| Сторінки (1/85): | « | 1 | » |
У формі воєнній і мама і тато,
Любові до мене зовсім небагато.
І зустрічей мало, і ніжності трішки —
Усе в мене вкрала війна російська.
— Втомилася, мамо?
— Майже не спала.
— А ти, доню, як?
— На тебе чекала…
Я чула тривогу, і щось пролетіло…
До кого це, мамо? Мабуть когось вбило?
І котик злякався, собачка принишкла,
Лиш гучно шпаки щебетали на вишні.
— А хто посилає ракети ці, мамо?
Якщо в когось влучить, хіба це цікаво?
Я думала в казках лиш змії бувають,
вони малих діток для їжі вбивають…
Матусю, ти спиш?
… не встигла й поїсти…
А я притулюсь до тебе нишком.
Тихенько полежу, а кицю — на ноги...
Шкода, що назавтра ти знов у дорогу.
А тато вернеться, мовчазний, як завжди.
І буде у нього зброя найсправжня.
Він вб’є усіх зміїв, що в небі ширяють,
Нехай більш нікого вони не вбивають!
Щоб я не лякалась, і в школу ходила,
Щоб ти собі платтячко гарне купила…
— Яка ти тепленька, моя найкраща!
Я не віддам тебе змію, нізащо!
Вже й киця вмостилась до тебе під шию,
Яка ж ти, матусенько, в мене красива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2024
Не купуй ти мені абищо́.
Річ пуста мене зовсім не вабить,
І практичність твоя мене ранить,
І обличчям у кут глухий ставить –
Не розказуй мені абищо́.
Не поводь ти себе абия́к.
Я душею зболілась навіки.
Ти в собі відшукай такі ліки,
І налий без жалю рівно стільки,
Щоб відчути життя цього смак.
Відірвись від рутини буття,
Що просякнуте злом нафталінним,
Що опуталось хворим корінням,
Геть засипалось тліном осіннім,
Що вичавлює з серця життя.
Ти мені щось таке принеси –
Із морозу, в вечірню годину…
Щоб відчула в тобі я людину
Ще не згірклу, ласкаву, єдину –
Пригорщ інею в серце внеси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
Напевне, кожен знає імена,
Що вписані у пам’ять, які серце гріють.
Це перша добра вчителька моя,
А в когось і остання – на добро надія.
Ці імена не гаснуть з часом,
Хоч тисячі людей із пам’яті зітруться.
Вони заклали в нас оту живильну силу,
Що не дає нам у житті спіткнуться.
Вони дали нам знати, що ми – Люди,
І що дивитись треба не в калюжу,
Бо що загублено у віці молодому,
Того вже, як не бийсь, не надолужиш.
А друга вчителька навчила мати гідність.
Моя старенька місіс Безкористя!
Чи ще жива вона? Бо роки-роки
Міняють колір, мов дерева листя.
Тому, не можу серцем я збагнути,
Сприйняти і відчути, як належне,
Що вчитель може руку непорядну потиснути,
І що оцінка від грошей і настрою залежить.
Боюсь зустрітися з людиною такою,
І подивитися в її нещирі очі,
Яка чужою скористається бідою,
Без сорому візьме останні гроші.
І діти ж як! Не муляє сумління?
І як вони згадають вчителя такого?
Не проростуть знання, а упадуть камінням,
Цвілим зерном не зійдуть вже ніколи.
Шкода Вкраїну й соромно водночас,
Що мало боремось з проказою цією.
Допоможи нам, Господи і покарай нас,
Щоб чисті стали ми перед десницею Твоєю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
У затишній оборі, у теплі і ласці
Лежить сімейка поросяча, наче в казці:
Розкішна, повногруда мама збоку,
А поряд– вісім поросят нівроку.
Лежать рядочком, до живота–спинка,
Чистенькі, білі, кожен,то дитинка.
Щось плямкають у сні, хвостами крутять,
Немов ланцем одне до одного прикуті.
Гарненькі рильця складені в рядочок.
Мабуть привабливіші мають бути в дочок.
Товстенька спинка– мабуть то синочок.
Лежать рівненько, мов зубів разочок.
Та враз заворушилося одне,
І всіх з соломи наче вітром здуло.
На ноги скочили– неначе сну й не було
Завмерли, лиш замешкалось мале.
Кидаються до мами– кожному своє,
Тут порція молочного і столик
Ніхто не скаже: ″Дай! Моє!″
Тут домінує дисципліна, скаже вам і кролик.
Наїлись, насмоктались, що тепер?
Іронія в очах з’явилася і зверхність…
І враз малий на більшого попер,
Немов таран, даруйте за відвертість.
Що тут було! Зштовхнулось рило з рилом,
Немов звірота стала на диби
І вереск в вісім поросячі сили
Валував SoS–рятуйте від біди.
Хотіла одного на руки взять,
Здавалося, його найбільше ображали,
Мале ж ,як верескнуло щось на кшталт:
″Атас! Рятуйте! Убивають!″
Тут вже і мама його зиркнула вороже,
Заворушилася:″Даруйте, так негоже
Образити півмісячне маля!″
Воно ж мені , м’якеньке, руки гріло
Та вже не верещало, а ревіло…
″Іди вже!″ Ставлю ніжки на солому,
І наш боєць пішов в атаку нову.
Немає тут байдужих, і в оборі
Здіймається солома , наче жовте море.
Не думала ніколи, щоби поросята
Так відчайдушно йшли війною брат на брата,
І ради втіхи з вушка кров лилась.
Так що звірятам іншим– кошенятам, собачатам…
Боюсь,слабо, і до таких баталій– зась!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2019
Бузок космічною синявою заповнив світ,
А під черешнею конвалія самотньо тужить.
Зітхне земля, неначе жінка в сорок літ,
А може в шістдесят, коли прив’яне цвіт,
Коли вже старість молодості панахиду служить.
Та серце юність бачить в дзеркалі років.
Ще хочеться любити, не страждати,
Як найцінніше бережу пакуночок листів,
Де ти мені сказати ніжне щось хотів,
Бо хочу юність ще за руку потримати.
І ти тепер давно не той юнак,
Та я до тебе трепетно тягнуся.
З роками в мене витончився смак
Ціную більш шляхетність, а відтак
Я знала серцем, що в тобі не помилюся.
Тепер по-іншому сприймаю я життя,
Знаходжу в ньому зовсім інші втіхи.
До прожитих років не маю каяття,
Як би не склалися вони – то не сміття,
Лишаю після себе свіжу поросль – діти.
І в серці молодість бринить на зло рокам,
Бо роки – це міщанства шкаралупа.
Я подих трав замріяних присню своїм віршам,
Рікою розіллю душі бузковий фіміам,
В любистку згою сум і серця муки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2019
Дивлюсь, як полум’я веселе
Вогненними зубами їсть траву суху
Вже десь далеко,
Та тріск пожадливий до мене долина,
Там дим і спека.
Вогонь завісу димову слав попереду,
Не об’являючи живому,
Мов ворог кревний.
Зняв куряву монгольською ордою, загарчав
Конем вогненним.
Ніч затулила чорний степ.
Пожежа відгуляла тризну дику
Із вітром вкупі.
І не одне живе в вогні кричало криком,
Та в полум’ї не чути.
Мов хустка жалобна розпластана лежить,
Лиш де-не-де її цяткують рожі дивні,
Тремтять свічою.
Минає ніч. Вже полум’я сичить,
І долілиць паде перед росою.
Незвичне безгоміння, сморід злий
Просякнута я тліном і бідою.
Дай, Боже, дощику! Мою печаль залий,
І прорости зеленою травою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2019
Мої слова – обтесані цеглини.
У стрічки складені невмілою рукою,
Вони обласкані бувають, мов дитина,
А часом рвуть мене і не дають спокою.
Їх мало зачіпає розум мій,
Їх серце до паперу скочує сльозою,
А може вись небесна в бурхоті завій
Щось вихлюпне, споріднене до болю.
І мало радості, і мозок вже зачах,
Щоб видати новий рецепт для щастя.
Доскіпливо вишукую його до різі у очах,
Знаходжу золотинки у життєвому баласті.
І діти, часом, випромінюють зовсім не те,
Що прививала я маленькому дитяті.
І світ тісний в зіниці бруд мете,
І вже фортеця не така міцна у хаті…
Я свої літери-овечки пасу в ліску.
Я їм згодовую всю соковиту зелень.
І ввечері почищу їх до блиску
І вистрою охайних на папері. Не відпущу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2019
Піски жовтіють пасмами русявого волосся,
Невидимими гребінцями їх розчісують жаркі вітри.
Мені це не примарилося, не привиділося, не здалося –
Я там була колись, та час і вітер стерли всі мої сліди.
Це селище туркменське звалось Дарваза,
З населенням затурканим і дикуватим.
Стояли юрти там, а не біленькі хати.
В басейн стікала здалеку привезена вода.
Нам видавали її порціями, наче страви у їдальні.
Картопля теж була нечуваною розкішшю для нас,
Але життя привчило до невибагливості в цьому стані.
Контрастною і романтичною була пустеля без прикрас.
Пустеля Каракуми! Пісок, сліпуче сонце, спека.
І бурі пилові, нуртуючи, виводять з рівноваги,
І трубка телефонна з тріском б’є грози розрядом,
І нам бракує вже терпіння і відваги…
Спекотні дні і прохолодні ночі – так весна прийшла.
Її ми виявили несподівано, мов диво-дивне.
Тендітними стебельцями підсніжників пустеля зацвіла,
На нас війнуло щось давно забуте, рідне.
А трохи згодом розгадали ми складну загадку,
Яку пустеля сторожко ховала разом з краплями води,
Коли була послаблена її жагуча мертва хватка
Знайшли ми горбики піщані – то були гриби!
Як тішилися ми, хоча пісок їм був приправа.
Нам вже не забивала дух бавовняна олія,
Пілоти пригощали нас пельменями з джейрана.
Чим не життя? Якби не їла нас чужинка-ностальгія.
А далі трохи звикли ми в чужім краю,
До газового факелу ходили, що палав і видівся далеко.
Там ввечері було чудово, таємниче, мов в раю.
Бархани слухали пісні про чорнобривці і лелек.
У Дарвазі верблюдів я побачила зблизька.
Ми їх боялися, хоч свійські це були тварини.
З пустелі повертались виснажені, як діймала спека,
Й ревіння моторошний звук по тому довго линув.
Ми з подругою так тікали від страхіття того, колись,
Так пам’ятаю, хоч минув доволі довгий час.
Фотографувались ми в пустелі. Навкруги- нікого,
Лиш три верблюди, в мареві ревучи, йшли до нас.
Побігли ми. Вони ж галопом нас, як коні, доганяли
Пісок, мов хмари вище голови летів…
Не смерть була нам з подругою, певно б затоптали
Будівля трапилася – смерч погоні мимо пролетів.
Це найстрашніше, що запам’ятала з тих часів,
А ще, купатись ми літали в сірководневе озерце.
Воно лежало блюдцем в центрі Каракумів,
Немов живе, пульсуюче, оголене у грудях серце.
Там гейзер бив з глибин так нерозсудливо і щедро
І пахло сірководнем, сіль вкривала тіло…
Бархани навкруги в’юнилися розпечено і мертво,
А ввечері, доволі накупавшись, вертольотом прилетіли.
Тут знову пам’ять змалювала мить страшну і відчайдушну –
Сідали ми в туман, хоч вийми очі.
Навпомацки і навмання. Кричали наші юні душі!
Та м’яко приземлився Мі-1, пілот сміливий був напрочуд.
А ще згадала, як чекали ми листів.
Як ми раділи їм, коли така траплялася нагода!
Читали на ходу і погляд щастям мерехтів.,
То нам була найвища, найсвятіша нагорода.
Ось так і подруга моя, було, так тяжко зачиталась,
І так заглибилась, що йшла невідомо куди.
Не там вона була, а десь либонь в Дніпрі купалась,
А на шляху її стояли і дрімали верблюди.
Обличчям і рукою Валя «поздоровкалась» з верблюдом,
Сомбреро з голови зависло на плече.
Верблюд, жуючи, споглядав, що ж далі буде.
І як зі страху у людини піт рясний тече.
Ще згадую любов свою тендітну і дитячу.
Він дарував мені пустельних квітів жаль,
Бо те захоплення було приречене, незряче,
Та залишило тихий сум, незгоєну печаль.
Аеропорт по площі Дарваза. Минуло скільки років!
Які, мов верблюди, промчали, не пройшли.
