| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Брехня простягає до нас свої руки,
Брехня нас цілує лукаво в чоло,
В танку ми кружляємо з нею завзято,
Навколо нас сльози, та нам всеодно...
Чому ми дружити так звикли з брехнею?
Із нею в театри, із нею в кіно,
Ми, мабуть, забули, що ми таки люди
І жити з брехнею нам не дано!
За кожен танок нас чекає відплата:
За дружбу з брехнею нас усі проклянуть,
За кожен цілунок ми будем страждати
Бо друзі від нас відвернуться й підуть.
09.03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834243
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.05.2019
Вони прилітають додому:
У вітанні розкривши крила,
Німу шану землі віддати
Яка їх малих зростила.
П'ятий рік як літають додому,
Та чомусь не сідають низько -
потріпочуть у небі крилами,
І назад на чужину вертають.
Затріпоче серце матері,
Яка сина чекає ночами,
Чи живий в сирому окопі він?
Чи з закритими спить очами...
Навколо бомблять гранати,
Міномети стріляють чергою,
Чи знайдеться місце лелеці тут,
Щоб гніздо своє звити на дереві?
Якби ж мала та мати крила,
Полетіла б услід лелекам,
Та не може уже злетіти:
Крила війна розбила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834242
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2019
Наш прапор - це не просто полотно,
Наш прапор воля скроплена сльозами,
Омита кров'ю наших прадідів,
Сплюндрована скупими ворогами!
Хай знає кат,що поле колоситься,
А небо синє гордо майорить!
Хай знає ворог : Україна вільна!
Її свобода в огні не горить!
Пройдуть роки,століття і віки,
А Україна буде вічно жити.
Нема й не буде сили на землі,
Яка змогла би волю покорити!
Доки існує воля, доти ми народ,
А доки ми народ - то ми безсмертні!
А прапор наш - святійше полотно,
Це символ правди, подолання смерті.
Хай кат кричить, що воля наша вбита,
Що наш народ - це від дерев гілля,
Та він не знає : жовтий і блакитний-
Це найсильніша зброя майбуття!
Ми українці - в цьому наша сила:
Ми крізь віки залишились собою
Тоді як наші "славні" вороги
Маскуються чужою боротьбою!
©Левкович Олексій 21.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776785
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2018
За вікном осінь розпустила свої коси
Та вітер їх розкидає у мить
Але ж в її багряному волоссі
Промінчик сонця ніжний тихо спить
Не знає він що скоро вже проснеться
І полетить на крилах журавлів
Не знає він що час уже прощаться
А не кружляти у картинках снів
І відлетить промінчик в далечінь
Туди де сонце промені плекає
Він полетить, в останній свій політ
А вслід йому травичка заридає..
Гірка сльоза впаде з її стебла
Остання та смутна,як сиротина:
Промінчик полетів, на вірну смерть
А вслід йому зима розпустить крила
© Левкович Олексій 14.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2018
Дітям війни
Восьмирічна Олеся мовчки стояла та дивилася на заклопотаних людей,які щоразу проходили повз,не звертаючи увагу на маленьку,беззахисну дівчинку. Сьогодні її бляшанка пуста… Туди ніхто не кинув жодної гривні.
Ні,це не тому, що вона просить у прифронтовій зоні,у Слов’янську! Це тому ,що люди збайдужіли і їм начхати на людське горе.
А взагалі таке трапилося вперше,бо не було ще жодного дня,щоб хтось не підійшов до Олесі і не дав їй хоч декілька гривень. Маленька,голодна дівчинка завжди привертала увагу простих людей, тому вони старалися допомогти хто чим може. Кожну копійку,кожен кусень хліба Олеся сприймала, як найцінніший подарунок у житті!
Олеся мовчки зібрала свої речі. Ні! Вона не піде додому! Їй треба дістати кусень хліба,бо вдома лежить хвора бабуся. І хто знає,можливо, це вже остання вечеря,яку судилося пережити старенькій,тому Олеся має зробити все,щоб вона відбулася.
Уже рік,як не стало батьків і Олеся живе разом з бабусею. Вся мізерна пенсія жінки та допомога від держави ідуть на оплату житла та на ліки,без яких старенька не може жити. На їжу не залишається жодної копійки і маленька Олеся змушена просити окрайця хліба у небайдужих людей,які маючи власні проблеми ніколи не проходили повз.
