Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
«Перевертеники»
(Паліндромно-Експериментальні Нісенітниці)
* * *
« Їв я собі вареники—
Та й плів Перевертеники:
Мені—смачні вареники,
А вам—Перевертеники!»
* * *
Є Ум—і німує!
* * *
Я є—де мед, де мед—є Я!
* * *
Накрав Циган—і на: Гиц!—в аркан!
* * *
Дарам—ох, дід Хома рад!
* * *
Козак з казок,
А збоку—кобза…
А казок у Козака—
Ого!
* * *
--Атас: Еліта тілесата!
* * *
--Де медики?—Де мед!
* * *
--О, гончі Вічного!
Ми—дим!
Миршав’я—ваш Рим!
* * *
--А діду—сала!—Залас у діда!
* * *
Козак з казок:
Валку—уклав!
* * *
Ого, Ворона,--а норов—ого!
* * *
--Азо,--коза!
Козу Тома—на мотузок!
* * *
Дід є у шубі—бушує дід!
* * *
Сапав—ас, а Сава—пас!
* * *
Ян ніс Ані насіння…
* * *
--Е, Дарка—краде!
І цур—її руці!
…А курйоз! …Ой, рука!
* * *
Маг, а ласо—до сала: Гам!
* * *
Деміургу—гру і мед!
* * *
Телевізора несе на розі велет…
Телевізор—гух! …Ох, у грозі велет!
* * *
Чи леви ми? –Велич!
* * *
Чи леви там?—О, мати,--велич!
* * *
…Вибух їх убив!
Вибух убив…
* * *
--О, ви пили пиво?
--О, випили пиво!
--А вип’ю пива!
…Випив!
* * *
--О, ви пили пиво!
А квас—випив Савка!
* * *
Пилип є—пиво вип’є Пилип!
А квас—випив Савка!
* * *
Тікала Муха—жаху мала: Кіт!
* * *
Сіно Дідо ніс—
І ніс—у сіні!
* * *
Кіт—утік,
Мина—за ним!
Не дожене жоден!
* * *
Не герой оре ген:
Удере попереду—
Не дожене жоден!
* * *
--Ялова шана—та наша воля!
* * *
Нам бог—обман,
А дар—зрада!
* * *
Ми дома—Там… О, дим!
Ми—дим!
* * *
О, мрія—омана, мана моя, Ірмо!
О, мріяв я, Ірмо!
* * *
Е, Режим—Уми жере!!!
* * *
--Йому—зоря Я! Розум—ой!
* * *
--Володю,--людолов
Варку украв!
* * *
--Каву чудову вилив—вилив у воду Чувак!
* * *
--Мати,--ми там,
Де мед!
* * *
Мир, думи—Мудрим!
Уму—зоря Розуму!
* * *
--Ясу сію—Ісус Я!
Себе несу—з Усенебес:
Я—Розуму зоря!
* * *
--Івасику, мала Дана дала муки Саві!
* * *
--Гой, а Баба—Йог!
* * *
Демони вили—пили вино, мед!
* * *
Юна,--гори щиро, Ганю!
* * *
Ворону ворон—норов у норов!
* * *
Ого, норов у Вороного!
* * *
Етна—дух у Данте!
* * *
--Я—Цар Праця:
У дім іду—
Усе несу!
* * *
--Усі—Ісу,
Усі—Бісу…
Овва, Саво:
Нам бог—Обман!
* * *
--Є «Пандора» народна: п’є!!!
* * *
Могорич—очи рогом!!!
* * *
Хохол є лох—Ох!
Тарба, тарба—брата брат!
Аби хиба!
* * *
--Петре, Віро, Ганю,--на горі Вертеп!
* * *
На морі—Аза і Роман…
* * *
--Є саван і на вас—Є!
* * *
Мороз—і велет з телевізором…
Телевізора несе на розі велет…
* * *
Дід—не герой: оре ген Дід…
* * *
Я несу—гусеня,
А кролики—Лорка…
* * *
--Меч—я іду діячем!
* * *
--Од Юди—гид, Юдо!!!
* * *
Мавр—у кущах: у ту хащу—курвам!
* * *
…А баба Вакули—лукава баба!
* * *
--Де мед?
--Е, де-не-де!
* * *
--Ого, не чує бід—і б’є Ученого!
* * *
…Охи-Лохи люті вили—били Вітю: лихо, лихо!
* * *
--Ого, так навчу Чванька того!
* * *
--Учу—учу…
Вичвану—навчив!
* * *
--Це ти—митець!
А то собі—босота!
* * *
--А ти—неміч Іменита!
* * *
…Хаті в квітах
Ада рада!
Її нові півонії—
Ого!
* * *
--У дім іду—
Усе несу
Котам шматок:
У Дарки краду!
* * *
--От я—в сани! Ми—на Свято!
Мороз—узором!
* * *
…Дід—зир: Гноми! …Лимон гриз Дід…
* * *
…О, Ніна—і піаніно!
Її доле,--мелодії!
* * *
--Е, навіщо дощ, Іване?
--А на грома—та «фата моргана»?!
* * *
…Дід є—уже жує Дід!
* * *
--О, вип’ю пиво!
Аби риба!
* * *
--Я—син… Реву: «Тату,--вернися!»
* * *
…Ад, вир—Кривда,
Ад, вар—Правда!
* * *
…Уся—в ясу!
…А ще—теща!
…Ат, язва завзята!
* * *
--О, крав Пилип, Варко,
Рис і сир!
…Вирок—сир прискорив!
* * *
Сапав Ас—і цвів, вівці—Сава пас…
* * *
Нагарував Ураган—
І мух у Сухумі
Вибив!
* * *
--Тю, бики: б’ють!
Тюбики—б’ють!
* * *
Алла вишивала
Розу і узор…
* * *
Алла Хама—намахала,
Алла Хама—замахала!
* * *
--Тю, пани вина п’ють!
А мені—нема!
А вип’ю пива!
* * *
…У кобзаря збоку—
Шинка та книш…
Їжмо, бомжі!
* * *
--Еч, око-цоко! В око—цокоче!
А також—оката!
* * *
--Силач,--а лис!
Чортопхай! Ах, потроч!
* * *
Уми жер «Пуп» Режиму…
А зир—Криза!
А в очі—ніч: Овва!
* * *
--Е, ненароком око ранене!
Вибач,--я м’яча бив!
* * *
--Ідем—де ведмеді
І не люті тюлені…
* * *
--Удар Зраду мечем!—Мечем удар Зраду!
* * *
Є у Демида сади—медує!
* * *
Ого, Ворон,--а норов—ого!
Шкварки крав… Кш!!!
* * *
--Янку, синя в Яни сукня,
А на талії—латана!
* * *
--Е, Дарка краде
У Марії раму!
* * *
--Учу-учу,--
Овва, Саво!
Є учень—не чує:
Увага—на гаву!
* * *
--Ото—що то?—
Хижо—жих!
«Олівера!»--заревіло…
…Рембо—Ас,--а обмер!!!
* * *
…Мороз—узором…
А собака—така боса!
* * *
Еге-ге! Малі козу—били-били: бузок їла! «Ме-ге-ге!»
* * *
…А кит на морі—романтика!
А кита мета—математика!
* * *
Олесеві весело:
Аса гаса—
Не дожене жоден!
* * *
Едік яром—чап! Ач, моряк іде!
Еді-моряк яром іде!
* * *
Атака—на Ката…
Атака—така та!
Трагедія іде: Гарт!
* * *
Олесеве село…
А ниви—дивина!
* * *
--А, на: бачили чабана!
Вівці вів—і цвів!
* * *
Атака—на Ката...
Атака—така та:
Гуркотів світ округ!!!
А Ката—вибух убив… Атака!
Вибух їх убив…
* * *
Гуркотів світ округ:
Атака—на Ката!!!
* * *
--Я—Меч: учу чем’я!
* * *
…Риму Кумир
Віта Катів…
Миршав’я—ваш Рим!!!
* * *
…Атака—на Ката,
А лава—навала!!!
* * *
…Молотили толом, молотили толом!
Кати—умруть! Штурмуй,--так!!!
* * *
Арея Ера…
Вік Вовків…
Віче Мечів…
Вир грив…
Лав чвал…
* * *
Катам—атак! Катам—атак!
Атака—на Ката!
Меч,--я іду діячем!
…До Од,
Гомере перемог!!!
* * *
…Січень-нечіс:
Мороз—узором!
А ми—з хат: ах, зима!
О, зимо-комизо!
* * *
--А нам, те—Гетьмана!
Чин,--а мре Керманич…
* * *
…Кат—сам є мастак!
Так-так! Він—гнів!—Кат-Кат!!!
* * *
…А далеч—Еллада:
Гомер—Епіїт Її перемог!
* * *
«Дурна Громадянська Війна…»
…Ударили Раду—
І раді бідарі!
…А Махнам—чучман Хама!
Хама замах, Хама замах---
Еч, потопче! Еч, потопче!!!
…Біса засіб—
Акул злука!!!
…Хохол—є Лох!—Ох!!!
* * *
Хохми: Назар тіка—макітра за ним: Хох!
Карпа—Хап!—рак!
Зубра—Гу-гу!—гарбуз!
Ха! Буфет Стефу—бах!
А Пана—канапа!
А бук—Якуба:
Хех! Ех!!! (Нісенітниці!)
* * *
…Мороз—узором!
Мело полем…
Нахолов Дід-волохан!
* * *
--Ян Оксану вів—звів у нас коня!
* * *
«У-Ку»: місили Діди лисі муку! (Нісенітниця!)
* * *
…Ха! Бабу шуба—Бах!
* * *
…А в Осі—баба бісова:
Яса, лем—ото Мелася!
Ач, яра, гаряча—
Ярі з уст «сузір’я»!
Тупала: «Шалапут!»
Уражала, дала жару—
І набалакала «калабані»!
А, тю,--люта!!!
Отака-то!!!
* * *
…Виліз—і лив,
Вибіг—і бив,
Вивів—і вив,
Випав—а пив! (Нісенітниця!)
* * *
…Украв Пилип Варку…
Украв сват, а та—в сварку!
* * *
--Я несу гусеня—
У Дарки краду!
А та—курча хапа за пах,--ач, руката!
* * *
--Учу Його—огой, учу!
Учу-учу:
--Учись, Сичу!!!
* * *
--Я не крута туркеня,--
Я латана Наталя!
* * *
…О, Мер нас везе в Сан-Ремо!
--О, Мере! Брута—на тур беремо??
…Мера—бах!—з хабарем!
* * *
--Ото—що то?
--Ото—лото,
Ото—мото,
Ото—фото,
Ото—фани на фото!
* * *
--Меле Елем…
О, лис-ясило!
* * *
…Негр—ген
Хиле келих…
А крокодили—до корка!
* * *
Кіт утік
На піч—і пан!
* * *
Аня—мураха рум’яна…
А мамі—мама:
«Ах, у тебе щебетуха!»
* * *
--Я не ловив оленя,--
О, не ловив, Олено!
* * *
…Я не ловив оленя,--
А Лада—жадала,
А Ліда—раділа…
* * *
Віка рече пані—Зіна «пече раків»…
А Танасу—в’є вуса Ната…
* * *
Юра веде Варю…
Аню,--лялю, на!
* * *
--Іро,--зорі!
--Інго,--вогні!
* * *
Тореадор: Врода! Ерот!
* * *
«Кру!»--грак…А Макар—гурк!!!
* * *
Олесеве село…
Хата… Шум у шатах…
Кіт—утік…
А щур—хапа хруща!
* * *
…Не віз Ян князівен,
Віз Ян—князів!
* * *
--Удере попереду—
Не дожене жоден!
Удере, псяка! Так я—спереду!
* * *
…Явір,--а чарів’я!
А то—лоза золота…
* * *
--І ви—сиві, і ви—сиві!
--Овва: сорок скоро, Саво!
* * *
--Ото—що то?
--Яне, Лорко,--то кроленя!
* * *
…Меле Елем—
Елем змеле!
Йому—зорю! Розум—ой!
О, лис-ясило!!!
* * *
…Вітав Сава сватів,
Вітя—звав зятів…
* * *
…Іде Бела,--а лебеді
У воду чудову—
Ринь! Нир!
* * *
…Ішов Мина—за ним воші!
Ішов Ваха—жахав воші! (Нісенітниця!)
* * *
--Он ярами, Мар’яно,
Едік іде!
* * *
--Там і там—мат і мат!
Де мені мат—там і не мед!
Де мені мат—отам і не мед!
* * *
Жінок—лап! –І палко ніж!
А мо’ тра—жартома?!
* * *
Ероген—о, то не горе!
Е, роги—горе!!!
* * *
Пилип—
Випив,
Натан—
Вилив…
Е, та за те
Діду дід
Око
Вибив!
* * *
Накрав Циган—і на: Гиц!—в аркан!
А нагицили—били Цигана!
Ого-го!!!
* * *
Я несу гусеня—
У Дарки краду!
…А та—курча бере, дере… Ач, руката!
…А та—кота… Ат, оката!
* * *
…А ласо до сала
Кіт утік!
* * *
--Віру довів… А завів—одурів!
* * *
--Я не цуценя,--
А собака Боса!
* * *
--Шанець це наш…
Тут—
Атака на Ката!
* * *
…Ті—в світ,
Ті—в цвіт…
І ті—в світі,
І ті—в цвіті…
* * *
--Високо до тебе—то докосив…
О, ніс я сіно—
І ніс у сіні!
* * *
…А Криза—зирка
Отак окато:
Біда Діб,
Біда Жадіб
Отака-то!
* * *
--Е, Пилипе!
Е, те—не те!
Е, те мені не мете!
* * *
--О, ви, Пилипе, пили пиво,
А квас випив Савка!
* * *
О, випили Попи,--Попи попили пиво!
* * *
Ум одурили Рудому,--
Ого, дурили, били Рудого!
* * *
Уми—там, де мед,--де мед матиму!
* * *
…Ася мала дала м’яса,--
О, та туристам шмат сиру—Тато!
* * *
…Ася мала дала м’яса
Котам шматок…
О, та туристам шмат сиру—Тато…
* * *
…Ах, уміє пити пиво! То випити—п’є і Муха!
Ух, уміє Баба бити—Баба б’є і Муху!
…І сум ото Мусі!
* * *
--О, ви пили пиво?
--Вилив Натан—Натан вилив!
Випив Пилип—Пилип випив!
…Вили гнівно: «Он він гилив!»
* * *
…Он чубили, били бучно
Діда дід!
Вибив око—око вибив
Діду дід!
* * *
О, гончі Вічного!
Ми—дим, ми—дим!
Ми Дома—Там! О, дим!
Ми—дим!
* * *
…Удову, удову—у воду, у воду!
Удову—у воду,
У воду чудову!
* * *
…Ого,--дура на Рудого!
Ого,--туркала крутого!
Алла—дика! А кидала!
Алла хама—замахала!
* * *
Алла-хамка так махала—
Алла хама замахала!
* * *
Алла дика там,--а таки-дала!
Алла дикого—ого, кидала!
* * *
Він—сяяв і вів, я—яснів!
Віру довів, а завів—одурів!
* * *
Вимив—
Вилив…
Випив—
Вибив…
Вибіг—і бив:
Око
Вибив!
* * *
--Ну, хер,--біс і брехун!
Ізю—та катюзі!
* * *
…Він дуднів,
Він бубнів,
Він—гнів!
* * *
--О, зупини Пузо!
Жере ж—
Ого-го!!!
* * *
--Е, миска мала, Максиме!
* * *
…А воля—ялова!
Ялова воля!
Мана—панам,
А нам—омана:
І босі собі—
І не шик у кишені!
* * *
…Асом Оса—
Зиз!
А Кок—скока!
* * *
…Віки тер Єретиків
Риму Кумир:
Сатанів Він—Атас!
Він—Атас!—сатанів!
Він—Гнів!
* * *
…Очі Бічо:
Зором—мороз…
То—Ідіот!
То, псе,--Деспот!
* * *
…Навіз Іван
Ані сіна,
І муки кумі,
І щетини тещі…
* * *
--Охилазо, що за лихо?
…На бзу збан—
Ха-бабах!
І Лесик—у киселі!
Е-ле-ле!
* * *
--Несе воду чудо-весен…
А ми—зима…
Е, жур, друже!
* * *
…Вів і вів—
У мед Едему!
Та вів—Віват!
…Вів,--а завів
У мул Глуму!
* * *
…Очі Бічо:
Зором—мороз…
А час Усача—
Жах аж!
Арея ера,
Вік вовків…
І Воркута—кат у крові…
Віта катів
Риму Кумир:
Він—гнів,
Ми—дим…
О, гончі Вічного,--
Миршав’я ваш Рим!
* * *
Удар «Граду—
Удар Зраду!
* * *
Я несу гусеня,
А та—курчат,--ач, руката!
* * *
Ху—пух!
Ху,--зух!
Ху,--дух!
Ху,--щур! Ущух…
* * *
--А ти-бо—побита!
--Молока подала, а Ладо---паколом!
* * *
--Аллу—чула?
--Алла—баба! Забабала!!!
* * *
Кому—шумок,
Кому—умок!
* * *
Уму—думу!
Уму—шуму!
Уму—Куму!
Уму—Муму!
* * *
Є учень—не чує
Ясу дідуся
І дів оповіді:
Увага—на гаву!
* * *
--Музо, робота наша—шана! То-бо—розум!
І лови Волі!
* * *
--Ася, Максиму—миска м’яса!
Ум’яв—і яму!
* * *
--До Од, Гомере перемог!
…Он він гнівно
Пегаса—геп!
…А чати Читача?!
* * *
…Та ходили до хат—
І вели Саву Василеві…
* * *
--А крутого турка—
Аса на танаса!
* * *
--О, ви пили пиво!
А квас випив Савка!
* * *
Мила манна малим,
А нам—чара чмана!
* * *
--А мене—нема!
А мене ж—вже нема!
* * *
--І ви—сиві,
І ви—живі,
А мене ж—вже нема!
* * *
…Он він—гнівно…
…Он зір—грізно…
* * *
…Вибрав—Чвар: бив
Діда дід!
У, дід око діду
Вибив!
* * *
Уму—думу!
Уму—Куму!
* * *
--Мо’, Борис,--сир обом?
--Сир—обом, о, Борис!
* * *
--Кажу: «Чужак!»
--Кажи: «Хижак!»
* * *
--І щуку—у кущі!
У кущі—щуку!
* * *
--О, ви, діти, ситі—диво!
--О, ви, діви, сиві---диво!
--О, ви, діви, живі—диво!
* * *
--Імідж Дімі—
І мід—Дімі!
* * *
…Оса—ласо:
«Де мед?»
* * *
--Іч, охочі—
Де мед!
* * *
--Чавив—ач!
Чавив,--а бавив, ач!
* * *
--Ого, сила—на Лисого!
--Ого, сила—за Лисого!
* * *
--Сатанів Він—Атас!
Він—Атас!—осатанів!
* * *
--Ото—що то?
Яне,--чи сич ото, чи сиченя?
* * *
--А нам—мана,
А нам—чмана,
А нам—омана!
* * *
--І ви сиві, і ви сиві,
І ви дуже теж у диві!
* * *
--Ото—фото,
А то—нота!
* * *
--Ото—що то?
--Ото—фото!
То—борець, це—робот!
То, Борю,--робот!
* * *
--Іро,--зорі!
--Інго,--вогні!
* * *
--І до тебе тоді
Сіно дідо ніс—
І ніс у сіні…
* * *
…А баба—
Отак окатоІ
Окато отак—О!
Отака-то!
* * *
…Он зір грізно
Кинув—уник….
* * *
--Кате, це так!
Саме так, Кате мас!
* * *
--Сейф—«Йес!»
«Мани» нам!
* * *
--О’Кей—Еко:
Ходя,--дох!
* * *
--Е, щира,--а рище!
О, рище—щиро!
* * *
--А батяр я,--та ба…
І босяк я собі!
* * *
…А коло молока—
Кицик:
«В’яну! Няв!
О, дай, Адо!»
* * *
--Е, лихо буде—дуб охиле!
Буде лихо—похиле дуб!
* * *
--Кому думок?
Кому сумок?
Кому гумок?!
* * *
…Шинка та книш
І бузок у козубі…
* * *
--У яру—буря: У!
…Ах, ущуха!
* * *
…Золото лоз…
І тур—у руті….
* * *
…Пегаса—геп!
А чати Читача?
До Од,
Гомере перемог!
* * *
Вік Вовків—
Віку Жуків!
Макака—Макакам!
* * *
Діду дід
Око
Вибив!
Око
Вибив
Діду дід!
* * *
Дід є у шубі—бушує дід:
Випив
Дід!
Ох, у вухо
Діда дід—
Ха—бабах!
Дід—
Випив!
Овва, Саво:
Діду дід
Око
Вибив!!!
* * *
--Іч, а куди ти—дукачі?
--Інні,
І Ніні,
І Лілі!
* * *
--Оно воно!
--Еге! Те «Ге»--
Он сяє ясно!
* * *
--Оно воно!
--Еге! Те «Ге»--
Є! …Ура,--парує!!!
* * *
--То—Ідіот,
От Хто!
* * *
…Е, луни! Минуле…
Ед,--де ми—ті діти? Мед—де?
* * *
Золото лоз…
Диво-овид….
* * *
Очі Бічо…
Він…Зал блазнів…
Неміч імен…
* * *
…Намут-туман
Сиво повис…
Золото лоз…
Німо—гомін…
* * *
…Учу-учу,
Учу—мучу:
Учини, Чиничу!
* * *
--Се—перебудова: воду бере пес!
Ах, а пере—черепаха! (Нісенітниця!)
* * *
Намок рано наркоман…
Е-ле-ле!
* * *
…Не герой «оре» ген:
Оре папери—репа перо!
* * *
--О, тато,
О, мамо,
О, дідо,
О, бабо,--
І ви—живі!
* * *
«Однорядкові Нісенітниці»:
*** Учу Антона—нот научу!
*** Умер: яма—гам!—Ярему…
*** Алла щипала—мала пищала…
*** Яне, Лорко,--кроленя!
*** Мати—тут, а батути—там…
*** …А та Соня—носата!
*** О, нив золото, лоз вино!
*** О, Ніна і піаніно!
*** Удові сіно дідо ніс і воду…
*** Дере пан наперед…
*** Он—яр, озимина…За ними—зоряно…
*** …А квіти—витівка!
*** …У гробу—і у боргу…
*** А дід—ого! Ви сини—сини сивого діда…
*** …Це на псі—іспанець!
*** На мат—отаман!
*** …А здуру—кукурудза!
*** Юно далина манила доню…
*** …А гумор грому—га?
*** Дурбана бруд…
*** Тупака капут…
*** Огидні—в індиго…
*** …І цвіркун—у крівці…
*** …А в яру—курява…
*** Не реву—суверен!
*** Чадів оповідач…
*** --О, Лев аркуш украв, Ело!
*** Е, бук Сава скубе!
*** …І воду вилив удові…
*** --Сусіде, мед—Ісус!
*** --Сусіде, мені—не мед Ісус!
*** …Від Ісуса—на сусідів!
*** …Від Ісуса—на!—та на сусідів!
*** …А то—кацап паца кота…
*** Я, цап і паця…
*** Ідоло-мелодії… Доле молоді!
*** Коні в раба та барвінок…
*** Маскарад, а Рак—сам…
*** Зубр… А Ганя: «На, гарбуз!»
*** Мина—з ясел, а Леся—за ним!
*** --Оно, Наташо, лошата! Но-но!
*** Я і лелія…
*** О, видиво!
*** Пера шареп!
*** --А чати Читача?
*** Дав Макар ракам вад!
*** Я і варан… Аравія…
*** …А вони ламали—сила малинова!
*** Мина—за село, колеса—за ним….
*** Аня—мураха… Ах, а рум’яна!
*** …І розум—у зорі!
*** --Нам—у туман!
*** Ах, і тумани нам утіха!
*** Ах, і туман! А нам—утіха!
*** --Антей, егей,--Етна!
*** --Я—не щеня!
*** --Я—не цуценя!
*** Шани трепет… О, тепер ти наш!
*** Ого, не чує батя—та б’є ученого!
*** …А намовив—омана!
*** …І не жар умам: уражені…
*** …А хіт—втіха!
*** …Вина—генію! І не ганив….
*** --Худоба—або дух!
*** --Яне,--цуценя!
*** Карпа—хап!—рак…
*** Молоді—з Ідолом…
*** Хам у Сумах…
*** Ада, киця, цикада…
*** …Губимо ми Буг!
*** Маршала шрам…
*** Серп і прес…
*** Є успіх—і псує!
*** Вік урбану… Луна бруків…
*** Аза хоче меч—ох, Аза!
*** Мамин сон… О, сни мам!
То «Брути» турбот!
*** Курка та крук…
*** О, коко!
*** --Окріп, Ірко!
Йой!
*** --Сево, втік кіт в овес!
*** Метр Асі ніс Артем…
*** --Яне, Жоро, Соню,--носороженя!
*** Яцик і киця…
*** Аса! Лису гуси—ласа!
*** Хутра, фото, фартух…
*** --Атено,--монета!
*** Гроб і кіборг…
*** Телекс і скелет…
*** Баркас, оса, краб…
*** Дорога на город…
*** Анна-панна…
*** Акула та Лука…
*** Ідол і лоді…
*** Абревіатура, рута і верба…
*** --Киш, пане! На—пшик!
*** --Так собі Бос: Кат!
*** --На скаку—у каксан!
*** …Охиля Лихо!
*** --Бузувірів—у зуб!
*** …А крізь овид---диво-зірка….
*** …Око сивого його—високо…
*** --І на: пиха в свахи-пані!
*** --А то—бабота!
*** Дідо пищуху—щип! О, дід!
*** --Ге, дре Сава сердег!
*** --А вояк я—овва!
*** --А б’ю—леле! Люба!
*** --Виживе? –Не вижив!
*** --Е, фортуна, а нутро—фе!
*** --Іч, юди видючі!
*** …Є піп—і п’є!
*** Копа шапок…
*** --Вітали Пилатів!
*** …Дарчина—панич рад!
*** Мила Сур Єва—та в Єрусалим!
*** --Е, чудово—де медово, Дуче!
*** …Ум очманів і нам—чому?!
***…Галас у салаг!
*** --Її драв гусар—ас у гвардії!
*** …А зов’ялі баби! Дід і диба біля воза…
*** Коні, віз і вінок…
*** --Ого, таз у пузатого!
*** --Кате, не свате,--та все не так!
*** --І напада пані…
*** --І нападає, б’є Ада пані!
*** --Ого, ти мені—немитого!
*** --Алла—в хіті…Хвала!
*** …Он яр…О, зоряно!
*** …Он пава—та вапно…
*** …Он павук—у вапно…
*** …Ясу дідуся….
*** --Кави—Дімі! Дивак…
*** --Кави , Денисе, неси! Не дивак….
*** --Іч, он вередує! –Удере вночі…
*** --А, ба: бере баба!
*** --Я їм—Змія!
*** --А то, Боря,--робота!
*** Дороги…Та пас я свині: Лінився сапати город!
*** --Ха! Ґава—на вагах!
*** Юра—в сіні…Сварю!
*** --О, мрія, Ірмо!
*** --Ах, Юрі в Ази—завірюха!
*** --О, ще думи! Там я—пуп! Я матиму дещо…
*** --Уми там я матиму…
*** --Буча: затяг я—та за чуб!
*** Буча-чуб…
*** --Йому—сум, ой!
*** Дідові—сала! Лас, Іво, дід!
*** …І також—окаті!
*** --Ото Федір іде! Фото…
*** --Іро,--вуса! Та суворі…
*** --Мирову—суворим!
*** Голо…Ліф і філолог…
*** Вираз: «Вирив—зарив!»
*** --О, ви досі—баба! Баба-біс! О, диво!
*** …Ого, так окатого…
*** --Ну, ти хитун!
*** --Ну, дуду-дун!
*** …Вітав Сава сватів…
*** …Віта кума—там у катів….
*** …Он ці мене міцно…
*** …І мир у Римі…
*** --Еді, ого, коси в Ази!...За високого іде!
*** --Зараз буду бити! –Ти б—у дуб зараз!
*** --Усе Ніні несу…
*** Маркет… Е, Дарко,--що, крадете крам?!
*** --Мати, де Максим—миска, меди там!
*** --Віра,--мокро, хор комарів…
*** …Інні ці цяці цінні!
*** --О, воду черпа Васа, а Сава пре чудово!
*** --Будяк я, дуб!
*** --Кажу: «Ченець—це не чужак!»
*** …Оно—лежні… Він же—лоно…
*** Він же—лев: реве, рве лежнів!
*** --Уб’ю Любу!
*** --О, б’ю Любу—уб’ю любо!
*** Бере Жанна жереб…
*** --Ах, ум—а муха!
*** --Обдарував жваву…Рад-бо!
*** --Обдарував же жваву…Рад-бо!
*** …Він—сяяв, я—яснів…
*** …Умочили чому…
*** ….Умочала мала—чому…
*** …А ті літа….
*** …Ясва: він мусолив,--а Вавило сумнівався….
*** --Удере сваха в середу!
*** --Удере сват—та в середу!
*** …А вона—також оката, нова…
*** …І свіжі діжі всі…
*** …Аня, Тетяна…
*** --Гроб увижаю,--а живу: борг!
*** …Миколу били—було ким…
*** …Е, рахунки! Тикну—харе!
*** --Ася, Максиму—миска М’яса!
*** …І дів оповіді…
*** --О, милі,--доща нащо ділимо?
*** --І що ділимо, милі?—Дощі…
*** --І що дарма нити? Жах,--а жити нам—радощі!
*** …І нив Сава: «Свині!»
*** --Я нив: «Сама—свиня!»
*** …Віл: «Му! Я умлів!»
*** …Віл: «Мухо,--я, ох, умлів!»
*** Рад Улас салу: дар!
*** У хліві—віл…Ху!
*** …Він гудів: «Іду,--гнів!»
*** …Він горів… О, Віро,--гнів!
*** …Він горів—звір… О, гнів!
*** …Ото Федір іде—фото!
*** …Він дотяв свято днів…
*** …Віта кива: «Лесю,--се лави катів!»
*** …Я і цар…Тут рація….
*** …Алла пищить...Ти щипала?
*** Алла щипала малу—чула мала пищала…
*** --Іч,--овочі!
*** Тропа на порт…
*** Тропа…Рапорт….
*** --Не дожене мене жоден!
*** --Не дожене, мамо, дома мене жоден!
*** --А то, Дуня,--нудота!
*** --Віро, Дімо,--помідорів!
*** --Е, щавель! Лева ще…
*** …І не скрізь зір Ксені….
*** Рація і цар…
*** --Єві речу…Катя—та кучері в’є!
*** --От сич Іван! Зазнав—і чисто!
*** --Котам—шинки чикни шматок!
*** --Ух, Узурпатор! В рота пру зуху!
*** --Так і так—Кат і Кат!
*** --Так, так, так,---Кат, Кат, Кат!!!
*** …А дорога нива—та винагорода…
*** …І дотепи—лише тоді…
*** --Ого, ти баба битого….
*** --Ого, ти била! Вали битого!
*** …Де мені---не мед…
*** --Ого, дур у рудого!
*** --Ого, дурило! Коли рудого!
*** --Е, муку вижу—живу, куме!
*** О, село! Коли то котило колесо….
*** --Е, те—не те!
*** Яса: Рак—у Карася!
*** Оля і віяло…
*** Жадіб’я: біда ж!
*** Юна манила калина Маню…
*** --Е, жур діві, друже!
*** У путах,--а тупу!
*** --А жирафа—рижа!
*** Рекорд—і дід рокер…
*** Юна далина манила Даню…
*** --Кака—Макак!
*** Спец—і біцепс…
*** --Й нижу час я отут… О, яса чужини!
*** --Ого, рису Сені несу сирого…
*** --О, наруга! Рагу рано….
*** …Уже вихор—трохи вежу…
*** --Ти—щит!
*** --Вірую—у Рів!
*** --Ти що? –То щит!
*** Сито дідо тис…
*** --Ого! Ти бачив?—Ера царевича битого!
*** …Зир: гине він! …І вени гриз…
*** …І що дощі? Ніщо дощі!
*** Уму меч уче Муму….
*** Уму—мук, як у Муму!
*** --І ви—на ниві?
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Еротичні Перевертеники»
( Позагарбузна Паліндромія)
* * *
Меле Елем—
Віл Слів:
Елем змеле!
Но Елем,--ах,--Хамелеон!
--Е, мелеш, Елеме!
--Овва, Саво:
Я—Віл Сохи Лихослів’я!
* * *
«Паліндро—Мухи»
(Однорядкові Нісенітниці)
* * *
*** Я—ловелас, але—воля!
*** Ероген—не горе!
*** Ероген—о, то не горе!
*** Я, Ти,--дія—і Дитя!
*** Хапа—зад… А за пах?!
*** Деміургу—гру і мед!
*** Від косилок—о, до колисок дів!
*** Бещі немає,--а мені ще б!
*** Де мажу—чару дам, а дура чужа—мед!
*** Де мажу—чар…І добре пер, бо діра чужа—мед!
*** О, відваги, волі! …І лови гав, діво!
*** Сара—тута: грав—ого,--варгату Тарас!
*** Яса: б’ю Любася!
*** Оно лиже Мані Ліна межи лоно…
*** Алла дика там,--а таки-дала!
*** Я і Сава: така катавасія!
*** Вабив Її, вабив… Вибав ЇЇ, вибав!
*** Ваб Її, ваб! –Бав Її, бав!
*** Я уже ліг—і лежу я!
*** Сава чопував—жваву почав: ас!
*** ІллІ—вир панянок, і коня на привіллі!
*** Тореадор: врода! Ерот!
*** Аня, панове, ссе: вона п’яна!
*** О, ти ружу мала—дала мужу, Рито!
*** Баби ваби: вибави баб!
*** Баби ваби—во! Дідо, вибави баб!
*** Юна вола: «Мало, Ваню!»
*** Мене Макар—еге, махав! Ах, а мегера—каменем!
*** Махався, де міг,--і мед я свахам!
*** Вабили пани, вина пили…Бав!
*** Яна—в Улі: цілування!
*** Де мужам я мажу—мед!
*** Яця—цмока Рита…А ти—раком: цяця!
*** О, циніки! Тик—і ницо!
*** Де мох,--у тебе, щебетухо,--мед!
*** Дем’ян—на тебе… Ще, ще, ще! …Щебетання—мед!
*** Юля-лада—жада лялю!
*** Ет, рахуба! Бабу—харте!
*** Ого, м’яла Валя мого!
*** Е, читака! Рака тиче!
*** Відраза нечепі: пече Назар дів!
*** Відхиляв я в’ялих дів!
*** Сон: О, де медонос?!
*** Сон: О, горе—Рогонос!
*** Ерот—не ментор: Е!
*** Ян Оксану вів—звів у нас коня!
*** Вищала Лада, а дала—лащив!
*** Корок—у цукорок!
*** У нас—кохання: Ян—ах!—Оксану!
*** Вили—гай! …А гилив!
*** --Чи ти даси, Діано? –О, на: іди, сади, тич!
*** Раж дівок: О, віджар!
*** Е, верещала Дана—дала! «Ще!»--реве…
*** Її утру—годі! …І до гурту Її!
*** Інтур-прутні!
*** А кит оре море хером: Еротика!
*** Сон: О, горе ж у Іллі! –Уже Рогонос!
*** Де мох—у тебе що? …О, щебетухо,--мед!
*** Вили: гнів, ах! …А він—гилив!
*** Вив,--а бавив!
*** На піаніно—Ніна і Пан…
*** Епілог: голі «Пе»!
*** У кіно махав Ваха Моніку…
*** Є я і Ти—житія Є!
*** Я і Лілія…
*** Атас, реп’ях! …Ох, я персата!
*** Аня медує у Дем’яна!
*** Едем: О, меде!
*** Навіжене—мед! Жде мене ж Іван!
*** Матня: О, «гоян» там!
*** Тицяю я—цить!
*** У сіно! Дає Ада,--дає Адонісу!
*** …Не дала,--а ладен!
*** Іго: лови баб… А баби—вологі!
*** --Чи ти даси? –Сади, тич!
*** Юно траха Захар Тоню!
*** …І весела Лада, нова: вона дала Лесеві!
*** Юна яса: виграв у варги Вася Аню!
*** Актам рада задар матка!
*** --Де медики? –Де мед!
*** Теле: вередуню юну дере велет!
***…І щоб Юлю п’яв,--я п’ю любощі…
*** --Ну, Адко,--нокдаун!
*** …І щоб Юлі—омана,--на мої любощі!
*** Інна—пише… Чопе той,--оте почеши панні!
*** Інна п’яна—е, жила! …Лиже Аня панні…
*** Е, нема Хоми: теше! …Чеше Тимоха мене!
*** Юна Віра чманіє,--ллє і нам чарів, Аню!
*** Віра чманіє—ллє і нам чарів!
*** О, ви—дура жвава! Давав жару—диво!
*** Віра бахурам---хмару хабарів!
*** У нас кохав Івах Оксану…
*** …Аж їв Соню Пилип: юно свіжа!
*** Аню, Аню,--а квітівка! А квітівка—юна-юна!
*** Раж діви: ти віджар!
*** …І чуха пані віна пахучі!
*** Он бав Зою: о, звабно!
*** Дівок «Яриш»--шир!—як овід!
*** Аня «розу» дає—бава! …Б’є Аду Зоряна…
*** …Ах, у чулані він Аллу чуха!
*** Вада: повис, сиво падав!
*** …А ти раком—цяця! Яця цмока Рита…
*** --Яця, цить: ти—цяця!
*** Ого, не жур, пане: ссе напруженого!
*** Ен—у Свазіленді: дід не ліз,--а всуне!
*** --Юна ланю!
*** Он ас кохає Іру,--дуріє, ах, Оксано!
*** Пер Ян, кусав, а сукня—реп!
*** Котилася яса литок…
*** …У хуру!—Печи чепуруху!
*** Де ми—манда над нами: мед!
*** Е, вона—пава-бава, панове!
*** Я і баби…Лах! О, кохали бабія!
*** Я і баби…Лах! О, казка!—Так закохали бабія!
*** О, ви, дірко, мокрі—диво!
*** Дива: дід—на манді, Давид!
*** …І нема дна мандам—е, ні!
*** Учні-кучні: кох…О, кінчу, кінчу!
*** Де, Мотре, хер—то мед!
*** То, Хівре,--хер-віхоть!
*** …І ви, тхори, щиро хтиві?!
*** Ава пен хапала—ссала…Пахне пава!
*** Я, Іво,--пава! Пава-повія!
*** Е, чуха Полі тіло пахуче!
*** Рачка тішу: душі так—чар!
*** Он Олесі—бава: Сава бісе лоно!
*** Ого, мало Вірі вола мого!
*** Ірі вола мало! Вола мало Вірі!
*** …І Саві дія—і дівасі!
*** Олі-дівасі—мед! Едем—і Саві діло!
*** Яця цілувала: пала в Улі цяця!
*** Оду читала, ссала…Ти—чудо!
*** Учні—кохом у мох… О, кінчу!
*** Учні—кара! …Зара кінчу!
*** Учні…Кох…О, кінчу!
*** Я суну, суну, сунуся!
*** …А ще того мала: ссала мого теща!
*** О, говіла Фая, а фалів—ого!
*** Мушу, мушу---шум у шум!
*** …Межи ніг і нижем!
*** Де ми—там Ада рада: Ада рада мати мед!
*** …І ця цвіла: фалів цяці!
*** Є Панас—кохає, б’є: ах, Оксана п’є!
*** Олі теше чопа—та почеше тіло!
*** Де ми чотою—о, точи мед!
*** Ахав—і дала діваха!
*** Ахав,--і давав же: ссе жвава діваха!
*** Е, рогаті вони! Вино—віта горе…
*** Е, рогаті вже ті!—І теж віта горе…
*** Віру довів, а завів—одурів!
*** О, нове—це воно!
*** Ори ще довго—Бог воде щиро!
*** Віра дала—мала дарів!
*** Іллі рано дала ти, сита Ладо, на ріллі…
*** Ясир: ох, Орися!
*** Є Адам,--а дама дає!
*** Є Адам, а Соня п’яно сама дає!
*** Алла Дімі дала…
*** Юну дере вередун—юну дере вередуню!
*** Жінок—лап! І палко ніж!
*** От сич Іван! Зазіхав—ах, і зазнав! І чисто!
*** Тугі циці—гут!
*** …І відразу—пузар діві!
*** Юно дала Маня-діва—та від Яна мала доню…
*** …Її—два діда в дії…
*** …А баба—ласа: гасала баба!
*** Тіло пала: Маша мала політ!
*** Демон: «О, воно—мед!»
*** …І напередодні—він додере пані!
*** Її два—в хіп! І піхва—в дії!
*** На Тані—Натан…
*** Е, жваву рачки—тик! Чарував же!
*** Орду мотала мала: то мудро!
*** Орду—медом… О, де мудро!
*** Орду мала—ссала мудро…
*** Орду мала—вада! Та давала мудро…
*** Видали—сила див!
*** Куму ж умовив—оповив… О, мужу—мук!
*** Я—і сім окатих баб…Баб хита комісія!
*** --Азо,--пат! Е, не та поза!
*** Де *** лити ладна мед…
*** Де можу—мило дам…А доли! Муж—о, мед!
*** Віто, хибував—жваву би хотів!
*** …Або—боба!
*** Он—Віра: чатував жваву—та чарівно…
*** Коні жваві…Зеня—не зівав жінок!
*** Вів, одвів Азу,--завів, довів!
*** Вів Азу циган—і на гицу завів!
*** О, воду черпала діва,--Саві дала пречудово!
*** О, Лідо, телесе—веселе то діло!
*** Ах, у ченця—м’яц! Не чуха!
*** Ах, уче Нату,--та не чуха!
*** …Тепер тіло в Олі—трепет!
*** Ух, юні! Лафа лінюху!
*** Яра Делла: «Фе! Це фал ледаря!»
*** Біс! О, давала *** досі б!
*** …І ту рвали—Мила в руті…
*** …І ту рвали Маню—юна-мила в руті…
*** Юна-мила: ссали Маню!
*** Юна: мили, вабили—бавили Маню!
*** О, ми вабимо! О, ми бавимо!
*** Юна ваба: бав Аню!
*** Юна вабить…Ти бав Аню!
*** Аби хотів…О, Віто,--хиба!
*** Оно лисі біси лоно…
*** Хоче меча, нене,--неначе меч—ох!
*** Іда моргала—дала громаді!
*** Демонам чічі—чман: о, мед!
*** О, ще Діні лащу кущ, а Ліні—дещо…
*** О, ще Діні лещі! –І ще Ліні дещо!
*** …Іще буджу бабу—жду бещі!
*** Жінка—так ніж!
*** Ах, Юрі в Ази—мед! А де ми—завірюха!
*** …Та на фортепіано—вона і Петро-фанат!
*** Молода, тямуща Лія,--я і лащу!...М’ята—долом…
*** Азу мав: О, нова Муза!
*** Юлі—твого б! –Ого,--втілю!
*** Ого, Віто,--Хома там! О, хотів—ого!
*** О, мед і юнак! –Аню, ідемо!
*** Алла—жаба, а бажала!
*** Оно лиже Мані Ліна межи лоно…
*** А Клава—давалка!
*** О, хитра ж діва! Віджар тихо!
*** О, голі—цілого…
*** О, ти русаля ласу, Рито!
*** --Юро, гори! –Щиро горю!
*** Юна,--гори щиро, Ганю!
*** Олі—Роза… Зазоріло…
*** Йосип сам, а спис—ой!
*** Де *** чешу,--душе чудна,--мед!
*** ЇЇ ваб!—Бав Її!
*** --Де Маня? –П’є, Адо! Дає п’яна—мед!
*** Вабила: вали, бав!
*** Юна: мед жде Маню!
*** Ого, вагіну дую! У Дуні гав—ого!
*** Ясва, Гено! О, не гався!
*** Юна: утіш і ту Аню!
*** Я—і сім: ото місія!
*** Ого, таз у пузатого!
*** Орися є—Аді дає: ясир—О!
*** Яну Сарка дала та Лада-красуня…
*** Чи ти ба—баби!—Тич!
*** Інна жде мого… Мед Жанні…
*** О, жур, Аню, юна ружо!
*** О, лах! О, сум: усох, Алло!
*** А сором—о, роса!
*** Я і мер…Е, веремія!
*** Я, ідоле,--мелодія!
*** А *** пре—Ха!
*** Катре,--хер? –Так!
*** І чурка—на кручі…
*** Алла палка так лапала!
*** Е, посів—і сопе!
*** Тит себе бестить!
*** Огой! Ще б, зоре!—Розбещ його!
*** Я—і гроно лон: Оргія!
*** Де мажу—Раю і лелію, а ружа—мед!
*** Де межи лоно лиже---мед!
*** Вабив Іру…Діри щирі дурі вибав!
*** Он—Віра: Чиничу,--її учини чарівно!
*** Де ми, бабії,--і баби—мед!
*** Ага: жував же жваву—жага!
*** Ху, звірів Зух!
*** Юра—в сіні…Сварю!
*** Юлі «цвяхом» в мох я вцілю!
*** Жінка тече—так ніж!
*** Вилазь! Залив?!
*** Еж, він—на Ганні вже!
*** Яса вередувала…--На лаву!—Дере Вася!
*** А та палала—дала, лапата!
*** А лас! Сірому Аня п’яна у морі ссала!
*** Віто, хула: дід Аллу хотів!
*** Мокрі—гой! У соч дів відчосуй «огірком»!
*** О, мед їм! Їдемо!
*** Юнок он—ого! Но, коню!
*** Яну дере Ваня: Яна—вередуня!
*** Дере Ванду: чудна! Веред…
*** Ви вабили—бавив!
*** Вив,--а бив! …І вибавив!
*** Вив… Аби вибавив!
*** Вив, а бабу—руба бавив!
*** Вам—роги, руно! …Жону Ригор мав!
*** Еч, яра Ганя на гаряче!
*** О, кидала мала дико!
*** Яну Сарка дала—лас! Ссала—Лада-красуня!
*** Нема чіч—«Амен»!
*** О, зробили б Юлі—і любили борзо!
*** Огой, дивував жваву вид його!
*** Рачка тішу—даю Лелю… А душі так—чар!
*** Пили…Пхав…Ах, Пилип!
*** Алла хобота ссала—заласс! …А то б охала!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Еротичні Нісенітниці—у два Рядки»:
* * *
Мела молодо Панна подолом…А лем!
А галас! Її драв—гвардії Салага!
* * *
Пуць—Незалазень…Цуп!—
Ого, ого, ого!!!
* * *
--А Клава—давалка!
Я, свахо,--кохався!
* * *
…А Нела—шалена:
О, кидала—дико!!!
* * *
Аза хоче «меч»--ох, Аза!—
І «лузи»--лизулі!
* * *
Алла—в Улі цілувала
На зорі Її «розан»…
* * *
Мед… Еліта тіл…Едем!
Мед і мед!—Ідем, ідем!
* * *
Анна—пала: ссала панна!
О, гож—у чужого!
* * *
--Е, жила Тітка в акті,--та лиже!
Овва: вже ссе жваво!
* * *
--Іще Бабі хіба бещі?!—
О, щелещо! О, щелещо!
* * *
--Асі—біса!
А Нюсі—пісюна!
* * *
Ерос—оре, Ерос—оре…
Сановит Хер: оре хтиво нас!
* * *
…Ян залізає---Азі лазня!
О, тре пуп уперто!
* * *
…Юра—веде Варю!
…А то б—охала---ссала хобота!
* * *
…А Бухарест—се рахуба!
Відтепер і там---мат і репет Дів!
* * *
Аня—розу дала Інні… А Ладу—Зоряна—
Рачком---чмок! …Чар!
* * *
…А задере перед Аза—
Ода «Ружі»!---Ніжу радо!
* * *
Ерос оре, Ерос оре…
Ори щебетух!...Ох, у тебе---щиро!
* * *
…Ава—вже ссе: Жвава!
Овва: вже ссе жваво!
* * *
…А Лада жадала
Акту—хутка!
* * *
Алла—масувала, Алла—вуса мала!
Алла хама—замахала!
* * *
Куса дівок Овід…А сук!
А сук! О, псу—спокуса!
* * *
Є Акоп—Шуру шпокає!
А шпокає Акоп—Ша!
* * *
…Аня—п’яна, Аня_п’яна!
І щебече---тече: «Бещі!»
* * *
…А Клава—давалка:
Ясує уся!
* * *
Є Ада—жадає!
Є Ада—дає!
* * *
--О, Дідо, дідо,--
Бабу бав—за звабу Баб!
* * *
--Мало Дів—Ідолам!
Іще-бещі!!!
* * *
--Ах юні Лані—і на Лінюха
Раді---дар!
* * *
…Ухав Сава сваху—
Яса лиш юшилася!
* * *
Яну дала Дуня:
Юну дере Дуню!
* * *
…І весела Лада, нова: вона дала Лесеві!
…І щоб Юлі весело—Олесеві любощі!
* * *
--Махає,--а Хам!
Вимахав,--а хамив!
* * *
--О, мед! Ідемо—
У мед Едему!
* * *
--О, зробили борзо
Коті-діві діток!!!
* * *
--Колі—«цілок»:
Пече—«нечеп»!!!
* * *
…Аду голу гнав Іван… Гул, огуда!
…А ще—теща!!!
* * *
…Орал: О, Ларо!
Юна Ланю!
* * *
Сара тече—пече Тарас!
А Голді пече—тече підлога!
* * *
Вавило—пипи поливав:
Тік солод, Еммо! О, мед! О, лоскіт!!!
* * *
…О, тіл Еліто,--
Юне меню!!!
* * *
Ховав ус, відвів у кут:
«Штуку» Вівді всував—Ох!
* * *
Не герой оре ген—
Ерос оре!
* * *
Алла мені—не мала:
Овва!—Вже ссе жваво!
* * *
Інна жваво ссала—залас! Совав Жанні—
Ач, охота!
* * *
О, мед—і пипи! Підемо?
Ходімо: то—мід! Ох!
* * *
--На грома нам орган?—
Манд нам!
* * *
Атені—мана мінета:
Де мінет—Атені мед!
* * *
Еч, яра Ганя—на гаряче!
Юна,--гори щиро, Ганю!
* * *
О, луг Дів’я! ..Відгуло…
О, луни! …Минуло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816344
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.12.2018
Акт… О, кокотка!
А тіло! –Лоліта!
* * *
Я і Гелен—Елегія!
Я і Дора—Пародія!
* * *
Алла хама замахала:
О, кидала дико!
* * *
Я—ласу русаля!
Я, Іво,--повія!
* * *
Юну грав Пилип варгуню:
Е, верещала! «Ще!»--реве!
* * *
Іде муж—я ж у меді!
Е, цяце!
* * *
Олине «женило»
Я ссала: заласся!
* * *
Ерос оре, Ерос оре,--
Оре бабу: ну, баберо!
* * *
Аромат Амора—
І лафа на фалі!
* * *
Мода задом:
Дере перед!
* * *
Е-ле-ле! Е-ле-ле!
Елла мала—сосала мале!
* * *
Що—лещі Інні? –Іще лощ!
Вилощив там… А ти що лив?
* * *
--Е, ссуча баба! Бачу—ссе!
Мо’ розум—узором?!
* * *
--Е, ссуча баба! Бачу—ссе
«Яртака» та Катря!
* * *
Інна пече—та «чіча» тече панні:
Хоче меду… Де мед? Ох!
* * *
А Ніла—ссе: Мессаліна!
Ах, і твого бере… Боговтіха!
* * *
Ероген—о, то не горе!
Ероген—Іллі не горе!
* * *
Ерос оре, Ерос оре:
«Рало» дере баб,--а баба бере долар!
* * *
Он—Олесі бахур руха… Бісе лоно---
Мед, Едем!
* * *
Пипчур—о, поруч пип!
І чуха пипи—пипи пахучі!
* * *
Ерос оре, Ерос оре:
Учить, учить—тичу, тичу!
* * *
…А бабі—баба:
«Ого,--в твого!»
* * *
Є гроші—і шорг є!
І пошворгав Шуру швагро в шопі!
* * *
…І цурун—у руці,
І пипун—у пипі!
* * *
Інна плаче: печаль панні!
Вона—за каменем… Е, нема Казанов!
* * *
Аж їв Сава: пава свіжа!
Аж їв Сарі: діра свіжа!
* * *
А Ніла—ссе: Мессаліна!
Е, ссуча баба: бачу—ссе!
* * *
…А цигана—Дана гица:
Ач, яра, гаряча!
* * *
Алла цигана гицала:
Алла хама—замахала!
* * *
О, літо, літо! Хотіло тіло…
І баба—раком… О, кара бабі!
* * *
Де мили пипи—пили мед!
Он руда зире: дери задурно!
* * *
А Клава—давалка!
Де мала діри щирі—дала: мед!
* * *
Мак віддав—зови! Диво-звад—дівкам!
Від косилок—о, до колисок дів!
