| Сторінки (1/29): | « | 1 | » |
Я днями берегами білими бродив,
Коли палав тремкий, червоний тис.
Я розглядав сяйливі образи зірок
І пустотою проглядів бездонний мис.
І що мені ближче – то сяйво чи темінь?
Вже більше і більше – сумнівне питання.
Тим більше коли я згадаю про тебе,
Що із себе представляє і корчить кохання.
Спочатку, здається немов це прекрасно,
Воно може гріти, навіть сльозами,
Воно може пахнуть сотнями квітів,
Горіти у серці й світити зірками.
Та як приглядітися у бездонні глибини,
То можна цією любов’ю втопитись,
Відчути всі сотні голок у тілі.
Чи може ця мука взагалі полюбитись?
Я облишив це марево в один лиш момент
І відкинув усякі емоції лишні,
І душею відчув люту ненависть зразу
На себе й на мислі похмурі, тодішні.
Коли моя віра в любов поламалась
Розрізалось серце кинджалом мідним,
Я мусів був власною кров'ю напитись,
А смак живих сердець став мені рідним.
Хоч світла в душі не прибавилось згодом,
Мій дух звільниться, ти лиш підожди.
Я здатен відкинути світ свій колишній,
Лиш би, таки, це було назавжди.
Мені набридло тобі об’ясняти причини,
Чому я покинув думки, у котрих
Розглядав я тебе як щось вічне і щире,
Плювався від викриків їх – боязких.
Тепер то я бачу, що були праві,
Коли говорили що темні стежини
Під моїми ногами гниють мов зла плоть.
І досить брехати! Надягни одежини!
Твоїм мислям не місце біля моїх воріт,
Твої руки не ті, в момент похололи,
Твоє золоте, мов те сонце, волосся
Мою срібну кров не розбавить ніколи.
Хіба це нормально, коли все сумнівно?
Коли не по правді, немов пусті хмари,
Коли погляд брехливо чарує туманно,
Як за кохання сприймають примари.
Моє серце прибите до стін Вавилону
У руїнах покинуте з волі моєї.
Я себе знищив, та не відступлюся,
Щоб лиш не згадати «любові» твоєї.
Остап Лагойда (11.05.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018
Часом мріється мені світанок,
Як ніби я завершив все що міг,
Як ніби скрипки тихо проводжають,
Щоб до смеркання я дійти не встиг.
Часом мріється мені той місяць,
Що світить білим, мов зоря,
Що сонця син, душі моєї брат,
Гуляє темним небом навмання.
Часом мріється мені той світ,
Де болі вже нема, немає лиха,
Нема нічого з того, що з’їдає
Серце моє, мов убивця тиха.
Часом мріється мені той дивний погляд,
Що кидає, як сяйливим оком, дім,
Немов живий він і дрімучий, повний смутку,
Як ніби він проснеться – гримне грім.
Часом мріється мені той серця дотик,
Той що жаркий, немов пекельна сталь,
І голос твій, що звик лише до болі,
І мислі твої чисті, мов кришталь.
Часом мріється мені звичайний день,
Весь без усього лишнього і злого,
Як ніби я не жив тут взагалі,
Мене сприймаюсь в світі за чужого.
Часом мріється мені чудний світанок,
Як ніби не завершив і не встиг,
Як ніби скрипки дзвінко замовкають,
Щоб вже від ночі я втекти не зміг.
Остап Лагойда (02.05.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789995
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.05.2018
Коли погасне тепла іскра
В очах веселих і мрійливих,
Коли ти перестанеш приходити,
Вже не знайдеться слів грайливих.
Коли світанок перестане
Світити в серці лишнім разом,
Коли ти перестанеш приходити –
Розпрощаюсь я із часом.
Коли вогонь повіє димом,
Холодним димом, наче іній,
Коли ти перестанеш приходити –
Проллю у душу дощ осінній.
Коли я перестану грітись
Від сонця, місяця й зірок,
Коли ти перестанеш приходити –
Засипле тіло у пісок.
Коли я в твої очі гляну,
Й вони уже не будуть сірі,
Коли ти перестанеш приходити,
Вгризуться мислі, наче звірі.
Коли я голос не почую,
Шукати вічність – не знайду,
Коли ти перестанеш приходити,
До світла більш не підійду.
