| Сторінки (2/118): | « | 1 2 | » |
В Нових Боровичах синиця весну кличе, тріщить сорока жене зимну мороку.
Груша в садку спить, поруч сніговик стоїть. Весні крутить дулі, славить борулі. Та як не крути, зимі доведеться піти. Скоро вже тепло настане, сніг розтане, ніхто й плакати не стане.
Набридла усім зима-бабця (матері їй трясця). Стара від сонця шкандибає похмуро, ковтає ожеледь-мікстуру кричить весні «Куди преш, дуро!». Весна-молодиця, мовчить, спочатку. як годиться. Суне собі потроху мов та невістка Явдоха, яка своє діло знає, стиха усе до рук прибирає. Посвятила жінка у храмі свічі, що народ зве «громничі» бо від блискавки й грому боронять людей й солому. Кладе хрести іконі, промовля молитви і стороннє:
- Була в мене вередлива свекруха. (В ім’я Отця і Сина і Святого духа). Усе було тітці немиляще :то кісткою стане у горлі лящик, то хата не білена, то в городі свині. Чому невістки завжди винні? Кортило побажати : «Щоб твій язик відсах!» (Отче наш, що є на небесах») Ніяк відьмі не догодиш, Скаже слово – мов гострий ніж. Зиму всю терпіла я (Нехай буде воля Твоя). А потім зігнала з пічки свого Панька, дала йому копняка. Так, мов його опікли вуглі (Як на небі, так і на землі). Смикнула за рідкі вуса (І не введи нас у спокусу ) Збудували ми за літо нову хату й настало у житті свято. Немов би на спині виросли крила (Бо Твоє є Царство, і сила ). Зі свекров’ю нині не сварюся, називаю «матуся», як засумує у розлуці, посилаю на поміч онуцю. Пошли нам, Боженька сонце у кожне віконце, а на городі дай розсаді тінь. (Амінь).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780342
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2018
Десь простір є: в думках або за рогом,
Між натовпу байдужого тілами,
Й самотністю, що здатне отруїти.
У місці тому варто намагатись.
Там назавжди без нервів і образи,
Пробач свою країну не казкову,
Серед буття, у панцирі зі шкірі.
Нехай душа віддасть життю подяку
То ж, обраний, не бійся бути старим,
Поринь у сон міцний після турботи,
Енергія прийде, чуття любові,
Підуть дорослі діти, не очікуй.
Є красота, природи барви,спокій,
Суниць та квітів аромат над часом,
Бджолиний гул, повітря прохолода,
Уяви дотик. Істини немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
Поміж двома календарями, шановані панами й трударями, Зійшлися Маланка, Василь і Щедрий вечір, покликали скоромне з втечі. Шкварки, кров’янку, домашню ковбасу, на смальці кутю і … Тю! Студент, як звуть тебе? Хома?! На чубі сивина, смаглявий мов кавій… Це не про тебе повість «Вій»? Сідай-но з нами, покуштуй. Хоч слобожанин ти, хоч вуй.. Насипай холодець, кинь ті книжки, хай їм грець! В руці чарка, на думці Одарка. Як закохався й втратив сон, прими з горілкою сальтісон. Душу гріє замість кальсон. Сторчать бурсаки у місті, мов курки на насісті. А у селі повітря чисте, садки, баштани, льняне поле, щастя-доля. Гуляй, студент, тепер в тебе воля! На цьому світі ми завжди чиїсь діти. Батько, бува, за святковим столом, сміється аж чолом, ховається за пирогами, що спекли мамо. Питає малеч ( нас) : «Бачите мене ?» Ми разом : «Не бачимо Вас!». Приказка така, замовляння на віка. Тому й донині є достаток у родині. Не кажи, Хома, «ні», краще хильни. Візьми соленій огірок. щоб вчився урок, капусти щоб виросли вуса, грибочок – за поповських дочок. Як догідно в пузі співаймо «Ой, у лузі…» В хаті пісні, бесіди. А на дворі ж як весело! Іванко вдягся Маланкою, безпорадною господаркою, Василем одяглась Явдоха, стала місячним богом. Іде компанія селом, велика числом. Шумлять у пітьмі – Циганка з дітьми, Баба й Дід, Коза і Кіт, Ведмідь з Москалем, Чорт з Глитаєм, натовп Розбишак- не обминути ніяк. Маски- пики, за ними музики, таланти місцеві на сніговій сцені. Галасує почот, мов зграя качок. Ходять, щедрують, господарів шанують. Пироги й гроші у людей хороших. А як господарі не чемні, до зла причетні, то знімуть їм ворота, добавлять турботи. Нема темних сил, де Маланка і Василь. Прийняли й Хому, дали повну суму.