* * *
Ахав—і давав: жвава діваха!
Алла—ссала, ссала!!!
* * *
Охав—і дещо—у квітівку… О, ще, дівахо!
Мед, Едем!
* * *
Почував жваву «чоп»--
Чосував у соч!
* * *
Аня п’яна, Аня п’яна…
Юнак і пік Аню!
* * *
Баб Хомі!—Сімох баб!
О, видере—диво!
* * *
--Мати,--ми там,
Де мед!
* * *
--Іще бещі!
--Іще пещі!
* * *
--Я і в руки Курвія,
Ада, рада!
* * *
--Ада, рано вона рада!
Ада рано веде Моню… Юно-меде,--вона рада!
* * *
--Є гроші—і шорг є!
Катма—дам так!
* * *
--Еж, витяг я! Ти вже?
--Шо,--ротом? Моторош!
* * *
Ого, меч! Охоче мого
Алла сосала!
* * *
О, ласа: за сало
Алла сосала!
* * *
…А ласа Ганна-панна гасала!
А ласа Ганна—гнівно: «Он він!» …Ганна гасала!
* * *
--Е, ссуча баба: бачу—ссе
Он руда задурно!
* * *
--Е, ссуча баба: бачу—ссе
Он руда Зеня—не задурно!
* * *
Юна Ганя—я на Ганю!
Юна Таня—я на Таню!
* * *
…І відомо діві—
Де мед,--о, де мед!
* * *
…І ласу рай… Ой, а русалі!
Юне меню!
* * *
…І відкрив,--чатував жваву,--та чвирк діві
У квітівку!
* * *
Юна: утретє тер ту Аню…
Віро,--горів!
* * *
Пилип—хам! Ах, Пилип—
Пильно до донь лип!
* * *
--В Ази лизав,--
Вази лизав!
* * *
--Еч, охає,--а хоче!
А хам Її маха!
* * *
--А то—бабота!
А то, Борі—робота!
* * *
--Е, жвавував же
На Діні Дан!
* * *
…А в діві—два…А в діві—два!
Мед Емі—і їм Едем!
* * *
--О, дай, Адо,--
Юна ланю!
* * *
Йосип сам, а «спис»--ой!
Сиво повис!
* * *
Де Маня п’яна—мед!
О, дає, Адо!
* * *
…А Лада—жадала
Індуса на судні…
* * *
Вив,--а чавив,
Вив,--а бавив!
* * *
…Ясую уся:
Іще бещі!
* * *
Чіпа Нату—та на піч!
Ах,--у «чічі» чуха!
* * *
Я і Мер: Е, веремія!
Ого, та бучу чубатого!
* * *
О, Вакуло! То лукаво:
Надув Єву Дан!
* * *
Юна: утяв я ту Аню!
Азу—могол… Ого, Муза!
* * *
Хому—у мох!
Хох! Ох!
* * *
А Лада дала—
Івасю, Саві…
* * *
Юно тичу: учи, Тоню,
Де медово, де мед!
* * *
--Іще бещі!
--Ідо,--годі!
* * *
О, зорі, Розо!
О, зорі! Дай Аді, Розо!
* * *
Юну дере Дуню
Нагу дідуган…
* * *
…А лащила та лищала,
А лищала та лащила!
* * *
Ого, дур у Рудого!
Демонів він: о, мед!
* * *
Ваб Юлю, бав!
Ошелеш,--О!
* * *
Аді сусіда
Чосує у соч…
* * *
--Уже лежу
На діві, Дан!
* * *
Я—на лоно: ланя!
І—на лоно лані!
* * *
…І дала ще: беща Ладі—
Мед, Едем!
* * *
…І нап’яв я пані
Аса на «танаса»!
* * *
--Учи тіло!—Олі тичу,
Олі тичу де мед: «Учи тіло!»
* * *
Гарпія,--ах! А я і праг,--
Її праг я,--гарпії!
* * *
--Опудало, гола дупо!
Анахо кохана!
* * *
…Важель лежав:
Сиво повис!
* * *
…А відала діва
Де мед!
* * *
Ясуні! Де дінуся?—
Хоче «меч»--ох!
* * *
Еч, охала діва—Саві дала: хоче!
Аж їв Сава: пава свіжа!
* * *
Ада рече—Паша пече: рада,
Ада рада!
* * *
Алла ловила фали—волала!
А гнала! Фалів цвіла фаланга…
* * *
Ширяв «яриш»
У квітівку!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Паліндро—Монстри»:
(Нісенітниці на три та більше Рядків)
* * *
Меле Елем—
Меле Лелем:
Елем змеле!
Е-ле-ле!
* * *
Ерос оре…
Ори щиро
У Нилі цілину!
Ерос оре, Ерос оре…
Ори ще: нещиро!
* * *
Вело роково королев:
Хотів світ—ох!—
У мед Едему!
* * *
Є Ада—жадає!
Є Ада—дає!
Є Ада—пеніс і не падає!
* * *
Яну дала Дуня…
Мина—за ним!
Он він ганяє, б’є Яна гнівно!
* * *
Ширяв яриш
У квітівку…
І відразу—пузар діві!
* * *
А Клава—давалка!
Еге!
Ач, охоча!
* * *
Сиво повис,
Сиво овис…
Охала баба: «Лах!...О!»
* * *
Канючив,--ич,--юнак:
«О, дай, Адо!»
Ада—рада!
А Лада—падала!
* * *
Юна Ганя—я на Ганю!
Юна Таня—я на Таню!
Юна Маня—я на Маню!
Юна Фаня—я на Фаню!
…Де мені—не мед?!
* * *
О, тіл Еліто,--
Юне меню!
Огню, юнго!
Юнго,--вогню!
* * *
Миню—юним!
Іч, охочі!
Юне меню!
Юнго,--вогню!
* * *
Упер у дурепу,--
А Ліда раділа,
А Ліда раділа…
О, Лідо,--то діло!
* * *
Коня напій—і панянок
Ваб—і бав!
Ваб їх—і бав!
Бав їх—і ваб!
* * *
…І нап’яв я пані
Аса на танаса!
І нам’яв я Мані
І циці,
І чічі!
* * *
Юна Маню,
Юна ланю!
Юна: М’яв я Маню!
* * *
Ерос оре…
Е, розоре
У Нилі цілину!
* * *
Я сватався—
Овва, Саво!
Зубр! –А Ганя: «На гарбуз!»
* * *
Ероген—о, то не горе!
Ероген Іллі—не горе!
Ере: дуру Шуру дере!
Її таз—ух!—у затії!
* * *
Еді-моряк яром іде:
Юну грав варгуню—
Юну Дуню!
Морехід і Ліді хером
Чосував у соч—
Ого!
* * *
Є Ада—жадає!
Є Ада—дає:
Учини, Чиничу!
Ач, охоча!
* * *
О, Дідо
Юну Дуню
Хахає—ах, ах!
А Баба—
Ярі з уст сузір’я:
«Опудало! Гола дупо!
Зарубала б ураз!!!»
* * *
Козак з казок—
І дві Вівді…
І вдув у дві
Козак з казок!
* * *
Галас—ух,--у салаг!
Салазі «чічі»--залас!
Юне меню!
Юнго,--вогню!
* * *
О, зробили борзо
І не лихе чехи Лені…
І відразу—пузар діві!
А репету тепера!!!
* * *
Атено,--монета!
Атені—мінета!
Де мінет—Атені мед!
* * *
Ерос оре, Ерос оре…
Ох, юна Танюхо!
Оре тя п’ятеро,--
Торує у рот!
* * *
Міс—і сім…
Міс—і вісім…
Міс –усім
Дала на лад!
* * *
Ухав сваху—
Охав: «Свахо!
Іще бещі!
О, щелещо!»
* * *
Юна Маню,
Юна ланю!
О, мед! Ідемо
У мед Едему!
* * *
Аня п’яна
Яна ганя:
О, ще, белебещо!
О, ще діві дещо!
* * *
Тік солод… О, лоскіт!
Іще б Інні бещі!
О, ще, белебещо!
О, ще діві дещо!
* * *
Козак з казок—
І дві Вівді:
Хобом обох—
Хох! Ох!
* * *
Козак з казок—
Веле-лев:
Дере перед
І зад Азі!
* * *
Юна Аню,
Юна ланю!
Аня п’яна, Аня п’яна!
Юнаки—тики-тик!—Аню!
* * *
У наскок Оксану
Нагу дідуган—
Хах! Ах!
Ху,--Зух!
* * *
Хап!—Азу за пах,
А там—шмата!
--Овва, паво!
--Овва, Саво!
* * *
Ваба забав, ваба забав…
Пилип
Вассі циці ссав!
* * *
А Лада—жадала,
А Лада—дала,
А то-бо—робота!
…А то бір—дрібота!
* * *
Іде леді,
Іде Еді,--
Іде,--лапа, хапа леді!
* * *
Ерос оре, Ерос оре
У Нилі цілину…
О, Ларо,--зорало
Рало—да за долар!
* * *
Юна Ганя—я на Ганю!
Юна, Гено! О, не ганю—
Чосую у соч!
* * *
…І ніс вихор «Охи»: в сіні
Ерос оре—
Де мед
Інні!
* * *
Іще тещі—
Іще бещі?
О, ще тещо,
О, ще дещо!
* * *
Аня п’яна, Аня п’яна,--
І щебече: «Бещі!»
Її—в руки курвії:
О, щелелелещо!!!
* * *
--Іще бещі!
--Овва, паво!
--Іще пещі!
--Овва, Саво!
* * *
Хома Нату—та на мох:
У квітівку—
Хох! –Ох-ох!
* * *
Учу-учу
Уму Куму:
Учу—лучу
У чічу!
* * *
Ада жада,--
Аж у мужа
Сиво повис:
Еро-горе!
* * *
Оголяв я в’ялого…
А жона—за ножа:
«Нащо мені немощан?!»
* * *
Ширяє «яриш»
У квітівку,
У чічу…
А Клава-давалка—
Ач, яра, гаряча!
* * *
…І так, і сяк –ясі-Каті
Ширяв яриш
У квітівку!
* * *
Аня п’яна, Маня п’яна…
Гіменей—Е,--не міг!
Гімняр Ян—міг!
І вдув—у дві!
* * *
--Де меч, отче? –Меч точе мед!
Хоче меч,--ох,
У чічу!
* * *
Конюх—юнок
Чосував у соч…
Ах, у шкоді дідок—шуха!
* * *
…А Клава—давалка!
Е, щира баба—рище!
Вів Еразм—заревів:
«Ужар вражу!!!»
* * *
Атас! Репала персата!
Її циції—
Наче чан!
* * *
…Канючив,--ич,--юнак:
«О, дай, Адо!»
Актів канючив—ич, юна квітка!
…А дає Ада—
Мед, Едем!
* * *
…А та—в Свата:
Ухав Сваху,--
Охав: «Свахо,--
Мед, Едем!»
* * *
…Ірі—«дуб» у дірі!
А мені—нема!
Овва, паво!
* * *
…Аня п’яна, Маня п’яна—
І голо-вологі…
Юне меню!
Юнго,--вогню!
…Пилип—
І вдув—у дві!
* * *
…Вичубучив
Ян «шелешня»,--
Уклав Алку,--
Утяв «святу»!
* * *
Вид Ані—надив…
Юна Аню!
Хап!—у пах:
А там—шмата!
--Чи теж вата? –Та вже тич!
* * *
--Баби—лихо! Хили баб!
І при кирпі—
У квітівку!
* * *
Юну грав Пилип варгуню—
Юну Дуню,--
Мед, Едем!!!
* * *
Ерос—оре…
Орю, Нюро!
Ерос оре—
Мед, Едем!
* * *
--Іч, охочі! Іч, охочі—
І ці, і ті,--і ті, і ці—
У мед Едему!!!
* * *
…Юля—лада Жанова: вона жада «Лялю»!
--Е, на,--живи, Жане!—
О, зроби ті діти борзо!!!
* * *
…А ласо сосала
«Яртака» та Катря!
…Він туго могутнів!
* * *
Ерос оре…
Ори щиро!
І на Дані,
І на Мані,
І на Ані,
І на Фані—
Ори щиро!
Мед, Едем!!!
* * *
…Завітав Сватів «Аз»
У «Чічу»,
Де мед!
* * *
…Вичубучив
Ян «шелешня»--
Алла—лапала, палала:
То-бо—хобот!
Мед, Едем!
* * *
--Е, ссуча баба: бачу—ссе!
Ах, і твого бере… Боговтіха!
--О, на, Дано:
Мед, Едем!!!
* * *
Міс—і сім…
Міс—і вісім…
Сім «кіп»--і Хор—ох, і «пік» Міс!!!
* * *
Навіз Іван
Ані сіна—
І—на пані! І—на пані!
Ах, у «чічі» чуха!!!
* * *
…Ух, упер в «репуху»--
Чосував у соч—
Ого!
Сатанів він—Атас!
Він—Атас!—Осатанів!
* * *
Є Ада—та дає!
І на лузі—лізу лані
У квітівку:
Мед, Едем!
* * *
…Бещі немає,--а мені ще б!
Іще буджу, ще пещу,--ще пещу: жду бещі!
Саву жду, бач,--а буджу вас!
* * *
…Уже лежу, уже лежу—
І лащу «кущ» Алі
І Ніні…
* * *
…Вимив
Юнак Аню:
Ач, вивча—
Де мед!
* * *
…Іще—бещі!
Іще—пещі!
…Натан,
Пилип…
Уже—лежу!
О, ще два—та в дещо!
* * *
…Вів Азу—завів:
Вимив—
Вичічив!
* * *
Вибив,
Вимив,
Вичічив,
Вичучив!
* * *
Випив,
Вибив,
Вимив,
Вилив:
Вимахав,--а хамив!
* * *
…Еж, він і Зіні вже,
Еж, він і Діні вже,
Еж, він і Ліні вже…
…А мені—нема!
* * *
Дере перед,
Дере перед:
Почеше «чоп»
Де мед!
* * *
Чосував у соч
Пилип
І Лілі,
І Ніні…
* * *
…У дім іду,
А в руки—Курва!
І щебече: бещі!
Ач, упилася, яса липуча!
* * *
…О, ласа: за сало
Алла дала!
А нас кохала—за лах Оксана!
* * *
Іще пещі?
Іще бещі?
Аса—на танаса!
І відразу пузар діві—
О, надмем, Дано!
* * *
--Ото—що то?
--То річ—і рот!
Е-ле-ле! Ссе—леле!
* * *
Ну, дере вередун!
Ну, *** ба,--та брехун!
Ну, дудун!
Ну, гугун!
* * *
Чах у чічі чухач!
Сиво повис!
Ов’яв! О!
* * *
…І дала ще: беща Ладі—
Мед, Едем,
Зоре-ероз!
* * *
Журба баб-руж…
О, луни! Минуло
Теє…Ет!
* * *
Хапа—за пах…
Ху, зух! Ху, зух!
Ах, у зуха—
Хух—ох-ух!
* * *
Юна Аню,--
Юна ланю!
Іллі-зуху—чух у зіллі!
* * *
Дід і баба… Бабі—дід:
«…А в діві—два!
Ого, ого!
Оба бере, бабо!
Ото фанам—чмана-фото!!!»
* * *
…Колі—«цілок»!
Пече «нечеп»!
Он дивак у школі: «цілок» шука, видно!
* * *
…А в Осі—баба бісова:
Еч, охає! А хоче!
Е, жвава пава вже!
* * *
…Утяв Сава «святу»--
Уклав Алку:
Е, жваво совав же
У пипу,
У квітівку!
* * *
Очі-чари… Щира Чічо,
Юна ланю,--
О, дай, Адо!
* * *
У жінок я: м’яко ніжу
І циці,
І чічі…
А в жінок—о, ніжва!
Ет, жінкам—смак! Ніжте!
* * *
Ваба забав…
А в діві—два…
І те—у дуеті!
* * *
Учу-учу
Уму Куму:
У чулу «чічу» лучу!
* * *
…Тре се Дані на десерт
Пилип
Юну «Пуню»…
* * *
Іще бещі!
Іще пещі!
Межилоння п’яно лижем…
Межилоння п’яно лижем—
Мед, Едем!
Зоре—ероз!
* * *
Юна Ганю,
Юна ланю!
Юна: голубила хамів,--і махали, було, Ганю…
* * *
…На Віру—ша! Та—шур!—Іван
У чічу,
У квітівку!
Е, на Віру—цур, Іване!
* * *
Віро,--зорів!
Віро,--горів!
Хоче «меч», ох,
У «чічу»!
* * *
…Ах, я ідол, злодіяха,--
І звів Ївзі
Юно-доню!
* * *
Іде Еді,
Іде леді…
А живо видре: хер—дивовижа!
О, видере—диво!
* * *
Чосував у соч
Пилип—
О, і жадав «Адажіо»!
* * *
--Віто, хіті хотів!
А ти—сита…
Утис—у ситу!
* * *
Юно совав, жваво Соню
Чосував у соч
Пилип!
Чосував у соч
Пилип
Мене, Сарку—красенем…
Де, Мотре, хер—то мед!
* * *
…Оголяв я в’ялого—
Сиво овис…
Овва, Саво!
Е, не мед жони—вино жде мене!
* * *
Жалив «Аз»--Е, не завила ж
Анна—панна:
Мед, Едем!
* * *
…А Клава—давалка!
А Клаву ту—валка…
Манді мід—і мід нам!
* * *
--Аза, Ваню,--юна ваза!
А квітівка—
Мед, Едем!
* * *
Мало волам—
Сіна заніс…
І –нир!—Ярині
У квітівку!
* * *
Аня п’яна, Аня п’яна…
Зир П’єр: є приз!
«Хому» --у мох!
Хох! Ох!
* * *
Ого, лебедів,--і діві дебелого
У квітівку—
Хох!
* * *
Він сам опав… А помаснів!
Оговтала твого:
Він туго могутнів…
Я—цуп! Ото-то «пуця»!
* * *
Ага! Жене мене жага:
О, дай, Адо,
Юна ланю!
* * *
Ширяє «яриш»
У квітівку,
У чічу!
Ширяє «яриш»--
Мед, Едем!
* * *
Ух, упер у «репуху»,
У квітівку
Пилип!
Дере перед
І зад Азі!
* * *
Вичубучив
Ян «шелешня»--
Ах, узяла Галя зуха!
Е, ссуча баба: бачу—ссе!
Овва,--вже ссе жваво!
* * *
Оголяв я в’ялого…
А, ба: Вірі ваба!
Е, ссуча баба: бачу—ссе!
Він туго могутнів…
Ого!
* * *
Е-ле-ле!
Завинив «Аз»:
У зад Азу—
Хах!
* * *
Юна ружа—та жур, Аню:
Сиво повис,
Ов’яв—О!
* * *
Дід
Юну Дуню
Чосує у соч…
А баба?
О, дідо,--
І бабі
Жада ж!
* * *
Ерос оре…
Ори щиро
Каті, Каті—так і так!
* * *
Вичубучив
Ян «шелешня»:
О, вежо!—Рада Ада рожево!
* * *
Юна Аню!
Аня п’яна…
Юна вабить—ти бав Аню!
* * *
Мав «хіпака» піхвам—
Чосував у соч
Пилип!
* * *
Рачком ця Аза… Я—цмок! Чар!
У квітівку—
Асса!
* * *
--Алло гола,--
Іще пещі?
Алла ловила фали,--волала:
--Іще бещі!
…О, щелещо!
* * *
…Оно лиже Мані Ліна межи лоно,
Іра—Сарі,
Ані—Зіна…
О, Ліро,--голі! …Тіло горіло!
* * *
…Алла утирала—Сосала Риту Алла…
Алла в Улі «цюню» цілувала…
Яна тече—бещі! І щебече Таня…
І щебече Тоня—п’яно тече: бещі!
* * *
Інна пила—диво! Що ви дали панні?
Іще б, іще б, іще б Інні—бещі, бещі, бещі!!!
Меле Інні Елем—
Елем змеле!
Меле Елем…
Ну, хер,--брехун!
А ну, тебе, щебетуна!!!
* * *
Тик-мик: з ким Кит?
Кит Кита—тик-тик!
* * *
Чіч—у чіч,
Пип—у пип:
Аса попаса
Пилип!
* * *
Аня п’яна, Аня п’яна…
Е, вона п’є, панове!
Аня, панове, ссе: вона п’яна!
* * *
--Овва: пре *** паво!
Ах, у ярві Хівря уха,--
Ач, яра, гаряча!
* * *
Аня п’яна, Маня п’яна…
Миня п’яним—
І вдув у дві!
* * *
…Е, щиро—гой! О, гори ще!
Юна Ганю,
Юна ланю!
Юна—гори щиро, Ганю!
* * *
«Телесень»--несе весень, несе лет!
А квітівка
Актів квітка—
Ач, охоча! Ач, охоча!
* * *
--Катре,--хер? --Так!
Кажу: чеше чужак!
О, гож у чужого!
* * *
…А бабі—баба:
--Ого,--в твого!
Я ссала—заласся!!!
А Лада—дала!
* * *
Аня, Роза та Зоряна—
Юне меню,--
Мера гарем!
О, мер нас везе в Сан-Ремо!
* * *
О, Мер нас везе в Сан-ремо!
Аня, Роза, Таня, Яна та Зоряна—
Юне меню,
Мера гарем!
А
Мера—Бах!—з хабарем!!!
* * *
Анна-панна—
Ач, охоча!
Демиде, веди: мед!
О, луч Її чуло!
* * *
…Іще б Асі—біса, бещі!
О, квітівко,
О, щелещо!
* * *
…Уклав Алку—
І люлі!
Упер у дурепу—
І лялі!
Утяв Сава «святу»!
* * *
…Іде ланя… А я—на леді:
Чосую у соч—
Аж мжа!
* * *
--Іще, паво нова, пещі!
Іще, баво нова, бещі!
…Чосував у соч—
Аж мжа!
* * *
Аня—мураха рум’яна,
А ласе чесала!
Еге!
* * *
Учу-учу
Уму Куму:
Учу—лучу
У «чічу»!
* * *
…Оно лиже межи лоно
Пилип
Інні:
Мед, Едем!
…Он—Олесі бісе лоно,
І Ніні,
І Лілі…
* * *
Юна Маню,
Юна ланю!
Оно ланя… Я—на лоно!
Ярів, Зою! О, звір Я!
* * *
Є Ада—жадає…
І дав Аді
Ян «чічня»:
Е-ле-ле! Ссе—леле!
* * *
Юна Аню!
Аня—п’яна…
Юна—шедевр! Ведеш Аню?
Демиде, веди: мед!
І при кирпі
У квітівку!
* * *
…А ти—в око Саві,--діва соковита!
Аж їв Сава—пава свіжа!
--А на, волога, «голована»!
* * *
…А нас кохає, ах, Оксана:
Її лелії—
Мед, Едем!
* * *
…Чосував у соч
І Ніні,
І Розі, Олі Бодя—до білої зорі!!!
* * *
--Ава, сваху чухав Сава!
…І пошворгав швагро в шопі
Мене «леленем»!
* * *
Уклав—Алку…
Уклав---валку…
Ере: Біс і бере!
Ере: дів і дере!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
…Ну, ось і закінчились нарешті мої Паліндромні Нісенітниці!
Вигадуйте, Друзі мої, щось краще! А мої «маразми» нехай
«надихають» Вас!
Щиро Ваш Старий Мавпій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816050
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.12.2018
Найефективніше Цілителі
Нас виліковують від грошей…
* * *
Все буде так, як то й було
Отут віками:
Ослами будуть віслюки,
Вовки ж—вовками…
* * *
Всі люди смертні—і не треба
Вар’ята грати!
Безсмертний клан під крилом Неба—
Лиш Бюрократи!
* * *
Бог—найповноважніша інстанція,
Та не розгляда Він наших скарг…
* * *
Як тяжко самотужки жати поле!
Як легко це громадою зробити,
Як весело зробити це гуртом!
* * *
Нове життя—це завше старого плагіат…
* * *
В кого розум не сліпий—тому добре видко:
Не до кращого оте «Давай-давай швидко!»
* * *
Дві безкінечні речі: Вічність і наша Дурість…
* * *
…Утриманці колишніх добрих Вчинків,
Цицьок старої Слави смоктуни…
* * *
«Життя»
З Небуття з’явилося—в Небуття і стелеться…
Не наше засипалось—але наше мелеться…
* * *
Ніхто Вітчизні зрадити не може:
Як зраджують—то лиш Режимам Влади!
* * *
Офіційні Свині—кличуть нас до Бою,-
Кличуть нас до Бою—за Їхнє Корито…
Ми криваво бились Лютою Добою—
І мільйони Дурнів—у землю зарито!
* * *
…І смуток Небес—над нашим
Бенкетом під час Чуми…
* * *
Джерельна Душа: все потворне й брудне
Спливає від неї з водою…
* * *
Все, що дав нам Бог,--все і забере…
* * *
Життя—це шлях з Пітьми в Пітьму:
Прийшло—й пішло… Та й цур йому!
* * *
Віщі Сни—це анонси Майбутнього…
* * *
Майбутнє вже відбулось…
Та ми про це ще не знаємо!
* * *
Будь собою—якщо ти добрий,
А як злий—то будь кимось іншим!
* * *
Гидити краще—у власний горщик,
А діаманти класти—в чужий…
* * *
Світ стоятиме доти,--доки буде Любов…
* * *
Нещасні ми,--бо ми зреклися Бога…
Щасливі ми,--бо нас не зрікся Бог!
* * *
У кожного шедевру—два Співавтори:
Другий співавтор—Автор, перший---Бог!
* * *
Якби ми не мали відчуття Краси,--
То й Краси для нас би теж не існувало…
* * *
Присяга недійсна—якщо ти
Присягав устами, а не Серцем…
* * *
Дурниці та безглуздя—це єдине,
Що вічно нам повторювать дано!
* * *
«Фраза Стаффа»:
«…Ішли на смерть,--а увійшли в Безсмертя…»
* * *
«Думка Оксани Пахльовської»
--Одна справа—іти крізь терни до зірок,
Інша справа—іти до тернів крізь болото…
* * *
Нема Абсолютного Зла і Добра:
Усе—Доброзло в цьому Світі…
* * *
Миттєве все—закінчиться за мить,
Лиш Вічне—не кінчається ніколи…
* * *
На кожний гордий Рим—знайдуться свої Варвари…
* * *
--Скільки б Колобкові не котиться,--
З’їсть його колись якась Лисиця!
* * *
Не обіцяй неможливого—і брехуном не будеш…
* * *
Краще робить добро, не обіцяючи,--
Ніж обіцять, не роблячи його!
* * *
--Сьогодні Я—філософ—свинопас,
Отож—Крилатий Свинтус—мій Пегас!
* * *
Дурні—лякаються Вигляду,
Мудрі—лякаються Суті…
* * *
Плюс—це перехрещення двох Мінусів,
А Добро—це два люб’язних Зла…
* * *
«Французька Думка»
--Політика—вічна Помийка,
Політики ж—її щури…
* * *
Шкідлива звичка жити—
Доводить всіх до смерті…
* * *
Ревнощі—це почуття рабовласника,
Це егоїзму звіриного вияв…
* * *
Шлюб—це своєрідне рабовласництво…
* * *
Хірурги вельми люблять операції
По видаленню грошей пацієнтів…
* * *
Фізична Любов—знінащиться…
Любов платонічна—вічна!
* * *
…Як приємно відкрити у людині—Людину!
* * *
В кожному «Зле» є щось і добре,
І в кожнім «Добре»-- щось є зле…
* * *
Кохання—це диво, Кохання—це змога
Душею торкнутись до Вічності Бога…
* * *
Краще не неси Війну у Світ,--
Бо вона повернеться до тебе!
* * *
Дурень,--хто Війну у світ несе,
Тричі дурень—хто у дім свій кличе!
* * *
Революції рвуть ланцюги,--
Щоби всіх у нові закувати…
* * *
Не лякай Жабу—водою, а Лелеку—Жабами!
* * *
«Перефраз Епітафії Робесп’єру»
--Ти на могилі Ката затужив?!
О, Дурню! Жив би Він—ти вже б не жив!
* * *
«Думка Франсуа Рабле»
Не бажаєш бачить дурнів?—
Своє дзеркало розбий!
* * *
«Думка Кристіни Кофти»
Хто знає сто жінок—ні одної не знає,
Хто ж добре взнав одну—той знає сто жінок…
* * *
«Думка Гайтани»
Любов—це вдосконалення себе,--
Щоб кращим стать для того, кого любиш…
* * *
«З Думок Оксани Байрак»
* * …Якраз усе, чого ми боїмось,
Фатально і притягуєм до себе…
* * Не змінивши себе—свою долю не зміниш…
* * Самотність—це стан Душі,
А не обставини Долі…
* * *
…Скільки б «Істину» Пастух з «Біблії» не товк,--
Однаково Барану—що Різник, що Вовк!
* * *
Щастя—те, що любе Небесам:
Коли інших робиш ти щасливими—
І від того щасливієш сам!
* * *
Поет—буйно фантазує,
А Читач—з віршів глузує!
* * *
Пізнай себе, Боже, в цій гіркій сатирі:
Ми усі—мішені у Твоєму тирі!
* * *
Сатани у світах не існує:
Сатана—це розгніваний Бог…
* * *
Вирок нам підписано іще до народження…
А життя—всього лиш на Голгофу сходження…
* * *
Всі на світі ниви не обробиш:
Ти свою ділянку обробляй!
* * *
Яких діток народили—тими собі й тішимось!
* * *
Сальєрі завше заздрять Моцартам—
І в келих меду похвали
Завжди отрути підливають…
* * *
Оті Пришельці—хто вони в тілах таких несхожих?
Ніхто не знає Таїни світів безмежних Божих…
* * *
Нам бридко—коли нас бажають
Ті люди, що не любі нам…
* * *
Те, що у нас діється в думках,--
Уже майже діється насправді…
* * *
Уявлять себе в інтимі з кимось,
Подумки голубить-цілувать,--
Це все рівно, що оту людину
Проти її згоди гвалтувать…
* * *
--Кожен має право голосу…
Давай, Писклику,--пищи!
* * *
--Будили в мені совість, а розбудили—звіра!
* * *
Я вражений цим парадоксом,
Де кривда одвіку жива:
Тварина—рятує людину,
Людина—людину вбива…
* * *
Талант майже завше бува безталанним…
* * *
Смерть—порятунок од вічної Старості…
* * *
Мало охочих щось побудувать,
А розтрощити Світ—охочих безліч!
* * *
Спершу—нас до чогось приучають,
А потім—від цього відучають…
Так оце з Порожнього—в Пусте
Все життя проблеми і качають!
* * *
Як в Юності квітли ми! А з часом—поодквітали…
Які ми колись були! …Якими старими стали!
* * *
Не знають люди, коли народились,--
Кому і що в цій Долі насудилось…
* * *
Не знають люди, коли народились,--
Які шляхи життя їм насудились…
* * *
Тут кожен—сам за себе,
Один лиш Бог—за Всіх…
* * *
Хтось любить музику життя,
А хтось—цвинтарну тишу…
* * *
Вони люблять тварин, як людей,
А людей—за худобу мають…
* * *
Бринить Душа людини у голосі її…
* * *
У джунглях Цивілізації, як звір, дичавіє Душа…
* * *
Не рахуй замучених донині:
Дбай, щоб не помножилося їх!
* * *
Розділене горе—пів-горя,
Нерозділене щастя—пів-щастя…
* * *
Щоби Слова були варті довіри,
Треба за них заплатити життям…
* * *
Якби Часу потік струмував узворот,--
Було б Смертю Народження наше…
* * *
Егоїзм—джерело всіх мерзот і злочинів…
* * *
Найпалкіше людей люблять Людожери…
* * *
Одні—поціновують Суть,
А інші—чаруються Формою…
* * *
Краще огниста Ненависть,--ніж крижана Любов…
* * *
Нам не цікаві ті люди, яким не цікаві ми…
* * *
Альтруїстична любов—дарує,
Егоїстична любов—бере…
* * *
Без жінок чоловікам—ні зродитися, ні жити,--
І тому—лише жінкам всі ми маємо служити!
* * *
Хто втрачає відчуття Реальності—
Той втрачає врешті і Реальність…
* * *
Поміж людей люблю я завше бути,--
Та на безпечній відстані від них!
* * *
Як забагатіти?—Це відомо з «Біблії»:
Треба взять по лепті із кожного Йолопа!
* * *
Тіло годує їжа смачна, а Душу—лагідне слово…
* * *
Що таке Марнота?—Це бездонна діжка,
У яку ми воду все життя ллємо…
* * *
Ця людина—як бездонна діжка:
Скільки в неї доброго не лий—
Вдячності у ній ти не побачиш!
* * *
Все забував, що треба вмерти,--
Та і прожив сто з гаком літ…
* * *
Вулкан, що вивергається,--не пляшка:
Його ніяким корком не заткнеш!
* * *
Брехня—це Правда, що не стала дійсністю…
* * *
Правда—сварить, Брехня—мирить…
* * *
Хоч і женишся на Правді,--а любитимеш Брехню!
* * *
Ілюзія—дорожча Правди: Ілюзії—понад усе!
* * *
Порядок будує Брехня, а Правда—анархію сіє…
* * *
Як багато брешуть—задля Справедливості!
* * *
Навіщо брешемо?—Заради Правди!
* * *
Краще мир—з Брехнею, ніж з Правдою—війна…
* * *
Правда—це Брехня без макіяжу…
* * *
Любов—провокує любов,
А ненависть—ворожнечу…
* * *
Егоїзм і Захланність—ось джерела всіх лих…
* * *
Люди—сіють людяне, нелюди—звіряче…
* * *
Для 90% Світу нас не існує і за життя…
* * *
Для всіх бути добрим не може й сам Бог…
* * *
Хто злидні пережив—переживе і розкіш…
* * *
Бруківка з людських черепів—
Улюблений шлях Тиранів…
* * *
Не всі чоловіки—козли, але багато з них—рогаті…
* * *
Вродлива жінка—жива коштовність:
Всі хочуть нею заволодіти…
* * *
Спокуса пішла від Жінки,--
І Змій—Її перша жертва…
* * *
Лисий мужчина виглядає еротичніше,--
Тому, що схожий на гігантський пеніс!
* * *
Від надміру Просвіти—захмарення в Умах!
* * *
«Закон Війни»
Хто не може вбити—буде вбитим,
А хто може—буде убивать…
* * *
О, він щедрий для ситих! Та скупий—для голодних…
* * *
Не божись у невинності, дурню:
Тут за неї і судять якраз!
* * *
Музичних Нот—усього сім, але Мелодій—безліч!
* * *
Якщо за доброчинність беруть гроші,--
То вже не доброчинність, а торгівля…
* * *
Жити небезпечно: від цього вмирають!
* * *
Одвічна дилема Духу: зрадити—аби вижити,
Чи вмерти—аби не зрадити?!
* * *
Все, що наповнилось,--знов спорожніє,
Що спорожніло—наповниться знов…
* * *
Такий скупий, що й горем не хоче поділитись…
* * *
--Не рий іншому яму: замовляй Крематорій!
* * *
Не було би лакуз—не було б і Тиранів…
* * *
Нікчемність завше прагне возвеличень…
* * *
Мудрим потрібна не слава фальшива,--
Мудрим потрібна щира оцінка…
* * *
Ніщо так не виснажує, як бездіяльність…
* * *
Падіння—теж політ, але—додолу…
* * *
--Біг через місточок—ухопив листочок…
Так усе життя й прожив Козлом!
* * *
Святі—усе на віслюках, а нечестиві—все на конях…
* * *
Навіть травинці боляче—коли її вбивають…
* * *
Спершу було не Слово: спершу був Божий Задум…
* * *
Любов—Душа життя: без Неї все—нудота!
* * *
Мудрість завше добра, а Доброта—мудра…
* * *
Навіть чистити клозети—краще, ніж вбивать людей…
* * *
Кожному пече—у Світ викричати власні болі…
* * *
У Вічнім Фатумі ніхто нікому помогти не може…
* * *
В усе, крім Правди, повірить легко…
* * *
Люди здатні на такі жорстокості та звірства,
В порівнянні з якими звичайне вбивство—
Просто ангельський акт милосердя…
* * *
Не заздрю багатим,--а заздрю щасливим,
Що в ніжнім Коханні злилися в Одно…
* * *
Вбивства політиків—найвища оцінка їх діяльності…
* * *
Ненависть—зворотний бік Любові,
Зворотний бік Ніжності—Жорстокість,
А зворотний бік Життя—це Смерть…
* * *
--Якесь дрібне життя, як в тої Кільки:
Я Вас люблю,--а Ви мене—ніскільки!
* * *
--І спробуй по-правді розсудити двох:
Як не той,--то інший стане тобі ворогом!
* * *
…Добре б! Та, на жаль, так не буває:
Соловейко вбитий—не співає!
* * *
Сенс життя—це пошук Любого свого:
Він—Її шукає, а Вона—Його…
* * *
Молодь мріє про розкішний одяг,
А старі—про молоде здоров’я…
* * *
Я боюся не темряви ночі:
Боюсь темряви в Душах людських…
* * *
Хоробрим стріляють у груди,
А боягузам—у п’яти…
* * *
--Умерти за когось?!—Будь ласка!
Вкажіть мені—де цей Хтось, за кого умерти варто!!!
* * *
--Хто щирий Патріот—повік не геростратить,
І навіть з хабарів—завжди податки платить!
* * *
Матеріально Патріотизм---це чесно сплачувані податки…
* * *
…Він з легкістю ступає через трупи
Соратників своїх: далеко піде
Цей демоноподібний чоловік!
* * *
Вовки—санітари лісу, а СНІД—санітар життя…
* * *
Тест на народність: якщо жінка зварить не вміє галушок—
То є не Українка!
* * *
Людей ми любимо такими, якими уявляєм їх…
* * *
З Наслідками боротьба йде вічна,
А Причини—мирно благоденствують…
* * *
Похоронний марш—апофеоз
Розмаїття всіх смаків музичних…
* * *
«Сварки з людьми не є раціональні:
Немає сенсу з Їжею сваритись!»--
Подумав якось мудрий Людожер…
* * *
Життя не дасть обіцяних нам щасть,
А Смерть не обіцятиме—та дасть…
* * *
Хочеш меду,--а Доля годує солоним,
Хочеш солі,--а Доленька мед подає…
* * *
--Бери що хочеш—все твоє!—Та не чіпай нічого!!!
* * *
Любов з’їдає нас енергетично, якщо є невзаємною вона…
* * *
Революції здійснюють йолопи—
Для кмітливої банди вождів…
* * *
--Я стільки вже випив, що став
Ходячим барилом з горілкою!
* * *
--Якщо ганьбу сховать не можна,--
Надай їй вигляду чесноти!
* * *
Вдовільняйся малим: неосяжного
Ще ніхто осягнути не зміг!
* * *
--Зірви з Війни вуаль високих гасел—
І вздрієш хижу пику Мародерства…
* * *
Мета всіх Війн—Убивство і Грабунок:
Війна не може мати інших мет…
* * *
Нічого доброго іще на крові не збудовано…
Цей Світ створився на крові,--
Але хіба ж він добрий?!
* * *
Не допитуйся правди—не почуєш брехні…
* * *
--Ти можеш мати рацію… Та краще май кулемета!
* * *
З усіх варіантів життя—вибираєш призначений Небом…
* * *
Щасливі не філософствують—щасливі просто живуть…
* * *
Щастя—немов повітря: відчуєш—коли забракне…
* * *
--Що можуть шалені гроші?
--Зробити людей шаленими!
* * *
Експансія не зна зупину:
Це принцип вічності життя…
* * *
Щонайгірший ворог—той, що сидить в тобі!
* * *
Люди більше бояться уявних,
Ніж реально навислих загроз…
* * *
Біда завжди приходить стежинами своїми:
Завжди не з того боку, звідки ждемо Її…
* * *
Любов у житті—головний вітамін:
Хворіє без нього людина…
* * *
Порадуй мене, Боже, щастям Друзів:
У мене щастя іншого нема!
* * *
Будували «Світле Майбуття»,
Але збудували—лиш Концтабір…
* * *
«Думка Джефферсона»
Той, хто правди не боїться,--не боїться і брехні…
* * *
«Думка Декурселя»
Вимагать подяк за доброчинність—
Всеодно, що нею торгувать…
* * *
--В цій людині Совість мертва:
Це—ходячий саркофаг!
* * *
--Розумне життя десь у Космосі є…
Жаль, що не на нашій Планеті!
* * *
--Я ніс просвіту в темні їх уми,--
Вони ж мені—під око «присвітили»!
* * *
Рай, з якого не вільно вийти,--перетворюється на Пекло…
* * *
Батьком Героїзму буває і Страх…
* * *
Хто не вміє звоювати розумом,--
Шаблею махає, мов герой…
* * *
Як на тоді—вони були герої,
Як на тепер—звичайні вперті дурні!
* * *
От як нашкодить—то вони герої!
А як відповідати—то в кущі!
* * *
Лицарський гонор—добре, а розум—іще краще!
* * *
…Треба було вмирати за Вітчизну…
А Її уособлювали там, у ту хвилину—покидьки мерзенні…
* * *
«Думка Курція»
За провини Предків—сплачують Нащадки…
* * *
Батьківські гріхи і провини спокутують діти й онуки…
* * *
--Чи можуть у дурну голову
Розумні думки приходити?
А, якщо вони приходять,--
То чи голова дурна?!
* * *
Не завжди в «Святих Отців»--діти-янголята:
Часом діти ті—чорти… Іронія клята!
* * *
Всі Епохи свідчать досвідом огидлим:
Бидло—і на троні зостається Бидлом!
* * *
--Ми робимо тяжку Сізіфову роботу,
А заробляєм завше—Танталовий обід!
* * *
«Думка Емерсона»
Життя—це Вічність у мініатюрі…
* * *
Зустріч з любими Друзями—завжди свято Душі…
* * *
Тональність голосу Людини—це музика її Душі…
* * *
Моральні збитки—невідшкодовні:
Шрами на серці—вже назавжди…
* * *
Гідність—це твоя духовна сила:
Розтопчи її—і ти—ніщо!
* * *
Незаслужена хвала—принижує
І їдко висміює того, кого з глузуванням вихваляють…
* * *
«Думка Суворова»
Хто злякався—той уже майже переможений…
* * *
Хто хоробрий—того й смерть минає,
Хто сміливий—того й смерть боїться…
* * *
Смерть завжди боягуза знайде—
І в кущах за чужими спинами…
* * *
…І всі часи жахливі проминуть,--
Щоб стать «Старими добрими часами»…
* * *
У юних—свої долі, і свої ідоли…
* * *
Коли зірок за хмарами не видно,
То зірка—і ліхтар удалині…
* * *
Зло—до зубів озброєне,
Добро ж—завжди беззбройне…
* * *
Не відкладай на Завтра добрих справ,--
Бо «Завтра» того може і не бути…
* * *
Цікаво: а які б вони були—
Ті діти, що могли би народитись,
Але з причин якихось—не змогли?!
* * *
--Героїв—гати греблю! Лиш подвигів—нема…
* * *
--У нас героїв—аж пітьма!
Лиш добрих подвигів—нема…
* * *
Життя завжди дволике, мов та герма:
Прекрасне і жахливе водночас…
* * *
Ніщо так не спокушає, як пожада нових знань…
* * *
Найбільша зі спокус—жада Пізнання…
* * *
Все, що збудувалось на крові,--
Кров’ю потече у Вічне море…
* * *
Світ—гармонійний: на дурне—
Є завше в ньому щось і мудре…
* * *
Щонайсмачніший в світі хліб—
Хліб материнської Любові…
* * *
--Я думаю Про інших, а не За,--
Бо, якби я умів за інших думать,
То, певно, я за інших би і жив!
* * *
Юності бракує мудрості старечої,
Старості бракує юної снаги…
* * *
Вся Душа нам співає—якщо люба робота,
А немила робота—то нудьга та скорбота.
* * *
--Хочеш помогти?—Не заважай:
Це буде найкраща допомога!
* * *
У кожної Нації власний характер,
У кожної свій і талант, і талан…
* * *
…Вони були Лицарями Чину:
Зло чинили—де тільки могли!
* * *
…Спершу підступно зрадять побратимів,--
А потім вінки Слави їм плетуть!
* * *
Одне дурне гавкне—сто дурних підхопить…
Цей собачий гавкіт Чорт нехай ухопить!
* * *
--Якщо Дурним родився—не журись:
Розумним знадобиться твоя дурість!
* * *
Хвала вождям за наші перемоги
В халепах, що нам створюють вожді!
* * *
Якщо вбити—збавить муки,
Вбивство це—добро чи зло?!
* * *
Кажуть: «Треба вбити Зло!»
Але ж вбивство—Зло, братове!
* * *
Хто закохався—вже не має волі:
Любов—це небо й клітка для Душі!
* * *
Ще і досі чую я ту злу ораву:
«Розіпни Ісуса—помилуй Вараву!»
* * *
Щонайкраще ліки тим допомагають,
Котрі на хвороби і часу не гають!
* * *
Проблеми життя—ця хвороба хронічна,
І смертю лишень виліковна вона…
* * *
«З індуської поезії»
Розквітле все—зів’яне, збудоване—впаде,
Народжене—загине, те, що зійшло,--зайде…
* * *
Найгірше—уже сталось: ми зродились!
Найкраще—ще настане: помремо!
* * *
Усі працюють, всі щось перетворюють:
Один—пустелі на сади квітучі,
Інший—сади квітучі—на пустелі…
* * *
Таємниці найкраще зберігають мерці…
* * *
На грандіозне щастя нам годі сподіватись,
А на велику дулю надія є завжди!
* * *
Вічний Колобіг… Завжди—вперед:
Від дикунства—до цивілізації,
А від неї—знову до дикунства…
* * *
Я хочу не хотіть нічого,
Тому, що хочу Усього!
* * *
Є в горілці і мудрість, і дурість:
Кожен з неї своє дістає—
Все залежить від того, хто п’є…
* * *
Всіма тріумфами своїми і поразками
Чоловіки завдячують жінкам…
* * *
Революції народжують лиш новітні Тиранії…
* * *
…І щоразу завойована свобода—
Виявляється свободою для інших…
* * *
Війни починаються колись—
Та вже не кінчаються ніколи…
* * *
Для травмованих Війною
Вже війна повік триває,
Не кінчається вона—та війна…
* * *
«Чиясь Думка»
Одруження удруге—хоч би кого із ким,--
Це торжество надії над досвідом гірким!
* * *
--Чим скривджений Заєць себе може втішить?
--Що в реінкарнації стане Вовком!
* * *
Хто приходить до Старості—
Той вертає в Дитинство…
* * *
Кажуть: праця зробила із Мавпи Людину…
Тож нехай ця дурепа і працює весь вік!
* * *
Унітаз Історії ласкавий до всіх:
Всіх приймає любо у свої Аннали…
* * *
Совість—це та річ, що не дає
На чужій печалі збагатіти…
* * *
…Вони перетворюють сльози людські
На діаманти для себе…
* * *
Знайдеш іще гірше—і збагнеш,
Що твоє погане—дуже добре!
* * *
Той, хто прозира в Майбутнє,--той жахається його…
* * *
В його уяві ліс—дрова, а фауна—то їжа…
* * *
--Вона диригує—а він ерегує…
* * *
О, як хутко Майбутнє Минулим стає!
О, яка ілюзорна Реальність!
* * *
Їсти риб’ячу ікру—це пожирати
Так і не народжене життя…
* * *
Життя тіла—лиш мить,
А життя Духу—вічність…
* * *
Від хвороби та жалоби убезпечених нема:
І царів, і хліборобів забирає смерть німа…
* * *
Святих шукай у Пеклі, а нечисть—у Раю…
* * *
Нічого свого не дарую, бо все дарував мені Бог…
* * *
Хто служить Злу—той ситий,
А хто Добру—щасливий…
* * *
Не звірствуй, бо звірства впадуть на твій Рід…
* * *
Не зупинити мить прекрасну—
Лиш серце можна зупинить…
* * *
Часом поразки більше нам дають,
Аніж сумнівні наші перемоги…
* * *
Те, що сьогодні—погана звичка,
Завтра—вже риса характеру…
* * *
У синтезі всіх Релігій і сяє Всесвітній Бог…
* * *
Оцінити Чистоту можуть лиш забруднені…
* * *
Діти—істоти часто жорстокі…
* * *
Життя—це гра рефлексів наших…
* * *
…Убивство—це протест, або засвідчення,
Що Вбивця—проти, або служить Злу…
* * *
«Думка Євгена Сухова»
…Поки двоє риють ями одне одному,--
Третій—жде, щоб разом закопать обох…
* * *
«Ч.Д.» Якщо Доля змушує стати на коліна,--
Знайте: це найкраща поза для Молитви!
* * *
Для Глухих—Музики немає,
Як для Сліпих—нема Зірок…
* * *
Всі ловлять в небі сірих журавлів,
А золотих синиць—не помічають…
* * *
«Думка Ліни Костенко»
Старого Зла—уже не можна знищить:
Нам треба—не примножувать його…
* * *
Як нема Совісті в людині,--
То вже й Людини в ній нема!
* * *
--Не люблю Тиранів,--не люблю й Рабів,
Що кладуть покірно голови на Плаху!
* * *
В житті—всі домівки тимчасові:
Вічний Дім наш—лиш у Небесах…
* * *
Як немає кращого, то й погане—добре!
* * *
Кохання—найпрекрасніше із людських божевіль…
* * *
Щасливе Кохання—це злиття
Двох Істот, двох Душ—в Одну Істоту…
* * *
Все, до чого звикнеш,--це твій Пан,
Бо ти вже зробився Рабом Звички…
* * *
Закон—це узаконене свавілля
Верстви, яка всіх має під мечем…
* * *
Дурні—світ завойовують силою й кров’ю,
Мудрі—світ завойовують розумом…
* * *
Хто дуже швидко йде—той мало помічає…
* * *
«Думка Едуарда Фукса»
Гумор і Сатира—це одні
Із найголовніших джерел Правди…
* * *
«Єретична Англійська Думка»
…Церква—це місце, де Ченці,
Що не були на Небі,
Розказують про Небо тим,
Хто туди не потрапить!
* * *
Секс без Любові—то не Кохання,
А лиш фізичне тваринне Пхання!
* * *
«Чиїсь Думки»:
* * Єдино мудра віра—це віра в Закон Дужчого…
* * Служи Дужчому,--якщо
Сам не можеш стати Дужчим…
* * Служи Дужчому—поки сам не станеш Дужчим!
* * Служи Дужчому,--а сам набирайся Сили!
* * Хто набрався Розуму—набереться й Сили!
* * *
Воля вмерти, але не скоритись—
Героїзм! …А, може, і нерозум:
То залежно—як на це дивитись!
* * *
Найчастіше батьком Героїзму
Був затятий Гонор, а не Розум…
* * *
Хто Чесних переможе?—Злі Негідники!
А виживуть—Негідників «Догідники»!
* * *
«Угідники Святі»--тим і «Святі»,
Що вміють лизать гузна саме Ті!
* * *
Одне і те ж—є Зло й Добро:
Усе—залежно від Обставин…
* * *
Стан речей міняється щомиті:
Хто не пристосовується—гине…
* * *
Можна і Честь свою зганьбить—
Задля добра Вітчизни!
* * *
Цнотливість—надихає на гріхи…
* * *
Недолюб—надихає на Перелюб…
* * *
Зручно розташований вантаж—удвічі легший…
* * *
Якщо на Дурнях воду возять,--
Вони корисні як гужовий транспорт!
* * *
Якби ми були зайвими—не народили б нас…
* * *
Деколи найнеобхіднішим виявляється те, що зайве…
* * *
Що не вчиниш—буде кривда…
Але щось таки роби!
* * *
Очі Вбивць—як порожнє небо:
Ані пташки живої в них!
* * *
Закам’яніє багно Епохи—
І знову маєш Кам’яний Вік!
* * *
--Я—Боягуз: боюсь будити в собі Звіра!
* * *
--Не будіть у мені Звіра,--
Бо він знищить нас Усіх!
* * *
Під кожним Прапором чиняться Злочини…
* * *
Віртуальні Ідеї—не винні,
Що обгидили їх Людо-Свині!
* * *
У Вроди людської—мільярди Облич:
Усіх не побачиш ніколи!
* * *
Втіха творчої людини—не у славі,
А в усвідомленні, що зроблено щось Вартісне,
Що може втіху людям дарувать…
* * *
Пізнай людей—і зрозумієш, що заздрити нема кому…
* * *
Казки про Лукавого—то від «Лукавого»:
Усе дано Богом—і добре, і зле…
* * *
Божевільним—божевілля не загрожує…
* * *
Найвища похвала людині—
Почути, що вона—Людина!
* * *
Краще веселе Пекло—аніж нудотний Рай!
* * *
Негідником бути—легше…
І все-таки—будь Людиною!
* * *
Безкарність—надихає Вбивць і Злодіїв
Творити й далі Злочини нові…
* * *
Не треба випивать весь Океан:
Досить його краплину скуштувати,
Щоби дізнатись який він на смак…
* * *
Лише все можливе має межі,--
Меж у неможливого—нема!