Коли не зможу я вже більше
Дивитись в непроглядну далину,
Коли ти перестанеш приходити –
Я помру.
Остап Лагойда (18.04.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2018
Навколо мене стоять манекени,
Що здаються людьми лише ззовні,
Хоч їдять всі й дихають, ніби живі
Тримають брехливі умови умовні.
Хіба можна оце називати «людина»?
Коли воно нищить навіть своє,
Не говорячи навіть про пустинне моє,
Не говорячи навіть про чисте твоє.
Чому вони досі існують навколо?
Чому вони досі іще не померли?
Як дихати сміє це неподобство?
Усі манекени – стоять і завмерли.
Один – убиває у людях надію,
А інший – тривожить невинні серця,
А третій зриває з людей чисті душі,
Немов буря у полі стрункі деревця.
А знаєте що – я не буду терпіти,
Наглядати за тим як розум зникає,
Як дитина кричить у пітьмі нездоланній
І поклик її усе більш замовкає.
Оця пустота, що замість душі
Служить їм ніби вогонь незнищенний.
Я покажу їм їхні спотворені лиця
І що кожен із них – повік непрощенний.
Хто ви такі, щоб перечить людині?
Якщо вас людьми не назвать і донині…
Остап Лагойда (12.04.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787114
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2018
Ех, як все погано, коли у всіх добре,
Немов оминула священна роса,
Як ніби вогонь пройшовсь по соломі,
Наче встріла у полі гнівлива гроза.
Ех, як же пронизує холод під ранок,
Коли усі вікна до тріску прибиті.
Не врятує ні подих жіночого співу,
Ні власні пальта, хутром оббиті.
Той вітер – то жах моїх нервів нічний,
Його видихають не лічені люди,
Що світ щогодини купають в багні
І темною волею лізуть усюди.
Тут показують морок, це смерті театр,
Білети на нього дають за контракт.
Контракт, що душі позбавляє назавжди
І ти не діждеш мимолітній антракт.
Тут сидить хто-попало, і кращі митці,
Шинкарки і судді, і брат твій сидить.
Тут всюди лунає пронизливий шум,
Не мертвий й убитий ніколи не спить.
Люди з переднього ряду сміються,
Люди із заднього ряду не грають,
Лише розглядають місця не порожні,
Поки їх душі у тлін догорають.
Я з радістю їх всіх забуду до ранку,
Бо їх лиця порожні, як пітьма ночі.
Їх слова – то отрута смертельна для мене,
Немов ті брехливі ласки дівочі.
Усе тут палає жадобою, гнівом,
І запахом крові тут все пронесло.
Лиш найважливішого всім не хватає,
Немов до човна забули весло.
Я знищу це місце! Зірву всі балкони!
Зруйную прикрашений бархатом дах!
Рознесу всі сходини, спалю вхідні двері!
Заб’ю у цей гріб останній свій цвях!
Тут буде фундамент, що стоятиме вічно,
Відлуння старої, безглуздої думки.
Ніхто не поверне страшного порядку,
І більше ніхто не зайде за лаштунки.
Остап Лагойда (28.03.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784917
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2018
Те, що ти називаєш душею в мені
Задихається сміхом зневажливим знову,
Коли лиш наївністю пробуєш жити,
Береш лиш трагічність собі за основу.
Як жаль, що не слухаєш моїх порад.
Тобі я не радив ніколи схилятись
Навколішки перед зухвалим скотом,
Тобі я не радив у тьму віддалятись.
З душею холодною теплом не ділюся,
Бо мало тим людям, поглинуть усе,
А нового полум’я рідного знову
Доля ніколи вже не піднесе.
Наче знаєш людей, та все ж серце даруєш.
Хіба не навчилась душею своєю
Ховатись від пильного ока блудливих?
Чи хочеш ти стати гнилою землею?
Повсюди ці дурні торгують брехнею,
У масках постійно, немов на маскараді,
Лицемірство і зрада крокують за ними.
Для падіння так мало потрібно насправді.
Не думай, що не бачу істинних думок,
Немов ховалась ти в траві, тонкій й густій.
Не думай що фантазії дарують почуття,
Твоє кохання – лиш дрібна ілюзія тих мрій.