Викуп нестиме.
Добрі люди, щасти вам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
Сонечко над стріхами людям на втіху затрималось ледь,
на шкереберть. .
Сонцеворот, щоб повнився Род, йде в народ.
На Спиридона ночі нема поклону, хоч снігу повно.
Засипа двори, посіва городи. Натрусив вже, годі!
Дітлахам в нагоді : жбурляють сніжками, бігають стежками,
тепло під кожушками.
З часом – буде клопіт, та не з-за чобіт.
Зростає хлопак, танцює гопак,
На дівчат зиркає, червоніє мов буряк. Ще б пак!
Квітне дівка, мов під засів нивка, гадайте, батько й мати, як заміж віддати.
Морока як вередлива й нівроку.
– Ганзя йди-но мести хату!
-Калита сьогодні, тату!
-Ганзя, кидай сніг до тину!
– На вечірку що надіну?
Взяла мати лозиняку, доня йде без переляку:
Хату мести, сніг вбирати та худобу годувати.
У самотній бабці Мотрі хата скраю, вечора чекає.
Там зберуться молодії мов гриби в сковороді.
Вечорниці – це подія!
Намішали тісто на відварі любистка.
Коржа спекли, Калитою нарекли.
Медом вкритий, в середині пробитий,
під сволокою вирує, вкусити пропонує.
В макитрі вареники : з вишнею, картоплею. З пічи натопленої.
А парубкам – із попілом та сіллю, щоб не квапились з весіллям.
Каша до риби (святий Андрію, спасибі), голубці з капусти,
на столі не пусто.
Доки зійде зірка рання - жарти й залицяння. Парубки кмітливі, дівчата соромливі. Пісні гарні линуть.
А поки ніч на дворі, вогнище створять. Палає на околиці, на поміч сонцю. Свято триває, не має донця.
Зима стукає в стіни хати Гарпини, стирчить під вікнами, слухає півня. Птицю беруть в хату, починають гадати.
Як вибере пити водицю - сватів зашле п’яниця, як до дзеркала підскоче – бабій сватати захоче,
як почне зерно клювати, буде чоловік багатий.
Несе Гарпина півня з насісту, той почав зерно їсти.
Слава Пречистій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2018
Крутихвіст на пургу щиріть зубки : вкушу.
Хутро дибки, очі швидкі, в пащу б рибки.
"Цип-цип, дрібнота, виглянь на моє у-шу!
Підкрадусь тишком-нишком, когітки навшпиньки
Мишу бачиш, ні? Оптика в ціні. Гризуни, де ви,
Як не під снігом-оберігом?! Завмру."
Нишпорить лис місцевий.
На голодний шлунок сліду візерунок
Склався у безперервне SOS.
В лісостепу сплячому оздоровчий крос,
під холод собачий!
Від вітру не вкритися, залишається молитися :
Сонцю за хмарами, ялинам старим, вогняним кулям,
Що над полем промайнули….Тявкнув на них, лапкою дриг,
А під снігом чистим - «сніданок туриста». Мабуть, комусь надоїв.
От і не доїв.
Дух природи, дав нагороду - своїй частці, псової масті.
Тьху погоді, що на боці уродів.
Зла завірюха лізе у вуха,
Світ затуляє, голчасто пуляє.
"Забирайся, падлюко, не приховуй люки.
За кожним - миша. Киш-но…!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2018
Пузатий Пацюк,
колишній байстрюк,
Роззявляє пащу серед прокурених хащей.
Жодний характерник не підніме вареник,
Поглядом хитрим,
кашлем-кахикою,
вусатою пикою.
А цей, схоже, може.
Коваль Вакула грає
скулами,
тримає дулю.
В жупанці.
Пошана на лиці ще з вулиці.
Мовляв, нема життя та й годі, ні в хаті, ні в городі.
Ні в ковальні, ні в шинку.
А все через жінку.
Примхлива Оксана, під узвар з круасаном,
Послала.
Вакула їй – сала. Ще й ковбаси.
Ну і для краси: духи, пудру.
Та дівча немудре.