* * *
Вічно неможливого немає—
Є лиш неможливе в даний час…
* * *
«Думка Мірабо»
--Вовк і Баран у мені співіснують,
Але Баран—сильніший за Вовка!
* * *
«Думка з якоїсь Книги»
…Неіснуюче добре тим, що його зіпсувать не можна!
* * *
«Ч,Д,» Час—найкращий Вчитель! Та, на жаль,
Усіх своїх Учнів—Він вбиває…
* * *
Юда—на пенсії… І Юді—нудно:
Якби іще когось продать паскудно!
* * *
--Я б вірив оцим людям нагорі,--
Якби не знав їх підлі душі знизу!
* * *
Любов буває різною: Мороз
Також любив Квітки, що поморозив…
* * *
…І розквітло життя! –А найбільше—
Похоронні бюро процвітають!!!
* * *
То завше так: Спочатку—забагато,
А потім—все замало нам життя…
* * *
--Я залюбки повірив би цим людям,--
Якби занадто добре їх не знав…
* * *
…Вони «чужим» не довіряли,
А зраджували їх—«свої»…
* * *
…Що, крім аналізів, могла
Узяти з них Історія?!
* * *
--Якщо нас укотре вже ошукують,--
Отже, мабуть, ми—таки-дурні!
* * *
Матір’ю Слави Росії—була ганьба України…
* * *
Розмаїття Партій полягає в тому,
Що до розмаїтих кличуть нас Халеп…
* * *
В житті є дві найвищі Ролі:
Це Ролі Блазня й Короля!
Всі інші—тільки середота,--сіра нудота!
* * *
--Охоче мені, кажете,
До Пекла шлях покажете?!
Ну, дякую, їй-богу: я знаю й сам дорогу!
* * *
--Що ти знаєш, Юначе, про Останню Надію,--
Якщо в тебе ще є Океан Сподівань?!
* * *
--Я люблю все, що не обросло салом,--
Усе тонке, граційне, молоде!
* * *
До Судженої Миті—ніщо нас не уб’є,
А, як та Мить настане,--ніщо нас не врятує…
* * *
--Вже й груші на вербі вродили золотисті,--
А я земного Раю ще й досі не знайшов!
* * *
--Закохавсь по вуха,--а Кохана
Локшиною обчіпляла їх!
* * *
Віз Історії їде—по наших кістках…
* * *
…Усе розцвіло навкруг---лиш наша Любов зів’яла…
* * *
Тільки серце закохане може
Осягнути безмежну Вічність…
* * *
Минуле—вже казка, Майбутнє—ще мрія,
І тільки Сучасне—суворий Реал…
* * *
--Я—Боягуз: боюсь будити в собі Звіра,--
Бо знищить отой Звір Усіх—мене і вас…
* * *
Якби Старості—снагу Юності,
Якби Юності—мудрість Старості!
* * *
Я ненавиджу схрещені мечі:
Люблю вуста, що злиті в поцілунку!
* * *
Двох речей я не люблю: Холоднечі й Колотнечі!
* * *
Хто воювати не вміє—буде звойований сам…
* * *
Люба війна чи не люба—а воювати учись!
* * *
Найкраще люстро—очі тих, що кохають нас…
* * *
Країна вічних парадоксів:
Тут на коровах воду возять,
А від ослів—надоїв ждуть!
* * *
Принцип Щедрості: «Усім—усе!»
Принцип Скнарості: «Нікому—і нічого!»
* * *
Дай, Боже, щоб усе ішло звичаєм!
Проте, ніхто ніде того не знає
Хто може вмерти першим—дід чи внук…
* * *
--Я жінок люблю гарних і чарівно-розумних…
Та навіщо розумним такий дурень, як Я?!
* * *
--Я надто мудрий для дурних,--
Але дурний—для мудрих!
* * *
--Я—звичайний Дурень,--та нудьгую
Поміж більших Йолопів, ніж Я!
* * *
Закон Механіки: Тупий—Тупого не нагострить!
* * *
Чим тупіші ті, що сваряться,--тим гостріша Сварка!
* * *
Щире Кохання мужність має:
Це лицар, а не боягуз!
* * *
У дрібних людей—дрібна й любов,
У великих—і любов велика…
* * *
--Я був Янголом з білими крилами…
А Вона—додала мені роги!!!
* * *
Огидне теж дарує насолоду,--
Коли зникає геть з наших очей…
* * *
Дурень їде по рейках щасливої Долі—
І гадає, що він сам собі тріумфатор…
* * *
Луна Любові безкінечна:
Вона всю Вічність протина…
* * *
Матюки—«французька» мова Люмпенів,--
Їх Елітна, кастова ознака…
* * *
Живих Істот два типи плекає Бог віки:
Це—хижаки і жертви, жертви і хижаки…
* * *
Щонайліпший наш одяг—наше Добре Ім’я…
* * *
Мистецтво—це завжди дві «Ф»:
Фіксація Фантомоплинного…
* * *
Мистецтво—це лиш спроба
Спинить щасливу Мить…
* * *
Що застоялось—те гниє, а що іде—те проминає…
* * *
Хто не боїться втратить все—той все і здобуває…
* * *
Парадокс Епохи: розквіт Декадансу…
* * *
Де немає Йолопів—там немає й Ідолів…
* * *
--Що таке чесний бізнес?
--Це є шляхетний грабунок!
* * *
--Я є відповідальний працівник:
За промахи Вождя відповідаю!
* * *
Брехня—мастило, що поменшує тертя:
Змастили—та і їдуть на дурному!
* * *
Посієш Правду—зійде буря,
Брехню посієш—зійде те ж…
То що ж його, на дідька, сіять?!
* * *
--Не чекай Експропріації: сам набуте роздавай!
* * *
В кожній дівчині спить Мадонна:
Розбуди Її ніжністю!
* * *
--Вам легше: ви—однолюби…
А я—цілий Світ люблю!
* * *
…Чи випадкові камінці ми
В рясній мозаїці Життя?
* * *
Несіть світлу Радість у світи—
І легкою буде ваша ноша…
* * *
Ми всі—акумулятори: хто—зла, а хто—добра…
* * *
Найперше твоє нещастя—народження в це життя…
* * *
Остання благодать життя—кончина…
* * *
Тільки Смерть може вирішить всі проблеми життя…
* * *
Ми всі—у Вічності, а Вічність—
Це Вчора, Нині і Завжди!
* * *
…Ні до розмови, ні до любови—
Лиш файне личко та чорні брови…
* * *
Найкраще своє життя ми прожили у мріях…
* * *
Молодим—солов’ї співають,
А старим—уже крячуть ворони…
* * *
Як по роботі добрій спочити нам приємно—
Так солодко спочити й по доброму життю…
* * *
В серці доброї Людини, а не в Церкві живе Бог…
* * *
Зводиться—роками, падає—за мить…
* * *
Не псуй людині свято: може
Воно одне на все життя…
* * *
За що б’єтесь ви, люди,--
Ви, кому жить—лиш мить?!
* * *
Усе найпрекрасніше є у Людині,
І все найогидніше—теж…
* * *
…Ось і життю надходить край…
Хіба таким воно колись
Нам в юні літа увижалось?!
* * *
--Тіло—у срачах, а Душа—в плачах,--
Бо дурний гарбуз маю на плечах!
* * *
Кохання й Творчість—Щастя два крила:
Без них Душа—немов безкрила птаха…
* * *
Смерть, як і суджена жона:
Завжди приходить не такою,
Якою вимріяв Її…
* * *
Про коханих своїх турбуйся,--
А про тебе подбає Бог…
* * *
Він—щирий Кат: вкладає усю Душу
У вибивання Душ зі своїх жертв!
* * *
Думай, перше ніж вчинити,
А вчинивши,--не жалкуй…
* * *
Кохання—найбанальніша банальність,
Але щораз така чарівно-свіжа!
* * *
Самотньому й шкідливі звички—друзі…
* * *
Життя—шкідлива звичка, що убиває нас…
* * *
Радість—озон для Душі, а гнів—наче радіація…
* * *
--Якщо вас пошлють під три чорти,--легко йдіть!
Відчуйте смак свободи!
* * *
Прямота—завжди виходить боком…
* * *
Зірки і в падінні—прекрасні…
* * *
Душа без Любові—наче храм без Бога…
* * *
Розчаруєшся в однім—зачаруйся іншим!
* * *
Краса обличчя—в’яне, краса Душі—повік!
* * *
Поки Добро відпочиває—Зло не покладає рук…
* * *
Хто плює проти вітру—герой!
А по-простому кажучи—дурень!
* * *
Не дискутуй з отарою Ослів:
Вони страшні у стані озвіріння!
* * *
Тоді Добро над Злом восторжествує—
Коли навік припиниться Життя…
* * *
Найнесерйозніші вчинки
Дають найсерйозніші наслідки…
* * *
Без необхідного—живу,
Без зайвого—прожить не можу!
* * *
Надмірно солодке—стає вже гірким,
Надмірно ж гірке—не солодшає…
* * *
Краще я буду печальним творцем,
Аніж веселим Катом!
* * *
Кати працюють весело: вони цю справу люблять!
* * *
У кожного свої святині…
І я вклоняюся також
Пресвітлій Матері й Дитині…
* * *
--Не лови гав! Крилатим—волю!
* * *
Можна вижить ціною зради—
Але як після цього жить?!
* * *
Від кривди людської—хай Бог береже,
А звірі—не люди: не скривдять!
* * *
Немає такої Ідеї, яку б не обгидили люди…
* * *
Зневірені—можуть повірити
У будь-яку нісенітницю…
* * *
Егоїзм і Чорна Заздрість—
Ось творці найбільших лих!
* * *
Ідеаліст—володар скарбів Неба,
Прагматик же—владар скарбів земних…
* * *
Йде біда за бідою… А літа—за водою…
Помарнієш, як тінь,--і Амінь!
* * *
Від убивства тварини—до вбивства людини
Відстань менша, аніж товщина волосини…
* * *
Раб—залежить від Пана, а Пан—від Раба…
Вільним будь: ні Рабом, ані Паном!
* * *
--Ти принизив мене, я—тебе…
Хто з нас виграв?—Обоє програли!
* * *
Ми всі—у стихії Космічних Енергій,
Відтак—і залежимо всі від Зірок…
* * *
Апофеоз любові до тварин—
Наш стіл, що повен страв із дичиною…
* * *
Завжди із жалюгідних боягузів
Виходять найжорстокіші Кати…
* * *
--Хміль своє зробив—хміль може йти:
Лежить Мавр, як чіп отой, п’янезний!
* * *
Цікавість—гострий ніж, яким
Легко поранить чужу Душу…
* * *
І наймогутніші дуби—колись та зогнивають…
* * *
Дивна штука—розмаїття мов!
Є слова люб’язні в одній мові,--
Які водночас на іншій мові
Лайкою брутальною звучать!
* * *
Спільна небезпека, спільний ворог—
Це завжди об’єднує людей…
* * *
--Все життя шукав себе я—
І знайшов—на смітнику—голодраного плебея!
* * *
В обличчях наших—обличчя предків,
У Душах наших—і їхні Душі…
* * *
Любіть свої обличчя: лиш вони
Вас вирізняють між мільярдів інших…
* * *
Вже ошукані не раз і одурені…
І чого ж ми отакі занатурені?!
* * *
Громадою жити, брат брату служити—
І не довелось би повік нам тужити!
* * *
…Ще став і сьогодні я людям в пригоді…
А більшого щастя і зичити годі!
* * *
…Усього боявся: і життя, і смерті,--
Полохливим зайцем цілий вік тремтів…
* * *
Не розуміє ситий Шлунок
Страждань голодної Душі…
* * *
Амплітуда почуттів:
Від гордості за Людство—до сорому за нього…
* * *
Яка Спільнота—таке й життя…
* * *
Ледаче кодло Розбишак
Що крім Тюрми створити може?
* * *
--Усе в житті відносно: поцупив—і відніс!
* * *
Бог дбає про людей, що дбають не про себе…
* * *
Що добровільно віддаси—того не відберуть…
* * *
Головне—було б над ким знущатися,
А Катюги—знайдуться завжди!
* * *
Він був незлопам’ятним: не пам’ятав
Зла, що чинив комусь…
* * *
Народ—Атлант, який тримає
Бюрократичні небеса…
* * *
З голодранців по копійці—Олігархові мільярд!
* * *
Життя—це Гра. І ставка в ній—життя…
Де вічний той, який у грі цій виграв?!
* * *
--Це—«Гомо Цапієнс»--козел смердючий:
Смердить горілкою і тютюном!
* * *
Майстри за Мистецтво життя віддають,
А Ремісники—живуть з Нього…
* * *
Революції роблять во ім’я Народу,
А вигоду з них має лиш купка Вождів…
* * *
Дивно, що пісні найкращі створено
У щонайкривавіші часи…
* * *
Задля добробуту Народу
Завжди і знищують Народ…
* * *
--Як же воювати—якщо серце—
По обидва боки барикад?!
* * *
…Які тільки виродки роду людського
Не уявляли себе «Надлюдьми»!!!
* * *
--Ви дайте владу нам,--а ми
Дамо вам прочухана!
* * *
Час живих анекдотів: «Бізнесмен-Комуніст»!
* * *
--Свобода, Рівність і Братерство?—
Так, вони є! …Та не для всіх!
* * *
…Ми всі тоді були «Товаришами»…
Але вони—не нам, а ми—не їм…
* * *
Так щільно згуртована Партія,--
Що в ній і дихнути ніяк!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816043
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.12.2018
Не звикай ні до чого, бо Звичка—
Завше Пан твій, а ти—Її Раб!
* * *
…Яблунево-пісенно—натхненний,
Кучеряво-ліричний Поет!
* * *
--«Галюники»--це хлопці, закохані у Галю!
* * *
Щонайперше в Дурнів лисіє потилиця—
Від занадто частого чухання її…
* * *
Сльози з очей по щоках течуть нарізно,--
Гірко зливаючись лиш на вустах…
* * *
…Духовно покалічені ще в зародках,--
Що ми могли у Світ цей принести?!
* * *
--Я—Чінгізхан! Іду війною,--
Щоб вам принести вічний Мир!
* * *
--Якщо ви в школі—перший хуліган,--
Можливо, що ви є майбутній Геній!
* * *
--І коли нарешті створені всі умови для роботи,--
Виявляється, що власне, і нема чого робить!
* * *
Лінощі й апатія—це стан
Накопичення нових енергій…
* * *
Від відсутності Любові—всі жахіття світові…
* * *
Хтось любить Бога, втіленого в Злі,
А я Його люблю—в Добрі-Любові…
* * *
Краса—річ відносна: для когось
І жаба зелена—красуня…
* * *
Повно в світі героїв шляхетних,
Та і злих не бракує, на жаль…
* * *
Юда не зрадив—лиш поцілував,
Пілат не розпинав—лиш умив руки…
* * *
З добрих намірів брукуй шлях запекло:
Доброта—найкращий шлях в люте Пекло!
* * *
--Краще буть Щасливцем невідомим,
Ніж бути відомим—та нещасним!
* * *
--Не конче мати хист шевця—аби пошитися у дурні!
* * *
--Якщо скрізь тебе геть посилають,--
То далеко ти можеш піти!
* * *
--Китай—авангард у боротьбі
За перенаселення Планети!
* * *
--Китаєць Китаянці жваво сова…
Наше життя—реальність тимчасова!
* * *
Без націоналізму—народ гине,
І з ним—заходить часто в глухий кут…
* * *
--Од вітру в голові—і вітер у кишенях!
* * *
«Завтра» настане невідворотно,--
Але де будемо завтра ми?!
* * *
Супер-модерний журнал:
«Людина—і Закон Джунглів»!
* * *
Еротичний журнал: «Курвісник»!
* * *
Найперша дурість—уважать
Себе за всіх мудрішим…
* * *
Вожді нікого не вбивають—
Лише підштовхують до вбивств…
* * *
Про людей окремих Вождям дбати ніколи:
Вони ревно дбають—про увесь Народ!
* * *
Дурних обдурюють,--аби
Хоч трохи розуму набрались!
* * *
--За всіх найхоробріший—Боягуз,
Який озвірів од переляку!
* * *
--Він винайшов новітню вибухівку…
Але не встиг дізнатися про це!
* * *
--Дайте мені Тисячоліття: я маю все обміркувать!
* * *
Загибель Світу починається—у знелюбовлених серцях…
* * *
--Наша шкільна «геометрична» лайка:
«Та розквадрат його (або—твою) гіпотенузу!!!»
* * *
Уміння прощати—це риса шляхетних,
А жадання помсти—риса ницих Душ…
* * *
…Деякі люди книжок не читають,--
Лиш для краси інтер’єру складають!
* * *
--Тут усі продажні: але різна
У сволоти кожної ціна!
* * *
--Скільки «Золота» плаває
На поверхні Сучасності!!!
* * *
Коли Нікчемності немає чим пишатись,--
Вона коштовним хвалиться вбранням…
* * *
Золото—і в купі гною—золото,
А багно—і в золоті—багно!
* * *
Творців проблем—аж світ кишить,
Вирішувачів—кіт наплакав!
* * *
--Всі Казки кінчаються трагічно:
Молодята потрапляють в Шлюб!
* * *
Все нездійсненне до тих пір,
Поки його не здійсниш…
* * *
Хоч стільки здійснено,--але
Нездійсненого—іще більше…
* * *
Не варто робити зайвих порухів
Тому, хто над Прірвою висить…
* * *
--Плету шовкову сіть з облесних слів—
І в неї чарівних ловлю Русалок!
* * *
--Плету шовкову сіть з облесних слів,--
Та і ловлю довірливих Ослів!
* * *
…Байдужі «Люди—Черепахи»:
Зачерепашені у власні «Его»…
* * *
«…Духовно покалічені Прогресом…»
* * *
«Вирази Дженні Рендлз»:
«Гравітаційний вальс Планет», «Іллюзія Реальності»,
«Фізика Ймовірності»…
* * *
Ми живем на рівні Вищої Свідомості,
А на цім—Фізичнім,--всього лиш існуємо…
* * *
Вічність пізнавайте у Любові:
В кожній миті любощів Вона!
* * *
Вдячність людська—найкращі гроші,
Бо це Любові гроші Божі…
* * *
Той, хто любить людей,--
Того люблять і люди,
А кого люблять люди—того любить сам Бог…
* * *
Декотрі люди живуть лише тим,
Що не дають жити іншим…
* * *
…Вони закуті у свої комплекси,--
Як давні рицарі—у залізо…
* * *
«Ч.Д.» --Краще вже манія величі,--
Ніж комплекс неповноцінності!
* * *
«Ч.Д.» --У спину плюють і б’ють—зазвичай
Тим, хто іде попереду…
* * *
«Ч.Д.» --Про те, що Він жив на світі,
Дізналися з його некрологу…
* * *
Різновір’я—одна з головних причин Війн,
А найперша із них—це жадоба Грабунку…
* * *
«…Духовні каліки Епохи Террору»
* * *
Ілюзорні міражі—можна ловить вічно…
* * *
До повік Недосяжного—можна вічно іти…
* * *
Можна вічно йти до Недосяжного—
Й вічно Неосяжне осягать…
* * *
Свою Шашіль має кожне дерево,
А Держава кожна—Бунтарів…
* * *
Від Дикунства до Цивілізації—шлях довгий,
Від Цивілізації в Дикунство—один крок…
* * *
Діти у Предків Злочинах—не винні,
Але, на жаль,--платить за них Повинні!
* * *
Щирий ворог---це той, кого
Не зумів ти зробити другом…
* * *
Тобі терпіння, ласки і щедрості забракло—
І замість друга щирого---ти ворога придбав!
* * *
Щонайтяжче карають—Невинних!
* * *
Найдошкульніше висміює---
Незаслужена Хвала!
* * *
Ніж—ніколи не об’єднує:
Він—шматкує все Ціле!—
Таку Місію він має,--
Чи це добре, чи це зле…
* * *
Одне кредо має Ніж:
«Ріж!»
І жадає, як лежить,--
Жить!
Він не винен, що такий
Тать:
Його Місія—все шма—
Тать!!!
* * *
Дожився до безглуздя: все безглуздо—
І жить, і накладать на себе руки….
* * *
Людський Розум, і людська Глупота—
Це два вічних дива на землі…
* * *
Якщо на вроду глянути відчужено,--
Вона може нам здатися потворністю…
* * *
Краса—це потворність, що нам до вподоби…
* * *
Що нам до вподоби—Краса,
Що не до вподоби—Потворність…
* * *
Краса не знає, що вона—Краса,
Якщо нема зачарування Нею:
Зачарування—дзеркало Краси…
* * *
Добро—будує, Зло—руйнує…
Тож безробіття в нас нема!
* * *
Життя—це вічний пошук їжі
Для свого тіла і Душі…
* * *
--Роману в нас не вийшло:
Пролог—став Епілогом…
* * *
Життя коротке, наче Афоризм,
Але за змістом—ціла Епопея…
* * *
Життя—мов безкінечний Серіал…
Цікавістю живеш: «А що там далі?!»
* * *
--Скажеш Правду—і знищиш
Всім душевний комфорт…
* * *
Нависає Катом над Душею Фатум:
«Натворила Зла ти ж?—А тепер заплатиш!»
* * *
Пильнуй сто років, пильнуй стооко,--
А Мить Фатальну—не встережеш!
* * *
Янгол Щастя—він же Янгол Смерті:
Мертві—вже щасливі назавжди!
* * *
Життя нас формує—життя й деформує:
Скалічить, як знає,--й само не впізнає!
* * *
Воістину: не обіцяй—і брехуном не будеш!
* * *
Не допитуйся Правди---не почуєш Брехні!
* * *
Історія створилась: Її творців не видно,--
Видно лише Тиранів—на купі кістяків…
* * *
В далині Історії видно лиш Великих,
Що стоять на плечах мільйонів Малих…
* * *
Життя—експромт, а Смерть—початок
Фундаментального Життя…
* * *
--Для жінок—я не хижак, а здобич…
Та навряд чи знайдеться Тигриця
Ласа на старого Осла Гриця!
* * *
--Нікому не потрібна ця голодрана воля:
Усім потрібна сита та затишна неволя!
* * *
Ніхто не топче так права Людини,
Як офіційні їх захисники…
* * *
«Думка якоїсь Кінозірки»
--Дитина—це серце Матері, відпущене у світи…
* * *
Жінки нас вибирають підсвідомо,--
Шукаючи батьків майбутнім дітям…
* * *
--Вона будила в моїм серці зоологічні почуття…
* * *
Для песиміста смерть—кінець життя,
Для оптиміста—лише брама в Інше…
* * *
Стала Людиною Мавпа—засобом думання й праці…
Хай же тепер працює, чухаючи потилицю!
* * *
Аморальна та Мораль, яка життю суперечить…
* * *
Добрий—в людях добро бачить,
А Злий—бачить лише зло…
* * *
--Хто мало чинить Зла—той добрий,
А хто—мало Добра,--той злий!
* * *
--Смієшся над мертвими?—Дивись,
Щоб не довелося ще їм заздрить!
* * *
Драма двох нез’єднуваних Ліній---
Золота трагедія Душі…
* * *
Бог—завше зі мною: бракує мені
Лише золотої Богеми…
* * *
Характерна риса Мракобісся—
Вічна заборона Астрології…
* * *
Важлива в людях політичність,
А не етнічність: був же Юда
Ісусові етнічним братом!
* * *
Вбивця Кохання—не Добробут,
А монотонно-сірий Побут…
Урізнобарвлюйте його!
* * *
--Будь-який свій біль благословлю Я:
Хай лиш моїм Любим не болить!
* * *
Можна замулить Рідне Джерело,--
Але воно в Душі таки-проб’ється…
* * *
Не окрадай себе—тоді й багатим будеш…
* * *
…Таке оце Вічне Коло, що Всесвіти обійма:
Немає і нас без Бога,--і Бога без нас нема!
* * *
Доля Поета—вірші, мов перли-сльози лить:
Поет—це Совість Людства, яка завжди болить…
* * *
--Зло—це Добро, що зроблене невчасно,--
І геть не так, як мало воно буть!
* * *
Релігія—це завжди облуда…
І тільки Любов—справжня Релігія!
* * *
«З Думок В.Бєзимянного»
* * --Своїх переконань я не приховую:
Вони відсутні в мене взагалі!
* * Політика—це каналізація
Для громадського невдоволення…
* * У вовчому світі—і гинуть по-вовчи…
* * Той, хто йде на гільйотину, штрафу не боїться…
* * *
--Риба шукає—де глибше, людина—де більше риби!
* * *
Якщо оргазму не сягнули шляхом сексу,--
То його досягають шляхом Сварки…
* * *
Де Історичний Злам—там і мізковий Звих…
* * *
…І знов у мене Ейфорія—як Увертюра до Депресії…
* * *
Треба свій народ любить,---інші поважаючи…
Чом же всі люблять себе,--інших зневажаючи?!
* * *
…Страшно подумать навіть: а якщо
Те, що вважав Брехнею,--щира Правда,
А те, що вважав Правдою,--Брехня?!
* * *
--Ти—порядна сволота,
Я—порядна сволота…
Головне—ми порядні усі!
* * *
Життя—ворушіння Бактерій
Під мікроскопом Вічності…
* * *
Чим менше коштов’я в Душі,--
Тим більше його на людині…
* * *
Батько всіх наших лих—наш нерозум…
* * *
…Прагнуть усі до верховин,--
Але вертають до підніжжя…
* * *
«Мир цьому дому!»--завше кажуть ті,
Що в дім наш лихо та війну приносять…
* * *
Не зациклюйся на житті: ця халепа—ще не остання!
* * *
Не так багато Людині треба—як їй бажається ухопить…
* * *
--Теоретично—ми усіх телесимо,
Але практично—всі телесять нас!
* * *
--За що тобі врізали по пиці?
--За те, що всім різав Правду в очі!
* * *
Кожна жінка в коханому любить
Своє любе майбутнє дитя…
* * *
Духовний клімакс—межовий період
Поміж палким життям—і доживанням…
* * *
--Ти жадаєш всього і негайно?!—
Тож негайно вставай—і працюй!
* * *
--Боротись—воно треба… Та ніхто
Ще не зумів збороти Фатум Долі…
* * *
Мрію—безумовно любиш,
А до Дійсності—звикаєш…
* * *
Мудрість цінують, а платять—за дурість…
* * *
Чужа мудрість не навчає—учить лише власний досвід…
* * *
На світ зродившись—звикаєш бути,
Померши,--звикнеш до Небуття…
* * *
Мудрість—це ложка солодкого меду,
Добута із бочки гіркого Досвіду…
* * *
Кожен має власне «Я»--і платить за нього…
* * *
Людина до всього звикає:
І до тьохкання солов’їв—
І до тьохкання кулеметів…
* * *
Ніхто не тримає собак, що гавкають на господаря….
* * *
Як Сірка годують—так Сірко і гавкає…
* * *
Життя—постійна непостійність,
Калейдоскоп одвічних змін…
* * *
--Удачі вам і щастя,--якщо ви
Творці добра, а не кати мерзенні!
* * *
Кожен обирає тільки те, що йому дає обрати Доля…
* * *
Минуле не мало б значення,--якби його помста
Не чекала нас у Майбутньому…
* * *
Майбутнє—це розплата за Минуле…
* * *
Сучасне—розплачується за Минуле,
Майбутнє—розплатиться за Сучасне…
* * *
Все добре—коли вчасне і помірне…
* * *
Люби людей—поки живі: мерців любити пізно…
* * *
Якщо життя—мучитель, то Смерть є гуманіст…
* * *
Одна зарада—краще, ніж тисяча порад…
* * *
Манія величі—хвороба нікчем…
* * *
Велике величань не потребує,
Зате мізерне так жадає їх!
* * *
Незаслужена хвала—гірше, ніж огуда…
* * *
Недооцінка—ображає, а перехвал—принижує…
* * *
Найотруйніша іронія—в незаслуженій хвалі…
* * *
Народна Мудрість—як музейне золото:
Всі ним милуються,--але не користуються….
* * *
Не треба їздить за три моря—аби побачити біду…
* * *
Чекай найгіршого—і не розчаруєшся!
* * *
В печерах наших Душ Дикунство живе й досі,--
Хоч і нечасто визирає з них…
* * *
--Життя таке, що розчаровує і найчорніших песимістів!
* * *
--Хто вірить у найгірше—той справжній оптиміст!
* * *
Втішайся—хоч як тобі зле: адже могло бути ще гірше!
* * *
В кожної Зони—власні резони…
* * *
Не присягай: присяги—контракти однобокі!
* * *
Утечеш з поля бою—не втечеш від ганьби…
* * *
Люди скрізь однакові—лиш звичаї різні…
* * *
Можна втекти від ворогів,--а де втечеш від себе?!
* * *
Щастя—можна прогавити, лихо—ніколи!
* * *
Божественне—лише Кохання,
Бо в ньому джерела Життя…
* * *
За метою—нова мета…
Наше щастя—не сталість, а пошук!
* * *
Хто служить благородним пориванням—
У того вітер свище в гаманці…
* * *
Найжахливіший убивця той,
Хто вбиває віру в Справедливість…
* * *
Ми рахуємо Час—хвилинами,
А він нас—цивілізаціями…
* * *
Знищиться й без тебе: ти створи хоч щось!
* * *
Хто умер—тому вже добре, хто ще вмирає—тому зле…
* * *
Чим більше кричать про Правду—
Тим менше слугують Їй…
* * *
--Цей Пісняр в сяйві слави купається…
Жаль, що пісня—Душі не чіпається!
* * *
Не вороги нам справжні вороги,--
А наші міжусобиці та чвари…
* * *
Тече потік Свідомості—з Нізвідки---в Нікуди…
* * *
Закон Щастя: чим більше ним ділишся—
Тим його стає більше у тебе…
* * *
Життя—бенкет на цвинтарі, танок на кістяках…
* * *
Все ми можемо—в межах можливого,
А за межі сягнути нам—Зась!
* * *
--Отак і живем: в однім ліжку тіла,
А Душі—на різних планетах….
* * *
Життя—мистецтво компромісу…
* * *
Все в житті могло б інакшим бути,--
Та інакшим бути не змогло…
* * *
В хащах мегаполісів—дичавіють Душі…
* * *
Міста—це ракові пухлини на тілі Матінки-Землі…
* * *
Цінною послугу роблять доречність і вчасність…
* * *
Лиха Душа—добра не пам’ятає,
А добра—забуває усе зле…
* * *
Нас не цікавлять люди, яких не цікавимо ми…
* * *
…Багатьох Облич не пам’ятаю,--
Але пам’ятаю людські Душі….
* * *
Не так розпинають за Вчинки—
Як за єретичні Слова…
* * *
Не зневажайте в жінці—Жінку:
Цього вам жінка не простить!
І люто вам колись помстить!!!
* * *
Поклик Шлунку чуєш краще, аніж Голос Божий…
* * *
Зігріла скрипка душі Дикунів:
Вони її на вогнищі спалили!
* * *
Зрозуміла усім без перекладу
Мова Музики й мова Кохання…
* * *
Добре все—коли все добре,
Але зле—коли все зле!
* * *
Чим менше думок—тим пишніша промова.
* * *
Зображення Лиха—накликає Лихо:
Краще у мистецтві Щастя малювать…
* * *
Кожне Зло—програмує Зло…
* * *
Мистецтву не варто зображувать Лихо:
Мистецтво—проекція у Майбуття…
* * *
Ворогів нажить—недовго, спробуй друзів наживи!
* * *
Ненависть—це Любов, обманута у своїх сподіваннях…
* * *
Легше звалить непохитне, аніж зломити гнучке…
* * *
Життя—це мить народження, і цілий вік вмирання…
* * *
Сила мужчини пропорційна любові жінки…
* * *
Можна бути чортом і в Раю,
Можна ангелом бути і в Пеклі…
* * *
Сяйво Щастя—усім до лиця…
* * *
У кожного своя Голгофа, свій Рубікон і Еверест…
* * *
Пісня Життя—це реквієм за нами…
* * *
Епоха страт і геростратів
Минула… Гульк!—і знов гряде!
* * *
Пастух пасе Отару,--бо мріє про шашлик…
* * *
Один—до рала, а сім—до сала!
* * *
Посадив—то плекай, а зрубав—то не плач!
* * *
На відстані усе дрібніє,
Зблизька ж—побільшується все…
* * *
З переїдку—нудно в світку!
* * *
Істинний геній життя—Посередність:
Тільки на ній і тримається Світ…
* * *
Головний рефлекс життя—Хапальний,
А головна фраза: «Дай мені!»
* * *
--Він замкнувся у собі, як у еміграції:
Кулемета має він—та не має рації!
* * *
«Ч.Д.» ---Пане, будь обережним зі своїм Рабом:
Завтра він може стать твоїм Паном!
* * *
Під зорею Жінки все твоє життя:
Вийшов—з лона Матері, підеш—в лоно Вічності…
* * *
«Ч.Д.» Люди гірші, ніж здаватись хочуть,
Але кращі, ніж здаються нам…
* * *
Минуле щезне разом з тими,
Хто береже його в Душі…
* * *
--Працював на совість,--якої не мав…
* * *
Смак м’яса—смак життя чужого,
Засмаженого на вогні…
* * *
Що може народити Демократія?—
Новітню Деспотію-Тиранію!
* * *
Надлюдей в Природі не існує:
Є у ній лиш Люди—і Недолюдки…
* * *
В гніві люди сліпі,--як і в сексо-пожаді…
* * *
…Він міг би у гніві убити людину,
Ба, навіть все людство,--лише не себе!
* * *
«Думка Ніцше»
--Панувать над Варварами може тільки Варвар…
* * *
Світом панує Ілюзія, світом панує Надія…
* * *
Бійся хижих ходячих Мерців
Зі скляними очима Фанатиків!
* * *
Мудрі—мають рацію… Але
Злі Вар’яти—мають кулемета!
* * *
--Після смерті—що завгодно, Боже,--
Тільки б не народження нове!!!
* * *
Всі речі чогось варті лиш тоді,
Коли в них є сентиментальна цінність…
* * *
Сентиментальна цінність речей—
Вища за матеріальну…
* * *
Справжній король Життя—це Блазень:
Король—всього лишень об’єкт
Для невмирущих кпинів Блазня!
* * *
--Вони мене ненавидять, вони мене ладні вбити,--
Отже, я маю рацію і правду кажу гірку!
* * *
…Він не дивився Правді в очі—
Він Їй у гузно зазирав!
* * *
Життя—це вічна небезпека:
Завше в безпеці—лиш мерці!
* * *
--Хоч вони й мають рацію,--
Та я маю кулемета!
* * *
--Вертатись назад—це недобра прикмета…
А якщо вертаєш—із Реанімації?!
* * *
У кожного—своя, обридла іншим,--платівка…
Тож вчасно зупинять умій свій програвач!
* * *
Слону тяжко зрозуміти філософію Мурахи,
А Мурасі—зрозуміти філософію Слона…
* * *
Логіка—це політ Стріли…
А Стріла—не летить зигзагами…
* * *
Час не старіє—старіємо ми…
* * *
--Я люблю увесь Шедевр, а вони—лише фрагменти…
* * *
Цинізм—то є невихована Щирість…
* * *
Шукай—і знайдеш все! …Крім того, що шукаєш…
* * *
Минуле—це постаріле Майбутнє,
Бо Час є віковічний Колобіг…
* * *
Страховиськ у Природі не існує:
Вони живуть в печерах наших Душ…
* * *
Необачному й Бог не пробачить:
Як прогавив багно—то пірнай!
* * *
Хто швидко йде—той мало помічає…
* * *
Поки мовчав, гадали---Мудрий…
Заговорив—Осел Ослом!
* * *
Поплачеш—і легшає, бо зі сльозами
Виходить із тіла шкідливе усе…
* * *
--Око—за око, свиня—за свиню!
* * *
Що є гірше за бідність?—Лиш убозтво Душі…
* * *
Наше Щастя—лиш фантом, золота примара,
Що спливає завше геть, як у небі хмара…
* * *
В Природі немає Краси і Потворства—
Це все категорії наших смаків…
* * *
Покидьки—усе переживуть…
Їх і оспівають графомани!
* * *
…Пожив між брутальних Повій—
Забув про божественність Жінки…
* * *
Нове народити—жада!
Та страшно—потвор народити…
* * *
Зачинали—Красу, а зродили—Потворність…
* * *
Люди нелогічні,--бо їм так зручніше…
* * *
Всі люблять правду про інших,--
А хто любить правду про себе?!
* * *
Не лізь у Безмежжя: безмежне воно!
* * *
Скільки Істот—стільки й правд:
В цьому і є вища Правда!
* * *
Вулкан—не ДОТ: не грай Матросова!
* * *
Ми всі у Вічності,--як Мухи в пляшці…
* * *
В усіх смертей—один діагноз:
Вони спричинені життям!
* * *
Буття керується доцільністю,
Його ж мети—нам не збагнуть…
* * *
Ми всі—місточки-кладочки
З Минулого—в Майбутнє…
* * *
Все мусить знищитись… Інакше—
Що будуть Внуки будувати?
* * *
Те, що для нас—Епоха, для Вічності—лише мить…
* * *
Фортуниста доля судилась не всім…
* * *
Якщо ти ворог сам собі—хто ж буде тобі другом?!
* * *
…Він ревнував Її до кожного
Твердо стоячого стовпа…
* * *
--Не можу вуст Коханій цілувать,--
Цілую чарці вінця кришталеві!
* * *
Якщо й воювать—то за слабшого:
Ганебно безсилого бить!
* * *
…Така дрібна біда моя маленька—
В безмежнім океані бід людських…
* * *
Брехня—це вигадана Правда…
* * *
Хто живе злобою та гнівом—той спопеляє сам себе…
* * *
Юність—країна мрій, Старість—країна спогадів…
* * *
Добрий гумор—до лиця усім,
А злоба—нікому не пасує…
* * *
--То не Королева, що не має почту!
Любиш Королеву—не ревнуй Її!
* * *
Кожен радіє по-своєму,
Болить же—однаково всім…
* * *
--Врятуй нас, Боже, від «Захисників»,--
А ворогам самі дамо ми раду!
* * *
Жінки легкої поведінки—
По кишені лиш хлопцям легкої наживи!
* * *
Проституція—це справа честі Повій!
* * *
Чим солодше обіцяють—тим гіркіше подають…
* * *
Чим наївніші Миші—тим жирніші Коти!
* * *
Розчарування—це постаріла Надія…
* * *
Пізнання Світу—наче біг на місці:
Чим більше пізнаю—тим менше знаю…
* * *
Все починається з Нуля—Нулем усе й кінчається…
* * *
--Не кажи «Гоп!»--допоки не гуркнувся у гроб!
* * *
Віртуальний Унітаз Історії—
Все, що вкинь,--ковтає залюбки…
* * *
…А Боже Обличчя складається—
З мільярдів наших облич…
* * *
Слова—дурниця: головне—
Їх мелодійність потаємна…
* * *
Щоб розпочати Столітню Війну—
Сто Віслюків не потрібно:
Достатньо і двох Недоумків!
* * *
Істинна будь-яка Віра, сутність якої—Любов…
* * *
Краса—в усі часи Краса,
Як і Мерзота—скрізь Мерзота…
* * *
Ми усі не ідеальні: Ідеальний—лише Бог…
* * *
Мовчання усіх робить рівними—
І йолопів, і мудреців…
* * *
Життя—вічна мука: мільйони сторіч
Розіп’яті ми на хрестах протиріч…
* * *
Я міг би йти кожною з тисяч доріг,
Та йду однією—своєю…
* * *
--Будь мені метою золотою,--
Щоб я вічно міг до Тебе йти!
* * *
Любов—обожнює Красу,
Краса ж—Любові прагне…
* * *
Хто змальовує катастрофи—той на Світ накликає їх…
* * *
Сто років два народи за поле воювали:
Сто років замість жита на полі ріс бур’ян…
* * *
Один—за всіх не створить, а всі—за одного…
Бог є в усіх Істотах: там і шукай Його!
* * *
Кожен з нас у чомусь—йолоп, а у чомусь—геній…
* * *
Од Вічної Оселі—до Вічної Оселі…
Життя—це вічне Коло, одвічні каруселі…
* * *
П’єсу граємо прадавню—перед вічними Зірками…
А Зірки—наче софіти, наче очі кінокамер…
* * *
Всі газети пишуть Правду—
І ми знаємо—Чию…
* * *
Муж і жона—це лук і тятива,
Дитя—стріла, яка летить в Майбутнє…
* * *
З перигею—в апогей, з апогею—в перигей…
І нема кінця і краю вертії оцій—Агей!
* * *
Революція—кровожерний Ідол!
* * *
Є тільки дві Нації—Люди і Нелюди…
* * *
Можливості наші—обмежені,
Бажання—не мають меж…
* * *
Щасливий той, чиї бажання
Завжди з можливостями в згоді…
* * *
«Не сотвори собі Кумира!»--мовив Бог,
І сотворив Людину недолугу…
* * *
Пляшка вина—цінніша за легковажну жінку…
* * *
Пересичені красою—потай мріють про потворство,
Пересичені потворством—завше мріють про красу…
* * *
Афоризми—це романи, з яких витиснуто «воду»…
* * *
Нуль—образ Зачарованого Кола…
* * *
Ми всі—нулі, а Одиниця—Бог…
* * *
Зосередься на хвилині: Вічності—не осягнеш!
* * *
Щастя—стан духовного сп’яніння,
Але п’яним все життя не будеш…
* * *
Щастя—п’янить, а Лихо—витверезвляє…
* * *
Те, що забув у щасті,--згадається у горі…
* * *
Голодному Щуру слід знати,
Що найсмачнішим пахне—в пастці…
* * *
Для зайвих витрат—гроші завше знаходяться…
* * *
Завжди вистачає і часу, і грошей—
Щоби наробити дурниць…
* * *
Життя—мов карусель: покрутишся—
І злізеш там же, де й сідав…
* * *
Життя—це одвічна гонитва за Обрієм…
* * *
Іллюзії—хліб Душі…
О, Старість,--пора безхліб’я!
* * *
Оціниш—тоді, коли втратиш…
* * *
Як маєш голову---то добре й голому…
* * *
До злочину людину спонукають
Або жорстокі обставини, або фатум долі…
* * *
Зірки гарні—тільки здалеку,
А зблизька—планетки сірі…
* * *
Споріднює—дух, а не кров…
* * *
Мало бути просто зрадженим,--
Треба бути ще й розп’ятим!
* * *
Взаємна «ввічливість»: нагидив,--
Тобі нагидили також!
* * *
Відчуєш і ти себе «Богом»--
Як зрадять тебе й розіпнуть!
* * *
Щастя—хутко забувається,
Лихо—довго пам’ятається…
* * *
«Ч.Д.» --Ніщо так не змінюється швидко—
Як Історія—в книжках Істориків!!!
* * *
Ворожнеча—як хвороба: чим давніша—тим сильніша…
* * *
Невдача полягала—в надмірності удач…
* * *
Перше ніж залізти у болото,--
Подумай,--як з нього вилізати…
* * *
Перше, ніж почати бій,--подумай
Якими дорогами ти будеш
У разі поразки відступати…
* * *
--Він—щирий Кат: вкладає усю Душу
У вибивання Душ зі своїх жертв!
* * *
Світом володіє той, хто має
Усю інформацію про Світ…
* * *
«Думка Ерми Бомбек»
Божевілля—спадкова хвороба,
Що батьки дістають від дітей!
* * *
Всі ми тут приречені на смерть,
Але смерть—це Вхід у Життя Вічне…
* * *
«Думка Арістотеля»
Чим коротший розум—тим довший язик…
* * *
«Думка Франкліна»
Троє можуть зберегти секрет—
За умови, що з них двоє—мертві…
* * *
«Думка Гельвеція»
Під прапором Заздрості, мов на параді,
Йдуть Чорні Інтриги, Злі Наклепи й Зрада…
* * *
«Думка Солона»
Той, кого багато хто боїться,--
Має сам боятись багатьох…
* * *
Той, кого ще в лоні Мати не любила,--
Доброї любові в світ не принесе…
* * *
Справжній Автор шедеврів—Бог,
А митці—лиш Його співавтори…
* * *
Найелітарніше з мистецтв—мистецтво жити мудро…
* * *
Необхідне давно в них є:
Їх з’їдає пожада зайвого…
* * *
Не тішся смертю своїх ворогів:
Можливо, ти іще їй заздрить будеш…
* * *
Мистецтво—це розвага приречених на смерть…
* * *
«Думки з Агні-Йоги»
* * Злі думки і слова нищать усе живе,--
Навіть речі вкривають отрутою…
* * Думка—річ матеріальна, бо вона—енергія…
* * Аура—справжній паспорт людини…
* * Гнів руйнує нашу ауру,--убиває Душу й тіло…
* * Добрі Душі—Світло випромінюють,
А злі Душі—множать лиш Пітьму…
* * Любов—множить Любов,
А Злоба—множить Злобу…
* * Старе Зло треба прощати,
Щоб Майбутнє не труїти,--
Бо жадання Зло помстити—
Знов оновлює Його…
* * Безлюб’я—це відлученість від Бога:
Кого Любов не живить—хворий той…
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Бажань завше більше, ніж справжніх потреб…
* * *
«Зіркова хвороба»--це всього лиш
Вельми делікатна назва Хамства…
* * *
Невинних карають за те,
Що не спромоглись завинити…
* * *
…І збагнув, поживши, я слова тепер ті:
«Життя—це усмішка на обличчі Смерті…»
* * *
Веде кудись Доля, а куди—не каже…
І скачи ти, враже,--як Пані накаже!
* * *
Як Змія стоголового із Казки,--
Злочинного Спрута убить не можна:
Йому лиш можна відтинати щупальця,
Які казково відростають знов!
* * *
Скинеш Пана—сам Паном ставай!
А який з тебе Пан, Голодранцю?!
* * *
Слуги—то є пани своїх Панів,
Заховані в удавану покору…
* * *
Уникай перемог і поразок—
Рівнокрило лети: не воюй!
* * *
--Не приносьте Війни до моєї домівки,--
Щоб до вашої я не приносив Її!
* * *
…Існують Йолопи для того,
Щоби Розумних годувать!
* * *
Дзеркало Душі нашої—
Ставлення інших до нас…
* * *
З дурною головою—нема ногам спокою…
Нема і нам розвою—з Елітою такою!
* * *
Батько нашої Мудрості—Досвід,
Мати нашого Досвіду—Дурість!
* * *
Як старий Дім ламають—ламається лиш цегла…
Як старий Лад ламають—ламаються хребти…
* * *
…Чудернацький Котячий хвіст—
Мов рухлива антена Всесвіту…
* * *
В житті, чи то за межами життя—
У Вічності усі ми пробуваєм…
* * *
Інтуїція—лоцман у життєвому морі…
* * *
«Інтернет»--це Всесвіт у мініатюрі…
* * *
…В Минуле не повернеться ніхто,--
Щоб задушить Тирана ще в колисці…
* * *
Не благайте Месій у Бога:
Зазвичай—Він Тиранів шле!
* * *
--Я, звісно, непостійний у постійності,--
Зате ж—у непостійності постійний!
* * *
«Нікому і нічого—ні доброго, ні злого!»--
Якби так змога жити,--не став би я тужити!
* * *
Є багато охочих ділить наші прибутки,--
Та немає охочих наші збитки ділить!
* * *
Хто не провів життя в обіймах жінки—
Той закінчить його у Божевільні…
* * *
--Сьогодні був у мене День Принижень:
Як Єзус на хресті, журився Я…
* * *
Забудь: нема на світі волі!
Вільний цілком—лиш вітер в полі…
* * *
…І Королі, і їх підлеглі—
Лиш пішаки у Грі Небес…
* * *
Те, що для одних—чесноти,
Те для інших---вади…
* * *
Для когось ти—свій, а для когось—чужак,
Для когось ти—здобич, для когось—хижак…
* * *
Хто запанує над собою—отой на світі справжній Пан!
* * *
Мільйонери, хворі на жадіб’я,--
То у Бога—вічні Жебраки!
* * *
Ти собі—лиш поїзд, Доля ж—твої рейки:
Хочеш чи не хочеш,--а котись по них!
* * *
Врода—годує замолоду, сила—до старості,
А розум—до самої смерті…
* * *
Не осягнувши крайнощів,--
Не знайдеш золотої Середини…
* * *
Чого варта тілесна цнота,
Якщо думка—остання Повія?!
* * *
Юність—це країна Мрій, з якої ми
Мандруєм у країну Спогадів—у Старість…
* * *
Які народи—такі й вожді,
Які вожді—такі й народи… (Ця формула, напевне,--неправильна!)
* * *
Грабіжники з великих крісел—
Не кращі за грабіжників з великої дороги…
* * *
«Дорога Життя»
--Ви звідкіль?
--Та Звідтіль!
--А куди?
--Знов Туди!
* * *
Умирають люди—злі і добрі,
А Добро і Зло—живуть повік…
* * *
Революція кінчається—бійкою її вождів…
* * *
Якщо Диявол такий вседіяльний,--
То що тоді на світі робить Бог?!
* * *
Агенція «Брехейшен Корпорейшен»…
* * *
Рішучий—хто не думає про наслідки,
Хто думає—вагається завжди…
* * *
Щоб нових сягнути берегів,--
Треба від старого відштовхнутись…
* * *
--Я пробачу те, що ти—поганий:
Лиш, будь ласка,--гіршим не ставай!
* * *
Кохання—унікальне Божество:
Є в Нього й крила—і гіллясті роги!!!
* * *
Царі—на трон, а ми—на хрест!
* * *
Усе розсудить Вічність!
Та Їй—байдуже все…
* * *
Зморшки—це малюнок всіх доріг життя,
Що зафіксувались на обличчях наших…
* * *
Всі ми—невільники, прикуті ланцюгами
До вічних забаганок своїх «Я»…
* * *
Де не живе Любов—там не живе і Щастя…
* * *
В кожному Початку сховано Кінець,
Як і в Кінці кожному—сховано Початок…
* * *
В цім Світі ідеальне—лиш слово «Ідеал»…
* * *
«Думка Франкліна»
…Життя на попіл згоря, як ватра:
Одне Сьогодні—варте двох Завтра!
* * *
Невідомо де Він є—Комп’ютер Космічний,--
Але певно, що десь є—і до того ж—Вічний!
* * *
Головний ворог Людства—його власне Невігластво…
* * *
Синтез і Еволюція---два рушії Прогресу…
* * *
Можна нищить носіїв Ідеї,--
Та Ідею неможливо вбити,--
Бо Вона духовна й невмируща…
* * *
Всі ми є вільні Душею,--
З клітки старої вирвавшись,--
Та наша воля—це тільки пошук нової Клітки!
* * *
Нагидили трохи безумні Епохи…
Нічого: Історія—все підмете!
* * *
Життя—це спроба вижити у кратері Вулкану…
* * *
Чим живу Я?—Минущим—у Вічному,
А в Минущому---Вічним живу…
* * *
Ми залежимо від Обставин, які створюємо самі…
* * *
--О, ні: це вас люблю не я,--
Це Бог вас любить---моїм серцем…
* * *
--Не люблю вас не за те, що ви погані,--
А за те, що стати Кращими не хочете!
* * *
--Він «Добрий»: врятував мене від смерті,--
Щоб я іще помучивсь, живучи!
* * *
Чортів шукайте—у Раю, а Янголів—у Пеклі…
* * *
Найдорожчий скарб—Радість, подарована Друзям…
* * *
…І треба з’їсти бочку Гіркоти,--
Щоб оцінити ложку Насолоди…
* * *
--Ти диви: один упертий Факт—
Захитав пануючу Теорію!
* * *
Ми живемо—чи граємо в життя?
Ми даємо—чи тільки удаємо?!
* * *
--Яка статура! Яка постава!—
Хвалив натхненно Слимак Вужа…
* * *
Що дозволено Блазню—те—Зась!—Королю…
* * *
…Про овець Пастух забув:
Пас Дівчат очима!
* * *
То занадто мало—жить собі на радість:
Треба, щоб до того—й людям на добро!
* * *
Життя—це кривава Трагедія,
Одягнута в шати Ідилії…
* * *
«На полі Бою…»
…Закривавлені лежать, мов те клоччя вати…
…Може, хлопці, хоч тепер годі воювати?!
* * *
--Великий Чінгізхане, ти підкорив світи,--
Героєм був учора! …А де сьогодні Ти?!
* * *
Усі перед Великим схиляють чола ниць,--
Забувши, що Велике—складається з Дрібниць…
* * *
Надія нам брехатиме до смерті…
Та ми вже не дізнаємось про це!
* * *
Заховалася в печаль радість моя тиха…
Нема лиха без добра---і добра без лиха!
* * *
Життя—трагедія, яку треба програти з гумором….
* * *
Те, що коїться в Умах,--жахливіше, ніж Реальність…
* * *
Цитати з порожнечі, уривки з Неяви…
* * *
«Із Ніцше»
…Це плазуни, що люто ненавидять всіх крилатих…
* * *
--Не люблю я—Мороку й мороки!