Але сьогодні все було по-іншому. Війна змушувала жителів містечка думати лише про себе та власні сім’ї. Війна зробила людей байдужими та черствими,забрала у них співчуття та совість.
Олеся пішла до парку. Можливо, тут вона знайде ту людину,яка допоможе,яка запалить у дитячому серці вогник щастя. Дівчинка присіла на холодну землю та сала чекати свого рятівника.
Довго чекати не довелось. До Олесі наближалася немолода з виду жінка. Дівчинка з подивом поглядала на її величну ходу. Одягнена була не бідно. ЇЇ волосся було елегантно зібране у красиву зачіску,яка надавала іміджу жінки все більшої вартості. Олеся помітила її золоті сережки,які ніжно відбивали останні сонячні промінчики,народжуючи неймовірну гру кольорів. У руці тримала дорогу сумку якогось відомого бренду. По ній і не скажеш, що війна відіграла якусь роль у її житті. Все виглядало так ніби війни не існувало для неї, ніби нічого не відбувалося. Жінка підійшла до Олесі,але замість того,щоб допомогти голодній,знедоленій дівчинці, вона повним злістю голосом крикнула:
- Та як тобі не соромно,прокляте дівчисько! Як ти смієш обманювати людей? Твої батьки ,мабуть, взагалі не займаються твоїм вихованням. Ну звісно! Хіба п’яниці займаються своїми дітьми? Їм пляшка дорожча за тебе. Все чому вони тебе навчили - це лиш обманювати людей!
Олеся заплакала. ЇЇ дитяче серце було сильно поранене словами цієї жінки. Вона тихо встала, зібрала речі і хотіла іти, але жорстока незнайомка не зупинялася:
- Куди це ти зібралася ?Я з тобою ще не поговорила . Ти думаєш,що все тобі просто так минеться?Прямо зараз викликаю поліцію!А тепер кажи хто твої батьки!Я не потерплю, щоб якісь п’яниці закривали очі,на те ,що їхнє чадо обкрадає людей.
- Хочете знати хто мої батьки? – крикнула не людським голосом ,ковтаючи сльози,бліда Олеся. – Мій батько загинув на Майдані! Він пішов туди,щоб змінити країну,бо хотів, щоб хоча б його єдина дочка жила чесно та гідно. Тато поклав своє життя заради мого майбутнього. Він герой Небесної Сотні,який своїм життям захистив десятки інших,кинувшись першим на ворога. Мій батько пішов на Майдан, щоб українці пишалися своєю державою,а я пишалася ним. Він пішов туди,щоб вам жилося краще,щоб ви не знали, що таке брехня і бідність! Мій татко пішов на боротьбу заради того, щоб ми усі жили краще... Він герой,бо не побоявся,а пішов міняти Україну в той час,коли ви лежали на дивані. Я голодна, бо не їла з вчорашнього дня ,але я ніколи не засуджу батькового вчинку,бо він загинув заради мене…
Жінка стояла і не могла промовити ні слова. Гірка сльоза потекла по її сухій,зморщеній щоці,а Олеся не зупинялася,вона не могла слухати такого про своїх найрідніших людей.
- Хто моя мама? – крикнула дивлячись просто у вічі жінці Олеся. – Моя мама – солдат! Вона жінка-герой, яка не побоялася піти проти терористів. Вона загинула, захищаючи мене,захищаючи ваш сон,захищаючи життя десятків тисяч мешканців Слов’янська . Ця героїня – моя мама,яка знала,що,крім неї, мене ніхто не заступить перед ворогом. Вона сказала мені: «Бережи бабусю!Я тебе люблю і захищу будь-якою ціною». Вона не повернулася більше додому. Я не побачу більше її ніжних очей,не відчую ніколи дотику її губ. Але я вдячна своїй матусі за те ,що жива!А ви називаєте мою неньку п’яницею? Коли вона віддавала за нас життя, що робили ви? Чекали у своєму бункері,попиваючи каву, коли все скінчиться? Та як ви смієте говорити про те ,чого не знаєте ? Мої батьки – це мої найбільші герої!І хоч їх не має поруч ,але їх внески у моє життя величезні,я ніколи не зможу їм за них віддячити!Вони хотіли,щоб їх дочка жила,і я буду жити!А пам'ять про них навіки залишиться у моєму серці. І хоч сьогодні, взавтра чи через тиждень я буду ходити голодна ,то це нічого ,бо я жива і жертва моїх батьків не є марною!
