ЮНата

Осень

Остыла  утомлённая  земля,
Дождём  студёным  освежилась,
И  бодрой  быть  стараясь  зря,
Багрово-золотой  принарядилась.

Но  осень  –  это  не  рассвет,
В  ветвях  нарядных  –  грусти  тень
Печальный  рассыпает  свет,
Роняя  листья,  как  прошедший  день.
                                               1990  г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761941
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.11.2017

Життя – то вже щастя…

Коли  тобі  радісно,  то  посміхнися…
Коли  тобі  сумно  –  із  сумом  борися!
Згадай  щось  в  минулому,  стрибни  в  майбутнє…
Моменти  життя  –  дорогі,  незабутні.

Коли  тобі  весело  –  щиро  всміхайся,
Коли  тобі  сумно,  ти  все  ж  не  здавайся.
Збери  свою  слабкість,  і  силу,  і  розум,
Назви  це  все  мужністю,  висуши  сльози.

На  біль  не  зважай,  тоді  він  відступає.
І  навіть  тоді,  коли  не  залишає.
Хандрі,  меланхолії  –  не  піддавайся.
Хоч  очі  в  тумані,  а  ти  –  усміхайся!

Твоя  перемога  –  це  ж  нова  сходина,
Отож  піднімайся  угору  невпинно…
І  знову  твій  погляд  привітно  засяє…
Життя  –  то  вже  щастя,  не  кожен  це  знає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761936
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.11.2017

Друзья

Зима  в  том  году  была  снегом  щедра…
В  ту  ночь  танцевала  метель  до  утра…
А  утром  старик  вышел  снег  разгребать
И  к  дому  дорожку  к  себе  прометать.

И  вдруг  заглянул  он  к  соседу  во  двор  –  
Тропинка  была  там  ровней,  чем  пробор…
А  за  ночь  опять  снег  доставил  хлопот,
Но  добрый  старик  не  привык  без  забот.

Он  встал  ещё  раньше,  чем  было  положено  –  
Дорожка  соседа  была  уж  проложена.
-  Видать,  он  поднялся  ни  свет,  ни  заря.
Ну,  что  ж  ,  потрудился,  как  видно,  не  зря…

На  третий  день  вновь  намело  по  колена…
И  вышел  старик  наш  во  двор  неизменно.
И  тут  каково  же  было  удивленье  –  
Соседа  дорожка  –  опять  загляденье!

При  встрече  случайно,  как  бы  невзначай
Старик  вдруг  спросил:  -  Ну,  сосед,  отвечай  –  
По  добрососедски  позволь  мне  узнать,  
Когда  успеваешь  ты  снег  убирать?

Сосед  удивился,  услышав  вопрос,
Но,  поняв  вдруг  всё,  он  ответил  всерьёз:
-  Так  это  меня  посещают  друзья,
И  ими  протоптана  тропка  моя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761776
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.11.2017

І так кожен день …

Нарешті  поснули,  і  день  закінчився,
І  час  вже  давно  перевалює  північ.
Від  ночі  маленький  шматочок  лишився,
Схід  сонця  вже  скоро  вітатимуть  півні.

І  зараз  лиш  можна  з  думками  зібратись,
Продумати  день,  свої  дії  і  вчинки,
Про  щось  пожаліти,  в  чомусь  розібратись,
Молитву  сказати  і  йти  до  спочинку.

І  так  кожен  день  –  суєта  й  колотнеча.
І  безліч  «важливих»  всіх  справ  розпочатих…
І  той  марафон,  де  в  кінці  –  порожнеча
Пора  вже,  мабуть,  кардинально  міняти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2017

Бог ближе ко грешникам, чем ко святым…

«  Бог  ближе  ко  грешникам,  чем  ко  святым,»  -  
Глубокая  мысль  с  объясненьем  простым.
Господь  ведь  с  небес  связан  нитью  той  с  нами,
Которую  нам  не  увидеть  глазами.

Когда  согрешил  –  тогда  нитка  порвалась.
Покаялся  –  тотчас  она  и  связалась.
Так  с  каждым  разрывом  короче  та  нить,
Ведь  ближе  мы  к  Богу  хотели  все  быть.

Поэтому  грешник  приблизится  к  Богу,
Господь  ведь  прощает  грехов  наших  много.
Но  тут  я  осмелюсь  совет  один  дать:
Разрыв  поскорее  спеши  завязать!

Покайся  усердно  в  свершённых  грехах,
Тогда  твоя  нить  будет  вся  в  узелках.
И  вовремя  каждый  разрыв  завяжи  –  
Так  связь  свою  с  Богом  надёжно  держи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761591
рубрика: Поезія, Духовная поэзия
дата поступления 21.11.2017

РІПКА НА СУЧАСНИЙ ЛАД.

                 (п’єса-казка)
       Дійові  особи:  автор,  дід  Панас,  баба  Горпина,  внучка  Еля,  собака  Жук  (Жак),  кіт  Мурчик,  мишка  Мишара.

Автор:              
 Жили-були  дід  Панас
І  баба  Горпина.
До  них  внучка  приїжджала
З  міста  на  гостину.

Дід  забрав  свої  паї,
Взявся  господарювати,
Мати  щоб  харчі  свої,
Ще  й  онучці  помагати.

Вийшов  дід  оглянуть  лан,
Кинув  він  хазяйським  оком,
Та  кругом  лише  бур’ян  –  
Весь  дорідний  та  високий.

Зажурився  фермер  наш:
Що  тут,  друже  мій,  сказати  –  
Хоч  не  сіяв  він  цей  раз,
Та  надіявся  зібрати.

Тут  зненацька  наш  Панас  
Так  з  розгону  зачепився,
Що  за  мить  одну  –  лиш  р-р-раз:
З  розмаху  ногами  вкрився.

Аж  скипів  хазяїн  бравий:
Дід:          
   -    Можна  так  анфас  розбити!
Та  це  ж  ріпка,  Боже  правий,
Що  ж  оце  його  робити?

Це  ж  фортуна,  це  ж  удача!
Серед  поля  бур’яну
Хтось  на  радість  нам,  ледачим,
Посадив  її  одну.

 Автор:            
 Заходився  дід  тягнути…
Тягне,  а  вона  сидить.

 Дід:            
     -    Що  ж  робити,  як  тут  бути?
 Автор:        
     Допомоги  йде  просить.

 Дід:                
 -    Гей,  Горпино,  не  барися,
Це  буває  раз  в  сто  літ.
Ріпку  витягти  берися
З  бур’яну  на  білий  світ.

Репортерів  приведемо,
Видатних  газетярів,
В  Гіннес-шоу  попадемо  
Хоч  на  старості  років.

Ти  ж  поглянь,  яка,  одначе,
Як  Говерла  у  степу.
Як  це  я  її  не  бачив
Таку  статну  й  молоду?

Баба:            
 -    Ти,  Панасе,  не  крути,
Що,  забув,  як  рік  назад
Виписав  насіння  ти
«БРС  –  фруктовий  сад».

Я  поїхала  в    "совбез"  –  
Знать,  обдурює  старий!
Так  і  вийшло:  БРС  –  
Бур’ян  різносортовий.  

Той  «елітний»  твій  бур’ян
Позаймав  город  і  лан.
Гроші  ти  ж  віддав  всі  геть,
Навіть  ті,  що  склав  на  смерть.

Що  ж  чекать  від  тебе  знов?
Не  хочу  й  не  буду!
Я  –  на  фабрику  краси!
От  де  роблять  чудо.

Ліпосакцію  зроблю,  
Пеньки  підлатаю,
Силікони  приліплю  –  
Ніхто  й  не  впізнає.

А  там  дивись  і  не  пізно
Почати  кар’єру,  
Знайти  «мужа  престіжного»,
Ще  й  «міліонєра».

 Дід:                
 -    Чи  ти,  бабо,  нас  на  старість
Хочеш  осміяти?
Ти  б  узяла  віник  в  руки,
Щоб  поприбирати.

Павутиння  по  кутках
Могла  б  позбирати,
А  то  в  хаті  літо  бабине
Буде  вже  літати.

А  свиней  ти  хоч  годуєш?
Скажи  по  секрету,
Бо  так  ребрами  гримлять
Наче  не  ти  ,  а  вони  сіли  на  дієту.

Та  що  з  тебе  вже  візьмеш,
Крім  того,  що  взяли:
Лиш  реклами  в  голові,
Та  ще  серіали.

Слава  Богу  ,  є  у  кого
«Помощі»  благати:
   -    Внучко,  Ельочко,  дитино,
Вийди-но  із  хати.
Будем  ріпку  вдвох  з  тобою
З  бур’янів  таскати.

Внучка:        
 -    Ты,  дедуля,  обнаглел,
У  меня  ведь  столько  дел:  
Я  как  раз  вот  в  интернете,
В  объявлениях  в  газете.

Дід:                  
 -    Знову  цей  зв'язок  модемний
З  віртуальним  женихом.
Внучка:      -    Ну,  дедуль,  ты  хоть  и  древний,
А  с  прогрессом  ты  знаком!

Значит  так,  на  эту  тему
Ты  мой  сайт  запечатлей.
Дід:                  
 -    Якщо  виникнуть  проблеми?
Внучка:    
 -  "  Дабл  ю  Эля  ком  ю  эй".

Разве  что  обед  поспеет,
То  к  столу  я  ломанусь,
А  тащить  свеклу  ту  вашу
Однозначно  не  берусь.

Автор:              
 Зажурився  дід  Панас,
Хоче  слави  заробити.
Залишився  один  шанс  –  
Братів  менших  попросити.

Був  у  нього  давній  друг,
Спав  у  буді,  як  годиться.
Старий,  добрий  песик  Жук,
Тут  він  міг  би  пригодиться.

Автор:              
 Дід  кричить,  гука  щосили:
Дід:                  
 -    Жуче,  друже,  виручай!
Із  земельної  могили
Тягти  ріпку  помагай.

Автор:              
 Жук  ліниво  потягнувся:
   -    Ти,  старий,  що,  не  в  курсах?
Я  давно  в  «таможню»  впхнувся,
Весь  в  «почоті»,  при  грошах.

Це  в  відпустку  я  приїхав,  
Оформляю  візу.
А  у  буду  так  заліз,
Пробую,  чи  влізу.

Та  і  звуть  мене  не  так,
Як  ти  звик  гукати.

Я  не  Жук  давно,  а  Жак,
Соромно  не  знати.

Допомоги  не  чекай,
Панасе,  від  мене.
Все  що  було,  забувай  –  
Молоде,  зелене.

Автор:              
 Дід  у  розпачі  кричить,
Мурчика  гукає:
 Дід:                
 -    Де  ти,  Мурчику  мій,  де?
Вже  життя  немає.

Автор:            
   Приповзає  кіт  ліниво
У  дідову  хату.
На  Панаса,  як  на  диво,
Дивиться  лупато.

Кіт:                
 -    Ти,  Панасе,  або  лох,
Або  з  іншої  планети!
В  тебе  що,  мобільник  здох,
Що  кричиш  на  весь  куток:
«Де  ти,  Мурчику  мій,  де  ти?»

SMS-ку  б  надіслав,
Повідомив  про  стан  справ.
Перед  Муркою  мені  
Соромно  за  тебе.
Думаєш,живеш  в  селі,
То  й  мукати  треба?

А  якщо  там  щось  носить,
Чи  тягнути,  може.
Ти  Мишару  попроси,
Він  тобі  поможе.

Гривню  там  якусь  даси,
То  він  буде  радий,
Чув,  на  біржі  він  стоїть,
Там  малі  оклади.


Мишка:      
 -    Чую,  тут  про  мене  мова.
Помиляєтесь,  братва.
Є  робота  в  мене  «кльова»,
І  зарплата  немала.  

Я  на  службі  в  Елі-внучки,
І  тепер  я  не  Мишара.
Після  першої  получки
Підвалила  мені  шара.

Поміняв  я  статус
(Де  ваша  усмішка?)
Мене  звати  кажу  ж  –  
Комп’ютерна  мишка.

А  про  ріпку  зразу
Скажу  без  возіння,
Подзвони,  Панасе,
У  службу  спасіння.

Автор:              
 Зажурився  дід  Панас,
За  голову  взявся.
Не  знайшов  він  допомоги,
Хоч  як  не  старався.

Все  змінилось:
В  них  лише  власні  інтереси.
Та  хіба  вся  суть  у  цьому  
Людського  прогресу?

То  чому  ж  нас  до  чужого
Тягне  так,  як  плюс  до  мінуса?
…Не  попала  ріпка  дідова
Ні  в  салат,  ні  в  книгу  Гіннеса.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761540
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.11.2017

***

Вдруг  робкий  стук  воспоминаний
Развеет  мыслей  скучных  прах…
Я  вспомню  светлый  миг  свиданий,
И  трепет  рук  ,  и  блеск  в  глазах.

И  вечер,  соловьями  полон,
Вздыхает  тёплою  струёй...
Он  нашим  чувством  околдован,
Он  –  покровитель  наш  с  тобой.

Я  помню  каждый  жест  и  слово,
И  звон  мелодии  ночной
В  звучаньи  воздуха  хмельного...
И  всё  для  нас,  для  нас  с  тобой.

Воспоминаньям  ставят  свечи,
Не  смея  прошлое  вернуть,
Но  ты  в  душе  храни  тот  вечер
И  повтори…  когда-нибудь.

1996-98

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761362
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2017

Морозний запах хризантеми …

Морозний  запах  хризантеми  
Про  зиму  звістку  принесе.
Притрусить  сніг  усі  проблеми
І  згладить  погляди  на  все.

Живи  в  чеканні  свят  зимових,
Надій  на  чудо  не  втрачай.
Букетом  мерзло-калиновим
Чергову  осінь  проводжай…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2017

Хай тобі спиться… (колискова)

Донечко,  зіронько,  крихітко  милая,
Дівчинко  рідна  моя!
Тільки-но  нічка  прийде  темнокрилая,
Твоє  шепочу  імʼя.

Приспів
Хай  тобі  спиться,
Татко  хай  сниться,
Хмарки  у  небі  летять.
Сонця  промінчик,
Як  батьків  гостинчик,
Ловить  тепло  рученят.

Донечко,  ластівко,  тихою  казкою
Зоряна  нічка  спаде.
Щедро  зігріта  любов’ю  і  ласкою,
Сни  кольорові  пряде.


Приспів
Хай  тобі  спиться,
Татко  хай  сниться,
Хмарки  у  небі  летять.
Сонця  промінчик,
Як  батьків  гостинчик,
Ловить  тепло  рученят.

Донечко,  сонечко,  ніжная  квіточко,
Мрії  забрала  мої.
Спогад  вернула  у  теплеє  літечко,
Там,  де  живуть  солов’ї.  

Приспів
Хай  тобі  спиться,
Татко  хай  сниться,
Хмарки  у  небі  летять.
Сонця  промінчик,
Як  батьків  гостинчик,
Ловить  тепло  рученят.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2017

Все добре в нас - від мами…

Все  більше  переконуюсь  з  роками,
Що  все,  що  добре  у  нас  є  –  від  мами.
Твій  крок  у  світ,  і  в  ньому  перші  миті
Її  теплом  і  ласкою  зігріті.

Твоя  усмішка,  слово,  фраза  перша,
І  успіхи  в  житті,  і  радість  звершень  –  
Це  все  її  молитви  і  бажання,
І  вистраждані  мрії  й  сподівання.

Коли  ж  ти  терпиш  біль,  біду,  невдачу,
То  серце  матері  ще  більше  твого  плаче…
Будь  певним  –  тимчасові  ті  тривоги,
Бо  мамині  благання  –  вже  у  Бога.

Не  ображай  її  ні  словом,  ні  ділами!
Важкий  той  гріх,  коли  образиш  маму.
Вона  простить,  пробачить,  зрозуміє,
Твоя  ж  душа  замкнеться,  обміліє.

Не  вихваляйся  новими  знаннями,
Прислухайся  до  слів  своєї  мами…
Її  ж  то  мудрість  –  коплена  роками,
Уміло  сплетена  з  життєвими  стежками.

Твої  удачі  й  успіхи  –  не  випадкові,
А  зіткані  з  безмежної  любові…
І  знай,  коли  успішне  твоє  діло  –  
Це  просто  мама  цього  сильно  захотіла…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2017

Работа двух ангелов

Два  ангела  давно  уже  работали  в  раю…
Прилежно  исполняли  обязанность  свою.
Но  каждый,  кто  внимательный,  не  мог  не  замечать  –  
Лишь  одному  из  ангелов  пришлось  всегда  летать.

А  тот,  кто  любознательный,  услышал  диалог:
«Да  что  ты,  брат,  летаешь  всё,  ведь  отдохнуть  бы  мог?»  –  
С  недоуменьем  другу  ангел  вопрос  задал.
Ведь  сам  он  лишь  на  облаке  лежал  и  отдыхал.

«О,  да,  –  ответил  труженик,  –  безделью  мы  –  враги!
Ношу  для  Бога  письма  я:  «О,  Боже,  помоги!»
Тебе  же,  вижу,  скучно  здесь,  поэтому  зеваешь,
Но  по  какой  причине  ты  всё  время  отдыхаешь?»

Но  оставалось  ангелу  в  ответ  только  вздыхать.
Послания,  которые  он  должен  доставлять,
Принёс  бы  Богу  он  с  великим  удовольствием,
Но  там  должно  присутствовать:  «Спасибо  тебе,  Господи!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761092
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.11.2017

Окружающий мир

В  придорожных  травах  в  сумерках  вечерних
На  небесном  фоне  выделялся  чернью
Высохшего  дерева  тёмный  силуэт,
Как  запечатлённый  каменный  портрет.

Приключилось  как-то  проходить  там  вору.
Силуэт  увидев,  сразу  дал  он  дёру.
Думая,  что,  видимо,  это  –  страж  порядка.
И  пришлось  с  испугу  бежать  без  оглядки.

Проходил  влюблённый  –  сердце  трепетало,
Ведь  его  избранницу  всё  напоминало:
Силуэт  изящный  –  тонкий  стан  и  плечи…
Он,  шаги  ускорив,  побежал  навстречу.


