоб я мучився в пеклі!
бодай я пропав, що так весело
злегковажив своїм життям.
бо ти любиш мене заради цієї ненависти.
так, я тебе ненавиджу, і кохаю все дужче й дужче.
ти хотіла, щоб я помер. ти ненавидиш моє майбутнє –
я ненавиджу твоє минуле,
я ненавиджу все, що пропаще й минуще.
дряпаєшся? кусайся. хіба ж бо не ти сама
накинула зашморг мені й на мій розум,
і на шию, й на серце? затягуй міцніше:
дороги назад нема.
я ненавиджу цілим пеклом,
і чортами, і жаром, і пекельним морозом;
і якщо це не гра, і якщо ти той самий замок,
що маю відімкнути, начувайся:
ми загинемо вдвох там у пеклі твоїх казок,
а тим часом пручайся,
дряпайся, й навіть кусайся
за твором: you love me to hate you, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017
гай, чоловіче! ти хочеш тут заякоритися.
ти хочеш тут обжитися, отаборитися,
угніздитися на цьому олімпі. –
ти хочеш тут поставити скромного мафа
і мати тут свій невеличкий бізнес.
я поставлю тебе до відома,
я розповім тобі все, й ти відмовишся,
якщо ти не зовсім жирафа.
маєш мрію, й вона мріє тебе запопасти.
ми їй протистанемо, й твоє життя
матиме 2 до 1 – то вже не так погано.
та існує й одна імовірність,
що твоя мрія здійсниться –
закуй своє серце в кайдани і сподівайся на смерть.
і, щоб все було добре, кажу, як є:
ти отримуєш своє,
я – своє.
матимеш чисте сумління, спатимеш, мов дитина.
а думаю взяти те, що до тебе йде,
чи навпаки, те що на тебе жде:
то, я гадаю, гріх або ще яка-небудь провина.
ця вулиця, якщо розумієш, про що я,
вулиця дає – вулиця й забирає.
сподіваєшся на справедливість –
та чи вона сліпа?
це риторичне питання. так, вона геть сліпа,
ще й тупа, й скупа, і підкупна, й підступна,
і завжди на темному боці,
і в найясніших справах безнадійно блукає,
бо шукає там тіні в окулярах від сонця.
гай, чоловіче, та чи ти розумієш?
втікай, не втікай – все одно не сховаєшся
і не уникнеш цього. по смерті життя немає, –
розраховуй свої можливості і заощаджуй сили;
а найліпше тобі взагалі
вдатися до морального самогубства:
ти потребуєш допомоги, чи дружньої поради,
та я не маю навичок у тому.
якщо в душі агонія, то запали й екстаз:
вся неправда в світі коїться через тебе.
ти нічого не вдієш: для великого діла
людського життя не вистачить,
ну, а я вам чудес не творю,
й царства божого не обіцяю
за твором: the street giveth and the street
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017
їй було 19, і в її очах
я бачив всю мудрість нового світу.
ми здибалися на якійсь робітничо-осінній вулиці,
а потрапили в сон, де панує тропічне літо,
де рай земний. поза тим сном не вижили б,
бо там непристойні бабусі та дідусі
пишуть на стінах і в конституціях
золотозубі закони.
ну, відколи ми вдвох, ми їх порушили всі;
вона – моє серце потужністю в три мегатонни.
коли вона каже: [i]ходи[/i], мене б'є електричний батіг,
коли вона торкається, мій мозок волає рятунку,
та я зберігаю обличчя: я король, я ніколи б не зміг
відмовити народові, що бажає війни й поцілунку.
я король всіх сердець, я король її дикої мрії,
я король її дикого заходу,
й сходу, й всієї руси.
вона сяє та світиться, й лягає поруч –
так, так ніхто не вміє,
а тоді так ласкаво киває:
хто там? посол з оріона? проси.
і коли я стою на порозі,
коли чую ледь кисле [i]заходь[/i],
а у неї в очах і зірки, і галактики,
й нетерплячі волошки сині,
я вірю: я бог, я триклятий великий господь,
що прийшов нагострити ножі
гордовитій маленькій богині
за твором: king of hearts, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2017
джоні – щойно він вперше побачив її,
як вона їде велосипедом вулицею закоханих,
їхню долю вже було зважено й запаковано.