Бач, її вроді й віку личать черевики.
Цяцьки царські.
Втім, твір не про Московію (не дай Боже їй здоров’я).
Щоб вона гепнулася, від чвар порепалась,
Від злості протухнула, від підлості опухла.
Кацапцьке плем'я рабське - одубіло б зненацька.
А на Диканці – різдв’яні танці, гучні колядки.
Тривають Святки. Кум – до куми, сніг на килими,
Хрест на ікони, на столі скоромне.
Перша чарчина солодка, мов дівчина.
Тож, і зайти є причина.
На грудях моністо, у хаті чисто. На дворі місяць став.
Д’як до Солохи притулився трохи.
Чуб із Свербигузом з пагорба – юзом.
Шукають компанію у розговілому стані.
Молодь з чувалами, зірка з дітьми малими.
Щастя мали би!
Коханій черевички - з полтавської крамнички.
Он у яку даль гоняв коваль.
Пацюк дав адресу, чорта, що возить з Одеси.
Дорого, та пес з ним.
Плітниць їсть заздрість, сватання – не марність,
Молодята раді.
Отак й було насправді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2018
Мирволю бонвианству.
А как же! Если льзя.
Фемины, други, явства-
Прелестная стезя!
Розовощеко супясь,
Напрягши струны жил,
Не озираюсь всуе
На годы, что прожил.
Работать - так до пота,
Любить - так до венца,
Еще стволится что-то
У этих строк писца.
Откуда взяли моду
Канючить и стенать?
Проблема? Дай ей в морду,
Припомнив ее мать!
А если Высший некто
Решит, что твой черед,
Скажи слова респекта
И в лучший мир, вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768990
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 31.12.2017
Був продавній Бог такий – Колодій, спонукав до шлюбних дій. А ще до примирення-злагоди, віталися веселі заходи. Здобути для дівчини черевики – заняття для парубків одвіку. Тож стоїть посеред площі стовп, здертися на нього щоб. Гладкий мов гарматне дуло, не одного звідти здуло. Вареники з сиром їдять усім миром. З маслом та сметаною, чаркою не останньою.
Піп Іван - пан галасливий Пив, а ніс ставав мов слива. Погляд соколиний до горілки лине, права рука до шкварки, ліва – до корчмарки. Нишпорить тилами життєлюб незламний. Вона йому – ляпас за нахабну капость. Піп Іван регоче, розговітись хоче. Попадя у від’їзді, цнотливість залишив на призьбі. Хвацько проповідь читає, оковиту наливає. Як корчмарка не люб’язна, додає промові власне : «Не пийте миряни, горілку окаянну! Ведіть життя тверезе, гостріть на шаблях леза. Коней тримайте спритних, а ворогів – битих». Щойно недругів спімнув - сморід з вулиці дмухнув. У дверях з’явився гість, трібний як у горлі кість. То з Мордору (де роївся) причвалався піп Паісій. В бійках сто зламав кадил цей мудило із муд..л. Тіканув з болот мокшан на свята в казацький стан. Глашатай царя казав, що вкраїнці ловлять гав, гроші самі віддають, молодицям можна вдуть. Прибув, прийнявся за це і отримав у лице. Люд примирення святкує, та стервом бути не вартує. Хоче вкрасти щось кацап, козаченькі його – цап! До дівок охочий – заплювали очі. У шинку грозитись став – все отримав без застав : копняків та стусанів, кочергою по спині, келихом по дині (це від господині). Піп Іван не довго думав, як почув «Рятуйте, куме!», московитську каламуть : «Брата старшого заб’ють!». "Як врятуєш москаляку, що чорта цілує в сраку?!» – прогудів отець Іван, нахиливши третій жбан. Й навмання хрестом огрів, камилавку де узрів. Іскри між баньків мордвина, матюки із хавки свина – москалюга мов у сні : розійшлись некріпосні. Наостанок перед тим, як бодав Паісій тин, підбальорив його в пах наш місцевий ієрарх. З ним і царство павучине розхрестив (шляхетний вчинок!). Втім до свята.