Мать  с  ребёнком  малым  мимо  проходила.
Он  узнал  в  том  дереве  чудо-крокодила  –  
После  страшных  сказок  с  ужасами-звЕрями…
Но  ведь  это  дерево  было  только  деревом.

***
Мир  вокруг  нас  –  только  лишь  наше  отражение,
Наши  мысли,  чувства  и  наше  настроение.
Он  такой,  каким  его  мы  воспринимаем,
То  есть,  мы  к  чему  стремимся,  то  и  получаем.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761087
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.11.2017

З роками…

З  роками  ми  стаєм  мудріші,
Чи,  може,  думаєм  лиш  так…
Хтось  садить  сад,  хтось  пише  вірші  –
І  кожен  в  своєму  –  мастак.

Але  з  літами,  вже  досвідчена,
Часом  черствішає  душа…
Її  гнітять  хвилини  відчаю,  
Чи,  може,  бачиться  межа…

В  систематичній  поступовості
Втрачаєм  кольори  живі.
З  життєвої  зникають  повісті
Пейзажі,  враження  нові…

Тай  вразити  уже  так  важко,
Чи  надихнути  на  вірші…
І  не  співає  більше  пташка
На  висохлих  гілках  душі.

Та  вік  –  не  привід  ще  для  спокою
Чи  ізоляції  від  тем,
Бо  ж  досвід  мудрістю  глибокою
Торкнеться  всіх  складних  проблем.

І  хай  багато  що  міняється,
Запал  юнацький  зовсім  щез…
Та  щось  важливе  залишається,
 Якщо  ти  досі  ще  живеш!

І  хай  хоч  як  на  серці  гірко,
І  жнеш  ти  висохлі  плоди…
Якщо  ж  в  душі  розквітне  гілка,
То  пташка  знайдеться  завжди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761081
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2017

Две свечи

Однажды  незажжённая  свеча
Сочувствовала  тающей  подруге:
«Мне  жаль  тебя,  хотя  ты  горяча,
Но  жизнь  твоя  ведь  на  закатном  круге.

Ты  всё  горишь  и  скоро  вся  растаешь,
И  радость  жизни  так  и  не  познаешь.

Я  не  горю,  лежу  лишь  на  боку
И  век  свой  жизненный  лелею,  берегу.
Я  счастлива,  ведь  долго  проживу.
Тебя,  бесспорно,  я  переживу».

Горящая  свеча  ей  отвечала:
«Я  в  жизни  столько  нового  узнала.
Я  делаю  дома  людей  светлее,
А  души  их  добрее,  веселее.

Я  светом  разгоняю  сумрак  ночи
И  ночь  саму  я  делаю  короче.
В  рождественские  дни  украшу  ёлку,
И  дети  будут  бегать  без  умолку.

И  огонёк  мой  заиграет  в  их  глазах,  
И  побываю  я  в  их  радужных  мечтах.
Изысканным  со  мною  станет  ужин
Для  тех  двоих,  кто  впредь  друг  другу  нужен.

Под  огонька  несмелое  мерцанье
Они  друг  другу  сделают  признанье…
А  в  храме  –  я  молитвы  символ  к  Богу.
Со  мной  в  руках  несут  свою  тревогу,
А  в  радости  –  несут  благодаренье,
И  отражает  взгляд  моё  свеченье.

Тебя  мне  жаль,  о  незажжённая  сестра!
Понять  тебе,  зачем  живёшь,  пора!
Куда  упрятала    ты  огненную  душу?
И  не  пускаешь  чувств  своих  наружу.

Хотя  и  проживёшь  ты  жизнь  подольше,
Но  разве  в  этом  смысла    больше?
Горишь  -  живёшь,  а  в  спячке  твоей  –  смерть!
Не  зацепила  тебя  жизни  круговерть!

И  может  она  мимо  пролететь,
Коль  не  желаешь  не  гореть,  ни  даже  тлеть.
В  своём  бездействии  ты  можешь  умереть,
Жить  не  начав,  зачем  такая  смерть?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760915
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 17.11.2017

А ким я ще міг стати?

Один  з  братів  успішним  був
І  сенс  життя  він  осягнув,
А  другий  брат  злочинцем  став
З  послужним  списком  грішних  справ.

«Як  сталось  так?»  -  це  журналісти
У  грішну  душу  хочуть  влізти.
Повинно  ж  мати  десь  причину
Негідне  це  життя,  злочинне.

Засуджений  враз  без  вагань
Дав  відповідь  для  всіх  питань:
«Пияцтво,  бідність,  бійки  в  хаті…
То  ким  же  я  ще  міг  би  стати?»

А  кілька  спритних  журналістів  
До  брата,  що  шановний  в  місті,
Прийшли  з  подібним  запитанням:
«Відомі  всі  ваші  надбання.

Скажіть,  то  що  найбільш  впливало
На  те,  що  досягли  немало?»
І  брат  на  мить  лиш  зупинився…
«Як  я  в  житті  всього  добився?

«Пияцтво,  бідність,  бійки  в  хаті…
То  ким  же  я  ще  міг  би  стати?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760603
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2017

Оселя, що «Троянда» зветься…

Будинку-інтернату    "Троянда"  для  дітей-інвалідів  присвячується...

Там  верби  з  соснами  стрічались,
Туманний  подих  над  водою…
Над  вітром  хмари  насміхались
І  грались  дзеркалом-рікою…

Дорога  кликала,  просила
І  звала,  стежкою  звивалась…
Зайти  не  кожному  під  силу
В  оселю,  що  «Троянда»  звалась.

Бо  не  трояндово  там  пахне,
Там  запах  болю  і  безумства…
Там  хтось  живе,  а  хтось  і  чахне,
Хтось  –  з  розумом,  а  хтось  –  в  неумстві.

І  не  питай,  за  що  ті  муки.
Бо  не  коректне  це  питання.
Спитай  для  чого,  чи  для  КОГО
Ці  діти  терплять  всі  страждання?

А  це  ж  для  нас,  щоб  розбудити
Ті  почуття,  які  заснули.
І  щоб  примусити  цінити
І  сьогодення,  і  минуле.

Щоб  перевірити  на  щирість,
І  пробудити  серце  чуле.
Щоб  ми  відчули  Божу  милість,
І  Бога  ми,  глухі,  почули.

А  очі  їхні  серце  крають!
Той  погляд  витримати  важко…
Їх  душі  тонко  відчувають,
Хоч  в  тілі  скривдженої  пташки…

І  їх  забути  вже  несила,
Та  і  не  треба  забувати…
І  коли  світ  тобі  не  милий,
«Троянду»  спробуй  пригадати.

І  про  життя  ти  більш  глибоко
Почни  замислюватись  враз.
Чи  не  занадто  це  жорстоко  –  
Свої  проблеми  –  напоказ.

Вони  ж  порівняно  мізерні
І,  мабуть,  досить  незначні…
Плекай  в  собі  духовне  зерно,
Цінуй  усі  прожиті  дні!

Вимогливим  до  себе  будь,
Не  підміняй  собі  в  угоду
Слова,  які  міняють  суть,
Зіславшись  на  сучасну  моду.

Не  зви  вразливістю  байдужість
І  своє  серце  не  жалій.
Шматочком  світу  стань  їм,  друже,
Здійсни  цим  дітям  якусь  з  мрій.

Заглянь  у  чорні  очі  Раї
І  руку  кожному  подай…
І  хай  не  буде  «хата  скраю»…
Ти  їм  потрібен,  пам’ятай!

Спитайся  про  життя  у  Толі,
З  Олегом  словом  поділись.
На  всі  страждання  –  Божа  воля…
З  Артуром  Богу  помолись.

Хтось  поспіша  до  них  з  АТО,
Хтось  сорочки  їм  вишиває,
Хто  свята  скрашує,  а  хто  –  
Щодня  смиренно  доглядає…

Хтось  –  на  природі  відпочинок,
Хтось  –  Новий  рік,  хтось  –  новий  день.
Зроби  їм  свято,  це  ж  бо  вчинок,
Достойний  людяних  людей.

Не  будь  байдужим  –  це  оціниться,  
Поменшає  сердечних  ран…
І  сосни  з  вербами  обнімуться,
Й  над  Бугом  дінеться  туман…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2017

Гроші

Вдалось  багатому  ввійти  до  раю…
- Місцевий  ринок  я  найперше  відшукаю,  -  
Заметушився  звично  чоловік,  -
Мені  ж  бо  тут  лишатися  навік…

І  радості  його  не  було  меж
Від  цін  низьких  і  від  товару  теж.
Стиснувши  гордо  гаманець  в  руці,
Пішов  покупки  вибирати  всі.

Дістав  він  гроші  оплатити  речі,
Та  ангел  ввічливо  узяв  його  за  плечі.
Багатієві  в  очі  він  вдивлявся
І  чемно  пояснити  намагався:

- Пробачте,  мушу  вас  розчарувати…
- У  чому  річ?  –  дивується  багатий.
- Це  справжні,  не  фальшиві  гроші
Й  товар  я  бачу  тут  хороший!

Та  мовив  ангел:  «В  обігу  лише  тут  гроші  ті,
Які  комусь  ви  дарували  при  житті…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760270
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2017

И снова осень

И  снова  осень  у  порога,
Как  тень  разлуки  и  тревог.
В  такой  короткой  жизни  много
Ещё  не  хоженых  дорог.

И  грусть  охватывает  душу,
Воспоминания  –  грядой.
И  сердце  вырвется  наружу,
Не  по  душе  ему  покой.

В  окне  –  дождливая  дорога,
Листок  задумчиво  кружит…
И  только  осень  у  порога  –  
Душа  к  весне  уже  бежит…

1989  год

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760269
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.11.2017

Життя складається з дрібниць…

Життя  складається  з  дрібниць…
Так  швидко  ми  до  них  звикаєм,
Що  втомлено  упавши  ниць,
Найважливіше  пропускаєм.

І  знову  день,  як  мить,  промчав…
Й  невиконані  пункти  знову.
Та  час  безжально  пролистав
Вчорашнє,  як  пусту  розмову.

Не  кожному  вдається  так,
Щоб  розділити  точно  й  чітко,
Де  головне,  а  де  –  пустяк…
Й  поставити  на  цім  розмітку.

Бо  ж  ,  мабуть,  справді  –  це  талан  –  
Відчути  справжнє  і  потрібне,
Відмежити  зерно  й  бур’ян  –  
Фальшиве,  золоте  і  срібне.

То  ж  часто  в  тих  дрібницях  ми
Втрачаєм  знакові  моменти,
Змінявши  Неба  ордени
Лиш  на  земні  аплодисменти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2017

Дотик майстра

Торги  сьогодні  дуже  мляві,
Та  як  же  будуть  вони  жваві,
Коли  поставлені  на  продаж
Старі  скрипки,  що  вийшли  з  моди,

Та  ще  й  понищені  добряче…
І  кожен,  хто  підходить,  бачить,
Що  струни  вже  пообвисали
Й  подряпини  аж  заснували,
Як  павутинням,  їх  тіла,
Тому  й  ціна  була  мала…

Тож  розпорядник  без  надії,
Що  будуть  гори  золотії,
Первинну  суму  проказав  –  
100  доларів  пропонував.

Аукціон  не  розкрутився…
Сто  п’ять,  сто  двадцять  –  і  спинився.
Торги  продовжитись  не  можуть  –  
Хто  тут  торговцю  допоможе?

Сто  двадцять  –  раз,  сто  двадцять  –  два…
Та  раптом  сива  голова
З  партеру  зали  показалась  
Й  сюди  повільно  наближалась.

Цей  чоловік  узяв  смичок,
Зробив  до  центру  зали  крок,
Протер  стареньку  скрипку  ніжно
Й  торкнувся  струн  він  дивовижно…

Зал  заворожено  завмер  –  
Всі  вражені  були  тепер  –  
Небесна  музика  звучала
І  в  душу  кожну  проникала.

Вона  несла  в  серця  надію,
Пробуджувала  віру  в  мрію,
Сягала  спогадом  в  минуле,
Згадала  те,  що  вже  забули…

Когось  вертала  до  життя,
Чи  вимагала  каяття,
Тривожила,  жаліла,  злила  –  
Байдужих  в  залі  не  лишила.

Коли  мелодія  затихла,
Торговець  мовив  залу  стиха:
«Хто  іншу  суму  пропонує?»
І  тут,  не  вірячи,  він  чує,

Сказав  хтось  тисячу,  хтось  дві  –  
Аж  не  вкладалось  в  голові.
Торговець  вже  закляк  від  подиву…
Аж  ось:  «Три  тисячі!  І  –  продано!»

Глядацькі  тут  аплодисменти
Важливість  свідчили  моменту.
Хтось  запитав:  «У  чому  справа?
Як  скрипка  дорогою  стала?
Й  чому  її  престиж  піднявся?»
-    Бо  Майстер  струн  її  торкався!

Ми  всі  –  подряпані  скрипки,
Не  всіх  торкаються  смички,
Бо  в  долях  наших  –  більше  прози.
І  закривають  сонце  грози…

Та  всі  спроможні  ще  заграти,
Небесним  звуком  здивувати
І  розтопити  повсякдення
Красою,  вірою,  натхненням.

Душа  про  допомогу  просить  –  
І  дотику  лиш  майстра  досить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759629
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2017

Буває так скорботно на душі, , ,

Буває  так  скорботно  на  душі...
Здається,  що  нема  вже  сили  жити…
Тоді  мене  рятують  ці  вірші  –
Мої  думки,  що  можуть  говорити.

Тоді  слова  складаються  в  рядки,
І  тихо  твориться  маленька  нова  повість.
То  ніжна,  як  троянди  пелюстки,
То  строга  і  сувора,  наче  совість.

Тоді  потроху  тане  пустота,
Наповнюючи  душу  новим  світлом,
І  воскресає  в  серці  віра  та,
Що  нас  тримає  над  шаленим  світом.

Я  знову  певна,  треба  йти  вперед,
Примусити  себе,  зібравши  сили,
Не  просто  жити,  а  нести  свій  хрест,
Стиснувши  зуби,  розпрямивши  крила.

Самому  йти,    та  ще  когось  вести,
Вказати  шлях    загубленому  в  світі.
Не  пожаліти  сил  і  доброти,
І  жити  так,  щоб  ще  й  життю  радіти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759628
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2017

Кожному – своє

В  людей  є  ноша,  в  кожного  –  своя,
Життєвий  хрест,  свої  сюрпризи  долі.
Цій  ноші  –  Божий  промисел  імʼя,
Бо  кориться  весь  світ  Господній  волі.

І  кожен  сам  життєвий  хрест  несе…
Одному  –  легко,  іншому  –  сутужно.
Щасливий,  кому  друзів  Бог  пошле.
Бо  гори  зверне  безкорисна  дружба.

А  є  ще  й  так,  що  сам  ти,  наче  перст.
А  хрест  –  важкий,  що  ледве  з  місця  зрушив.
І  мусиш  з  усіх  сил  тягти  цей  хрест,
А  хтось  ще  й  цвях  заб’є  –  в  долоню,  чи  у  душу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759627
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2017

Красная роза

Один  моряк  получал  письма  от  женщины,  которую  никогда  не  видел.  Её  звали  Роза.

Три  года  он  письма  читал  и  писал.
Он  всю  её  понял,  он  все  о  ней  знал:
И  вот,  получив  её  весточку  вновь,
Он  сердцем  почувствовал  –    это  любовь.

По  срокам  настал  его  службе  конец,
Друг  друга  увидят  они  наконец:
Она  будет  ждать  его  вечером,  в  пять,
И  с  розой  в  петлице,  чтоб  легче  узнать.

Моряк  вдруг  опешил  –  ведь,  душу  поняв,
Не  знал  он  лица,  сколько  лет  ей,  не  знал.
Так  вышло,  что  внешность  осталась  загадкой…
Стоял  он  и  ждал,  всё  теряясь  в  догадках.

И  вот  время  встречи  уже  подошло  –  
Волненье  всё  тело  терзало  и  жгло.
Казалось,  часы  в  это  время  стоят…
Вот  женщина  с  розой  –  ей  лет…  шестьдесят!

Он  мог  повернуться  и  просто  уйти,
Но  только  на  миг  он  застыл  на  пути…
Мгновенно  все  строки  из  писем  её
Прочувствовал  снова  сквозь  сердце  своё.

Всю  службу  она  помогала  ему,
Любовь  отдавала  ему  одному  –  
Она  не  должна  претерпеть  униженье,
И  хоть  не  любовь,  то  хотя  б  уваженье.

С  той  мыслью  моряк  к  этой  даме  шагнул.
Учтиво  кивнув,  руку  ей  протянул.
Но  женщина  вдруг  оказалась  не  той,
А  Роза  стоит  у  него  за  спиной.

Моряк  обернулся  и  был  удивлён,
Её  красотой  он  был  просто  сражён.
А  дама  в  годах  предпочла  рассказать,  
Как  Роза  решила  его  испытать.
И  если  б  моряк  от  той  дамы  ушёл,
Счастливый  конец  никогда  б  не  пришёл…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759432
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.11.2017

Вересень і пляж

Ми  зловили  ту  осінню  днину,
Що  у  літа  вкроїла  тепла…
Небо  дихало  вже  сумом  журавлиним,
А  земля  ще  спекою  жила…

Від  ріки  живильна  прохолода
Розчинилась  в  струменях  тепла…
І  вода,  й  повітря,  й  вся  природа
Несподівано  чудовою  була!

Так  хотілось,  щоб  завмерли  миті,
Коли  ти  поринув  в  лоно  хвиль.
І  застигло  сонце  щоб  в  зеніті,
Й  не  схиляло  небо  свій  вечірній  бриль.

Так  хотілось  довго  ще  глядіти,
Як  малюють  чайки  свій  віраж…
Теплий  погляд  бабиного  літа  –  
Диво-дивне:  вересень  і  пляж…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2017

Я війни не хочу

Я  не  маю  сина,
Та  я  маю  мрію…
Боже  триєдиний,
Попросити  смію.

Від  усіх  свідомих,
Від  жінок,  дівчаток,
Від  простих,  відомих
Смію  я  благати.