Жінка більше не старалася стримати сліз. Вона робила те чого ніколи не робила – плакала над чужим горем. Доля маленької дівчинки зробила із черствої,байдужої егоїстки людину. Жінка не знала,що їй відповісти. Вона картала себе за нестриманість.
Жінка тихо засунула руку до своєї сумочки і дістала із неї двісті гривень. Вона мовчки кинула їх у порожню бляшанку та не сказавши ні слова пішла. Сьогодні їй вперше за довгі роки стало соромно…
Олеся довго плакала. Ця незнайомка змусила дівчинку пережити всі жахіття життя знову . Серце страшенно билося. Нестерпний,пекучий біль пронизував кожну його клітину. Дівчинка довго не могла заспокоїтись. Лиш одному вона раділа,бо поглянувши на бляшанку,зрозуміла,що сьогодні з бабусею їм буде чим вечеряти…
©Левкович Олексій січень 2017 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772180
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2018
Присвячується селу Великі Межирічі на Рівненщині!
Моє село, моє маленьке диво,
Що між вишень задумливо сидить
Дивлюся в твої очі сині-сині,
І дума тяжка огорта на мить.
Де та земля,що зналась в Україні?
Де твоя велич,знищене село?
Ти створене для того ,щоб буяло
Тебе родили, що би ти цвіло!
Де вже ті замки, гордістю обвиті?
Де ті пани, що тебе полюбили?
Де чесний люд ,твій цвіт, твоє коріння,
Що тебе доглядали і зростили?
Чому сидиш, чому не хочеш встати?
Де ті кати що тебе розп'яли?
Чому далась ти моя рідна земле,
Щоб люди тебе люто прокляли?
Хіба не кат сидить в твоїй дитині,
Яку плекало ти ,о змучене село,
Ти виростило нас, а ми злобіли -
Ударили в твоє святе чоло!
Та смерть тобі ще не судилось,рідне,
Ще вишні твої будуть розцвітать!
Але прийде той час, коли останні діти
На самоті покинуть помирать...
©Левкович Олексій 21.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771731
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2018
Я чув на фронті гинуть кожненької днини…
Татусю,повертайсь скоріш з війни!
Тебе чекати будем щохвилини
Я й малі мої брати!
Ти знаєш: я боюсь за тебе,
Молитимусь до Бога повсякчас!
Тільки прошу:не йди на небо,
Приходь живим не кидай нас!
Що ж ми сирітки будемо робити,
Як Бог тебе до себе забере?
Не знаю,тату,як ми будем жити?
Без тебе,рідний, нам кінець прийде!
Ти пам'ятаєш,як улітку,
М'яча ми разом по двору ганяли,
І як матусину зламали квітку,
І як ми разом на горіхи мали.
Татусю,я благаю повернись живим!
Я знаю маєш ти залізну волю,
Та все ж ти стережися ворогів,
І повертайсь скоріш додому...
©Левкович Олексій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771728
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2018
Якось Петрик п’ятирічний
Каже мамочці своїй:
«Мамо, хочу я женитись
На красуні молодій!
Щоб вона була вродлива,
І розумна й молода,
Чи актрисою,чи співачкою
Чи моделлю щоб була.
Щоб із нею в люди вийти
І не соромно було,
Щоб усім чоловікам
зразу мову відняло.»
Мама дзвінко засміялась
На ті синові слова:
«Рано ще тобі,маленький,
Йди вже спати, бо пора!»
Не зглянувся же Петро
Як вже 20 літ пройшло
Наш Петро вже чоловік,
І дружину ма, як слід.
Бо знайшов таку ,як мріяв
Цих багато довгих літ,
І вже радий був, щасливий,
Що життя іде ,як слід!
Чарівна,розумна,мила
І,як маківка, красива
Лиш не вгледів наш Петро,
Що була ще й вередлива.
Рано вранці по весіллю
Встав Петро в приливі сил,
Каже жінці: «Прокидайся!