вона могла його бачити,
як він приходить на вечірню службу
подібно до тисяч инших єретиків –
хаха, велике діло!
вона мала любчика на темному боці міста:
тіто, короля безименних вулиць.
він був одержимий, він її вважав
найдорожчим скарбом своєї корони.
джоні, ти знав то?
добре, тікай.
добре сховай своє серце, замкнися,
тремти та пильнуй;
молися, бо сьогодні почалися твої проблеми.
бо коли честолюбство й любов
змагаються з чесним коханням,
краще сховай своє серце,
збережи свої сльози до натупного разу,
манатки в мішок і тікай.
прогулянка скінчилася, пригода почалася.
він здобув її легко,
вона йому в вічі сказала відверто,
що більше вони не побачаться.
як же ти, джоні, не обачався?
так почалося горе,
почалися твої проблеми.
тіто шукав за тобою, бігаючи вечірнім козятином –
з пістолетом, з ножем і з закривавленим серцем.
джоні, вона не твоя кохана:
вона просто дівчина з перцем.
та він все одно обіймав розіту
вночі на даху товарної станції;
вони й не могли почути нічого,
доки тіто не вийшов, мов пума, з-за рогу,
і не постав перед ними. так.
ваша кров закипіла б – і захолола в жилах:
то прийшов ангел смерти на поламаних крилах;
гримнув постріл, кров нерозумного джоні
заляпала дівчині сукню й обличчя.
лиш тоді, коли хтось за любов помирає –
так, лиш тоді настає розуміння і згода,
і баланс інтересів в закоханих парах
за твором: hide your heart, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2017
знай: до тебе моє кохання
вже летить, мов гарматне ядро –
я влучу в тебе, влечу, мов шпак,
мов баскетбольний м'яч у відро.
не ховайся, бо ти все одно впадеш:
чи в муках, чи в конвульсіях,
та я з тобою теж.
ось ми йдемо. раз, два, три, чотири.
ось я вже б'юся лобом
об двері якоїсь квартири.
твоєї? п'ять, шість, сім. я тебе з'їм.
вісім, дев'ять, двадцять три.
з'їж мене, як морозиво, дідькo тебе забери!
більше не можу чекати,
застрелю тебе, мов горобця, з гармати.
сто тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять,
мої печінки вже горять.
руки й ноги тремтять, мої нерви
вже аж бринять та дзвенять. впусти,
хочу тебе застрелити,
хитати, гойдати й трясти.
а так – просто вибухну.
як вибухну в тебе в серці!
і тобі буде соромно,
як ненажерливій та кровожерній,
безсовісній людожерці.
знаю: любов – це злочин.
потім ти зможеш мене розстріляти,
та перше дай я тебе розстріляю,
щоб врятувати космос,
щоб по прекрасних зірках
не стріляти з моєї брудної гармати,
бо то вже є злочин. ах, то є жах!
дай запишу своє слово
до твоєї поеми, до книги рожевих мрій.
які твої мрії? я теж маю мрію,
всі твої мрії потрібні моїй.
мрія така: не здавайся, борися.
вбий мене, руки вгору!
ти досягнеш небес, коли виявиш
безумовний характер і непохитну покору.
я стерпів багато мук.
а ця – вже не стерплю такої:
це нереально.
дай вистрілю в тебе, й будемо живі обоє!
ні, не кажи мені, що я оскотинився,
що ощетинився і скотився.
я скорився б тобі, та жорстокій недолі –
подумав би – й не скорився.
слухай, я поясню тобі, що до чого.
тут немає нічого складного,
немає нічого страшного.
настала пора кохання – й мусимо так робити.
так, це брудна робота,
та хто ж її зробить за нас?
а ми удвох там, де треба,
й я у відчаї в слушний час.
ні, ні, не кажи, що втомилася,
чи боїшся, чи до незмоги п'яна –
знаю, ти зможеш. а як буде треба,
я залишуся тут аж до рана.
що моє, то моє, що твоє – то також моє.
просто постав тут галочку,
як у виборах батька нації –
і отримаєш 9 життів;
просто прилипни до мене, та пригорнися,
щоб я тут не стовбичив, не пив і не курив.
а якщо ти боїшся, озбройся:
візьми там якогось гранатомета чи макогона.