Всі  ми  миру  просим,
Мудрості,  прозріння.
Хай  прийдешня  осінь
Принесе  спасіння!

Не  важливі  гроші,
Розкоші  і  свята,
Коли  діти  наші
Мусять  помирати.

Всемогутній  Боже!
Врозуми  народи,
Щоб  живий  був  кожен…
І  під  небозводом

Як  раніше,  жили,
В  спокої  і  мирі!
Бо  ж  не  для  могили
Ми  дітей  ростили…

Я  війни  не  хочу,
Як  і  кожна  мати…
Хай  громи  гуркочуть,
Але  не  гармати!

Хай  дощі  жадані
Окропляють  ниву.
Мають  всі  кохані
Доленьку  щасливу…

В  цій  війні  нежданій
Брат  пішов  на  брата.
Хтось  лишив  кохану,
Хтось  –  родину,  матір.

Нащо  ж  сльози  мають
Землю  поливати?
А  її  встеляють
Трупами  солдати…

Схаменіться,  люди!
Нам  війни  не  треба.
Мир  хай  знову  буде
І  безхмарне  небо!

В  ньому,  голубому,
Розпростерши  крила,
Щоб  лише  пташина,
Не  душа,  летіла…

Не  літак  військовий,
Не  снаряди  й  «гради»…
В  тиші  вечоровій  –  
Передзвін  цикади…

Хай  же  витинають
З  цвіркуном  на  пару.
Хлопці  хай  шукають
Лиш  не  смерть,  а  пару.

Хай  душа  не  рветься
В  горі  й  безнадії,
А  життя  всміхнеться
Радісній  події.

Ви,  творці  історії!
Врешті  зупиніться!
Матері,  що  в  горі,
В  очі  подивіться.

І  вдові,  і  дітям
В  душу  ви  загляньте!
Плани  всі  амбітні
Вершить  перестаньте!

В  тих  очах  –  зневіра,
Страх  і  невідомість…
Хай  проснеться  віра,
Совість  і  свідомість!

Я  не  маю  сина,
Але  не  радію…
Бога  за  Вкраїну
Просити  посмію…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759430
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.11.2017

Царь и советник

Жил  царь  великий  и  считал  за  счастье,
То,  что  при  нём  советник  мудрый,  но  несчастье
С  царём  вдруг  на  охоте  приключилось  –  
Увечье  получить  ему  случилось.

Стреляя,  на  руке  он  палец  оторвал
И  от  советника  сочувствия  он  ждал.
«Всё  к  лучшему!»  -  советник  заключил,
Не  зная,  что  царя  он  огорчил.

Не  смог  тот  гнев  свой  сильный  укротить
И  мудреца  велел  в  темницу  поместить.
А  через  время,  отложив  работу,
Собрался  царь  опять  же  на  охоту.

Пошёл  он  в  дальние  леса,  куда  хотел  давно.
По  слухам,  было  там  зверей  полно.
Но,  на  беду,  жило  в  лесу  том  племя,
И  царь  попал  со  свитой  в  плен  им.

Своим  богам  то  племя  поклонялось
И  в  жертву  человека  принести  старалось.
Обрадовался  очень  главный  жрец:
«Убив  царя,  получим  благосклонность  наконец!»

Но  в  тот  момент,  когда  и  нож  был  занесён,
От  неожиданности  был  он  потрясён,
Ведь  вдруг  заметил,  что  нет  пальца  у  царя…
Такая  жертва  неприемлема,  всё  зря!

«Достойны  боги  только  лучшего!»  -  кричал.
«Урод  без  пальца  как  сюда  попал?»
И  выгнали  царя  они  в  густые  ели,
Он  к  царству  своему  добрался  еле…

И  первым  делом  царь  к  советнику  пришёл.
Он  исхудалого  его  в  тюрьме  нашёл.
«Прости  меня,  мудрейший!»  -  царь  просил.
«Лишившись  пальца,  жизнь  я  сохранил.

Из-за  меня  в  темнице  ты  страдал!»
«Что  происходит  –  к  лучшему»,  -  мудрец  сказал.

«Не  будь  в  тюрьме  я  –  был  бы  ведь  с  тобой,
И  неизвестно,  было  б  что  со  мной…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759116
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.11.2017

А были же люди намного беспечней…

А  были  же  люди  намного  беспечней,
Рыдали,  страдали,  но  как  веселились!
А  ныне?..  Задраили  души,  как  люки,  навечно,
И  в  узком  мирке  своём  уединились.

Чужая  беда  их  сердца  не  тревожит,
Скорее  всего  даже  жить  помогает,
И  радость  других  не  волнует  их  тоже,
И  музыка  нежная  не  впечатляет.

Когда  растерялись  душевные  струны?
И  где  мы  открытость  души  потеряли?
Зачем  же,  надеясь  на  счастье,  фортуну,
Сполна  мы  и  зависть  ,  и  злобу  узнали?  

Как  жить  в  этом  мире  жестоком  и  грязном
Так  хочется,  чтобы  все  чуткими  стали,
И  чтобы  желать  и  мечтать  не  напрасно,
И  чтобы  на  лицах  улыбки  сияли.

1990  год

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759115
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.11.2017

Вдохновение .

Ах,  мир  мой  необъятный,
И  ветер  ароматный,
Душа  любви  полна.
А  солнца  луч  так  ярок,
И  каждый  миг  –  подарок,
И  в  воздухе  весна.
И  все  ликует  рядом,
И  все  приносит  радость,
И  неба  синь  ясна…
Листва  шумит,  играясь,
Иду  я,  улыбаясь  –  
Мечтой  озарена!

1990  год.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759114
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2017

Инициатива

Работник  к  барину  зашёл
С  вполне  естественным  вопросом:
«Хозяин,  я  узнать  пришёл.
Боюсь,  что  остаюсь  я  с  носом.

Ты  пять  копеек  платишь  мне
И  пять  рублей  –  слуге  Ивану…
Справляюсь  с  делом  я  вполне  –  
Всё,  как  прикажешь,  всё  –  по  плану».

Тут  барин  посмотрел  в  окно:
«Как  будто  сено  на  телеге!»
«Так  точно,  барин,  ведь  оно!»
«С  семёновских  лугов  к  нам  едет?»

Пошёл  работник  разузнать.
«Вы  правы,  барин,  от  Семёна».
«Какой  укос,  забыл  узнать?»
«Пойду  спрошу,  хватит  силёнок!»

И  возвратившись,  доложил,
Что  сено  первого  укоса.
«Узнать  ты  цену  не  забыл?»  -  
Хозяин  вновь  даёт  вопросы.

Опять  сходил  и  всё  узнал.
«По  пять  рублей  телега  сена».
«А  торговаться  ты  не  стал?
Ведь  не  всегда  всё  неизменно».

«Я  что-то  и  не  догадался»,  -  
Работник  тихо  говорит…
А  тут  Иван,  как  вихрь,  ворвался,
И  жизнью  взгляд  его  горит!

«Я,  барин,  встретил  сена  воз,
С  семёновских  лугов  то  сено,  
По  пять  рублей,  первый  укос.
Но  ведь  не  все  так  неизменно.

И  сторговался  я  по  три.
Загнал  во  двор,  там  разгружают.
Иди,  хозяин,  посмотри,  
Тебя  ведь  люди  уважают!»

И  барин  поспешил  во  двор…
Кивнул  Ивану  он  учтиво
И  к  первому  направил  взор:
«Ну  что,  зарплата  справедлива?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759107
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.11.2017

Мати завжди з нами

А  мати  наша  завжди  з  нами.
Її  присутність  –  оберіг.
Це  ангел  наш  і  наша  пам'ять,
Дороговказ  земних  доріг…

Вона  –  у  диханні  природи,
У  ароматі  всіх  садів.
Її  вершина  насолоди  –  
Це  блага  дочок  і  синів.

Вона  –  у  трепетанні  листя,
В  неспокої  тривожних  дум.
Її  молитви  щоб  збулися,
То  зник  би  в  світі  біль  і  сум.

Вона,  як  м’ятна  прохолода
Серед  спекотних  літніх  днів,
Як  промінь  сонця  у  негоду,
Як  спомин  безтурботних  снів.

Як  та  одна-єдина  пристань,
Яку  лишати  не  хотів.
І  хай  яка  далека  відстань  –  
Чекає  діток-кораблів.

Вона  –  у  щасті,  і  у  горі…
Вона  –  у  радості  й  біді…
Ти  знай,  коли  матуся  поряд,
Ті  дні  насправді  золоті!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2017

А про любов не буде жінка говорити…

А  про    любов  не  буде  жінка  говорити,
Бо  правда  схована  у  глибині  її  очей…
Хоч  скаже,  що  без  нього  їй  не  жити,
Це  зізнання  насправді  для  людей.

А  справжнє  почуття      -  в  іскристих,
Небесно  сяючих,  замріяних  очах,
Що  не  сховають  погляд  променистий,
Він  красномовніший  освідчення  в  словах.

Як  пощастить  вогонь  цей  запалити,
Освітить  він  і  темряву  ночей…
Не  буде  жінка  про  кохання  говорити  –
Вся  правда  схована  у  глибині  її  очей…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017

Три каменщика

Всем  миром  возводили  здесь  собор…
Не  проходил  строителей  отбор  –  
Нужда  была  и  в  людях,  и  в  трудах.
Руководил  строительством  монах…

Стараясь  сам  во  всё  всегда  вникать,
Работу  каменщиков  он  решил  познать.
И  выбрал  одного  среди  троих,  
Чтоб  рассказал  тот  о  трудах  своих.

Он  от  работы  злобно  оторвался,
И  голосом,  что  чуть  ли  не  сорвался,  
Ответил:  «Видишь  ту  плиту?
С  ударом  каждым  у  себя  я  жизнь  краду.

Резцом  по  камню,  как  ножом  по  сердцу.
И  всё  напрасно,  как  ты  не  усердствуй.
Я  постарел,  и  голова  седая,
Работа  меня  губит,  изнуряет.
Умру  я  раньше,  чем  собор  построят.
Я  недоволен  и  весьма  расстроен».


Вздохнув,  монах  к  другому  подошёл:
«Я  о  работе,  брат,  спросить  тебя  пришёл».
И  каменщик  спокойно  отвечал:
«Ты  посмотри,  что  с  камня  я  создал!

С  ударом  каждым  ловкого  резца
Работу  приближаю  до  конца
Стою  я  перед  каменной  плитой
И  благодарен  ей  за  результат  такой  –  

Семья  моя  в  комфорте  и  в  почёте.
И  это  всё,  благодаря  работе.
Я  отдаю  собору  всё  уменье,
он  дарит  мне  достаток,  настроенье».

А  после  встретился  монах  и  с  третьим…
Тот,  увлечённый,  его  сразу  не  заметил.
И  на  вопрос  монаха  о  работе
Он  отвечал  на  высочайшей  ноте:  

«Брат,  видишь,  я  сижу  у  каменной  плиты
И  высекаю  своё  счастье,  веришь  ты?
Из  камня  проступают  чудные  черты,
И  я  –  на  грани  сбывшейся  мечты!
С  касаньем  каждым  инструмента
Я  важность  чувствую  момента,

Ведь  достигаю  совершенства!
И  нету  большего  блаженства,
Чем  в  мире  жить  с  самим  собой,
Судьбу  творить  своей  рукой.

Вношу  я  вклад  в  то,  во  что  верю,
И  открываю  в  вечность  двери…
Не  суждено  собор  увидеть  –  
Меня  ведь  этим  не  обидеть!


Стоять  он  будет  сотни  лет
И  излучать  высокий  свет.
Как  символ  веры  и  спасенья,
Как  путь  к  надежде  и  прозренью
Как  правды  олицетворенье,
Для  Всемогущего  творенье!»

Послушав  пламенные  речи,
Монах  ушёл,  и  в  этот  вечер,
Он,  как  обычно,  размышлял,
Всё  думал  и  сопоставлял.

И  наконец,  уснув  спокойно,
Проснулся  он  вполне  довольным.
И  вот  на  следующий  день,
Распутав  дум  своих  плетень,

Он  принял  твёрдое  решенье.
И  без  малейшего  сомненья
Все  полномочия  свои  
Он  каменщику  передал  –  

Тому,  кто  третьим  говорил.
Он  оптимизмом  заразил,
Глубокой  верой  поразил
И  силой  духа  покорил.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758943
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.11.2017

Душа

Душа  ж  то  –  вічно  молода!
А  як  то  їй  в  старому  тілі?
Не  марно  спогад  відліта
В  роки  далекі  молодії…

Душа  ж  то  –  піснею  співа!
А  як  то  їй  в  сумну  годину?
Ото  ж  у  світі  недарма
Так  люблять  пісню  журавлину…

Душа  ж  –  широка  глибина!
А  як  то  їй  в  тісній  темниці?
Немов  обірвана  струна,
Як  замість  журавля  –  синиця.

Душа  ж  –  вона  завжди  жива!
Хоч  будь-хто  розтоптати  сміє.
Вона  ж  –  від  віри  ожива,
І  від  любові,  й  від  надії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758942
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.11.2017

Музика природи

На  струнах  неба  грають  ластівки
В  чеканні,  що  весна  в  душі  настане.
На  тлі  блакитнім  проводів  нитки
Так  вдало  служать  їхнім  нотним  станом…

За  струни  сонця  жайвір  зачепивсь,
Гойдаючись  на  стиглому  колоссі.
І  ранок  кришталевий  розчинивсь
У  літньому  жаркому  стоголоссі…

А  денна  спека  тишу  принесла,
Розірвану  лиш  трелями  цикади.
Гарячим  подихом  по  травах  провела
Зігнавши  птаство  на  вечірні  серенади.

А  день  вже  очі  втомлено  прикрив…
І  впали  роси  –  сльози  вечорові.
І  світ  натхненно  знову  забринів
Від  солов’їв  –  на  струнах  вічної  любові.

Чудесні  співи  сон  геть  проженуть,
І  наче  на  шматки  повітря  рветься.
Вони  на  струнах  ночі  виграють,
Торкнувшись  мрій  закоханого  серця.

І  в  душу  радість  трепетно  несуть,
І  хочеться  їх  слухати  і  жити…
Вони  ж  бо  знають  нашу  справжню  суть  –  
Захоплюватись,  вірити,  любити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2017

Разбитая ваза

Созвал  в  дом  мудрец  именитых  гостей,
Ведь  в  мудрых  беседах  шло  время  скорей.
Коллекцией  редкой  прославился  он,
И  в  каждый  шедевр  свой  был  просто  влюблён.

Часами  он  мог  говорить  об    искусстве  –  
Китайском,  французском,  испанском  и  русском.
И  в  этот  момент  озарялись  глаза,
И  выцветший  взгляд  вновь  сиял,  как  слеза.

Но  тут  свой  рассказ  вдруг  мудрец  прекратил  –  
Старинную  вазу  слуга  уронил!
Ещё  миг  назад  она  тешила  взор,  
Теперь  лишь  осколки  лежат,  как  укор.

У  всех  –  на  хозяина  взгляд  устремлён:
Какую  же  кару  придумает  он?
Но  мудрый  хозяин  остался  спокоен,
Как  будто  тот  факт  был  его  не  достоин.

Все  гости  старались  давать  указанья.
Неужто  слуга  избежит  наказанья?
-  Он  вазу  разбил  дорогую  твою!
Ответит  пускай  за  халатность  свою!

-  О  нет,  мои  гости,  -  мудрец  отвечал,  -  
Наказывать  тотчас  его  я  не  стал.
Я  слишком  расстроен  слугой  нерадивым,
А  в  гневе  никто  не  бывал  справедливым!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758767
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.11.2017

Жіночі мрії

Думки  химерами  плетуться  –
Стіжок  в  минуле,  у  майбутнє  крок…
Реальне  із  надуманим  зіллються,
І  мрії  долетять  аж  до  зірок…

А  потім  те  омріяне  дозріє,
У  серці  поселившись  назавжди.
І  стане  ціллю  колись  просто  мрія,
Й  тепер  без  неї,  як  у  спеку  без  води.

Надумане,  чи  вистраждане,  може,
Бентежить  кров  і  душу  бередить,
І  серце  мучить  і  тривожить,
І  змоги  не  дає  спокійно  жить.

Така  жіноча  суть,  що  світ  малює
З  мазків  уявних  і  надуманих  штрихів.
Неначе  в  снах  упевнено  мандрує
До  недосяжних  дальніх  берегів.

І  труднощі,  проблеми,  перешкоди
Сприймаються,  як  горе  чи  біда.
Це  все  тому,  що  ось  така  природа:
Жіноча  мрія  й  світ  –  не  співпада…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758766
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2017

Згадай себе…

Свою  життєву  «таку  мудру  зрілість»
Завжди  кортить  у  юну  душу  вкласти.
Та  добре,  що  на  те  є  Божа  милість,
Що  молодості  не  дає  пропасти.

Бо  в  юності  ще  досить  романтизму,
І  легкості,  свободи,  простоти,
Що  не  дає  сухому  прагматизму
Вмішатись  до  життєвої  мети.

Згадай  себе,  свої  думки  наївні
І  погляди  незвичні  на  життя.
І  хай  вони  будуть  тобі  не  дивні,
Хоч  і  нема  до  них  вже  вороття.

Тоді  ж  було  все  просто  й  зрозуміло  –  
Без  сумнівів,  двозначностей,  але…
Тоді  було  все  чітко  –  чорне  й  біле,
А  зараз  –  більше  сіре  і  мутне.

І  цей  радикалізм,  категоричність
Не  зупиняй,  на  жаль,  він  сам  мине.
Він  має,  мабуть,  ближчу  ідентичність
Із  правдою,  що  в  дітях  ще  живе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758764
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2017

Цена времени

Известным  став  миллионером,
Вполне  он  мог  служить  примером
Упорства,  силы  и  труда  –  
Не  отдыхал  он  никогда.

Душа  и  тело  на  пределе,
Но  все-таки  достиг  он  цели:
Всем  обеспечен  и  богат
Успехам  чрезвычайно  рад.

Ввиду  того,  что  никогда
Не  жил  без  тяжкого  труда,
Решил,  что  следующий  год
В  роскошной  праздности  живёт!