Тиждень цілий («Бабським» зветься) бути милим. Та терплячим до жінок, їх дивочних витівок. Неодруженним – колодки в одяг заплели молодки, та завзятий одинак відкупитись знає як. Щоб поліно не кріпили і ходу не тяготили – гроші дасть, ще й оковиту молодій юрбі. Сердиту - Мару палять : «Геть, Зима! Мерзни відтепер сама!» Навздогін злим хуртовинам, вітрюганам, хмарам сивим – вже опудало горить, кличем весни майорить. Ой, не спиться на Масницю, мрій солодка полуниця - дівки варять холодець. З ніжок курячих, свинячих, баранячих, накінець. З тих «Ніжкових заговин» був ужиток ще один – на кісточках ворожити. До весілля най дожити. Пролетять аж від комори у ворота - мине горе. Переліт – підуть свати. Кинь – оженешся і ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017
Затримай погляд, що застряг у венах,
Гілок, одягнених в зелене чи прозоре.
Якщо не поливаєш вдома квітів,
Хоча б не заважай деревам в часі.
Так іноді буває необхідно
Зайти у ліс, на вірність присягнути
Цій, не найгіршій у країні частці,
Землі під небом, хащами закритим.
Є в цьому і мистецтво, й насолода,
Щоб мати стильний вигляд, не спішити.
Дозволить те годинник надкоштовний,
Взуття із шкіри дикого створіння.
А птах сіренький, що кружляє верхом,
Виспівує, гніздечко в’є, полює,
Ховається від сокола пруткого,
Себе несе вільніше, аніж денді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
"Хто з них крутіший?"– мовлять. Отакої...
Світ деградує просто на очах.
Стає героєм, хто в ефірі скоїв
Кривавий та невичерпаний жах.
Самці-гравці кремезної статури,
Що люто б'ють попереду думок,
Самиці-шльондри, ладні на тортури,
Щоб зваблюючи, мати вигляд ОК.
Книжки – в сміття, цінують пружне м'ясо.
В мережах вереск: "Гроші над усе!",
Ведуть споживачів бажання рясні,
З життя безглуздя – в негламурну смерть.
Блакитна куля, зброї в ній безмежно.
Уперте людство в пошуках кінця.
Чужий Великий брат уважно стежить,
Як б'ються рептилоїдні серця.
Не буде видно з космосу картини,
Коли війна підніме чорний смог.
Стають земляни гірше ніж тварини.
Гірка розплата, незбагненний Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2017
Досить красти : пани і холопи,
Та майстрити кишені в труні,
Замолити щурячий ваш клопіт,
За хабар не освятиться, ні.
Досить, гетьмани, видні старшини,
У брехні, зневажати народ.
Усі біди, що трапились нині –
Від всесилля зелених банкнот.
Чверть століття ділили й хапали.
Замість віри, єднання, труда -
«Хата скраю», тому і напали
Вороги. Відусюди біда.
Схід - кривава кацапська навала,
З тилу - зрада тихенько іде.
Слізьми вмилась земля та сховала
Кращих воїнів й мирних людей.
Щоб здолати орду цю безбожну,
Загартовуйся, пий лише мед.
Як війна, то у ній мусить кожний,
«Душу й тіло покласти». Вперед!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766251
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2017
***
Закоханий юнак кинувся до клумби,
Дівчина, що поруч, схвально сміялася,
Квіти тривожно завмерли:
Кого з них торкнеться рука смерті?
***
Усі мої плани зруйнував Всевишній,
Лише вірші тішать душу,
Йду із сапою, думаю про рими...
***
Бродячі артисти увійшли до нашого міста,
Одяг їхній пошарпаний, обличчя стомлені,
Віддам їм грошик, що припас для вина...
***
Повітряний змій рветься з рук моїх,
Відпущу його, і загине.
Як не зрозуміє він щастя мотузки?
***
Трапляються дні, коли хмари застилають небо,
Велично нерухомі вони у відсвітах вечірнього сонця.
І здається, що зараз серед них
З'явиться хтось зі святих,
Махне рукою : "Шлемо вам вітання!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765643
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.12.2017
Дивує грудень: сніг навпіл с дощем,
Навколо все, мов ковдра, накриває.
Земля, вологою наповнена ущерть,
Дасть врожаю в казацькому цім краї.
Перед вікном схвильоване дитя :
«Чи не застрягнуть у Мороза сани?»
Прохання від маленького життя
Під Новий рік є, перше і останнє.
Не ковзани, не торт і не планшет.
Найголовніше – що іде від серця.
В очах сльозинки, шепотом лише:
«Хай тато мій живим з війни вернеться…».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2017
***
Камень с оттиском сандалии,
Добытый из самих недр,
Держит следопыт в руках своих.