* * *
…А сьогодні в мене—День Дурниць:
Роблю за дурницею—дурницю!
* * *
Людство працьовите—як мураство Боже:
Де візьметься дружно—зрушить гори зможе!
* * *
…Приходить Лихо—саме тоді,
Коли здається, що вже минулось…
* * *
«Гігієна—передусім!»--сказав Понтій Пілат Юрбі,
Умиваючи свої руки…
* * *
--Хочеш обманути?—Скажи правду,--
Але так ту правду розмалюй,
Щоб усі сказали: «Та він—бреше!»
* * *
--Слово честі,--брешу я щиро!!!
* * *
Життя не любить слів «Учора» й «Завтра»,--
Йому важливе лиш одне—«Сьогодні»!
* * *
Життя не любить слова «Потім»,--
Йому важливе слово—«Зараз»!
* * *
Бог є скрізь, бо Світ увесь—Твір Божий:
Що не полюби—в усьому Бог!
* * *
В житті чимало речей поганих…
А втрата Віри—найгірша з них…
* * *
Постріли з Минулого—вражають Сучасне…
* * *
--Атлет «під мухою»--упав…
Ох, дужий звір—та «Муха»!!!
* * *
Бог у нас присутній—Совістю й Любов’ю:
Якщо їх продати—то й Бога продать!
* * *
Народження і Смерть—дві Вічні Брами:
Перша—з Нізвідки, друга—в Нікуди…
* * *
Шлях життєвий—ну і ну!—з Таїни—у Таїну…
* * *
…Так багато Комах метушливих,--
Що за ними не видно Слонів!
* * *
…Я не люблю оцю,--жорстоку і криваву—
Країну Тут: я вірую у Світлу
І лагідну до Всіх—країну Там!
* * *
Війну починають—Вожді,
А кров проливають—Народи…
* * *
--Та Він—просто Геній,--
Без літери «Е»!
* * *
Всі думки—вже здійснені віртуально---Вчинки…
* * *
Є речі страшніші за смерть:
Це—вічна Ганьба і Зневага…
* * *
--Я—Чеченець, без першого «Че»,--
А відтак—бунтівливий Ченець!
* * *
Нема нам на світі затишку ніде:
Він—лише в обіймах тих, кого ми любимо…
* * *
Нещасні всі тверезі—в житті, що є Обман…
Щасливі—тільки П’яні, бо в мізках їх—Туман!
* * *
--Кохання у них—минуще,
А чвари—довічна річ!
* * *
Тільки Бог—воскрешає мертвих
І збавляє життя—живих…
* * *
Всі хвороби лікує Любов,--
Як усі накликає Безлюб’я…
* * *
Яким би міг прекрасним бути Світ,--
Якби всі люди в нім були прекрасні!
* * *
У кожного є щось, чого немає в тебе,--
Та є і в тебе те, чого нема в усіх!
* * *
Навіки забудь сподіванки на краще:
Благай—аби гірше у Світі не стало!
* * *
Черепи летять,--а Хтось рахує прибутки…
* * *
--Вища Раса—це та, яка опинилася нині Зверху!
* * *
--Я ненавиджу Кривду,--а вона
І є основою Світобудови!
* * *
Хто збреше раз—тому нема вже віри,
Хто зрадив раз—той зрадник назавжди…
* * *
Вичерпувать кухлем Океан,--
Як і закорковувать Вулкан,--
Може, й героїчно,--та безглуздо!
* * *
Сентенції мудрі нікого не вчать,--
Бо кожен живе своїм розумом…
* * *
Хто негідник ще у генах—
Той негідник і в житті…
* * *
Важко відчувати вдячність до людей,
Що до тебе щедрі—за чужий рахунок…
* * *
Між людей з низів—порядних більше:
Золото завжди—лежить на дні…
* * *
Розумні—на Дурних не ображаються,--
Тому, що мають розум в голові…
* * *
«Думка Ларошфуко»
--Хто ненавидить—завше нижчий
За ненависника свого…
* * *
Справжня Любов—ніколи не вмирає:
Що вмерло—те Любов’ю не було!
* * *
Деколи зрадою буває і мовчання…
* * *
Людина людині—собака,
Собака людині—друг…
* * *
Чи може зродити вродливі обличчя
Кохання бридких і негарних облич?
* * *
--Якщо вам наобридла дружина,--
Закохайтеся в неї ще раз!
* * *
--Якщо чоловік завів коханку,--
Зраднику Суперницею станьте:
Закохайтесь в ту Коханку й Ви!
* * *
Дай Дурням скрипку Страдіварі—
Вони розпалять нею піч!
* * *
Там, де є мудрі Газди,--там завжди і гаразди,
Де нема добрих Газд—завше все негаразд!
* * *
Бог добра Лихому не дарує,
А якщо й дарує—то на лихо…
* * *
--У багатстві—всі мене полюблять…
Ти мене—у злиднях полюби!
* * *
Не треба заздрити нікому,--
Бо в кожного своя біда…
* * *
Всі люди варті співчуття—
Не треба заздрити нікому…
* * *
Все, що здаруєш іншим,--ти подаруєш Богу,
А Бог тобі поверне сторицею твій дар…
* * *
Щоб ствердити себе—не треба
В багно затоптувати Світ…
* * *
--Дай Закоханим крила—і вмить
В небесах не лишиться ні Зірки!!!
* * *
--Янгол цей рожевий—незвичайний трішки:
З кучерів у нього виглядають ріжки!
* * *
«Чиясь Думка»
--Тварини—милі друзі: люб’язно заграють,--
І нас не критикують,--й питань не задають!
* * *
--Звісно, Бог допомагає!
І насамперед—Жерцям!
* * *
--Чому я не добрий Самарянин?—
Бо не маю власного Осла!
* * *
Є і люди—мов собаки:
Чим дрібніші—тим вредніші!
* * *
--Я не люблю зображення Розп’яття:
Я символи Страждання—не люблю!
* * *
Для тих, що живуть Війною,--
Грабунок і Вбивство—Чесноти…
* * *
--Судити треба тих, хто Злочин спричинив,
А не того Осла, який його вчинив!
* * *
Заздрісник—це той, кому недобре
Завше, коли дуже добре вам!
* * *
…Навіть дужі Володарі Світу—
Лише вічні раби своїх Доль…
* * *
--Тоді, коли на думку нічого не спадало,--
Якраз мені і впала цеглина на чоло!
* * *
Люди завше заздрять—коли інших люблять,
Та чомусь не заздрять—коли інших б’ють!
* * *
Краще щирі вороги,--ніж фальшиві друзі…
* * *
Оптимізм Гробаря: «Цей Мерлець—не останній!»
* * *
--Я прощаю тобі твою Зраду:
Адже це—твоя Місія, Юдо!
* * *
…Лиш один маленький Камінець
Може спричинить Обвал у горах…
* * *
--Нам теж є чим пишатись: хто на світі
Ще має стільки Зрадників, як ми?!
* * *
Чорні Злидні—плюс Приниження,--
Вибухова суміш Війн…
* * *
Нас вабить завше те, що недосяжне,
А те, чого сягли,--втрачає чар…
* * *
Одні—шкодять лиш собі,
А інші—ще й Світу!
* * *
--Зважай не дуже, Друже, на те, що говорю:
Коли сварю я інших—я і себе сварю!
* * *
Розумні думки з’являються—
Коли вже наробиш дурниць…
* * *
«Жарт Євгена Микунова»
--Хворі Лікарів не люблять:
Вони люблять—Медсестер!
* * *
--Кожній пляшці Горілки хочеться
Комусь вилити свою Душу!
* * *
--Якщо сказать більше нічого,--
Значить, пора наливать!
* * *
Пройдисвіти—це мандрівники,
Що мандрують по кишенях дурнів…
* * *
Біда—однаково гірка в усі часи—для всіх…
* * *
--Били так, що іскри з очей сипались…
О, яскраві спогади життя!!!
* * *
«З Думок Богомила Райнова»
* * Сон—це молодший брат Смерті…
* * Коли немає сенсу жити—
Можна прожить найдовший вік…
* * *
--Я люблю розмовляти з людьми—
Переважно у формі монологу…
* * *
--Люблю розмови з мудрими людьми,--
Коли я говорю,--а вони мовчки слухають!
* * *
Ряса—не робить людину Ченцем,
Як і вбрання арештанта—Злочинцем…
* * *
Деколи досить помовчати—
Аби почути одне одного…
* * *
«Девіз Олігархів»:
--Україна у нас—одна!
Та для всіх вас—Її не вистачить!
* * *
«Думка Убивці»:
--Кого без мук убив—тим і добро зробив…
А глянеш на живих—у всіх у мізках звих!
* * *
Життя після смерті—краще,
Ніж смерть—іще при житті…
* * *
--Я страждаю—отже, ще живу!
* * *
«Чиясь Думка»
--Юдофобія—це фактор зміцнення юдо-нацизму…
--Юдофобія—дитя юдо-шовінізму…
* * *
--Не ми замовляли цю музику,--
Та нам довелось танцювать!
* * *
--Пристойність—це вміння мовчати
Про те, що подумали ви…
* * *
…Буває вбивство—як милосердя,
І милосердя, що гірше вбивства…
* * *
…Я лиш одну експансію люблю—
Експансію Братерської Любові!
* * *
Не давайте чужій енергетиці
Руйнувати стосунки свої…
* * *
Позитивній Людині злом зашкодити важко…
* * *
Щастя іде циклами: не треба
Назавжди зациклюватись десь!
* * *
«Чиясь Думка»
Розумні—це ті, що гроші
Своїм заробляють розумом,
А мудрі—це ті, на кого розумні оті працюють!
* * *
…Співанням гімнів патріотичних
Свою Вітчизну не порятуєш:
Її можливо порятувати
Лише офірним своїм трудом…
* * *
--Усі цураються мене:
Для чистих—я брудний занадто,
А для брудних—занадто чистий…
* * *
Напівправда зазирнула у свічадо—
І уздріла в нім Напівбрехню…
* * *
Більшість людей гине через власну дурість,
В ній же—і коріння більшості хвороб…
* * *
--Від чого Він помер?
--Читайте на вінках:
«Від жінки»,
«Від дітей»,
«Від друзів»,
«Від парткому»…
* * *
--Незрідка роль стріли Амура
Виконує товстий гаман…
* * *
--Щоби зрозуміть, що ти щасливий,--
Прочитай «Архіпелаг ГУЛАГ»…
* * *
Багатьом Буревісникам крила обтяв,
Багатьом Прометеям серця розірвав
Зевс Вусатий, подовбаний віспою…
* * *
Аферист, по суті,--Ілюзіоніст:
Дурні йому платять за його мистецтво!
* * *
Трудящий люд годує Дармоїдів:
Себе не в змозі він прогодувать!
* * *
--Боротьба з Голодом триває!
Голодних—меншає щоднини:
Вони любенько мруть та мруть!
* * *
--Чи багатьох утримала б від злочину мораль,--
Якби не гальма страху відплати-покарання?!
* * *
…Катуючи братів,--братаються з катами…
* * *
Те, що діди сіють,--те онуки жнуть…
* * *
Ганчір’яні Душі: спалахують щастям—
Лишень як придбають ганчірку нову!
* * *
Наш характер породжує наші хвороби,--
А хвороби, відтак, коригують характер…
* * *
--Мав Тато час, бажання і натхнення…
Ось так на світі і з’явився я!
* * *
Якщо чогось я не можу—то і не обіцяю,
А, як обіцяю,--виконую, навіть якщо і не можу!
* * *
Лиш дві речі—Книгу і Колиску
Я хотів би людям залишить…
* * *
Найкраща та красуня, що вибирає нас…
* * *
Не запам’ятовую облич—
Я запам’ятовую лиш Душі…
* * *
Сто літ гупали в мур—і намарні зусилля!
А як час надійшов,--мур без вітру упав…
* * *
Хтось хоче жити—але вмирає,
Хтось хоче вмерти—але живе…
* * *
Де немає Жінки—там нема інтриги,
А де Жінка—тане навіть брила криги…
* * *
Колегіальна безвідповідальність…
* * *
Цивілізованість—це ввічливе дикунство…
* * *
--Кажу—що думаю, а думаю—що бачу,
А бачу скрізь лише гризню собачу!
* * *
--А я завжди—в СПРОТИВній формі!
* * *
Всі мрії збуваються—та навпаки…
Тож мрій лиш про те, чого ти не бажаєш!
* * *
Між усіх жанрів я люблю два «А»:
Дотепні Афоризми й Анекдоти…
* * *
--Я так тебе люблю! А ти?
--І я також себе кохаю!
* * *
Життя—це політ над безоднею Смерті,
В яку—так чи інак,--ми всі впадемо…
* * *
Любов—це мова міжнаціональна:
Це мова Бога, зрозуміла всім…
* * *
У Довір’я входять лише раз,
І лиш раз—навік—з нього виходять…
* * *
Бульба свою люльку загубив…
Б’ються всі—за Сталінову люльку!
* * *
Життя—вогонь і вітер, а слава—дим і попіл…
* * *
Вирок Долі—касації не підлягає…
* * *
Перш, ніж ушляхетнювати Світ,--
Треба ушляхетнитись самому…
* * *
Покращувати Світ часто беруться—Виродки…
* * *
На світі Справедливості немає,
Є тільки Доля—добра або зла…
* * *
Хоч куди і хоч як не їдь,
А кінцева зупинка—Вічність…
* * *
У доброго господаря—і сніг не пропаде…
* * *
Завше є потреба в Зомбі й Камікадзе…
* * *
Деколи краще накивати п’ятами,
Аніж безглуздо накладати головою…
* * *
Либонь, Творець—любитель Серіалів:
Життя—це ж безкінечний Серіал!
* * *
Розумні воюють за гроші,
А дурники—за Ідею…
* * *
Гараздів мав—де й діть не знав…
Обсіли Злидні—з’їли за три дні!
* * *
Ой, достатку мав—де й подіть не знав!
Вдерлись в хату Злидні—З’їли все за три дні!
* * *
За бандитів страшніші—лиш бандити в мундирах…
* * *
Людина зі зброєю є гуманіст,--
Якщо гуманізмом є вбивство…
* * *
Сокровенне кредо Сталінізму:
«Геноцид—апофеоза Гуманізму!»
* * *
Найкращий твій друг—ти сам,
І ти ж—свій найгірший ворог!
* * *
Всі скарби мандрівного Філософа—
Його Розум, Серце та Душа…
* * *
Чорт підносить—гонорово,
А Бог—скромно подає…
* * *
Живемо незле ми—доленьку не лаєм:
Створюєм проблеми—а тоді долаєм!
* * *
Коні поводились по-лицарськи,
А їхні вершники—по-свинськи…
* * *
Звірі –були людяні, а люди—звіріли…
* * *
Безліч років на Людину оберталася людина,
А на Звіра вона може перекинутись умить…
* * *
Учіться у Святош: брехати вміти треба,--
Щоби в земнім житті напитись меду з Неба!
* * *
--Якщо не буде багатих—
То хто ж дасть роботу бідним?
* * *
Телевізор—третій зайвий у подружній спальні…
* * *
--Запалив я у пітьмі людям каганець…
Тепер маю за добро—під оком синець!
* * *
--Не потрібно приносить людям світла ясину:
Вони множитись люблять—у суцільній пітьмі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815914
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.12.2018
Висловив хтось мудрий думку точну
Та і передав її синам:
«Люди гірші, ніж здаватись хочуть,--
Але кращі, ніж здаються нам!»
* * *
--Ти прагнеш Слави?
Це—річ лукава!
Це Божий іспит,
Це Божий тест:
До золотої корони Слави
Обов’язковий додаток—Хрест!
* * *
Не встигаю, не встигаю!—
Хоч і марно час не гаю:
Всім, де можу, помогаю,--
А все рівно—не встигаю!
Всім, як можу, помогаю,--
Але сам я знемагаю:
Мені б ще таких, як Я,--
Встигла б все наша Сім’я!!!
* * *
…І не благай: все піде нанівець!—
Вже клацає зубами Зграя ця:
Тут кожен—молодець проти овець,
А проти Молодця—і сам вівця!!!
* * *
…Давно мене на цвинтарі чекають,
А я барюсь—та з мухами борюсь!
Не б’ю,--а свої вірші їм читаю:
Мухи самі здихають від нудьги!!!
* * *
…Я ще Тут, я ще Я,--
Але час надійде
Бути всім—і нічим,
Бути скрізь—і ніде!
* * *
«Чиясь Думка»
…Лишень поглянь на свій святковий стіл:
Для твого щастя вмерла вся Природа!
Тож—будь! І доки віку—Їй служи:
Люби Її, відроджуй, бережи!!!
* * *
…Які вже там прибутки
Вам від мого життя!—
Мені би вам хоч збитки
Якось відшкодувати!!!
* * *
Дурні часи, дурні пісні…
І я, дурний, живу, як в сні…
Чого ж я жду в такі літа?!—
Жду, що надійде Бабця Та---
І скаже лагідно: «Ходім—
У Світлий Край, у Вічний Дім!»
* * *
--Народ жадає Хліба і Видовищ!
--Нема проблем!—сказав товариш Сталін,--
Дбаю про всі народи Я не зайво:
Всім будуть—Сухарі й Північне Сяйво!!!
* * *
ПереКумізація у Владі:
Новий Вождь—і скрізь нові Куми!
* * *
«Думка Фалеса»
…З диких тварин найгіршим є Тиран,
А з-поміж одомашнених—Улесник…
* * *
--Коли вже Людство покінчить з Війнами?
--Тоді,--як Війни покінчать з Людством!!!
* * *
«Думка Фрідріха Дюренматта»
…Державу називають Батьківщиною—
Коли на Вбивство кличуть громадян…
* * *
…Те, чого Бог не дасть украсти,--
Ніхто на світі не украде,
А те, що вкрасти Бог дозволить,--
Вже аніхто не вбереже!
* * *
Щасливий, хто в дружній зродився Родині,
Де всі у любові та згоді єдині,
Де серце добра, як жебрак, не благає,
Де Злагода жити усім помагає!
Нещасний довіку—хто Родичів має,
Сім’ю, де ніколи гаразду немає,
Де чвари та сварки тривають запеклі,
Де вічні страждання,--як в лютому Пеклі!!!
* * *
…Усі «щирі українці»
Дуже сало полюбляють…
Тому й люблять підкладати
Одне одному «Свиню»!!!
* * *
…Залежно від обставин
Одні й ті самі люди—
То янголи люб’язні,--
То знавіснілі юди…
І звучить слово «Люди»--
Ніби «Люб’язні Юди»….
* * *
Що таке Суспільство?—
Віртуальні Джунглі:
Тут вас і врятують—
Тут вас і з’їдять!
* * *
«Народ скаже—як зав’яже!»
Народна Приказка.
…Все, що влучно сказано,--
Як Вузол, зав’язано:
Спробуй розв’язати—
І краще сказати!
* * *
Вічний Час летить, як птиця…
В безвість точиться життя…
І зникають наші Лиця
В Неосяжжі Небуття…
* * *
«Епітафія Робесп’єра»:
«…Ти на могилі Ката затужив?!—
Якби Він був живим—Ти вже б не жив!!!»
* * *
Павіан Гриціан—
Ой, жахний Графоман!
У макітрі—туман,
А Грицько-Графоман
П’є горілку, як мед,--
І все гірші,
Наче той кулемет,
Строчить Вірші!!!
* * *
«Дурникуватий вірш про дурну Смерть»
…Можна вмерти в бою—красиво,
Можна вмерти у ліжку—сиво,
Експресійно або статично,
Естетично—й неестетично:
Можна вмерти—в люб’я екстазі,
Можна вмерти—на унітазі,
Можна вмерти—вином упившись,
І галушкою подавившись!!!
* * *
«Про моє безглузде Народження»
…Приніс Лелека мене—в Пекло…
А думав я—що в Райський Сад!
…Пройшов життя, як Сад Досад…
…І жду тепер того Лелеки,
Що віднесе мене Назад!!!
* * *
«Іронічний погляд на Історію»
…Мільйон Шабель кресало—
За ковбасу та сало…
…Яка-то була Сила!!!
А Дурість—всіх скосила!
Де всі лізуть в Гетьмани—
Мрії про Рай—омани!
Де чубляться в незгоді,--
Чекати Щастя—годі!!!
* * *
«Словограйні дурниці»
--Люблю юних Дів я!—
Любе Їх медів’я
Солодко вилизую
І зверху, і знизу я!!!
* * *
--Люблю тебе, Моє Серце:
Поцілую і в гузенце!
* * *
--Любий мені до щему
Кожен мізинчик Твій,--
Моню моя згущена,
Меде солодкий мій!!!
* * *
--Цілувати плоть Жоні—
Вже не хочеться мені…
А любій кумі Явдосі—
Цілував би все і досі!!!
* * *
«Чиясь Думка»
…Щоби не колотись об Ожину,
Щоб гріти серця Любові сяйвом,--
Поцілуйте зайвий раз Дружину:
Це ніколи не буває Зайвим!!!
* * *
Олена Теліга… Леся Українка…
Наш найкращий Лицар,--
Де не гляну,--Жінка!
* * *
Жінкам несіть букети і вінки:
Найкращі наші Лицарі—Жінки!
…А що зробили тут Чоловіки?!—
Лише, як Дурні, гризлися Віки!
У ревнощах шаблями все махали—
І всю Вітчизну—к Бісу промахали!!!
…Покинув своє Військо
Хоробрий Дорошенко,--
Бо гралась його Жінка
З козацтвом хорошенько!—
І за зрадливу Жінку,
Що гралася в барвінку,--
Програв і свою Славу—
І втратив геть Державу!!!
…Історики тепера
У вічній суперечці:
«Де втратили Державу?!
--Та здуру—десь у «Гречці»!!!
* * *
Не можемо жить без Імперій,--
До величі прагне Дух наш:
Нам дай всепланетних містерій,--
Космічну подай Неосяж!
…Якби ж могла Дійсністю стати
Утопія серця стара:
Усі Племена об’єднати
В Імперію Згоди й Добра!
* * *
…Там сидять Вожді нові
З товстими пузами…
…А Грицько—сидить в траві
Тут, за гарбузами!
…Там—сто-ріками ллють Кров,
Світ у Злі яріє…
…А Грицько—все про Любов
Усесвітню мріє!!!
* * *
Якби не бачити ніколи
Як Кров яскріє на снігу,
Як топчуть чоботи Убивці
Квітучу Юність і Снагу,--
Якби не бачити ніколи
Як дивна нищиться Краса,--
Якби не чуть як Плач і Стогін
Летять Прокльоном в небеса,--
Якби повік, повік не знати
Людської чорної Злоби,
Якби й думок про те не мати,--
Якби, якби, якби, якби!!!!
* * *
Навчились людей люди зомбувати,
Мільйонами труїти і вбивати,--
І здатні вмить Планету зруйнувати,
І навіть Всесвіт… Не навчились лиш
Безсмертя собі вічне здобувати…
* * *
Якби всіх нас на Ласку і Любов,
На Мудрість і Добро зазомбувати,--
Ми б не плодили Нелюдів на світ—
І розучились ближніх убивати…
* * *
Самі іще Розумом—Діти,
Дітей на цей Світ плодимо,--
Не знаючи—Хто ми і Звідки,
Куди і Навіщо йдемо?
* * *
Злі Думки—на відстані вбивають,
Як отруйні стріли… Якби ми
Їх в одну Потугу спрямували—
Всесвіт би дощенту зруйнували!!!
* * *
Якщо відкинути рації
Егоїстичних Ідей,--
Ділиться Світ на дві Нації:
Нелюдів—і Людей…
* * *
…Я дізнався,--Світом
Поблукавши всюди:
Нелюди—скрізь Нелюди,
А Люди—скрізь Люди!
* * *
Що в одних Бог відніме—
Теє іншим і дасть:
Наше щастя снується—
Із чиїхось нещасть…
* * *
Якщо Розум у нас є—
Щастя сонцем осяє,
А, як бракне нам Ума,--
То і щастя нам нема!
* * *
Хай Час пащеку розверзає,
Хай споконвіку Смерть лютує,--
Ніщо безслідно не щезає,--
Лиш мімікріє і мутує…
* * *
Є в людини завжди два Лиха,
Що ніяк їх не заторочиш:
Коли хочеш—але не можеш,
Й коли можеш—але не хочеш…
* * *
«Фрази з «Декамерона»
ФФФ
Слово до слова—
Та й сварка готова!
ФФФ
У голові думу—
Як на морі шуму…
ФФФ
Рідко діло не зробиться,--
Якщо двом заподобиться.
ФФФ
Заживаймо світа—поки юні літа,
Бо в гіркому диві будем в літа сиві!
* * *
«Слово до Виборця»
(Крамольно-Іронічне)
--Не обирай Худих до Влади:
Ці голодранці ще голодні!
Мусять вгодовані, як свині,
Бути Обранці всенародні!
Якщо не влазить в телевізор
І пузо Гетьмана і пика,--
Значить, не буде з ним голодна
Держава вся мільйоннолика!!!
* * *
«Кандидату у «Патріоти»
(Крамольно-Іронічне)
«Патріотизм—останній прихисток Негідника»
Лев Толстой.
--Якщо огидна твоя врода,
Якщо в тобі душа сволоти
Й крім Зла, нінащо ти не годен,--
Записуйся у «Патріоти»:
Відтак—чини свої злочинства,
Грабуй, ґвалтуй і убивай,
Лий кров людську---і все те свинство
Ім’ям Вітчизни прикривай!
Руйнуй дощенту усі «Трої»,
Де твої недруги живуть,--
І не Злочинцем, а Героєм
Тебе в Легендах назовуть!!!
* * *
Все поглине матінка-Земля,
Вкриє забуттям, як мури Трої:
Зрадники й негідники—здаля
Будуть виглядати, як Герої!
* * *
Кат катує Ката—
І куди тікати?
Катові на Ката—
Марно дорікати!
Кат катує Ката,--
А той Кат лютує,
Що його катують,--
А не він катує!!!
* * *
Звірі—були людяні,
А люди—звіріли…
…І летять крізь Ери
Зла отруйні стріли…
* * *
З людьми лихими—що не Століття,--
Все—чорночасся і лихоліття!
Із Хижаками—й Космічна Ера,--
Немов Дикунства жахна печера!
* * *
Хоч люди вже у Космос
Літають,--все ж вони
Інстинктами своїми
Ще й досі Дикуни…
* * *
Прогрес ракетами сяйнує—
В Космічний Вік живем… Та ба:
У Душах досі ще панує
Дикунства Кам’яна Доба…
* * *
Хоч ракети в Космос вже виходять,--
Шле Дикунство й досі нам «Привіт»,--
І Вожді приходять і відходять,--
Залишивши винищений Світ…
* * *
Нас легко в Час Дикунства повернути,--
Ця справа нескладна, але дієва:
Струм, газ і нафту досить перемкнути—
Й знов будем жити, як Адам і Єва!
* * *
Як то любо в небесах літати!
Добре було б сісти в зореліт—
До сузір’їв золотих дістатись,--
І ніколи вже не повертатись
У цей хижий і жорстокий Світ!!!
* * *
Земне життя—кривава твань…
Та в нас, як Бог, живе Кохання,--
І це єдине виправдання
Нікчемних наших Існувань…
* * *
Схоластик, агностик, лайдак, демагог,--
Мов Зайда, цим Світом тиняюсь…
Кохання—єдиний мій Істинний Бог:
Йому одному поклоняюсь!
* * *
Хто вигадав квіти жінкам дарувати?—
Сумнівна символіка в цьому дарунку:
Усі квіти в’януть,--і мов натякають,
Що Час зів’ялить і Красуню-чаклунку!
* * *
«Тандем Секс-Виродків»
(Крамольно-Іронічне)
…Ухопив Маркіз де Сад
Та за *** Мазоха:
Хер—тріщить, Мазох—пищить
Та жалібно оха!
І одначе,--кожен рад:
І Мазох—і звір Де Сад!
…Отакі-то, Брат,--Овва!—
Є на світі Секс-Дива!!!
* * *
…Старі Імперії були
Мудріші,--мовить мушу:
Вони податки лиш тягли,--
Але не лізли в Душу!!!
* * *
Живемо—як Сім’я Кайдашева:
Все в нас Чвара триває дешева,
Все в нас точиться Бійка кривава…
Зате як ми співаємо—Слава!!!
* * *
…Як прикраси із Генія злущились—
Він як грішний постав чоловік…
…Не ліпіть позолоту на Ідолів,--
То вона і не злізе повік!
* * *
…А тепер такі на світі Війни,
Що не оспівав би і Гомер…
…Страшно прокидатися в цім Світі—
І тремтіти, поки ще вмер!
* * *
«З Крамольно-Іронічного»
…То Він—тамка, то Він—тутка,
То—в ярок, то—на горбок,--
Політична проститутка,
Політичний Колобок:
Скрізь Він—зрадник і приблуда,--
Світом котиться, мов гість…
…Але десь якась Лисиця
Неодмінно Його з’їсть!!!
* * *
--А ми такі хороші,--
Як Найманці з тюрми:
Все продамо за гроші…
Де гроші—там і Ми!!!
* * *
Пам’яті Убитого Іроніста Олеся Бузини—
Ностальгіста Царської Імперії, де Українці
Посідали Найперше Місце…
«На городі—Бузина,
А в Києві—Дядько…»
А той Дядько Бузину
Так не любить—що аж ну!!!
Бо той вредний Бузина
Правду в очі каже,--
А тій Правді Гіркій--рот
Ніхто не зав’яже!
Жалить Правда, як Змія,
Ми ж—Брехні каліки…
…А отрута—знаю я,--
Ще й цілющі ліки!
Брехні Ера відійшла,--
Тепер—Правди Ера…
…І сміється Бузина
З їдкістю Вольтера!!!
* * *
Колись я в Казку рожеву вірив,--
Та вдарив Розчар, як в серце ніж…
Боюсь не звірів,--а Людозвірів:
Нема на світі потвор страшніш!!!
* * *
В цім світі Катаклізмів
Та Криз—нехай їм грець!—
Я повен Оптимізму,--
Як в домовині Мрець!!!
* * *
Закон Світу—Хижацтво
І Грабунок-Розбій,--
Цеї Істини не переграти:
Якщо в тебе є Щось—
Завжди знайдеться Хтось,
Що захоче те Щось відібрати!!!
* * *
Весь вік шукав я Правди—
І висновок мій ось:
Не можна існувати,--
Не кривдячи когось…
* * *
Егоїзмом просякли
Всі людські Молитви…
Чи за Світ—чи за себе
Ревно молитесь ви?!
Треба в Бога благати
Не дарунків собі,--
А благать, щоб не згинув
Світ у горі-журбі!
* * *
«Недобрі люди»
…Отак вони весь вік вікують:
Не дружать любо,--а вовкують!
Гляну на них—і враз тужити:
Я в злі не можу й дня прожити!
Де нема згоди і Любові—
Там вічні ріки сліз і крові!
* * *
--Гуси, гуси—лебедята,
Візьміть мене на крилята:
Віднесіть мене туди,
Де нема журби-біди,--
Де усі живуть в Любові,
Де життя—не хижий ліс,
Де не ллються ріки крові
І струмки солоних сліз!!!
* * *
Чоловік пройшов Недобрий—
І недобра впала тінь,
І засохла, і зів’яла
Живих квітів золотінь…
…А якщо Людина Добра
Десь пустелею пройшла,--
Любоквітними садами
Та пустеля розцвіла!
* * *
Одні—створюють Порядок,
Інші—створюють Хаос…
Одні—Бджоли медоносні,
Інші—рій злостивих Ос!
* * *
Я все життя—терзався:
Любив—гузнолизався…
Ішов—і ослизався—
І в прірви заверзався…
…А Серце моє—мліло:
Мені за Всіх Боліло!!!
* * *
…Гидкий Бруд, що в’ївся у Тіла…
Ще гидкіший—Бруд, що в’ївся в Душі!!!
* * *
…Коли любив—я Ангелом здавався,
Як розлюбив—то Чортом показався!
…Любив би я і досі вас, Небоги,--
Та вилізли у вас—Чортячі Роги!!!
* * *
«Про вічні міжнародні Чвари»
…Навіщо злобитись
Та люто чубитись?!
Навіщо нам битись—
В крові й багнах ритись?!
…Треба в Згоді жити,
Треба Всім дружити,--
Треба Всім любитись,
Жить—та й не журитись!!!
* * *
…Обіцяв—носити на руках,
А потім—котив на носаках!!!
* * *
На Слово—масний,
Та на Діло—пісний!
* * *
Великі Нації—це суміш Етносів…
* * *
Як безліч всотують приток
Річок великих води,--
Так з різних Етносів-Племен
Складаються Народи…
* * *
Змішуються Етноси
Й генетичні Коди,--
Хтозна: чи для користі,
А чи то для шкоди?!
* * *
Скіфи розчинились в інших Етносах,
Світ змішавсь, як Золота Орда:
І Варяг сидить у Слов’янині,
І Монгол із нього вигляда…
* * *
Так, як мохом обростає камінь,
Обросла Минувшина легендами—
І вже годі знати: де там правда,
А де просто вигадка-брехня…
* * *
Помандруй Планетою—
І побачиш всюди:
Є лише дві Нації—
Нелюди—і Люди!
* * *
Безліч Етносів на Світі—
І є всюди свої «Юди»…
Але Націй взагалі-то
Всього дві: Нелюди—й Люди!
* * *
…Що мені Монголи—злі Ординці,
Що мені—Татарські ті навали,--
Якщо наші «рідні» Українці
Людей вели в Ніч—і Катували,
Різали живих—і лютували,
А потім—Сокирою по лобі,--
Як бідну Худобу,--Убивали!
…Якщо треба Вбить,--
В Чорти не луч:
Убий свою Жертву,--
Та не Муч!!!
…Душа Її—в Небо полетить…
…І, може, твій Злочин—Бог простить!!!
* * *
Пам’яті Убитого Олеся Бузини…
…Ти гірку Правду нам усім казав—
На власній шиї Зашморг зав’язав…
…Та Кулею Тобі заткнули Рот:
Нехай в Брехні Легенд живе Народ!
…Якщо згадати Злі старі Діяння,--
То Як нові творити Злодіяння?!
…Як будуть Правду знать,--то плюнуть Лохи
На всіх Катів Новітньої Епохи!!!
* * *
В кожного Народу—своя Правда,
В кожної землі—своя Краса,
Свого Бога ласка і розрада,
І Молитва, й Пісня, і Яса…
Кожен сам собі у Рідносвітті—
Пан-Володар, Радник і Суддя…
…І допоки Сонце в Небі світить—
Непорушний цей Закон Життя!
* * *
«Дурникуватий Каламбур Гриціана»
…Вию з нудьги, як Вовк у ваті,--
Бо всі навколо—Вовкуваті!
Усі думки мої—понурі,
Бо Я—Вівця у Вовчій шкурі!!!
* * *
«З моїх Крамольних Віршів»
…До Всіх Серцем повний Гречності,---
Не Ахмет, і не Іван,--
Я теж повен Суперечності,--
Як ті «Біблія» й «Коран»…
…І все мрію розтопить
Ворожнечі Кригу:
Про Братерство Всіх створить
Для Всіх—«Святу Книгу»!!!
* * *
…Як з Любов’ю Всім слугую,--
Не журюсь і не нудьгую…
…А, як скрізь Війна-Вражба,--
Все мені Печаль-Журба!!!
* * *
--Мій Боже! Я з Любов’ю Всім слугую…
Та де мені подіть Печаль гірку:
Чого усі Народи—Твої Діти,
Усі Твої Любові Діти-Квіти,--
Чого ці дивні Квіти ворогують
В Твоєму Різнобарвнім Квітнику?!
* * *
…У нас—різні Біоритми,
Різні Зореверти..
…І б’ємось біля Корит ми:
Треба ж Свиням жерти!
…Ближніх—зажираємо:
Всі—мечем махають!
…А тоді зітхаємо:
«Чом Нас не кохають?!»
* * *
…Віднесли на «марах»
Мудреця Омара,
Віднесли й Тараса…
В тому-то і Суть,
Що життя минає,
Як у небі хмара…
…І мене, дурного,--
Також віднесуть!
* * *
…Ото й пожив: обріс Гріхами,--
Як хвіст собачий реп’яхами:
Не Хтів,--та нахапався їх,--
Як Сірко—Бліх!!!
* * *
…А ось і Лихо: іде тихо,
Нечутно Лихо йде—
Ще й Лишенят, як мишенят,
Вервечкою веде!
* * *
«Естафета Вічності»
…Співаки—вмирають,
А Пісні—лишаються…
…І молоді Правнуки
Піснями втішаються!
Поети—вмирають,
А Слова---лишаються…
…І молоді Правнуки
Віршами пишаються:
Старим—надихаються,
Своє Нове—творять…
…І так всю Історію
З Естафет Історять!
* * *
«Гірко-Іронічне»
…Якщо Голову стинають—
Жалкувать свій Чуб—дарма!
А, якщо Ти зовсім Лисий,--
То й причин Жалю нема!!!
* * *
…Інтерпретацій Правди—безліч,
А Правда є завжди—Одна:
І дуже часто—не солодка,
А, як полин, гірка Вона!
* * *
Правдолюби щирі—
І Брехливці ниці,--
Кожен Своє дзвонить
На своїй дзвіниці!
* * *
Я думав: сяйлива Венера
Із золотом кіс на плечах…
А Правда—огидна Мегера
З кривавою смертю в очах!
* * *
Любі нам Іллюзії рожеві…
Та коли розвіється туман,--
Стане ясно видно Глядачеві,
Що ми звали Правдою—Обман!
* * *
…До Раю,--все це бачить і Феллах,--
«Святі» одвіку їздять—на Ослах!
* * *
Любить завжди білих Коней
Герой, що здатний на відвагу…
А Жрець лукавий—надає
Ослам вухатим перевагу!
* * *
«Довговухому Лоху»
…Солодом промов заллють
Вуха тобі, Турку,--
І у борщ свій обскубуть,--
Як ту дурну Курку!
* * *
…Я у вічних боргах не позбудусь Одчаю:
Одному—віддаю, а у трьох—позичаю…
І чим довше живу—все нових наживаю…
І як збутися їх—свідок Бог!—я не знаю!
* * *
…Всіх любив—і про Любов
Любо мріялось…
Та не так життя збулось
Та сподіялось!
…Квіти ті, що я любив,--
В багно втоптані…
Мрії—вир життя розбив…
І Жаль от мені!
* * *
«Мій Реквієм—безвинно Убієнним…»
…Знищених у Війнах злих,
В злих ділах,--
Хто згадає тепер тих
Бідолах?!
Всіх, замучених Катами
У млі,--
Хто тепер згадує Їх
На землі?!
…Сумно згадую про Них
Лише Я—
І Печаль невиліковна
Моя!
…І не варто Молодим
Дорікать:
Своїх Бід їм надає
Час, мов Кат!
…Та, щоб нової не знати
Біди,--
Стару треба пам’ятати
Завжди!!!
* * *
У Тиранів «Дяка» щира—
Це Традиція—Овва!—
Закривавлена Сокира—
Й ваша стята Голова!
* * *
Де не поглянеш—руйнування,
Планета—зрита…
Йде боротьба за виживання
Біля Корита!!!
* * *
…Хто уміє не старіти—
Нестаріючим згорить:
Можна Старість одурити,
Але Смерть—не одурить!!!
* * *
Колись усі зів’януть квіти,
Юність розвіється, як дим…
А той, хто зможе не старіти,--
Помре навіки Молодим!
* * *
«Епітафія Сварливому»
…Хоч яке там золоте,--
Все Йому було—не те!
…Він тепер бурчить і в Гробі:
«Не така могила, пробі!!!»
* * *
Споконвік не зна добра-спокою
Людства юродивого сім’я…
Невичерпність Дурості Людської—
Ось у Що несхитно вірю Я!!!
* * *
І скрізь—Пройдисвіти снують…
І скрізь—Бої запеклі…
…Теоретично—ми в Раю!
Практично—в лютім Пеклі!!!
* * *
…Не піду—наліво,
Не піду—направо:
Був я вже в цих багнах,--
Не моя це справа!
…Моя справа—Розум:
Рятівна, єдина,
Золота, помірна
Мудра Середина!
* * *
Кіт-гуманіст:
Мишей не ловить,--
А ковбасу охоче їсть!
* * *
Кіт каже: «М’яв!»
А що ж він м’яв?—
Та ковбаси шматок ум’яв!!!
* * *
…Людожер Вусатий
Всіх Незламних—з’їв:
Залишав живими
Він лиш Холуїв…
* * *
…Вже давно в руїні
Троя й Карфаген:
Сто Імперій щезло
У лиху годину…
…А я все на сонці,
Як той Діоген,
З ліхтарем шукаю
Між людей—Людину!!!
* * *
--Геть думки про жахливі Реалії!
В краще Вірячи буду я жить:
З реактивною швидкістю Равлика—
Любе Щастя до мене спішить!!!
* * *
--Не збагну я: чом життя
Не стелеться шовком?—
Чом на мене, Барана,--
Всі дивляться Вовком?!
* * *
--Чого чекати від життя
На долах світових?
--Нових народжень і смертей
Та катастроф нових!!!
* * *
--Два геніальні таланти
Я від народження маю:
Перший—нічого не вмію,
Другий—нічого не знаю!
* * *
--Я щодня в тяжкій роботі,
Друзі любії мої:
Вчора—товк у ступі воду,
А тепер—варю її!
* * *
--Я—Майстер: воду в ступі
Пів-віку вже товчу…
Ходіть до мене, Любі:
Я й вас товкти навчу!!!
* * *
«Іронічне»
--Убивцю-Злодюгу рятуй,--
Рятуй в християнськім привіті:
Не дай йому вмерти,--щоб він
Не дав тобі жити на світі!!!
* * *
--Світ очистить,--знаєте і ви,--
Це задача зовсім не проста:
Риба загниває—з голови,
А луску їй чистять—із хвоста!
* * *
--Наших б’ють—а наші плачуть…
Годі плакать—треба бить!
Треба карою Відплати
Лютих Недругів «Любить»!!!
* * *
«…І що зостається від безглуздих Воєн…»
…З егретами Вояцтво
Летіло уперед…
…Пішли оті егрети—
В кривавий «Вінегрет»!!!
* * *
…Шабелюки одкресали
І одмаяли шлики:
Залишилось—тільки сало,
Балики та шашлики!!!
* * *
…Добре мовив колись Висоцький,
Що в Правдивих б’ють блискавиці—
І завжди на багаттях палять
Ясновидців і Очевидців…
* * *
--Боюсь грому-блискавиці:
Раптом в голову поцілить,--
В гарбузі моїм відчувши
Енергетику дурну?!
* * *
--Мудрих тягне до мудрих,
А дурних—до дурних…
…Я ж до Мудрих прибився—
І Дурбай серед них!!!
* * *
Жінки—однакі, але різні,--
У кого що в Душі лежить:
Та—і могучого знесилить,
А та—й слабкого наснажить,--
З тією—Світ собі здобудеш,
А з тою—будь хоч і Царем,--
І Душу, й Царство—все загубиш,
І вмреш останнім Злидарем!!!
* * *
--…Вже всіх облаяв я, мій Боже,--
Вкрив матюками, як хотів…
…Тепер—для чесності,--зосталось
Собі ще всипати «чортів»!!!
* * *
--Хоч на всіх сердитий часто,--
Все ж люблю я вас квітчасто,--
І сто літ з любов’ю-щастям
Зичу вам ходити рястом!!!
* * *
--Язик май, одначе ти
Здуру не базікай,--
Бо той Розум золотий,
Що мов без’язикий:
Лиха матимеш гарму—
Як язик розв’яжеш…
Говори,--та знай Кому,
Що і Коли кажеш!!!
* * *
Має силу магічну Слово…
Так на світі одвік було:
Платять золотом за промови,
А часом—і свинцем в чоло…
Той сказав—і рахує злото
За свої золоті уста,
Інший мовив—і на Голгофу
Вже волочить свого хреста…
Можна Світ зруйнувати Словом,
Можна—ніжно заколисать…
Слово—Сила! Вся суть у тому—
Що, Кому і Коли сказать!
* * *
--Яка хата—такий тин,
Яка мати—такий син…
…І брязкочуть мої нерви,
Як розбитий клавесин!
* * *
--Наче й подуми мої не ниці…
А проте, що дурне—то дурне!
Любив Батько робити дурниці,--
Та й зробив ненароком Мене!
* * *
--То будуєм—то геростратимо…
Все життя наше—сміх і гріх:
За батьківські гріхи ми платимо,--
Наживаючи ще й своїх!
* * *
…Нас випадково зачали,--
Добро, якщо хоч по Любові,--
І випадково нам дали
Імення й Долі випадкові,--
І випадково ми живем
У випадковій плоті й Вірі,--
Аж поки геть не відпливем
У таємничий Вічний Вирій…
* * *
На жаль, не радилися з нами
Перед зачаттям Тато й Мама!
Якби про Світ нам розказали
Та думки нашої спитали,--
Знає лиш Бог,--чи захотіли б
Ми народитися Отут!
* * *
Дають Батьки Долю,
Дають нам і вроду,--
Та й, не знавши броду,
Пускають у воду,--
Бо ніхто не знає
Що кого чекає,--
Щастя, а чи Лихо
Діточок спіткає…
* * *
Зле чи ні—наших зачать
З нами не погоджують:
Не спитавши, нас Батьки
На цей Світ народжують!
Добрі гени в нас, чи злі—
Ми у тім не винні…
А, зродившись на землі,
Жити вже повинні…
* * *
…Я вибрав би інший розум,
Я вибрав би інше серце,
Я вибрав би іншу вроду,
Я вибрав би іншу стать,
Я вибрав би іншу Долю,
І Матір, і Батьківщину…
…Але не дано Людині
Цього усього Вибирать!!!
* * *
Батьківські гени, мить зачаття,
Навіть саме Ім’я твоє—
Все певну Долю, як закляття,
Душі Людини надає,--
І ти не вирвешся ніколи
З Її невидимих тенет…
…А Долю Світу моделює
Макрокосмічний «Інтернет»…
* * *
Я не замовляв свого народження,
Ні своєї Долі, ні походження…
Завинився, Люди, перед вами я,--
Але винні в тім і Тато з Мамою:
Йолопів кишить і так на Світі,--
Нащо було ще й Мене родити?!
* * *
Ягня не винне, що Ягням,
А Вовк—Вовком зродився:
У хибах Світу завинив
Той, Хто над ним трудився!
…І марна праця—розпікать
За злобну душу Ката,--
Бо його Доля—від Зірок,
Від Матері і Тата!
* * *
Я не замовляв свого народження,
Ні своєї Долі, ні походження…
І не замовляв цих вічних Війн,
Що Світ залили сльозами й кров’ю!
…Я родився на цей Світ з Любов’ю—
І мріяв я жить в Царстві Любові!
…Мріяв та жадав,--а довелось
Бабратися Тут в Багні та Крові!!!
* * *
Ми завжди залежні від обставин—
Тих, які створили для нас інші,--
Але одночасно й ми для інших
Створюєм обставини також:
Ні батьків, ні родичів, наприклад,
Вибрати інакших ми не в змозі,--
Але в нашій волі народити,
Або не народжувать дітей…
* * *
Лиш те з людьми трапляється,
Що на роду написано,
Що Зорями—чаклунками
В колисках наколисано:
Не перескочить поїзду
На паралельну колію,--
І нам не помінятися
Ні з ким своєю Долею…
* * *
Наш володар—Доля!
Що подієш, Браття:
Нам Її кодують
Іще в мить зачаття!
Імена і гени,--
Факторів чимало
Саме наші Долі
Нам начаклувало…
* * *
Маєм те, що маєм!
Доля—як і Мати:
Вже ж Її на іншу
Нам не поміняти!
Шлях тобі снується—
Добрий чи недобрий,--
Доки серце б’ється—
Йди ловити Обрій!
* * *
Гени—це характер,
А характер—Доля,
А Доля—це клітка,
А клітка—неволя…
* * *
Безпричинного Зла не буває—
Не бува і Добра без причин…
Якщо Зло тебе Тут сповиває—
Спричинив хтось із Предків цей чин…
* * *
Доля—мов комп’ютерна програма:
Якби мить зачаття була інша,
Якби інші мали Батьки гени,
Якби інші нам дали Імення,--
То і Долю іншу мали б ми…
* * *
…Збагнути важко—хто тепер ти
І чим збагачуєш світи…
Все, що зостанеться по смерті,--
Оце, Людино, й будеш ти!
* * *
Як в морі хвилями вітри,--
Так Долі нами грають…
Та Їх, як рідних Матерів,
Повік не вибирають,--
Чи повна щастя, чи журби
Судилась Чоловіку,--
Яка дісталась—ту й люби:
Вона твоя довіку!
* * *
Ой, наткала Доля
Килимів нам красних—
З випадків щасливих,
З випадків нещасних,--
Ой, наготувала
Доленька зі смаком
Кому—булок з медом,
Кому—дуль із маком!
* * *
Дала мені Мати
Вроду чорноброву,
Дала мені Слово—
Золоту розмову…
…Та в саміньку Душу
Пісня та запала:
«…А щастя не дала,--
Бо й сама не мала!»
* * *
Своїх Доль не вибирають,--
Хоч і трохи коригують…
Як в Оркестрі: Долі—грають,
А Планети—диригують…
* * *
Все Тут—Музика Марноти…
Не журися без пуття:
Кожен грає свої ноти
В цій Симфонії Життя…
* * *
Дає сьогодні Доля
Те, що хотів я вчора…
А те, що хочу нині,--
Вона вже завтра дасть…
--Навіщо мені, Доле,
Багаття захололе,
Навіщо мені солод
Вже непотрібних щасть?!
* * *
…Нарікань гірких на серці,
Мов каміння, не носи:
Іншим людям діставались
Ще кривавіші Часи!—
Лиш поглянь в страшне Минуле,
Позирни у ті Віки,
Де з Нещасних деруть шкіри
Й вирізають язики!!!
* * *
…Якщо хочеш побажать добра
Жінці-Матері,--то побажай
Щастя і здоров’я Її Дітям,--
Бо лиш в Них усе Її життя!
* * *
…Бувають Матері:
Спочатку дасть життя,--
А потім його з вас
І висмокче Вампіром!
* * *
…Під дощами Космічних Енергій,
Десь на Гравітаційних полях,
Як в солдата—крізь міни та кулі,--
Пролягає, Людино, твій шлях…
* * *
…Нащо Розум свій хворобити,
У містичний лізти Без?!—
Ми всього лиш Біороботи,--
Біороботи Небес:
Нами Світ оцей оздоблено
Не навік, а на тимчас…
…А чи все це до вподоби нам---
Не питалися у нас!!!
* * *
…Всі ми—неповторні дивотвори,--
Неповторні красені й потвори,
Неповторні генії і дурні:
Неповторно творимо й співаєм…
…Однаково Сірі ми буваєм—
Лише прахом в кремаційній Урні!
* * *
Ми живемо навпомацки, сліпма,--
За принципом: «Та якось воно буде!»
І горе нам з надмірного Ума,--
І горе від Нерозуму нам, Люди!
* * *
Народились ми—і перед нами
Розпростерлось віяло Доріг:
І якою б ми не мандрували,
І яку собі ми б не обрали,--
Все на Вічний вернемо Поріг…
* * *
Всі йдуть із Небуття—у Небуття,
Усі шляхи—від Бога і до Бога:
Дороги, по яких ми не пішли,--
Ведуть до того самого Порога!
* * *
Всі, що в Світ оцей приходять,
Підуть геть одного разу…
Та не треба сумувати,
Бо нема в журбі пуття:
Ми присутні одночасно
І в Минулім, і в Майбутнім,--
Ми усі у Вічночассі,--
В колах Вічного Життя…
* * *
…Там нема ні Простору, ні Часу—
Там тривання Вічне, Вічночас:
Там Усі ми вічно є живими—
Разом з життєфільмами про нас…
* * *
…Життя нікуди не втече,--
У Майбуття перетече,--
Не буде вічної розлуки:
Нас понесуть в собі онуки
В клітинці кожній і сльозі—
Ми разом будемо Усі!
* * *
…Допоки небо небом,
Допоки твердю твердь,--
Життя зелену парость
Не подолає Смерть,--
Допоки Сонце Сонцем
У небесах сія,--
Повторюватись будем
В цім Світі Ти і Я…
* * *
…Скільки там життя того!—Мов спалах!
І один кінець у нас усіх:
Чи сяйнуєш Князем в пишних залах—
Чи злиднієш в закутках тісних…
Всіх ковтне захланна паща Часу—
Щоб нове життя вквітчало твердь…
…Генії, царі і свинопаси—
Всі ми Тут приречені на смерть!
* * *
…Якби хвороб не знали люди,
Якби зіщезло Смерті зло,--
Чим лікарі та гробарі
Тоді б на світі харчувались?!
…Якби нічого не було,--
Тоді б нічого й не ставалось,
Якби нічого не ставалось,--
Тоді б нічого й не було!!!