Но  не  успел  принять  решенье,
Какое  выбрать  утешенье,
Как  план  вдруг  резко  изменился  –  
Пред  ним  нежданный  гость  явился.

Мороз  по  коже  пробежал  –  
Пришельца  сразу  он  узнал  –  
Не  кто  иной,  как  ангел  смерти…
Записку  он  принёс  в  конверте.

И  в  ней  та  дата  роковая  
Через  мгновенье  наступает!
Он  опыт  в  бизнесе  имел
И  торговаться  захотел:

«Проси,  что  хочешь  у  меня,
И  жизнь  продли  хоть  на  три  дня!»
Но  ангел  всё  же  не  согласен…
«Спаси,  помилуй,  мир  прекрасен,
Дай  насладиться  хоть  денёк,  -  
Молил  богач,  -  отложишь  срок?»

Но  ангел  был  неумолим.
Нельзя  договориться  с  ним.
И  бизнесмен  от  горя  сник
Поняв  –  злой  рок  его  настиг.

Стараясь  овладеть  собой,
Смириться  с  горестной  судьбой,
Пытался  выглядеть  достойно
И  5  минут  просил  спокойно.

«Они  нужны,  чтоб  на  прощанье
Оставить  сыну  завещанье».
И  ангел  просьбу  ту  исполнил
«Ты  только  поспеши!»  –  напомнил.

И  зная,  что  конец  так  близко,
Он  сыну  написал  записку:
«Ты  время,  сын,  своё  цени!
Ведь  нету  у  него  цены.
За  миллионы,  что  я  накопил,
Я  даже  часа  жизни  не  купил!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758462
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 02.11.2017

Мудрий дощ

Мокра  темрява  обняла  цілий  світ,
Вкрила  прохолодною  печаллю.
Дощ  несе  непроханий  привіт,
Заховавши  зорі  під  вуаллю…

Винувато  стукає  в  шибки,
Звалює  вину  на  хмари  й  вітер…
А  я  швидко  вписую  в  рядки
Все,  що  встиг  мені  нашепотіти.

І  про  сонце,  що  десь  там,  в  кінці,
І  про  ранок,  що  розбудить  квіти,
І  про  сльози,  що  як  краплі  ці,
Можуть  руйнувати  і  живити…

Про  надію,  силу  духу,  оптимізм
І  про  серце,  що  покликане  світити,
І  про  совість,  яка  ще  не  архаїзм,
І  про  те,  що  треба  світ  любити.

Прочитаю,  коли  в  зливу  знов
Грім  заглушить  ці  слова  надії
І  ослабить  віру  і  любов…
Бо  ж  не  кожен  дощ  голубить  мрії.

А  тим  часом,  він  ще  не  мовчить.
Вабить  своїм  мирним  шепотінням…
Хоч  душа  у  розпачі  кричить,
Дощ  її  вколисує  терпінням.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2017

Мудра порада

Він  безтурботно  пив.  Не  день,  не  два  –  роки…
Він  марнував  життя  –  своє,  сім’ї,  родини.
На  просьби  не  зважав,  вмовляння  і  дзвінки,
І  ні  на  плач  дітей,  ні  на  слова  дружини.

І  ось  прийшов  той  час,  і  той  момент  настав,
Коли  він,  як  завжди,  вернувсь  після  застілля.
Дружини  і  дітей  –  нікого  не  застав…
Годинник  цокав  лиш,  як  голова  з  похмілля.

«Ну,  що?  І  ти  ідеш?»  –  промовив  чоловік.
«Усе  вперед  спішиш?  Не  вернешся  ніколи!
Це  лиш  мені  таким  лишатися  навік.
Вертатись  пізно  вже,  життя  не  йде  по  колу…»

Самотній,  він  ридав  і  думав:  «Як  же  так?
Як  жити  вже  тоді,  коли  вертатись  пізно?»
Годинник  цокотів,  підтверджував:  «Так,  так!»
Поради  він  не  мав,  бо  мізки  мав  залізні.

Та  мудрі  нам  дають  пораду  навіки,
Якщо  буває  так,  що  пізно  повертатись,
І  часу  вже  нема,  і  вже  пройшли  роки,
Й  не    вистачить  вже  їх,  щоб  правильно  почати,

То  знайте,  люди,  ви,  що  вихід  є  завжди.
То  ж  хочеться  усіх  вас  мудрості  навчити.
Адже  не  пізно  ще  вперед  собі  іти,
Щоб  правильно  усе  почате  закінчити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758460
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2017

Ветер и Цветок

Ветер  влюбился  в  прекрасный  Цветок.
Тот  стал  для  него,  словно  жизни  глоток.
Он  нежно  его  обнимал  и  ласкал,
Тот  запахом  чудным  ему  отвечал…

Но  страсть  свою  Ветер  не  мог  укротить.
Решив  всю  любовь  он  цветку  подарить,
Так  страстно  дышал,  всё  отдать  так  старался,
Что  хрупкий  Цветок  от  любви  той  сломался…

Расстроенный  Ветер  его  приподнял.
Теперь  свою  силу  и  мощь  он  унял.
Цветок  обнимая,  он  нежно  дышал,
Но  тот  на  глазах  увядал  и  сникал.

Вскричал  тогда  Ветер  :  «Ведь  всё  я  отдал,
Но  чувства  мои  ты  отверг,  не  принял.
А  значит,  любовь  не  оставила  след.
Выходит,  мне  места  в  душе  твоей  нет?!»

Цветок  же  не  слышал  тех  страстных  речей  –  
Он  тихо  угас,  как  иссохший  ручей.
Кто  любит,  пусть  помнит  –  любовь  ведь  не  в  силе,
Не  в  страстном  порыве,  что  сводит  к  могиле.

А  в  нежном,  покорном  и  долгом  терпенье,
В  заботливо-любящем  прикосновенье.
И  лучше  однажды  порыв  свой  сдержать,  
Чем  силой  и  страстью  все  чувства  сломать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758321
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.11.2017

Порив

Ридала,  плакала  душа…
Печаль  бриніла  стоголоссям…
А  вітер  розвівав  волосся,
Й  думки  не  знали,  де  межа.

Далеко  там,  за  виднокругом,
Дрижало  небо  в  громовиці.
А  поле  хвилею  пшениці
Його  благало  бути  другом.

І  серця  хвилювання  вічне
Злилось  із  грозовим  зітханням  –  
Тепер  в  єдиному  звучанні,
Що  аж  занадто  органічне…

А  вітер  кликав  до  свободи,
Закресливши  дощем  всі  плани.
Те,  що  вважалось  бездоганним,
Усе  безжально  він  пошкодив.

Хотілося  кудись  летіти,
Покинувши  таке  все  звичне.
Здавалось,  вітер  знову  кличе
Безповоротно  все  змінити.

І  розум  в  спішному  прощанні
Із  мудрістю  і  прагматизмом,
Якимось  дивним  магнетизмом
Притягував  свої  бажання.

Усе  в  єдиному  пориві  –  
Стихія  і  думки  незвичні  –
Такі  неждано-хаотичні
І  насторожено-щасливі.

Та  промінь  сонячний  несміло,
Щось  намагаючись  змінити  –  
Хоч  клаптик  неба  освітити,  -  
Усе  ж  зробив  своє  він  діло.

І  вітер  вщух,  і  все  затихло…
Природа  в  млосному  чеканні…
І  крапельки  грози  останні
Спадали  на  обличчя  тихо…

І  в  небі  –  сонячне  сіяння,
І  райдуга  крізь  крапель  призму,
І  в  серці  –  подих  оптимізму,
В  душі  –  смирення  і  кохання…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2017

А кажуть, що цінується відвертість…

А  кажуть,  що  цінується  відвертість…
Та  де  ж  вона  в  сучасності  людей?
Улесливість  –  до  тих,  хто  має  першість,
Презирство  –  це  до  тих,  хто  без  грошей…

А  щирість  справжню  можна  прочитати
Лише  в  дитячих  праведних  очах,
Що  бачать  душу  крізь  строкаті  шати
Й  фальшиві  посмішки,  нещирі  на  устах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2017

Напоминание

Машина  новой  марки  нарядно  так  сверкает,
А  он  –  её  водитель,  там  что-то  напевает.
И  на  душе  так  радостно,  и  в  чувствах  –  вдохновенье,
И  некому,  казалось  бы,  испортить  настроенье…

Объехав  осторожно  детей  двух  на  обочине,
Удар  вдруг  по  машине  услышал  сильный  очень  он.
Мгновенно  настроению  пришёл  теперь  конец.
 -  Зачем  ты  камень  бросил,  паршивец,  сорванец?!  –  

Разгневанный  водитель  кричал  так  пацану,
Назвав  машины  новой  высокую  цену.
 -  Простите,  уважаемый,  -  малец  пролепетал,  -  
Машине  новой  Вашей  вреда  я  не  желал.

Но  дело  в  том,  что  брат  мой…  он  болен…инвалид.
Коляска  опрокинулась  –  он  на  земле  лежит.
Я  не  могу  поднять  его  –  ведь  слишком  он  тяжёл.
Давно  мы  просим  помощи  –  уж  третий  час  пошёл.

Стоим  мы  на  обочине,  и  нету  больше  сил,
Но  ни  один  водитель  ещё  не  тормозил.
И,  не  имея  выхода,  пришлось  так  поступить.
Ведь  как  я  по-другому  мог  Вас  остановить?

Он  говорил  так  сбивчиво,  переборов  волненье,  
В  глаза  вглядевшись  пристально,  ища  там  сожаленье.
Водитель,  парня  выслушав,  был  просто  поражён,
Сдержать  пытался  слёзы  он  и  подступивший  ком.

Заботливо  и  нежно  он  мальчика  поднял,
И  слабую  ручонку  участливо  пожал…
И,  сидя  на  обочине,  травинку  искусав,
Тревожным  взглядом  мальчиков  он  долго  провожал.

Впервые  за  всю  жизнь  свою  задумался  о  вечном,
О  том,  что  жил  он,  как  в  раю  –  счастливо  и    беспечно,
Не  замечая  бед  чужих  и  от  того  не  зная,
Что  далеко  не  всем  дана  жизнь  лёгкая  такая…

К  своей  машине  подойдя,  увидел  знак  на  дверце  –  
От  камня  вмятина  осталась,  но  глубже  –  рана  в  сердце…
Стал  роковым  тот  вмятый  след,  который  сделал  камень  –  
После  беспечных  юных  лет  зажёг  он  в  сердце  пламень.

И  долго  юноше  служила  машина  новой  марки…
А  жизнь  ему  преподносила  удачи,  как  подарки.
И  сколько  раз  ему  механик  свои  услуги  предлагал,
Но  исправлять  ту  вмятину  водитель  строго  запрещал.

Она  была  напоминаньем  о  том,  что  в  мире  есть  беда,
И  чтоб  счастливые  об  этом  не  забывали  никогда.
Видать,  поэтому,  нередко  машина  с  дверцей  искажённой
Стояла  то  у  двери  храма,  то  возле  инвалидов  дома…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758144
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 31.10.2017

Вірші

Не  кожен  вірш  –  це  власна  біографія,
Адже  в  думок  –  широка  географія.
Якась  сягне  в  свою  далеку  мрію,
Котрась  чужу  окрилює  надію.

Одна  безцеремонно  в  душу  гляне,
А  іншій  –  дотику  до  серця  стане.
Одна  торкнеться  звичних  тем,  банальних…
Котрась  розбудить  світ  оригінальних.

Не  кожен  вірш  відтворює  сучасність.
Бо,  знову  ж,  думка  –  динамічна  власність.
Якась  живе  в  теперішньому  часі,
Злетівши  на  натхненному  Пегасі.

Котрась  в  минуле  крадькома  загляне.,
А  там,  дивись,  надовго  і  застряне.
Одна  в  майбутнє  сміливо  заскочить
І  оптимізму  в  мріях  напророчить.

Не  кожен  вірш  відтворить  настрій  вдало.
Одному  –  вже  й  подій  для  щастя  мало,
А  інший  –  вкутався  в  туман  печалі,
Ще  інший  –  крутить  радості  педалі.

Якийсь  –  хотів  би  піснею  звучати,
А  після  іншого  –  хотілось  помовчати.
Котрийсь  покличе  поспішати  жити,
А  ще  якийсь  примусить  говорити.

Вірші  –  це  настрій,  думка  і  бажання.
Це  –  сльози  й  посмішка,  зневіра  й  сподівання.
Це  слово,  до  якого  линеш  знов.
Це  –  зміст  життя,  це  правда  і  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758143
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2017

Українська хата

Українська  славна  біла  хата…
Тиха  пристань  для  стількох  доріг…
Тут  духмяний  запах  рути-мяти
І  спориш,  що  пнеться  на  поріг.

За  вікном  –  гаптовані  фіранки,
В  хаті  –  білена  до  свят  велика  піч.
Спів  дзвінкоголосих  півнів  зранку
Й  тепла  солов’їна  літня  ніч.

На  стіні  –  намолена  ікона
Кутається  бережно  в  рушник…
Наче  скарб  і  захист,  охорона,
Перший  у  нещасті  рятівник.

А  під  нею  –  пожовтіле  фото
Рідних,  справжніх,  дорогих  облич  –  
Тих,  що  пронесли  ознаку  роду.
В  літопис  життя  їх  свій  поклич.

В  свято  пахне  хата  пирогами,
Теплим  хлібом,  медом,  молоком.
Й  теплі,  зашкарублі  руки  мами
Стомлено  вмостились  за  столом.

Мамина,  бабусина  присутність…
Хтось,  можливо,  з  них  уже  не  тут.
Але  саме  тут  –  духовна  сутність,
Головне  в  житті  –  молитва  й  труд.

Українська  славна  біла  хата…
Скатерка,  ослінчик,  рушники…
Не  забудь  додому  завітати,
Де  живуть  або  жили  батьки.

Де  пройшло  дитинство  безтурботне
Росами  босоніж  по  траві.
Де  все  справжнє,  хоч  тепер  не  модне,
Бо  з’явились  цінності  нові.

Ти  ж  не  забувай  про  рідну  хату.
Час  знайди,  відвідай,  погостюй,
Обніми  рідненьких  маму  й  тата,
І  тепло  в  душі  своїй  відчуй.

Розбуди  в  ній  щирість  і  довіру,
Справжність  ту,  що  нам  дали  батьки…
І  надію,  і  любов,  і  віру…
Не  знімай  з  ікони  рушники…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2017

Бог в сердце

Созвал  семь  архангелов  Бог  на  совет,
Велел  им,  подумав,  дать  мудрый  совет:
-  Я  вижу,  что  люди,  мораль  преступая,
Спешат  пороптать,  за  что  жизнь  им  такая.

Они  нарушают  законы  мои,
Живя  без  сердечности,  веры,  любви…
Вы  мне  посоветуйте,  где  же  укрыться,
Чтоб  не  созерцать  их  угрюмые    лица.

Архангелы  думали,  что  ж  предпринять,
Какой  же  совет  могут  Господу  дать.
Один  посоветовал  в  горы  уйти  –  
Там  Бога  никто  не  сумеет  найти.

Другой  подсказал  в  океане  укрыться,
А  кто-то  –  в  лесах,  в  буйной  зелени  скрыться.
Но  их  предложений  Господь  не  принял…
И  тут  один  мудрый  архангел  сказал:

-  Ты,  Господи,  спрячься  в  сердцах  у  людей  –  
Надёжное  место  для  жизни  твоей.
Для  злых,  равнодушных  ты  будешь  закрытым,
Найдёт  тебя  тот,  кого  сердце  открыто.

Своим  предложеньем  архангел  помог  –  
К  такому  совету  прислушался  Бог.
И  если  ты  Бога  найти  пожелаешь,
Открой  своё  сердце  –  его  там  узнаешь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757821
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.10.2017

Не запізнись!

Був  звичний  день,  таких  –  немало.
Додому  він  прийшов  з  роботи…
Дружина  стіл  сервірувала  –  
Щоденні  клопоти  й  турботи.

Рішуче  взяв  її  за  плечі
І  глянув  якось  дивно  в  очі…
Вовтузився  надворі  вечір,
Змішавшись  з  темрявою  ночі…

«З  тобою  хочу  розлучитись!»  -  
Його  слова,  як  вирок  долі!
І  поглядом  вже  не  зустрітись  –  
Не  вистачає  сили  волі.

«Чому?»  -  її  німе  питання
Так  і  лишилося  відкритим…
У  відповідь  –  його  мовчання
І  її  розпач:  «Як  же  жити?»

Ніхто  вечері  не  торкнувся.
Вона  схолола,  як  кохання…
І  аромат  смачний  не  чувся,
Лиш  чулися  її  ридання.

Він  розумів  її  невтішність,
Та  що  ж,  коли  любов  минула.
Вже  інша  пробудила  ніжність  
І  звичний  світ  перевернула.

Щоб  не  здаватись  зовсім  підлим
І  трохи  згладити  провину,
Він  дав  угоду  їй  на  підпис  –  
Залишив  дім  їй  і  машину.

Вона  угоду  розірвала  
І  викинула  за  вікно…
І  знову  плакала,  ридала,
Бо  світ,  як  те  страшне  кіно.

Шматки  угоди  розлетілись,
Додолу  вітер  їх  змітав.
Як  мрії,  об  життя  розбились.
І  хто  ішов,  їх  в  бруд  топтав.

***

Він  не  страждав,  не  хвилювався,
Вона  ж  бо  стала  вже  чужа.
Лиш  за  роками  побивався,
Було  їх  справді  дуже  жаль.

Тих  двадцять  довгих  років  спільних
Тепер  для  нього,  як  тягар.
Хотілось  скинути,  і  вільно
В  любов  летіти,  як  до  хмар!

***

А  вранці  він  листа  побачив.
І  там  –  розлучення  умови:
Вона  усе  йому  пробачить,
А  він  призначить  термін  новий.

Щоб  місяць  ще  разом  прожити,
Благополуччя  вдаючи.
Щоб  сина  звісткою  не  вбити,
Ще  й  іспити  –  одна  з  причин.

І  ще…В  день  їхнього  весілля
Її  носив  він  на  руках.
І  от  тепер  вона  просила,
Щоб  цілий  місяць  було  так.