Кто же, неведомый, проходил здесь вечность назад,
Когда не были написаны Священные книги?
***
Нескончаемы дороги времени...
В полуночном отражении месяца,
Что скользит по глади тихой реки.
В безудержном празднике явления солнца,
Сиятельного императора на небосводе полдня...
Простая мысль заполняет сознание мое,
Водою источника, глотком утоленья:
"Жизнь бесконечна. Словно цикада,
Оболочку покинув, устремляется она странствовать.
В миры, где мы называем себя людьми
И миры, где нам есть другие названия".
***
Попугай на плече купца
Настороженно взирает
На суету незнакомого города,
Слушает непонятную речь,
Вцепившись в складки одежд.
Он не упорхнет в ближайший лес.
Разучился летать, но узнал взамен
Что нужно этим людям вокруг.
И стал презирать прямоходящих.
Как и хозяин его.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764628
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 07.12.2017
Минувшие дни, затаив дыхание,
Пустились нам вслед
Невесомым перышком птицы Забвения.
Кто теперь слушает шелест подсолнухов,
Неубранных осенью крестьянами?
***
Песок прилип к спине моей,
Речная тина обняла кувшин вина...
Богат тот, у кого есть время
Наблюдать жизнь стрижей,
Что вьют гнезда на отвесном берегу.
***
В дуновении ветра чую пороха
И смазки ружейной запах.
Чужая армия вошла в край мой.
А дома, где пока звучит смех,
Отбрасывают тени руин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764435
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 06.12.2017
***
Не дали плодов мне труды алхимии,
Годы опытов словно вода ушли в песок.
Бедность и насмешки – вот и все успехи мои.
Одежды дырявы, а взгляд хранит печать тревог.
Что ж, склонюсь над бумагой смиренно,
Стану выводить текучие знаки.
Бездумно парит, сжимая перо, рука моя...
Поможет ли каллиграфия забыть невзгоды?
***
Бродяга-философ дремлет у ограды кладбища,
Cюда привело его желание уединиться.
Никто не понимает историй беззубого старца.
О страданиях и преодолениях,
О времени проявлений бессмертной души.
Но во сне не болит ушиб на темени
От камня, пущенного на базаре глупым мальчишкой.
***
Ученик лекаря склонился над ступкой.
Кожа змеи, семена льна, медвежья желчь:
Вот и рецепт эликсира счастья.
Горожане охотно платят за него,
Они поглощены суетой, не желают меняться.
Хозяин потом спрячет монеты, посмеиваясь.
Это его счастье, другого нет.
А юноша отложит еще один сухарь для побега.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764428
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.12.2017
В один из тусклых дней неурожайного года
Наше отдаленное селение навестил странник-монах.
Веселый толстяк, он радовался жизни,
Изумлялся ее проявлениям, вспыхивал смехом.
Славил Будду, изрекал мудрость. Гость назвался Хотэем,
Раздал детям райские яблоки из торбы,
Приготовил целебную мазь от болей в костях.
Лечил ею стариков, молодым же обещал удачу от усердной молитвы.
И будто бы внемля небесному колокольчику, пришли к нам соки жизни,
И воспрянули мы, ощутив нечто в жилах наших.
Собрался народ, кто-то исцеленный крикнул :
«Хотэй возвратил нам веру! Славься, славься,
Наш божок!». Тут живот лучезарного заколыхался могуче :
«Хо,хо, пощадите! Никогда еще не смеялся я так!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764234
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 05.12.2017
Сельские девушки, смеясь, играют со снегом,
Лепят истукана, бросают друг в друга холодные комья.
И никто из них не вспомнит об умершей подруге,
Чья могила занесена вчерашней метелью.
Жизнь в деревне груба и полна противостояний.
Старших гложет зависть, а молодые томятся плотью.
Но знай, женщина, никто еще не ощутил счастья,
Сварив зелье перед задернутыми образами…
Небольшая компания ужинает под старой вишней.
Мир забыл о тех, чья жизнь затерялась на равнине.
Но огни селения радуют путников в ночи,
А буйство огородов сулит утешение труженникам.
Пойдемте, навестим старика,
Что один проживает отмеряные небом годы,
Распахнув свою хижину навстречу ветру и птицам.
Негоже оставлять его в объятиях тишины,
Сочиним же ему весточку от внуков...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764224
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 05.12.2017