Та часто в сні, або без сну ці спогади порушать спокій,
То їх жаркі вітри туркменські в Україну занесли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019
Життя тихенько, наче хмарка лине,
Не знати, де упустить, де підкине.
Буває вознесе…і вже цариця ти,
Тоді об землю гепне так, що затріщать кістки.
Буває обнадіє чим – вночі не спиться.
Нашіптує і обіцяє щось – не спиш, а сниться.
Ти замків вже набудував, купив кабріолет…
А там – з очей полуда і танцюй кардибалет.
Буває, у халепу вліз – на Бога не гнівись.
Минулося тобі, а далі – бережись.
То бумерангом попередження про гріх
В цей раз він лиш тебе торкнувся, обминувши всіх.
Життя плямисте, щоб оскоми не було,
Тому й не знаєш де і як закінчиться воно,
Тому, радій йому і оптимістам потурай
І цим стереотипи про злу долю поламай.
В людині квітку роздивись і поливай її,
Нехай росте привільно, мов зерно в ріллі.
Коли ж відчуєш серце поряд, яке плаче чи болить,
Зігрій його і доторкнись своїм хоча б на мить
Тоді причетним будеш до краси життя,
Образам, відчаю не буде вороття.
Гординю, злість безжально кинь в траву
Зміни брудне на вишиванку – ще не вдівану, нову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
Я обіймаю, друзі, вас усіх,
Я обіймаю кожного окремо,
І хочу всім подякувати ревно
Когось перепросити, а когось простить.
Я вас люблю усіх і це не дивно.
Ми моноліт в роботі і житті,
Тому сприймаю вас немов свою родину,
Знаходячи комфорт і радість в цьому почутті.
Для мене кожен з вас – цікава книга,
Яку перечитати хочу кожен раз
Знайти в ній золотинку, чи алмаз,
А чи вуглинку теплу, щоб розтала крига.
Не завжди радість в серці, кожен знає.
Буває біль, немов набат гуде.
Фортуна спиною і паранджею сум звисає
На очі, серце і до відчаю веде.
Згадаймо, як підтримка дружня рятувала,
Робота витісняла і образи, і жалі
Усмішка щира руку подавала,
У тонусі тримала на крилі.
А скільки радості, порозуміння в нас було!
А скільки сміху, дружньої розмови,
Кумедних згадок, випадків, хмарками пропливло!
Про хмари чорні…та про них не може бути й мови.
Ми знали все про Щітки і про Хутори,
Суниці і гриби траплялись просто на дорозі.
Варили кукурудзу в чайнику, відрі…
Та скільки всього пронесли в однім «обозі»
Ви в біографію мою вплели свої обличчя
На рівні генетичному, щоб бути разом – вічно.
Погода, «старт», прогноз – це музика душі,
З відбитком мого серця, де живуть вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
Біля контейнеру з сміттям
Стоять і порпаються двоє:
Стара бабуся і молодий ще чоловік.
Напевне, горло стисло так тяжке життя,
Що їм вже не гидке чуже сміття,
А виживати якось треба в цьому світі.
Проходять люди, споглядаючи байдуже,
А може й не байдуже, хто їх зна.
Ці ж двоє мовчки в покидьках гребуться,
Та витягають з смороду калюж
Щось може їстивне, чи щось з майна,
Забувши сором, чи давно його нема?
Що сталося, і це хіба життя?
Міг чоловік щасливо обіймати жінку,
Із гордою поставою в плечах,
Натомість , голова донизу…і бридке сміття.
Можливо, соромно просити, чи й хто дасть,
І молодість не в радість, і тваринний сум в очах.
Обличчя в чоловіка ще привабливе і свіже.
Дивлюсь в вікно і жаль мене пройма:
Чи безробітний, чи нема житла?
Не осуджу, та кривда очі ріже,
Не осуджу, бо цим я і себе принижу.
Хто ствердить впевнено тепер,
Що омине його ота сума.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2019
День народження святкуємо моє,
Поздоровлення дарують близькі і знайомі.
Все найкраще, найсмачніше на столі,
Щирість друзів та увага в кожнім слові.
Та нещирість відчуваю я в собі,
Ці здоровлення приймаючи, дарунки…
Так самотньо і незатишно мені,
Що сприймаю, як образу, поцілунки.
Я на кручу часу високо зійшла,
А донизу – загубилася дорога.
З жалем оглядаюсь крізь роки:
Скільки сходинок лишилось – все від Бога.
Та не тим мені сумний цей день,
В дзеркалі роки звикають до обличчя:
Сивина в волоссі, зморшки і мігрень,
Хоч… це платтячко старе мені ще личить.
Тоскно, бо це свято не зовсім моє.
Є людина, якій також треба святкувати.
Моїй мамі хто шампанського наллє?
І чи буде хто їй квіти дарувати?
І чому лише мене здоровлять, не її?
Хто найбільш зрадів мені у цьому світі?
Хто мене благословив на цій землі?
Це тобі, моя матусю, подарунки й квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2019
Рожевий ранок. Чи ви бачили таке?
Рожевий ранок наче пелюстки троянди.
Рожевий ранок майже в Новий рік,
Перед цим дивом потьмяніли іграшки, гірлянди,
Бо полум’ям півонії палахкотить рожевий сніг.
В повітрі розчинилося вино –
Рожеве гроно «Лідії» духмяне,
Що ллється у святковий келих через край,
Розпліскуючи побажання рідним і коханим,
Даруючи любові і кохання рай.
Рожевий світ в рожевому вікні,
Рожевий п’ятачок у році Поросяти.
Ялини зеленіють у рожевій млі,
Мов знають, що назавтра буде свято.
Принцесами вони ввійдуть у рік новий.
Еліта новорічної пори!
Щасливі ви, що досі не запрошені,
Незаймані, із небом віч-на-віч
І ваше гілля свіже снігом запорошене.
Та ви живі і свіжі - в тому й річ!
Останній день старого і приреченого року
Поклав привіт прощальний на земний вівтар.
Хай з миром йде, бо слугував він гідно,
А вдалині, в холодному багатті хмар,
Змахнув рожевими крильми
Чарівний птах фламінго.
2006 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2018
Не люблю свят застільних, бо за ними
Нудь та лінь слідом плетуться,
Хіба-що відкрию найцікавішу книгу
І думки мої в омріяну тайгу перенесуться.
Туди, де могутні кедри застигли,
А може шумлять, аж листя піниться.
І вовком голодним вітер скигле,
А я з Федосєєвим біля багаття гріюся.
І може з Арсеньєвим чи Дерсу Узала?
Я щаслива, що з ними зустрілася.
Хоч ноги гудуть – я йшла, не відстала
І серцем біля них відігрілася.
У нас розмови будуть довгі на стоянках,
Я просто розгадати зможу звіра слід.
І в засідці не ворухнусь туманним ранком –
Замру-замріюся, чекаючи на глухариний тік.
Спостерігатиму, як гаснуть зорі в небі,
І слухатиму, як водицю п’є земля,
Як звірі прокидаються, комахи…
В мовчанні теж є сенс і вже не треба
Тайгу про щось питати, чи говорить своє ім’я,
Бо я сама земля, а може птаха.
І сонце зійде, завирує вмитий ліс.
Нам прогнозує гольд, що за погода буде,
Звірята бігають, живуть…
Поривчастий вітрець живиці дух приніс.
Першопроходці ми. В місцях цих – перші люди,
Другі за нами без смертей пройдуть.
Тебе згадаю, вірний пес Кучум –
В тобі велике, не собаче, серце билось,
Коли ти над проваллям мужньо вріс в граніт,
Хоч тіло рвалося, лишаючи на шиї слід –
Тримав людей, з якими в одній зв’язці був,
І переважив смерть, сміливий друг Кучум.
Шмат ведмежатини поверне нам снагу,
І знов досліджувати і вершини підкоряти.
Життя відведено так мало!
Ми бредемо через топкі болота і тайгу…
Для цього треба серце Данко мати, щоб палало.
Благословенні будьте гори і тайга на Уссурі!
Блукали часто там думки мої,
І серце мліло і кричало криком,
Коли ведмежа паща нависала дико.
І я вже бачила свою жахливу смерть,
Але стара берданка посилала влучно кулю,
І рятував мене у сні старий Улукіткан-евенк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2018
Куди летиш, тремтлива зірко в небі?
Не заблукай, бо навкруги пітьма,
Всіма галактиками Всесвіт дивиться на тебе,
І розкодовує благословення, які шле Земля.
Твій син летить, тримає руки на штурвалі
Немов на теплій шиї вірного коня,
З яким ділив і радість, і печалі,
Якого не нагайка, а земне тяжіння обійма.
Дивлюсь тобі услід в нічній порі –
Мізерна грудочка землі в порепаних долонях
І уявляю: так літав Екзюпері.
Згадався вогник що займався на крилі,
Немов послання у Світи Безмірної Любові.
Напевне і в тобі є часточка тепла,
Що з його серця бризкала вогнями,
І ти летиш мрійливо між зірками
В глибоку ніч, в сузір’я Антуана,
Великого романтика і мрійника – Де Сент Екзюпері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816555
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.12.2018
Синіє виноград – неначе водоспад,
У бризках листя, в сонячнім натхненні.
Пасльоном диким струменить,
Неначе чорний град,
Дереться на горіх без статусу й імення.
Солодкі ягоди без міри і ваги,
Немов пташиний щебіт на відльоті,
Лоза струною ось-ось задзвенить,
Неначе тіло від напруження і поту.
Підтримує лозу гіллям горіх
Дикунку гарну, сироту без роду,
Хоч виноград важкий йому на груди ліг –
Гнучка лоза дарує насолоду.
Вже осінь чистим віддихом заполонила сад.
Шпаки об’їли виноградні грона.
Поволеньки затих горіховий набат,
Лоза вкриває поріділим листям тіло голе.
Картатим пледом лист на землю ліг,
Вже айва золоті плоди скидає…
А там, у видолинку, зачарований горіх
В обіймах виноградної лози весни чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2018
Здається, завтра сонце зійде не так, як завжди,
Здається, час причаївся в кімнатах тихо,
Здається, душа загубиться в одязі буденному,
І серце загнаним звірятком відчуває лихо…
Воно вже плаче за свіжістю ранків,
За циклом життєвим, за строком годинним,
В який треба вкластись, в який треба бігти,
Бо він сьогодні лише єдиний.
А завтра буде інша ситуація,
Хоч цикл лишиться можливо спокійний,
Та тільки все різне, друга дистанція,
Вже бігти не треба-іди собі вільно.
А час ще стискає в своїх обіймах,
Годинник магнітно притягує очі:
Вже треба прогноз віднести радисту,
Дзвінок, Штукатуров літати хоче…
Бо в серці синоптичному завжди живе прогноз,
А це аналіз влітку, а чи в зиму люту,
Немов літак, що опинився серед гроз
Боїться збитися з небесного маршруту.
І очі разом охопили увесь світ –
Рука проводить ізобари вправно.
Це не циклон, не гребінь…серця зліт,
Робота разом із любов’ю, як це славно!
З роками люди стали рідні – ось вони!
І пам'ять чітко вимальовує обличчя.
Тут народились сім’ї, дочки і сини,
Все переплетено, немов прожито разом – вічність.
У будні і свята робота виглядала Вас.
Робота, графік, графік і робота,
Аж поки серце перевтомлене не скрикнуло «Атас!»
(Вам не здається, що й мені потрібен час)
Достатньо фанатизму – відпочить охота!
Отож! Прокиньтеся, як серце забажає.
Нехай поніжиться, тендітне й невгамовне,
Бо через нього скільки інформації пройшло.
Воно годило Вам і підкорялось безвідмовно.
Велике серце дане для великої душі,
І Ваше прізвище для нас багато важить,
Нехай погода гарна Вам нашіптує вірші,
І біль підступний серце не обтяжить.
Присвячується Ч.Л.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812550
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.11.2018
Скінчилось літо. Розквітають хризантеми.
Повільно розквітають, як в усі віки.
Жест плавний, витончений і тремтливий,
Жіноча милість поданої руки
Для поцілунку…
О, осене! Чудова світла осінь!
Довірлива, як тисячі жінок.
Ти зберігаєш свою тайну для кохання,
Що ніжиться у світлі пелюсток.
Холодна терпкість з зрілою красою схожа:
Ось ця білявка пишна ніжності сестра,
А онде, наче давній згусток крові,
Палкої, запізнілої любові,
Що не згаса!