Остап Лагойда (04.02.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2018
Шукати стежки між стежинами – то моя доля вже,
Бродити лісом поміж темінь, шукати згублені життя,
І твої руки гріти серцем, чути холодні почуття.
Я плив вітрами по долинах, по темним рікам між дубів,
Я відчував із лісу голос, немов тривожний, тихий дзвін,
Я відчував неспокій, сумнів, немов усе поглинув тлін.
Я бачив лиса, бачив вовка, глибокий океан очей
Глядів на мене, наче я забрати їх прийшов сюди,
Як ніби я сквернив щораз їхні зелені ще плоди.
І подих чистий, благовісний зійшов на мене, як роса,
Ті очі вірять в правду сліз, слова для них усіх – ганебні,
Тривожать їх діяння кровні, поступки хибні, непрощенні.
Я ворог людства незнищенний, мене приймає лиш коріння,
А в цьому мареві страшному дерева злісні точать бунт,
Тебе схопили й не відпустять, і тягнуть в сирий, темний грунт.
Я миттю сон лихий покинув, та вірних слів не підібрав,
Мій світ в глибоких роздумах зірвався нанівець,
Не хтів я бачити у сні гіркий, не свій кінець.
Не відрізняв я сну від яви, росою чути навкруги.
Чому я бачив ці картини, немов пророчив забуття?
Хіба я мав бродити лісом, шукати згублені життя?..
Остап Лагойда (21.01.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772582
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2018
Ти сотні раз мене питала –
Яким я бачу світ людей?
Я бачу смуток, бачу холод,
До біса темний світ свиней.
Що брудом сірим їх занесло,
Що добровільно служать тьмі,
Немов отрута в їхніх грудях,
Немов усі вони в тюрмі.
Ех, морять свої душі дурні,
Жеруть духовні всі пожитки,
Безумні люди ходять кру́гом,
Хлебчуть терпкі, гіркі напитки.
До сонця моляться безумці,
На місяць молять мудреці.
Безумні люди ходять кру́гом,
Немов бездольні баранці.
«Святі» кричать, піднявши руки,
Церковні дзвони б’ють у груди.
Безумні люди ходять кру́гом,
Тягнуть свої порожні труни.
І ти відчуєш смуток, холод,
Коли і твій світ зотьмяніє.
Безумні люди ходитимуть кру́гом,
Коли вогонь вже тебе не зігріє.
Остап Лагойда (15.01.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771514
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.01.2018
Хоч би стояв блакитний дім,
Нарцис палав би у саду.
Я міг злетіти за думками
Та так нікуди не дійду.
Багровий гріє попід снігом,
Немов під чорним, тихим буком.
Як жовтим чується увага,
Лунає лиш тендітним стуком.
Зеленим арфи звуки чути,
Як білим – свист через дорогу.
Малюй фіалкову насмішку,
Лиш чорним не малюй тривогу.
Вже можна було й політати
Рожевим подихом світанку.
Та ноги мої вже – коріння.
Залишусь тут я до останку.
І якби світлим все не було,
Наш світ занадто кольоровий.
Так мало сірого в очах,
Ще й колір людства – це червоний.
Остап Лагойда (09.01.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2018
Тебе вітаю, любий брате!
Давно не чув я голос твій.
Мені так прикро що і досі
У тьмі душевний родич мій.
Ти і уявлення не маєш
Як страшно бачити тебе
У попелясто-сірім схові,
Коли ненавидиш мене.
Ти тінню ходиш попри стіни,
Залізом ситишся щодня.
І поки ти веселість граєш,
Тобою сититься брехня.
Хотів би я побачить знову
Твої зелені, світлі очі
Не хочу вічно чути твій
Безумний рев крізь чорні ночі.
Та холод в серці тебе гріє,
Пітьма як матір вже годує,
Та все ж за люті, сиві болі
Душа твоя чогось шкодує.
Прийми мене нарешті, брате,
Як ти приймав поразки горе.
Дозволь мені уже розчистить
В душі твоїй чорнильне море.
Пусти у свої вуха співи,
Пусти у свої очі радість,
Розвій приємними думками
Цю мимолітну, чорну слабість.
І ти побачиш силу в світлі,
Тоді ж побачиш силу в людях,
Відчуєш їх жагу до волі,
Відчуєш полум’я у грудях.