* * *
…Ах, недовго на землі
Жити нам в бентезі щирій:
Всі ми є ті журавлі,
Що летять у Вічний Вирій!
* * *
Все на Світі витекло
З Джерела Одного:
Не було би Доброго,--
Не було б і Злого!
* * *
Добро—зі Зла, а Зло—з Добра…
Стара ця Казка, Гра стара!
Межі немає—і не було,
Бо все в цім Світі є Доброзло!!!
* * *
Поки живі—світи нам шлях
Надії Зірка тиха:
Нема ж бо Лиха—без Добра,
Як і Добра—без Лиха!
* * *
--Світи мені Зіркою доброю,
Мето недосяжна, світи!—
Життя—це гонитва за Обрієм,
Якого повік не сягти!
* * *
До Обрію! До Обрію!—Усі розради там,
Одвіт на всі питання, поставлені Життям,
Усі там гойні ліки й рятунок од біди…
До Обрію, до Обрію—поки живий,--Іди!!!
* * *
«Мій улюблений Вірш Абрама Кацнельсона»:
…Ото такий твій шлях, Людино:
Які висоти не бери,--
Стає подолана вершина
Підніжжям вищої Гори!!!
* * *
…Плив життям я, мов той човен,
Золотої ласки повен:
Хлюпав ніжною любов’ю,
Пустував, немов дитя…
…І, якби, Великий Боже,
Дав мені Ти жити знову,--
Я б, не думаючи довго,
Знов обрав таке життя!
* * *
--Любить Бог таке забав’я:
І створив мене—і стратив…
Небагато Тут надбав я,--
Небагато ж я і втратив! (Епітафія)
* * *
--Маю творчу я натуру:
На зорю іду—горю!
…І творю, творю, творю
Літ-Макулатуру!!!
* * *
--Позаяк цицькату
Я не пещу Маню,--
То ночами тішусь
Тим, що графоманю!
* * *
Золоті часи книжок рясних:
Всі читати книги нині вільні,--
Та після читання певних книг—
Можна опинитись в Божевільні!!!
* * *
…Усміхнувся друзям Остап Вишня,
Коли його несли до лікарні:
--«Це—лиш генеральна репетиція,--
Отже, хвилювання ваші—марні!»
* * *
…Іронічність має Доля
І єхидство немале:
Робив зле—а вийшло добре,
Робив добре—вийшло зле!
* * *
…Дивлюся я на світову
Шалену веремію—
І розумію тільки те,
Що ніц не розумію!
* * *
Все вертає до джерел…
Істина стара:
Ті, що в Душах сіють зло,--
Не пожнуть добра!
* * *
Добро—добре, але
З нього й родиться Зле!
Зло—криваве, а теж
В нім добро віднайдеш…
* * *
--Скрізь моя вина є…
І не треба слів:
Кіт Елем сам знає—
Чиє сало з’їв!
* * *
…Однієї ковбаси,--
На жаль, двічі не з’їси!
Хоч і ситі були вчора,--
Нині знов голодні Пси!
* * *
--Мужчина—завше хоче,
Але не завше може,
А жінка—завше може,
Але не завше хоче…
Хай же могти й хотіти
Їм Небо допоможе,--
Аби завжди здійснялось
Те Дієво уроче!!!
* * *
«Жарт щодо Прізвища, яке дісталось мені
У спадок від Батька-Чеченця…»
--Це по-російськи—Арабханов я:
По-українськи я—Арабханенко,
Арабханюк або Арабханівський,
А по-вірменськи я—Арабханян,
А по-грузинськи я—Арабханідзе,
А по-румунськи я—Арабханеску,
А по-єврейськи я—Арабханович,
А по-норвезьки—Арабхансон я,
По-італійськи я—Арабханіні,
А по-іспанськи я—Арабханеро,
А по-арабськи, мабуть,--Ар-аб-Хан!!!
* * *
--Безперестанку п’ю «Зелену»,--
Бо горе, людоньки, у мене…
--А яке горе?
--Та ось бачите:
Не можу кинути пиячити!!!
* * *
…Завжди буде тікати
Обрій Пізнання,--Ох!
Не нам, дурним, те знати,
Що знає собі Бог!
* * *
…Не просто так живе хробак,
Навіть Пияк,--що абияк…
…Усе якусь доцільність має,--
Бог же не дурень позаяк!!!
* * *
…Для чого вся ця Веремія?—
Гарую я, гаруєш ти…
Либонь,--для зродження Енергій,
Що Божі рухають Світи…
* * *
…І роса, і сльоза, і дівоча краса…
І лоза, і коза, і бджола, і оса…
Все існує-живе для якоїсь роботи,
Для якоїсь мети, що дають Небеса…
* * *
Життя—це вічні варіації
І комбінації халеп,
Життя—це вічні «придибенції»--
І вічне дибання у склеп…
* * *
…Вовк буть вовком не перестане—
Такого дива не чекай,--
Свиня коровою не стане,--
Хоч скільки їй не дорікай!
* * *
--Чим би Грицько не тішився,--
Аби тільки не вішався!
…А, якщо зле вже біситься,--
То хай собі повіситься!!!
* * *
--Позаяк неможливо
Бути вічно щасливим,--
Вибрав я—що можливе:
Вічно п’яним ходжу!!!
* * *
--Раю Божого розкоші
Обіцяють нам «Святоші»:
Їм потрібні наші Душі,--
Щоби з Душ зібрати гроші!!!
* * *
…Розумним—заповів Мудрий Аллах:
«Найкраще в Рай в’їздити---на Ослах!»
* * *
…Відколи Світ оцей триває—
Війна Добра і Зла кипить…
Поки Добро відпочиває,--
Сторуке Зло собі не спить!!!
* * *
…Іде Війна людей, ідей,
Іде Війна всіх «Так» і «Ні»--
І кінця-краю Їй немає--
Оцій кривавій злій Війні!
* * *
--Бачити я хочу
Скрізь Любов урочу…
Але що ж то бачу?—
Лиш гризню собачу!!!
* * *
…Слава чи неслава,--
Яка мертвим справа?!—
Полягає в землю
За лавою—лава…
* * *
…Упіймала Мишку мисливиця-Кішка:
І щаслива Кішка—і нещасна Мишка…
…Отака гостина на оцій землі:
Кожен когось нищить,--щоб напхати кишку!!!
* * *
«З крамольно-саркастичних Віршів»:
--Зодіак наш народний—Жаба:
Споконвік вона давить всіх!
…Якщо хата моя згоріла,--
І в сусіда нехай згорить!
…Отакі ми «зичливі» люди,--
Зайве навіть і говорить!!!
* * *
--Хоч різний у нас хімічний склад,
Різні Душі й різні біоритми,--
Але всі однаково б’ємось,
Наче свині ті, біля корит ми!
* * *
«З крамольно-богохульних Віршів»:
(Гірко-Саркастичне)
«…Ніхто не зміг би Убивати,--
Якби Бог не допускав Убивства…
…А, якщо Він не керує цим Життям,--
То який же Він тоді Бог?!»
(…Із,--на жаль, Неспростовних!--думок
Безбожного Маркіза де Сада…)
…Бог,--у Зоряній імлі
Марно час не гає:
Всім Убивцям на землі
Любо помагає!—
Помагає Бідолах
Дико грабувати,
Помогає живу кров
Катам проливати!
Наче Бульба той Тарас,
Він з усіх глузує:
«…Породив на світ Я вас—
Та і знищу всує!»
…Бо, якби Він в серці мав
Справді Ласки море,--
То на Світ би не наслав
Вічне люте Горе!!!
* * *
«Грицькові Взаємини з Богом»:
…А ми з Богом навзаєм
Отак любимось:
То цілуємося з Ним—
А то чубимось!
Я—за цей Кривавий Світ
Дорікаю…
А Він—Дурневі гріхи
Відпускає!
Я—докорами Його
Пригощаю…
А Він—Дурню в гарбузах
Все прощає!!!
* * *
«Мій Іронічний Зойк—до Бога:»
--Чого несеш мене до Склепу?!—
О, Боже мій,--до Світу чаль!—
Я так «люблю» оцю Халепу!
Я так «люблю» оцю Печаль!!!
…Жартую я, Друзі мої,--
В Іронію зарився:
Якби повік не знав Її,--
Повік би не журився!!!
* * *
«Зі Східної Мудрості»
…Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно дана Смерть Аллахом!
* * *
…Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно дана Смерть Аллахом…
…Та краще в Краю Ріднім бути Прахом,--
Ніж на Чужині бути Падишахом!
* * *
--Усі ви брехати вмієте,--
А я ось, на жаль, не вмію…
Ви Правду казать не смієте,--
А я,--Божевільний,--смію!
* * *
«Єретичний принцип Лео Таксіля»
--А я Правду мовить смію,
В серці маючи Змію:
Все, що гідне злого сміху,--
Я нещадно Осмію!
* * *
…Найлегше в Світі цім
Всім Чесним проживати:
Їм нічого брехать--
І нічого ховати!
* * *
«Думка Піфагора»
--Хай думають що хочуть,--
А ти за Правду стій,--
Нехай собі клекочуть,--
А ти по Правді дій!
* * *
--Хочу людям Правдою служити,
А виходить—лиш халеп’я нове…
Хтозна: чи сміятись—чи тужити ?!
…Бравий вояк Швейк—це Я, панове!!!
* * *
--Я нічим за вас не кращий—
І нічим за вас не гірший:
Не було б мене на Світі,--
Хтось би мною був Тут інший,--
Адже мною грану Ролю
Бог заклав у Спільну Долю!
* * *
Той марновір, хто до Церкви
Бога шукати іде:
Як не знайшов Його в Серці,--
То вже не знайдеш Ніде!
* * *
…Все у житті,--неначе
В Шахах отих витворних:
Чорні—не люблять Білих,
Білі—не люблять Чорних…
…І, хоч Неприязнь в Душах
Нори зміїні риє,--
Всіх нас –в Єдину Скриньку
Вічний Гравець закриє!
* * *
--Байдуже цей Світ не споглядай—
Любов Божу в серці доглядай:
З Ближнім поділись усім, що маєш,
А захоче Все,--то в пику дай!!!
* * *
«Як ми «циганимо» собі у Бога…»
--Дай, Боже! --Дав!
--Дай ще! ---Дав ще!
…Та нас «несе»: «Дай, Боже,--Все!!!»
…Подумав Бог, поміркував,--
І все, що дав,--назад Забрав!!!
(…У нас в Армії це називалось: «Оборзєлі, Козли!!!»
* * *
--І якого біса в Космос лізем
З дурістю своєю і залізом?!—
Чи не краще—дать Планеті ладу,
Ніж у Небі здобувати Владу?!
* * *
…Аби прожити—кожен дбає,
Та щось руками загрібає…
А хто великим став «Цабе»--
Той і ногами ще гребе!!!
* * *
…Людина без твердої волі—
Це іграшка в руках у Долі…
Та не поможе й воля хвацька:
Ти все одно для Долі—цяцька!
…Колись покине та й забуде—
Вже кимось іншим гратись буде!
* * *
Хто може—той не хоче,
Хто хоче---той не може…
…Химернії Ти долі
Подарував нам, Боже!
* * *
--Не западай в азарт—не варт!
Земне життя—хвилинний жарт:
Пограєш мить—і вилітаєш
Звідсіль без грошей і без карт!
* * *
«Епітафія»
(З Расула Гамзатова)
--Мужньо з кривдою лихою
Вів одважний Лицар бій…
…Кривда й досі бенкетує,
А Герой—в землі сирій…
* * *
…Мало є на світі Одчаяк
Голову за інших в пекло пхати…
…Зате повно скрізь «Героїв» є
Після бою шаблею махати!!!
* * *
«Перефраз»
…Час Катастроф… І все втрачає зміст—
І золоті фантоми линуть в Ірій…
…Не кожен, хто регоче,--Оптиміст:
Подеколи—це просто Дурень щирий!
* * *
…І яке там в біса Виховання?!—
Скільки не виховуй Порося,--
Всеодно Телям воно не стане,-
Як і Вовченя—Ягням не стане…
…Ось і Виховання казка вся!!!
* * *
…Слова, вирвані з Контексту є Брехнею,
Облудною—в очі,--порохнею!
* * *
…Маріонетки Неба,
Маріонетки Долі…
…Добро,--як в людській Долі
Є хоч Добра доволі!
* * *
…Зуби клацають: «Холодно!»
А живіт бурчить: «Голодно!»
Мозок—мучиться думно,
А Душа—плаче: «Сумно!»
* * *
…Що надбалось—те й проїлось…
О, життя,--голодна паща:
Ще ж одвіку не Наїлась
Ця Минущина пропаща!!!
* * *
…Усіх ковтає Час—неситий Лев,--
І Королів земних, і Королев…
…І нами не погребує якраз:
Любенько перехрумає і нас!
* * *
…Що для Поета Слави ряст,--
Якщо на світі сльози ллються?!
…Тоді в Поета все гаразд,--
Коли усе гаразд у Людства!!!
* * *
Поезія народжується—з Болю:
Поезія—Усмішка і Сльоза…
…Поет не вибирає свою Долю:
Поета обирають Небеса…
* * *
«Чиясь Думка»
--Щоб з любими Жінками
Життя було, як Рай вам,--
Цілуйте Їх частіше:
Це не буває Зайвим!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Хочеш, аби Жінка
Ангелом була?!—
Рай створи для Неї—
От і всі діла!!!
* * *
…В Світі—як у полі,
Де вітри на волі…
Затишно Людині—
Лиш в любій Родині!
* * *
…Гірше лихо знайти годі,
Ніж Родина у незгоді!
Щонайгірша Божа кара—
Поміж родичами Чвара:
Де та Кара упаде—
Там усе занепаде,--
Пропаде Сім’я і Рід,
І Держава, і Нарід!!!
* * *
…Люба дружина,
Люба родина,
Любая справа,
Любая страва,
Та відпочинку
Люба година—
Тільки і втіхи
Має Людина!!!
* * *
...Якщо в народі—різновір’я,
То цей народ—не моноліт…
А де немає моноліту--
Нема і сталої держави,--
Є збрід, а не залізні лави,--
Пожива для чужої слави…
Давно цю Правду знає Світ!
* * *
«Іронічне»
--Як Геракли, ми повні снаги,
Як Сізіфи, ми в шалі роботи…
…Нам бракує Ума,--та дарма:
Головне—не бракує турботи!!!
* * *
…Дарувати Жінці квіти—
Кепський натяк, як на те:
Квіти в’януть,--мовби кажуть,
Що й Кохання—одцвіте…
* * *
Бог Любов заповів—і Равлику…
Та на стежці Любові—слизько:
Легко Ближніх любити здалеку,--
Але важко любити—зблизька!
* * *
--Я на літак сідать боюся,
Але наважився б таки,--
Якби був певен, що з Дурними
Не вибухають літаки!!!
* * *
--Набір кісток, набір кишок
Та м’язів—ось і вся Людина…
А як жадібно в Космос лине,
Яка Амбітність—Зорям Шок!!!
* * *
Згадуючи «Класиків» Соцреалізму…
…Колись приклад брав з Ослів я—
І у віршиках любив
Дзвінкослівне Пустослів’я,
Пустослівне Дзвінкослів’я,--
І його так само плів я,--
І поклони йому бив!
…А тепер ось, милі Браття,
Палю з віршів тих Багаття!!!
* * *
--За все я чесно заплатив
Найвищою ціною…
Гріхів—багато на мені!
Брехні—нема за мною!
Я помилявсь і ослизавсь,--
Та серця не озвірив…
Вірив у все, що вам казав,--
А казав те, в що Вірив!
* * *
…Смерть каже, що Життя—
Це Тимчасовий Дім,--
І каже Блукачам:
«У Вічний Дім—ходім!»
* * *
…На власний Образ і Подобу
Створив нас Бог—землі оздобу…
Якщо це так,--тоді й сам Бог
Мав Душу з половинок двох:
Святу—і Грішну половину…
…То що ж нам ставлять у Провину?!
* * *
…Ось я й дожився
До божевілля:
Глузду—немає!
Думкам—привілля!
Нема Кохання—
Не любить Дівка…
Зате є в чарці
Гірка Горівка!
…Ох, ця Горілка—
Змія зелена!
…Та більш нікого
Немає в мене!!!
* * *
Лише тих, що Розуму не мають
Й Совісті,--Бог щастям веселить:
Перші—анічого не сприймають,
А другим—нічого не болить!!!
* * *
Брехня солодка—мирить,
А гірка Правда—сварить…
І кашу цю житейську
Сам Чорт, напевно, варить!
…Скажи лиш тільки другу,--
Ох, буде серцю туга!—
Про друга Правду щиру,--
І вмить утратиш друга!!!
* * *
«Зміст Байки, Автора якої не пам’ятаю…»
…Скаржилася Бочка на Обруч,
Що Її стискає обіруч…
…І відстав Обруч: «Що ж,--будь здорова!»
…А тепер про Бочку кажуть: «Дрова!»
…Така, як Обруч, і Влади справа:
Злетить—і розсиплеться Держава!
* * *
…Одні—манять мене в Релігію,
Інші—тягнуть мене в Політику…
А у мене—своя Дорога:
Я втомивсь від лукавства Світу—
І простую собі—до Бога!...
* * *
…Ця облудна краса і яса—
Це для тебе, наївний Юначе!
…А моя вже Душа—голяса:
Чимчикую собі в Небеса,--
Хоч мій шлях і задовгий, одначе…
* * *
…Розмаїті Дурні в Світі,--
І звичаї розмаїті:
Із отого розмаїття
І виходить Дивосвіття!
* * *
Диваків на світі—повно!
І химерні Скнари є:
На копійці економить,--
А мільйони програє!
* * *
…Не можна знищити Тирана,
Якого Доля береже…
Та, якщо має Він загинуть,--
То й Чорт Його не встереже!
* * *
…У Життя трапляєм, як в Тюрму:
Смертний Вирок! …А куди подітись?!
…Всі ми помираємо тому,
Що мали нещастя Народитись!
* * *
--Можеш Світом блукать,
На стодив’я дивитись…
…Та на похорон свій—
Мусиш вчасно з’явитись!
* * *
Ми в змозі обирать шляхи життя,--
Та всі вони ведуть у Небуття…
Хоч і мінлива Долі коловерть,--
Але незмінні Зродини і Смерть…
* * *
На того, хто собі злото
Полюбляє скарбувати,--
Завше знайдуться охочі
Його скарб розграбувати!
* * *
…То ракети Дурості
Швидкі-реактивні,--
А верблюди Мудрості—
Не такі активні!
* * *
…Стелемо в Рай дорогу,--
А Раю все не видко…
…Добро будує довго,--
А Зло руйнує швидко!
* * *
«Мій улюблений Вірш Дмитра Павличко»:
…За мить упасти може Світ,
Який творився сотні літ…
Чому Добро таке повільне,
А Зло—швидке, як динаміт?!
* * *
…Людськими кістяками,
Мов купами сміття,
Мостили злі Марксисти
Шлях в «Світле Майбуття»!
* * *
Любов і Ненависть—Дзеркальні:
Все, що ви—нам, те і ми—вам!!!
Що бумерангом запустили—
Те й трісне вас в лоби щосили!!!
* * *
…Усе—минуще, але не минає,
В Минулім зафіксоване навік,--
І знов до нього верне,--хоч не знає
Про Вічне Коло Світу Чоловік…
* * *
…Неосягненну сутність Бога
Ніякий Ум не обійма:
Є межі в Розуму людського,
Лише у Дурості—нема!
* * *
Ріка Вічності не тане,--
Все до Засвітів несе:
І минає все погане,--
І минає добре все…
* * *
…В Душі кожної Людини—
Скарб нездійснених фантазій,
В Душі кожної Людини—
Скарб несправджених надій…
* * *
--Він великим був «Цабе»,--
Але вичерпав себе:
Сторчголов злетів з Олімпу—
І тепер—ні «Ме», ні «Бе»!!!
* * *
…Звихнулись люди на марнотах,--
Світ мов об’ївся блекоти…
…Скажи мені про що Ти мрієш,--
І я скажу Тобі—хто Ти!
* * *
«Земне Життя»
…Прийдеш,--як цяця,
Підеш,--як паця…
Всім нам судилась
Доля стара ця:
Чистим ніхто ще не вислизав
З цеї «Халепи»--марна і праця!
* * *
…Вчорашнього мене—уже нема…
А завтрашній—чи буду?!—Там пітьма…
Я є лише сьогоднішній—і смуток
Мою стогрішну Душу обійма!
* * *
…Якби ж теє знати,
Де мусиш упасти,--
Не полінувався б
Там сінця підкласти!
…Та, якби Майбутнє
Люди прозирали,--
Від нудьги чи жаху
Чень, би повмирали!!!
* * *
«Гірко—саркастичне»
--Живи,--і не скигли до Бога,
Не думай, що легше Йому:
Він теж хотів Рай тут створити,--
Створив же—лиш Бійню й Тюрму!!!
* * *
«Гірко-саркастичне»
…Щоб не було «Бунтів на Кораблі»,
Щоб виконати Місію офірно,--
Майбутнє, що заховане в Імлі,
Нам не потрібно бачить яснозірно:
Як Вівцям, треба йти нам крізь роки—
Туди, де нас чекають Різники!!!
* * *
…На торгах зі Смертю
Світ би не скупився,--
Та ніхто від Неї
Ще не відкупився!
* * *
…В день учорашній не повернеш,--
Нема чого за ним тужити,
Не варто й завтрашнім журитись:
До нього можна й не дожити…
…Думай про те, що зараз, нині
Потрібно для життя Людині!
* * *
Ніщо не може вбити нас
Допоки ще не час,--
І не врятує ніщо нас—
Коли збіжить наш Час…
* * *
Зло—дасть купу злота,
А Добро—скорботу…
Вибирай—до кого
Підеш на роботу!
* * *
Зміст—одно, а форма—інше…
Що де знайдеш—годі знати:
І в брудній, убогій торбі
Може Золото лежати…
* * *
…Міркуй, але не гарячкуй—
І поспішай неквапом,--
Щоб не лишитись для офір
Дурноголовим Цапом!
* * *
--Всім хотів служити,--
Та прийшлось тужити:
Усім не догодиш,--
А собі нашкодиш!
* * *
Новий День—нові Проблеми!
І повік тобі тужить:
Від Проблеми—до Проблеми
Отак мусиш вічно жить!
…А коли помреш в журбі,--
Звернеш зір до Неба:
«Боже, дякую Тобі,--
Що вже Ніц не треба!!!»
* * *
…Не журися аж:
Все Тут є міраж,
Все Тут є обман—
Золотий туман!
Юних втіх полон—
Не навік, ачей:
Все мине, як сон
З молодих очей,--
По воді спливе,
Злине з хмарами,--
Захмеливши нас
Диво-чарами,--
І лишиться нам
Щастя-світочку,--
Як тії води
У решіточку!!!
* * *
«Про Космічну Місію нашого життя»
…Горю, горю—і Душу в прірву вергаю:
Оце творю я Вічну тут Енергію!
…А нащо Ми, Раби, Отут страждаємо,--
Ти, Боже, все мовчиш,--а Ми не Знаємо!
* * *
…Навіщо Бог нам Зло дає,
А Чорт—у ребра б’є?!
…А щоб збагнули ми, дурні,
Що найдорожчим у житті,
Що найсолодшим у житті—
Добро Любові Є!!!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815912
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.12.2018
* * *
Той, в кім Любов не золотіє,--
Той не живе, а животіє!
* * *
--Читайте свіжі вісті:
Уже їм літ зо двісті!
* * *
Здалеку—такий чудовий гай!
А зблизька—загиджений, гай-гай!
* * *
Коли вибухне гнів Богів—
Буде нам не до пирогів!
* * *
Як Улесників-Лакиз поблизу немає—
Кожен гузно собі сам вилизувать має!
* * *
--Гей, винищувачі їжі,--ось вареники вам свіжі:
Налітай—та уплітай!
* * *
Зникло моє щастя ген за далиною…
Нуджу білим світом,--а світ нудить мною!
* * *
Ковтнеш цього життя гіркі пілюлі—
Та й спать в Колиску Вічну: «Люлі-Люлі!»
* * *
То завше так: надбаємо самі собі біди,--
А потім і не знаємо подіть її куди!
* * *
Не хоче сталь Злодій кувати—
Ось і живе злодійкувато!
* * *
--Я не гуманіст—Гуманоїд:
Хто наступний в мене на обід?!
* * *
У невдах—зриває дах,
А везучі—діти сучі!
* * *
--Не з’єднати нам повік доль, Красуне:
Кожен поїзд по своїх рейках суне!
* * *
--Чим тебе, Ісусе, я порадую?
--Хіба нічим, Юдо?—Радуй Зрадою!
* * *
Хтось—втрачає, хтось—хапає…
Отже, Світ щось таки-має!
* * *
І мрії золотії, і щирий поцілунок—
Усе йде на офіру Божку, що зветься «Шлунок»!
* * *
Він—майстер-Кат, король Сокир,--
І мізки в нього набакир!
* * *
Пожади наші давно не свіжі:
«Тепла та ласки, розваг та їжі!»
* * *
Вір у Майбуття—воно гряде:
Не одну «свиню» ще підкладе!
* * *
Хоч ти яке «Цабе»--надміру не хвались:
Здолає і тебе всевладний Час колись!
* * *
Божі Світи не мають меж:
До всього руки не діймеш!
* * *
Життя складається з Хвилин…
О, вічний плин Хвилин! О, плин!!!
* * *
--О, дороги,--куди ваш біг?
--До закінчення всіх доріг…
* * *
Зазирнув за Буття,
А там—сон Забуття…
* * *
«З Екзюпері»
Треба люблячи жить—Бог Любові учив…
Пам’ятай же про тих, кого ти приручив!
* * *
Вселюдської Згоди знайти в світі годі,
А кривди й сваволі—повсюдно доволі!
* * *
Борони, Боже, нас від лих,
А головне—від нас самих!
* * *
Загризає Вовк Вовка:
Вовча дружба отака!
* * *
Що то за яса?---Пес кусає Пса:
Посварила Псів гнила ковбаса!
* * *
Любов братерська—Божий Еліксир…
Та для чужинців ми—лише Ясир!
* * *
Розбилась Іллюзія—і сльозами ллюся Я:
Нема Раю Божого—де не подивлюся Я!
* * *
Не винен Він,--бо з генів Герострат:
Він—демон руйнувань, Він—демон страт!
* * *
І там—зрада, і тут—зрада…
Тільки Смерть—Душі розрада!
* * *
Кожному—своє: Народ—бідує,
А Еліта—палаци будує!
* * *
Влада—ласо жує,
А Народ—ледь жиє!
* * *
Без тернів та офір—
Не сягнути до Зір!
* * *
Де свинопаси—Газди Влади,--
Бідує Нарід без розради!
* * *
Чи хто жде, а чи не жде,--
А Біда незвана йде!
* * *
Недоуми при владі—
Держава в безпорадді!
* * *
Нова Еліта—нова і слава,
Нова потуга, нова держава!
* * *
Дарма на сусідів гірко нарікати:
Корінь зла потрібно у собі шукати!
* * *
Кого ж народила Імперія-мама?
--Імперського Хама!
* * *
В тім, що хами—то є хами
Винні татусі та мами…
* * *
Взялись гуртом та азартово—
І діло вмить уже готово!
* * *
Філософія Вола завше добра, а не зла,
Але зовсім не така філософія Вовка!
* * *
В Душі неси Бога—Людиною будь:
У Вічність дорога—іди й не паскудь!
* * *
Усе минає… І це—мине…
Та хоч хвилинку—люби Мене!
* * *
В Кохання завше одна мета:
Втопити ніжно уста в уста…
* * *
Не збагнути нам, люди добрії,
Де кінчаються Божі Обрії!
* * *
Не вийдуть з Левів Віслюки—
І навпаки!
* * *
Байдужа Вічність до Царів і лаврів:
Усіх чекає доля Динозаврів!
* * *
Ти в світі—Атом,
І шлях твій—Фатум…
* * *
Не грай героя!
…Ну, де та Троя?!
* * *
Зло—лісоруб, а Добро—садівник:
Вічно живуть вони—жоден не зник!
* * *
Всіх Смерть чатує, мов та Рись:
Пий мить щасливу, не барись!
* * *
Вони у Всесвіті німі:
Їм тільки чарка на умі! (Пияки)
* * *
…А пошанівок кінцевий—
Орден у груди свинцевий!
* * *
Дурень хоч сивішає—та не розумнішає…
Отакий-то я, Доленько моя!
* * *
Запалимо вогонь весільних свіч,--
У Вічності зустрівшись віч-на-віч…
* * *
З дурних амбіцій, з дурного дива—
Уся Історія юродива…
* * *
Видули по кварті—і чого ми варті?
П’яні гультяї!
* * *
У Божої Тайни—ні краю, ні дна:
Теорій—багато, а Дійсність—одна!
* * *
Всі однаково бачать,--
Але різно тлумачать…
* * *
--Е, ні: то, браття, не дурне,--
Якщо розумним зве мене!
* * *
Життя—це шлях з пітьми в пітьму:
Прийшло—пішло… Та й цур йому!
* * *
Щаслива Амеба:
Не треба їй Неба!
* * *
Хоч круть, хоч верть—все йде на дерть!
Все шкереберть—у прірву-смерть!
* * *
Слава хоробрим!—В могилі гниють…
А боягузи—й досі жиють!
* * *
На усе є Долі фатум—
Чи творить, чи бути катом…
* * *
--І навіщо горівка—
Якщо є файна Дівка?!
* * *
Чого ти ремствуєш, голото?
Куди не підеш—скрізь болото!
* * *
Потрібно любити, потрібно кохати—
Аж поки не підеш до Вічної Хати…
* * *
Серце тужить, серце ниє:
Без Кохання, без Весни Я…
* * *
Кому—щастя,
А кому—трясця!
* * *
Прости мені, хоч не моя вина
В тім, що гірка життєва явина…
* * *
Я не просто собі п’ю—а сльозами ллюсь:
За усіх, кого люблю, Богові молюсь…
* * *
Не знають втоми—
Лише фантоми…
* * *
У вовчій зграї—вовча суть:
Хто упаде—того згризуть!
* * *
Казки про Добро-Бога—наївне глуп’яття:
Взаємопожирання—Закон цього Буття!
* * *
Любов—це спрага Щастя дарувати,
Голубити, втішать і рятувати…
* * *
Ясна річ, що темна ніч—
Задуми чужії!
* * *
Не розлучайтеся з мечем,
Бо лихо—завше за плечем!
* * *
Щоб щось було на таці—
Докласти треба праці!
* * *
Нема ні Бога, ні Сатани,--
Є лиш Людина, а в ній—Вони!
* * *
Кому—свіжина,
А хрякові—хана!
* * *
Ой, підлотному роду—все нема переводу!
Та нема переводу—і шляхетному роду!
* * *
Його кредо: «Загрібай—
І в Америку! Гуд бай!»
* * *
За одну Порфіру—
Тисячі в офіру!
* * *
За Корону та за Славу—
Не одну поклали лаву…
* * *
Вождю—порфіру,
А ми—в офіру!
* * *
…А війна лютує, а війна гуде:
Одного врятують—сотня упаде…
* * *
Безумцям сліпить очі державна булава:
Не одному за неї злетіла голова!
* * *
Життя—як виплеск рибин з води:
Усі ми—Звідти, і знов—Туди!
* * *
У пащу Вічної пітьми пливуть роки—
І перетворюємось ми на кістяки…
* * *
На війні—своє «Жаліть-любити»:
Безнадійно ранених—добити…
* * *
І королі, і блазні—
Всі голопузі в лазні!
* * *
Сенс життя—в оновленні, а нащо воно—
Нам того довіку знати не дано!
* * *
І минуле—без нас, і майбутнє—без нас…
Тільки мить нам і є золоте житіє!
* * *
Рабам—праця титанічна,
А тиранам—тиранічна!
* * *
…Набив пику падлюці я—
Отака революція!
* * *
…А фантом’я руїни—вже зриме…
Вітай орди Аларіха, Риме!
* * *
…Од цигарки снується димок,--
Мов химерний струмок думок…
* * *
Ці бунтарі—з отих натур,--
Творців кривавих диктатур…
* * *
До дрантя Ленінських ідей
Охочих мало вже людей…
* * *
…Краще потрапити в Гестапо,--
Аніж Катам рідненьким в лапи!
* * *
Я не знайшов на цій дорозі Раю—
Тепер шукаю цій дорозі краю!
* * *
Жорстоко Бог того карає,
Хто з кістяків свій Рай збирає…
* * *
…А живемо сьогодні ми всі Вчорашнім днем:
Що сіяли Учора—оте сьогодні й жнем!
* * *
Сіяв я Добро і Зло—
Все сторицею зійшло!
* * *
Місіонери—ловці Душ:
Тікай, Душе, від них чимдуж!
* * *
Доля—жорна: тільки порух—
І лишивсь від тебе порох…
* * *
Настав Час Втрат—і що робити мушу?
Втрачаю все—вже скоро втрачу й Душу…
* * *
Я—нещадний тиран, я—упертий баран:
Стережися мене—як іду на таран!!!
* * *
І в часи розщепленого Атома
Криють нас печерними ще матами!
* * *
Знання завжди обмежені,
А Незнання—безмежне…
* * *
…І не карався Світ у Злі б,--
Якби всі їли чесний хліб…
* * *
Де ж мені великих узяти думок,--
Як маю не Розум, а лиш Розумок?!
* * *
Непомітно, тихо-тихо
В Світ приходить чорне Лихо…
* * *
Якщо не дурбай—то про себе дбай!
А якщо тюхтій—тим і збагатій!
* * *
Покарали Щуку: вкинули ту Злюку
У ядучу воду біля Хімзаводу!
* * *
Життя одвік—війна біля корит:
Такий кривавий в нього колорит!
* * *
У світі брехні і бузувірства
Йдуть звірячі війни проти Звірства!
* * *
О, Життя,--кривава прірва Зла ти:
Зло тут Злом Зло хоче подолати!
* * *
Ми всі колись помрем—і таким чином
Від лих життя нарешті відпочинем!
* * *
Мені халепну Долю вкарбовано на лобі:
І де узяти кращу—при отакій оздобі?!
* * *
Дах сповзає тихо… І живу не красно…
Це велике лихо—не померти вчасно!
* * *
Ти лютуєш?—Не лютуй:
Хто лютує—не квітує!
* * *
Ти все лютуєш? Не лютуй:
Коли лютуєш—не квітуєш!
* * *
Стрів на ганочку я циганочку,
А дівчатко те—диво золоте!
* * *
Безлюб’я—мати всіх хвороб:
Вбиває Світ цей злий мікроб!
* * *
Навіщо потрібні корови недійні?
Навіщо і друзі здались ненадійні?!
* * *
--Ви звідки всі?
--З неволі, сер:
З концтабору СРСР!
* * *
--А я—Майстер: файно вмію
Завертіти веремію!
* * *
Битися не вмію, а вбивать—не хочу…
Тому й обминаю різну поторочу!
* * *
Зачаївся я у власній шкірі—
Та й тремчу: навколо—людозвірі!
* * *
Маленький штрих—та з мене годі:
Всі вони крадуть при нагоді!
* * *
…І Любов розтопить ворожнечі кригу,--
Як Людей запишуть у «Червону Книгу»!
* * *
«Рядки про РУН-віру»
* Де ласка Дажбожа—
Там доля погожа.
* * *
Ладо з Ладою—
Серце з радістю.
* * *
Тато, Мама і Дитя—
Трійці Божої свяття.
* * *
Рідна Віра—правда щира,
А чужа—лукава лжа.
* * *
Рідна Віра дух снажить,
А чужа—не дасть нам жить.
* * *
Обіцяв Ісус нам Рай—
Як змордуємося вкрай!
* * *
Рідний Бог—огонь життя,
А чужий—живе гниття.
* * *
Лиш той рабом не є,
Хто має все своє.
* * *
Хто уярмив нам Душу—
Той уярмить і тіло.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Дурникуваті Віршики»
* * *
Хтось—на Тронах у Коронах—
Тузами з пузами…
…А Грицько—сидить в журбі
Поза гарбузами!
Хтось—махає Булавою
Та Кров людську точить…
…А Грицько—у віршах Всім
Про Любов торочить!
А Грицько—мріє про Світ
Згоди та Братерства,--
Бо не любить лютих Чвар
Й злого Шкуродерства!!!
* * *
«Ода Лисині»:
…В Сократа лисина була,
У Леніна й Тараса…
Шаную Лисину: вона
Всіх Видатних окраса!
Навіть Хрущов нам улещав,--
Згадайте, любі Друзі,--
Як лисиною Він блищав
У милій кукурудзі!
Хто має лисину—мов дзвін,
Всіх вабить Естетично:
Схожий на пружний Фалос він—
Жінкам—це Еротично!
Сонце на лисинах завжди
Сяє—і Радість сіє…
І Світ—Ясний! …А той Дурний,
Хто зовсім не лисіє!!!
* * *
Був я хлопцем кучерявим,--
А став—дідом лисим…
Колись—Янголом дивився,
Тепер—зирю Бісом!
* * *
Лисиною сяять
Дурню довелося:
Покидає Дурня
Розумне волосся!
Мудрий же—лисіти
Зовсім не стидає:
То дурне волосся
Його покидає!
* * *
Комуністам—байдуже,
Що Сонце згасає:
Ленінова Лисина
Їм, як Сонце, сяє!
* * *
Росія спала у пітьмі,
Царями заколисана…
Та Сонцем сяючим зійшла
Їй Ленінова Лисина!!!
* * *
Нема правди в Долі-вередулі!
Любить глузувать Вона зі смаком:
Одним—дістаються просто Дулі,
А іншим—Щасливцям,--Дулі з маком!
* * *
Кожен грає свою Ролю…
І скажу від серця Я:
Не грай Дурня,--якщо тільки
Це не Місія твоя!
* * *
Влада в нас—Народна!
І це—не омани:
Що два Українця—
То і три Гетьмани!!!
* * *
Щоби шкура була ціла,--
Мудру Заповідь завчи:
«Хочеш вижити—не думай,
А, як думаєш,--мовчи!»
* * *
Не люблю я люті Війни,--
Як той Фет!
І до Чарки прагну рвійно
Я в Буфет!
Ви боріться,--люто рвіться
До Корит!
…В мить урочу—«Я не хочу
Ваших Битв!»
* * *
Володимиру Висоцькому
…Не люблю я дику Лють—
Коли зирять Бісом,
Не люблю—як хижо б’ють
По чолі—залізом!
Не люблю в очах пісок—
Коли щиро брешуть,--
І як замість Колисок—
Домовини тешуть!
Не люблю—коли Війна
Палить видноколи…
…Не люблю—й не полюблю
Я цього Ніколи!!!
* * *
«Віршики про Кота Елема»
* * *
Кіт Елем—Нявкун-Зануда,
Аморал і Анархіст…
І давно цього Приблуду
Час повісити за хвіст!!!
* * *
--Я—голодний Кіт Елем—
Шанувач Краси:
Пошаную без проблем
Кільце ковбаси!
Пошаную—м’яса шмат,
Рибу і сальце,--
І пісень намуркочу
Дзвінко вам за це!!!
* * *
Нявчав Кіт: «Хочу М’яса!»--
І до м’яса підкравсь…
Та Злодюга попавсь—
І одержав «Бубняса»!!!
* * *
--Шкодливий Кіт Елем,--я гірко каюсь,
І каяття своє, мов хрест, несу,--
За те, що краду чужу ковбасу…
…Але не красти знов—не Зарікаюсь!!!
* * *
…Кіт рудий, ой, рудий,--
Золотий, мов Сонце!—
На стіл—плиг!
М’ясо—хап!—
Та й шасть!—у віконце!!!
* * *
Кіт Елем не ловить миші,--
А про Кицю мріє в тиші:
В голові йому—туман,
Бо він—ласий Муркоман!
* * *
Старий, облізлий Кіт Елем
Не знав гризот, не мав проблем,--
Та здибав Кицю білолицю—
І закохався в чарівницю!
Все Йому на думці
Королева-Киця:
Полонила серце—
І ночами сниться!
Киця ж та—чужая:
Знать Його не хоче…
…А Елем від горя—
Ледве хвіст волоче!!!
* * *
--Всі до Тебе, Мила,--мов до меду Мухи,
Линуть—і влипають по саменькі вуха!
Всі круг Тебе, Мила,--мов біля сметани,
Труться муркотливо ласими Котами!
* * *
Дивлюся на Вас я,--мов Кіт на сметану,--
І слинку ковтаю… Яка ж це печаль!
Від Вашої вроди—Душа мені тане:
І хочеться з’їсти—і з’їсти Вас жаль!
* * *
До Вас я прагну ненастанно,--
Мов Кіт—до глечика сметани…
Ох, насолодо моя люба,--
Дозвольте хоч лизнути Вас!!!
* * *
Я люблю Вас! Ви—мій мед солодкий!
Не втомлюся Вам хвалу точить…
І Любов моя Вам біля вуха,--
Мов нудна, давно набридла Муха,--
Без кінця кружляючи,--дзижчить!!!
* * *
Коли мене за шерстю гладять—
Котом я ніжно муркочу,
А коли гладять проти шерсті,--
Тигром розлюченим гарчу!!!
* * *
Згадуючи фігурку «Мавпа—з черепом Людини»…
(Ім’я Скульптора, на жаль, не пам’ятаю!)
…А ще згадуючи «Череп Йоріка»--із п’єси Шекспіра…»
«Бідолашний Елем!»--колись Мавпа гукне,
Череп мій розглядаючи,--Нащо
Від нас, Мавп,--до Людей,
В світ безумних Ідей,
Він утік—нерозумний Ледащо?!»
* * *
…А я ось—Гриць! Хай мені грець!
Життя моє—лиш вітерець:
По світі собі віюсь,--
І хтозна—Звідки прилетів,
І хтозна—Куди звіюсь!
* * *
«Іронічне»
Дурість—демократична:
Дурість у світ несім!
Мудрість—дається Обраним,
Дурість—дається Всім!
* * *
Що робити в гіркій Імпотенції?—
Філософські складати Сентенції!
Казанови не вийшло із вас,--
Так Сократ може вийти якраз!
* * *
Сто гіпотез є про Бога
У людей сьогодні:
Неуявне—уявляти
Можна як завгодно!
* * *
Мені почута Думка
Запала у макітру,
Що Чоловік—це суміш,
Суміш Вогню і Вітру!
* * *
Споконвіку Скнари і Лацюги
Традиційно всі у нас Лацюють:
Верхи—роблять вигляд, ніби платять,
Низи—роблять вигляд, що працюють!
* * *
«Скарга Графомана»
…Прилетіла Муза товстопуза—
Лантух Віршів знов принесла Муза!
А кому й навіщо мої Вірші,--
Якщо всі вони—все гірші й гірші?!
* * *
Дивні парадокси є в житті,
Світе золотий мій та ще й срібний:
То усім нараз потрібен я—
То нікому зовсім не потрібний!
* * *
Розум—каже, що це—безглуздо,
Досвід—каже, що все це—марно,
Тільки Мрія усе шепоче:
«А ти спробуй! Це буде гарно!»
* * *
Чи пани, чи холопи—
Всі однакові в Лазні…
У житті—як в химерній
Костюмованій Грі:
Завтра стануть Царями
Божевільні ці Блазні,--
Завтра Блазнями стануть
Ці пихаті Царі!
* * *
Франсуа Рабле дошкульно
Сміхом нам у Душі б’є:
«Як не хочеш бачить Дурнів—
Розбий дзеркало своє!!!»
* * *
«Ідеальна Жінка»
(Гуморинка з Ефіру)
…Щоб не пила, не курила,
Смакоту пекла й варила,
Всю зарплату віддавала
Й чоловіка не сварила,--
Щоб була хазяйка вдома,
Шанувала Мужа—лева,
Щоб була Рабиня в ліжку,
А в гостині—Королева!!!
* * *
Жінку—Троянду мати
Мріють Чоловіки:
Щоб для Мужа—завше
Ніжні пелюстки,
А для Залицяльників—
Гострі колючки!!!
* * *
…Я б заснував Антивіслючу Партію,--
Та де для Неї членів набереш?!—
Вухаті всі—і Я, на лихо, теж!!!
* * *
Одвіку у дискусіях
Філософи собачаться,--
Бо різно з різних точок Їм
Одне й те саме бачиться!
* * *
День і ніч скиртують гроші
Вірні слуги Сатани:
І чим більші в них розкоші—
Тим неситіші вони!
* * *
У кожного Народу
Чорти віднайдуть хибу:
Ці—каламутять воду,
А ті—в ній ловлять рибу!
* * *
Апостоли Гасел, Титани Ідей—
Чекають рясних нагород…
Політикам ніколи дбать про Людей:
Усі Їх дбання—«Про Народ!»
* * *
Всюди—красномовці, всюди—балагури:
Золоті Промови ллються без кінця…
Усі добре бачать шахові Фігури,--
Та ніхто не бачить Справжнього Гравця!
* * *
Ні з ким я не полемізую:
З полемік я Іронізую!
Бо я—Ідейний Проститут:
Нема мене—ні там, ні тут!
* * *
Чорт і Янгол спить у кожнім,
В кожнім Зло й Добро сидить…
Не будіть у мені Чорта—
Краще Янгола будіть!
* * *
Ліна Костенко мовила—й доволі!—
Цю пружну сталь я теж в Душі несу:
«Я трохи Звір: я не люблю Неволі!
Я вирвусь—хоч і лапу відгризу!»
* * *
Дайте мені буть самим собою,
Не в’яліть мені Душі нудьгою,--
І я вічно буду вашим Другом,
Вашим щирим Другом і Слугою!
* * *
…Оті слова Ісусові
Кажу вам повсякчас:
«Яким Судом ви судите—
Таким засудять вас!»
* * *
Шляхи Доль—чудернацькі:
Носять нас вітровії
Із Повій—в Королеви,
З Королев—у Повії…
* * *
Мертві мовчать,--бо вже сказать не можуть,
А живі—можуть, але теж мовчать,--
Аби не стати мертвими зненацька,
Бо слово Правди—небезпечна цяцька!!!
* * *
«Іронічна Настанова»
--Чужі Мерзотники—не кращі:
Добра не жди, цурайся Їх!
Будь, Хлопче, щирим Патріотом:
Шануй Мерзотників «Своїх»!!!
* * *
--Будь веселим завжди і бадьорим!
Це Життя—пишний Сад, а не Склеп!
З Оптимізмом дивись у Майбутнє:
Там ще безліч цікавих Халеп!!!
* * *
--Чи Хома, чи Марко ти,
Чи Гнат, чи Тарас ти,--
Не зівай на Ярмарку,--
Якщо взявся красти!!!
* * *
--Не кури, не їж отрути
І горілку—лий за пліт…
Якщо ти собі не ворог—
Не народжуйся на Світ!
* * *
--Якщо хочеш буть здоровим—
Не кури тютюн-трави,
Не вживай вина-горілки…
І на світі не живи!!!
* * *
--Лікарі нас попереджують,
Що без хворих—очерет жують…
Тож хворій, Село і Місто,--
Аби Лікар мав що їсти!!!
* * *
Лікарі нас попереджують,
Що без Хворих—очерет жують:
Щоб міг Лікар борщ зварити,--
Треба нам частіш хворіти!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Твій талант Цілителя—
Любий Небесам…
…Але спершу, Лікарю,--
Вилікуйся сам!
* * *
Боровся Лікар—і таки
Зміг доконать Хворобу:
Із Пацієнтом заодно—
Поклав Її до гробу!!!
* * *
«Чиясь Гуморинка»
--«Змію круг Чаші»--Медицини
Отак Емблему розумій,
Що Ескулап—до Чарки ласий
Та ще і хитрий, наче Змій!
* * *
Пияки п’ють—Овва!—
Їх Вино веселить,--
А сумна голова—
Непитущим болить!
Пий бентежне Життя—
Золотий Часу хміль,--
Бо, як лах, без пуття
Тебе з’їсть Часу Міль!
* * *
«Застільна»
--Бій Життя—вітаймо!
Веселімось-граймо!
Дружно піднімаймо
Чаші золоті!
Лиймо—поки ллється,
Пиймо—поки п’ється,
Жиймо—поки б’ється
Серце у груді!!!
* * *
--А я собі п’ю та п’ю Горілку…
Горілка—чарівна рідина:
Чорну Тугу—на Гарячку Білу
Хутко перетворює Вона!!!
* * *
Горілка—дає Енергію…
Та різні в Людей породи:
П’є Мудрий—чимало користі,
П’є Дурень—чимало шкоди!!!
* * *
Чиї кращі Горілки—
Йде змагання-гонка…
Та найкраща за усіх—
Рідна «Самогонка»!
…Ще й закуску як подасть
Гостинна Бабуля:
Що є краще—аніж Хліб,
Сало та Цибуля?!
* * *
«З Чорного Гумору»:
…Трамвай переїхав Роззяву…
Всі голову бачать криваву…
В очах її гаснучих—Диво:
«Оце тобі збігав по Пиво!!!»
* * *
--В пияцьких оргіях шалених
Мірило в кожного своє:
Я п’ю до чортиків зелених,
А Кум—ще й з ними разом п’є!!!
* * *
--Якщо помру з цигаркою у роті
І чаркою Горілки у руці,--
О, я помру Щасливим!—І ніколи
Не хочу вже вертать в Халепи Ці!!!
* * *
«Трохи Віршиків на тему Кохання»
* * *
«За перебір—дає Бог чорта в двір!» (З народного)
…Послав за перебір
Бог Дівці Чорта в двір:
До чортиків нап’ється—
І, мов чортяка, б’ється!!!
* * *
--Що таке—Кохання?
Це жага любити,--
Прагнення двох Дурнів
Третього зробити!
* * *
…Висновок із Казки—
Логіка нерівна:
Жива Жаба—краще,
Ніж мертва Царівна!
* * *
--Яка сліпуча Врода!—
Отак нараз осліпить—
І Баранця з рогами
Натхненно з тебе ліпить!
* * *
Парадокс є давній,
Що не з’ясувати,--
І довіку буде
Світ він дивувати:
Чоловіцтво—в гречку
Скаче у розпусті,
А дітей знаходять—
Чомусь у капусті!!!
* * *
Парадокс: у гречку
Скачуть всі в розпусті,--
А дітей знаходять—
Чомусь у капусті!!!
* * *
Зацілую Жінку
В ніжному барвінку,--
Одна лиш умова:
Якщо не гумова!
* * *
Муркоче Кіт мій: «Мур, мур, мур!»
Бо на умі йому—Амур…
Удвох ми журимось в пітьмі:
Амур—і в мене на умі!!!
* * *
«Жарт із Преси»
…Він упадав за кожною спідницею—
Його палкою пристрастю вело…
…І все оце було б собі дурницею,--
Якби не у Шотландії було!!!
* * *
О, Кохання—дивна сила,
Божество святе моє!
Воно щедро роздає
Кому—роги, кому—крила!
* * *
--Ой, пуска мене між ноги
Сусідочка мила:
У Сусіда—ростуть Роги,
А у мене—Крила!!!
* * *
--Цілував би я Вагіну
Аж до смерті-забуття,
Бо Вагіна—Божа Брама,
Золота Брама Життя!
* * *
…І Галілей, і Архімед—
Усі жінкам качали мед,--
Бо, якби Предки не качали,--
Тоді б і нас Тут не зачали!!!
* * *
…Любо наші Предки
Грались на Купала…
Прийшло Християнство—
І нам плоть упала!!!
* * *
Врода Жінки чарівна—
Споконвік дієва:
Спокусив не Єву Змій,
Але Змія—Єва!!!
* * *
«Шлюбне Оголошення»
«Шукаю Жінку, яка вміє
Варить борщі, місити тісто,
Пекти і смажити…
Про себе:
Я залюбки все можу з’їсти!!!»
* * *
--Моя Дружина—Сексопильна!
Краще й не лізти в суперечку:
Вона завжди пильнує ревно—
Аби не скочив я у гречку!!!
* * *
Золоті ланцюги Гіменея
Вельми тяжко Удвох нести—Ох!
І тому так незрідка стається,
Що тягар цей—волочать Утрьох!!!
* * *
…Стецько поміж Словесної Бузи
Завше волів про Овочі мовчати,--
Бо люто ненавидів Гарбузи,
Які йому підносили Дівчата!
* * *
…Не злучитись нам в гаремі,
Не з’єднатись у житті:
Всі Особи є окремі—
Й кожна гине в Самоті…
* * *
…Я і Ти, Я і Ти—
Острови Самоти:
Можем Душі злюбить,
Можем руки сплести,--
Та тілам не дано
Одне в одне врости…
Ми довіку, на жаль,--
Острови Самоти!
* * *
Антитези… Антиподи…
Протилежні Полюси…
…Завше так: той—хоче сала,
А той—хоче ковбаси!
Хижий Вовк—жада м’ясива,
Віл—зеленої трави…
Кум—горілки, а я—Дівки!
…А чого хочете Ви?!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Правдивим будь,--але повік
Не називай Свиню Свинею,--
Бо ще образиться, дивись,--
Халепу матимеш із Нею!!!