Щокою до голівок ваших доторкнусь,
Які ви милі!
Духмяності і оптимізму з вас нап’юсь,
І знову палко пригорнусь, мов до дитини.
Цнотлива врода серце дістає –
Кислинка семеренки, що оскоми не дає,
Мов приморозок перший, мов поема…
Краплинки осені на ймення – хризантеми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2018
Ми чекали, коли вона виросте,
Скоса позирали, коли вже достигне,
Як казав Мічурін – не чекайте милості…
Дістане неба той, хто вище плигне.
Збираємось у напрямку південний схід.
Це зовсім недалеко – через злітну смугу.
Нас відділяють бур’яни, колючий дріт,
І два рови, прориті недолуго.
Ну треба поле перейти! Ну сторож є!
Які це дріб’язки! Це не рутина.
Росте вона, красуня, хай і не твоя!
Не поласуєш ти, то з’їсть її скотина.
Йдемо удвох, Гринчук Володя – буде третім.
Так певніше, немов зібралися у гості.
Шурхнули в рів, мов пасажири безбілетні,
А другий, глибший ледь не витрусив з нас кості.
Захекалися, роззирнулись: ось вона!
Через дорогу – близька і жадана.
Пірнаємо під дріт. От сатана!
Чіпляється до нас неначе дівка п’яна!
Встромились колючки у всі частини тіла,
Хоч голими руками нас бери!
Лиш віддереш одну, вже інша прикипіла…
А кукурудза манить – у баняк мене, й вари!
Без втрат ми наковталися адреналіну,
Романтика злодійкувато поруч шелестить.
Тріск першого початку – наче постріл в спину,
Але Фортуна посміхнулася: «Нехай щастить!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809471
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.10.2018
Ніч крає сон, вповзає вітром в двері,
І крає спогадів вервечку на шматки.
Наздоганяю і складаю цю мозаїку химерну,
І знову давлять скроні дум витки.
Чи чай міцний, чи втомлена до краю,
Та гіркотою переповнена, жалем,
І скачуть упереджено-зухвало
Мої думки розгнузданим конем.
Нащо їси мене, моє сумління?
Чіпляєш зморшки, мов залежаний ярлик
Моїх страждань і жити неуміння,
І суєту, і серця недоречний крик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807377
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.09.2018
В квадрат вікна спроектувалася неждано
Сліпуча, біла і жива велика хмара,
Я бачила, як дихає вона.
Мабуть, високі далі пропливла,
Щоб тут з’явитися так рано.
Купчаста, біла хризантема – квітка неба,
Вітрець невидимий перебирає пелюстки.
Якби ти знала, як мені ти зараз треба!
Ніхто не тішився тобою так у всі віки.
І твій візит сьогодні пригасить мої жалі
За небом в десять балів, що вбирає очі,
І я дитиною тебе торкнутись хочу,
Подякувати за твоє народження землі.
Та ось вона ще більша стала,
В'юнилася, мов хризантема доцвітала,
Заповнивши собою увесь світ…
І вже перед очима сніг білів, відсвічувався лід.
Пейзаж північної зими – заставка у вікні,
Ведмедик білий там привидівся мені,
Сніговим згустком відірвався і побіг,
А потім, зморений , занурився у сніг.
В хмарині рух почався, суєта,
Стріпнувшись, білий птах повільно відлітав,
Шалений вітер відірвав крило,
Що, гублячи пір’їни, йому вслід пливло.
Хтось гребінцем розчісував шматочки хмар,
І в несуразному танку кружляло кілька пар,
А в середині вирувала заметіль,
Немов з сніговим зіллям там казан кипів.
Мов вати відірвався хмари шмат…
Та вигулькнуло сонце , і дало усьому лад.
Розтанули хмарки-утікачки, роздрібнились
Сріблясте віяло до неба розпустилось.
Клубочиться увись, не долетять туди й пташки,
А небо навкруги – блакитна скатертина чиста!
Здається, міксер-невидимка збив вершки:
Солодкі, свіжі, які можна з’їсти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807373
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.09.2018
Кінорежисер Ахтем Сеітаблаєв закликав українців підтримати політв'язня Олега Сенцова і підписати петицію на сайті Білого дому за його звільнення.
"Потрібно, щоб Олег Сенцов повернувся, живим, здоровим, щоб сів у режисерське крісло. Щоб повернулися всі бранці Кремля. Але насамперед це необхідно кожному з нас. Якщо ми вважаємо себе людьми, якщо вважаємо, що зміни починаються з себе, то ми повинні робити хоча б маленькі кроки. Термін даного кроку - 10 секунд задля того, щоб сказати про себе: я роблю принаймні те, що не потребує мого життя, не потребує голодування, не потребує поїздки на фронт. Я закликаю всіх: не будьте байдужими до життя людей, які своїм прикладом роблять все для того, щоб ми могли пити свою каву, знімати кіно, грати в театрі... Всього 10 секунд заради людей, які роблять це можливим!" - наголосив Сеітаблаєв.
Для підтримання петиції перейдіть за адресою.
https://petitions.whitehouse.gov/petition/save-oleg-sentsov
Дякую!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805570
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.09.2018
Збираю малину: червону і жовту,
Прив’ ялу і свіжу, а сонце пече…
Здається, повітря просякнуте медом,
який в моїх венах трунком тече.
Духмяна малина – солодкий цілунок,
Поезії доторк і згусток тепла.
Червневий цей день я сприйму як дарунок.
Чи краще його я прожити б змогла?
Розніжене небо безгрішне і чисте.
Комахи і птаство, буяння життя.
І руки в малині, і губи в малині,
І серце заповнене щастям буття.
Гніздечко пташине між ягід червоних
Вмостилося зручно – «палац у саду»!
Та я не застала пташат говірливих,
Вже вилетів рід, на життя чи біду…
Зсипаю малину – компот смачний буде,
І тішусь плодами неначе дитя,
А степ мене травами ніжно голубить
І сенс набирає привілля життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2018
Чорноокі вишеньки, які ви вродливі,
Наче молоді жіночки свіжі та звабливі.
Пам'ятаю вас юнками в білому цвіту –
Липким листячком вкривали свою наготу.
А тепер хизуєтесь чорними очима,
Немов просите усіх: «Не проходьте мимо!
Які ми солоденькі, ніжні, соковиті,
Які гарнесенькі і смачні сонцем–дощем вмиті!»
За ягодами листя вже не дуже видко,
Червневі дні довгі – вони спіють швидко.
Бач, колись торкалися їх «фати» лиш очі,
І тепер ці ягоди тепла руки хочуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2018
Від чого я помру – не знаю,
Та старість ні до чого тут.
Допоки поряд ти, допоки крила маю,
Які мене не гріють, а несуть –
Не постарію, не пригублю спокій.
Я вихлюпну його в обличчя самоті.
Гори ж моя душа, доки не буде попіл,
Хай на півкроку я впаду, на півкрилі…
Не дай мені, Господь, безцільно жити,
І скніти в затишку, немов в труні.
Як хочу я, попри рокам, всьому радіти.
Нехай життя не накладає ні на що своє «табу».
Хай діти радують, хай зорі світять,
Ти, ніжносте медова, не зникай!
Бо я життя своє цікаве тільки пригубила,
Хай піниться воно і ллється через край!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2018
«Мамо, я сережки хочу!»
Прокололи вушка.
Тепер тобі заздрять сусідки-подружки.
«Ні, бабусю, не прокололи!
Є спеціальний пістолет
І вже у вушках «діаманти» у один момент.»
Хизується, всміхається:
«Не боляче, тільки р-раз!»
Тепер стоятиме на вухах увесь п’ятий клас.
Тоненька, висока, гарні очі сині,
Чорні брівки вгору-вниз, виросте красива.
Вже й уроки вчаться в смак,
Віник в руках грає,
Вже не пише абияк, вже ранку чекає.
По-дорослому тепер зиркає в люстерко
Лиш згадає «пістолет» -
Стає в роті терпко.
Щаслива дівчинко моя!
Мов ластівка легенька.
Сережки ці – тобі броня,
Жіночності маленька жменька.
Вже знаєш ти собі ціну,
Рівняєшся до мами.
І так далеко ще до сну,
Хоча сидиш в піжамі.
«Добраніч, люба!» я тобі скажу,
Як покладеш голівку на подушку.
І бірюзою зблиснуть біля вуст
Маленькі «ображені» вушка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018
Червоніє грядка тюльпанного дива.
Підійду до них близенько – і я вже щаслива.
Стану на коліна, обійму голівки,
Дайте й я нап’юсь нектару, мої любі бджілки.
Занурюсь обличчям в глибинність до згубу,
Мабуть в цім медовім раю я й себе забуду.
Десь я загублюся, чи свідомість втрачу,
Нап’юсь віддиху тюльпанів – дивосвіт побачу.
Сонце розпалилось – з них духмяність лине,
Їх життя яскраве, але швидкоплинне.
Пелюстки відкриті – серця на долоні.
Жаркий доторк промінців – пістолет до скроні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2018
Цвіте, що може, цвіте, як може.
Духмяний травень, мов повна рожа.
Теплінь травнева- кохання повінь,
П’янка задуха, зозулі гомін.
Весна чарівна, а в мене нежить,
І трави пильно за мною стежать.
Чебрець рожевий до себе кличе-
Ось скористайся,- здоров'я зичу.
Йду в степ безмежний- радіють очі,
Навік лишитись в цім царстві хочу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018
Такий жив кіт собі – сумирний і ласкавий,
Мав, навіть, привілеї у тісному колі.
Їв все смачне, не споживав лиш кави,
Допоки не прийшла весна,
І не відчув герой наш поклик крові.
І сонце припекло, заворушилася земля.
Мілкі пташки не наговоряться, будуючи гніздечка,
І наш пухнастенький, признаюсь, о-ля-ля!
Округлив очі, хижо позира,
Це вже не кицька вам і не овечка.
Нервово став кидатися на все,
Що ворушилося й траплялось по дорозі.
Раніше зневажав мишей, а це четверту вже несе
Складає їх рядочком на порозі.
Якось, горобчику він перервав останній лет,
Коли той дуже щось хотів йому сказати,
Й не просто так, а в вічі, тет-а-тет,
Зібгавши норми поведінки – будеш мати!
Агресія з’явилась, нерозсудливість, зневага
Хапав за руки-ноги тих, хто годував.
Вискакував, мов привид уночі – з’явилася розвага
І страхом тішився, а після… віником не гордував.
В минулу ніч мене перетрусило від ревіння,
Що увірвалося в два голоси на різних нотах жаху.
І тембр мінявся, переходив в скавуління ,
І далі в екзекуцію розпеченого цвяха.
Не витримала, і зняла Зухвальця із гілляки.
Хіба розсудиш, кому більше було зле.
Кіт довго ще гарчав, немовби йшов в атаку,
Напевне думав, що він сильний, наче лев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2018
Перекопаю залюбки маленький свій город,
Неначе на шматки поріжу торт.
І кожна грудочка одержить насінину
І ласку рук моїх, і теплу днину.
Земелька чорна і пухка – радіє серце.
Відчую серця стук землі і струм крові,
Я б вся пірнула в неї, мов в озерце,
Ти годувальниця душі, тут корені мої.
Шматочок цей, розпушений руками
Незримо, магнетично притягає – нахились!
Я перших сходів, як коханого чекаю,
Стеблина кожна просить – подивись!
Як я люблю тебе, моя Земля прекрасна.
Роки минули, як одна хвилина,
Та довгі дні були, вони мене навчили
Сприймати все живе, мов матінку – дитина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2018
Вже ніч минає.
Сплутане волосся, що в'ється пасмами туману
Прибирає,
І очі сонні прохолодою роси вмиває.
Ясніє небо.
Похапцем хмарки до обрію зганяє,
Кудлаті, темні – родичі туману кревні,
А вітерець заспався – ні шелесне,
Лише спадає тихо цвіт черешні,
Що обважнів від рос квітнево-сизих,
Які пелюстки ці освіжать, не принизять.
Дерева, ген, дрімають ще, до купи збившись,
Серпанок синій обійняв їх…та й лишився.
А неба схід світліє, мов усмішка.
Рожевим немовлям вже день
Спинається на ніжки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788597
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.04.2018
«У кожній людині є сонце,
Лиш не гасіть його»
Тобі дозволяю погрітись
В протуберанцях мого.
Воно у мене спекотніше
Від твого – в тисячу крат.