Остап Лагойда (03.01.18)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770275
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.01.2018
У снах, у дуже дивних снах
Я пам’ятаю присмак солі.
Я бачив мертві кораблі,
Що серце крають аж до болі.
Уважно слухав спів Валькірій,
Читав пророцтва злих богів.
На дно глибоке опустились
Десятки, сотні кораблів.
Вони згадають тих, хто плавав,
І тих, хто в славі убивав,
І звісно ж воїна, котрий
Навіки клятви всі тримав.
Чому ці сни мені знайомі?
Чому я прагну йти до моря?
Чому бракує мені солі?
Чому мій розум повен горя?
Думки мої, напевне, в сагах,
І серце темне, як в проваллі.
Не треба вам мене жаліти!
Думками я вже у Вальхаллі.
Остап Лагойда (29.12.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769907
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.01.2018
У вікні розглядались будинки
Як чергову зупинку минав.
Розкидатись хотів почуттями,
Емоції свої не крав.
Глибокі є роздуми ті,
Що модерном вітаються радо.
Чи може я спати хотів?
Чи варто вмирати так рано?
Я, як усі декаденти
Відмовляюсь від шляху цього,
Та горе усім резидентам,
Що не мають закону свого.
Я б хотів записати ці строки,
Але не маю на чому і чим.
Душа моя гнівно іскриться,
Випускаючи з попелу дим.
Я писав не своїм олівцем,
Я на потязі їхав чужому,
Листок я затьмарив рядками,
Як тепер доберуся додому?
Та сталося радісне диво –
Дарували мені олівець
І як би все дивно не було,
Це звело увесь вірш нанівець.
Остап Лагойда (27.12.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2018
Коли водою повен світ,
Навіщо пити кров чужу?
Коли землею повне море,
Навіщо спати досхочу?
В печеру темну ти сходи,
Побачиш мою працю плідну,
Немилий світ, що будував,
Коли угледів роль негідну.
Негідну роль, що дав мені
Той, хто ходив між сірі зорі,
У нього тінь я підібрав
І сіті серця непрозорі.
Як залунає хор глибин
І в небесах відчують спокій,
Як лев корону одягне,
Він весь у славі, у високій.
Тоді всі звірі встануть знову
І я між них підніму очі,
Почую крик, і спів, і море,
І голоси низькі, пророчі.
Я чую звуки днів старих,
Лунають тисячі дзвіниць,
Я бачу смуток, бачу темінь,
Ржавіють тридцять колісниць.
В безодні дух ховає лик,
В безодні сотні ліхтарів,
Не видно рідних і чужих
Лиш чути відчай всіх богів.
Землею сірою дишу,
В безодні тисячі вогнів.
І серце кинув в заметіль,
В безодні мертвих чути спів.
Холодним зойком розбудив
Численні ріки з під озер
І я спитав уже не вперше:
«О Боже, я уже помер?»
Остап Лагойда (26.12.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2018
Чи думав ти у чому смисл?
У чому ясність всіх думок?
Чому не бачимо ми «сонця»?
Чому не бачимо «зірок»?
Коли ти йдеш шляхом гнівливим,
Додому так не повернеш.
Впадеш долинам між поля,
Серед грози навік заснеш.
Ти дім знайдеш лише у сні
І правду відшукаєш там.
Та чисту істину вбачати –
Це все ж дано уже не нам.
Попереду тебе темряви світ,
Попереду тебе світла парад.
Якщо ти не бачиш попереду шлях,
Повертайся сюди, повертайся назад.
Якщо ти не бачив хто стоїть там –
Між вікнами, між сірих дерев.
То явно ти не бачив моря,
Не слухав його лютий рев.
Ти бачив полум’я із неба,
Ти бачив Його чистий гнів,
Ти бачив День Страшного Суду,
Ти бачив день кінця всіх днів.
Остап Лагойда (17.12.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769809
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2018
Мелодії емоціями грають,
Емоції же музикою творять.
Коли ти холод смутку не пізнаєш,
Тоді й печалі серце не розорять.
Якщо дощі поллють зненацька,
Чи заховаємось під хмари?
Чи знову ти усе забудеш?
Чи ти згадаєш власні чвари?
Ти чуєш голос звуків тих,
Що чути може лиш свідомість.
І почуття твої нестримні
Відправить вітром в невідомість.