я притримаю двері ногою;
а горілки мені не лий,
і не скидай з балкона
за творами: bang bang you; no, no, no, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
дивлюся – картинки з моїх журналів,
ой, повирізала й почепила на стіні.
стояла спека, а вона
вбралася в білі мережива,
та так і ходила без ніякого сорому.
о, в неї довге волосся
і високі чоботи зі зміїної шкіри;
вона була – не знаю як сказати:
вона була як повсякденний
мій улюблений звичний костюм.
потім вона скинула з себе то все,
та й заходилась обдирати мою душу!
це було, чисто пісенька
shake, rattle, and roll,
а може, карпати програли в футбол.
та я знаю: вона таємно жорстока.
не такий вже я дурень в підніжках у неї;
всі її наміри бачу
зі швидкістю заплющеного ока,
і навіть коли почуваюсь в безпеці,
чекаю від неї чого завгодно.
таємно жорстока. схопила мене за чуба,
кудись потягла. я хотів спитати
чого їй треба – та лиш поглянув у вічі.
я поглянув у вічі, й побачив те двічі,
чого вона хоче. так, вона дуже груба.
тим часом наливає собі вина,
повільно п'є. каже: авжеж, повільно.
ну, це просто таке моє щастя.
я звик: я стукаю по дереві,
де лиш тільки надибаю. як же мені щастить!
кажу їй: "ти, як вогонь, а я – твоє паливо".
так, вона дасть і дає мені все,
я ніколи й не сумнівався в тому.
горе. проте ж я знаю: вона таємно жорстока.
був би я дурнем, ніколи б того не знав.
жорстока, жорстока. таємна! вона жорстока, –
ніхто б мене у цьому не розчарував
за твором: secretly cruel, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
ось маленька пісенька – слухай, де хто є.
хтось краде наші душі, потім продає.
а ми вам намалюємо без ліку, не шкода.
що ви там гукаєте? гроші – як вода.
а, пиво! гаразд, –
ви намагалися нам уклонятися
так, ніби ми – боги.
а ми лиш мільйони могутніх,
що сплатили податки й борги,
бодай їм. еге? все нормально, це моя музика,
це мій щасливий народ,
ми даруємо вам нашу душу,
вимагайте від нас ваших прав та свобод.
о, це шалені, шалені, шалені ночі!
де ваші руки, де ноги? на місці?
овва, покажіть язика.
я хочу вам тільки добра, хочу дивитися в очі.
яка ж ти прекрасна, публіко!
так, ти шалена й палка.
іноді всім нам буває катастрофічно важко.
щоб звести тебе зі світу – на те є мільйон шляхів.
ох, як то втомлює –
розумію, моя бідолашко,
ти диви: вже край неба хтось ніби кров'ю налив,
а в серці у тебе страх, і цілий страшний легіон.
а це вже сонце сходить. боже,
це якийсь божевільний сон!
ось так, так і є – звісно ж, це дуже прикро,
всі вони лиш і думають, як тебе гнути в дугу,
як зламати, а всі твої космоси –
й макро, і мокро, й мікро –
утопити в системній матриці,
мов гарячу сльозу в снігу.
але ми вас врятуємо. шаленій і дурій, народе!
скидай з себе все: скидай своє кляте ярмо.
несіть нам оброки та жертви
і в мішках насолод-нагороди –
ми за них вам ще більше
скажених ночей дамо.
ухаха,
ухаха! не бійтеся нічого,
побійтеся гріха!
так! і ще сяк, і разів 50 навспак,
і через тин та ворота, й через губу гопак,
танцюймо і навприсядки, й навперекосяк:
кидайте нам вашу мокру білизну,
любіть одне одне, й нас, і солов'їну вітчизну.
ми королі цього світу; ми диктуємо цій землі,
бо сьогодні диктант. як до речі!
так, ми справді тузи й королі
за твором: crazy nights, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
ні любови – нічого.
нікого немає поруч. так темно й тихо,
лиш чути, як скрегоче в грудях розбите серце.
мій час минув. вже й я нічого не чекаю,
й мене – ніхто. вщухають мої плачі,
займається день новий,
і життя моє теж здається зовсім новим, чужим.
як довго блукав морем мороку,
де повно нічних страхіть!
і всі ті страхіття сам учинив живими.