Шкода, не лишив нотабене,
Коли пив цикуту Сократ:
Про сонця, що сяють різно,
Як і серця людські,
Бувають й кохання пізні
Бурхливі, мов води гірські.
Шляхетність запалить серце,
А ницість його спопелить…
Шкода, що немає Сократа,
Він людству потрібен в цю мить.
Коли римське сонце ранкове
Заплуталось в гілках олив
Філософ пив пахощі раю
Востаннє із ним говорив…
Один має серце гаряче,
А в іншого зчерствіло геть,
Щоб Сонце своє не затьмарить
Все ж краще вибрати Смерть.
«У кожній людині є сонце,
Тож, не гасіть його!»
Ходіть по траві босоніж,
І слухайтесь серця свого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786699
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2018
Засвітився день ясний, бо Христос Воскрес!
Засміявся новий день, день Великодній!
Церкви світяться, люди моляться,
Віддаючи шану Господу до самих небес,
Бо Христос Воскрес, то Христос Воскрес!
Люди з церкви йдуть, в руках кошики,
На посвяті – серветки вишивані.
Всі веселі, щасливі, примирені.
Йдуть – пливуть, чисті душі несуть,
Світлом Божим обличчя осяяні.
Ось бабуся несе паски- крашанки,
У другій руці свічка тепліє.
Чи далеко тобі ще, старенька, іти,
І чи довго свічу цю по світу нести
До Голгофи і Царства Небесного?
Благодать від ладану , це стежка до Раю,
Мерехтять свічки в сутінках храму.
Лиш погляну на мить, зазирну крадькома,
І гріхи були в муку і їх вже нема.
Я поїду на сповідь до степу розмаю.
Тут Ти ,Господи, бачиш мене, я – Тебе.
Небо ясне таке – видно обрій увесь!
З щирим серцем предстану, якою я є,
Шати неба і шати Землі- все Твоє.
Порадію зі світом: «Христос Воскрес!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2018
Ти нічого мені не кажи –
Хай бальзам той солодшим здається.
Ти нічого мені не кажи,
Бо боюся, що він розіллється.
Хай продовжиться гра ця в ніщо,
Будуть очі шукати очима.
Ти нічого мені не кажи,
Я відчую твій погляд плечима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018
Метеоролог, це людина – метеор.
Вона і для землі потрібна і для неба.
Щоб їхати, машині треба і колеса, і мотор,
Спідометр, бо лічити кілометри треба…
Метеорологу ж – лише романтику душі,
А ще – термометр з анеморумбометром.
І небо вже схилилося до ніг –
Він хмари виміряє вам до сантиметра.
Він скаже вам, що там, на небесах,
Проконсультує кожного: чого чекати,
А коли треба- сам підніметься, мов птах
І визначить чи сонцю час вставати.
Метеоролог! Звучне, мов грози розряд,
В густий туман, що морок навіває.
Він буде впертим і пройде, відтак,
Хоч вітер валить з ніг і виходу немає.
Він відраховує температуру в темну ніч ,
Бреде в воді, тремтить від лихоманки,
Та буде ранок і схід сонця – в тому й річ.
Яка ж смачна тоді міцної кави склянка.
А ще – чарівність ранку, вітру смак,
І пісня жайвора, висока і жива, лунає.
І зелень ніжна, що світліє на очах,
А небо вже зірки ось-ось свої схова – світає.
Заміряні і опади, і радіація
Журнали з інформацією на столі.
Для мене рідним стало слово «авіація»,
Бо з кожним літаком – душа злітає на крилі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2018
(добрій пам’яті моїй матері-свекрусі)
Які ж у Вас рученьки, мамо!
Я ще таких не бачила ніколи!
Великі і покручені , немов клешні у краба.
І вени чорним павуком роздулися від крові.
О Господи, це треба скільки болю,
Щоб їх так знівечить!
А може то не руки, а старе гілля,
Рости якому не давали змалку?
Все вигинали їх, давили до землі,
І не питали чи болять вони, чи ні
Життя з них силу висотало до останку.
Тепер лежать вони – коліна гріють,
Ворушаться, немов весною у ріллі.
Згадала, як вставала до схід-сонця, зранку,
Коли ще спали діточки малі,
І бігла в школу, віддаючи серце до останку
Чужим вже дітям, начебто своїм.
Мов черствий хліб лежать – зчорнілі, незугарні,
І зморщені, мов дубова кора.
Хіба повіриш, що, колись, ці руки були гарні
І цілував їх суджений, коли прийшла пора.
Натруджені, ласкаві руки на колінах
Самі – собі живуть, життя складають,
Що розлетілося в скалки – великі і малі.
Не часто діти- внуки приїжджають,
Та мало руки мамині відпочивають,
Їх пестячи в думках, відводячи усі жалі.
Рідненькі руки, щем стискає душу,
В них серця доброта і вічна туга:
Ще дітям, внукам хочеться допомагати
І правнучатам кіски заплітати,
Але скувала руки старість недолуга.
І хочеться мені до них припасти і поцілувати.
Багато материнської любові в цих руках.
І поведуть вони нас вже немолодих, та нерозумних
Від хати рідної, минаючи хвороби і жалі,
Допоки ми потрібні будемо Землі,
Щоби останній борг і шану їй віддати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782422
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.03.2018
Бруд в’ївся в землю, мов іржа в залізо.
Смітить населення, смітять тварини.
Немає снігу, бо зима вже пізня,
Щоб бруд прикрити від людини – для людини.
Щоб не тягли до річки горе – господині
Своє брудне буття із килимами,
Щоб змалку дітям втямили – вони не свині,
Собакам щоб не віддавали клумби із квітками.
А мені – гидко. Я би все прибрала,
Щоб очі вільно десь могли спочити,
Якби ж так сталось і якби я знала,
Що будуть ноги чисті тут ходити.
Щоб дихала Земля на повні груди,
Не забиваймо сміттям її пори.
Ми ж комашня всього, а кричимо, що Люди,
Ми лиш кроти, що риємо в ній нори!
О, як я вимила б її, причепурила,
Засіяла б травою, заквітчала.
Я б закохалася в людей, Людей охайних,
Якби вони були такі, якби я знала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2018
Ти не багато в мене вкрав,
Та то було моє.
Тобі байдужі очі тих, кого ти обікрав
І хто, можливо, гірко сльози ллє.
А жінка та, що збожеволіти могла
Від місяців украдених надій,
І що дитині на пальтечко берегла,
Та ти не думаєш про те, бо ти – злодій!
Для тебе гроші ці пусті, легкі, безликі,
І пустотою ти ковзнеш по фото в портмоне,
Де ще не згасла посмішка, тобою покалічена,
Де ще тепло людини вкраденої є.
Мені найгірше цю хвилину відчувати
Я бридюся тобою, Homo Sapiens.
А чи доводилося тобі матір обіймати,
І чи життя для тебе має якийсь сенс?
Дивлюся на людей – святкові, заклопотані,
А в серці гніт – десь ти між ними є.
І вас багато ж, цих мисливців за гіркотою,
Брудна рука яких до серця дістає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780605
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2018
Літак єгипетський вирулює на злітну смугу.
Погіршилася видимість- раптово ліг туман.
Не відриваючи очей від приладів, тамуючи напругу
Передаю погоду, не виказуючи свій нервовий стан:
«Диспетчер-основний! Різке погіршення погоди!
Туман вже 300,вертикальна – 60!»
Дивуюсь вкотре цим миттєвим витівкам природи-
Мабуть, прийдеться лайнеру вертатися назад.
Та котиться він велично по злітній смузі,
Вже ледь розбірливо мигтять його вогні,
А видимість вже знизилась критично,
Що спонукало з «старту» вибігти мені.
Ось смуга поряд- літака не видно,
Лише ревуть турбіни у пітьмі…
«Мак Дугласе», злітай, будь ласка швидше!
Допоможи пілоту, Господи! Ну і вза́єм – мені!
Хвилини тягнуться, чи може то секунди,
Вагаються і служби і пілот,
А в літаку сидять спокійно люди,
Яким на виліт згоду дав аерофлот.
Дрижить земля зі скреготом на смузі,
Бере розгін літак…Чи відчайдух пілот,
А в мене – руки складені на грудях.
Лети! Мабуть, в твоїй кабіні був сьогодні Бог.
09,02,2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780199
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.03.2018
Родина разом, та нема тебе,
Ручне, пухнасте і запасливе створіння.
Згасає день і Новий рік гряде
Та згасло і в твоїх очах життя проміння.
В сім’ї була ти однією з нас.
Тобі «привіт» казали, мов людині,
Та невблаганний і жорстокий долі час,
Хоч ми тобі раділи, мов дитині.
Хатинка прибрана і в кухні сум.
Ця втрата сльози витискає.
Вже серця твого не почуємо ми стук
Тебе вже, Сонька, серед нас немає.
Прости, не завжди ми уважними були,
Не завжди брали в руки – ти того хотіла,
Не вірили, що ти підеш від нас колись,
Хоч знали, що прийде така хвилина.
І твій останній крок до наших рук.
Ти, певно, дякувала, що тебе любили.
Не мала ти ні друзів, ні подруг,
для тебе ми були твоя родина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776372
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.02.2018
Пірну в постіль, мов у купіль.
До теплої спини притиснусь, мов дитина
І буду слухати, як виє заметіль
І вічністю нехай стає година.
Спи, найдорожче моє «я» –
до твого серця мовчки притулюся.
Не просинайся, це частиночка твоя.
Лишитись осторонь, як смерті я боюся.
Дорослішають діти, йдуть роки,
А ми вертаємо поволі до колиски.
Безсонні ночі, труднощі даються нам взнаки,
І ми стаємо, як ніколи, близькі.
Ми не шукаємо недоліків, бо їх нема.
Ми не стараємося виглядати краще,
Бо ти – один такий, для тебе я – одна.
Не пожалкує доля, що з’єднала нас – нізащо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
То була колись вишня,
А нині – суцільна мережанка біла,
Лиш морзянкою стовбур і гілочки.
Ой, яке ж це мереживо чисте, ой леле!
То його так закохано паморозь сплела.
Тішать око і серце легкі пелюстки.
Тут шипшина хиталась у драній хустині
Пазурами лякали гілляки лихі.
Не впізнати її в цьому бальному платті,
Де ж поділись колючки, гіллячки сухі?
Їх нема! Лиш сміється царівна Сніжана,
Мерехтять її перли – пір’їнки легкі.
А мороз з сонцем в піжмурки весело грають,
І туман, ген до обрію втік.
Щедро паморозь пишну лишив на прощання.
Це не просто краса – це природи вінчання
Радість, весно, неси – урожай на цей рік!
Зупинися, людино! Подивися на чудо.
Ось берізонька біла, мов лебідь, стоїть.
Усміхнись , і звільнись від мирської полуди,
Бо краса ця ніколи наш світ не погубить
Хай мелодія Баха у серці бринить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773325
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.01.2018
Скажи, навіщо ця війна?
Чи ти голодний, чи мо’ хворий
Чи чорт тебе трясе, чи параноя
Скажи, навіщо ця війна?
Позбиткувалася природа біля тебе –
Ні зросту, ні звитяги, ні краси,
А в компенсацію – корону президента
Вдягни і будеш вищий – поноси!
Та ти забув, що це не Божа милість,
А все людське – тільки суєта.
Мізками ворухни і зваж на щирість:
Підкинути до неба можна і кота.
Якщо любили- зловлять, обітруть,
А ні, як кажуть, Бог тобі у поміч,
Такі як ти царями довго не живуть,
Підтвердить це і «падший» друг твій Янукович.
За чим приповз ти в Україну наче хорт?
Нащо казав, що братня ця країна?
Обвуглишся в Криму неначе в пеклі чорт,
Ти без хвоста і рогів вже нечиста сила!
Ти хочеш сліз і крові, чи ганьби?
Це в тебе є вже – президент Росії.
Весь світ став проти тебе на диби,
А ти збираєш урожай там, де не сіяв.
Чому ж ти лізеш в дім непроханий, мов тать,
Коли своєї території доволі?
Прислухайся, в Росії люди вже кричать,
Щоб ти спочатку їм дав хліб, порядок волю!
Ти, Путін – пустобрех, маніяк і параноїк,
Що лапами брудними вдерся в Крим.
Запам’ятай, вся українська нація-герої,
А Україна вся – Майдан один!
З дозволу громади напишу пророцтво тут:
Україні – слава! Путлєру – капут!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772331
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2018
Я подякувати тобі хочу, Володимире Висоцький,
І признатися в коханні, хоч запізно вже.