Чому я знову чую співи,
Якщо я прагну чути тишу?
Її холодний доторк світла,
Цього ніколи не залишу.
Хотів би я почути ноти,
Що їх писав думками настрій,
Що розцвіли таємно в липні,
Як пожовтневі, сиві айстри.
Як же все навколо тихо,
Коли співають білі зорі.
Хіба шумить в глибинах темінь,
Неначе все навколо в морі.
Чому ти все ж не хочеш правди?
Коли навколо берег білий.
І все ж в тобі є сонце світле,
Коли ти бачиш дім свій милий.
Скажи ти матері своїй,
Що на шляху не видно долі.
Та як узріла очі сірі,
То дух тремтів до сліз від болі.
Ти подивись на мить й подумай –
Навіщо вже чекати хвилі?
Ти просто йди та й забувай
Тернисті ці шляхи немилі.
Тож думай про міцні обійми,
І пригадай червоні квіти,
Коли до тебе, мила моя,
Прийде чарівний сон - зігріти.
Остап Лагойда (19.11.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769628
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.01.2018
Не хочу більше чути зранку
Дзюрчання крові за вікном.
Дивитись як сліпий лелека
Кружляє над своїм гніздом.
Не хочу чути шелест листя,
Що опадає восени.
І відчувати скрегіт світу,
Коли вмирають ясени́.
Не хочу доглядати квіти,
Що колють зранку моє серце.
І наглядати за птахами,
Котрі спустошують джерельце.
Між лиць чужих і дум сумних
Не хочу знову опинитись
Не хочу думати про світло,
Бо можу знову засмутитись.
Лиш хочу жити й подивитись
Як світ уже своє відбуде.
Ви теж побачите цей смуток,
Хоча мене уже не буде.
Я не побачу ваші лиця,
І в очі ваші не погляну,
Не вчую запаху волосся,
Плеча рукою не дістану.
Мене візьмуть дощі і вітер,
Усе мовчить, а за вікном
Як і раніш – сліпий лелека
Кружляє над своїм гніздом.
Остап Лагойда (30.09.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769595
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.01.2018
У п'яну ніч гуляв лугами,
Серед думок сумних блукав.
Холодні очі, тепле серце,
Давно останній вогник спав.
Палають срібні зорі в полі,
Яскравий місяць сліпить очі.
Люблю гуляти в світлий вечір,
Люблю гуляти в світлі ночі.
Тримав твої холодні руки
І бачив полум’я із солі.
Тривожать сірії дороги,
Ненависті сердечні болі
Він відчуває світло в небі,
Вона нічого вже не бачить,
Лиш грош в кишеню слізно просить,
Хоч навіть раб низький не клянчить.
Чи чуєш ти конячі крики?
Чи чуєш крики із безодні?
Чи пам’ятаєш темні ночі?
Чи пам’ятаєш клятви кровні?
Почуй дитячий голос світлий,
Почуй дівчачий сміх прекрасний,
Дозволь собі побачить знову
Чудовий захід сонця красний.
Минає час, коли я можу
Вмирати сивими роками,
Шляхо́м кривавим все літати
Своїми світлими думками.
Птахи мовчать, сидять на соснах,
Через дорогу вітер грає,
І тінь його минає зранку,
Пливе за часом, не тримає.
Я відчував тепло від сонця,
Рай всередині, пекло ззовні,
Лиш чув орлиний крик у небі,
Слова прокляті, невимовні.
Крізь дощ свій голос хочу чути,
Через туман співать про ве́сну,
І знов твої холодні руки
Візьму, зігріюсь і воскресну.
Остап Лагойда (23.09.17)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.01.2018
Сонце не пробивається
Крізь сірії хмари.
Тумани гуляють,
Наче білі примари.
Дощі дико ллються
На дерева сухі:
На дуби широкі
І на верби глухі.
День вже, як ніч,
Не видно дороги,
І зорі упали
На дім від знемоги.
У відчаї дехто,
Лихі вітри дують,
Дуби свої сили
У тінях марнують.
Між тим всім я став,
Мов убитий,
Наче із глини
Глечик розбитий.
Остап Лагойда (2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2018
То осінь була, не цвіли дерева,
Не цвіла вода і не росли квітки.