* * *
Не велів ще Магомет
Знання людям здобувати:
Чим дрімучіший Народ—
Тим Ним легше керувати!!!
* * *
«Думка Ярослава Гашека»
…Давно Мамонти зіщезли
І химерні Динозаври:
Були Вчора—й будуть Завтра
Лише Ідіотозаври!!!
* * *
Є люди—Вічні Двигуни,
А є—і Вічні Гальма…
Що не однакові вони—
Не варто плакать жальма!
* * *
Перетоптав я немало рясту:
Про долю мріяв,--Любов квітчасту,
В обійми Щастя хотів упасти…
…А довелося—лиш Свині пасти!!!
* * *
…У порівнянні з ГУЛАГом
Царська тюрма—Санаторій,
У порівнянні з ГУЛАГом
Дантове Пекло—Рай!!!
* * *
…Вже ж я і Зануда!
А куди подіться?—
Мого товариства—
Навіть Смерть боїться!!!
* * *
Пірнув я у Життя—
І виліз в сяйві Бруду…
…Ні, більше з Небуття
В Життя пірнать не буду!!!
* * *
Прийшов—як Цяця,
Пішов—як Паця…
Прийшов у Чуді—
Пішов у Бруді!
Напився меду,
Намордувався—
І в Божий Засвіт
Навік сховався!
* * *
«Лютому Шовіністу»:
--Що? Не до шмиги я тобі?
--Ти мені теж не до вподоби!
Але ж я Звіром не гарчу—
Мовчу!!!
* * *
Добре високо літать—
Кепсько падать з високості…
Хто плазує по землі—
Тільки той не ломить кості!
* * *
«Чиясь Думка»
…Дрібні чуття тобою движуть,
Покручена у тебе путь…
Не будь солодким,--бо розлижуть,
Не будь гірким,--бо розплюють!!!
* * *
…Будеш солодким—розлижуть,
Будеш гірким—розплюють,
Будеш ніяким—зневажать…
Яким же, на біса, буть?!
* * *
Кожен свого Бога славить
І своєї Байки править,
Кожен власну має Правду—
І по-своєму Лукавить!
* * *
Генетичного повік
Не збавитись Коду:
Як шкодливий Чоловік—
То і чинить шкоду…
Як злодюга рудий Кіт—
То й краде ковбаси,--
Хоч товчуть йому боки,
Наче тулумбаси!
* * *
«Зітхання Кота Елема»:
--Дивлюся ласо на ковбаси,--
А в пузі грають тулумбаси!
О, ковбаси смачна навало!—
Жер би—поки не розірвало!!!
* * *
«Жарт із Преси»
--Глянь на Чебурашку—
І збагни вже ти:
Не треба Малечу
За вуха скубти!!!
* * *
«З Думок Юрія Базильова»:
1.—Хочеш поблукати Лабіринтом?
Хочеш опинитись в Тупику?—
Тож—ласкаво просимо!---Тут кожен
Тупик собі знайде---до смаку!
* * *
2.—Бувають Метаморфози,
Бувають гіркі моменти—
Коли в Ляпаси переходять
Бурхливі Аплодисменти!!!
* * *
3.---Усі Двері—навстіж вам!
Тож—не гайте Час:
Не чекайте—коли в них
Виштовхають Вас!!!
* * *
--Одкриті—всі Двері:
Іди собі к Бісу,--
Допоки ще в спину
Не женуть Гульвісу!!!
* * *
«Перефраз із Блока»:
…Яка то Іронія Долі:
Ослом по цім Світі ходить,--
Прийшовши Сюди лиш для того,
Щоб нових Ослів наплодить!!!
( В Оригіналі—точно не пам’ятаю,--
Але щось приблизно: «Какая печальная Участь….
Так трудно и горестно жить,--
И стать достояньем Доцента—
И Критиков нових плодить!»
* * *
«З Народного»:
…Богатир-Молодець
Розігнав сто Овець,
А як вийшли Вовки—
Сам чкурнув навтьоки!!!
* * *
…Спалахнули в Мозку іскри—
Та й запала темна ніч:
Я Їм—врізав Правду в очі,
А вони мені—між віч!!!
* * *
Вже ж «Насолив» я людям,--
Бо вчасно не Убили…
…Подякуйте—Двом Дурням,
Що Третього «Зробили»!!!
* * *
…Надер зі Слів я дерті,--
Хоч зовсім не Гомер…
Безсмертним був до Смерті—
А тоді враз—Помер! (Само-Епітафія Грицька!)
* * *
Звідси—Один лише Вихід:
В іншу Фатальну Безвихідь…
Бачиш—стіну Тупих Пик?—
Де не піткнешся—Тупик!!!
* * *
Золоті у мене руки,--
Та дістались Ледацюзі!
І макітра моя—Мудра,
Тільки в Дурня на плечах!
…Де життя твоє, Безумцю?!—
Все пропало в чорній Тузі!
…Шкандиба назустріч Старість—
І хрести в Її очах!!!
* * *
У Країні Йолопів—усі
В боротьбі з Халепами раюють,--
Бо ніхто не знищує Причин:
Усі проти Наслідків воюють!!!
* * *
Бог із Антибогом грає в Шахи—
А Фігури гинуть, бідолахи,--
Настає Усім вмирать пора…
А Гравці—вдоволені: йде Гра!!!
* * *
Лише з допомогою Горілки
Можна вчинить подвиги Геракла:
Якби не було наснаги Хмелю,--
То й снаги б Гераклові забракло!!!
* * *
Що вдієш! Так із Неба
Нам подано, Дідулю:
Кому—щасливу долю,
Кому—велику дулю!
* * *
Хто все п’є «Шампан»--
Той великий пан!
А хто п’є біленьке—
Той «цабе» маленьке!
* * *
У чиновних негідників
Не бракує догідників
І лакеїв не бракне:
Всяк улесливо клякне…
* * *
В певнім сенсі—всі повії…
І зазначити я мушу:
Продавати власне тіло—
Не бридкіше, аніж Душу!
* * *
Патріот—від слова «патрать»:
Хтось—іде в страшні бої
І вмирає за Вітчизну…
А хтось—патрає Її!
* * *
Просто убивці, просто злочинці
Ті, що знічев’я нищать людей…
Національні ж герої—це вбивці,
Що убивають за велич Ідей!
* * *
Звично люди Правду славлять хором,--
Та ховає кожен злочин свій…
Правда—найогидніша потвора:
Не дивіться краще в очі Їй!
* * *
Крешуть зброєю одважні Вояки—
Та і падають в бою, у серце вражені…
А фортеці здобувають Віслюки—
Ті, що золотом добряче навантажені!
* * *
Обернуть на купу гною
Не так тяжко пишну Трою…
А ти спробуй збудувати
Щось на світі, злий Герою!
* * *
Все б’ються між собою Барани,
Як знавіснілі діти Сатани…
Та гострий Ніж всіх Баранів помирить,--
Як шашликами зробляться вони!
* * *
Одні—фоби, інші—мани…
І бракує навіть слів:
Вік живи—і вік дивуйся
Розмаїтості Ослів!
* * *
«Думка Лева Толстого»
Ллють «за Ідею» крові ріки:
Для них людина—лиш пішак…
«Патріотизм» є споконвіку
Надійним сховком Розбишак…
* * *
І вічний Бій!—І тільки згадуєм
В казках про той Едемський Сад…
В Бога, що йде між барикадами,
З обох стріляєм барикад…
* * *
«Чиясь Думка»
--Ви підняли свої мечі?—
Вбивайтесь, Вуходери!
…На полі січі виграють,
Як завше,--Мародери!!!
* * *
Оптимістична Трагедія:
Всіх Дурнів не переб’ють!
Вони незнищенні в світі—
І Вічність пережиють!
* * *
«Думка С.Є.Лєца»
Якщо хтось кричить з трибуни:
«Хай живе Прогрес!»--того
Горлопана запального
Запитай: «Прогрес—Чого?!»
* * *
Для чого роблять Революції?—
Щоб перебрати Владу,--
А решту все лишить як є,
Як за старого ладу…
* * *
Так було і завше буде:
В кожній Партії сидять
Свої Азефи і Юди,
Що не марно хліб їдять…
* * *
Комуністи—оптимісти
Кличуть в бій голоту сіру:
Обіцяють, що всі будуть
Їсти з медом калачі,--
Що прокинуться уранці
Багачами голодранці—
І з дірявими торбами
У світ підуть багачі!
* * *
«Політики»
Завжди розходяться у них
Слова з ділами…
Зате до Влади вони йдуть,
Мов криголами!
* * *
Минуле—тлін і порохня…
Новітній Вир ковта людину…
Нові часи—нова Брехня,
Нові Каліфи на годину…
* * *
Хочете очистить Владу ви?—
Але це робота непроста:
Риба загниває—з голови,
А луску чухрають їй—з хвоста!
* * *
Впала Імперія—і скрізь
Тотальна йде крадіжка…
Коли спадають обручі—
Розвалюється Діжка!
* * *
Тече рікою золото—
Рахує рахівниця…
Для грошовитих Лантухів
Світ—просто шахівниця!
* * *
Долар для них—Тато,
А нажива—Мати…
А про Батьківщину
Нема сенсу дбати!
* * *
Чесне гасло—«Кожному—своє!»
Що накрав—оте вже і твоє!
Розкрадай Вітчизну—не сиди!
Скажеш: «Все поцупили Жиди!»
* * *
Що таке Інавгурація?—
Із трьох пальців Фігурація!
Кажучи простіше—Дуля!
Дурні Маври,--ідіть геть,
Щоб Вождеві відпочилось:
Ваша Місія скінчилась!
* * *
Пишіть начальству Оди—
У тім немає шкоди,--
Бо подарують Оди
Вам чималі вигоди!
* * *
Той, хто Царям одує,--
Той злиднів уникає:
Живе і не бідує—
Ще й черевце плекає!
* * *
Поет Царям одує,--
Таланту не шкодує,
Блискучих рим шукає—
І лиха уникає:
Живе і в ус не дує—
Ще й черевце плекає!
* * *
--Любо я Вождям одую,--
В золотую дудку дую,--
А Вони мені за те
Шлють скарбів’я золоте!
* * *
Оратор бив себе у груди…
Аж гульк!—Сокиру Кат несе:
--Сказав: «Життя віддам вам, люди!»--
То й віддавай, Лукавий Псе!!!
* * *
Щоби не віддатись безумно
В безглузду офіру Мечу,--
Живи, як три Мавпи розумні:
«Не бачу», «Не чую», «Мовчу»!
* * *
--Колись Атланти Небеса тримали,--
Дзвінка могуть у м’язах була в них…
--Чому ж вони тепер їх не тримають?
--Бо нині вже нема таких дурних!!!
* * *
Завше били ми своїх—
Щоб чужі боялись…
Чи не тим-то з нас чужі,
Як з дурних сміялись?!
* * *
Лиш діти вірять «Євангелії»,
А ми в невір’ї неспроста:
Як можна вірити Апостолам—
Найпершим зрадникам Христа?!
* * *
Принцип апостола Павла
Єврейську мудрість втілив повно:
«Щоб кволим дужого здолать,--
Зробіть його слабким духовно!»
* * *
--Не боюсь, бігме, я
Отого пігмея!
Та за ним—навала:
Гевал до гевала!!!
* * *
Ніцше мав рацію собі,
А Гітлер—кулемета…
Та лютий Фюрер був дурним—
Згорів, як та комета!
* * *
Вождям сняться лаври,
Тріумфальні Арки…
За мечі хапайтесь,
Нові «Жанни д’ Арки»!
Здобудьте Їм трони,
Золоті корони,--
Та йдіть, сестри-браття,
В полум’я багаття!!!
* * *
Три оцінки за нашу сумлінність:
Щонайперша—під оком синець,
Друга—в чоло чи в серце свинець,
Ну, третя,--щаслива,--то слава
Та ще й золото у гаманець!
* * *
…І я також чесно пхав
Той трухлявий Віз,
Що до Раю в’їхать мав—
Та в Біду завіз!
* * *
На чужі ковбаси
Не плекай надій:
Що собі заробиш—
Тим собі й радій!
* * *
«Гуморинка з преси»
--З халепи у халепу все кочуєш,
А Доля—парадоксами мете…
…Ти чуєш голос Розуму? Ти чуєш—
Які він нісенітниці плете?!
* * *
Два Півні скубуться—б’ються,
Не помиряться ніяк…
Та потраплять в борщ герої—
Борщ помирить забіяк!
* * *
Два Півні скублись…
А Сокира—блись!
Та й борщ помирив їх!
* * *
…Не люблю я шовіністів—
Злоби сповнених людей,--
Не люблю шовіністичних
Їх релігій та ідей!
* * *
--Точок зору—безліч,
Море неозоре…
І приціл—це також
Чиясь точка зору!
* * *
Ти—мені, а я—тобі
Зробили погане…
І не треба Небу слать
Скарги і догани:
Небеса не винні,
Що ми—Людосвині!!!
* * *
«Думка Буаста»
Пам’ятати мають всі,
Що служать Ідеям:
Вогонь часто обпіка
Руки Прометеям!
* * *
Хто не пам’ятає Горьківського Данко!
Полум’яним серцем Він світив нам шлях…
Не було ж бо в Данко навіть і гаданки,
Що той шлях прямує—у жахний ГУЛАГ!!!
* * *
Лебідь, Рак та Щука
З’єднаються мо’?—
Дзуськи: тягне кожен
У свій бік ярмо!
* * *
«Про мемуари»
--Був боягузом?—
Та не журуй:
Себе героєм
Змемуаруй!
Ніхто не скаже
Хто ти і звідки:
Давно вже тліють
В могилах Свідки!
* * *
Аристократизм—властивість вроджена:
Не прищепиш Титулом Її…
Можна й Гав назвати Солов’ями,--
Але з Гав не вийдуть Солов’ї!
* * *
Сьогодні гукають: «Хвала!»
А завтра завиють: «Хула!»
…Усе це отара Ослів
Іще на Голгофі гула!
* * *
Казав ще Гітлер—коли мав
Невискубане пір’я:
«Чим грандіозніша Брехня—
Тим більше Їй довір’я!»
* * *
«Думка Бальзака»
Слава є невигідний
Товар—всім це видко:
Коштує—задорого,
А псується—швидко!»
* * *
«Іронічне»
--Якщо на хресті тебе розп’ято,--
Не плекай у серці зненавиди!
Краще замилуйся: які файні
Довкола Голгофи краєвиди!!!
* * *
Кожен Юда затямив,
Що на смерті Ісуса
Можна руки погріти
І скупать в меді вуса!
* * *
--Вперед,--у прірву пекла,--
Як на ворожий ДЗОТ:
Нові гріхи звільняють
Нас від старих гризот!
* * *
«Думка А.Гончарова»
Емблема Медицини
Нам каже, друже мій,
Що Лікар любить чарку
І хитрий, наче Змій!
* * *
«Про Вибори»
Обіцяють всі твої захцянки
Вдовільнить—як голос віддаси…
Обіцянки—виборцям цяцянки,
Зате Кандидатам—голоси!
* * *
Кричить кожний Кандидат:
«Мене вибери!
Право бути Віслюком
Собі вибори!»
* * *
Мистецтво Кандидата—
Уміти обіцяти,
А потім віртуозно
Уміти відбрехатись…
* * *
Агіт-фото Олігарха
Висне в кожному кутку:
«Голосуй за оцю Пику—
І теж матимеш таку!!!»
* * *
На воді плаває Лай..но
В розмаї літа—
І думає собі Воно:
«Це ж Я—Еліта!»
* * *
Хоч високі Ідеали
Ваблять нас в усі часи,--
Борщ не звариш з Ідеалів
І, як хліб, їх не з’їси!
* * *
Бюрократи служать не Народу—
Вони служать Графіку Роботи:
З Восьмої до П’ятої,--не далі
Переймають Їх людські турботи.
* * *
Нагримав Бюрократ на Прохачів:
«Невже ніяк затямити не годні?!
«Приходьте Завтра!»--Я вам говорю,--
А ви весь час приходите—Сьогодні!!!»
* * *
Хоч повчання й недоречні,--
Все ж візьміть собі на карб:
Будьте ввічливі та гречні—
Для Нахаб—це просто скарб!
У пораді цій—небесний
Світоч мудрості горить:
Будьте чесні—щоб Нечесним
Було легше вас дурить!!!
* * *
«Чиясь Думка»
Скрізь потрібен Розум і Талант,
А фах—річ непевна, щоб ви знали:
Будував «Ковчег»-бо дилетант,
А «Титанік»--професіонали!
* * *
Велемудрі не завше діяльні,--
Зате дурні діяльні завжди…
А де дурні беруться за справу—
Там добра і гаразду не жди!
* * *
Всіх моїх сентенцій зміст—
Полин гірких істин:
Хіба може Реаліст
Бути Оптимістом?!
* * *
Не бачу Згоди поміж вами—
Лише амбітну Владохіть…
Любіть Вітчизну не словами—
Живими справами любіть!
* * *
Вже дивували нас дивами—
Та й завели в багно ганьби…
Люби Вітчизну не словами—
Добрими справами люби!
* * *
--Не погіршуй мені долю,
Бо мій гнів тебе уб’є:
Замкнеш Янгола в неволю—
Він Дияволом стає!
* * *
Жінка вдоволена—це Янгол,
А жінка в люті—Сатана…
Чи не тому-то Ураганам
Дають жіночі імена?!
* * *
Хочеш вжити—й не спожити?!—
Хай Всевишній вируча!
З одного Яйця не вийде
І Яєшня, і Курча!
* * *
Не вчи Звірюк ласки—
Марні ті повчання:
Вони розуміють
Лиш хиже гарчання!
* * *
Революційний Час, що кожну мить
Міняє ноти в своїй Партитурі:
Заснеш при Демократії гнилій—
Проснешся при кривавій Диктатурі!
* * *
Чому нас вічно продають?
Тому, що ми—продажні шлунки:
Продаємось в усі часи
«За шмат гнилої ковбаси»!
* * *
«Іронічне—про Реінкарнацію»
…Привела мене в цей Світ
Знов лиха година:
В тім житті був—Динозавр,
А у цім—Людина…
І не стямлюся ніяк
Я від здивування:
Знов мене дрючками б’ють,--
Знов Тут—Полювання!!!
* * *
Не треба стояти в черзі,
Щоб Зради діждатись чуда:
На кожній Тайній Вечері
Присутній безсмертний Юда!
* * *
Чи то глянеш тамка—
Чи то глянеш тутка:
Всюди вічні типи—
Юда й Проститутка!
* * *
Це Диявол грає на більярді—
Влучно заганяє кулі в лузи:
Бог—завжди один,--і розіп’ятий,
А з кожних дванадцяти Апостолів—
Один—Зрадник, решта—Боягузи!
* * *
Завше Душа над прірвою йде лезом…
Не переходь грань Розуму: там—Безум!
* * *
До мишей підкрадається
Хитра Мурка та—шасть!
Щастя Кішки складається
Із мишачих нещасть…
* * *
Любо тим, хто бенкетує
У багатстві та у славі!
Але часто за багатством
Стоять злочини криваві…
* * *
Сьогодні я—багач,
А завтра—знов жебрак…
О, Щастя, ти чому
Задкуєш, мов той рак?!
* * *
Нічого я не маю
Окрім Душі та тіла…
Вівця Золоторунна
Також не збагатіла!
* * *
Всі на майно нащадкам
Складають заповіти…
А я й гроша не маю,--
Хоч все життя гнув спину…
Отож заповідаю
Всім Голодранцям Світу
Свої штани діряві
І латану торбину!!!
* * *
Правду казать—людей сварити…
Та не люблю лукаву Лжу!
Я соціально небезпечний,
Бо все, що думаю, кажу!
* * *
Якщо їсти—то вже їсти
Не окраєць—коровай!
Пів-біди не хочу також—
Мені цілу подавай!
* * *
Правда переможе,--
Якщо Чорт поможе!
А, як не поможе,--
То рятуй нас, Боже!
* * *
Хоч би як тобі лестило—
Не хмелій: це світ химер!
Не кажи, що пощастило,--
Поки ти іще не вмер…
* * *
«Гумор з преси»
…Ридає гірко бідний Папуас,--
Ніяк собі розради не знаходить:
Нового Бумеранга Він придбав,--
А викинуть старий—все не виходить!!!
* * *
Усі Вовки гуманісти,--
Доки ще не хочуть їсти:
Як настане час обіду,--
Од гуманності—ні сліду!
Закон Шлунку—то є сила,
Що чимало Душ скосила!
* * *
«Борці за Владу Рад»
…О, це були щасливі Барани!
Фанатики солодкої Ідеї,--
Вони ішли—куди вели юдеї,--
До Різників натхненно йшли вони!
* * *
Якби знали «Батьки Революції»
Як віддячить Їм любе «Дитя»,--
То Ідеї свої Кровожерні
Геть би викинули на сміття!
* * *
«Сталінський Шок 1941 року»
…Ми оборонялись,
Аби не пропасти,--
Позаяк не встигли
Першими напасти!
* * *
Слова медові говорив
Товариш Сталін,--
А сам тихенько Ніж гострив
З міцної сталі…
* * *
…Не співпадають наші біоритми:
Жили рвемо, як Лебідь, Щука й Рак,--
А Віз усе не зрушиться ніяк!
* * *
Воле! Що з тобою діять
І куди забрати?
…Щонайліпше—заховати
За надійні грати!
* * *
Планета, Війнами геть зрита,
Чимало бачила відваг…
Гасло Голодних: «До Корита!»
А гасло Ситих: «До Розваг!»
* * *
Хоч одягни йому Корону,
Хоч посади його до Трону,--
А Бидло—Бидлом і зостанеться:
Метаморфози з ним не станеться!
* * *
«Лицарів» бійок та лайок
Не перевихова й кийок:
Якщо з Істоти Хамство пре,--
Так вона Хамом і помре!
* * *
«З народного»
Героїчний молодець—
Якщо треба бить Овець!
А супроти Молодця—
Сам дрижить, як та Вівця!
* * *
З ким хотів би говорити—
Того і не бачу,
А торочу—з ким не хочу,
Сірий вік собачу!
* * *
Творчим спалахнув Поет заскоком—
Віршами списав усі папери,--
І дививсь навколо хижим оком:
«Що б то розписати ще тепера?!»
* * *
Збагнути справи Дурнів годі—
Хіба що в дудочку подуть:
Тут на коровах возять воду,
А від ослів—надоїв ждуть!
* * *
Скрізь—божевільний чортограй!
Де глянь—запекло
Всі мостять, мріючи про Рай,
Дорогу в Пекло…
* * *
З ейфорії—та в депресію,
З апогею—в перигей…
В зачарованім цім колі
Так ото й літаю—гей!
* * *
Йде в Душі протиріч боротьба…
І збагнув я у творчім екстазі,
Що вичавлювать з себе Раба
Найзручніше—на Унітазі!
* * *
Гріх проклинати, лаятися гріх,
Морально і фізично убивати…
А я набрав гріхів тих цілий міх—
Й не знаю де тепер його збувати?!
* * *
…Оскільки я сам—суміш Націй,--
То Віра і гасло моє:
«Немає поганих Народів!
А виродки—в кожному є!»
* * *
Я—бунтар, не революціонер:
Побунтую—та й перелютую…
Молох Революцій—Кровожер,
І я не люблю потвору тую!
* * *
В клітці з Пацюками—
Божевільня щира:
Хам з’Їдає хама,
Звір з’їдає звіра!
* * *
Ті—голуби, ті—яструби…
А я—посередині:
У латаній ряднині—
З торбиною Журби!
* * *
Стара проблема осоружна
Мордує Світ віки-віків:
Як об’єднать в Отару дружну
Овець, Вовків і Віслюків?!
* * *
«Чиясь Думка»
У кого більша снага сталева,
Хто переможе на ратнім полі:
Осляче військо в очолі Лева—
Чи військо Левів з Ослом в очолі?!
* * *
Що згоріти має—те не зогниє,
Що зогнити має—повік не згорить…
Якщо я вродився Йолопом, як є,--
Не помру вже Мудрим—що і говорить!
* * *
Хто щирий Патріот—
Повік не геростратить,
І навіть з хабарів
Завжди податки платить!
* * *
Як мухи в скляній кулі
Філософи кружляють—
Дзижчанням велемудрим
Всіх дурнів подивляють!
* * *
Справа безпрограшна, до речі,
Про Бога казочки плести,
Бо їх не можна заперечить—
Як неможливо й довести…
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814197
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.11.2018
Гриціан Загарбузянський
(Вибрики Грицькового Пегаса)
«Фрази і Думки—у два рядки»
(Думки Звідусіль: і Чиїсь—і Грицькові…)
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«З Арабської Народної Мудрості»:
* * *
Голодний—думає про їжу,
А ситий---про розвагу свіжу.
* * *
Кожна Єва нині—гонорова Дама,--
І в мужі не хоче голого Адама!
* * *
Ще від часу Єви і Адама
Одна й та ж повторюється Драма!
* * *
Якщо Свинею день у день звать Чоловіка,
Невдовзі рохкать він почне і закувіка!
* * *
Повторенням розумних Слів—
Навчити можна і Ослів!
* * *
Сором—не тому, хто брехні чеше,--
А тому, хто слуха, як він бреше!
* * *
Молодому вчення—на золоті карб,
А Старому вчення—вже намарний скарб!
* * *
Що з Голодного взять, Боже?---
Він і камінь з’їсти може!
* * *
Очі б зажерли цілий Світ,--
Та вже не лізе у живіт!
* * *
Зажерли б Очі і цілий Світ—
Але не втиснуть його в живіт!
* * *
Лякливі і голодні—
Спокійно спать не годні…
* * *
В кого є що їсти та чим запивати,--
Той щоденно може Лежня святкувати!
* * *
Дівка-дурепа—гола і боса,
А, мов Царівна, задира носа!
* * *
Що Емір, що Собака—
Все тварюка однака!
* * *
Завжди чиєсь нещастя
Іде комусь на щастя…
* * *
Не встиг звикнуть до старого Лиха,--
А вже два нових підкрались тихо!
* * *
Як Біда Спільна прийде—одразу
Забуває Брат Брату образу!
* * *
Одвік Біда стара панує в цьому Світку:
Той—з голоду вмира, а той—від переїдку!
* * *
Цибулю ріжеш—їй болить,
А Її сльози—тобі лить!
* * *
З однієї Іскри—можна запалить
Полум’я, в якому цілий Світ згорить!
* * *
Там, де гине Совість людська й Сором,--
Будуть люди всі знатися з Горем!
* * *
Хоч сам себе журби,--
А інших всіх—люби!
* * *
Погорда і Пиха—дві сестри Недолі:
Хто високо пнеться—пада низько долі!
* * *
Бундючний, ніби Шаха вище,--
А у кишені—вітер свище!
* * *
Раб—той, кого жада бажань вражає,
А вільний—хто нічого не бажає!
* * *
Якщо зустріти маєш Собаку---
Приготуй кістку—або ломаку!
* * *
Коли власну Голову рятують—
Загублену шапку не шкодують!
* * *
Хоч і гарні молодички,--
Але в них погані звички!
* * *
Любов подібна до кільця,--
Де ні початку, ні кінця!
* * *
Якщо полюбився чарівній Змії,--
Носи, як намисто, на шиї Її!
* * *
На вид—Багач вельможний,
А гаманець—порожній!
* * *
Чого не бачать очі—
Бачать серця любочі!
* * *
Як любиш солодке таке,--
То мусиш терпіть і гірке!
* * *
Любов—Чаклунка Вічна: вона чарівно робить
Гарними—некрасивих, і молодими—сивих!
* * *
Що Любий не зробить—
Усе до вподоби!
* * *
Тисяча друзів—малувато,
А один ворог—забагато!
* * *
Одяг краще—новий,
А Друг краще—старий!
* * *
Там, де немає любих Друзів,--
Там чужина—і серце в тузі…
* * *
Не шкода серця, що згора,--як свічки, що втає,--
Якщо воно тепло добра і світло всім дає!
* * *
Піклуйся про Друзів тоді,
Коли вони в скруті-біді!
* * *
Навіщо мені твоя цибуля—
Як од неї мушу сльози лить?
Та й чи Друг мені ти справді щирий,--
Якщо біль тобі мій не болить?!
* * *
Хто глузує та всім дошкуляє—
Сам собі ворогів добавляє!
* * *
Кожний Павич своїм хвостом
Милується,--як золотом!
* * *
На цій землі зле нам, ще й дуже…
А Небесам до нас—байдуже!
* * *
Під ногами є земля, а угорі—Небо…
То чого іще тобі для прожитку треба?!
* * *
Часто багатство люди поважають,
А багачів пихатих—зневажають…
* * *
Латки Бідного—його оздоби,
Бо немає у нього худоби:
Ані того, що бекає,
Ані того, що мекає!
* * *
Ослячі реви—для Ослів
Щонаймиліший в світі спів!
* * *
Якщо Розумних часто бити,--
Можна Їх Дурнями зробити!
* * *
Розумний зрозуміє—лиш моргни,
А Дурень не збагне—хоч і штовхни!
* * *
Хоча один Осел і здох,--
Ослиця привела ще двох!
* * *
Осел—той самий, який був,--
Вуздечку лиш нову здобув!
* * *
Є свої ліки на всяку хворобу:
Невиліковна—лиш Дурість до гробу!
* * *
Навіщо Дурню Розум з Неба?—
Як Сила є—Ума не треба!
* * *
Можна часом слухать і Ослів,--
Та не варт повторювать їх слів!
* * *
Не кривдь Осла: зробиш лякливим—
І стане твій Осел брикливим!
* * *
Одні Дурні—Козла доять,
Інші,--Господи, прости!—
Хочуть Півня научити
Яйця курячі нести!
* * *
…Таких Дурнів, як Оцей,-- треба пошукати:
На своїм-таки Ослі—собі привіз Ката!!!
* * *
Мудрому—Мудрість скарб,
Дурному—Дурість карб!
* * *
Брехня—як туман, Світ увесь повиває,--
Та Правда,--як Сонце, його осяває!
* * *
…Як прибіг Брехун людей просити
Помогти пожежу погасити,--
Зжер Вогонь оселю Брехунову,--
Бо ніхто не вірив його Слову!
* * *
Який Розум—таке і Слово,
Яке Слово—така й Розмова!
* * *
Хоч і на очі Він сліпий,--
Але на Розум—не тупий!
* * *
Борода—як хвіст у Лиса,
А макітра—зовсім лиса!
* * *
Гримить, як барабан,--бо в цій людині
Так само Порожнеча всередині!
* * *
Зневага і Бундючність—
Близнята нерозлучні!
* * *
Що Він сліпий—усім божиться,--
А все моргає молодицям!—
І в гай, бува, як дремене—
Що й Зрячий не наздожене!
* * *
Якби Свині роги,--усе б Небо зрила!
Якби Козі крила,--всі б Сади об’їла!
* * *
Скибчиною хліба—врятуєш людину,
А Словом, бува,--доведеш до загину!
* * *
Всі рани від Меча—загоїть Чоловік,
А рани від злих Слів—не гояться повік!
* * *
Медом Слово його сочиться,
А діла—як гірка Гірчиця!
* * *
Міняються Умови—
Міняються й Промови!
* * *
Як загроза близько—то мовчи, бо слизько!
Не стане загрози—то грими, як грози!
* * *
Без вогню—диму не буває,
А без причин—чуток немає…
* * *
Тих, що з досвіду батьків не мали пуття,--
Гірким досвідом колись научить Життя!
* * *
Хоч довга у Діда борода,
Та коротка пам’ять—ось біда!
* * *
Один приклад—краще всім,
Ніж повчальних лекцій сім!
* * *
Ніколи не кажи людям тих слів,
Що неприємні навіть для ослів!
* * *
Те, що й Голка не проткне,--
Гостре Слово просягне!
* * *
На устах—усмішка медова,
А з язика—отрута слова!
* * *
Ослів—за вуха Світ ловити звик,
А красномовних Дурнів—за язик!
* * *
Наші слова—заводять нас в борги:
Вони і друзі наші—й вороги!
* * *
Можеш мене лаять, можеш не любити:
Коли я далеко—можеш навіть бити!
Можеш злі-отруйні плести слово-пліти:
Мені десь—не буде все оце Боліти!
* * *
Не вір Злодюгам, дурний Турку:
Хто вкрав Яйце—украде й Курку!
* * *
Так споконвіку: одні вкрадуть,--
А за них інші в тюрму сядуть!
* * *
Не давайте бубон Дурневі у руки!
А дали—страждайте, корчіться від муки!!!
* * *
Якщо дурний—то наймеш ти
Вовка—Отару стерегти!
* * *
Як Розум є—не наймеш Ти
Вовка—Отару стерегти!
* * *
Скорпіон—Гадюці брат:
Кожен з них вжалити рад!
* * *
Хоч як Чоловік там не мудрує—
Жінка його завше обхитрує!
* * *
Дорікати Мертвим—уже пізно,--
Як і шанувать—хвалити слізно!
* * *
Буває, що «Ні»--краще, аніж «Так»:
Краще «Ні»--Війні, ніж «Так»--злу Атак!!!
* * *
Всім—ніколи не догодиш,--
Тільки сам собі нашкодиш!
* * *
Як немає Щастя—то все життя—бридні:
Краще вже могила,--аніж гіркі злидні!
* * *
Може, споживаємо страви ми не ті?—
Солодко у роті—гірко в животі…
* * *
Хто йде на собачий гавкіт—
Той прийде в людську оселю,
Хто йде на виття шакалів—
Той прийде в сумну пустелю!
* * *
Осел слухняний—значно краще,
Ніж Кінь, упертий, як ледащо!
* * *
І для Королів, і для Королев
Краще живий Пес,--аніж мертвий Лев!
* * *
Дощ починається—з Краплини,
А потім—Зливою вже лине!
* * *
Гарний золотий вогонь багаття,
Та лишиться з нього—попіл, Браття!
* * *
«Жорна Життя»
Меле Млин—і Кров тече…
--Що ж ти мелеш, Млине?
--Та мелю усе Живе—
Щохвилинно—плинне!
* * *
Аллах—залишається Аллахом,
Феллах—залишається Феллахом,
І Хани—зірок не дістають:
Як Феллахи—глиною стають!
* * *
Краще буть останнім в Добродійстві,--
Аніж першим бути—в Лиходійстві!
* * *
Хто любить лише сам себе—
Друзів немає в тих «Цабе»!
* * *
Любов—чесноти наші відзначає,
А Ненависть—лиш вади помічає!
* * *
Якби глечики не розбивались,--
Чим тоді б Гончарі годувались?!
* * *
Я—отаман, Ти—отаман…
А хто ж орати буде Лан?!
* * *
Поки є тютюн і кава—
До снаги нам кожна справа!
* * *
Хоч замкніте Лева за граттям сталевим,--
Він і в клітці буде залишатись Левом!
* * *
Підкорити Лева—затонка вам кишка:
Він повік не буде нявкати, мов Кішка!
* * *
Ганьба і Слава довший живуть вік,
Ніж той, що заслужив їх, Чоловік…
* * *
Ганебна, як поразка, перемога,--
Якщо Слабкого Сильний переміг,--
А Дужого—чіпати побоявся,
А Дужчого—подужати не зміг!
* * *
…Ладен Він піти й на Хрестовище,--
Аби тільки—від усіх Найвище!
* * *
Згуртований Народ—непереможна Сила:
Нема Біди й Орди, яка б його скосила!
* * *
Правдомовців—часто убивали,
Але Правду---вбити не здолали!
* * *
Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно Смерть дана Аллахом.
* * *
Краще в краю ріднім бути прахом,
Аніж на чужині—Падишахом…
* * *
Не дуже веселу я скажу вам звістку:
Повік дві собаки не поділять кістку!
* * *
Хоч нарешті й здохла чорна Сука клята,--
Але залишила свої Цуценята!
* * *
Люди пам’ятають і судить Аллах
Всіх—по справах наших, по наших ділах.
* * *
Два мечі не можуть влізти в одні піхви:
Краще перекуйте на орала їх ви!
* * *
Де знеможуть коні і верблюди—
На ослів кладуть поклажу люди.
* * *
Бистроногий добрий кінь,--
З-під копит аж креше дзвінь:
Доганяєш—доженеш, утікаєш—утечеш!
* * *
Якщо Хан каже на Осла: «Це—Вовк!»--
То ти не смійся,--а лякайся, бійся!
* * *
…І навіть над прірвою, десь на краю—
Не бійся, а бийся за Правду свою!
* * *
Завше в житті хтось когось дурить,
Їде на нім, як на ослі,--
Такі-то вже в людей натури,--
І ми також у їх числі!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Як не любляться Клим і Одарка,--
Емоційна розрядка їм—Сварка!
* * *
Де життя—там і сміття:
Без сміття—нема життя!
* * *
Хто Душею до Усіх привітний,--
Тому й Світ весь любий-сонцеквітний.
* * *
Той, хто живе з думками злими,--
Як хробаками, з’їсться ними!
* * *
Життя Тут—не кінчається наразі:
Ми вічно живемо у Вічночасі!
* * *
Ніколи не загине вічна Любов моя:
Кричать он у колисках мільйони інших «Я»!
* * *
Кожен має свого Бога:
Добрий—Доброго, Злий—Злого!
* * *
Зло й Добро—бумеранги всякчас,
Що вертаються знову до нас!
* * *
Без вічної війни Зла і Добра
Не йде на Світі Гра Життя стара!
* * *
Квітне Рим,--та йде Лихо незриме…
Чекай Орди Аларіха, Риме!
* * *
…І у Космічній вже Добі—
Ще Дикуни ми, далебі!
* * *
Того, хто зажерти хоче Все,--
Колись геть розірве-рознесе!
* * *
Злий Чінгізхан пів-Світу підкорив…
Та Час у землю і Його зарив!
* * *
Той, хто грабувати йде чуже,--
Колись і свого не встереже!
* * *
Скільки розвалили вже Цивілізацій
Варвари дикунських войовничих Націй!
* * *
Хто у гніві кричить—покричить-замовчить:
Бійся не крикуна,--а того, хто мовчить!
* * *
Довго тих на Світі Бог тримає,
Хто Любов до Всіх у Душі має…
* * *
Можна Духом вільним бути і в Неволі,
А Рабом повійним—бути і на Волі!!
* * *
Минув кривавий, злий, жорстокий Вік,--
І жаль дивитись на Його Калік!
* * *
Щоби Світ Ідеальний створить,--нема й мови,--
Ідеальні потрібні Умови!
* * *
Іллюзії маєш—мов крила… Та де ж?
Чим вище злітаєш---тим нижче впадеш!
* * *
Буває, буває, що й п’яний співає:
Співати почне,--а слова забуває!
* * *
«Ніжні» ймення є для жінки в Гурія:
«Гарпія, Гюрза, Горгона, Фурія!»
* * *
Несу дрова, а Пес: «Гав! Гав!»
Кажу: «Їй-бо,--не вкрав, не вкрав!»
* * *
Секс без Любові Душ—тваринне пхання,
Хоча і схожий зовні на Кохання…
* * *
…І допоки в Світі серце моє б’ється,--
Воно з Людством разом плаче і сміється…
* * *
Якби ми мали те, чого жадаємо,--
Жадали би того, чого не маємо…
* * *
Біороботи Небес, вічні Зомбі,--
Так руйнуємо ми Світ—де там бомбі!!!
* * *
«Дивлячись на Дівчат»
…Гляну—і ридають в серці солов’ї:
Ах, які Красуні,--і все не мої!!!
* * *
Слово Лагідне—цінніш золота:
Без Любові світ—Злом розколото!
* * *
…Облущилась фальшива позолота:
Думав—Шляхетність, а воно—Підлота!
* * *
…Кохались під вербою Еролали:
На все село, мов різані, горлали!!!
* * *
Гаврилові—сперма вдарила у мізки:
Так телесив жінку---аж летіли бризки!
* * *
Вірші—то є витвір не Поета лише:
Вірші—Бог диктує, а Поет їх пише!
* * *
Що таке Прогрес?—Шлях Людства
Від Дикунства---до Дикунства!
* * *
Доля Людини—то не жарти:
У всіх свої Зоряні Карти…
* * *
…І так одвіку і довіку, і так—віки:
Ми всі живем чиїйсь Любові лиш завдяки!
* * *
Злети—і Падіння… Спалахи—й Згасання…
Вічні Умирання---й вічні Воскресання…
* * *
На словах—завжди масні починки…
Не слова оцінюйте, а вчинки!
* * *
Кати—і Жертви, Жертви—і Кати…
Зла Гра Життя!—А хто у Грі цій Ти?!
* * *
Ці натури—з тих натур,
Що жадають диктатур!
* * *
Де диктатури—
Там і тортури!
* * *
«Мерзотники»
…Вони вічно роблять із Білого—Чорне…
Ненавиджу серцем їх суття потворне!
* * *
«Єдності Прапор—візьмемо в руки!»--
Це гасло Лебедя, Рака і Щуки…
* * *
«За нас голосуйте—за щасливу Небідь!
Єдність—наша сила!» Щука, Рак і Лебідь.
* * *
Не дорікай Свині, що перли зжерла:
Свині не розуміються на перлах!
* * *
Не втрачайте Гумору! Хто втратив,--
Той життя своє у Злості стратив!
* * *
Я—від Дам! Що віддам?
Все, що мав,--їм віддав!
* * *
Війна з Хабарництвом—війна стара:
Не повоюєш без Хабара!
* * *
Я і Ти, Я і Ти—розмаїті світи,
А Любов—їх злиття,--шлях у Вічне Життя!
* * *
«Дилема життя»
Щось чинити,--
А чи нити?
* * *
«Рецензія Поету»
…Не Тарас, і не Гомер ти—
І по смерті мусиш вмерти!
* * *
--Дошкандибав до Парнасу запізно Я:
Дебютував—Лебединою піснею!
* * *
«Епітафія»
…Все б міг я мати, все було б,--
Якби не клята куля в лоб!
* * *
Де нема Любові—там немає Бога,
А де нема Бога—там нема нічого!
* * *
Дай божевільним Атомний Дубець—
І прощавай, Планета: Всім---Капець!!!
* * *
Якщо Доля підклада «свиню» за «свинею»,--
То є Божа благодать: дякуй же за неї!!!
* * *
Лихо було Предкам—і біда Синам,
Бо по справах наших воздається нам!
* * *
Не був святим і наш Тарас…
А що казати вже про нас?!
* * *
Хоч і дурні Вождя новації,--
Зате гучні Йому овації!!!
* * *
Нехай тямлять Вожді, що діють:
Свої б’ються—чужі радіють!
* * *
…І лукаві ваші Молитви,--
Бо за себе молитесь лиш ви!
* * *
О, Серце,--порадій:
Нарешті—пора Дій!
* * *
Які фінанси—такі й романси:
Не йдуть без їжі шедеври свіжі!
* * *
…Ще у Середу слів гнав череду…
А в Четвер—як Гомер,--помер!
* * *
«Думка Ювенала»
Злій людині—завше трясця:
Не буває в неї щастя!
* * *
Добре все, що лагідне та гречне,
Добре все, що вчасне та доречне…
* * *
--Я не Шекспір і не Гомер:
Сказав своє—та і помер!
* * *
…І мені та сама дур під небесами:
Зошити у сумці,--а дівки на думці!
* * *
Із ким поведешся—того й наберешся…
З псами я повівся—та й на пси ізвівся!
* * *
Все завінчає Красний Вінець:
Дав Бог Початок—дасть і Кінець!
* * *
Кожен з нас вірить охоче
Тим казкам, що чути хоче…
* * *
Доконав Ескулап хворобу:
Разом з хворим загнав до гробу!
* * *
Як до Щастя прокласти сліди,--
Коли суджений шлях—до Біди?!
* * *
Чимало профанів,
Що пишуть про Фанів…
* * *
«Розіпни Ісуса!»--натовп злий кричав,
Тільки Юда добрий шляхетно мовчав…
* * *
--Для мене зовсім це не вульгарно:
Цілую Вульву—і мені гарно!
* * *
«Чим більше щастя іншим роздаєш—
Тим щасливішим сам в житті стаєш!»
* * *
Усі люблять до себе подібних:
Золоті—золотих, срібні—срібних…
* * *
«Епітафія»
Помер я: справа давно відома…
Ви—ще в гостині, а я вже Вдома!
* * *
Істинна Любов—це теологія,
Ревнощі—це завше зоологія…
* * *
--Ти доконче хочеш знати—Хто ти?
--Ідеальне втілення Глупоти!
* * *
Усе взяли в дорогу, окрім Бога,--
І завела до Пекла нас дорога!
* * *
Завше буде вічним на землі Кохання—
І всі його чари, і розчарування…
* * *
Овеча Еліта—Барани:
Краса й гордість племені вони!
* * *
Всі раді: «О!
Є Радіо!»
* * *
Ці потвори—Зла слухняні зомбі:
Напхані лайном смердючим бомби!
* * *
Кому—порфіра, кому—офіра:
Всіх не потягне стара ця фіра!
* * *
Чи у сні це все—чи наяву?
Я страждаю—значить, я живу!
* * *
Я цілий день у ступі воду товк…
І хочу жерти: зголоднів, як вовк!
* * *
Життя—міраж: один лиш порух—
І все розсиплеться на порох…
* * *
Убили останніх динозаврів,--
А за те мисливцям—вінки з лаврів!
* * *
«Гра Слів»
--Абрам-сусіда теля вів…
А куди вів?—У Тель-Авів!
* * *
На далекі обрії, на далекі вигони
Тягне мене звабою,--як у мандри Цигана!
* * *
Забув, що лихо є,--
Та й щастям дихаю!
* * *
Головне в долях людських—Дорога…
А всі дороги ведуть до Бога…
* * *
Їхали запекло—заїхали в Пекло!
Поїхали далі: там дають медалі!
* * *
Всі ми—любі браття! Дай лишень
Навзаєм залізти до кишень!
* * *
Він зробив усе, що зміг:
Забруднив усе і всіх!
* * *
Зайшов Ум за Розум,--
А там сидить Безум!
* * *
Розпинайте! Але ж ви, Пілати,
Пам’ятайте про Закон Відплати!
* * *
…І одне лихо скрізь на позаздри твої:
В яку шкуру не влізь,--а все злуплять її!
* * *
З дурними жити—дурне і вити:
Бог радий дурнів благословити!
* * *
Вире Життя, лукава Гро,--
Ти—добре Зло, чи зле Добро?!
* * *
…І завжди стається воно так, як є:
Там, де двоє б’ється,--третій виграє!
* * *
Все біда та сама, як в часів’я Оне:
Лихо—як бракує вірних Легіонів!
* * *
Іди уперед!—Хай гримить і гуде:
Дорогу здолає—лиш той, хто іде!
* * *
Брешуть—Праві, брешуть—Ліві…
Брешуть всі у цьому Хліві!
* * *
Свині не винні, що вони—свині,
Не винні й лЮДИ, що є в них Юди!
* * *
«Епітафія Самогубця»
Світ Життя—це Божий Тир,
А я—з Тиру дезертир!
* * *
Ми від «Біблій» у чману—ну і ну!
Бо писали їх—майстри Туману!
* * *
Філіп шукає Ідеалу:
Він цілувати іде Аллу!
* * *
Девіз Естради: «Дивуй, шокуй,--
І з того дива—монети куй!»
* * *
Хто на волі—не цінує волі:
Ціну волі пізнають в неволі!
* * *
Нічого не знаю, не чую, не бачу,--
Бо здуру потрапив у зграю собачу!
* * *
Вовче милосердя: «Жаль оцю Козу!
Щоби не журилась—її загризу!»
* * *
…Бог послав Немилу—і зів’яли крила…
А жінки, що любі,--не зі мною в шлюбі!
* * *
Злі люди—злом свій вік вікують:
Не дружать любо,--а вовкують!
* * *
Лихії інтриги мені не до шмиги:
До шмиги мені—лише добрі інтриги!
* * *
В житті цікавий сам процес живий,
Бо результат є завше—Нульовий…
* * *
Усі хворі—і ніхто тут не має рації,
Бо свій звих у голові у кожної нації…
* * *
Хочеш вижити—пристосовуйся:
З барикад ослом не висовуйся!
* * *
Задля добра Будучини—
Добро чини!
* * *
Така вже ледача, бач, наша натура,
Що дисциплінує нас лиш диктатура…
* * *
Ти боїшся Сатани, Душе вбога?
Сатана—це секретар Пана Бога!
* * *
Бог витворив Мову, а Чорт—Алфавіт,--
Аби Слово Боже читати міг Світ!
* * *
Був Баран собі—та й зник:
Не зжер Вовк—то з’їв Різник!
* * *
Різникам—шашлик,
А баранам—гаплик!
* * *
Де не глянеш—повсюди вони,--
Бур’яни, бур’яни, бур’яни!
* * *
Як є фінанси—то є й романси,
Нема фінансів—нема й романсів!
* * *
Над усе люблять Особи ці
Вічні чвари-міжусобиці!
* * *
Має все на світі нищиво своє:
Що має згоріти—те не зогниє!
* * *
Ти вийшов з Небуття: куди не йди,--
А все одно повернешся Туди!
* * *
Не дошкуляй і не паскудь:
Розважним будь, помірним будь.
* * *
Харакірі: сам у Рай
Іде гордий Самурай!
* * *
Сокровенне кредо Сталінізму:
«Геноцид—апофеоза гуманізму!»
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному зуби вибило!
* * *
Зорі п’ятикутні, червоні побіди…
Тюрми незабутні, незабутні біди!
* * *
Базікає—язик, але—овва!—
З плечей злітає—уся голова!
* * *
«З гіркого досвіду Касандри»
…Застерігаєш Дурнів од біди?
Гай-гай! Собі біди від Дурнів жди!
* * *
Не заздри обранцям: обранці—
Це власного успіху бранці!
* * *
Над усім живим наруга—
Це Його натура друга…
* * *
Я Єволюб, але Адамофоб:
В мені—Антибрутальності мікроб!
* * *
Що подієш?—Голодні часи:
Їж без хліба кільце ковбаси!
* * *
Не чекай Любові—люби сам:
Лиш Кохання любе Небесам!
* * *
Люби в житті Життя,
А не речей сміття…
* * *
Вислід життя—
Купа сміття!
* * *
Смерть є смерть: чи то в дорозі,
Чи на рідному порозі…
* * *
Вір чи не вір у Віщі Сни,--
А все ж—збуваються вони!
* * *
У дурних Овець—
Все йде нанівець!
* * * *
Без сміття нема життя:
Де життя—там і сміття!
* * *
О, вірні Єви,
Чи в світі є ви?!
* * *
--Ви кажете, що ви—Свідки Єгови?
Цікаво: а де бачили Його ви?!
* * *
--А я—з крайньої хати:
На усе мені чхати!
* * *
--Чого пиячу?—Бо горе бачу!
Не власне горе—чужого море!
* * *
Душа—в Душу, тіло—в тіло…
Жить в Коханні—миле діло!
* * *
Лиш той має щиреє щастя на світі,
Хто радістю інших уміє радіти…
* * *
Людські надії—один лиш сміх:
Все є на світі—та не для всіх!
* * *
Люблю—Шостого…
Але що з того?
* * *
Прудко попер—і хутко зник:
Зашелестів у чагарник!
* * *
Хтось мені долю дивную виткав:
Ти—моя голка, я—твоя нитка…
* * *
Життя—ковтання гіркоти…
Я наковтався вже! А ти?
* * *
«Чиясь Думка»
Не сягнуть Всього одному Уму:
Один знає—«Як», а другий—«Чому»…
* * *
«Чиясь Думка»
Що є в чужосвіттях люди еміграції?
--Взяті на аналіз краплі крові Нації…
* * *
«Думка Тоні Берг»
Секс—як і гроші: їх мати—гарно,
А говорити про них—вульгарно.
* * *
Від ситої дрімоти
Не гинуть бегемоти!
* * *
Ще на дівчат я реагую,--
Та вже, на жаль, не Ерегую!
* * *
Розваги цього Парубійка—
Цигарка, чарка, Дівка й бійка!
* * *
Жити—«на Біс»?!
Хай йому Біс!!!
* * *
Пройняв гонор Гниду рижу:
На ній—лахи із Парижу!
* * *
«Думка Франкліна»
Якщо догоди хочеш—далебі:
Дбай сам про себе, слугуй сам собі!
* * *
«Думка Екзюпері»
Серце—бачить все і в пітьмі ночі:
Серце гострозоріше, ніж очі!
* * *
Життя—божественний «Сюрприз»:
Болото вічних Скрут і Криз!
* * *
«Чиясь Думка»
Довгий язик, що меле без пуття,
Базіці укорочує життя…
* * *
«Чиясь Думка»
Як мучить спрага, як мучить спека,--
Нема нам справи до форми Глека…
* * *
В житті кожен—Божий гість:
Боже п’є і Боже їсть!
* * *
Вельми зле Травою буть:
Всі Козли тебе скубуть!
* * *
І Піп, і Дяк—
Всі ждуть подяк!
* * *
Дилема Влади: чи усувати,--
А чи до себе пристосувати?!