Бо весь час мене хвилює голос твій пророцький
Гонить черствий спокій, збунтувавши
Душу в негліже.
Бо той спокій дістає мене кістлявими руками,
Сушить мозок, блиск очей і старить плоть,
Не пускає в світ, де можна крикнуть до нестями
І коней спинити, що ступили в вічність крок.
Відчуваю себе сильною, коли твій голос чую.
Він кипить в мені і гасить ницість у душі.
Все заповнивши собою, з клекотом пульсує
І життя благословляє і народжує вірші…
То не спів, то клекіт орла на вершині,
То звіряче гарчання у ніч, крик гіркий самоти,
То спів птаха у терні, і ім’я кохане Марина,
Кришталевий Палац до якої лиш трішки
Не встиг донести.
Я у зранене серце твоє крові з серця доллю.
Ти ж співай у віках на далекій, абстрактній струні
І для вірного серця, як завше, плече підставляй.
Хоч і згасла свіча – будуть жити пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772261
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2018
Ще вдень скаженіла,
Гула снігова хуртовина.
Хапала за поли пальта,
Ніби я їй щось винна.
Кістлявими пальцями снігом
За комір кидала,
Тепло забирала безжально,
Та все їй здавалося мало.
Ось вітер вже стих,
І хурделиця втратила силу,
М’якими заметами кинула
Тіло пухнасте і біле.
І зла вже не стало –
Емоції кинуто в безвість.
Лебідкиним пухом цнотливо
Лежить снігова пелерина.
В занедбаний світ
Відкричала і відголосила,
І солодко спить під зірками
Безсила, безжальна Природа-Людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771813
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2018
Кров на льоду. Проходять мимо люди,
Відчувши м'ятний холодок у грудях.
Пронизливо-червона квітка болю,
Що кров настрашено від серця гонить.
Вже затягнув мороз живі пелюстки
І біль затиснуто, і зойк розтав.
Та червоніє кров – чиясь загублена загадка,
Яку очима кожен розгадав.
Нема того вже болю – він пригас,
Підошви затоптали трепетне озерце.
Та рана зарубцюється і шкіра наросте.
Страшніше, коли стався крововилив в серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2018
Виперу білизну, та щоб біло-біло.
Від її сліпучості, щоб очі боліли
Винесу на сонце вітру на поталу,
Щоб моя білизна свіжості набрала.
Подивлюся збоку – чепурненько й гарно,
Значить, мої руки трудились не марно.
Значить, день прожитий чистотою вмився,
А у мене на душі затишок лишився.
Як тріпочеться білизна між небом і листям!
А це значить, постіль моя тепер буде чиста.
Коли ніч ласкаво розпластає крила
Хай мені присняться білії вітрила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2018
Волочить чоловіка пес-теля,
Господаря свого, аж пил сідає.
Кота помітив, бач, здаля,
Та у людини тормозу немає.
Сахаються від нього малюки
І оглядаються прохожі люди.
Здавалось, мало бути навпаки,
Та чоловічок невеликий,
В порівнянні, буде.
Залізні м’язи перекочуються в лапах
І шерсть лиснить — міцний який!
А чоловік — мілкий і сухоребрий,
Мабуть, собака м’ясо їсть,
А він гризе кістки.
Як сумно. Рід людський змалів.
Тут не сміятися — кричати треба,
Бо пса вознесено до рангу короля,
А чоловічок — звичайнісінька амеба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769629
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.01.2018
Хіба це дощ? Це просто насолода,
Бо дощ асоціюється з грозою,
Густою мрякою, холодною росою..
А я в дощі стаю сама-собою.
Я не візьму з собою парасольку —
Вона закриє неба сірі очі
Вуаль дощу мої огорне плечі
Обличчя буде пестить до несхочу.
Я стану свіжою і молодою,
Рум’янок з’явиться, мов у дитини,
Бо я в дощі стаю сама собою,
І просинається в мені нова людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2018
«Мои года – мое богатство»
Літа мої осінні – воронячі крила
Розпластались наді мною, мов нечиста сила
Погнались, навіжені – не можна спинити,
Навівають тугу в серце – як на світі жити?
Часом хочу їх сердито копнути ногою,
Тих, що мають попереду і живуть зі мною
Ці злопамʼятні літа дивну звичку мають:
Чи то травму, чи болячку в старості вертають.
Вони можуть заспівати пісню веселеньку
А тоді регочать вслід сліпим та кривеньким.
Роздають гостинці щедрі – костури та палки
Забувайте, що були колись мʼячі та скакалки.
Не віриться, що було давно дитинство крилате
І життя текло повільно – хотілось кохати…
А тепер роки старечі вигинають спини
І «багатство» те росте від днини до днини.
Десь дитинство залишилось, молодість щаслива,
Але й там слабинку знайде наша старість хтива.
Отаке – то те «багатство» - немощі старечі,
Що висмикує волосся, опускає плечі.
Тепер баба витягає діда із трамвая,
Що колись сичав в обличчя : «Не тебе кохаю!»
Ба, не скажу я тепер хто багатший нині,
Часом в шортах йде старий з рюкзаком на спині,
А молодий з жовтим ликом
Дудлить пиво з пляшки
Хвороблива старість поряд – фіксує промашки.
Вдарився коліном? Є!
Буде тобі вавка!
Крім склерозу і зубів буде ще забавка.
Там безсоння з головою взялися за руки,
А печінка підшлункову взяла на поруки…
Весь букет болячок цих старість прославляє…
Тільки дехто цій шльондрі ногу підставляє:
Займається зарядкою, не їсть опівночі…
Від безсилля старість скигли і ховає очі.
Що ж сказати вам хороше?
Коли діти милі, тут і роки не страшні
І старість безсила.
Тут і гроші в півціни, і біль в 20 центів
І довше живуть старі на 40 процентів.
20 січня 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
Ю.
Холоднокровний і як завжди – свіжий
Твій голос в телефон – «Алло!»
Та відчуваю біль тамований, що ріже
Здавило горло і на очі павуком лягло.
«Привіт!» - прислухаюсь до дихання,
Вгадаю.
В пружину зібрана, відірвана від мрій…
Було багато, забагато,
Сконцентрована до краю –
І біль і розпач,- бо літак без тебе полетів,
Чи може ангел твій щось більше знав?
Але експеримент цей до біса жорстокий
Бо світ став, мов дзеркальна кривизна,
В якому заздрість світить
Невсипущим оком.
Минувся страх, а поряд серце тріпотить
І тулиться до тебе – ось воно!
В майбутні весни кличе і тремтить,
В оселю нову відчиня вікно.
Натруджені руки, сивинки в волоссі –
М’яка, невсипуща душа.
Мов батько дитяти , чи родич по крові
На крик твій чимдуж поспіша.
Рука, що тримає тебе на долоні,
Хоч ноги в напрузі болять.
Ти й досі для нього – царівна в короні,
А він тобі - лицар під стать!
Мине! Яскраво заіскриться день
І в дар тобі – ковток повітря спілий.
Весна тебе наразі обкраде,
Щоб дати більше.
Й так воно буде – біля палацу – Дуб високий,
А з ним – його Берізка біла.
Березень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Омела
Струнка тополя свічкою
Сягнула неба.
Тонкий дівочий стан
Чарує погляд мій.
Я підіймаю очі догори –
На самому вершечку
Наче полум’я зелене
Омела, злодієм в законі,
Звила собі дім.
Кубло веселе – зелень очі вабить.
Контраст разючий
Бо тополі – не рівня.
Живе собі горгона зеленоволоса
Живе , сміючись,
І п’є соки із гілля.
Красивий паразит – зозуля безтурботна
Червоний рот від крові,
Вбите пташення….,
А далі – дерево напівсухе,
У зелених шапках крона.
Не листя то – злодійка омела.
Листопад 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
Молитва осені
Осінь, осінь! Прозора й чиста,
До твоєї руки доторкнусь.
Ти навчи мене, осене, Діво Пречиста,
Зрозуміти життя й пізнать його суть.
Обмети з мене бруд своїм подихом легким,
Душу вимий осіннім дощем.
Упаду тобі в ноги житом полеглим,
І замріюсь шипшини кущем.
Одягни мене в шати із квіток останніх,
Легкість хмарки в душу вдихни.
Розфарбуй тихим вітром листочок осінній,
Дай наснагу й щастя мені.
жовтень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
Оля
Моя найстарша внучка- Оля.
У неї очі, мов волошки в полі,
Волоссячко - пшеничка влітку
Довірлива і ніжна, наче квітка.
Тремтливе сердечко
Нежадібне, а чисте
І зубки білі,
Що цукерки люблять їсти.
В своїм обійсті - господарочка дбайлива.
Нарве травички кізкам, підмете,
Мов кішечка грайлива.
А любить ще вона гостей стрічати
І текст найкраще в класі прочитати.
Олюня, Олечко, Олятко!
Ти моє миле любеньке внучатко.
Про це промуркотів навіть Мураня,
Який у віконце заглядає зрання.
А другий Мурчик, що з тобою спить у ліжку
Тільки заснеш – до тебе тулить ніжки.
Приїдемо до тебе з подарунком.
Моя мрійлива білочка – ласунка!
Грудень 2013
Юліанка
Юліаночка – принцеса,
Моя мишка – стюардеса
Моя мишка – балерина
Ти привітна, ніжна, мила
Щебетуха – говоруха,
Моя пташка – цокотуха…
Знає віршиків багато
Любить маму, любить тата.
Без сестрички – ані кроку,
Тій минуло вже три роки.
Юліанка ходить в школу
Напишу тут пряму мову:
«Хочу вчитися відмінно!»
І це буде, неодмінно.
А яка у нас картина
Бісером іскриться!
Це моє внуча розумне
Тому диву вчиться.
Малі ручки майстровиті
Й картини малюють
Дідусеві і бабусі,
Яких щиро любить.
Оченята сині – сині,
Як у мами має.
Всіх звіряток, пташечок
Вона поважає
Адольфик почув про це
І покинув хатку:
«Юліаночці привіт пошліть,
А ще - Лисенятку!»
15 грудня 2013
Христинка
Дівчинка – Христинка,
Квіточка – малинка
Солодка, мов бджілка
Яскрава, мов зірка.
Для сестрички - лялька,
Мамина забавка.
Дзеркало для тата,
Що не дає спати.
Вранці ж оченята
Сміються до тата.
І радість – надійко,
Що дівчаток двійко.
Як побачу внучку - засміюся радо:
Ти моє серденько,
Ти моя відрада!
А дідусь підкине високо до неба,
І внуча притисне
З ніжністю до себе.
Сьогодні, маленька, ти в гостях у мене
Під віями сміються дві жабки зелені.
На голівці хвостики завʼязали мишки
І лупотять круг мене, літають
Малесенькі ніжки.
07 грудня 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
Жасмин розкинув білі квіти,
Неначе птах в польоті.
В духмяності – нема йому рівні.
Я дякую йому, немов живій істоті,
Що дозволяє в цій духмяності
Скупатись і мені.
Ціную витонченість цих квіток звабливих
За ніжну гілочку,
Що оживить мій дім.
Збентежить душу наче соловей,
Мов блискавиці спалах
Озоном чистим,
Хоча в душі давно гримить вже грім
29 травня 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
Я повернулась
Моїй мамі і сестричці Риті
Біжу у молодість, минаючи роки.
Лишились там Парфентії, Панщанні, Юзвяки,
І Прізвища смішні і вулиця стара,
Та не знайду я там ні хати, ні двора.
Картопля зеленню з обійстя воду п’є-
Тихенько плаче серденько моє.
Уява ставить на місця дитинства світ:
Та була хата, погріб…
Он – сидить мій дід:
Скрутив цигарку із газети, в вуса дим,
Бабуся Груня щось говорить з ним.
Встають з дитинства милі міражі:
Там батько молодий схилився-
З валянка старого б’є пижі
З сестрою будемо патрони заряджать-
Дріб, порох, пиж – в патрон вкладать.
Ми з Ритою мисливцями росли.
Трофеями були качки, вальдшнепи і перепели.
Ми бачили, як світиться пісок
На березі морському… батьків «волочок»
Там тихо б’ється риба і блищить
Навпроти місяця,
А хвиля налетить, і полум’я погасне зашипить…
Я часто згадую оту нічну яскраву мить,
Коли від дотику ноги пісок немов горить.
А мама з пошти йде - найкраща від усіх
Фігура, плаття –ідеал. В очах красивих сміх.