Лиш дощ, та іноді вже сніг,
Розлітались й падали листки,
Прогнилі наскрізь пелюстки.
І зло у людях виростало,
Як тінь у хаті на стіні,
Поглинути їх сутність мало.
Осінь у людях доброту украло.
Та не у мене, я то тут до чого?
Що зима-весна, що літо-осінь.
До дому я дійду до свого, мого,
Іду до брата, до малого,
Що осінь йому щастя є,
Що тінь йому та, як прикраса,
Що людям гніву додає.
Музика десь там виграє.
Надворі десь, його не видно.
У сніг-дощах, в бурім болоті,
А я удома, як у гроті.
Листок барвився в дивині,
Червоним грався, як в крові.
Грозу він, бачте, виглядав,
Себе в польоті уявляв.
А брат мій під дощем співав,
Ходив то тут, то там,
Шукав чогось в старих воротах,
І мед шукав в бджолиних сотах,
Що вітром їх, бач, занесло.
Прошу тебе, вернись, лелеко,
Ти так далеко, так далеко…
Верни з собою зелень трав,
Щоб більш у осінь я не грав.
Остап Лагойда (2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2018
Дивлюсь я навколо,
Й не бачу нічого.
Ні зорі яскравої,
Ні коня мого.
Ні місяця білого,
Ні птаха сірого.
А ніч спалахне
Біля мене збоку.
Ніхто вже не знайде,
Не ступить і кроку.
Як зійшов морок,
Ворон гайнув.
Їх стало десь сорок,
Той подих довгим не був!
Та бо сині зорі знову з’явились,
Наче раніш вони темним прикрились,
Наче до цього вони лише снились.
Остап Лагойда (2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2018
На дім дивитись важко дуже,
Бо вже немає в нім нічого.
Прийди сюди, поглянь же друже.
Та ні ж бо, ти то тут до чого…
Дах весь побитий і дірявий,
Зі стін малюнки вже зійшли,
Десь ходить дід старий, кульгавий.
Такі, як він, до сюди не дійшли.
Навколо, бач, дороги риють,
І каменем кладуть поверх.
За це мені старі вже ниють,
Говорять, що пора наверх…
Зеленим стелиться земелька,
То сірим, білим, пожовтілим.
І так, і так вона гарненька.
Червоним вишні засвітили,
У барвах ніч так закрутили.
У ніч, як вдень, все було видно.
Собака гавкала єхидно.
А дім стояв розбитий весь,
Хай йому грець!
Остап Лагойда (2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2018
Крізь вікно уже не видно
Зелених моїх двох садів,
Бо снігом замело усюди.
Мерзла земля, я не радів.
Бо мерзли квіти тих гаїв.
По вулицях вже не ходили люди.
Я дуже вже весну хотів.
Через дорогу чути спів.
В дочки сусіда там весілля,
Зайти у гості я не смів,
Замерзнути я не хотів.
Біля печі сидів я довго,
І спали вже маленькі діти,
А вітер дув, і на вікні
Намалював холодні квіти.
Остап Лагойда (2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769010
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2017
У небі білі хмари парять,
Далеко злі дощі штормують,
Що ними моряки всі марять
І кораблі свої руйнують.
Об Скелі Кримські човни б’ються
І мій розбивсь,
Русалки в’ються.
Моряк здивований втопивсь.
Чув крики зверху,
Знизу тихо.
Вже зовсім смеркло,
Моє лихо!
Не бачу виходу назовні,
Лиш бачу бочки три неповні,
І стіни корабля всі ровні,
І моряки навік безмовні.
Аж раз!
І сонце блисне в глаз.
Я бачу двері, чую шум,
Чую неспокій моїх дум.
Я вибив двері, бачу небо,
Стрибнув відраз у темне море,
Доплив до суші і дійшов до міста,
Аж там спіткало мене горе.
Мені страшенно нудно стало
Чи може йти на скелі?
Аж бачу я – соснові двері.
Зайшов у дім, де тінь моя від ніг моїх до стелі.
Аж тінь сказала:
«Глянь на скелі, йди до моря,
Диви, щоб не упав ти з горя»
І зникла тінь моя зі стелі.
Утік до моря, бачу скелі,
Штормує море, б’ються хвилі,
Поліз наверх, поглянув вниз –
Донизу звідси сотні милі.