Бо голодний я ,як віл!»
Жінка смачно позіхає
І до нього промовляє:
«Йди готуй собі саменький!
Я ж не кухар мій маленький…
Ще зламаю манікюр
Об каструлю чи фритюр.
А ,як в око мені брискне
жир розпечений отой,
то ,що стане з макіяжем,
на лиці буде отстой!»
Слухав Петя тую мову,
А потому тихо встав,
І з тих пір він готувати
Для сім’ї своєї став.
Жінка,дивлячись в журнали,
Настанови вже дає:
«Там протри!Помий підлогу!
І пальто пери моє!
Ну а сукню прасувати
Ти забув чи маю я ?
Мені ж завтра до театру,
Ох ти ж бідонько моя!»
Петя все спокійно слухав
Та перечити не став,
Бо бажання посваритись
Він із жінкою не мав.
Так й живуть собі удвох:
Петя варить,прибирає
А дружина все співає!
По салонах,бутіках
Марно гроші витрачає.
Якось Петя із дружиной
На вечірку вдвох пішли –
Усі погляди гостей
Лиш на них тоді були.
Заздрять Петі,що таку
Зміг знайти собі красу.
Петя лиш на те зітхає ,
Що сказати він не знає.
Ось до Петі чоловік
Підійшов за руку смик!
Каже: «Ох у вас і жінка
Мила ,гарна і тендітна,
Голос лагідний,дзвінкий.
Так би й оженивсь на ній.»
Петя каже: «Забирайте!
Лиш назад не віддавайте!
Плачу тисячу чи дві,
Нате десять лиш беріть:
І розумна ,і красива
А готує просто диво!
Миє,шиє ,прибирає,
І прасує й витирає,
Чоловіку догоджає !
Забирайте поки є,
Бо хтось інший забере!
Зрозумів тоді Петро,
Що ця жінка не його
Йому треба та дружина,
Яка в серці теж красива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771196
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 13.01.2018
Навіки! До скону!
Захищатиме людство свободу,
захищатимуть люди свій дім,
захищатимуть правду у нім!
Триста раз хай здригнеться земля!
Хай парують мільйони вулканів,
та людина у серці міцна -
де любов ,там немає кайданів!
Де свобода, там плачуть тирани,
там конають жорстокі вожді,
де свобода там людство буяє,
де неволя там люди німі!
За Свободу! За Волю ! За Віру!
Піднімуться мільйони людей,
за свою посивілу Вкраїну
розіпнуть ненависних властей!
Хай тремтять вороги, окупанти!
Хай тремтить Українська Земля!
За свободу її довгождану
віддадуть українці життя!
Навіки! До скону!
Захищатиме людство свободу,
захищатимуть люди свій дім,
захищатимуть правду у нім!
05.06.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771193
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.01.2018
Присвячується Героям Небесної Сотні, які загинули за те, що хотіли жити !
Шумів Майдан, бо люди жить хотіли
в новій країні,на своїй землі
життя своє герої положили
під звуки гімну на смерть вони ішли !
Я пам'ятаю ту сувору пору,
коли народ із стягами в руках ,
боротись вийшов із скупим тираном,
у серці панувала сила ,а не страх!
Герої йшли, горіли барикади...
ні шум гранат,ні кулі ворогів -
ніщо не зупиняло протестантів
іти вперед : скидати злих вождів!
А ніч взяла майдан в свої обійми...
навколо смерті, тяжкий біль утрати,
а люди йшли міняти Україну,
герої знали живими їх не взяти!
Герої полягли і подвиг не забутий,
а втрати біль довіку буде жити,
але Небесна Сотня полягла за те,
чого ми й досі не змогли зробити !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770863
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2018
Де та муза моя синьоока,
Що рими давала мені?
Може, бігає десь,заблукала,
У рутині, буденнім житті?
Може, ходить десь в інші вірші?!
Не сумні , а як сонце щасливі
Може, букви виводить нові
І сплітає їх в казку єдину.
Мабуть шлях вже забула до мене:
Щось давно не писав я казки!
Полетіла до інших поетів,
Полетіла у інші світи...
Я поетом без Музи не буду!
Чи можливо писати без рим?
Я чекаю тебе ,моя пташко,
Прилітай ти до мене мерщій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018