* * *
Майстри кривавих справ
Жадають злих Розправ!
* * *
О, сни пророчі,--фантоми ночі!
Пливуть у Душу—що діять мушу?!
* * *
Світ щохвилинно пізнаю—
І всеодно не знаю!
* * *
Плаче в пастці Мишка слізно,--
Але пізно, пізно, пізно!
* * *
Хто літає круто—
Хутко в’язи скрутить.
* * *
Воду в ступі товчи—і мовчи!
Не товчеться вода---жде біда!
* * *
Змінюючи форми, настрої і стани,
Все триває вічно в плині ненастаннім…
* * *
Учися вік, світ осягай—
Не осягнеш повік, гай-гай!
* * *
Ніяк мій розум збагнуть не може:
Життя—це ласка, чи кара Божа?!
* * *
Усі їдять—аж гай гуде захмарно!
Бо що не з’їсться—пропаде намарно!
* * *
Люди—птахи парні, та буває,
Що і третій поміж них співає…
* * *
«Епітафія Тирану»
Убивав, ґвалтував, грабував…
Тішся, Світе: Він тут побував!!!
* * *
…Бавив дівку, як умів,--
А вмів так—аж гай шумів!
* * *
О, любий мед цяцянок-слів,--
Ти є бальзам для вух Ослів!
* * *
Копицю Знань я з’їв,--але
Ослом лишивсь, хоч як це зле!
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо може й на відстані вбити вона…
* * *
На Світ з’явився—звик…
І звідси зникнеш—звикнеш!
* * *
…Ще і досі чути оту злу ораву:
«Розіпни Ісуса!—Помилуй Вараву!»
* * *
Засміємося Там, а чи заплачемо,--
Як помремо—тоді усе й побачимо!
* * *
Хто сміється над собою—
Не боїться й градобою!
* * *
«Думка Ярослава Гашека»
…Давно зіщезли всі Динозаври,--
Зостались тільки Йолопозаври!
* * *
Ідуть на Бійню покірні Вівці…
І йти їм любо—як заміж дівці!
* * *
Тяжко вчора я робив:
Цілий день байдики бив!
* * *
Завжди дволиким будь, та й годі:
Кожне лице стане в пригоді!
* * *
Утворюють життєві повісті
Невипадкові випадковості…
* * *
Я виконую роль Васала:
Несу Панові лантух сала!
* * *
Небагато треба слів і літер
Щоб означить Все: Все—дим і вітер!
* * *
Ця Планета—тюрма Галактична, затям:
Відбуваємо ми покарання життям!
* * *
До душі собі знайшов щиру працю я:
Кинув оранку—пішов на орацію!
* * *
Пройдисвітова доля—як в перекотиполя:
Куди закотився—там і збагатився!
* * *
Не гордуй, що на коні:
Ще опинишся в багні!
* * *
І не з таких біди навала
Пиху та гордощі збивала!
* * *
Як прийдуть злидні—
То не на три дні!
* * *
Як шляхетна Душа—
Пан і без кунтуша!
* * *
Хоч тугий гаман,--
Та плюгавий пан!
* * *
Як зазнаєш лиха—
Пропаде і пиха!
* * *
Як лиху біду побачиш—
То й багно з’їси й заплачеш…
* * *
Ось навезли багна на плац:
Треба з багна зробить палац!
* * *
Тяжко-важко лихо побороть, гай-гай!
Краще йому вчасно ти запобігай!
* * *
Щоб не вмерти—треба жерти,
Та хоч як жереш—помреш!
* * *
«Не робити—можна жити,
А не жерти—можна вмерти!» (Народне)
* * *
Пожив, нажив букет хвороб,
Намордувався—та і в гроб!
* * *
«Епітафія Ерекції»
Був—козак-заверзак,
Став—як лах… О, Аллах!
* * *
Сиди собі тихо—
Менше буде лихо.
* * *
Не йди туди, де не кличуть,
Бо там дулю в пику тичуть!
* * *
Безнадійний Пияк:
Без горілки—ніяк!
* * *
Є люди-вулкани: живуть собі тихо,
А в Душах таять пломеніюче лихо…
* * *
В Юність не повернеш—
Хоч і гори звернеш!
* * *
Не мруть Якути від цикути,--
Від алкоголю мруть Якути!
* * *
Якби не судилось—не сталося би:
Життя б не було—не було б і журби!
* * *
Без балансу «Альтра» з «Его»--
Не було б у нас нічЕго!
* * *
Негайно дайте Оперу вати,--
Бо йому нічим оперувати!
* * *
Не любив Поль Гетті
На вухах спагетті!
* * *
І знову грядуть Герострати і Хами
З кривавими оргіями і жахами…
* * *
Тирани грають нами лукаво—
Ця гра кривава… А нам цікаво!
* * *
«Слугуй нам—і Бог тебе спасе!»--
Кажуть нам Ченці… Оце і все!
* * *
Там і прибутки, там і гаразди—
Де мудрі люди, де мудрі газди!
* * *
Всім наобрид Я… Але, пробі,--
Я ще бурчатиму і в гробі!!!
* * *
Коли я Обрій наздожену—
Всі Божі Тайни тоді збагну!
* * *
Руйнується хата, старіє і Мати…
Ох, молодість вічну нікому не мати!
* * *
Українець міряв силу з Самураєм:
З ніг його козацьким звалив «самограєм»!
* * *
Усі Вовки—добряки!
Але звідки ці кістки?!
* * *
Людину треба вивчити—
Щоб знати що їй зичити…
* * *
Кожен слухає, в кого вуха є,--
Та не кожен почуте чує…
* * *
Знесла колись Курка єдине яйце—
Та й досі по світі кокоче про це!
* * *
Лікарів цікавлять гроші в гаманці,
А не в нирках наших якісь камінці…
* * *
Сто гріхів, сто провин—
Порахунок один.
* * *
Хто ж те тямить,
Що життя—Мить?!
* * *
«Не жебрай! Щастя—не в грошах!»--
Сказав до Злидня Падишах.
* * *
…А хто темний—
Ах, тотемний!
* * *
Можна вибрать все в оцій Юдолі—
Окрім Неньки, Батьківщини й Долі…
* * *
…А куля—дзінь!—у серце…
Навіщо ж було все це?!
* * *
Складає крила хуга навісна…
Весна вже скоро, Друже мій, Весна!
* * *
Громадою живіть! Вона—титан:
Їй до снаги і труд, і грізний тан!
* * *
Життя—це політ
Шкереберть—у Смерть…
* * *
Цікаво: ми пливем крізь Час,
А чи струмує Час крізь нас?
* * *
Логіка Могола—і пряма, і гола,
І летить стрілою—злою чи незлою…
* * *
Не ворогуй—любов’ю інтригуй!
Не ідеалізуй—аналізуй!
* * *
Одну і ту ж їжу двічі не з’їси:
Що не день—то свіжу у Бога проси…
* * *
--А ми із фірми «Трощи-Ламай!»:
Ума не треба—лиш силу май!
* * *
Що у штанях маємо—
Оте і тримаємо!
* * *
Віджартувалося, відмолоділося…
Й куди пішло воно, куди поділося?!
* * *
Як родився—то затям: Час—несе…
І заплатиш ти життям за Усе…
* * *
О, Життя—жорстокі жорна:
Йде мука—од крові чорна!
* * *
Чия взяла—тому й хвала:
Прославлять мудрим—і Осла!
* * *
Припадають книжки порохнею:
Не римується Правда з Брехнею…
* * *
І брешуть «Праві», і брешуть «Ліві»:
Вони в одному зродились Хліві!
* * *
На що марнується все життя?—
На заробляння на прожиття!
* * *
Халепа відома: не всі в мене вдома!
І годі шукати, і годі згукати!
* * *
Всі фантазії можна здійснити…
Та чи варто кошмаром цим снити?!
* * *
Спробуй, Гуманісте, полюбити
Покидьків, що ладні тебе вбити!
* * *
Який Адам—
Така й мадам!
* * *
Совість—задрипана та драна,
В сльозах давно уже не прана…
* * *
Ми всі у Вічності в полоні:
І Тут, і Там—все в Її лоні…
* * *
Відлетіли лебеді—прилетіли ворони…
Розійшлися з Юністю ми у різні сторони…
* * *
Із ким поведешся—того й наберешся…
З псами я повівся—та на пси і звівся!
* * *
За місце в Пеклі—бої запеклі…
А я збираю дурних до Раю!
* * *
Життя—бридке: я глянув під вуалі…
У мріях жити краще, ніж в Реалі!
* * *
І в майстра Слів немає слів
Для агітації Ослів…
* * *
Щонайшвидше прогресу нації
Досягають у деградації…
* * *
Я збагнув, Юначе: все в цім світі—Наче…
А вітер повіє—і все геть розвіє!
* * *
Закон Єхидства: «А що,--Зась?!
Великий Облизень спіймавсь?!»
* * *
Що ж зостається від життя?—
Купи смердючого сміття…
* * *
Не такої співають, гай-гай,--
Як засвище по спинах нагай!
* * *
Під прапором борні за волю
Приходять у нову неволю…
* * *
Дивні люди, дивні речі:
Порожнеча—в порожнечі!
* * *
Бог велів думки ловить Поету:
Спробуй за хвоста вхопить комету!
* * *
«Напис на дверях»
«Хто йде з добром—заходь сюди,
А хто зі злом—той геть іди!»
* * *
Він боявся жити—і боявся вмерти…
Та не забарився Час його зіжерти…
* * *
--Я не Аферист—
Я—Афорист!
* * *
Не цікавлять Юність досвіди старечі,--
Ті, що Їй були би—ой, ще як до речі!
* * *
Смітник Словес я жваво рив—
І душі Читачам ярив!
* * *
Безмежна Розуму тюрма,
Бо меж в Безмежності нема…
* * *
Єдиний вихід із халеп життя—
Повернення назад—у Небуття…
* * *
Скінчилась Пісня: остання нота…
Життя минуло: яка марнота!
* * *
Іде мій Розум тоненьким лезом:
Праворуч—Безум, ліворуч—Безум!
* * *
Плаче гірко бідна сиротина:
Отака на світі цім гостина!
* * *
Це життя—гостина, жалями відома,
А хто в домовині—той нарешті вдома…
* * *
Одне прибуває—інше вибуває…
А життя, як море, хвилі коливає…
* * *
Час іде—і усе за собою несе,--
І спливає усе, і минається все…
* * *
Вільно кожному жадати—
Та не кожен буде мати.
* * *
Жадай хоч божевільно:
Жадати—усім вільно!
* * *
Вони бідні,--бо ледачі:
Діти ледарської вдачі!
* * *
Од праці на трибуни я тікаю,
А з них—усіх до праці закликаю!
* * *
Вина немає? Не біда:
Хмелить щасливих і вода!
* * *
Життя—мандрівка в Невідоме:
Тут—я в гостях, а Там—я вдома!
* * *
Хижий вишкір—ось їх вишкіл!
Це—по вірі люті звірі!
* * *
Їхня Віра—
Вишкір Звіра…
* * *
На плечах ношу макітру,
А в макітрі—повно вітру!
* * *
О, мене не можна не любити!
І всі мене люблять міцно… бити!
* * *
Життя—це вічний Інститут:
Дурні ми—там, дурні—і тут!
* * *
Вчора з’їдений шмат ковбаси
Вдруге нині уже не з’їси!
* * *
Життя—це вічна Ненасить,
Яку повік не загасить…
* * *
Чисті Ідеї не винні,
Що їх обгидили Свині!
* * *
Добре—не те, що добре починається,
А добре те, що добре і кінчається.
* * *
«Згоріла хата—гори й сарай!»
Життя загине—то підем в Рай!
* * *
Той, хто старший на рік,--
Старший майже на вік…
* * *
Чого-чого,--а сльози лити
Вже Сироту не треба вчити!
* * *
Все приходить звідкись—і кудись зникає…
…І чого Людина у світах шукає?!
* * *
У нас—мати Право має право кожен,--
Та його здійснити не кожен спроможен!
* * *
Споживацько-агресивні мотивації—
Ось двигун звироджування нації…
* * *
Така в нас вдача, такі ми люди:
Само-Ісуси і само-Юди!
* * *
Кума зиркає на кума:
Щось у кума—не та дума!
* * *
Все розлетиться, як на вітрі пір’я,--
Зостанеться лиш стежка в Межизір’я…
* * *
Дві Істоти в Одну сполучитись не можуть:
Лише кількість Істот можуть в світі примножить…
* * *
--Чого жінка біснувата?
Бо охляв мій біс—ну, вата!
* * *
Був кулацюра в гевала добрий…
І полетів я шукати обрій!
* * *
Як дістав синця на лоба—
Знай: це лицарська оздоба!
* * *
Отак собі і маюся:
За голий пуп тримаюся!
* * *
Не потрібні грати щоб когось карати,
Бо карає Фатум лютіше за Ката!
* * *
Поки живий—сиди та їж кутю:
Пісня життя—це реквієм життю!
* * *
Дурбай запекло ліз у пекло,
А як заліз—ой, запекло!!!
* * *
Все добре та прекрасне,
Що бажане та вчасне…
* * *
Де нема з Неба допомоги—
Немає там і перемоги…
* * *
Які посіяли тут гени—
Такі й зійшли аборигени…
* * *
Тих найгірше Бог карає,
В кого розум забирає…
* * *
Якби ж любитись, а не жлобитись,--
То не було би за що нам битись!
* * *
Любов—у цілунку, у лагіднім слові…
Тієї любові потрібно й ослові!
* * *
Бідуєм на землі… А з Неба—
Голос: «Так вам, дурним, і треба!»
* * *
Б’ються дві ватаги у кривавій каші…
Яка переможе—оті й будуть наші!
* * *
Покликання Ката—
За стратою страта…
* * *
Не надавай ваги речам:
Тут все—мана, міраж очам…
* * *
Що запало в Душу—
Те й любити мушу!
* * *
Потонув у меді Я…
Отака комедія!
* * *
Юний Зух не бив мух,
І не ловив гав: бавив юних Пав!
* * *
В жахи заперта Душа дрижить:
І страшно вмерти—і страшно жить!
* * *
Мисливець ніжним не буває:
У вбивці жалості немає…
* * *
Голодному не до краси:
Йому б шматочок ковбаси!
* * *
Жадіб’я—щонайгірша із хвороб,
Що Душу точить, наче грушу хроб…
* * *
Хтось розумом сяйнув у цьому слові:
«Шлюб—то є холодильник для Любові!»
* * *
…А потім життя покаже нам—
Хто зрадить,--хто буде зрадженим…
* * *
Життя мав—блиск і шик!
А вийшов з того—пшик!
* * *
Таке життя: у слові «Люди»
Завжди вчуваєш слово «Юди»…
* * *
Усіх слухай мовчки, кивай головою—
І не будеш битим, ще й сягнеш розвою!
* * *
У Лету нас несе—
Оце і все!
* * *
Щось у голову зайшло чи заїхало—
І жене Поет у світ віршо-віхолу!
* * *
Житейські новини—нові як завжди:
Повсюди—бенкети старої Біди!
* * *
Кинув Сьому—
Та й по всьому!
* * *
Іти на вістря грозам-загрозам—
Це героїзм! А, можливо,--нерозум…
* * *
Зробили купу гною з Трої:
Трощить-ламать вони герої!
* * *
Як щось руйнувать—вони геракли!
А як збудувать—снаги забракло!
* * *
Проливають кров бандити:
Вбивать легше, ніж родити!
* * *
Ми лукавить звикли—
І в цій звичці зникли…
* * *
Які голоси—такі й люди…
Солодким був голос у Юди!
* * *
Героїзм буває різним:
Героїзм—і бандитизм!
* * *
Ні штанів, ані жупана:
Пан—бандит, і ніж—у пана!
* * *
Іду купувати
Собі купу вати…
* * *
Люблять оці панни
Товсті марципани!
* * *
Вона повна фальшу,
Як та щука—фаршу.
* * *
Не хоче Цезар пить отрути…
Гостріть свої кинджали, Брути!
* * *
Різникам—шашлик,
А баранам—гаплик!
* * *
Земне життя наповнюй чином:
Ми лиш у Вічності спочинем!
* * *
Геєнна—щонайліпша гігієна:
Горить в ній нечисть,--виє, мов гієна!
* * *
Без Божої на те волі
Не впаде й листочок долі…
* * *
Видиш—бридиш, а не бачиш—
То за Нею гірко плачеш. (Правда)
* * *
Овва, Саво:
Вкрав кіт сало!
* * *
Скільки не зви золотом багно—
Золотом не зробиться воно!
* * *
Зовні—красень-козак,
А Душею—кізяк!
* * *
Що ми можемо—те й можемо:
Вічне Зло на світі множимо!
* * *
Ба, навіть зорі ковтає Лета:
Ковтне й Тирана, ковтне й Поета!
* * *
Не труди чола і Душі не рань:
Не ступити нам за найвищу грань!
* * *
Тайна Вічності—пітьма:
Не для нашого Ума!
* * *
Життя збіжить, зоставивши дві Дати…
А більше, більше нічого додати!
* * *
Що минуло, Гнате,--
Того не догнати!
* * *
Отакі закони, бачся:
Межи псами—особачся!
* * *
У житті, Юначе,
Завше є «Одначе»…
* * *
Час іде… З тії ходи
Доброго собі не жди!
* * *
Де Ідеологія—
Там і зоологія…
* * *
Всі, хто в путах Ідеології,--
Недалекі до зоології…
* * *
Сенс життя—шукання втілення свого:
Він—Її шукає, а Вона—Його…
* * *
Золотий Гіпопотам:
Пірнув тут,--а вирнув там!
* * *
Хоч яким будеш вірним собакою—
Всеодно будеш битий ломакою!
* * *
Чи є в Презерватива перспектива?—
Помийна яма—рай Презерватива!
* * *
Давно жадає цей Електорат
Кривавих оргій, божевільних страт…
* * *
В усьому ваду знайдеш неодмінно,--
Бо в кожному Плюсі присутній Мінус…
* * *
З Мінусом Мінус перехрестився—
І в результаті Плюс утворився…
* * *
Нівроку Пан упорався:
З’їв отакенне порося!
* * *
Навіть марне у Бога просить:
Невситима Життя ненасить!
* * *
Ох, життя—то хвороба,
Що триває до гроба!
* * *
Де ллється в чарку «Самограй»--
Там Пиякам і любий Рай!
* * *
Цей Тип руйнує Карфагени:
Такі бушують в ньому гени!
* * *
Сумного віку доживаю:
З нудьги—в печаль переливаю…
* * *
…Так я і в Армії стріляв:
У небо влучно поціляв!
* * *
Церковна Миш—голодна та убога,
Зате ж Вона—наближена до Бога!
* * *
Словес багато набалакав,
А добрих справ—як кіт наплакав!
* * *
Усі роботу собі шукають—
Де платять більше та менше лають…
* * *
Всі носять у собі свої скелети:
Ніхто з нас не уникне плину Лети…
* * *
Жив би Елем собі незле,
Якби не мовив Бог «Але»…
* * *
Смішна з вітрами битва—
Смішна і їх ловитва!
* * *
Брехня з Брехнею полюбилась,--
А Правда з Правдою побилась!
* * *
Світ великий, а люди різні:
Заспіваєш не з кожним пісні…
* * *
Брехня Брехні—правду креше,
Правда Правді—щиро бреше…
* * *
Жінкам несіть букети і вінки:
Найкращі наші лицарі—Жінки!
* * *
В чарівні далі іду я радо:
Мене послали на… Ельдорадо!!!
* * *
Жерцям потрібні жертви:
Жерці жадають жерти!
* * *
Закликає Пастир табуни Ослів
Слухати стовухо релігійних слів…
* * *
Обов’язки на світі бувають розмаїті:
Приємні, осоружні, службові і подружні!
* * *
Вічні Воли: Їм без ярма—
І щастя-радості нема!
* * *
Тепер настала Ера Водолія—
І свище Час, як шабля Гамалії…
* * *
Бог накоїв лиха так, що ну!
А скубуть, як завше,--Сатану!
* * *
Краще мати гонорар без гонору,
Аніж гонор—та без гонорару!
* * *
…І досі скачуть хижі Сельджуки
З кривавими мечами крізь Віки…
* * *
Лицарі Сокири і Меча,
Вірні заповітам Ілліча!
* * *
Осли любі Небесам:
На них Єзус їздив сам!
* * *
Ослів благословив з небес Аллах,--
Щоб в Рай Святі в’їздили на Ослах!
* * *
Усіх по черзі убивали—
І всі Вождю аплодували!!!
* * *
Інших б’ють,--а нам байдуже:
Чужий біль чіпа не дуже!
* * *
Життя—це джунглі злі, гай-гай!
Не вір, не бійся, не благай!
* * *
Не супермен, не секс-бугай,--
Звичайний дурень Я—гай-гай!
* * *
Гукнув Кралі Ахмед:
«Ти—солодка! Ах, мед!»
* * *
«Думка Лева Толстого»:
Той не одинокий, кого Лінь скосила:
У Нероби завше помічників—сила!
* * *
Хвала, як і Любов: приємна
Тоді, коли вона взаємна.
* * *
Війна—кривависько… І вічна туга:
І шкода ворога—і шкода друга!
* * *
Ультиматум—
І весь—матом!
* * *
Не будьмо самовпевнені,--
А будьмо Боговпевнені!
* * *
Щезають в засвітах Уми…
Куди усі—туди і ми!
* * *
…І думка у свідомості Глистів:
«Ми живемо—в найкращім зі Світів!»
* * *
Дурні Дурних дурниць учили—
Доки в могилах не спочили…
* * *
Смерть—лише Іспиту вінець:
Це лиш Початок—не Кінець!
* * *
Хто не працює—той жиє:
Вмирає той, хто не жує!
* * *
У Раю заснув я, а прокинувсь—в Пеклі…
І чого ви, Люди, такі злі-запеклі?!
* * *
Важлива в людях політичність,
А не етнічність…
* * *
Все—парадоксальне… Затямив Елем:
Чим більше комфорту—тим більше проблем!
* * *
Кому—любаси, кому—ковбаси,
А кому—чарка та тулумбаси!
* * *
Посіяв Кров---Біду пожав…
Така і доля всіх держав!
* * *
Війни забаглося Панам,--
А помирати треба—нам!
* * *
В лютій Війні, в кривавій каші—
Убивці Всі: й чужі, і наші!
* * *
Воєн гуманних не буває:
Там кожен—ріже і вбиває!
* * *
Нема кому в полі працювати вранці:
Усі мітингують, кличучи до Праці!
* * *
Шукав я суті—маю суть:
Повсюди Злидні лапи ссуть!
* * *
Бездіяльність—злочинна, а чин,
Кожний чин—як не кривда, то злочин…
* * *
Всім не догодиш, далебі:
Годи собі!
* * *
Ми блукаєм пекло-раєм—
У торби печаль збираєм….
* * *
…І в усі часи, в усі епохи
У Собак є спільний ворог—Блохи!
* * *
…Отак вони в шлюбі любенько й жили:
І нарізно спали—і діти були!
* * *
Хто хворий—не боїться вже заражень,
І все віддасть за диво нових вражень…
* * *
Без роботи творчої всі ми не бідуємо:
Вічно щось руйнуємо, вічно щось будуємо!
* * *
Повік без роботи люди не бідують:
Вічно щось руйнують, вічно щось будують!
* * *
Пишання—то його духовний хліб:
Без хвастощів—з нудьги він ляже в гріб!
* * *
Поміж «Хочу» й «Можу»--прірва завше:
В ній і проминає життя наше…
* * *
Віз Історії скрипить у Віках:
Все по наших торохтить кістяках!
* * *
У Історії завжди ми заручні…
Вона вчить нас, але ми кепські учні!
* * *
Учив Мудрий Дурня—диво Небесам:
Зробився Учитель Йолопом і сам!
* * *
Душі потрібна воля—і в тому правда є,
Що Янгол у неволі—Дияволом стає!
* * *
Людським забамбасам немає числа,
Бо своя поклажа в кожного осла…
* * *
Як звіялись Великі в Емпіреї—
Великими здаються і Пігмеї!
* * *
Я—нестандартний витвір Мамки—
І не втискаюсь в жодні рамки!
* * *
Дякую вам пісно,--бо дали запізно,
Дякував би красно,--якби дали вчасно!
* * *
«Думка Леббока»
Життя пригощає нас і медом, і перцем…
Май холодну голову—і гаряче серце!
* * *
Натура в мене—майже свійська:
Я—Чінгізхан, але без війська!
* * *
Цій людині розуму бракує:
Вона всіх на Злобу провокує!
* * *
Чарка долі випилась—люстро розкололось…
Не моє засипалось—та моє змололось!
* * *
…А Страх у Душу змією в’ється:
Чого боїшся—те і стається!
* * *
У кожної Верстви свої Ікони,
Свої звичаї і свої закони…
* * *
Кожен Диктатор має Свободу на умі:
Він завше за Свободу—ув’язнену в тюрмі!
* * *
Хоч ти їх бий, хоч ти їх ріж,--
А Барани все пруть під Ніж!
* * *
Життя—це клуб рахуб,
А смерть—це склеп халеп…
* * *
Де межують Ява й Неява
Жоден мудрий не знає—Овва!
* * *
Чи є десь межі у Яви—
Ні я не відаю, ні ви!
* * *
Безліч Світів є у Яви—
Та спробуй-но те уяви!
* * *
Порожня міднолоба голова:
Яка у ній акустика чудова!
* * *
Що для Хижака є Травоїд?—
Всього лиш сніданок чи обід!
* * *
Масні та хтиві, мов коти,
А за покликанням—Кати!
* * *
Людина—звір, людина—твар,
Лиш тільки має свій Буквар!
* * *
--А Завтра може й зовсім не настати:
Паліть усе сьогодні, Герострати!!!
* * *
Дістав я од Небес Благую Вість,--
Що все на світі йде Коту під хвіст!!!
* * *
Лежать мечі в музеях,--та в мечах
Пожад Убивства злого не зачах!
* * *
Не додають нам розуму книжки:
Нас учать лише Долі тумаки!!!
* * *
Життя моє—до смерті поспішає…
І думка ця завжди мене втішає.
* * *
--Цілувать Тебе ще?!
О, солодка беще!!!
* * *
Дівчина, що вміє смачно готувати,
Може знайти мужа з вмінням споживати!
* * *
Овва, мій Братіку, овва:
Війни без збитку—не бува!
* * *
--Уздрів я в дзеркалі старе Мавписько:
Хоч плюнь межи очі—хоч вріж по писку!
* * *
Понадійсь на Божий Рай—
А потрапиш у сарай!
* * *
Цьому Нерону бракує Трону…
Хутчій на нього вдягніть Корону!
* * *
Гроші, золото, слава—це усе промине…
Вічним дивом Любові подивуйте мене!
* * *
Я хворію цим життям—і живу в провині…
Та одужаю—коли буду в домовині!
* * *
Отакі гостини в Долі-вередулі:
Кому—булки з медом, а кому—лиш дулі!
* * *
Пригощає щедро Доля-вередуля:
Цьому—з медом булка, тому—з маком дуля!
* * *
Кожному є простір, кожному є воля—
В межах тої клітки, яка зветься «Доля»…
* * *
Як щастить—не йдуть рідненькі,
А як лихо—то й до Неньки!
* * *
Гукнув Поет: «О, люба Весно!»
…І понесло його словесно!!!
* * *
--Знов маю прочуханку:
Не вдовільнив Коханку!
* * *
Біда Біду тягне та ще й біденят…
Та й скубуть з нас пір’я, як із каченят!!!
* * *
Ісуса не минула гірка Чаша…
І нас не оминає Чаша наша!
* * *
Збили з пантелику—та й товкли по Лику:
Трапив же я здуру в халепу велику!!!
* * *
Дістаються Воликам задарма
Лиш на шию хомути та ярма!
* * *
Видно Істину лиш на відстані,
А зблизька мужі—всі у чарах Лжі…
* * *
До Зірок—з болота Розум поривається…
Це зусилля марне—Життям називається!
* * *
Слово—це щонайгостріший ніж:
Зопалу по Душах ним не ріж!
* * *
Життя—це Божий дар, життя—це Божа дань,
Це Чаша Насолод, наповнена Страждань…
* * *
Чого на світі лиш не буває!
Бува, що й п’яний пісень співає!
* * *
О, Розчарування—надгробок Ілюзій!
Стою на могилі—і сльозами ллюся…
* * *
«Нісенітниця»
--Цікаві на Душі бувають часом стани:
Близькі до ковбаси—далекі від сметани!
* * *
Для когось—це Догми,
А для когось—Хохми!
* * *
Бідо моя, Бідо, де ж тебе дівати?!—
Отак вік з тобою й мушу бідувати!
* * *
Дике життя трущоб:
Бодай його та щоб…!!!
* * *
Синя шкіра в Татя аж:
Скрізь на ньому—татуаж!
* * *
Поки живу на світі—нічим Душі не згою:
За все треба платити ціною дорогою…
* * *
Попадали таланти—Геракли і Атланти:
Не ураган шалений—звалив їх Змій Зелений!
* * *
Життя все місить своє тісто…
Радіє Смерть—бо є що їсти!
* * *
…І як завжди—з найкращих поривань
Залізли знову ми в смердючу твань!
* * *
З усього вийдуть мистецькі штуки,--
Якщо потрапить до Майстра в руки!
* * *
Скажи правду у вічі—
І одержиш межи очі!
* * *
Підвладна Доля Небесам…
Одначе борсайся і сам!
* * *
Нехай Душа часу не гає:
Ледачим Бог не помагає!
* * *
Я Душею—Космополіт:
Батьківщина моя—Велесвіт!
* * *
Кохання щире—зерно золоте:
В сухих, пустельних Душах не росте!
* * *
Я всі можливі перейшов світи…
А далі—що? А далі, Боже,--Ти!
* * *
Недовго щебечуть всім нам солов’ї…
Тож будьте люб’язними, любі мої!
* * *
Вибирай—не вибирай:
Що б не вибрав—все не Рай!
* * *
Що є Пішаки для Королів?!
Їх ніхто й ніколи не жалів!
* * *
Він щедрим був Начальником: сам крав—
Та й інших за крадіжки не карав!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814190
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.11.2018
Гриціан Загарбузянський:
«Фразарій»
( Розмаїті Думки із Грицькової Торби )
* * *
За Правду карають сучасники,
А за Брехню—нащадки…
* * *
Плин Часу не залежить від справності Годинників…
* * *
Час іде і тоді, коли стоять Годинники…
* * *
Іноді вірними залишаються тому,
Що не випадає нагоди зрадити…
* * *
Можна Батьківщині служить і в Чужині,--
Можна буть Чужинцем і на Батьківщині…
* * *
Усі «Святі» Писання—редагував Лукавий…
* * *
Кривавий Меч,--кривава й Ліра,
Що прославля розбій Війни…
* * *
Ніякий лік не порятує
Того, хто нищить сам себе…
* * *
Ніхто не врятує того,
Хто сам себе нищить нещадно…
* * *
Два Йолопи згукаються—і через океан!
* * *
Дурні Світ завойовують силою Зброї,
Мудрі—силою Розуму…
* * *
Одні—ледве волочать свій хрест,
Інші—ледве несуть сите черево…
* * *
В Юди кандидатів—аж кишить!
А в Ісуси—щось нема охочих…
* * *
Ясноока людина: ані думки в очах!
* * *
Світла голова: ні тіні думки!
* * *
Працював головою: чолом бився об мур!
* * *
«Думка Бріджіт Бардо»
Слава—це коли вас знають всі,
Кого ви і знати не хотіли б!
* * *
«Думка Шопенгауера»
Ми здавна звикли називати Долею
Сукупність нами вчинених дурниць…
* * *
Парадокс: людину вбити—злочин,
А мільйони вбити—вже героїка!
* * *
Світле майбутнє Отари—Шашлик!
* * *
Пастухам—шашлик, а баранам—гаплик!
* * *
Баран-герой: пре на шампур!
* * *
Історія Людства—це хроніка
Убивств і пограбувань…
* * *
Вожді замовляють музику,
А платить за неї—Народ….
* * *
Гріхи Вождя—своєю кров’ю
Завжди спокутує Народ…
* * *
Цілком довіряти—можна лиш мерцям…
* * *
Версій можливого—безліч,
А дійсність—лише одна…
* * *
Усе може статись—та не все стається…
* * *
Роби що-небудь—і що-небудь вийде!
* * *
Живу абияк—і виходить абищо!
* * *
Не всі діти добрі та людяні,
Та всі добрі люди—дитинні…
* * *
Халтура—з роками стає старим мотлохом,
А шедеври—антикваріатом…
* * *
З безсмертним Злом боротись можна—
Лише примноженням Добра…
* * *
З тих, що вклоняються Тирану,--
Зручніше голови стинать…
* * *
Вклоняйтеся Тирану: так зручніше
Стинати ваші голови з плечей!
* * *
Розум—це те, що нам допомагає
Продовжувать безглуздо існувать…
* * *
Життя—задля продовження життя,
Халепа—для продовження халепи…
* * *
В шлюбі Ідеалізму з Реалізмом
Зродитись може—тільки Скептицизм…
* * *
Всі війни починаються—в умах,
Кінчаються ж—руїнами у душах…
* * *
Всі починають як борці за Волю,--
Але кінчають як Її тирани…
* * *
Ніщо так не об’єднує людей—як спільна Дурість…
* * *
Старі—своїх дурниць вже наробили,
Тепер час помилятись молодим!
* * *
Якщо є десь отара—Бог пошле й різників!
* * *
Страх є найбільший тиран
І найпідліший злочинець…
* * *
Чим менше розуму—тим більше гонору…
* * *
Деколи щастя саме в тому,
Що не в усьому нам щастить…
* * *
Натури людські не міняються,--
Міняються тільки часи…
* * *
Життя—як пікнік на Етні…
* * *
Вулкани часом флегматичні,--
Але до певної хвилини…
* * *
Вулкан вгамовувать—безглуздо:
Він сам вгамується в свій час…
* * *
Інтуїція—містичне око Розуму…
* * *
Молитва—це Енергообмін з Богом ( З Космосом…)
* * *
Щоб насправді полюбити Бога—
Треба закохатись в цілий Світ…
* * *
«Думка Філософа»
Чим більше зростає коло наших знань,--
Тим більше зростають незнання кордони…
* * *
«Жарт Генріха Гейне»
--З дурнем я думками обмінявся:
Тепер він—мудрець, а дурень—я!
* * *
--Головне—створити імідж мудреця,
А думки розумні—вже тобі припишуть!
* * *
--Головне—створити імідж мудреця,--
А думок розумних наскубеш у когось!
* * *
Удосконалювати Світ часто беруться—Виродки…
* * *
В юрбі самотність веселіша,
Ніж самота на самоті…
* * *
Ліліпут на плечах Гулівера
Часто хворий на манію величі…
* * *
Письменник без книжок—як хмара без дощу…
* * *
--Прогрес: п’яте колесо до воза—
Сьогодні зробилося кермом!
* * *
--Пряники—для обраних, а батіг—для всіх!
* * *
В гонитві за життям—немає часу жити…
* * *
Держава, де нема міцної влади,--
Пожива для сусідів-хижаків…
* * *
Під прапором Патріотизму
Зручно всі злочини ховать…
* * *
Не побачивши біди чужої,--
Не збагнеш, який щасливий ти…
* * *
Темрява—приховує обличчя,
Зате душі наші виявляє…
* * *
«З думок Лао-Цзи»
Потворність—це краса, що нам не до вподоби,
Ну, а краса—потворність, що до вподоби нам…
* * *
Вічних мурів немає, але є довговічні…
* * *
Зачерепашеним у Час—немає виходу для нас
З Епох фатальних наших…
* * *
«Думка Сент-Евремона»
Де немає щедрих—там нема і вдячних…
* * *
«Думка Сміта»
Правду любить починають
Тоді, коли кривди зазнають…
* * *
«Думка Арістотеля»
Найгірша потвора—озброєна Несправедливість…
* * *
--Нелюдів значно менше, ніж людей,--
Інакше б ми не звали себе Людством…
* * *
Закон Єхидства—найдієвіший
З усіх законів світових… (Тобто—Закон Підлості)
* * *
Політика—справа одвіку брудна,
Але дає чисті прибутки вона…
* * *
Історія—збірник бувальщин
І вигадок про Минуле…
* * *
Егоїзм—злий батько Кривд,
А Жадібність—їхня мати…
* * *
В романі головне—пролог і епілог,
А зміст—можна у назві прочитати!
* * *
Життя—транзитний шлях
З Нізвідки—у Нікуди…
* * *
За чужий кошт—і скнари щедрі!
* * *
…Цим людям я не вірю---та і годі:
Бо всі вони—щось крадуть при нагоді!
* * *
Сутність життя нашого—це те,
Чим нас тут згадають після смерті…
* * *
Умерти—встигнеться завжди:
Ти ще в житті зроби щось Добре!
* * *
Мій Бог—мене прощає,
І критику сприймає,--
Бо в серці Добрий Гумор
Мій Бог Любові має!
* * *
…А найбільше хочуть
Щоби Їх любили—
Ті, хто зневажає і не любить нас!
* * *
…Ще колись в дитинстві
Мене звали—«Чурка»…
…Що ж тепер вам треба
Із мене,--як з Турка?!
* * *
Всіх тисне Жада Помсти, як лещата,--
Бо Кривди ми не вміємо Прощати!
…А Помста---нову Кривду сіє знову…
І Знищення—бере Світ за Основу!
* * *
Творчість безкінечна, як Життя,--
Як Любов, яка Життя народжує..
* * *
…Отак і чинять Кривду—так-то:
«Де-Юре»--так!—Не так—«Де-Факто»!!!
* * *
Довго Тих на Світі Бог тримає,
Хто Любов до Всіх у Душі має…
* * *
Не будіть Злом у мені Гніву—
І любі будете мені ви!
…А збудите—Біда моя:
Не буду любим вам і Я!
* * *
«Думка Конфуція»
…Хто в гніві й злих думках
Постійно пробуває,--
Той труїть всіх довкруж--
І сам себе вбиває!
* * *
…Минув Кривавий, Злий, Жорстокий Вік—
І жаль дивитись на його Калік!!!
* * *
…Не страждає в Старості, сивій, наче дим,--
Тільки той, хто Звідси пішов молодим!
* * *
…Ми у своїм лишаємось Минулім,--
Неначе ті Актори—у Кіно…
І в Пам’яті лиш тільки не заснулій
Нам знов Його дивитися дано…
* * *
…А Думка—мов Жар-Птиця:
Хапай Її за хвіст!
…А, як вхопить не встигнеш,--
Забудеш Її зміст!
* * *
…Життя пролітаєм, наче ті Комети…
І лиш Бог те знає—які в життя Мети…
* * *
«Зітхання Старого Грицька:
…Ох, то зла й гірка образа в Старості,--
І така їдка, як в очі—дим,--
Коли постарів ти уже тілом,--
А в Душі—зостався Молодим!!!
* * *
«З Арабської Мудрості»
…І всім Падишахам, і Феллахам—
Всім нарівно Смерть дана Аллахом!
* * *
Народ, який не має території,
Свою Вітчизну носить у Душі…
* * *
Філософія Кочівників:
«Після Нас—хоч голий степ!»
* * *
Мовчання приховувать може
Будь-яку точку зору…
* * *
У слові—суть Промовця проясниться,
І лиш Мовчання—завше таємниця…
* * *
Талант—цінує і чужі Таланти,
Нездари—завше ненавидять їх…
* * *
Ісуси і Юди, Моцарти й Сальєрі---
Вічні Персонажі в кожній новій Ері…
* * *
…Де вже там чуже поцінувати—
Тим, хто не цінує і свого!
* * *
Той, кому не жалко і свого,--
І чуже не може пожаліти…
* * *
Хоч нема чого соромитись,--
Та нема чим і пишатись!
* * *
Варварство сильніше за Цивілізацію:
Адже нищить легше, аніж будувати!
* * *
Не нарікай на Долю! Пам’ятай:
Комусь у цьому Світі іще гірше!
* * *
Хто вдячний Минулому,--того
І Майбутнє привітає вдячно…
* * *
Життя—дає поживу вічній Смерті,
Смерть—очищає місце для Життя…
* * *
Якби ми вічно жить могли,--
З нудьги б, напевно, вмерли!
* * *
Важлива не кількість, а якість життя…
* * *
Між Потвор свої зразки краси…
* * *
Потворність завжди жадає
Стати зразком краси…
* * *
Істинна велич—скромна,
Нікчем’я—жадає фанфар…
* * *
Алітерація Життя:
Цинізм Цілує Цноту…
* * *
Квітує талантами наша земля,--
Бо щедро угноєна ними…
* * *
Без дурної істерії мас—
Не було б Історії дурної…
* * *
Головне—створити Істерію,
А вже там—Сокирі вільний хід!
* * *
Перша зброя Жінки—усмішка,
А остання—сльози…
* * *
Флірт—це зброя цивілізованих Амазонок…
* * *
Нікчемне—галасливе, величне—мовчазне…
* * *
Якби омріяне одержав—чого ж би я тоді жадав?!
* * *
Вирубати сад недовго,--спробуй виплекать його!
* * *
Всі брешуть: дехто—іншим, а дехто—сам собі…
* * *
В житті важливо не «Що», а «Як»…
* * *
Він завше брехав,--навіть кажучи правду…
* * *
Наймилозвучніша у світі мова—рідна…
* * *
Люди ремствують—коли бідні,
І нудьгують—коли багаті…
* * *
Занудливість—сестра таланту Бюрократа.
* * *
Дурневі—мало й океану,
А мудрому—й краплини досить…
* * *
Правду про інших сприймати легше,
Ніж гірку правду про нас самих…
* * *
Вічна неохайність—їх родинна риса…
І не варто свиням свинством дорікать!
* * *
Хтось—будує, хтось—перебудовує,
А ще хтось—руйнує все підряд…
* * *
Чим менше розуму у нас—
Тим більше героїзму…
* * *
Погано, що минає усе добре,
Та добре, що й погане все мина…
* * *
Смерть—одужання після хвороби,
Що усі називають «Життям»…
* * *
Є люди-Плюс, і є люди-Мінус:
Їх мішанина—і є Народ…
* * *
Що заслужив у цім житті,--
Те в іншому й одержиш…
* * *
Один вчинок—красномовніший
За мільйон порожніх слів…
* * *
Зло є деколи добром,
Тільки вчиненим невчасно…
* * *
Всім Душам—добре на Тім Світі…
Ну, а життя—це шанс зробити,
Щоб добре всім було й на Цім…
* * *
Дурість—це вічний двигун Людства,
А Розум—зламане гальмо…
* * *
Цікавий факт медичний: навіть П’явка
До злих людей гидує присмоктатись!
* * *
--Чого «Святі Писання» всі повні протиріч?
--Бо люди ще не вміли брехати бездоганно!
* * *
--Якщо виходить все «Не Так»,--
Значить, «Не Так»--і є Нормально!
* * *
Бабрання у Вічному Болоті
Та Вічна Гризня біля Корита,--
Ось і вся «Життєва Боротьба»!
* * *
Любов—це трагедія Душі,
Яка надає Душі безсмертя…
* * *
«Чиясь Думка»
--Найбільша Брехня—це Правда,
Яку розуміють збочено…
* * *
--Кохання—це торжество
Уяви над Інтелектом…
* * *
--Ціляться у Зло,--але удари
Зазвичай влучають у Добро…
* * *
--Правда—зла, отруйна і гірка!
Солодка—лиш мить Її пізнання…
* * *
Ми не можем вигадать того,
Чого у Світах десь не існує…
* * *
Жити вічно—безумна Ідея,
Бо життя—це хвороба: лиш йолоп
Може вічно хворіти жадать!
* * *
Доля—як дружина: наче й вибираєш,--
А однак до шлюбу Суджену ведеш…
* * *
--Не вкинув ні зерна в казан,--
Та й каже: «Варись, Кашо!»
* * *
--Я каші зроду не варив,--
Я лиш її заварював!
* * *
--Ой, варив я воду—та й заварив кашу!
* * *
Історія—жінка. Історик—
Натхненний Її косметолог…
* * *
--До зелених чортиків допився…
А, може,--це Інопланетяни,
Мешканці Світів тих Паралельних?!
* * *
Кожному від Бога—свій шматочок Щастя,
І свій чималенький лантухан Біди…
* * *
Цікаво звучить: «Мужчина»!
Муж Чина—Чоловік Дії!
* * *
Кіт Максиміліан—мишачий Робесп’єр!
* * *
--Йолоп—не той, хто не знає,
А той, хто й не хоче знати!
* * *
--Живу зі страху: боюся вмерти!
* * *
--Злочинність без влади—це просто Злочинність,
Злочинність при владі—то вже Правосуддя!
* * *
Божа Душа складається з мільярдів наших Душ…
* * *
Винагорода Королів—невдячність…
Чи варто лізти в панцир Жанни д’Арк?!
* * *
Культура—штука розмаїта:
Можна й багно возвести в культ…
* * *
--По-справжньому сміється тільки той,
Хто знає, що Життя—це гумор Смерті…
* * *
Все, що смішне у цім житті,--
Те глибоко трагічне…
* * *
Наша щирість, на жаль, кінчається
Хижим вищиренням зубів!
* * *
Невчасність усього—ось лихо Світу!
Добро, яке невчасне,--то є Зло…
* * *
Сім’я—це у Вічність триваючий Я…
* * *
Цілунки—вияв ніжної Любові…
Але ж і Юда цілував Христа!
* * *
--Спатологічно хворий Тип:
Все хоче спати й спати!!!
* * *
Бог сотворив Світ—і цим утішивсь:
Критиків-бо в Нього не було!
* * *
Люцифер був перший критик Бога,--
За те Його й скинуто з Небес:
Критики Володарі не люблять!
* * *
--Всі спішать Кудись… Лиш я—
В Нікуди мандрую…
* * *
Теоретично—ми в Раю!
Практично—ми у Пеклі…
* * *
Одружилися Теорія і Практика—
І зродили сина—Гіркий Досвід…
* * *
Ідеології засмічують нам мізки,--
Та їх Життя чудово прочищає:
У Нього є міцний залізний йорж!
* * *
Наполегливий завжди чогось досягне…
Але чи того, чого жадав?
* * *
--А що цікавить вас: Процес барвистий,--
А чи нудний і сірий Результат?!
* * *
Неможливого немає… Але в нас
Надто вже обмежені можливості!
* * *
Життя складається завжди
З невипадкових випадковостей…
* * *
Інколи досить замовкнути—
Щоби тебе почули…
* * *
Там, де всі галасують,--найкраще
Чутно тих, які мудро мовчать…
* * *
--Прости нам, Боже, все те Зло,
Що ми чинити не хотіли!
* * *
Супер-пильні люди: розп’яли
Ще раніше, аніж зогрішив я…
* * *
Мудрі воюють Розумом,
Дурні воюють Кров’ю…
* * *
Мудрі не воюють з ворогами:
Мудрі роблять так, щоб вороги
Самі одне одного вбивали!
* * *
--Не певні ми у завтрашньому Дні:
Яким воно там буде—оте Дно?!
* * *
--Робота—це святе: не руш Її!
* * *
Чи є мудрим лантух, напханий книжками?!
* * *
Лікарі лікують нас від наслідків,--
Тільки Смерть лікує від причин!
* * *
--Я мислю,--отже, я—Елем!
І не втекти від цих проблем!
* * *
--Блукаю між людей, мов Привид:
Багато з них для мене вмерли—
І я помер для багатьох…
* * *
О, скільки екзальтованих фантазій!
А вислід, як завжди,--банальний секс!
* * *
Якщо людина полюбляє мучитись,--
Від мук її не варто рятувать…
* * *
Грішні Святі---і святі Грішники,--
Як добре Зло—і зле Добро…
* * *
Вони шукають свого ворога,
А ворог їхній—в них сидить!
* * *
--Для чого копичать?—Для розграбування!
Для чого грабують?—Задля накопичень!
* * *
…Вони вічні Раби: ланцюги їм аби!
* * *
Дивний парадокс: всі сатаністи
Божим прикриваються Ім’ям!
* * *
--Ланцюги, в які хочеш когось закувати,
Про всяк випадок спершу на себе примір!
* * *
Жінкам завжди видніше: лиш вони
Народжують і геніїв, і дурнів…
* * *
Чому не вклоняйся—вклоняєшся Богу,
Бо в Божих Світах в кожнім атомі—Бог!
* * *
Чужі успіхи завше надихають іти,
Йти до Обрію вперто—і своїх досягти…
* * *
Радієш смерті конкурента?—
Дарма: тепер на черзі ти!
* * *
У какофонії життя виводить кожен своє соло…
* * *
Гори-палай, щоб іншим було тепло,--
Не перетворюй тільки Світ на Пекло!
* * *
Викликають в мене захват і повагу
Ті жінки, що мають мудрість і відвагу.
* * *
Зі Старості ніколи не глузуй:
Ще невідомо—яким сам ти будеш,
Якщо до літ похилих доживеш!
* * *
Соціально небезпечний
Той, хто любить лиш себе…
* * *
«Думка Сократа»
--Я знаю тільки те, що ніц не знаю,
А інші всі—не знають і цього!
* * *
Одна справа—ерудиція, інша справа—мудрість.
* * *
Того, хто не вміє, ще можна навчити,
Але не навчити того, хто не хоче…
* * *
Все Минуле й Майбутнє—складники Вічночасу,
Що ніде не зникає, а триває завжди…
* * *
Хтось десь нас любить… І ця думка
Нам зігріває все життя…
* * *
Поганих народів немає,
А виродки—в кожного є…
* * *
Сьогодні для нас—ніби щось несутнє:
Ми живемо в надіях на Майбутнє!
* * *
«Думка Ніцше»
--Хочеш себе помножити мільйонно?—
Шукай Нулів,--шукай собі ослів!
* * *
Ми ніде не запізнимось,--бо
Все життя йде за розкладом Долі…
* * *
Життя—то велика Іронія,
А смерть—то великий Сарказм…
* * *
--Що,--наївся нині,--хлібом розкидаєшся?
Іще прийдеш завтра кинуте шукать!
* * *
…А були ж, нівроку, і у нас побіди!
«По»--товкло по ребрах, а по спинах—«Біди»!
* * *
Немає серця без жадань,
А хто жадає—той страждає…
* * *
Живу на борг—і віддаю
Лиш те, що в Бога позичаю…
* * *
Не усе те добре, що для нас лиш добре,
Але все те добре, що добро для всіх!
* * *
Якби зле було в Царстві Смерті,--
Повернувся би звідти хтось…
* * *
Світом керує енергія Думки:
Те, що уявлене,--здійснене вже…
* * *
Любіть! Накликайте Любов’ю Любов,
Бо Зло—тільки Зло програмує…
* * *
Вчинки—раби наших Думок:
Вони виконують їх волю…
* * *
У голосі людини бринить її Душа…
* * *
--Доброта народжує Здоров’я,
Вдвох вони народжують Любов,
А Любов народжує нам Щастя…
* * *
В кожному Зле—є щось і Добре,
Як в кожнім Добре—щось є Зле…
* * *
«Чиясь Думка»
--Щастя—поганий спостережний пункт,
Бо з нього Лих майбутніх не побачиш!
* * *
«Думка Імператора Траяна»
--Краще злочин без покари,
Ніж покара без вини…
* * *
«Ч. Д.»
Обставини Долі сильніші за нас:
Хто бореться з ними—трапляє у рабство…
* * *
Вилаєш друга—і маєш ворога,
Похвалиш ворога—і маєш друга…
* * *
Життя—це вічна Гра,
Де Смерть—єдиний виграш…
* * *
Люди розуміють лише тих,
Що існують у тотожних вимірах…
* * *
Поплач—та й посмійся над власним плачем,--
І сміх відсіче твоє лихо мечем!
* * *
--Під суд потрапив,--але чим
Я завинив?!
--Тим, що потрапив!
* * *
--У пастку можна лиш війти,--
А з неї вже тебе виносять!
* * *
…Людину, що падає в прірву,
Уже не хвилює вбрання…
* * *
Я здатний закохатись у Красу,--
Але любити можу тільки Розум…
* * *
Знати все на Світі ми не в змозі,--
В змозі лиш не знати Усього…
* * *
«Приреченість», «Невідворотність», «Фатум»---
Ось ключові слова всього Буття…
* * *
…Нікчемність Убивць лиш підкреслює
Усю велич їхніх Жертв…
* * *
Нам не дано майбутнє Людства знати,--
Інакше б ми жахнулись—і не мали
Ілюзії свого хисткого щастя…
* * *
Майбутнє вже відбулось,--
Та ми про це ще не знаємо…
* * *
Життя—дорога у Безмежність:
Скільки не йдеш—немає меж!
* * *
--Всі на світі люди—вівці Божі…
А декотрі—Божі барани!
* * *
Бог є скрізь, бо Світ увесь—Твір Божий:
Що не полюби—в усьому Бог!
* * *
«Чиясь Думка»
--Дурнів на світі безліч,--бо дітей
Роблять не фахівці, а дилетанти!
* * *
--Непідкупна у мене душа!