кожен має свою причину жити,
кожен має свій голод до цього життя, дитя.
кожен тішиться мріями. то не була любов.
в недосяжності, в нещасті, – ой, в недолі так довго!
аж тепер відчуваю, сам не тямлю чому,
так сильно та сумно: я покотився вниз,
буде мені наука, що ніколи не знадобиться:
ти можеш любити, можеш горіти,
лиш коли так має бути,
та коли б так не мало бути, нічого б і не було.
так, в моєму житті стався великий вивих.
це не була любов, це не було життя –
так, я свідомий того, і ставлюсь до того так.
ти платиш свої податки, оренду і все таке,
аж бачиш: нема чим платити – витратив все до копійки,
думаєш: "ну, що тепер?"
виконуй закони джунглів,
якщо ти голодний, і якщо ти хижак.
кажуть: "що тебе не вбило, те й загартувало" –
так і ти всім кажи, а тримайся бадьоро й гідно.
що ж, коли зрада? життя – легковійна дівка,
не зважай. воно схильне до зради,
а крім життя насправді не зраджує ніхто.
з замерзло-кам'яним розбитим серцем
стогнеш, немов божевільний. з тебе обдерли все м'ясо,
твою душу обдерли так само;
здається, ти вже помер.
та хто ж тоді журиться й плаче?
ти журишся й плачеш, отже ти досі живий.
що ж, ти блукаєш, не знаходиш собі розради.
зрада, зрада! ходить слідом, як тінь.
краще б ти вбила. це життя, легковійна дівка,
досі з тобою. життя в нас одним-одне.
чи ти виграєш, чи програєш – це твоя одинока пара.
так, це твоє життя, хоч бажав би мати їх дев'ять
за творами: reason to live; betrayed, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
так. ви, хлоп'ята, обережно, помалу.
я ж вам не купа дров.
тут забагато жінок. покваптеся,
бо мій час – обмежений.
от і стараюся. я – обережний.
май, якщо це колись
мене таки вб'є,
піду від вас мертвий, задублий,
та ще й пукну заради сміху.
ні, не треба лікаря, щоб вкласти мене в ліжко.
дайте мені сестру, я перевірю,
чи регулярно вона харчується.
а лікарів не треба ні звечора, ні зранку.
ти бач, я гарячий. дай пігулку,
я вкину тебе в лихоманку.
звісно ж, я ще не вмер! це тому,
що кохаю, й тому, що вона кохає,
кохана. мені це ніколи не набридає.
йой, обережно. роби все лагідно:
я ж кажу тобі, я ще не вмер.
читала ту книжку – книгу кохання?
там все літерально про мене викладено:
все ясно буквально до літери.
є одна гарна дівчина – вона
може зробити, щоб вам було добре;
а дві – ще краще.
цю науку я вивчив, ще коли вчився в школі.
чого вже там брехати? поганих вчителів
частенько залишав після уроків.
не шукайте причин для цілодобового
чергування: я терплячий пацієнт,
ви повинні подбати про мене добре.
а та книжка – я її всю прочитав,
знаю напам'ять, переповім докладно,
і якщо ти не втомишся слухати,
й слухатимеш так цілу ніч,
це вже не буде порушенням внутрішньої безпеки,
ні етики, ні клятви гіпократа.
до моргу ще встигнеш мене допровадити.
ми навіть могли б податись туди разом.
я живий, бо мене хтось любить,
я живий, щоб когось любити –
оце мій такий, слава богу,
невиліковний синдром
за твором: i'm alive, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017
доволі в світі всього-всього.
чому ж не можна мати все?
туди й сюди, в ніщо з нічого
лиха година вас несе.
а я, без себе чи з собою,
стою, та й думаю: дарма.
в нудьгу порину з головою –
і вже її, вважай, нема.
тому й хитаюсь, як від горя
стара хитається верба,
та ще, мов човник серед моря,
якась невпізнана журба.
чому то? старости святої
ще не діждала, то й нехай, –
а ті напахчені герої
аж так і ллються через край.
буває, бачу сто казок
в чудову мить першознайомства,
і провіщаю, мов пророк,
віки щасливого потомства,
а там – блаженне сьоме небо
без смутку й без чужих маконд.
авжеж, люблю свою потребу
дивитись ген за горизонт!