***

З  моменту  нового  кохання
Стосунки  були  на  межі.
Хоч  залишалась  спільна  спальня,  
Та  жили  люди  там  чужі.

То  ж,  після  довгої  перерви,
Несе  дружину  на  руках…
Незвичний  стан  лоскоче  нерви,
І  дивний  хаос  у  думках.

Захоплені  аплодисменти  –  
Така  реакція  у  сина.
Непередбачені  моменти  –  
Щаслива  усмішка  дружини.

І  він  лише  відчув  бентежність,
І  сум’яття,  і  фальш,  і  біль…
Але  майбутня  незалежність
Була  вже,  як  досяжна  ціль.

***

Та  з  кожним  днем  вже  легше  було
Цю  роль  придуману  зіграти.
Та  в  грудях  щось  пекло  й  тиснуло  –  
Те,  що  не  можна  розгадати.

В  ті  риси,  що  були  кохані,
Щодня  вдивлявся  мимоволі.
В  ті  очі,  що  враз  стали  тьмяні
Від  відчаю,  образи  й  болю.

І  незахищеність,  довіра,
Бентежили  його  щораз.
І  дивна  легкість  її  тіла,
Що  відчувалась  кожен  раз…

І  ось  упав  з  очей  серпанок!
Ось  чому  легке  її  тіло.
Помітив  він  в  черговий  ранок,
Як  вона  схудла  і  змарніла.

Стояла  біля  шафи  тихо
І  собі  одяг  підбирала.
А  він  помітив,  що  на  лихо,
Одежа  завелика  стала.

І  тут  він  рухом  несвідомим
Погладив  рідне  вже  волосся.
Й  до  болю  почуттям  знайомим
У  грудях  серце  зайнялося.

Він  притиснув  її  до  себе
Й  підняв  легеньке  її  тіло…
Вже  місяць  сплив,  й  нести  не  треба  –  
Угода  втратила  вже  силу.

Та  в  серці  все  перевернулось…
Пішов  до  іншої,  тієї.
Сказав,  щоб  все  скоріш  забулось,
Не  кине  жінки  він  своєї.

Ну,  а  дорогою  додому
Багато  думав  про  життя.
Чому,  піддавшись  «его»  злому,
Ми  топчем  справжні  почуття?

І  не  буденність  тут  буває  
Виною  краху  почуттів,
А  те,  що  люди  забувають
Значимість  кожного  в  житті.

І  він,  окрилений  коханням,
Розкішний  їй  букет  купив.
В  листівці  написав  признання,
Прощення  щиро  попросив.

І  обіцяв  до  дня  останнього
Її  носити  на  руках…
І  з  непідробним  хвилюванням
Летів  додому,  наче  птах.

Та  ждала  тут  його  новина  –  
Страшна  й  жорстока,  як  життя.
В  лікарню  відвезли  дружину,
Й  там  смерть  забрала  в  небуття…

***

Вона  була  смертельно  хвора…
І  поки  він  літав  між  хмар,
Жила  на  самоті  із  горем,
Несучи  мовчки  свій  тягар.

І  знаючи  про  неминучість  смерті,
Все  ж  турбувалась  про  родину.
І  хоч  судилося  померти  –  
Від  стресу  захистила  сина.

Зусиллям  волі  наостанок
Сім’ю  свою  все  ж  врятувала.
І  сину  в  пам'ять  образ  мами
В  коханні  й  щасті  залишала.

І  приклад  люблячого  тата,
Й  турботливого  чоловіка.
Не  зможе  син  інакшим  стати…
Обом  урок  життя  –  довіку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2017

Я хочу послухати тишу…

Я  хочу  послухати  тишу…
Вона  аж  до  болю  дзвінка.
Невже  усі  справи  залишу
Й  нарешті  дам  волю  думкам?

Чи  зможу  знайти  я  містечко,
В  якому  та  тиша  живе,
Щоб  звила  ідея  гніздечко,
І  визріло  слово  нове?

Я  хочу  послухати  тишу…
Самотній  не  мріє  про  це.
Римовану  думку  запишу,
Змудривши  логічне  кільце.

І  добре,  що  тиша  –  це  мрія
У  суєтнім  вирі  життя…
В  самотності  –  це  ж  безнадія,
Нестерпність  земного  буття.

Я  хочу  послухати  тишу,
Бо  плід  заборони  –  смачний.
Та  гамірний  світ  свій  не  лишу.
Він  звичний  і  рідний  такий…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2017

Притча о бабочке

Сквозь  маленькую  щёлочку  из  кокона  на  свет
Смотрела  жадно  бабочка,  желая  выйти  в  свет.
Она  изрядно  мучилась,  старалась,  что  есть  мочи,
А  человек,  всё  видящий,  помочь  желал  ей  очень.

Казалось,  всё  предпринято,  и  у  неё  нет  сил  –  
Тут  человек  с  усилием  кокон  ножом  раскрыл…
И  радостная  бабочка,  пытаясь  к  свету  взмыть,
Вдруг  поняла,  что  крылья  ей  не  суждено  раскрыть…

И  тельце  было  немощным,  и  слабые  движенья…
А  человек  с  надеждою  всё  жаждал  улучшенья.
Но,  к  сожаленью,  бабочка  такой  осталась  жить,
И  крылья  нераскрытые  пришлось  всю  жизнь  тащить.

А  вся  причина  в  помощи  –  не  знал  ведь  человек,
Что  добротою  бабочке  он  искалечил  век…
Жизнь  заставляла  бабочку  потратить  все  усилья,
Чтоб  сила  вся  из  кокона  вдруг  воплотилась  в  крылья.

И  в  нашем  мире  трудности  –  условия  полёта.
И  каждый  должен  крест  нести,  и  долго  терпит  кто-то…
Но  беды,  неприятности  нас  только  закаляют,  
А  их  преодоления  крепят  и  окрыляют.

***
Мечтая  о  грядущем,  у  Господа  просил:
-  О  Боже  всемогущий,  даруй  мне  много  сил!
А  Бог,  недолго  думая,  мне  трудности  послал,
Чтоб  их  одолевая,  я  вправду  сильным  стал.

Просил  у  Бога  мудрости  для  жизненных  учений,
А  Он  послал  проблемы  нелёгких  разрешений.
Решая  их,  я  мучился,  то  возносясь,  то  падая,
Так  многому  научишься,  и  результат  обрадует.

Я  так  просил  у  Господа  возможности  летать,  
А  Он  послал  препятствия,  чтоб  их  одолевать.
И  понял  я  однажды,  что  в  жизни  так  бывает,
И  трудные  победы  возносят,  окрыляют.

Желал  любви  и  света,  чтоб  был  уютным  дом,
Но  ближних  Бог  за  это  велел  согреть  теплом.
И  сердце  отдавая,  любовь  свою  даря,  
Я  осознал  –  ничто  ведь  не  происходит  зря.

Хотел  я  стать  богатым  –  у  Бога  стал  просить,
Чтоб  он  помог  мне  в  жизни  богатств  больших  достичь.
Но  дал  Господь  мне  разум  и  силу  для  труда,
Чтоб  я  работал  честно,  и  понял  я  тогда:

Мне    Бог  открыл  возможности,  хотя  просил  я  благ.
Я,  побеждая  сложности,  познал,  кто  друг,  кто  враг.
Мне  ничего  не  дарено  с  того,  что  я  просил,
Но  то,  о  чём  мечтаю,  в  трудах  я  получил.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757811
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 29.10.2017

Осінь

Вона  буває  непривітна,
Вона  підходить  непомітно…
Загляне  в  сад.
Вона  ще  гарна,  та  безсила,
Бо  вітер  обламав  їй  крила  –  
І  не  вернеш  назад.
Вона  ще  тепла,  та  вже  боса,
Опале  листя  вітер  носить,
Укривши  світ.
А  погляд  пташкою  полине
До  літньої  жаркої  днини  –  
За  сонцем  вслід.
Не  хочеться  впускати  осінь.
Там  –  сонце  ясне,  неба  просинь,
А  в  ній  –  туман.
І  безнадійний  сум  дороги,
І  біль  сердечної  тривоги,
Й  душевних  ран.
Холодна,  мокра,  прикра  осінь
Гнітить  думки  мої  ще  й  досі,
Тривожить  сни.
І  мокрим  листом  накриває,
З  зимою-сестрою  ховає
Привіт  весни.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757809
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2017

Балада про матір

На  руках  тримала  діток  мати  молода…
Сяяли  безмежним  щастям  очі  і  уста.
Всім  єством  своїм  відчула  цю  щасливу  мить…
Як  крізь  сон  вона  почула:  «Час  –  він  не  стоїть!

Шлях  твій  буде  кам’янистим,  довгим,  непростим.
Прийде  зрілість,  старість  стисне  обручем  міцним.
Але  знай,  що  материнство  сили  додає.
І  кінець  твій  кращим  буде,  ніж  початок  є…»

Та,  щаслива,  не  зважала  на  слова  такі!
Діток  бавила,  вслухалась  в  голоси  дзвінкі.
В  чистих  водах  їх  купала,  в  сонячних  квітках,
До  землі  не  доторкалась,  як  безпечний  птах.

Та  зненацька  ніч  наспіла  –  темрява  і  страх.
Діти  в  холоді  тремтіли  –  наяву,  не  в  снах.
Мати  до  грудей  притисла  зляканих  малих
І  сміливості  їх  вчила  у  пригодах  злих.

А  коли  зоря  зайнялась,  ранок  вже  настав,
Стрімка  скеля  показалась,  та  ніхто  не  став.
Не  зважаючи  на  втому,  мати  йшла  вперед,
Щоб  відчули  всі  потому  перемоги  мед…

***

«Кращий  день,  ніж  попередній,  -  зрозуміла  мати.
Силу  духу  і  хоробрість  я  змогла  їм  дати».
День  наступний  був  страшніший  –  небо  затягнулось.
Хмари  зла,  обману,  зради  над  всіма  зімкнулись…

В  темряві  блудили  діти,  загубивши  матір.
Та  вона  зуміла  вчасно  їм  пораду  дати.
«Очі  підніміть  до  світла!»  -  мати  попросила.
Понад  хмарами  розквітла  Надвисока  сила!

Діти  глянули  на  неї,  й  зникла  вся  тривога  –  
То  ж  матуся  своїм  дітям  показала  Бога.

***

Дні  проходили,  і  тижні,  місяці,  роки…
Час  –  по  молодості  тризна,  залишав  знаки.
Мати  зовсім  постаріла,  і  зігнувся  стан,
Вже  й  волосся  посивіло,  стиснулись  уста.

Але  діти  її  сміло  йшли,  здолавши  страх.
Коли  ноги  їй  боліли,  несли  на  руках…
І  коли  зійшли,  нарешті,  на  вершину  всі,
Мати  тихо  проказала:  «Це  –  кінець  путі…
Аж  тепер  я  знаю  певно  –  кращий  цей  кінець
Ніж  початок  мого  шляху,  він  –  життя  вінець…

Адже  діти  мої  можуть  йти  самі  вперед,
А  в  дорозі  здобувати  перемоги  мед.
І  вести  моїх  онуків,  вчити  їх  життя…
Я  ж  іду  від  вас,  рідненькі,  вже  без  вороття…»

***
І  стояли  її  діти,  і  дивились  вслід.
І  змітав  легенький  вітер  ледь  помітний  слід…
І  тоді  вони  кричали,  й  в  цьому  –  вища  сутність:
«Мати  –  це  не  спогад,  пам'ять,  це  –  жива  Присутність.

Її  бачити  не  в  змозі,  в  змозі  –  відчувати.
Лиш  вона  в  сльозі  солоній  може  проживати,
Бути  джерелом  для  сміху,  пристанню  в  печалі,
Може  дарувати  втіху  і  безмежні  далі…

Вона  –  перший  дім  і  карта,  по  якій  ви  йдете,
Ваші  почуття  й  закони,  по  яких  живете…
Шепіт  листя,  прохолода  в  спеку  неможливу,
Те,  що  справді  є  природним  і  таким  важливим.
Вас  не  зможе  розлучити  світу  круговерть,
Навіть  час,  причини,  відстань,  навіть  сама  смерть!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2017

Умова повноцінного життя.

У  світі  протилежності  –  не  для  забави.
Вони  –  умова  повноцінного  життя.
Це,  як  рука  –  потрібна  ліва  й  права,
Неначе  час  –  минуле  й  майбуття…

Рука  не  буде  лиш  відкрита,  чи  закрита,
Бо  це  уже  скалічена  рука…
Людина  не  буває  лиш  сердита,
А  пісня  не  завжди  лише  дзвінка.

І  крила  птах  згортає  й  розгортає,
Не  може  він  робити  щось  одне.
Коли  не  так,  то  він  і  не  літає,
Життя  його  трагічне  і  сумне…

Не  знавши  темряви,  ти  не  впізнаєш  світла,
Оціниш  в  спеку  ти  води  ковток.
Зрадієш  квітці,  що  в  саду  розквітла,
Побачивши  уже  сухий  листок.

Хто  не  зазнав  скорбот,  той  і  не  знає,
яка  це  радість  –  жити  і  цвісти.
Без  бід  і  горя  щастя  не  буває,
Без  них  життя  так  не  оціниш  ти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757626
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.10.2017

Говорят, кто-то выдумал скуку…

Этот  мир  чудесами  наполнен.
Оглянись  и  глаза  распахни!
Каждый  миг  чем-  то  важным  заполнен.
И  летят  сумасшедшие  дни…

Тусклый  свет  или  яркие  вспышки  –
Все  мелькает  со  скоростью  жизни.
Знаю  радость  я  не  понаслышке,
Но  и  горя  мне  хватит  до  тризны.

Ожидания,  встречи,  разлуки  –
Все  проходит  по  кругу  опять…
Говорят,  кто-то  выдумал  скуку,  -
Не  пришлось  мне  ее  повстречать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757625
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 28.10.2017

Прийми, як дар

У  тебе  був  не  той  життєвий  план,
«Сюрпризи»  долі  не  передбачались.
Літали  мрії,  як  самообман,
В  реалії  життя  вже  не  вміщались…

Диктує  юність  лінію  життя  –  
Таку  пряму,  чітку  і  зрозумілу.
І  молодість  вершить  своє  буття
Цілеспрямовано,  настирно,  сміло.

Та  все  ж  буває,  що  увесь  цей  лад
Ураз  порушиться  важким  ударом  долі.
І  серце  розривається  від  ран,
І  від  безсилля,  від  образи  й  болю.

І  лиш  тоді,  коли  ти  зрозумів  –  
Змінити  щось  тобі  вже  неможливо,  -  
Ти  виживеш,  якщо  ти  сам  зумів  
Засвоїти  цю  істину  важливу:

Приймай  життя  таким,  як  воно  є,
Не  думай,  як  усе  могло  би  бути.
З  любов’ю  й  вірою  приймай,  що  Бог  дає,
А  мрії  втрачені  старайся  ти  забути.

З  новими  силами  вертайся  до  життя,
До  світу,  до  сім'ї,  до  всіх    довкола.
Забудь  той  день,  коли  ти  майбуття
Вбачав,  як  морок,  там,  за  видноколом.

Заповни  світ  свій  світлом  і  любов’ю,
І  хай  до  відчаю  не  буде  вороття.
Щоб  кожен  день  був  плідним  і  змістовним,
Прийми  як  дар,  своє  складне  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757620
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.10.2017

Орудия дьявола

Коллекция  здесь  продавалась  очень  страшная,
Хотя  оформлена  была,  как  нечто  важное:
Стекляные  витрины  с  обрамлением,
Под  ними  –  инструменты  дьявола  для  обозрения.

Ведь  он  решил  продать  их  наконец
И  выставил,  как  дел  своих  венец.
С  кинжалом  Зависти  пристроен  Гнева  молот,
Чревоугодье  с  лицемерной  маской  «Голод»,

А  Вожделение  и  Ревность  –  там,  на  полке,
Чуть  выше  –  Ненависть  с  Уныньем  втихомолку.
А  Сребролюбие  и  Жадность  –  под  стеной.
Всё  с  ярлыками,  всё  с  названием,  ценой.

На  видном  месте  и  от  всех  отдельно,
Довольно  неказист,  на  удивленье,
Там  деревяный  клинышек  лежал,
На  ярлыке  хозяин  «Гордость»  написал.

С  ценой  высокой,  выше  взятых  вместе,
Лежал  он  явно  на  элитном  месте.
Один  прохожий  дьявола  спросил,
За  что  же  он  так  клин  тот  оценил.

И  так  ответил  дьявол  на  вопрос:
«Ценю  я  выше  всех  его  всерьёз.
Ему  не  мог  придумать  и  цены  я  –  
Надёжен  он,  когда  бессильны  остальные.

Как  только  в  голову  удастся  вбить  его,
Мне  больше  делать  и  не  надо  ничего.
Для  всех  орудий  остальных  откроет  двери,  
Ведь  гордость  в  человеке  будит  зверя!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757480
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.10.2017

Не знає син…

Самотня  хата  пусткою  вже  диха…
Ще  так  недавно  дихала  життям.
Від  безнадії  опустилась  стріха,
І  призьбі  вже  давно  нема  пуття…

Вже  рік  відтоді,  як  погасли  вікна-очі,
Бо  господиня  подалася  за  межу…
І  тільки  ночі,  літні  і  зимові  ночі
Старе  подвір’я  вірно  стережуть.

Лиш  в  тих  шибках  залишився  відбиток
Німого  суму  і  застиглої  сльози…
То  він  туманом  сивим  вранці  випав
І  впав  на  трави  краплями  роси…

А  син  обмочить  ноги  в  травах-росах,
Не  впізнаючи  мамину  сльозу…
Не  знаючи,  чому  такі  п’янкі  покоси,
Й  за  що  тепер  він  полюбив  сільську  красу.

Не  знає  він,  чому  так  важко  очі  звести
На  те  німе  і  тьмяне  вже  вікно.
То  ж  погляд  її  зболеного  серця…
А  скільки  ж  днів  надіялось  воно!