Поглянув ще раз,
Та й хотів вертатись,
Послизнувся і… упав.
Розплющив очі, бачу світло.
Потріскує вогонь в печі,
Аж раптом чую уночі:
Поля і кози пастухові,
Всміхнувся, спогади – чудові.
Остап Лагойда (2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768974
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.12.2017
На вулицю я вийшов зранку,
Пташки свистять свої пісні.
Я зручно сів собі на ганку,
Чарівно так, як уві сні.
Мій дах будинку із соломи
І цеглою обкладена стіна.
Весь краєвид туманами накрило.
Чарівна є та таїна.
Та таїна, що ліс може ховати,
Мати кладе дитину спати.
А поки, я, узявши палку,
Гуляв у цьому лісі зранку.
Упав я в балку,
Де кущі росли.
Зламав я палку,
Ноги не несли.
Лежав я так, на небі зорі,
Заснув, і я у Чорнім морі.
Човен великий, та й на хвилях
Поплив я, як на білих крилах.
Остап Лагойда (2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2017
Чорна ніч ступила,
Не видно вже нічого.
Перстень дівчина згубила,
Шукала на землі убого.
А я все бачив, перстень бачу.
Іду, ні – їду, скачу.
Кінь мій чорний, як та ніч,
Тепло, ніби сів на піч.
Спустився, перстень взяв,
Подав тій дівчині, не крав.
Не бачить дівчина мене,
А я ж бо зрячий, сон бере.
Заснув, проснувся, ранок вже,
Шукає дівчина мене.
Не бачу сонце, бо воно
Вже стало біле, мов руно.
Аж бачу: йде увесь мій рід,
Усе зламалось, тріснув лід.
Упав, напевно, я не бачу,
Вже на коні своїм не скачу.
Остап Лагойда (2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2017
Я зранку, ставши на горі,
Почув чудовий спів пташиний.
Лисиця спала у норі,
Сидів на лаві дідо сивий.
Далеко журавлі літали,
Синиці ж досі на дубах,
Своїми крилами махали
І співали у лісах.
Снігом замело усюди,
А синиці все сидять.
Від бурі поховались люди,
А синиці не дрижать.
Як заметіль уже скінчилась,
Підняли свої срібні очі,
І в небі разом всі літали
В холодні, темні, сніжні ночі.
Остап Лагойда (2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768659
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.12.2017
В селі я з дому якось вийшов,
На пагорб ставши, на високий,
На гори глянув, на Карпати.
Тоді я був ще одинокий.
Глядів я так годину з чимось,
І сонце почало сідати.
Я не йшов іще додому,
Глядів на гори, на Карпати.
Мене уже не кличуть люди
Поїсти гречки запашної.
Не були видні вже Карпати,
Не видно й лані вже гірської.
На пагорбі сидів до ранку,
І очі вже були червоні.
Устав, пішов і став на ганку,
На гори глянув, на Карпати.
Остап Лагойда (2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768596
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.12.2017
У людях я розчарувався,
Бо так і сяк вони були,
Ще й малюванням я займався,
Вони ж творити не могли.
Вони й писати не любили,
І не гуляли між садами.
І часто вже вони грішили,
І зверхньо ставились над нами.
І гроші їм були дорожчі
За любов, Закони Божі.
Загинуть, лишаться лиш мощі,
Опустошаться їхні ложі.
І вже ніхто їх не згадає
Між літніх паркових алей.
І кожен вже надію має –
Таких не буде вже людей.
Остап Лагойда (2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2017
Ведуть наглядачі його,
Спалили вчора його дім.
І дня похмурого того
Лиш йшов з труби чорнезний дим.
Ведуть в тюрму за вбивство те,
Що він ніколи би не скоїв.
«Напевне стратять вже тебе»
Казав наглядач із погоном.
Ворота чорні вже відкрились,
І затягли його туди,
Де крик і біль панує всюди,
І крикнув в’язень: «Відпусти!»
Я багато грошей маю,
Я вже надійно їх сховав.
Відпусти мене, благаю!
Озолочу тебе сповна.
Його наглядач вже не слухав,
Лиш тягнув у Тінь глибоку.
Крикнув в’язень відчайдушно,
Закрились перед ним ворота.
Остап Лагойда (2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768505
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.12.2017