В момент зірвалися – назустріч біжимо…
Ой, скільки весняних років з тих пір втекло!
Згадаю пиріжки із сливами у вихідний
А мамин борщ… Шедевр!
Він і тепер – такий смачний!
Акації! Немає їх ніде!
Та клаптик рідної землі до пам’яті веде:
В дворі спориш – шовк для маленьких ніг,
На призьбі з глини млявий кіт приліг.
Майори жовтизною манять зір.
Босоніж баба Стєшка входить в двір:
Спідниця в латках, ноги, мов клешні –
Все боже літо по кірцях, та по стерні.
Розповідала всі новини по селі…
Вона смішила нас, хоч ми були малі.
«Кузьма –професор» хитро щось перечить їй,
А баба Груня мовчки підмітає двір.
… І чайна роза, і бузок, смородини кущі –
На паростки малі дощі, дощі, дощі…
І кавуни і винограду досхочу…
На більші паростки ще Бог давав дощу.
Весна до літа йшла, акації цвіли.
Не все в житті змінити ми могли.
Та більше кращого було,
Хоч як сказати…
Я згадки деякі не хочу повертати.
Перед реальністю стає стара сусідська хата.
Для мене тут вона – рідніша від усіх.
Я згадую ці вікна, що ми бачили із двору,
Вона ще пам’ятає наш дитячий сміх
Старенька тьотя Аня щиро обійма –
Хранителька моєї пам’яті, родини,
Моєї батьківщини до дрібниць і до хвилини.
Тепер вже і вона моя рідня.
Ступлю у гостинно відчинені двері –
Дитинство огорне, мов в рідній оселі.
Паломником зболеним стін доторкнуся,
Землі цій святій низько – низько клонюся.
Травень 2014
Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017
*******
Мене аж нудить від брутальності, брехні
Ну нащо брешеш ти, коли я знаю!
Від розуміння цього зло сидить в мені
Від сорому за тебе я страждаю!
Ну, не грузи мене! Я ж не питаю
Відвертість липова твоя - мені болить,
А серце з мозком перегружені до краю
Хай краще слухатиму, як сова кричить.
Живу теплом, відібраним у туги
Лелію зародок гармонії душі.
Безсило оглядаюся навкруги –
Байдужості царина, хоч кричи.
Прошу у неба, щоб навчило мене прощати,
З повітря зачерпну колючий холодок,
За аромат відібраний, перепрошу у мʼяти,
І відірвусь від сірості, хоч на один крок.
Можливо , лікарі знайшли свого клієнта.
І на роботі вирішили, що мені
З привітом жити, і з привітом вмерти.
Та світ не тільки той, що у вікні.
Сміюся там, де мені смішно,
Замовкну там, де гумор, мов мазут.
Для мене сумно, а комусь потішно.
Я пояснити можу, коли гріх- не грішно,
Які дерева восени цвітуть.
Жовтень 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
Напередодні дощу
Зірвався вітер.
Сховала сонце - хмара.
А низько над землею мчить овець отара,
Руно пухнасте вітром роздмухало.
А навздогін женеться
Чорних вовків пара.
Тікають вівці від своєї смерті,
Тому такі кудлаті і обдерті.
Вже чорні хмари білих доганяють
Шматками білі пастма навкруги літають.
Вовками хижими біжать дощові хмари
Все нижче до землі - і їм немає кари.
Хоч часом зблисне барвінкове небо синє
Та злякана отара знов його закриє.
Шкода дивитися , як гинуть білі хмари,
-Гони вже, вітре, свої вівці до кошари!
Вовків затримай і спини погоню.
Нехай очиститься святого неба лоно!
Спіткнувся вітер , схаменувся наче
Не думав певно, що його бешкет усі побачать!
Дмухнув вже легше – піт рясний полився,
Дощем осіннім. Раптом зупинився.
Скінчився хаос в небі – світло стало
Розтала стрімко хмара та,
Що сонце вкрала
Поцілувало землю сонце яснегоже
Блискуче, тепле
На золоте руно схоже.
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
Берізонько моя! Дивлюся у вікно,
Як ти стоїш, схрестивши ніжки у пуантах
Твоя голівка - у зелених бантах
З спідничкою рясною вітер заграє.
Вона зелена, у горошок світлий.
Чарує очі молодість привітна
Мені надію на життя дає.
Мабуть, в ці вінка дивлячись роками,
Сумує теж маленьке сердечко твоє
Дивлюся мимоволі
І несила очі відірвать
Із досвітку до вечора
Стоїш переді мною,
Та я не можу
Ні погладить, ні спитать –
Прихована, заплакана, відірвана –
Краси твоєї бранка
Очима буду говорить
І серцем споглядать.
Червень 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2017
Не можу відразу збагнути,
Чому в час цвітіння. Вночі,
Мені сняться пахощі раю,
Коли зацвітуть аличі.
Вернутись назад – не реально.
Та золотом нитка – в весну.
Я легкою, світлою юнкою
Ввійду в цю піну смачну.
Дозволю душі відлетіти
До самих високих гілок,
Як бджілці на ніжки, зібрати
Із шармом духмяний пилок.
І лиш наодинці з зірками
Відкрию жіночий секрет:
Мені, в білім присмерку, ангел
Вручив білих лілій букет.
Квітень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2017
Цивілізація тендітною рукою
В перстнях і брязкальцях
Дісталася в цей тихий рай.
Тут слався степ
В цнотливому спокої
І в сонячній безмежності дрімав.
Куріпка-мати з зграйкою пташат
Немов амброзію, спивала
Полуничні роси.
Стелилась ожина, мов покоси,
Дбайливо прикривала нірки мишенят.
Ген іван-чай розрісся морем,
Буяв рожево – бджіл ззивав.
Духмяніли суниці – червоніло поле,
Немовби килим хтось в траві послав.
Блукала я безцільно і жила душею.
Заповнена ущерть солодкістю життя.
Спивала, мов бджола
Солодкий трунок степу.
І рвалися у світ найкращі почуття.
Кущі люпину вабили різноколірʼям
Схилялась я побожно у суничну благодать,
Де теплі ягоди, згоряючи з любові,
До рук тулилися, щоб сердечка свої віддать.
Все пахло густо-паморочливо, червнево
І терпко – зелено.
Кудлатий звіробій пишався,
Наче лисеня грайливе,
Жовтавим цвітом з вітром гомонів.
За полудень пішло і степ дрімає
Хмелію від духмяних чар землі.
Хіба суттєвіше щось є для щастя?
Ні, немає!
Лише любов нехай навік
Лишається в мені!
… Отямилася. Мов наразі там була.
Ще відчуваю смак ягід суничних…
І гірко стало, бо з минулого прийшла
На місці раю нудяться поля пшеничні.
А ще – капуста, помідори, бур’яни…
Біліють добрива розсипані хімічні.
Всезнаюча, брудна цивілізація прийшла
Із гуркотом машин,
Що шкіру із землі здирають.
Жила куріпок зграйка там
І де вона?
Де та стежинка,
Що вела мене до раю?
Зажерлива цивілізація –
Під нігтями – земля.
Фосфати через шкіру проступають,
Мов проказа.
І сохнуть скривджені, згвалтовані поля,
Натомість, бур’яни плодяться , мов зараза.
Одне лиш тішить,
Що не вся порізана земля.
Ще можна вгледіти і зайця, і лелеку.
І тут збирається з думками суть моя,
А вічний дух паломника
Зове у цю священну Мекку.
Я аркою веселки перейшла
У цей безгрішний світ.
Боюся озирнутися. Не зупиняйте!
Колись це станеться: впаду
З трави на лід.
Та не кажіть про це тепер!
Не поспішайте.
Червень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017
Залізний Порт – любов моя остання.
Твій зов я чую за далеко верств
Як хочеться пришвидшити
Землі повільне обертання,
Щоб серцю похапцем віддати
Віртуальний маніфест.
Блакитний маніфест – своїх бажань родзинку
Я з шкірою зніму нудну луску буття
А тіло згоїть море життєдайного відтінку
І в унісон відчую серця любого биття.
Зцілить фантазія чарівно–фіолетового - літа,
Коли вечірнє небо чайкою шугає вниз.
Вберу останні відблиски на хвилі первоцвіту,
Де кучерики хвиль любовно завиває
Вітерець- стиліст.
На пірсі, ноги, звісивши, дивлюсь
На вічну воду.
А подих соляний здуває жар через плече.
Яке це щастя , і яка це насолода
Відчути лоскіт вітру,
Що вже ніжить, не пече.
В свою скарбничку, що у серці зачаїла
Піщинками сховаю всі дива.
Хай про свою харизму скаже море,
На арфі хвилі вихлюпне слова.
Біжу дикункою у хвилі чародійні.
В піску відбитки залишаю ніг.
Люблю тебе – розніжене, манірне…
Захоплюсь й тоді, коли розгніване і грізне
Брудною хвилею безжально бʼєш
В обличчя навідліг.
-Приїду… І поїду, склавши крила.
Та міст до тебе – серпень прокладе.
Чекатимеш на мене, Чайку слабосилу,
Яку, навзаєм, вірне серце приведе.
А вас, мої приятелі ранкові,-
Дельфіни, чайки, кулики –
Казковий мій ескорт,
До Вінниці беру!
І відпущу на волю
Як ступлю у прихисток
Гібіскусів і моря
В містечко з іміджем -
Морський- Залізний Порт.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017
Накреслю лінію пряму
Сніговою голкою.
Таку пряму, що зітре всякий слід,
Чи вогонь там був, чи лід.
Вартуватиму її білою
Сніговою куріпкою –
Ні повзком, ні льотом!
Іней сміятиметься в обличчя тобі
Спина твоя рівна, моя - в журбі.
Не треба мурчати, не треба терзати!
Куріпка біла у відчаї сміла!
Розгонися вітром, розгонись вогнем.
Лиш подалі впади за руку слабку.
Хай струснеться земля
І біль тіло пройме.
Це любов ставить спокою
Ціну таку.
Пірʼя хай обгорить, хай застогне душа
Своїй смерті повільній ти дав одкоша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2017
Ранній ранок.
Не спиться.
Погляну на схід –
Мов Юпітера кола гаряче-зухвалі.
Віддих ранку – білизни
Замерзлої - лід.
Радість дня відчуваю з холодної рані.
Геть нічний перестук думок,
Мов зубів переклац.
І провина-кажан
За невірно вкроковані кроки.
Збудувала палац –
Одна стінка хитка.
Щось змінити –
Розбіглися роки.
Липень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Ловлю себе в люстеркові –
Та там мене нема.
Не я то!
І ту жінку я не хочу знати.
Погляну ліпше на щось вічне і тривке.
Лише – не іскра зболеної плазми!
Хай паде сніг мʼякий
Звірятком несуразним,
Чи вітер прошепоче щось приємне і п’янке,
Щоб очі не втопилися в душі затятій…
Я руку відведу, щоб не зривала задирки нервові,
Бо я така слабка,
А щем цей знову й знову…
Немов пуста душа,
Що тіла позбулась.
У скронях біль вола про спокій,
Але мізків катма,
Щоб це розкласти на тепер і потім…
Дивлюсь бездумно в пустоту вікна –
В душі щось скавучить – тебе нема.
А може й є, та почуття на зрізі,
І нерви, наче пістолет в валізі,
Надійно схований, та все дарма!
Наздоганяє часто думка, мов жало:
Поглянь назад!
Час давності давно вже вийшов…
Та вийму я його, щоб не пекло,
Проникну в Сад свій,
Білий, мов крило,
Де губить пелюстки дрімка
Весняна вишня.
Березень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Перенаселена Планета, мов вулик,
Та рій вилітає,
А в сотах охайно
І пахне медовим бальзамом.
А наша Земля,
Що дарована Богом, зелена,
Вже атомним сміттям закидана,
Навиліт прострелена.
Жадобою і підлістю заселена.
Байдужість до крові невинно – пролитої,
Де вбивці топчуть святе,
Беззаконня цвіте – раною відкритою.
Багно в їх хоромах і душах
Вже смородом віє в округу
Їм – влада, їх пики до старості свіжі,
А за гроші – продасть кожен друга.
У дикому танці сплітаються
Шквали і смерчі в зневазі до Бога,
А ці покидьки п'ють – захлинаються,
Хоч вмираючі діти їм вічний прокльон
І до пекла дорога.
Жирують, шануючи шлунок, розпусту
І гроші нечисті,
А навкруг скільки люду гребеться
В землі цій шукаючи їсти
Скільки світлих голівок
Знедолених, хворих недоїдають.