Чекала  й  виглядала  свого  сина  –  
Найближчу  й  найріднішу  їй  людину.
Надіялась  побачитись,  зустрітись,
Думками  і  любов’ю  поділитись…

Та  не  знайшлося  часу  для  матусі  –  
Сімʼя,  робота,  власні  діти,  друзі…
Тепер  вже  син  тут  садить  сад…
Чому  ж  він  не  зробив  це  рік  назад???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757476
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2017

Бути поряд – важче від розлук.

Кажуть,  випробовує  любов  розлука…
Та,  можливо,  це  не  зовсім  так.
Недосяжність,  як  солодка  мука,
Як  непійманий  у  піднебессі  птах…

У  розлуці  все  ж  любити  легко,
Бо  вона  художній  має  хист.
І  коханого,  що  так  далеко,
Розфарбує,  як  осінній  лист.

Адже  відстань  згладжує,  прощає,
Домальовує  щось  пензлем  мрій,
І  любимий  образ  прикрашає,
Обвиваючи  вінком  надій  .

І  жадані  зустрічі,  як  свято,
Ділять  довгий  час  на  «до»  і  «після»…
У  розлук    миттєвостей    багато,
Від  яких  народжується  пісня.

Коли  ж  разом  ви,  не  все  так  просто  –
Більше  буднів  і  турботи  більш    земні…
Від  кохання  глибини  і  росту
І  залежать  ваші  спільні  дні.

Справжнє  почуття  не  те,  що  може
Витримати  болісну  відсутність.
А  усе  ж,  напевно,  те,  що  гоже
Проявити  свою  справжню  сутність:

Це  коли  вночі,  і  вдень,  і  зрання
Ви  разом,  і  цим  ви  не  обтяжені…
Це  і  є  те  істинне  кохання  –
Коли  завжди  ви  взаємно  вражені…

Коли  погляд,  жест  чи  напівслово,
Навіть  думка  –  разом,  в  унісон…
Коли  так  –  то  все  у  вас  чудово!
Щиро  порадійте,  що  не  сон.

А  розлука  –  крок  до  нових  вражень.
Романтичний  все  ж  у  неї  дух…
Близькість  випробовує  на  справжність…
Бути  поряд  –  важче  від  розлук.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017

Рідна школа.

Для  мене  школа  –  це  надійна  пристань,
Дитинства  справжній  оберіг.
Колись  розділить  нас  і  час  і  відстань,
Та  школа  всіх  прийме  на  свій  поріг.

Сюди  ми  йшли  ще  зовсім  малюками  …
В  очах  –  то  радість,  то  печаль,  то  страх,
Бо  щойно  ми  тримали  руку  мами,
А  тут  стаємо  на  дорослий  шлях.

Ще  ніби  вчора  були  першачками,
Вдивлялись  першій  вчительці  в  лице,
Шукаючи  знайомі  риси  мами,
Простягши  руки  ,  наче  гілки  деревце.

Ми  підростаємо,  і  знову  дзвоник
Від  першовересня    новий  вмикає  лік,
І  вже  по  пояс  той  колись  високий  підвіконник,
А  за  плечима  –  не  один  шкільний  вже  рік.

Так  довго  ніби  тягнуться  уроки,
Та  швидко  тануть  тижні,  місяці.
І  так  нечутно  пробігають  роки,
Немов  спішать  за  нами  назирці.

А  школа  –  як  із  модного  салону:
Цвіте  і  кращає  ,неначе  чарівна.
І  всупереч  фізичним  всім  законам
З  роками  все  молодшає  вона.

А  наші  мудрі  вчителі
Знання  й  добро  несуть  у  світ  на  славу.
Вас  Бог  обдарував  великим  правом    -  
Почесна  Ваша  праця  на  Землі!

Ще  очі  Ваші  блиску  не  позбулись  –  
Душевні  сили  тратите  сповна,
Прикривши  молодість  душі  і  серця  юність,
Лягає  Вам  на  скроні  сивина.

І  закрадеться  думка  іншим  разом:
Та  сивина  –  то,  мабуть,  кожен  з  нас.
Це  той  букет,  який  даруєм    часом
З  незнань,  нерозумінь,  пригод,  проказ  …

І  хочеться  сьогодні  Вам  сказати
Найкращі,  щирі  і  палкі  слова,
І  школу  з  днем  народження  вітати,
Хай  йде  про  неї  слава  світова!

А  вчителям  ми  хочем  обіцяти
Прикласти  всі  можливості  і  сили,
Щоб  Ваші  всі  старання  оправдати,
Щоб  честь  свою  і  школи  не  зганьбили.

Бо  школа    -  це  не  просто  лиш  будівля,
Та,  де  кімнату  називають  «клас».
Це  дзвоник,  парти,  заняття,  дозвілля,
Це  діти,  вчителі,  це  кожен  з  нас.

Для  мене  школа  –  це  життя  частина,
Його  яскрава,  світла  сторона.
Коли  про  мене  скажуть:  «Це  –  Людина!»
То  вдячна  школі  буду  я  сповна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757330
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2017

Два вовки

Мудрець  онуку  істину  відкрив:
В  людині  кожній  –  боротьба  вовків.
Один  вовк  представляє  сили  зла
І  амплітуда  почуттів  у  нього  не  мала:

Амбітність,  ревність,  ненависть  і  грубість,
Ще  заздрість,  жадібність,  злослів'я,  скупість…
А  другий  у  життя    несе  добро,  
Без  нього  б  щастя  в  світі  не  було:

Любов  і  мир,  надію  і  покірність,
Добропорядність,  милосердя,  вірність!
Для  хлопчика  було  це  відкриттям.
Він  ще  не  думав  так  серйозно  над  життям.

 Тому,  замислившись,  онук  питає:
«Який  же  вовк  вкінці  перемагає?»
Дививсь  мудрець  в  дитячі  очі  ті,
Усмішку  заховавши  в  бороді…

«Запам’ятай,  дитино,  те,  що  чуєш  –  
Перемагає  вовк,  якого  ти  годуєш!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2017

Експеримент

Оратор  жваво  розпинався:
«Ви  всі  повинні  зрозуміти!
Я  твердо  сам    переконався  –
Свобода  необхідна  дітям!

Нехай  живуть  собі  ,  як  знають,
І  роблять  те  ,  що  заманеться!
Лиш  так  вони  нам  розкривають
Бажання  розуму  і  серця.

Та  тут  зненацька  перервався
Оратора  гарячий  виступ  –  
Господар  дому  сам  піднявся,
Всі  зрозуміли  –  буде  диспут.

Та  жестом  він  великодушним
В  розарій  гостя  запросив,  
І  той  здивований  був  дуже  –  
Бур’ян  там  все  заполонив!

Оратор  подив  свій  озвучив:
«Троянд  не  бачу  в  бур'яні!
Я  хочу  зрозуміти,  друже,
Про  що  ви  скажете  мені».

«Троянди  тут  росли  прекрасні,  –
Господар  гостеві  сказав,
Всі  сили  віддавав  я  власні,
Щоб  цей  розарій  процвітав.

Та  вирішив  в  один  момент
Город  лишити  без  втручання  –  
Такий  ось  вам  експеримент!
От  так  і  з  Вашим  вихованням!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757326
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2017

Серебро

Пожаловал  к  старцу  однажды  юнец:
-  О  мудрый!  Открой  мне  секрет,  наконец!
Своё  любопытство  не  в  силах  унять.
Неопытным  сердцем  не  смог  я  понять:

В  семействе  –  любовь  и  поддержка  царит.
Казалось,  что  счастью  ничто  не  грозит.
Но  вдруг  пониманью  наступит  предел,
Как  только  приходит  наследства  раздел.

Уходят  все  чувства  прекрасные  прочь,
И  как  не  прискорбно,  нельзя  тут  помочь.
Исчезнет  покой,  и  уйдёт  благодать,
Родных  примирения  не  увидать.

Но  тотчас  же  старец  ответа  не  дал,
А  юношу  тихо  к  окну  подозвал.
-  И  что  ты  там  видишь?  -  задал  он  вопрос.
-  Там  люди,  собаки,  кустарники  роз…

Извозчик  гоняет  своих  лошадей,
Спешит  паренёк  к  ненаглядной  своей.
-  А  вот  теперь  к  зеркалу  выйди,  дитя.
И  что  ты  там  видишь?  –  Лишь  только  себя.

-  Наука,  мой  друг,  здесь  совсем  не  мудра:
Везде  ведь  стекло,  но  добавь  серебра,
Забудешь,  что  жил,  всех  сердечно  любя,
И  ты  уже  видишь  лишь  только  себя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757175
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.10.2017

Сокири.

Пташиний  спів  лунав  многоголоссям,
І  вітер  смикав  за  чуби  дубків.
День  видавсь  звичним  і,  як  повелося,
Дубовий  гай  спокійно  гомонів.

Та  раптом  всіх  пронизала  тривога,
Напружено  зітхнув  дубовий  ліс,
Затихла  перелякано  дорога  –  
Дібровою  скрипів  зловісно  віз…

Жахнулись  молоді  дубки  від  страху
І  буйне  гілля  звели  догори.
Листочок  кожен  тріпотів  від  жаху  –  
На  возі  ж  бо  лежали  сокири!

І  швидко  так,  з  запалом  молодечим
Про  все  згадали  молоді  дубки:
Як  краплі  дощові  лягали  їм  на  плечі,
Як  трепетали  весело  листки.

Як  міцно  їх  сплелось  коріння
З  корінням  древнім  прадідів,  батьків…
А  попереду  ще  –  пора  цвітіння,
Їм  вітер  про  таке  нашепотів.

Тремтять  дубки  і  плачуть  безутішно,
А  дуб  старий  ласкаво  промовля:
«Чубата  юнь,  нам,  старшим,  навіть  смішно,
Чого  ридаєте,  неначе  немовля?»

«Як  нам  не  плакати!»  –  діброва  відповіла.
«Положим  буйні  голови  свої!
Там  ворога  –  сокир  –  ціла  могила,
То  ж  ляжем  молодими  до  землі».

«Ох,  дітоньки!»  –  старий  потряс  верхів’ям,
«Ніхто  нам  не  порушить  сон  і  мир.
Не  бачу  поміж  них  наших  братів  я  –  
Немає  топорищ  біля  сокир!

Запам’ятайте  назавжди  такий  наказ:
Хоч  ворогів  багато,  та  дарма!
Коли  між  нашим  ворогом  нема  нікого  з  нас,
То  сила  нам  ворожа  не  страшна!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757174
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.10.2017

Не в обладании наше счастье…

Не  в  обладании  наше  счастье,
А  в  нежелании  обладать.
Кто  не  стремится  к  деньгам,  и  власти,
Тот,  несомненно,  душой  богат.

И  тот  оценит  цветок  растущий,
Всех  ослепляющий  красотой.
Он  жизнью  дышащий,  он  –  живущий,
Хоть  и  ничей  он,  но  твой  и  мой.

И  тот  сорвать  его  не  стремится,
Чтоб  стал  ему  лишь  принадлежать,
А  вместе  с  нами  чтоб  насладиться,
В  душе  оставив  любви  печать.

И  красоте  его  все  будут  рады,
И  это  счастье  –  в  твоих  руках!
Цветы  сажайте  земного  сада,
Храня  богатство  в  своих  сердцах.

Кто  от  вещей  смог  освободиться
(Уж  очень  тленно  стремленье  к  ним),
Тот  может  подлинным  насладиться:
Богатством  духа,  умом  живым.

Кто  не  стремится  к  деньгам  и  власти,
Тот  несравненно  душой  богат.
Не  в  обладании  наше  счастье,
А  в  нежелании  обладать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757172
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.10.2017

У чому сенс життя?

У  чому  сенс  життя?  –  одвічне  запитання…
На  нього  кожен  день  є  відповідь  своя.
Можливо,  ти  живеш,  щоб  зрання  й  до  смеркання
Була  хвилина  кожна  заповнена  твоя.

Для  когось  –  вічний  труд,  для  когось  –  відпочинок,
Для  когось  –  сам  процес,  комусь  –  щоб  результат.
Один,  щоб  всім  відмовити  знайде  завжди  причину,
А  інший  безвідмовно  допомогти  всім  рад.

Сьогодні  щось  пізнав  чи  дав  комусь  пораду,
Когось  чомусь  навчив  і  сам  чогось  навчивсь.
Так  кожен  плідний  день  несе  свої  принади
І  радість  у  серця,  якщо  ти  потрудивсь.

І  ось  прийшов  той  день,  коли  ти  вдячний  Богу,
Що  дерево  зросло,  чи  квітка  розцвіла.
А  цього  б  не  було,  коли  б  на  допомогу
Рука  твоя  трудяща  так  вчасно  не  прийшла.

Життя  –  це  дійсно  труд  –  тілесний  і  духовний.
І  кожен  обере  тут  свій  пріоритет
І  не  залежно,  як  ти  виглядаєш  зовні,
Твоє  життєве  кредо  враз  змінює  портрет.

Якщо  ти  обираєш  духовність,  доброчинність,
Твої  фізичні  вади  ніхто  не  поміча.
Бо  все  твоє  єство,  уся  твоя  значимість
В  глибоких  і  бездонних,  і  сяючих  очах.

І  з  плином  часу  ти  нарешті  розумієш,
Що  все  життя  твоє  –  це  тисячі  дрібниць.
І  ти  мудрець,  якщо  прожити  так  зумієш,
Не  втративши  себе,  не  опустившись  ниць.

А  визначивши  те  –  суттєве  і  важливе
Не  для  слабкої  плоті,  а  те,  що  для  душі.
І  справді  сильний  ти,  якщо  усе  можливе
Зробив,  щоб  дотягнутись  до  верхньої  межі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756842
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.10.2017

Раптовий мороз

Тихо  падає  додолу  мерзле  листя  –  ще  не  жовте,
Бо    була  ж  надія  в  нього  на  майбутні  теплі  дні  …
Та  від  подиху  легкого  листя  зляканого  жовтня
Осипалось,  наче  сльози  смарагдово-крижані.

Ніжний  дзвін  лунав  ледь  чутно  –  кришталево-мелодійний,
Награвав  собі  етюди  і  осінні,  й  зимові.
А  на  землю  день  спускався,  такий  сонячно-надійний,
Та  дерева  вже  стояли  у  оголеній  журбі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756841
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.10.2017

По вірі нашій…

Один  із  тисяч  недоставлених  листів…
Він  міг  про  щось  важливе  розказати,
Новини  повідомити  хотів,
Та  не  дійшов  до  свого  адресата.

Чому?  Можливо,  щось  не  так!
Або  адреса  вказана  не  чітко,
Чи  з  цього  місця  вибув  адресат,
Зворотної  ж  адреси  щось  не  видно.

І  одинокий  лист  блукає  десь  по  світу,
Як  той  торішній,  змучений  листок…
Хоч  скільки  він  несе  в  собі  привітів,
Та  все  ж  загубиться,  коли  настане  строк.

А,  може,  десь  так  блудить  і  молитва,
Ота,  що  сказана  нещиро,  в  суєті,
Як  та,  відірвана  від  всіх,  коротка  нитка  –  
Не  ті  слова  і  настрої  не  ті…

І  як  той  лист,  шукає  свого  щастя,
Та  так  і  не  сягаючи  мети…
«По  вірі  нашій  все  нам  і  воздасться»  –  
Молитва  має  з  серця  прорости!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756839
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.10.2017

Лист до нареченої

У  світлій,  затишній  кімнаті
Сидить  замріяний  юнак.
Зітхаючи,  слова  крилаті
Виводить  на  нових  листках:

«Тебе  люблю  я,  о  кохана!
Для  мене  ти  –  ясна  зоря,
Ти  –  ідеал,  моя  жадана,
Твій  голос  –  пісня  солов’я…

Для  тебе  на  найвищу  гору
Я  без  вагання  піднімусь,
Через  вогонь,  біду  і  горе
Пройти  для  тебе  не  боюсь.

Перепливу  найширшу  ріку,
До  Місяця  я  долечу!
А  завтра  ввечері  я  прийду,
Якщо  не  трапиться  дощу…»

Хай  будуть  люди  красномовні  
Та  головне  –  не  лиш  слова…
Це  оболонка  –  та,  що  зовні,
А  справи  –  душу  зігріва.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756834
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2017

Мы ждем от жизни очень многого

Мы  ждем  от  жизни  очень  многого,
Как,  впрочем,  и  она  от  нас.
И  часто  осуждаем  строго
Очередной  её  проказ.

А  жизнь  –  она,  конечно,  сложная.
Но  ведь  зачем  иначе  жить?
Зачем  частично,  осторожно  
И  ненавидеть,  и  любить?

Ведь  в  чувствах  нет  –  наполовину,
А  можно  только  целиком  –  
Любить,  страдать  и  даже  сгинуть,
Но  …не  оставить  на  потом…

И  лучше,  если  скажут  прямо,
В  чем  ты  ошибся,  в  чем  ты  –  пас,
Чем  незаметно  роют  яму,
Клевещут  за  спиной  на  вас.

Пусть  много  есть  труднорешимого,
Но  совесть  ведь  –  главней  всего,
И  станет  пусть  она  вершиною,
Сознанья  мерой  твоего.

Мы  ждём  от  жизни  необычного,
И  интересного  мы  ждём.
И  если  жертвуем  привычками,
То  это  значит  –  мы  живём.

Живем,  приветствуя  случайности,
Себя  отдав  во  власть  судьбы,
И  даже  если  огорчаемся,
Мы  ей  несём  свои  мольбы.

И  пусть  случилось  непоправное,
Не  злись,  но  и  не  унывай.
Будь  человеком  –  это  главное,
И  благородство  не  теряй.

1989  год

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756833
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.10.2017

Матері

Скільки  тобі  довелось  пережити
Знає  лиш  Бог  і  ще  трішечки  я,
Але  твій  дух  не  зуміли  зломити,
Сильна  і  ніжна,  найкраща  моя!

Роки  пливуть  –  їх  не  в  змозі  спинити,
Але  навіщо  їх  хід  вповільняти,
Адже  це  ти  тільки  вмієш  так  жити:
Світ  цей  любити,  людей  поважати.

Кажуть,  що  можна  усе  вибирати.
Вибрать  не  можна  лиш  матір  нізащо,
Бог  не  дозволив  мені  тут  страждати  –  
Вибрав  він  сам  мені  маму  найкращу.