а тут – дощі нудьги та втоми,
й колишні ангели без крил,
і божевільницькі судоми
старих похилених світил;
та ще небіжчики в припливі,
що крадуть сни, і йдуть в відплив
такі щасливі й ледве живі,
бодай їх дідько ухопив!
я не біснуюся: сумую,
сміюся, плачу й верещу.
то знову серце замурую,
то знов всі мури потрощу!
взяла б мара ту моровицю
й сто літ несвіцької біди.
сліпі побачили столицю,
а ти наосліп їх веди!
це – шостий день, як я з дощами.
згадала молодість: свою
і вашу. йдіть, і дідькo з вами,
а що не впала, то стою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017
грім за роги, блискавку за хвіст!
я вхопив цю бурю за хвіст,
я вже ніколи не буду тим, що раніше.
там, де раніше. нехай ця контора пише:
я вийшов за край, ти під шкірою в мене,
я бруд під твоїми нігтями. гадаю, це тому
тепер ти можеш посадити мене в тюрму.
та й сама вже попалася, вирватися не вдасться.
ми вдвох у повітряній ямі, так падати й падати –
а як розбитися, то на щастя.
ти переступиш межу, ти не стерпиш мого шантажу.
не можна ж бути маминою лялькою довіку.
я завжди з тобою, я навчу тебе, все покажу,
бо я такий лікар, що знає всього без ліку.
обережно: це ніж, він гострий.
я кажу гострий, а ти просто повір.
а як поріжешся, то вже не заперечиш,
що треба слухатись. твій лоб такий гарячий!
гадаю, ти вже не маленька мамина доця.
йой, то хто на порозі стоїть? не вовк?
ні, нехай там стоїть, то нічого.
а в разі чого скажи йому, щоб замовк,
бо ти його боїшся, сірого й страшного;
і якщо він послухається, ти таки чарівниця,
ти ночуватимеш сьогодні в солодкому раю,
і насниться тобі – ну, ти сама розкажеш,
що тобі там насниться,
доки я тут з тобою і на сторожі стою.
та я трошки знаю, може вгадаю.
знаю, що снилося нам сторожкої минулої ночі.
ти вже не мамина доця. добре, посиджу тут скраю,
ох, ночі вже довгі, а дні все коротші й коротші.
і коли таки схочеш, ти перескочиш
і річку, і тин, і межу.
слухайся мами, та роби все, як я кажу,
бо я такий лікар – казав. ну добре, посиджу скраю,
а що тобі снитиметься – побачу, коли задрімаю.
а тим часом співатиму нудну-пренудну колисанку.
ні, не бійся: там у кутку – то не вовк.
то, може, сон твій дрімає. коли скажеш, щоб я замовк,
я замовкну, і буду поруч, і колисатиму до світанку
за твором: any way you slice it, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2017
ой, я маю одне життя, й мушу його прожити.
а прожити – деякі кажуть, я вже далеко зайшов.
то й що? мені треба ще трохи зірок наловити,
та проспівати ще декілька тисяч пісень про любов.
що ж, я знаю дорогу, а насправді драбину до неба;
я вже лізу, ви бачите? – нехай начувається світ.
похваліть мене, люди, вам робити нічого не треба:
дядько зробить все сам, без ніяких борщів на обід.
ви там грайте у ваші азартні ігри,
а на мене чекає випробування вогнем.
хай вас не лякають ні азійські вовки, ні тигри,
ні теорії змови, ні ленон,
ні маркс, ні станіслав лем.
нікого не слухайте, вірте лиш тільки в себе.
вони видають вам закони, –
знайте, хто ви насправді є,
зважуйте ваші можливості, знижуйте ваші потреби,
бо я лізу нагору, й до того ж зима настає.
та життя нам для того, щоб жити.
знаєте, в чому суть?
вони мене й путають, і підрізають крила,
та я житиму, як живу, доки річки течуть,
і ніяка ще гребля цього життя не спинила.
бо насправді життя – то випробування вогнем.
не дощем, не плющем, і не щемом. –
затямте собі навіки:
це спроба сонцем, що сходить,
і цілим шаленим днем,
і пекельною втомою ввечері,
і вночі, коли глюки та бліки
за твором: trial by fire, kiss
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2017