Мало тих, що дають їм – що мають –
Які Землю штовхають!
Ох, важка ця землиця,
Що всіх нас годує і поїть.
Та як втримати їй своє зранене тіло,
Як виразки згоїть?
Чи достатньо енергії людяних душ,
Щоб зберегти чистоту Планети?
Щоб не рвати Землі,
В її кров бруд не зливати для Смерті?
Щоби гідність людей не перероблялася
На гроші, що все важать.
Нехай мудрість віків,
А не пошук розтлінних розваг
Людину обтяжать.
Як бути? Як врятувати
Нашу Планету – колиску
Невиліковно хвору?
Задумайтесь, люди, чи ж будете ви,
Як не буде Земного Святого Собору?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2017
Хмарно. Синьо.
В пацьорках неба схід.
Проглянув день змутнілим оком.
Та й спати ліг.
Весь день без сонця
Шукають люди
Світила слід,
Меланхолійний твій настрій,
Серпень,
На пляж приліг.
Сміються чайки
У них із морем рахунок свій,
А менших - купа –
Кричать пропито, мов гурт повій.
Бісняться хвилі шматками слини
В глибинах сталь.
Зчорніло море – осіння туга
В очах - печаль.
Ти не прощайся так з нами,
Море,
Я однолюбка – вір!
В спекотний серпень я повернуся –
На берег твій!
Серпень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017
Живу на грані
Іду по грані
Порадь, життя!
Чи так живу я,
Чи так творю я,
Чи до пуття?
Любов – ковтками
На лезі ноги
І хочу ще!
Ось посковзнулась - і освіжилась
Твоїм дощем.
Скінчився дощик – травинка свіжа
На пальцях кров
І світ омився і ти у ньому,
Моя любов!
Як день розплющить віконця – очі
Всміхнись йому!
Безсонник – місяць на плечі ляже
-І це прийму.
А юне серце моє тріпоче –
По лезу йду!!!
Чи жар в долоні,
Чи повінь в серце…
Чи упаду
Серпень2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2017
Ніч свіжа, мов зів’ялий чорнобривець,
Осіннім холодом забрала рештки сну
Настойку полину, від вересня гостинець,
Я серцем стомленим із вдячністю прийму.
Візьми мій сон, свята нічна годино!
Очам дай пильність, свіжість –голові.
Я час збираю. Ні одна хвилина
Не може загубитися в траві.
Я прислухаюсь, придивляюсь – ніч вбираю.
В зірках шукаю спільника душі
І в таїні цій серцем замираю,
І в тиші цій народжую вірші.
Не можна спати – літака чекаю,
Не треба згадувати сон, на це – табу
Я тихо мрію, знову в юність повертаю
До ночі подруги мов на гостину йду.
Десь в полі трактор плугом тишу крає,
І говір стелиться туманом по росі
Ще місяць ліхтарем голки збирає.
Аеродром в вогнях – не сплять усі.
Ізраїль – Вінниця і Вінниця – Ізраїль.
Цей рейс три дні є віхою в житті
Для багатьох євреїв, це наріжний камінь,
Що обіцяє гори золоті.
Журнал розгорнутий – летить в ефір погода,
Почався рух на злітній полосі.
І я сиджу, своєю місією горда
Маленька пташка на земній осі.
Вересень 2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017
Вишенька маленька,
Нічия, кривенька
Виросла з асфальту
В заростях кущів.
Та яка ж ти гарна!
Рясна, солоденька.
Де взяла ти соку?
Не було ж дощів!
Кажуть, що солодкі
Вишні не бувають,
А ти у затишку
Набрала тепла.
Гілочки тоненькі
Ягоди тримають.
Ти така зваблива,
Нехай і мала!
28 червня 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2017
Ти «Генерал» наш – браво!
Ти захисник наш – так!
Ніхто не заборонить, як називать собак
Нехай вони лайливі, брудні і шолудиві.
Та тут другий момент- зробіть експеримент
Назвіть собаку Монстром і буде що сказать,
І буде що латать, і слово «Обережно!»
На хвіртці написать.
А ми свого собаку назвали «Генералом»
І зразу перед очі погони, «кроком руш!»
Без галіфе, без форми, без личок і без честі
Наш друг чотириногий вже полатав
Трьох душ.
Один – устав порушив, не віддаючи честі,
Другий його зневажив- поводився, як свій.
А дівчина нечемно лиш повернулась задом
Начхавши, так би мовити, на «генеральський» чин.
Покусані лиш злегка зубами «Генерала»
Налякані нечеми, що можна тут сказать?
Він дав їм зрозуміти, не пишучи догани,
Що треба праву руку біля мізків тримать.
Він контролює поле, рульожку, злітну смугу.
І день і ніч лунає цей благородний бас.
Лиш девʼятьом обраницям він мається за друга
Він імена всіх знає і в профіль і в анфас.
Є подруги у нього – довірливі, грайливі
Двійна рідня по крові, та не у тому суть
Не будемо казати про них слова лайливі
Вони не «генеральші», та службу теж несуть.
Ідилія у нотах, коли літак сідає,
Сирені в унісон, щоби надать ваги
«Фуражка» «Генерала» із голови злітає
І вовчий гвалт у небо – чуттєво, до снаги.
В житті метеостарту він рядомим буває
Війським, що знімає дома френч
Частенько за гріхи із цепу споглядає
Мов Велет, що програв суперникові герць.
Ще «Генерал» наш любить брати хабарі
Хапає шмат при свідках, без забрала
Бо голод - не мадам, це знають і дурні.
До речі, де ви бачили худого генерала.
Попри усе наш «Генерал» – герой!
Ошийник носить наче комір гімнастерки.
Він захисник наш! Він хоробрий «бой»
За нашу недоторканість готовий просто вмерти.
Коли не подивись – наш «Генерал» не спить.
Цілодобово, мов паша ревнивий
Зневаживши погоду, на чатах стоїть
Охороняє старт і свій гарем зрадливий.
Жовтень 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
Я одна у життєвому колі і всі мені зайві.
Мені гірко цей саван крохмальний носить.
Заховаю обличчя в весняному цвітові айви,
Чи піду козеняткам зелену травичку косить.
Я не бачу нікого – нехай і мене не побачать
Невидимкою стану в безцільній людській марноті.
Як захочу – когось пожалію, захочу – заплачу,
Відшукаю джерельце дзвінке у людському смітті.
Серце стало сухе і гаряче, торкнись – обпечешся.
В голові рій думок, наче десь в темноті.
І танцює безсоння, тягучою ниткою в’ється,
І жорстоким звірям щирить зуби моїй самоті.
Скоро ранок, тріпоче душа моя гола.
Я борюся зі світом і знаю чудово фінал,
Та сидить у мені бунтівниця і дівчинка квола,
Добра фея і сивий, черствий генерал.
Близьку дружбу заводить з людьми не беруся,
Бо для друзів, мізки мої, ставлять високий поріг.
І до серця свого теж відкрито заглянуть боюся,
Там у вічній борні доброта, справедливість і гріх.
Я до сліз відчуваю тонку, світлу радість.
В слові щирім, любові людей до землі.
Я – колібрі; не знає вона слова «старість».
В моїм серці живуть і щебечуть пташата малі.
Я тебе полюблю, незнайома цікава людино!
Повернуся до тебе, реальний, загублений світ.
Відхворію любов’ю і хмаркою в небо полину.
Хай сльозою впаде скам’янілий в байдужості лід.
Березень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2017
Метеоролог я.
Ми варимо погоду
На старті, мов у великім казані,
Що серед вітру, приладів і неба,
Що серед поля злітно-літакового
Серед аеропорту вертолітно-злітного
Ми кажемо погоді так чи ні.
Зусиллям душ розводимо тумани
На злітній смузі їм не місце –
Йдіть собі!
Скликаємо дощі,
Як цвіт між листям вʼяне,
Приваджуємо сонце,
Як душа в журбі.
І коли серце бʼється з перебоями,
І коли серцю хочеться в політ,
І коли серце хворе без любові
Веселку-райдугу ми кинемо у світ.
В погодне вариво сипнем адреналіну,
Із бабиного літа зробимо коктейль.
І наснуємо ниток золотих із сонця
Запросимо хмаринок, як гостей!
Приготували ми погоду , як хотіли
WAREP і SPECI в свій рецепт не беремо
Смакуйте, люди!
Чи таку ви страву їли?-
З погодним присмаком
Фантазії зерно.
З любовʼю віддаємо в добрі руки
Радійте їй – великі і малі.
Летить вона.
Вже скомпонована у Всесвіт
«Погода Вінниці» - ось наші позивні.
Жовтень 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2017
*******
Мʼятна свіжість така, хоч на рану клади,
Зарубцюється вмить – не лікуй, не студи.
З голови легку хустку зніму без жалю
Їй підставлю обличчя і душу свою.
Хай волога живильна за шию щипа
Не почую, як скажуть – це мряка, сльота.
Хай подивлюся знову на світ чарівний
Вмитим поглядом жінки і серцем живим.
Березень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
Ти нащо цілиш, росіянин в серце брату
І кулю посилаєш без жалю?
Йому б ще жити, усміхатись і кохати,
І шепотіти ніжно: «Я люблю!»
Ти нащо рвеш цей простір український
Лишаєш чорні діри у землі?
Хто дав тобі благословення материнське,
Хіба оті щурі, що засідають у Кремлі?
А твоя мати бідна? Що їй скажеш ти?
Що убивав дітей малих і їх родини.
Випалював хліба й хати у братній Україні,
Щоби зашкодить вишиванці квіткою цвісти?
А може, думаєш, російські діти особливі?
Чи очі українські не такі довірливі і щирі?
Чи небо треба вам роздерти на шматки?
Чому ж не хочеться Росії жити в мирі?
Палає ненависть, затятість в очах
Тебе вже не шокують вбиті у калюжах крові
Можливо, шкода друзів, що лишилися в хрестах,
Які за Путіна і гроші позбулися почуття любові.
Хтось знав куди іде, комусь – збрехали.
Хтось із забралом йшов, хтось без забрала
Йшли персами на скіфів воювать.
Ти Дарій, Путін! – всі тобі кричать.
Хто ж їх оплаче і помолиться за них?
Мізантроп Путін – ФСБ полковник?
Чи Жириновський візьме свій великий гріх –
Росії позашлюбний син – гробів замовник?
А може, Матвієнко, посестрі Кремля
Раптово заманулось чашечку черкаської кровиці?
Не прийме тебе, зраднице, українська земля,
І прокляне ім’я твоє згорьована вдовиця!
Хто ж вас пробачить завойовників – братів?
І як відмитися Росії від такого бруду?
Замало буде стін, образи і дротів
Спльондрованій Вкраїні вибачити тонкосльозого Іуду?
А ви , російські матері, не добре зрячі!
Зрадієте – дитина повернулася з війни.
За вбитого – родина вся відплаче,
Як і відплакали всі українські матері.
Та тільки син ваш – убивав!
Наш землю боронив від завойовників Росії.
Замолюйте гріхи його і хто його послав,
З плевел зерно збираючи, що їх безславно син посіяв.
9 вересня 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2017
Страждаю разом із тобою, Україно горда!
Мов за дитиною слідкую кожний крок.
Я знаю: ти велична і незборна
І ворог ще отримає заслужений урок.
Ти толерантною була і хто б подумав,
Що хтось з родини зичить тобі зла.
Та зброя брязкотить і пес бездомний виє,
А ти стоїш, не вірячи, що це війна!
Яка війна, що брату треба?
Скажи, ми виручимо, як завжди
І очі в відчаї звертаються до неба:
«Розсуди Господи , і поможи.»
Та Україна ще не зрозуміла,
Не розпізнала ворога в братах.
Ми ж тільки вчора з вами говорили…
І що ж тепер? Довірі і братерству крах?
Кацап грабує, а хохли, мов шавки
Сповзлися, ждуть до пенсії рубльової добавки.
Стосовно Криму Путін наказав:
Забрати Крим ,он «плохо здесь лЄжал».
Місцеві вороги майнули до «старшого брата»,
Щоб награбоване в людей, мерщій сховати,
Бо знали, цей ховрах всеїдний
До золота падкий, хоч сам не бідний.
Крим легко віддали армаді дикій
Ведмедю-невидимці й «імперії великій».
Та лапи чешуться –Ведмідь дає наказ:
«Відтяти шмат іще – Луганськ, Донбас…»
Просочуються В Україну росіяни–таті,
Та Путін щирий не веде війну.