Рідна  моя,  найдорожча  людино,
Хочу  для  тебе  я  небо  схилити,
Хочу,  щоб  завжди,  щоб  кожну  хвилину
Ти  могла  в  спокої,  в  радості  жити.

Я  пам’ятаю  ці  лагідні  руки,
Що  мене  гріли,  ростили,  любили.
Хай  їх  так  само  цінують  і  внуки,
Дай  тобі,  Боже,  здоров’я  і  сили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2017

Ти – важливий!

Можливо,  ти  думаєш,  що  –  непримітний,
А  хтось  –  особливий,  потрібний,  елітний…
Послухай  історію  –  досить  просту,
І  ти  зрозумієш,  до  чого  веду.

Один  диригент  мав  багато  талантів.
Зібрав  він  оркестр  з  багатьох  музикантів,
Ефект  щоб  був  більший,  він  хор  підключив,
Налічував  той  десь    до  ста  голосів.

Спів  хору  підсилили  звуки  органа
І  труби  зі  стуком  злились  барабана,
І  безліч  музичних  усіх  інструментів
Створили  цей  твір  з  неповторних  моментів.

І  в  мить,  коли  музика  грала  фортіссімо,
І  зал  вже  піднявсь,  щоб  гукнути  «Бравіссімо!»
Зненацька  флейтист  свою  гру  припинив,
Неначе  хтось  тут  йому  очі  відкрив.

«Мене  ж  то  не  чують!  -  подумав  флейтист,  -  
Хіба  в  стоголоссі  оцінять  мій  хист?»
В  ту  ж  мить  диригент  подав  знак  зупинить
І  голосно  крикнув:  «Що  ж  флейта  мовчить?»

Бо  справжній  талант  має  досвід  і  слух,
І  фальш  не  пройде  мимо  серця  і  вух.
Без  флейти  вже  твір  не  звучав  досконало,
Бо  тут  кожен  звук  означає  чимало.

Так  кожного  з  нас  колись,  може,  бентежить
Та  думка:«  Нічого  від  нас  не  залежить…»
Невірно  це,  кожен-бо  –  значить  немало  …
Живи  так,  щоб  флейта  твоя  не  мовчала!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2017

Ночной этюд

Улыбнулся  месяц  холодом  вечерним,
Подмигнула  зорька,  падая  с  небес,
Нежно  обнял  ветер  тёплым  дуновеньем,
Важно  и  спокойно  поклонился  лес.

Соловей,  как  в  сказке,  вспомнил  чудо-песню,
Встрепенулись  ветки  ,  сбросив  тишину…
Ты  со  мною  рядом,  мы  с  тобою  вместе,
Две  души  создали  музыку  одну.

1990  год

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756647
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.10.2017

Місце Бога

«Ходім  до  церкви,  помолитись,»  –  
Так  батько  синові  сказав.
«В  неділю  хочу  веселитись,
Ти  Богом  вже  своїм  дістав!».  

Успішний,  впевнений,  красивий
Сідає  звично  за  кермо…
Моргнувши  дівчині  грайливо,
Кладе  покупки  і  вино.

А  тут  ще  пара  підоспіла,
Вмостилась  у  автомобіль
А  батько  знову:  «Це  не  діло!»
Переборовши  в  серці  біль,

Гукнув  вже  тихо  і  несміло:
«Синочку,  любий,  не  рушай!
Я  помолюсь,  щоб  Бог  був  з  вами,
Зажди  хоч  мить,  не  поспішай!»

А  син  жартує:  «Бачиш,  батьку,
В  машині  зайняті  місця,
Лиш  у  багажнику  є  місце
Для  Бога  твого,  для  Отця».

І  молодь  голосно  сміялась,
Видно,  був  дуже  вдалий  жарт…
Машина  швидко  віддалялась  –  
Колеса  сильний  дали  старт.

Вино,  розваги,  шум  і  швидкість,
І  «непомітний»  світлофор,
Й  занадто  аж  червоне  світло,
Й  заліза  груда,  як  укор…

Всі  четверо  у  лапах  смерті,
Машина  теж  без  перспектив…
Страшний  випадок  в  круговерті
Ці  молоді  життя  розбив.

Лише  багажник  відкотився…
Він  неушкоджений  лишився.
Така  його  була  дорога…
Вони  ж  там  «посадили»  Бога…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2017

Остров духовных ценностей

Давным-давно  был  остров  на  земле…
Там  жили  ценности  в  почёте  и  добре:
Любовь  и  Верность,  Гордость  и  Богатство,
Добро,  Познанье,  Радость,  Грусть  и  Братство…

Вдруг  все  заметили,  что  к  ним  пришла  беда  –  
Их  остров  стала  поглощать  вода!
Все  ценности  духовные  уплыли,
Как  будто  никогда  здесь  и  не  жили.

На  острове  осталась  лишь  Любовь…
Она  ждала,  что  всё  вернётся  вновь.
Но  ожиданье  стало  бесполезным,
Ей  ничего  не  оставалось,  лишь  исчезнуть.

Она  просилась  на  корабль  к  Богатству,
Но  то  с  Любовью  не  желало  братства.
Оно  твердило,  что  здесь  столько  драгоценностей,
Что  нету  места  для  каких-то  ценностей.

Тут  мимо  проплыла  на  судне  Грусть.
Любовь  подумала:  «Печально,  ну  и  пусть!»
Но  Грусть  просила  по  возможности  простить,
Ведь  в  одиночестве  она  должна  грустить.

Увидев  Гордость  на  огромном  корабле,
Любовь  просила  взять  её  к  себе.
Но  та  сказала:  «Ты  гармонию  нарушишь,
Мой  культ  своими  чувствами  разрушишь».

Услышав  музыку,  восторги,  смех,  движенье,
Любовь  надеялась  найти  там  утешенье,
Но  то  корабль  Радости  промчался,
Услышать  зов  Любви  он  не  старался.

Тогда  Любовь  отчаялась  совсем,
Поняв,  что  безразлична  она  всем.
Но  тут  раздался  голос  за  спиной:
«Пойдём,  Любовь,  возьму  тебя  с  собой!»

Её  спаситель  был  ей  незнаком,
И  не  могла  Любовь  не  вспоминать  о  нём.
Забыв  об  имени  спасителя  спросить,
Вопрос  к  Познанию  решила  обратить:

«Скажи,  Познание,  как  дальше  жить,
Кому  обязана,  кого  благодарить?»
Познание  смотрело  удивлённо:
«Была  то  Верность,  всё  определённо!»

И  заключило:  «Повторяю  вновь:
Лишь  Верность  может  сохранит  Любовь!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756335
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.10.2017

Философия чувств.

Безумие  творит  мечту  –  
Безудержную,  страстную,  большую.
Любовь  рождает  чистоту,
В  ней  пылкий  взгляд  и  нежность  поцелуя.
Душа  нам  дарит  теплоту,
Когда  она  сама,  как  жар,  пылает,
Но  человек  свою  мечту
Своими  же  руками  разрушает,
И  грубо  топчет  чистоту,
И  душу  пылкую  безумно  охлаждает,
Расчёт  и  трезвый  ум  приобретя.
Благоразумье  чувства  побеждает,
Оно  бесплодно.  Разве  что  дитя  его  –  
Холодный  разум.  –  Сердце  умирает.

1990  год.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756334
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.10.2017

Стараюсь у майбутнє не дивитись…

Стараюсь  у  майбутнє  не  дивитись,
Не  згадувати,  що  було  напередодні,
А  краще  тою  крихтою  насолодитись,  
Яка  від  радості  відпала  нам  сьогодні.

Стараюся  у  завтра  не  вдивлятись…
Можливо,  буде  гірше,  або  важче…
Не  треба  нових  труднощів  боятись,
А  все-таки  надіятись  на  краще.

Старатись  накопичувати  сили,
Зібрати  силу  духу  й  силу  волі,
Щоб  впевнену  ходу  не  підкосили
Нові  удари  й  повороти  долі.

Стараюсь  тим,  що  є,  задовольнятись,
Хоч  і  нестерпний,часом,  присмак  гіркоти…
Зате  я  в  очі  можу  подивитись
І  тим,  хто  поруч,  й  тим,  до  кого  йти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2017

Відпусти …

Над  морем  опускався  літній  вечір,
І  теплий  вітерець  лягав  на  плечі…
Дві  давніх  подруги  прогулювались  пляжем,  
І  тут  одна,  зітхнувши,  зауважила:

«Давно  хотіла  я  тебе  спитати,
Чи  зможеш  ти  мені  пораду  дати?
Чим  ближче  чоловіка  я  тримаю,
Частіше  в  нелюбові  докоряю,

Тим  збільшується  відстань  поміж  нами,
Втрачається  зв’язок,  що  був  роками!»
Та  подруга  не  зразу  відповіла…
Замислившись  на  мить,  таке  зробила  –  

Піску  вона  набрала  в  кожну  руку,
Наочно  демонструючи  науку.
Одну  долоню  враз  вона  стискала,
Піску  струмки  крізь  пальці  вислизали.

Друга  рука  –  розкритою  трималась  –  
Піщана  гірка  так  і  залишалась.
І,  посміхнувшись,  подруга  сказала:
«Хотіла  б  я,  щоб  ти  запам’ятала!

Цю  істину  не  забувай  ніколи  ти:
Як  хочеш  міцно  втримати,  то  відпусти!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756062
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2017

Найцінніший мій дар.

Я  втомилася  жити,  я  втомилась  від  болю,
Того  болю,  що  груди  розрива  на  шматки  …
Я  не  можу  радіти,  і  у  серці  поволі
Наскладалося  горя  за  роки,  як  віки.

Я  не  хочу  ділитись  ні  словами-думками,
Ні  бідою-нещастям,  що  не  всім  по  плечу.
Лише  крається  серце,  коли  лине  до  мами,
Лиш  вона  про  все  знає,  якщо  навіть  мовчу  …

Хочу  щось  пригадати,  та  дитинство  в  тумані  –  
Чи  таке  вже  далеке,  чи  таке  незначне?
І  забулися  мрії  та  дитячі  бажання,
Тільки  знаю,  й  не  снилось,  що  чекає  мене.

Та  воно,  мабуть,  краще,  що  напевне  не  знаєш
Ні  всього,  ні  частково  про  своє  майбуття,
Бо  ніколи  ти  точно  своїх  сил  не  вгадаєш,
Вони  з  часом  приходять  –  такий  принцип  життя.

Адже  кожному  стільки  в  цьому  світі  дається,
Щоб  могли  ми  тримати  ношу  цю  на  плечах,
Скільки  видержить  тіло,  скільки  вміщує  серце,
Коли  горя  є  вдосталь,  значить,  сильний  ти  птах.

І,  стріпнувши  проблеми,  не  картаючи  долю,
Йду  стрічати  буденність  –  так  завжди,  день  при  дні:
На  обличчі  –  усмішка,  очі  ж  сповнені  болю,  
Вони  –  дзеркало  правди,  тому  завжди  сумні  …

Раптом  думка  проб'ється,  що  комусь,  мабуть,  важче,
Хто  самотньо  по  світу  несе  долі  тягар  …
Вкотре  прошу  я  Бога,  щоб  зберіг  те  найкраще  –  
Чоловіка  й  родину  –  найцінніший  мій  дар.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2017

Настанова учителю

У  кожного  в  душі  є  іскорка  любові…
Усе  в  твоїх  руках  –  не  погаси  її!
Зумій  зробити  так,  щоб  всі  ідеї  нові
Були  такі  ж  вагомі,  як  істини  старі.

І  розпали  ту  іскру  своїм  гарячим  серцем,
Відкрий  дитині  кожній  життя  чудову  мить.
Хай  ця  наука  стане  прозорим  тим  озерцем,
Яке  ніщо  й  ніколи  уже  не  замутить.

І  не  замінюй  справжнє  яскравим  та  підробним,
Вчи  учнів  розрізняти  добро  і  підле  зло,
Не  бійся  видаватись  смішним,  немодним,  добрим,
Бо  в  щирості  насправді  взаємин  джерело.

І  ті,  хто  свято  вірить,  і  ті  ,  кому  байдуже,
Смиренні  й  дратівливі  –  з  них  кожен  –  Божий  син.
І  знай,  ми  не  достойні  судити  їхні  душі,
З  усіх  них  майже  кожен  в  душі  –  християнин.

То  ж  розбудити  віру  і  зворушити  душу  –  
Обов’язок  святий  твій  і  надретельний  труд…
І  кожен  нехай  скаже:  «Хоч  важко,  та  я  мушу!
Без  мене  їм  не  бути,  то  ж  недарма  я  тут!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756057
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2017

Детская вера

Тем  летом  стояла  большая  жара…
Два  месяца  засуха  всё  кругом  жгла.
Природа  стонала,  желая  дождя,  
И  вечер  вздыхал,  в  темноту  уходя…

Священник  созвал  всех  своих  прихожан  –  
Пришли,  как  обычно,  они  дружно  в  храм.
Откликнулись  все,  дабы  Богу  молиться,
Пусть  дождь  он  пошлёт,  чтоб  земле  освежиться…

И  тут  вдруг  по  храму  прошелся  смешок  –  
Мальчонка  зашёл  –  небольшой,  с  посошок.
Но  всех  рассмешил  и  не  вид,  и  не  рост,
А  то,  что  он  зонтик  с  собою  принёс.

Все  мальчика  начали  жизни  учить:  -  
Зачем  же  в  жару  тебе  зонтик  носить?
Но  он  удивлённо  смотрел  на  их  лица:
-  Ведь  вы  же  пришли  о  дожде  помолиться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756056
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.10.2017

Тихо падає сніг…

Тихо  падає  сніг,  і  природа  сумна…
Опустили  гілки  одинокі  ялини.
Все  завмерло  навкруг,  бо  надворі  зима,
Лише  думка  біжить  навпростець  по  купинах.

Зацепив  ненароком  ногою  сугроб,
Окунувшись  с  разбегу  в  снежинок  лавину
И  подумав  мельком:  «Хорошо,  что  не  гроб».
А  потом:  «Что  такое?  Ведь  я  с  Украины».

На  каком  языке,  чи  на  мові  якій  
Це  давно  вже  здається  мені  не  суттєвим.
Лиш  би  йшло  від  душі,  хоч  розладило  стрій,
Підкорившись  стихійним  думкам  цим  миттєвим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756054
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.10.2017

Бажання.

Я  хочу,  щоб  для  будь-якої  мрії
Ти  був  завжди  єдиною  межею,
І  щоб  ніколи  не  втрачав  надії,
І  завжди  жив  у  злагоді  із  нею.

Ми  разом  будем  до  кінця  іти.
Ти  ж  добре  знаєш,  я  –  не  просто  жінка:
В  життєвій  книзі,  що  читаєш  ти,
Я  –  перша,  й  ,  думаю,  остання  я  сторінка.

Із  всіх  твоїх  турбот  і  дум  
Я  взяти  хочу  хоч  би  половину.
І  раптом  хай  прийде  тобі  на  ум:
Хоч  як  нам  важко,  але  ти  повинен  

Всі  наші  біди  з  гідністю  долати,
Творити,  жити,  мріяти,  радіти,  -  
Крізь  сірі  будні  й  рідкі  свята
Потрібно  йти  і  це  життя  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017

Десять коров

Отправились  странствовать  два  моряка:
Судьбу  испытать,  молодые  пока.
Приплыли  на  остров  и,  чуть  погодя,
Увидели  странники  дочек  вождя.

Красавица  старшая  –  свет  среди  ночи,
А  младшая  –  так  себе,  скажем,  не  очень…
Вот  старший  моряк  вдруг  другому  сказал:
-  Мой  друг,  я  женюсь,  я  нашёл,  что  искал.

Моряк  помоложе  за  друга  был  рад,
Ведь  он  для  него,  ну  почти  что,  как  брат:
-  Ты  прав,  дочь  постарше  и  вправду  красива,
Умна,  привлекательна,  очень  учтива…

Но  на  полуслове  тот  друга  прервал:
-  Ты,  брат,  извини,  но  не  всё  я  сказал.
Увы,  ты  не  прав,  я  на  младшей  женюсь,
Нашёл  своё  счастье  и  здесь  остаюсь.

Моряк  удивлённо  на  друга  смотрел,
Как  будто  был  слеп  и  лишь  только  прозрел.
-  Готов  ты  быть  с  нею  всю  жизнь  дни  и  ночи?
Она  ведь  такая…  такая…  не  очень…

Но  гордый  моряк  замечанья  отшил:
-  Я  сделаю  так,  как  вначале  решил.
И  друг  поплыл  дальше,  чтоб  счастье  искать,
Жених  же  собрался  сватов  засылать.

Но  в  племени  все,  кто  силён  и  здоров,
Должны  за  невесту  десяток  коров.
Пригнал  наш  моряк  свой  десяток  на  выкуп,
А  вождь  говорит:  -  Уважаю  твой  выбор.

Согласен  я  старшую  дочку  отдать,
Такую  красавицу  выбрал  ты,  зять!
-  Нет,  вождь,  ты  не  понял,  -  моряк  отвечал.
Хочу,  чтоб  ты  младшую  дочь  мне  отдал.

-  Ты  разве  что  шутишь!  Она  ведь…  не  очень,
Судьбу  одинокую  ей  я  пророчил.
Но  твёрдо  моряк  наш  стоял  на  своём…
Тогда  вождь  решил:  -  Три  коровы  возьмём.

Не  стоит  она,  чтоб  весь  выкуп  принять,
И  честно  я  вынужден  это  признать.
-  Но  именно  десять  коров  я  плачу,  -  
Сказал  твёрдо  странник,  -  Да,  я  так  хочу.


На  том  порешили  и  свадьбу  сыграть…
Так  быстро  прошли  год  за  годом  лет  пять.
И  в  странствиях  друг  не  забыл  моряка,
Решил  навестить  своего  земляка.

Он  в  гости  приплыл  на  своём  корабле
И  видит  –  всё  так  же  на  этой  земле.
Но  вдруг  –  незнакомка  шагает  тропой,
И  женщина  та  –  красоты  неземной…

Заходит  он  в  гости  –  сидит  его  друг,
И  дети  резвятся,  играют  вокруг.
И  входит  красавица,  та,  что  он  встретил,
Навстречу  бегут  ей  счастливые  дети…

-  Знакомься,  дружище,  с  женою  моей!
-  Второй  раз  женился,  и  столько  детей?
-  Нет,  что  ты,  такое  бы  мне  не  приснилось.
-  Но  как  так  случилось,  она  изменилась?!

-  Узнал  бы  ты  сам  у  неё,  милый  друг!
И  гость  чуть  смущённо  стал  спрашивать  вдруг:
-  Прости  за  бестактность,  но  помню  я  очень,
Какая  ты  раньше  была,  ну…  не  очень.
И  в  чём  здесь  секрет  красоты  неземной?
И  что  же  за  чудо  случилось  с  тобой?

Жена  отвечала:  -  Любовь  и  забота,  
Приятные  хлопоты,  дом  и  работа…
А  муж  мне  помог  (будь  всегда  он  здоров!)
Понять,  что  я  стою  десятка  коров.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755744
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 17.10.2017

Тобі

Чомусь  пишу  «поеми»  про  чужих  –  
Про  добрих  і  про  злих,  та  не  про  тебе.
Хіба  немає  в  мене  слів  таких,
Які  б  тобі  сказали  все,  що  треба?

Але  хіба  потрібні  нам  слова,  
Коли  ми  знаєм  все  з  тієї  миті,
Як  погляди  зустрілись  і  нема
Вже  таємниць  між  нами,  всі  розкриті.

І  хто  сказав,  що  почуттів  нема?
А  як  би  ми  несли  цю  ношу  поодинці?
І  хто  б  втішав,  коли  вже  сил  нема,
Коли  вже  відчай  переповнив  вінця?

Недарма  кажуть  –  в  радості  й  біді…
І  хоч  моментів  радості  так  мало,
Вона  подвоїться,  і  вже  хвилини  ті
Поможуть,  щоб  терпіння  не  пропало.

І  горе  наше  ми  розділим  вдвох  –  
Хоч  трішки  легше  нам  від  цього  стане.
Ти  не  здавайся,  нам  поможе  Бог,
І  те,  про  що  ми  мріємо  –  настане.

Ти  не  здавайся,  я  ж  у  тебе  вірю,
І  це  мене  тримає  на  плаву.
І  поки  ти  несеш  любов  і  віру,
Лиш  доти  я  надією  живу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017

Я скажу від усіх приречених…

Чому?Це  зболене  до  краю  
Питання  розпачу  у  змучених  батьків.
«Чому  й  за  що  моє  дитя  страждає,
Ніхто  ж  насправді  цього  не  хотів?»

За  що?  Це  рідних  вічний  крик  довкола.
Де  той  промінчик  в  цій  страшній  безодні???
Ніхто  не  зна  й  не  знатиме  ніколи,
Бо  це,  напевно,  промисел  Господній.

Я  скажу  від  усіх  приречених:
Калік,  душевнохворих,  інвалідів:
-    Ми  неспроста  живем  між  забезпечених
Здоров’ям,  щастям  і  добром  сусідів.

У  кожного  із  нас  –  глибока  місія,
Життя,  якого,  звісно,  не  просили.
Це  ще  не  Божий  суд,  це  лиш  комісія,
Це  перевірка  витримки  і  сили.

Ми  неспроста  у  цьому  злому  світі,
А  щоб  додати  людяності  вам,
В  душі  щоб  милосердя  пробудити
І  дати  волю  серцю,  не  словам.

Немало  нас,  але  й  не  так  багато,
Щоб  зупинити  цю  духовну  кризу.
Життям  своїм  ми  хочемо  сказати:
-  Спиніться  ,  люди,  не  летіть  донизу.

Стрічайте  ранки  і  радійте  з  цього,
Радійте  сонцю,  й  квітці,  що  розквітла.
І  пам’ятайте,  що  багато  в  кого
Немає  й  часточки  в  житті  такого  світла.

Цінуйте  кожну  мить  життя  земного,
Його  не  лайте  в  час  невдачі  спересердя.
Існує  шлях,  ви  не  схибніться  з  нього:
Глибока  віра,  участь,  милосердя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2017

Полная чаша

На  философии  студенты,  открыв  конспекты,
Всегда  готовы  записать  наук  аспекты.
Но  тут  профессор  вдруг  зашёл  с  прозрачной  чашей,
Сказав:  «Сегодня  мы  поговорим  о  жизни  нашей!»

Профессор  поднял  чашу  виртуозно  
И  на  присутствующих  посмотрел  серьёзно.
Её  наполнив  крупными  камнями,
Спросил  своих  студентов,  не  полна  ли.

Согласно  все  кивнули,  мол  полна,
Действительно,  заполнена  она.
Тогда  открыл  он  баночку  горошка,
Засыпав  чашу,  он  потряс  немножко.

Горошек  занял  место  в  промежутках.
Все  согласились  –  чаша  полная,  не  в  шутку.
Тогда  профессор  хитровато  подмигнул
И  в  ту  же  чашу  он  песка  сыпнул.

Песок  занял  всё  место,  что  осталось,
И  чаша  также  полной  оказалась.
Тогда  из  под  стола  достал  он  кружку
И  вылил  в  чашу  воду  по  макушку.

Потом  профессор  заключил  серьёзно:
-  Та  чаша  –  ваша  жизнь,  всё  очень  просто.
А  камни  –  то  семья,  здоровье,  дети  –  
Всё  то,  что  самым  главным  есть  на  свете.

Горошек  –  то,  что  важно  для  вас  лично:
Работа,  дом,  автомобиль  приличный.
Песок  –  то  остальное,  мелочи,  детали,
Без  них  вполне  бы  мы  существовали.

Должны  отчётливо  понять  мы  вместе  с  вами:
Заняться  прежде  нужно  всем  камнями.
Определить  свои  приоритеты,  
Понять  все  жизни  важные  секреты.

Займитесь  тем,  что  вам  приносит  счастье.
В  семье  с  детьми  примите  вы  участье.
Не  сыпьте  в  чашу  вы  песок  сначала,
Чтоб  никогда  вас  жизнь  не  огорчала.
Ведь  если  для  камней  не  станет  места,
То  ваша  жизнь  –  неполноценна,  неуместна…

Но  тут  профессору  вопрос:  «Вот  мы  не  знаем,
А  в  этом  опыте  вода  что  объясняет?»
Профессор  улыбнулся:  «Вы  не  забыли  
И,  значит,  опыт  удался,  раз  вы  спросили.

Вода  доказывает  нам,  что  в  жизни  каждой,
Пусть  даже  самой  занятой  и  плотно  слаженной,
Найдётся  места  хоть  немного  для  веселья,
Для  смеха,  отдыха  и  сна,  и  для  безделья».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755729
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.10.2017

Донечці!

Для  всіх  будь  справжньою  й  помітною,  немов  лілея,
Навчить  хай  сили  і  корисності  ехінацея.
Будь  вишукано  благородною,  як  та  троянда,
В  ромашки  скромності  візьми  в  свої  принади…

Завжди  будь  квіткою  для  нас  –  привітна  й  тиха,
І  в  душу  хай  не  залетить  пелюстка  лиха.
Не  гнись  ти  від  життєвих  гроз,  як  стиглий  колос,
І  знай,  для  тебе  зацвіте  твій  гладіолус!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017

Втрачена краса.

Як  пишна  наречена  в  ошатній  білосніжній  сукні,  милує  очі  райська  яблунька  своїм  рясним  багатообіцяючим  цвітом  навесні.  Влітку  укриває  всіх  густим  холодком,  а  восени  та  взимку  зачаровує  рясними  коралами  яскраво-червоних  терпкуватих  плодів,  які  цілу  зиму  приваблюють  багатьох  рідкісних  птахів  своїм  неповторним,  яскравим  виглядом  та  оригінальним  смаком.  А  вона,  частуючи  усіх  гостей,  поступово  втрачає  свою  самобутню  красу…  

Стоїш,  наче  диво,  сумна  і  велична.
Застигла  казково  у  гордій  красі.
На  сніжному  фоні  така  екзотична,
Як  спомин  про  осінь,  усмішка  весні.

Уквітчана  рясно  плодами  смачними,
Приваблюєш  погляд  людей  і  птахів…
Неначе  оазис  посеред  пустині,
Чи  жаданий  острів  в  просторах  морів.

Та  спокій  недовго  твій  може  тривати  –  
Краса  без  любові  холодна,  як  сніг.
Тому  ти  і  вабиш  гостей  всіх  пернатих,
Щоб  всім  довести,  що  краса  –  це  не  гріх.

Ти  любиш  плодами  птахів  частувати  –  
Принади  ж  свої  ти  втрачаєш  щодня.
Своїм  відчуттям  ти  не  можеш  не  знати,
Що  стане  звичайним  твоє  убрання.

Не  будеш  обвита  червоним  намистом
Своїх  пурпурових,  тих  райських  плодів,
Не  будеш  вражати  віночком  барвистим,
Світитись  теплом  серед  злих  холодів.

Пропала  окраса,  неначе  омана  –  
Лиш  сльози  рожеві  на  білому  тлі  …
Та  тішить  ще  думка  –  не  все  так  погано
На  нашій  старенькій  і  грішній  Землі.

Не  будеш  ти  гордо  і  пишно  сіяти,
Та  жертва  твоя  не  звелась  нанівець,
Адже  тебе  вдячність  буде  зігрівати
Маленьких,  гарячих  пташиних  сердець.

І  прийде  твій  час  –  в  недалекому  квітні  –  
І  знов  прилетить,  може,  інший  вже  птах.
І  в  пісні  своїй  проспіває  привіти,
Ховаючи  радість  у  білих  квітках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755726
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.10.2017

Мені потрібно небагато…

Не  хочу  я,  щоб  було  добре  все.
Хай  буде  щось  одне,  але  насправді:
Нехай  моїй  родині  повезе,
І  щастя  тут  поселиться  назавжди.

Та  лиш  поправка  в  мене  є  одна  –  
Родина  в  мене  трохи  завелика,
Тож  хай  щастить  тут  кожному  із  нас,
Не  обминувши  ні  дитя,  ні  чоловіка.

А  друзі  всі  мої  –  то  теж  рідня  –  
Єдина  і  міцна  велика  сила,
Як  та,  гартована  в  бою,  міцна  броня,  
Що  кожного  від  кривди  захистила.

А  в  моїх  друзів  теж  родини  є.
То  ж  хай  і  їм  буде  удача  в  домі.
А  ворогам  хай  так  в  житті  везе,
Щоб  аж  забули  нас  вони  по  всьому.

Не  хочу  я,  щоб  було  добре  все.
Хай  лиш  у  всіх  буде  і  щастя  й  спокій,
Щоб  у  розмові  не  боятись  зачепити  за  живе,
І  словом  ранити  когось,  хоч  ненароком.

Сміятися  щоб  щиро,  від  душі,
І  знати,  що  так  кожному  на  серці…
І  всю  любов  відбити  у  вірші,
Як  в  чистому,  прозорому  озерці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2017

Впиши добро на жизненном листе

О  человек!  Ты  сказочно  богат
На  теплоту,  внимание,  участье…
Отдай  их  людям,  и  они  в  стократ
Тебе  вернут  всё,  посчитав  за  счастье!

Начни  с  простого  –  отдавай  пока
Лишь  тем,  кто  тебе  вправду  симпатичен.
Поверь,  уменьшится  наверняка
Тех,  кто  казался  раньше  безразличен.

Поверь,  заметишь  вскоре  ты  остатки  –  
Участья  кладезь  ведь  неисчерпаем!
Дари  его  теперь  всем  без  оглядки  –  
Кто  равнодушен,  и  кого  не  знаем.

Придёт  момент,  когда  ты  вдруг  заметишь  –  
Немного  тех,  кто  малосимпатичен…
И  ты  сердечной  добротой  засветишь
Для  тех,  кто  вроде  бы  казался  безразличен.

И  также  незаметно  утвердится
Желание  помочь  не  за  «спасибо».
И  сердце  жемчугом  бесценным  заискрится,
Зажжённым  от  божественного  света  неба.

И  не  грусти,  что  кто-то  не  оценит
Всего,  что  искренне  проделано  тобою.
Ты  знаешь  ведь,  к  великой  цели
Ведёт  тебя  Господь  своей  рукою.

И  эту  промыслительную  руку
Узнать  старайся    в  шумной  суете…
Запомни  непростую  ту  науку  –  
Впиши  добро  на  жизненном  листе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755566
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2017

Аби лиш нікому біди не завдати …

Я  –  тільки  піщинка  в  космічній  безодні,
А,  може,  -  краплинка  у  товщі  води  …
Чи  маю  я  значення  в  книзі  Господній,
Чи  так,  випадково,  занесло  сюди?

Залишиться  спомин,  про  те,  що  я  була,
Чи  хвиля  безпечно  знесе  в  небуття?
Це,  мабуть,  важливо,  коли  не  забули.
Ти,  значить,  записаний  в  книгу  Буття.

Та  все  ж  для  піщинки,  мабуть,  головніше
Не  видатись  каменем  надто  колючим,
Щоб,  раптом  спіткнувшись,  поранив  хтось  душу,
Чи  тіло,  чи  серце  образив  болюче…

Коли  ж  мені  краплею  випало  стати,
Хай  буде  вона  не  занадто  солона,
Хай  стану  дощем,  щоб  врожай  дарувати,
Чи  тим  джерелом,  де  вода  прохолодна.

Коли  ж  я  –  сльоза,  то  нехай  у  маляти,
Що  більших  проблем,  аніж  радість,  не  знає,
Чи  зронить  мене  хай  розчулена  мати,
Стрічаючи  сина  з  далекого  краю.

І  хай  швидкоплинно  збігають  всі  дати,
І,  може,  не  лишу  про  себе  я  спомин,
Аби  лиш  нікому  біди  не  завдати,
А  жити  порядно,  по  Божих  законах.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2017

Пчела и муха

Шалью  невесомой  заполняет  луг
Аромат  цветочный  далеко  вокруг.
Посвящая  небу  свой  прекрасный  цвет,  
Синие  ирисы  ветру  шлют  привет.

С  нежным  ароматом  пополам  с  росой,
Розовые  розы  дребезжат  слезой.
Царственные  лилии,  головы  склоня,
Чувствуют  начало  солнечного  дня.

Пчёлы  над  цветами  трудятся  с  утра.
Солнечное  лето  –  чудная  пора!
Маленькая  пчёлка  первый  раз  в  пути  –  
Белоснежных  лилий  не  смогла  найти.

Мимо  пролетавшую  попросила  муху,
Увидав  в  ней  опытную,  мудрую  старуху:
«Подскажи,  любезная,  где  найти  здесь  лилии?»
«Лилий  я  не  видела.  Грязи  –  изобилие!

Там  –  канава  мутная»,  –  муха  проворчала.
«Там  есть  кучи  мусора,  лилий  –  не  встречала!»
К  ним  пчела  постарше  присоединилась.
И,  узнав  в  чём  дело,  очень  удивилась:

«Надо  же!  Как  странно!  Я  везде  летала,
Что-то  грязь  и  мусор  я  не  замечала,
Но  зато  я  вижу  океан  цветов,
Аромат  их  сладкий  закружить  готов.
И  своё  всё  время  я  там  провожу…
Знаю  я,  где  лилии,  хочешь,  покажу?»

***
Мы  ведь  тоже  разные  и  на  них  похожие…
Кто-то  –  сам  отзывчивый,  видит  всё  хорошее.
Кто-то  –  в  сердце  чувствует  мерзкое,  дурное,
И,  как  эта  муха,  видит  лишь  плохое.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754354
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.10.2017

Іронія часу

Хотілось  підсніжник  в  віршах  оспівати,
Як  перший  провісник,  як  промінь  весни.
Не  встигла  слова  я  найкращі  дібрати,
Як  ряст  і  фіалки  розвіяли  сни.

І  зелень  навкруг  соковито  налилась,
І  подих  черемхи  збиває  думки,
Бджолина  сім’я  у  дуплі  поселилась
І  з  першим  промінням  цілує  квітки.

А  там  соловей  розбудив  всю  долину:
Кульбабу,  дзвіночки,  траву  череду;
Метелик  барвистий  ромашку  покинув
І  вибрав  троянду  собі  молоду.

Заквітчану  землю  не  просто  впізнати  –  
Немов  наречена  у  пишнім  вінку.
І  щойно  лиш  жайвір  насміливсь  співати,
Як  чути  жниварську  вже  пісню  дзвінку.

А  час  так  летить,  що  не  в  змозі  догнати,
Хоч  як  поспішай  і  прискорюй  ходу  …
Хотілось  підсніжник  в  віршах  оспівати  –  
Пора  вже  копати  жоржини  в  саду…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754341
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.10.2017

Тепер так легко пишуться вірші…

Тепер  так  легко  пишуться  вірші…
Це  не  талант,  це,  мабуть,  просто  зрілість.
Мої  слова,  що  линуть  від  душі  –  
Це  дар  мені,  що  зветься  Божа  милість.

Рядки  влягаються  ,  як  трави  молоді,
Що  в  ритмі  танцю  слухаються  вітру,
Як  легкий  бриз,  як  кола  по  воді  –  
Тихенько  й  ніжно,  як  видіння  світле.

І  хочеться  побути  в  самоті,
Подалі  від  усіх,  де  лише  я  і  вітер,
Згадати  юність,  роки  молоді
Із  безтурботним  яблуневим  цвітом,

Коли  наївне  все  і  трепетно-п'янке,
Непіввідоме,  малозрозуміле,
Коли  майбутнім  часом  все  живе,
В  минулому  копаючись  невміло.

І  хочеться  сказати  щось  значне,
Про  що  раніше  ще  не  говорили:
Що  все  проходить,  і  життя  мине,
Тож  жити  треба,  щоб  щодень  був  милий.

І  вже,  здається,  виросли  слова,
І  ,  начебто,  вже  й  сказано  немало,
Та  головного  все-таки  нема,
Найважливішого  я  все  ще  не  сказала…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2017