Навчилося вбивати Путінське "гестапо",
Посібником перетягнувши з пекла сатану.
Ну що вам треба, росіяни дикі?
Чиї ви байстрюки, з якої ви орди?
Освоюйте Сибір, бо він таки великий,
І не біжить за Путіним, мов стадо до води.
Всміхається Росії признаний божок,
Дивися, щоби не сміявся ти «на кутні».
Цинізм твій викликав у світі шок.
Брехав Лавров із Чуркіним, що «докази відсутні»
Тоді багато знітиться у немощі своїй,
І багатьом не в смак піде чужа землиця,
Згадають Україну і Кобзона, й Повалій…
Та зась! Вона вам сном далеким буде сниться.
Моя Вкраїна бідна – матір сива!
З тобою серцем я в житті і боротьбі,
Моя безстрашна і завжди красива,
В безмірній вдячності вклоняюся тобі!
Худа ти і роздягнена стоїш,
Та гордий блиск в очах і сила в тілі.
На поле бою ти підеш, хоч босоніж,
Щоби в дітей твоїх осколки не летіли.
Тобі вклоняються старі і молоді!
Тобі допомагають хто чим може!
Побореш ти! Єднаймося в біді.
Поборемо! Господь нам допоможе.
Січень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747123
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2017
Сьогодні знову квіти падають на брук
На мокру землю із тремтячих рук,
І їх тут тисячі, мов закривавилась земля,
Мов в зиму зацвіли гвоздикові поля.
До нас всміхаються обличчя молоді
І старші, більш серйозні, мов живі.
Тут кожен – син, чи брат, чи вже дідусь,
І сльози капають – дівчат, жінок, бабусь.
Не знали і не віддали вони,
Що рідні не повернуться з війни.
З війни своїх, українських людей,
Своїх – чужинців, що забрали їх дітей.
І кожна матір їх привласнює собі
Що очі милі і тіла їх молоді.
І кожна мати сльози гірко пролива
Так, наче їм вона життя дала.
Під спів гіркий несли в останню путь,
«Кача» кричало криком: «НЕ забуть!»
І болем так стискалися серця,
Що кров спікалася – не попливе «кача»
На 6-е березня їх рівно сотня є,
Я в гніві серце стримую своє.
Таку красу і молодість згубить!!!
Хто ж ті кати і як їм на світі жить?
Та снайперу продажному потрібна була ціль.
Убивця! Кат! Тебе Господь дістане звідусіль!
О, скільки квітів скошених лежать.
Хлоп’ята милі, ви ж могли жінкам їх дарувать!
Натомість, в небі сотнею стоять,
Мов ангели, що землю боронять.
Ридає – ридма молоде дівча –
Без пари залишилося – «кача».
І квіти в ряд росою сльози ллють,
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ - ЖИВУТЬ !
Навіки всміхнені на фото, жваві
Тіла і душі віддали своїй державі.
Красуне – Україно! Пам’ятай! Тих,
Хто до ніг твоїх життя своє поклав.
6 березня 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2017
Дощова поїздка
Скінчилася злива – дякую долі.
Було б безхмарно, та дощ надворі
Додому лину, бо обіцяла
Прийти раніше, бо клопіт мала.
Тролейбус вільний – в два крісла сіла:
З садків тікає черешня спіла,
І «поліроллю» дощ чистить листя,
І в парасольках вирує місто…
Яка ж ти, Віннице, охайна горда!
Сам Зевс дарує тобі акорди!
Фонтан у небо і парк зелений.
Європи подих і ритм Шопена!
Мрійливість тепла минула дзвінко –
Біжу у двері – моя зупинка.
Майданчик повний мокрого люду
Мабуть, не скоро я вдома буду.
Трамвай четвертий десь забарився.
Вже біля мене натовп створився.
Аж ось! Нарешті! Швейцарський синій,
Захвилювався люд мокроспинний.
Натовп з розгону кинуло в двері,
У бік сахнулись тендітні тетері.
Слизьким вужем салон набився.
Немов терплячий народ – сказився.
Адреналін аж до п’ят – люди раді
Всі збились докупи, мов кози в стаді.
Чийсь вереск дикий – «Нога! Не руш!».
Очима блимнув стоокий вуж.
«Рушай! Не лізь! Було б куди!»
Почавсь рух молекул у відрі води.
Тіла гарячі, збуджені й вологі.
Там руку заломили, там здавили ногу
Я біля жінки молодої, хлопець збоку,
А трохи далі – баба, що не бачила
Води, либонь, з півроку.
В цім організмі одне серце б’ється.
Хтось дивиться в вікно, другі –
Куди прийдеться.
Понуро їдемо родиною – вікно потіє,
Вже дощ перестає і проглядає небо синє.
А за вікном – озон і кисень ллється,
А за вікном – жасмин до всіх сміється.
Зупинка перша : всі зім’яті сердиті.
Хтось вже приїхав – з ледаччю своєю – квити.
Хтось запізно це зрозумів – рушає пішки.
Я теж вистрибую. Що дві зупинки?
Зовсім трішки!
Червень 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2017
Згадка про море
(ранок. Залізний Порт)
Море, море! Це слово так хвилює,
Я знову відчуваю подих твій.
Там хвиля мушлями казки малює,
Неначе грається піском прибій!
Я ранки свіжі в серці колихала
Манила очі ртутна глибина,
А хвиля пірс, мов вірний пес, лизала,
Де ще дрімали залишки тепла.
Ген, чайки білі, наче на перині
Гойдаються на хвилях, от чудні!
І очі в них такі ж сріблясто-сині,
Як море, до якого туляться крильми.
Далека – далечінь світліє, грає…
Ось вітер десь іздалеку прибіг.
Повільно море колір свій міняє,
Іскриться хвиля, мов дитячий сміх.
Серпень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2017
Заклинання
Не торкайся, куле, тіла молодого,
Хай дерево захистить стовбуром-плащем.
Не торкайся, куле, батькового чола,
Бо заплаче калинонька кривавим дощем.
Дерево загоїть рану пожертовну
І калина витре кров з червоних вуст.
За Вкраїну віддаємо свою жертву кровну,
Як колись приніс її за людей Ісус.
Задощило небо синє, схилилось колосся –
За свободу України не один поліг.
На стрункій берізоньці сивіє волосся.
Оплакують бідні неньки синочків своїх.
Знівечила клята війна і душу, і тіло.
Російською гадюкою приповзла печаль,
Сусідові-нелюдові крові закортіло –
Поплавив серця людські на гідність і сталь.
Ще такого ворога планета не знала:
Усміхнеться шльондрою, де й сльоза впаде.
Бреше в очі, обіцяє, мов дівка погана,
А тим часом, серед ночі, танки заведе.
Не напився крові ще, рудий вовкулако?
Морщиш лоба, ніби в ньому глузд здоровий є.
Увійдеш в історію, мов дикий собака,
Що ядерний язик має і жити не дає.
Путінська Росія – сором на сторіччя,
Він пектиме довго і в усі віки.
Ось твоє братерство! Ось твоє обличчя,
Золочене пір’я , в постолах дірки.
04.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2017
Ода кактусу
Про явище народження я сповістити хочу:
Лиш сутінки торкнулись підвіконня
Тендітна квітка неземна – царівна ночі
Перетворила спокій свій в безсоння.
Маленький кактус, цей колючий їжачок
Як міг створити таку витончену ніжність?
На довгій ніжці, ухиляючись від колючок
Відкрив чарівне личко лотос білосніжний.
Тичинки видихнули незвичайний аромат,
Лише добу відведено цій квітці жити.
Але довершеністю диво це замінить сад.
Навчить цінити час, життю радіти.
Я так люблю це кактуся колюче!
Цю матір, що дала таке дитя.
Здавалося, сухе воно і злюче –
Не здатне на яскраві почуття.
Та раз на рік, збираючи краплини,
Які нечасто дарувала їм моя рука,
Стріпнуться колючки і вродиться перлина.
Тріумф любові і краса його пʼянка.
Травень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2017
Як ми просили собі засмаги
У сонця!
І я тримала наші серця
В долоньці.
А ноги утопали у піску,
У ласці.
І я жила солодким світом
У казці.
Студили тіло жадані хвилі
В екстазі
І ми були такі щасливі
Разом.
В сніданок кава гірчила морем
Мов диво.
Я знала – у всенькім світі
Я найщаслива!
А сонце грало, пекло і гріло
Несамовито.
Ми загубили свої роки минулі
В літі.
Засмагу з сіллю ділили навпіл,
Мов діти.
Буяв гібіскус на щастя наше
Рожевим цвітом.
Сідало сонце, стихав людський
Гомін.
Ми йшли босоніж, у мокрих шортах
У серці – повінь.
Я памʼятаю цей найдорожчий
Дар долі.
На крилах чайки шлю поцілунок
Морю.
Вересень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2017
Донецький аеропорт
(імені Сергія Прокофʼєва)
Тут не літають більше літаки.
Аеропорт лишився тільки на папері.
Почули зойк смертельний небо і зірки,
І помінялися місцями вікна й двері.
Спеклись серця надій і сподівань,
І зустрічі – розлуки не обіймуть за плечі.
Не чути тут ні поцілунків ні зітхань,
І ясний день перетворився в чорний вечір.
Аеропорт Донецький - велетень-вокзал.
Де Мінотавр той, що лишив його в руїнах?
Чи знав цей нелюд? … А радше не знав –
Джульєта тужить тут з Прокофʼєвим Сергієм.
Пусті зіниці, арматура, прах – це штопор
Живому лайнеру – сто метрів до землі,
Мов крик людини – то його беззвучний опір.
Проекція жорстокості на неба тлі.
Російські покидьки і козачки немиті,
Яким куди стріляти - все одно.
Підтирачі Кремля і сходу недоумкуваті діти,
За що воюєте? За гроші і вино?
Засохли ваші душі і серця у цвілі,
Серця байдужих зайд, серця катів.
Зачервонілися сніги донецькі білі
Серед полів, будинків, блокпостів…
Містичним реквієм над гордим велетнем звучить
Його охороняють воїни, мов тіло друга.
Там білим привидом літак на на зліт біжить,
Назустріч - з протилежним курсом злітна смуга.
Летовище в вогнях, рядами – літаки
Все , як завжди – святкове і життєво чисте.
Здавалось, це надовго – на віки,
Стоятиме Донецьк, чудове українське місто.
Довершеністю суперлайнер сліпить зір,
Диспетчер чітко дозволяє зліт – посадку,
Погода линитиме день і ніч в ефір,
Синоптик розкладе перед пілотом карти…
Та це міраж. Тут люто убивають.
Любов на грані, і життя, мов ртуть.
Стоять грудьми, обʼєкт охороняють,
І цих героїв «кіборгами» звуть.
Це не бездушні роботи, це - мужні люди,
З серцями добрими, з любов»ю до землі.
Їх не злякаєш смертю, хоч як важко буде,
Торкнеться Фенікс їх безсмертям на крилі.
Ви ж , варвари , що тонете у крові –
Хіба не бачите, –кінчається ваш час.
Не прийме Україна чорні душі без любові,
Ваш меч-убивця лезом повертається до вас!
Січень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2017
Ви ще не вірите в весну,
Гранатові бутони абрикосів,
Та при надії ви, щасливиці,
Хіба цього не досить?
Хоч вітер прохолодою дмухне,
Омиє злива.
Над вами сонячна купіль
Розгорне крила.
А жваві бджілки принесуть
Для вас віночки,
І перехрестить матінка гіллям,-
Руками дочок.
Ви незрівнянні в цім вбранні,
Осяяні, рожево-білі.
Прилине літечко і перетворить вас
В духмяні абрикоси спілі.
07.04.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2017
Які ви щасливі!
Очі в очі всього лише мить.
Чи може назавжди?
Тепер вже назавжди…
Як серце болить!
Ще мрії іскряться, усе попереду
І стриманий сміх.
-Побачимось завтра!
Яка тут проблема?
Слова – оберіг.
А «завтра» спливало гарячим металом
І кровʼю війни
Гриміло, рубало, безжально зʼїдало,
Мов рій сарани.
До дерева руку- наснага у тіло,
Усміх молодий.
А листя востаннє тобі тріпотіло :
«Живий ти, живий!»
Дим ладану в очі безстрашні і щирі.
Любов крізь сльозу
Я гнівно прошу у безхмарного неба
На вбивців грозу.
Квітеть 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2017