…Бо ніхто не дає ні гроша!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«З Єврейської Мудрості»
* * * Не засуджуй ближнього—поки
Сам не побував на його місці.
* * * Навіть там, де нема людей,
Залишайся завжди Людиною.
* * * Кого не люблять люди—
Того і Бог не любить,
* * * Гріх приходить в дім як гість,
А стає—Господарем.
* * * За Брехню голосує більшість,
А за Правду—лиш одиниці…
* * * Правду любить тільки той,
Хто брехати не любить…
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«З Античних Думок»
* * * Гнів—короткочасне божевілля.
* * * Деколи мовчання красномовніше,
Аніж голосні, дзвінкі слова.
* * * Той, кого усі бояться,--
Мусить сам боятись всіх.
* * * Великий звір, не ображаючись,
Слухає гавкіт дрібних псів…
* * * Найгірше рабство—бути
Рабом своїх жадань.
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Думки Звідусіль»
* * *
Другий шлюб—це тріумф
Сподівання над досвідом.
* * *
В житті найчастіше ми спостерігаємо
Тріумфи Глупоти над здоровим Глуздом.
* * *
Лестощі—це вміння схвальним тоном
Говорити жінці саме те,
Що вона сама про себе думає.
* * *
Атомна Бомба—винахід, що може
Всі винаходи Людства припинить…
* * *
--Я не знаю—куди варто йти…
Але знаю—куди йти не варто!
* * *
Дзеркало—не обдурює: дуримо ми себе…
* * *
Преса—це щире дзеркало життя,
Але і дзеркала криві бувають…
* * *
«Думка Юрія Афанасьєва»
--Історію у нас «пишуть» не як історичне Знання,
А як різновид пропаганди своїх політичних Ідей…
* * *
«Думка Аденауера»
Всі ми живемо під одним небом,
Але горизонти—у всіх різні.
* * *
«Думка Марти Граймз»
Ми не знаємо—Хто ми,--допоки
Не побачимо на Що ми здатні.
* * *
«Ч.Д.» Той, ким ти народився,--це дар Божий,
Той, ким себе зробив,--це твій дар Богу.
* * *
Убивство в собі Людини—Законами не карається.
* * *
Не можна вбити в собі Людину,--
Якщо Людини в тобі нема…
* * *
«Ч.Д.» --«Святі Книги» треба читати бездумно:
Хто збагнув їх сутність—став Єретиком…
* * *
«З Думок Роберта Інгерсолла»
* * * Жоден чоловік з почуттям гумору
Не бував засновником релігії.
* * * Праведний Бог—це найшляхетніший
Витвір фантазії Людини.
* * * Вже такий у Теологів звичай:
Живих бити—кістками мерців.
* * * У школі шліфують каміння—
І знищують Самоцвіти.
* * *
«З Думок Фредерика Бегбедера»
* * Люди з добрими намірами
Якраз і стають Чудовиськами…
* * Найчастіше Кохання убиває Нудьга…
* * Ми любимо лиш недосяжне:
Те, що досягли,--вже нудне…
* * *
«Думка Дрю Беррімор»
…Коли життя нас ставить на коліна—
Це є чудова поза для Молитви…
* * *
«Думка Оскара Уайльда»
Гірше нездійснених бажань
Лиш їхнє здійснення буває…
* * *
«Альфонс Карр»:
* * З двох друзів—лиш один є другом іншого.
* * Кожен собі хоче мати друга,--
Та ніхто не хоче бути другом.
* * Смертну кару можна відмінити,--
Якщо пани Вбивці почнуть першими…
* * Щастя—це кількість тих нещасть,
Яких вдалось уникнути…
* * Щоб заробить на прожиття—
Потрібно працювати,
Але щоби розбагатіть—
Треба щось інше вигадать…
* * *
«Ч.Д.»
Завше так: здається молодим,
Що життя лиш з них і почалося,
А старим здається навпаки—
Що з відходом їх воно й кінчиться…
* * *
«Василь Ключевський»:
Одружуються—на надіях,
Заміж ідуть—за обіцянки…
* * *
«Йоганн Нестрой»:
Дві найгидкіші Сестри:
Цензура та Інквізиція.
* * *
«Фрідріх Ніцше»
Жінка—це друга помилка Бога…
* * *
«Марк Твен»:
* * Світ нічим тобі не зобов’язаний:
Він до тебе ще тут існував.
* * Принцип «Мовчання—золото»
Вигадали шантажисти.
* * Моногамія—це коли маєш
Одну жінку і одну коханку.
* * Абсолютна Моральність: Заборонено Все!!!
* * *
«Вольтер»:
* * Вся сила жінок—у слабкостях чоловіків.
* * *
«Аркадій Давидович»:
* * Чоловіки воюють, а жінки ділять трофеї.
* * *
«Ч.Д.» Найгідніші Кохання—найнещасніші в нім…
* * *
«Зигмунд Графф»:
Дружба—мистецтво дистанції,
Кохання—мистецтво близькості.
* * *
«Афра Бен»:
Досвід Адама і Єви: надмірна людська цікавість
Загрожує втратою Раю…
* * *
«Бернард Шор»:
--Я не хочу бути мільйонером:
Я лиш хочу жити так, як він!
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
--Аж три дулі! І всі—з маком!
* * *
Не відає жінка кого несе в лоні—
Людину чи нелюда злого…
* * *
Дитя, зачате без Любові
Добра у світ не принесе…
* * *
Так хотів їх відмити… Та де там!
Сам зробився брудним, як свиня…
* * *
Все могло би інакшим бути,--
Якби іншими були ми…
* * *
Любов до жінки так і перла з нього---
У вигляді образ і стусанів…
* * *
Налітали—убивали, ґвалтували…
Чим пишатись?! Вся Історія—це Кров…
* * *
Без вироку Долі не гине ніхто…
* * *
Де зберігаються сюжети
Нездійснених життів і мрій?!
* * *
Потік Свідомості—не режисується…
* * *
У поїзда вибір не вельми широкий:
Або йти по рейках—або під укіс…
* * *
«Ч.Д.» Часто наша доля залежить від тих,
Хто навіть не знає що ми десь існуємо…
* * *
…Дурні люди з Наслідками боряться,
І ніхто не бореться з Причинами…
* * *
…У світі «Так»--усе одвіку Так!
У світі «Навпаки»--все Навпаки!
* * *
Чужі мови нам немилозвучні:
Тільки Рідна—наймиліша нам!
* * *
Хто зв’язався з Дурнями—
Сам стає дурним…
* * *
…Минуле—це труп, який ми
Волочимо скрізь за собою…
* * *
Розвиток техніки знецінює
Зусиль фізичних героїзм…
* * *
Минуле—фільм, в якому зняті ми,
Сучасне—фільм, в якому ще знімаємось…
* * *
--Я на селі—перший парубок:
Першим завжди б’ють мене!
* * *
Хвороби—це кари за те,
Що ми не живем згідно з Богом…
* * *
І в Катів є своя Віра,
Та ця Віра—в Бузувіра!
* * *
Славетна чи ганебна—а вже така, як є:
Історію, як Матір,--ніхто не вибирає…
* * *
Всі генії на світі—це Співавтори:
Головний Автор всіх шедеврів—Бог!
* * *
Там, де немає кращого,
Там і погане—гарне…
* * *
Ідеал—сукупність ідеальних рис,
Якої на світі просто не існує…
* * *
Що не достигло—те доспіває,
А що доспіло—вже загниває…
* * *
…Поки ми доростаємо до розуміння інших,--
Вони себе колишніх—уже переросли…
* * *
Одні—створюють Зразки,
Інші—їм наслідують,
Одні—йдуть собі вперед,
Інші—вслід за ними…
* * *
Чим більше в тобі глупоти,--
Тим більше пихи-погорди…
* * *
Це селище Чванівка:
Палаци Олігархів!
* * *
…Він людина геть парадоксальна:
Спершу—зрадив, потім—врятував!
* * *
Усе гарне—поки зір не побачить кращого…
* * *
…З різних точок зору—різний краєвид…
* * *
--Наш курс—на новий ракурс!
* * *
Радість в серці—хвилинна гостя:
Вічна мешканка в нім—Печаль…
* * *
Якби не світло добрих людських Душ,--
Було б на світі темно, як в могилі…
* * *
Правда—одна. Та безліч Її інтерпретацій…
* * *
Дай Багатому Совість—і він зробиться Бідним!
* * *
…Відчував себе Ягням жертовним—
І тому на всіх Вовком дививсь…
* * *
…Так непомітно зраджують, голублячи…
Аж гульк: і ти вже виснеш на Хресті!
* * *
Більше за всіх одержує
Той, хто найменше просить…
* * *
«Гуморинка з преси»
--Чи можна їсти «Вовчі ягоди»?
--Та їж: Вовк знайде собі інші!
* * *
Чим пишніше весілля—тим убогіший шлюб…
* * *
--Хочеш по пиці діставать за гроші—
Йди в Боксери!
* * *
Є і на багно свої гурмани!
* * *
Суть—коротка: в довгій фразі нівелюється вона…
* * *
--Апологети кривавих оргій,
Надійде черга конати й вам!
* * *
Так легко зненавидіть—з надмірної любові…
* * *
Приборканий Вогонь—такий чарівний…
Та він—дикун: пильнуй за ним, пильнуй!
* * *
Істинно твоє ніхто не вкраде,
Бо твоє—лиш тіло та Душа…
* * *
Бог контролює ситуацію:
Дай хабаря за гріх—і дій!
* * *
Для жінки Бог—в мужчині,
А для мужчини—в жінці…
* * *
Хочеться дітям стати дорослими…
Раді б дорослі стати дітьми!
* * *
Щоб людині вірити,--потрібно
В чесності її переконатись…
* * *
Де нема великого—там і мізер—велич!
* * *
Кожна Випадковість—дочка Закономірності…
* * *
Насолода—в обіймах жінки,
Щастя—в обіймах творчості,
А спокій—в обіймах Вічності…
* * *
Щойно отримаєш бажане—
І вже бажаєш нового…
* * *
Комусь—день народження,
А комусь—день смерті…
І немає свята—одного для всіх…
* * *
Ми—лише падаючі зорі:
Любімось, поки летимо!
* * *
Молитва—це магніт енергетичний,
Що благодать притягує до нас…
* * *
Велів кожному з нас Творець Вічний: «Люби!
Не вмикай у собі Генератор Злоби!»
* * *
Марне життя,--якщо не заслужив
Ти від людей Подяки… Та ще гірше,--
Якщо від них Прокльони заслужив!
* * *
Альтруїзм—це Егоїзм, що спрямований назовні…
* * *
Щонайбридкіші з людських рис—
Жадіб’я, Хамство і Невдячність…
* * *
Не нарікай на Долю, бо Вона
Над іншими збиткується ще гірше!
* * *
Заробляєш—на їжу, а їси—для життя,
А живеш—невідомо навіщо…
* * *
Посередня людина: ні біла, ні чорна,
А така собі—сіра: ні се, ані те…
* * *
Не знають і вожді шляхів до Щастя:
Вони лиш удають, що знають їх…
* * *
Двічі в одну воду не війти,--
Але можна влізти в ті ж помиї…
* * *
Ніхто нам не влаштує кращий похорон,
Ніж наші щирі, вірні вороги…
* * *
Тільки Доля відає—коли
Свято перетвориться на тризну…
* * *
Нема, нема без єдності Народу—
Є лиш отара для чужих Офір…
* * *
Совість робить людину бідною,
А торгівля Нею—збагачує…
* * *
Торгівля Совістю—то справа прибуткова…
* * *
Імена чиїсь—на осокорах…
Де всі ті, що вирізьбили їх?!
* * *
…А цікаво знати: хто складає людям
Фантасмагоричні сценарії снів?!
* * *
Сни—найзагадковіші країни,
У яких буває Розум наш…
* * *
Шельмишановний Пан…
* * *
Три етапи відчуття після Революції:
Ейфорія, Здивування і Розчарування…
* * *
Смерть—це великий Оптиміст:
Це між двома Життями міст…
* * *
--То для непевних—я непевний,
А для всіх певних—певний Я!
* * *
Важко в пащі крокодила
Залишатись Оптимістом…
* * *
На Усе в житті зусиль не вистачить:
Зосереджуй їх—на Головному!
* * *
Якщо Обставини змінить не можна,--
До них потрібно пристосуватись…
* * *
Друзі пізнаються у біді,
Недруги—у щасті пізнаються…
* * *
Той, хто прагне когось принизити,--
Той принижує сам себе…
* * *
Посіяли вітер—жніть бурю, не плачучи!
* * *
Не бори Минуле—борись за Майбутнє:
Виховуй Онуків, а не Дідів сивих!
* * *
Минуле—не зміниш: працюй,
Щоб кращим зробилось Майбутнє!
* * *
Дивись у Минуле—і учись
Яким не повинне буть Майбутнє!
* * *
Чесний політик—це те саме,
Що і повія чесна…
* * *
Секс без Кохання—як страва без солі…
* * *
Вічна Цнотливість: життя—без вжиття…
* * *
Хто низ не провітрює—в того
Провітрюється голова…
* * *
«Думки з Преси»:
* * Дітей цікавить—звідки все береться?
Дорослих же—куди щезає Все?!
* * Поки Краса врятує Світ,--
Потвори Його знищать!
* * Що таке Оптимізм?—
Просто брак Інформації!
* * Великий Розум часто
Є з домішком Безумства!
* * Для інших ми створюєм Правила,
А ось для себе—Винятки!
* * Останній Дурень—той, хто Дурням
Доводить, що не Дурень він!
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Зробити можна Все! Питання: в Ім’я Чого?!
* * *
Психологія Кочівників:
«Після Нас—хоч голий Степ!»
* * *
…Це—окрадені Долею!—В них нічого нема:
Ані мудрості жити,--ані мужності вмерти!
* * *
…Цей чоловік—людина пересічна:
Змахнув мечем—і навпіл пересік!
* * *
Життя—це Іспит на звання Людини…
* * *
--Я був Іриністом—як любив Ірину…
Та став Юліанцем: закохався в Юлю!
* * *
«Гнидам Хрущовим та Ватутіним»:
…Не про Вітчизну вам ішлось в Добу Криваву,--
А лиш про Черево своє та власну Славу!
* * *
«Фрейзі Віктора Глущенка»
--Співа Душа: знов на Горілку просить!
* * *
«Гуморина з Преси»:
--А ким ти працюєш, Красуне?
--Дояркою: дою Козлів!
* * *
Ясновидці—то є такі люди,
Які ясно бачать, що у світі
Довірливих Дурнів—аж кишить!
* * *
--Бережіть цю Землю, Богом дану:
Згубимо—Бог іншої не дасть!!!
* * *
Закон Мовчання, Закон Омерти:
Вуста стулити—лягти і вмерти!
* * *
Ігору «Тополі»…
…Є Лицарі, з якими пішов би і на смерть,--
І Гниди є, з якими мені і жить—Огидно!
* * *
Не шукай Учорашнього дня,--
Живи Нинішнім: Нинішній Завтра
Учорашнім і стане якраз!
* * *
Брешеш—коли брешеш,--але брешеш
І тоді, як Правду замовчиш!
* * *
…Угорі—Безмежжя, унизу—Безодня:
Чи летіти вгору—чи падати вниз?!
* * *
Добро і Зло—сполучені навіки:
Скільки Добра у світі—стільки й Зла!
* * *
О, Вічність,--золотий Гіпопотам!
Ковтне тебе: був Тут—і гульк!—вже Там!
* * *
…Подививсь нарешті Правді в очі,--
А з них усміхається Брехня!
* * *
Скарб, що людям не дарує Радості,--
То німий, намарний, мертвий Скарб!
* * *
Юно молоділося—любилось-раділося…
І куди ж пішло воно, де ж воно поділося?!
* * *
--Я не Одист,--я Пародист:
Поет Іронії й Печалі…
* * *
Обставини життя щомить міняються,--
А заодно і змінюємось ми…
* * *
Чим кволіше фізичне Тіло,--
Тим сильніший у ньому Дух…
* * *
Не поневолюй тих, кого ти любиш:
Птах Щастя у неволі не живе!
* * *
«Жарт із Преси»
--На весілля ми свиню зарізали…
--А чим завинила та тварина,
Що два Дурні здумали побратись?!
* * *
Краса гарного Обличчя—мертва
Без аури доброї Душі…
* * *
…Якщо Серце сказало: «Люблю!»--
Любить мушу Тебе—мою Душу!
* * *
Дурість, яка звичкою стає,--
Вже для нас Традицією є!
* * *
Християнство вигадали Юди—
Саме ті, що зрадили Христа…
* * *
Поезія—це кровотеча з Душі:
Із Болю та Сліз Поет пише Вірші…
* * *
Є у Світі дві речі Безмежні:
Божа Мудрість—і Дурість Людська!
* * *
…У кожнім з нас існує Звір,
Що зветься Егоїзмом…
* * *
Бажань завше більше,
Ніж справніх потреб…
* * *
Намагайся не чинить того,
За що тобі потім буде сором…
* * *
Зморшки—це малюнок всіх доріг життя,
Що зафіксувались на обличчях наших…
* * *
Що таке Доля?—Програма життя,
Яку змінити не можна…
* * *
«Думка Марата Башарова»
--Вір у своє лихо—будеш бідувати,
Вір у своє щастя—і воно прийде!
* * *
Лояльність, Співчуття, Жалість і Ніжність—
В загальній сумі це і є Любов…
* * *
Випрохана ласка—вже не ласка,
Не Любов, що вилита з Душі…
* * *
Все життя Людини—пошук Бога
І до Бога страдницька дорога…
* * *
…Краще вмерти шляхетним Лицарем,--
Аніж вижить огидним Псом…
* * *
Дивитись—мало: треба іще—бачити!
І мало—бачить: треба й розуміти!
* * *
--Якщо ріжеш Правду в очі,--
Можуть врізати між віч!
* * *
…Поки одне Лихо я збуваю,--
Ще два нових собі набуваю!
* * *
Усі плоди з Дерева Пізнання
Вічно точить Сумніву Хробак…
* * *
Чим більше на світі Дятлів,--
Тим менше Хробаків Сумніву…
* * *
Найкращий подарунок—
Розмова з Любим Другом…
* * *
У кожного в житті є свій Зоряний Час,--
Але до нього шлях—крізь чорно-хмарні ночі…
* * *
Що без Любові можуть Гроші дати?—
Лише можливість у комфорті скніть!
* * *
Будь-яка Дурниця стає модною,--
Якщо її вчинить наш Кумир!
* * *
І Сталін, і Мічурін були Садівниками:
Мічурін—садив яблуні, а Вождь—людей в ГУЛАГ!
* * *
Як Юність невблаганно стає Зрілістю,--
Так і Кохання з часом стає Звичкою…
* * *
«Груба «Музика Слова»:
--Мав скарби я дивні в Серці…
Та у Гніві—скарби всер ці!
* * *
--Боже, порятуй мене—від мене!
А від інших—якось я втечу!
* * *
--Врятуй нас, Боже, від «Захисників»,--
А Ворогам самі дамо ми раду!
* * *
Наше Слово—програмує Світ,
Слово—начакловує нам Долі…
* * *
…Не дорікайте Богу за те, що все не краще,--
А дякуйте за те, що все—іще не гірше!
* * *
…Вони брешуть так часто,--що віри
Вже і в Правді ніхто їм не йме…
* * *
Найславетніші—ті, хто робив свою Справу,--
Робив чесно повік—і не мріяв про Славу…
* * *
До смерті у бою—я готувався…
Лиш кулі від «своїх»--не сподівався!
* * *
…Дякувати пізно тим, хто вже у Небі:
Поспішай віддячить тим, хто іще Тут!
* * *
«Моїм Благодійникам»:
…А ваша Ласка, мої Хороші,--
То Скарб, дорожчий за усі Гроші!
* * *
…Я не знаю зовсім в Світі цім коштов’я,
Яке би зрівнялось цінністю з Любов’ю!
* * *
Найшвидше будь-яка робота
Виконується—у думках!
* * *
…Де вже з такими на Грозу іти:
Вони прибиті Зляком—навіть в Тиші!
* * *
Слова—то ще не Вчинки, але Вчинки—
То вже найкрасномовніші Слова!
* * *
Життя—це вічний шлях до Обрію:
Іди вперед! Зупинка—Смерть!
* * *
«Саркастичне»
…Таке від Бога щастя на цьому Світі є:
В одного—віднімає, а іншому—дає!
* * *
Завтрашній день—це, власне, день вчорашній:
Ти впевнишся у цьому—Післязавтра!
* * *
--Народився Дубом?—Не журись:
Дуб—це також цінна деревина!
* * *
…Не знищилися ще корони Цезарів—
І мечі Брутів—не заіржавіли!
* * *
Лишенятко треба душити в колисці,--
Поки ще не виросло з нього грізне Лихо!
* * *
Жуйно-пийна Тварина,--а, бач:
Хоче Слави! Їй—Славу собач!
* * *
Відлітають птахи в далеч невідому…
Скільки з них живими вернеться додому?!
* * *
Кара для Ледачого—робота,
А для Працелюба—бездіяльність…
* * *
…Ця людина—Сміттєкопичка:
І її божок—молох—Мотлох!
* * *
Наша Совість—це єдина книга,
Яку прочитає в Небі Бог…
* * *
--Завше кожен з нас має право,
Та нас тягне чомусь—Наліво!
* * *
Не вір Гадюкам! Навіть тим,
Яким отруйні вирвав зуби…
* * *
Брутальність і Ніжність—усе в Світі є…
Дай, Боже, щоб кожен трапляв на «Своє»!
* * *
Де Любов та Згода—там і Щастя врода,
Там не осоружно, де живеться Дружно!
* * *
…Як швидко Майбутнє Минулим стає!—
І зойкнути ми не встигаємо!
* * *
Порожнеча не є порожньою,--
Бо собою по вінця повна…
* * *
--Не б’ю навіть пальцем об палець,--
Бо я економлю Енергію!
* * *
Любов—це те, що змушує собі робити зле,--
Аби на Світі іншим хоч трохи стало краще…
* * *
--Я теж Осел,--але Учений:
Вже гірко навчений життям!
* * *
Книга Плагіатора: «Видране із Творів»…
* * *
Щось хотіти—усі можуть,
Та не всі можуть могти!
* * *
--Ти—мені, а я—тобі:
Або—в пику, або—в Душу!
* * *
Золото люди часто підробляють…
Багно—нема потреби підроблять!
* * *
Навіть вмерлі друзі нас не покидають:
Вони завше поряд—в паралельнім Світі…
* * *
Гнівом—ворогів собі намножиш,
А Любов’ю—завоюєш Світ…
* * *
За певних обставин добро стає злом,
А зло може стать благодаттю…
* * *
Щоби міняти щось в житті—
Когось потрібно ображати…
* * *
…Жадаєш собі щастя?—То роби
Щасливими всіх інших—і прибуде
Щастя того сторицею тобі!
* * *
«З Думок Сенеки»:
* * Думка про Біль нас мучить
Гірше, аніж сам Біль…
* * Через тисячу принижень
Він доліз до Верховини…
А там—люта холодина…
Чого прагла ця людина?!
* * Найболючіші для нас образи тих,
Кого ми найбільше серцем любимо…
* * Все, що пройшло,--вже не страшне:
Лякає те, що нас чекає…
* * Майбутнє—невідоме нам,
А тим, хто буде жити в ньому,
Минуле це, де ми живем,
Так само буде невідомим…
* * Допоки не зробиш спроби—
Не знаєш на що ти здатен…
Усім для самопізнання
Потрібне випробування…
* * Ніколи не заздри щасливим:
Ще лихо до них не прийшло!
Життя ж бо, по суті,--сумне,
Й нікого Біда не мине…
* * Не журімось,--бо немає
В житті вічного нічого:
Якщо Біль нас не покине,--
То ми підем геть від нього…
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
…Ненавиджу Ревність, ненавиджу!
…А чому би не приспільнить нам
Ще когось до нашої Любові?!
* * *
…Зачарувався?—То побудь у чарах:
Розчаруватись—встигнеться завжди!
* * *
Політика—це мистецтво солодких Розчарувань…
* * *
…У Варави—завше хата скраю,
А в Ісуса—Хрест посередині…
* * *
…Китаєць Китаянці жваво сова…
Наше життя—реальність тимчасова!
* * * *
--Не псуйте свята Душі моєї—
І я вам вдячно не зіпсую!
* * *
Треба вміти вчасно зупинятись,--
Щоб до Прірви врешті не дійти!
* * *
Людство тримає—Хлібороб,
Бо він Усіх годує!
* * *
Катастрофа: б’ються
Двоє впертих «Его»!
* * *
Лінощі—це крематорій Енергії,
Прах міліонів нездійснених Справ…
* * *
Де немає енергії Духу—
Там нема і енергії Тіла…
* * *
…Гріх—не дати Голодному хліба,--
Коли хліб цей у тебе—цвіте…
* * *
«Думка Тіма Кокі»
…Фантазія та уява—три четвертини Сексу…
* * *
…І розсипалось на порох
Все, що з пороху зліпилось…
* * *
Ми можемо знати де ми народились,--
Та не в змозі знати—де ми помремо…
* * *
--І хто сказав, що Я—не Йолоп?!
Я й сам такого не казав!!!
* * *
«Любі» діти Егоїзму—
Чорні Ревнощі та Заздрість…
* * *
…Найкраща похвала—коли тебе
Злі вороги похвалять мимоволі…
* * *
…Невичерпне вичерпать не можна,--
Як і невмируще годі вбить!
* * *
Нелюбов—народжує Потвор,
Що не знають Жалості й Любові…
* * *
Може, Світ загине, може, нас не буде…
Та поки живі ми,--Людьми будьмо, Люди!
* * *
Уява і Ява—завжди в Душі:
Ми в двох Світах існуєм паралельно!
* * *
Всі ми живемо життям подвійним:
Одним—тим, яким живем реально,
А іншим—в Уяві живемо…
* * *
«Думка Наталії Фатєєвої»:
--Прожити треба так, щоб, як вмиратимеш,--
Було не сором за своє життя!
* * *
Все Мистецтво—Корона, оздоблена
Самоцвітами наших Страждань…
* * *
Щасливий той, хто тішиться Осяжним,--
Бо Неосяжне нам не осягнуть!
* * *
…Наявна Інформація утворює Світогляд…
* * *
Все і негайно Життя дать не може:
Все і негайно—дає тільки Смерть…
* * *
Солов’я не годують Байками:
Солов’ями—годують Байки!
* * *
Найбільше Однодумців має той,
Хто взагалі не думає нічого!
* * *
Пам’яті Убитого Олеся Бузини…
…Куля в чоло—останній Аргумент,--
Коли у Опонентів нема вже Аргументів!
* * *
…Чим більше в цьому Світі ми чинимо Добра,--
Тим менше залишається місця у нім для Зла…
* * *
Чим більше в Світі чиниш Добра,--
Тим менше місця у нім для Зла…
* * *
Чого боїшся—те до себе кличеш,
І маєш собі те, що іншим зичиш…
* * *
Цілеспрямована Думка здатна робити дива:
Якщо ти Щастя Всім зичиш,--Щастя й тебе осява…
* * *
…Якби жадав я грошей,--мав би їх,
Але шукав я—Мудрості й Любові,
Та це—дуже великий Дефіцит:
Кривавиться без них Віками Світ…
* * *
…Сердюки пана Гетьмана: бач,--
Які пики в них Злі та Сердиті!!!
* * *
--Мордуюсь, як Дурний!
--А чого—«Як»?!
* * *
Минуле—це мрець, який душить живих…
* * *
За гріхи Минулого—сплачує Сучасне,
За гріхи Сучасного—сплатить Майбуття…
* * *
Життя—Горіння! А Горіння—
То є повільне Спопеління…
* * *
«Гуморинка з Преси»
--Іван убив Осла…
--Та він—злий Братовбивця!!!
* * *
У Трагедії кожна дрібниця
Набуває трагічного значення…
* * *
Королі—лишень маріонетки:
Гвардія вирішує усе!
* * *
Не журися минулими бідами:
Їх без ліку попереду ще!
* * *
Здалеку—ворона, а зблизька—лелека..
Може стати щастям—та біда далека!
* * *
Є поразки, кращі, аніж перемоги,
І є перемоги—гірші, ніж поразки…
* * *
Ворога, що вмер, та не скорився,
Поважають більше, ніж того,
Хто покірно Зрадником зробився…
* * *
Світ—безмежний, але годі в нім
Десь від Смерті власної сховатись…
* * *
Деколи Вірність—лиш відсутність
Зручного випадку для Зради…
* * *
«Ч.Д.»
Найкращий спосіб збутися Спокуси—
Це добровільно здатись Їй в полон…
* * *
Ідеальні люди—саме ті, що про ідеали і не мріють…
* * *
…Найвірніші Батьківщині ті,
Що ніколи Їй не присягались…
* * *
--Я не просто баламут,--
Я—баламутант!
* * *
Кохання—теж неволя… І тому
Солодке лиш тоді, коли взаємне…
* * *
Так було, так є, так буде—у віках:
Стоїть Світ весь, добрі люди,--на Жінках!
* * *
Не цікава людям чужа гірка Мудрість:
Для всіх здобуває Мудрість—власна Дурість!
* * *
Усіх Правдолюбство прикрашає,
Та, на жаль, здебільшого—Синцями!
* * *
«Ч.Д.» …Скільки любиш ти людей—
Стільки й тебе люблять!
* * *
Комусь доля—рястом, комусь—геть сліди…
Щастя—йде до щастя, біда—до біди!
* * *
Входиш у цей Світ завжди безвинним,--
Та не вийдеш з нього вже невинним!
* * *
Ніяка охорона не врятує
Того, кого сам Бог не збереже…
* * *
Краса—не врода, а чарівне
Сяйво Гармонії в Душі…
* * *
Те, що Юність має як дарунок,
Старості—й за гроші не купить…
* * *
Старість—це дитинство кволе,--
Тільки зовсім посивіле…
* * *
Навіть птахи не хочуть вити гнізда
Біля осель лихих та злих людей…
* * *
…Він і сам собі добра шкодує,--
А що вже про інших говорить!
* * *
Пам’ять Нащадків—це єдине місце,
Де можем після смерті жити ми…
* * *
--Головне—вхопить за хвіст Жар-Птицю:
А крила вже легко обскубти!
* * *
«Ч.Д.»
Одруження—це Жінці найвищий комплімент!
Але, на жаль, буває він часто і Останнім…
* * *
«Жартівлива Гра Слів»
--Клептоманія—це що: Язиком клепати,--
А чи Клепки в голові третьої не мати?!
* * *
«Нікчемному Політику»:
--Як в Халепу завести—то це Ти!
А як вивести—то ось: «Нехай хтось!»
* * *
…Злочини—часто провокуються
Якимись кривдами життя…
* * *
Рівноправ’я: усі мають право,--
Та мають можливості не всі!
* * *
Не втрачайте гумору!—Хто втратив,
Той життя своє у злості стратив!
* * *
Знання—завжди обмежені,
А Неуцтво—безмежне…
* * *
Найлютіші Тирани—учорашні Раби…
* * *
…І в Ім’я розп’ятого Ісуса—
Єзуїти розпинають Світ!
* * *
Щонайвідчайдушніші з людей—
Ті, кому вже нічого втрачати…
* * *
Старість—це пора, коли у нас
Усе щонайкраще—вже позаду,
А усе найгірше—ще попереду!
* * *
Чим швидше з цього Світу заберешся,--
Тим менше журби-лиха наберешся!
* * *
Всі одружуються з любові—
До Співшлюбця, або до грошей…
* * *
--Закохався в чарівну Цірцею—
І свинею зроблений за це Я!
* * *
Є сто доріг,--та всім одна дорога:
Куди би ти не йшов—ідеш до Бога!
* * *
Якщо Дурні щасливі у дурості,--
Не робіть же щасливих нещасними:
Не вчіть Розуму їх, Вчителі!
* * *
Є у Людства два ворога: це
Його Розум—і його Глупота!
* * *
Дехто—має Дещо, дехто---Щось,
А ще дехто—має Неабищо!
* * *
Їдять—по-різному,
А гидять—всі однаково!
* * *
«Жарт із Преси»
--Робота—це Святе: не руш Її!
Лежи собі—та слухай солов’ї!
* * *
--Жінка—це живий витвір мистецтва:
І кохать Її—мистецтво теж!
* * *
«Думка Льюіса Керолла»
--Планета—крутиться… А, отже,
Щоб залишатися на місці,--
Вічно біжи, біжи вперед!
* * *
«Дитячі Загадки із Преси»:
--Що не існує, але має назву?
--Ніщо!
* * *
--Чим закінчується Усе?
--Літерою «Е»!
* * *
--Що має Усе на Світі?
--Назву або Ім’я!
Ххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
«Думка якоїсь Єврейки»:
--Талмудичне мислення—це вміння
Вивернути все собі на користь,--
Навіть аргументи супротивника!
* * *
Душа, яку зґвалтовано хоч раз,--
Скаліченою буде вже довіку…
* * *
--Моє щастя залежить від щастя Усіх:
Я не можу щасливим буть в нещасному Світі!
* * *
--Якби Бальзак був щирим Українцем,--
То Він замість «Шагреневої Шкіри»
Видав би твір «Шагреневий Шмат Сала»!!!
* * *
Найдорожчий скарб—Радість,
Подарована Друзям…
* * *
«Думка Академіка Павлова»
--Біль—це ланцюговий пес Здоров’я,
Що нас попереджує: «Увага!—
Щось ув Організмі негаразд!»
* * *
«Думка Клода Лелюша»
--Бог—це найбільший серійний Убивця!
* * *
Влада, що Народ не захищає,--
Мусить захищатись від Народу!
* * *
«Грузинське Прислів’я»
«Добрі—вмирають від розриву Серця,--
Саме тому, що в них це Серце є!»
* * *
Краще чесний ворог,--ніж зрадливий друг…
* * *
--Якщо Аморальність посідає Трон,--
Вона і стає для всіх Мораллю…
* * *
«Думка Шопенгауера»
--Національна солідарність—це коли
Один поранений,--а всі кричать від болю…
* * *
На омріяне—не сподівайся: несподіваного чекай!
* * *
Ісус і Цезар—завше лиш одні,
А Юд і Брутів—завше легіони…
* * *
--Якщо твої твори хтось краде—радій:
Отже, вони чогось варті!
* * *
Людина—це її конкретні справи,
А не фізичний вигляд і слова…
* * *
…Усе—ніколи, ніколи, ніколи…
А спохопишся—вже і Ніколи!
* * *
--Ви класиків читаєте?
--Читаю!
--А яких саме Авторів?
--Себе!!!
* * *
--А ви Класику читаєте?
--Ні!—Я сам Її пишу!!!
* * *
Оптиміст—хто вірить у життя
Після цього злого Існування…
* * *
Якщо Бог не живе в Душах ваших,--
Не шукайте у Храмах Його!
* * *
Експансія не зна зупину:
Це принцип вічності Життя…
* * *
Бог нам Енергію дає, яку бере від нас:
Без Колообігу цього спинився б Вічночас…
* * *
Не всі люди в Світі—Вівці Божі:
Декотрі з нас—Божі Барани!
* * *
В Бога Світів безліч—не сягне нам зір’я:
Ніц для Нього втрата одного Сузір’я…
* * *
Бережім цю Землю, Богом дану:
Згубимо—Бог іншої не дасть!
* * *
Демократія завше вагітна
Майбутньою Диктатурою…
* * *
Демократія народжує Анархію,
А Анархія—розвалює держави…
* * *
Які тато з мамою—таке й дитя вродиться:
«Яблучко від яблуні—недалеко котиться!»
* * *
Ні зусиль не варто витрачать, ні слів:
Повік не здружити з Левами Ослів!
* * *
Чотири Дійові Особи Світу:
Великий Хам,
Великий Жлоб,
Великий Кат,
Великий Дурень…
* * *
--П’ю з горя…
--А яке ж у тебе горе?
--Та ось таке: не можу кинуть пить!
* * *
Де є Кохання—там не треба хмелю:
Любов—сама в собі,--хмільне вино!
* * *
«Думка Аль-Маарі»
--Краще вже самотність,--ніж поганий друг…
* * *
…Ще і ведмедя дурні не вбили,--
А його шкуру вже розділили!
* * *
Краще бути найгіршим з кращих,--
Аніж бути найкращим—з гірших…
* * *
Порожнеча—може в собі щось вмістити,
В Повноту—вже годі щось нове вмістить…
* * *
--Якщо ваш мундир геть заплямовано,--
Кажіть усім, що це є камуфляж!
* * *
Вожді—несуть свій важкий Хрест,
А ми за них—Відповідальність!
* * *
Якщо—ніколи, ніколи й ніколи…
То виходить уже—що Ніколи!
* * *
Той, хто сіє Розбрат,--пожинає Лихо…
* * *
Безумці всі ті, що будять темні інстинкти Юрби…
* * *
Поети—це Совість Людства,
А Совість—завжди болить…
* * *
Щирих патріотів бачу обмаль,
Зате шовіністів—повен світ!
* * *
«Ч.Д» --Усі богослови світу—або несвідомі йолопи,
Або свідомі пройдисвіти…
* * *
--Найперша умова мого Щастя—
Щастя усіх тих, кого люблю!
* * *
Нам завжди найпотрібніше те,
Що бува непотрібним і зайвим…
* * *
Що таке Життя?—Мандрівка із колиски—в домовину:
Певна кількість розмаїтих «придибенцій» і «халеп»…
* * *
Блиск розуму довговічніший,
Ніж юної вроди блиск…
* * *
Деколи аплодують від радості,
Що оратор нарешті замовк…
* * *
Парадокс: Святий Дух—і не в дусі!
* * *
--Працював головою—пробивав лобом стіну!
* * *
«Каламбуризм»
--Дай добрий лантух Ворогу вати:
Може, не буде ворогувати?!
* * *
Уміти жаліть і прощати—
Це й значить—уміти любить…
* * *
Братня Любов—підносить нас до Бога,
А Ненависть—штовхає в прірву Зла…
* * *
--Кожна Цеглина мріє впасти на голову Генія!
* * *
Два щонайпідліших Зрадники—
Байдужість і Боягузство…
* * *
Гній—не смердить, а пахне
Майбутнім урожаєм!
* * *
Як певно цілишся—не завше влучиш,
А як не цілишся—часом влучаєш!
* * *
Щастя було так багато,--що воно Лихом стало!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812447
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2018
Гриціан Загарбузянський:
«Віршований Вінегрет»
* * *
--«Зоряного часу» я не мав,--
Зате був у мене «Гарбузовий»:
До яких дівок не женихався—
Від усіх із гарбузами пхався!
* * *
«З Ніколая Дорізо»
Популярність—зрадлива й лукава,
Вже така в неї вдача—Овва!
Найвірніша дружина—це Слава,
Та, на жаль, вона завше—Вдова…
* * *
…Всього один-єдиний штрих,--
Але мені вже годі:
Всі вони зраджують своїх—
І крадуть при нагоді!
* * *
Я люблю життя веселе,
Молоду ясу світів…
Лиш ненавиджу душею
Життєрадісних Катів!
* * *
«Хробаччі Епітафії»
Невтомно свою грушу
Завзятий Хроб точив:
Наповнюючи шлунок,
У Вічності спочив!
=хххх=
Героїчно Хробак точив грушу—
І при їдлі віддав Богу душу!
* * *
Вилинялі, вицвілі, ніякі,--
Вигаслі, як попіл по вогні…
А мені—яскраві, сяйно виті,
Полум’яні до душі мені!
* * *
Епіктет ще колись радив:
«Краще вибери собі
Вік недовгий—але чесний,
Аніж довгий—та в ганьбі!»
* * *
Всі ми трохи брешемо й лукавимо
На оцьому торжищі ошук,--
І щедротно Бога свого славимо
За те, що усе нам сходить з рук!
* * *
Ще Лев Толстой дав заувагу—
Він був не дурень, далебі:
«Перш, ніж казати людям правду,--
Навчись казать її собі!»
* * *
Усім враз не догодити—
Ковдра доль квітчаста:
Кожен має своє лихо—
Та і своє щастя!
* * *
Хто горить—той зрештою згорає:
Попіл по собі лиша вогонь…
Щастя абсолютного немає—
Дай мені ілюзію його!
* * *
Якщо захочеш водночас
Стонадцять справ зробить нараз,--
Лиш розум свій пригнобиш—
І жодної не зробиш!
* * *
Що надбаєш—колись втратиш,
Та й жалями Душу кай…
Все на світі—тимчасове:
Ні до чого не звикай!
* * *
Не піддавайся чарам Ідеалу,
Бо він далекий завше від Реалу,
І марних мрій наївно не плети,--
Бо станеться не так, як мрієш ти!
* * *
У юначі роки—ще не знаєш,
А в старечі—уже пізно знати,--
Бо нічого вже не повернути,
І нікого вже не врятувати…
* * *
Не радій—коли хата горить у сусіда,
А пожежу хутчіш поспішай заливать,--
Бо вогонь на твою перекинеться хату:
Тільки Дружба нас може усіх врятувать!
* * *
Життя—це травлення:
Одних—у шлунках інших,--і тривання
Через розмноження Істот
Цього взаємо-споживання…
* * *
«Закон Єхидства»
…Мені жить хотілось—коли вбити
Мене лаштувалися Кати…
…А тепер мені потрібно вмерти—
І ніхто не хоче помогти!!!
* * *
З одвічним Злом боротись можна
Лише примноженням Добра,
Бо чим Добра на світі більше—
Тим менше місця в нім для Зла…
* * *
Неможливо знищить Зло—
І лишитися невинним:
Той, хто бореться зі Злом,--
Врешті сам стає злочинним!
* * *
Світ не покращає повік—
Погіршати лиш може…
Не стане Богом Чоловік—
Всіх Вічність переможе!
* * *
Подяка Пану Богу
За щастя феєричне,
Подяка і за лихо—
Що лихе те не вічне!
* * *
Вибуваючи зі Світу,
Не журімося, панове:
Десь у Вічнім Колобізі
Нам життя судилось нове!
* * *
Смерть—неуникна… І байдуже
Хто буде катом—Час чи Ніж:
Помреш тоді, коли судилось,--
І не раніш, і не пізніш!
* * *
Саме життя—вже є чиєсь убивство:
Тварин, птахів і риб, зерна і зіль…
Та без потреби—не вбивай живого,
Не руш його усміхнених весіль!
* * *
Світ розпочався не вчора—
Від міліонів ще літ:
Репнула «Скриня Пандори»--
Лихо поперло у Світ!
* * *
Доки Світ оцей стояти буде—доти
Люди житимуть у радості й журі,--
Й не залишаться ніколи без роботи
Хлібороби, лікарі та гробарі…
* * *
--Носило мене в Засвітах далеких—
Та й занесло у Світ… Оце і все!
Тепер чекаю Божого Лелеки,
Який мене геть звідси віднесе!
* * *
Не може зупинитися конквеста,
Не може зупинитися життя,--
І ми у Світ приходимо щоразу,--
Чекаючи у Засвіт вороття…
* * *
Що має бути—не минути,
Що має статись—те гряде,--
І не подінеться від цього
Ніхто, ніколи і ніде…
* * *
…Дайте підлим рабам владу—
Підлих матимем панів:
Ще шляхеттям споконвіку
Хамський дух не пломенів!
* * *
Щастя, лихо—все на краще:
Все минуще, все пропаще…
Час надійде помирать—
Не журись: і це на краще!
* * *
Чи зайці лякливі, чи хоробрі леви,--
Всі ми тут підлеглі Долі—королеви…
Усіх постинає гостра шабля Долі:
Це непереможний Вічний Воїн в полі…
* * *
Лихо всіх поколінь:
Жить в Любові нам лінь,--
Бо Любов жде офір,
А в серцях наших—звір…
* * *
--Я гірко перед вами завинив—
І вибачитись в тузі вам повинен:
Простіть мені за цей кривавий Світ,
У створенні якого я не винен!
* * *
Їду-їду—нема сліду…
Стеле Істина дорогу:
«Не зробив добра сусіду—
Не зробив його і Богу!»
* * *
--Збагнув я, друзі, що біда—
Ще покар чоловічний:
Що гірше Вічного Жида
Лиш я—Зануда Вічний!
* * *
Я з тих людей, з якими треба Честі,--
І сенсу сперечатися нема:
Таких не зупиня загроза смерті—
Їх зупиняє лише Смерть сама!
* * *
…І твій шлях—до вічної безодні,
І за гріх—вже марне каяття…
Дірка у Сумлінні—це холодний
Протяг на усе твоє життя!
* * *
Рецепт Молодості: злийте
В Небуття, як хвору кров,
Свої роки,--умирайте,--
І народжуйтеся знов!
* * *
У мене завше Воля на умі—
Тягне мене у галасливі юрми…
Наобридає жить в одній тюрмі:
Треба, принаймні, хоч міняти тюрми!
* * *
Час пливе і пливе,
Час летить і летить,
З реактивною швидкістю мчиться…
Неуявно—давно
Почалось це кіно—
Й невідомо коли закінчиться…
* * *
Живемо ми,--але з того
Не виходить гарна пісня,--
Бо не думаєм до Того,
А все думаєм Опісля…
* * *
Для всіх Доля—владна Пані,--
Для усіх людських синів:
І для гетьмана в жупані,
І для злидня без штанів…
* * *
Не западай у крайнощі—шукай
В усьому золотої середини:
В помірності лишень є тихий рай
І щастя, гідне мудрої людини.
* * *
Всі ми в коліях Доль, як в неволі,
Живемо—і не знайдем одвіт:
Хто прожив би за нас оці Долі,
Якби ми не зродились на світ?!
* * *
Щоб життя, наче рай,
Розбуялось у квіті,--
Живи сам—і давай
Жити іншим на світі!
* * *
Усі Душі—голі, бо життя—як лазня,
І всю Правду знають небо і земля…
…І король не заздрить гіркій долі блазня,--
І не заздрить блазень долі короля…
* * *
Своїм натхненням я живу,
Свої люблю оздоби…
Кожна Коза скубе траву,
Яка їй до вподоби!
* * *
Після бенкету щедрості—
Я знов убогий князь:
Що маю—роздаровую…
А каятися—зась!
* * *
Рівності Ідея—то хвороба,
Що завжди недоумків злобить…
Всіх повік багатими не зробиш—
Можна тільки бідними зробить!
* * *
Нас ваблять міражі, фантоми Щастя—
І ми йдемо на сяйво їх примарне,--
Аби в дорозі згинути намарне…
* * *
Жадання Влади: оцю Руку
Вже роз’їдають хробаки…
Але вона—ще агресує,
І хоче гарбати Віки…
* * *
Як Отелло Дездемону,
Сталін Партію «любив»:
Всіх соратників колишніх—
Задушив, убив, згубив!
* * *
Гітлер дар ясновидіння
Мав з диявольської ласки:
Все в Майбутньому він бачив—
Окрім власної поразки…
* * *
Ми всі—невігласи, ледачі
Учить Історії уроки:
Відтак—пірнаємо в халепи,
Не позбуваємось мороки…
* * *
Найоб’єктивніші портрети—
Це шаржі і карикатури…
Сатири й гумору не люблять
Лише тупі та злі натури…
* * *
Тільки йолопи похмурі
Світла Гумору не люблять…
Той, хто Гумор не цінує,--
Небезпечний чоловік!
* * *
Все іде, минає, як травневий дим,--
І не вічно серцю бути юноквітним…
…То не диво—в двадцять бути молодим:
Спробуй-но у сорок—буть двадцятилітнім!
* * *
Мої найулюбленіші птиці—
Лебеді, лелеки, ластівки й синиці,
Та іще герої крихітні оці,--
Вічні патріоти,--сірі горобці…
* * *
Є люди ті, що марно
Від них чекати дива,--
А є такі, від котрих
Жди чудасій правдиво!
* * *
Скупі—завжди подвійно платять…
Наполеон сказав уже:
«Хто власне військо не годує—
Той годуватиме чуже!»
* * *
Печаль мені крає груди:
О, скільки в житті образ!
Любіться-шануйтесь, люди,--
І Бог берегтиме вас!
* * *
Загасає вечір, вечір загасає…
Щось десь умирає, щось десь воскресає…
Плинуть хмари, ніби золоті фантоми,--
Плинуть вони вічно в далеч без утоми…
* * *
Дав різні Місії нам Бог,
Пославши в цю Епоху:
Хтось—чинить Зло, а хтось—Добро,
А хтось—всього потроху…
* * *
На козулю ніжну вовк полює—
І скубе живу травицю лось…
Все на світі—хиже, бо існує
Лише поїдаючи когось…
* * *
Кохання завжди перетворює
Ганчір’я—на царські ризи,
А жебраків убогих—
На королів та царів…
* * *
Образить мене хочеш?—Ображай!
Лиш пам’ятай, що Бог пімстить стокротно,---
І з того Зла, що сієш ти підлотно,
Збереш ти невеселий урожай!
* * *
…Зраниш руки,
Зраниш ноги,
Зраниш Душу—
Зраниш все,---
Доки тебе на пороги
На ті Вічні занесе…
* * *
…То був час Фанатиків безумних,
То був час небачених Офір:
У людині гинула Людина—
І гарчав у ній жорстокий Звір…
* * *
Все, що ми робимо для себе,---
Ми робимо для себе,
Все, що ми робимо для інших,--
Ми робимо для Бога…
* * *
…Заробив копійку свіжу…
Де ж вона? –Пішла на їжу.
Їжу з’їв—і знов я в тузі:
Знову сурми грають в пузі!
* * *
За свої щирі дружні послуги
Я зроду грошей не приймав…
…Якби ж не мав я лантух Совісті,--
То лантух Золота би мав!
* * *
Егоїзму сім замків
Є на Душах, Боже!—
Лиш одна Твоя Любов
Відімкнуть їх може!
* * *
Закон Єхидності завжди
На світі паном є:
Коли ми кажем: «Не дай, Бог!»--
Якраз Він і дає!!!
* * *
Живе в кожній людині
Хижий звір і людина,--
І для кожного з них
У житті є година…
* * *
Закон Добра: не чини Зла,
Яке ти можеш не вчинити!
А Закон Зла—Закон Козла:
Де-будь, як-будь—а напаскудь!!!
* * *
«Думка Маркіза де Сада»:
--Якщо десь Убивство сталось,
Хтось десь кров чиюсь пролив,--
Бог все знав і все те бачив…
…Отже, Він це Ухвалив!!!
* * *
--Не люблю холоднечі,
Не люблю колотнечі,
Не люблю ворожнечі
Й порожнечі, до речі!
* * *
«Жебрак»
…Під очима—мішки,
За плечима—торби:
Сидять злидні в торбах,
Очі ж—повні журби…
* * *
Життя—п’єса вічних повторів,
Та скільки принади у ній!
Яке розмаїття акторів
В Трагедії цій чарівній!
* * *
…Якась осмута невимовна:
Сірі дощі –і сірі дні…
І жити нудно вже мені—
І Чаша Смерті ще не повна…
* * *
--Закохався в дівку—
Та і здуру пещу…
Пошли мені, Боже,
Добру жінку й тещу!
* * *
--Юначе, думать кинь
Про суїцид:
Знайди собі красуню—
Суй—і цить!
* * *
«Кохання—біль зубний у серці»--
Хтось мудрий вимовив давно…
Шкулить! Бо жінка—це вино,
Вино, настояне на перці!
* * *
…Сьогодні Тирани нудьгують на кухні,
А завтра вони занудьгують на Троні,--
Бо треба їм буде Великої Крові,
Що стала б рубінами в їхній Короні…
* * *
Одвічне Зло—мов Змій казковий:
Хоч як ті голови стинай,--
Вони ростуть у Нього знову…
Зло незнищенне—так і знай!
* * *
Пан і Раб—вічна пара…
Я не заздрю обом:
Бути Паном не легше,
Аніж бути Рабом…
* * *
Одні люди—діти Світла,
Інші—виродки Пітьми:
На ці дві ворожі касти
Й поділяємося ми…
* * *
Життя—це суміш парадоксів,
Подій сумбур і каламбур…
У бурях—ми жадаєм тиші,
А в тиші—ми жадаєм бур…
* * *
Розум прагне сягнуть за межі,--
А у Вічності меж нема…
Отоді очманілий Розум
Божевілля і перейма…
* * *
Як без героя головного
Знайому Книгу уявить,--
Ми без присутності своєї
Вже уявить не можем Світ…
* * *
З волі Неба, з волі Долі
У цей Світ ми нагодились…
А хто грав би наші Ролі,
Якби ми не народились?!
Між мільярдів самоцвітів
І ми—сяючі оздоби…
…А без нас у цьому Світі—
Чи так само все було би?!
* * *
Доріг Буття не уявляють
Ані старі, ні молоді:
Якби не сталось
Те, що сталось,--
То що б Тут сталося тоді?!
* * *
…Якби ми не надійшли
В цей Світ при нагоді,
Яким був би він без нас—
Уявить нам годі!
* * *
Світ є таким, яким він є,--
А міг би іншим бути…
Та про той Світ,
Що бути б міг,--
Знання нам не здобути…
* * *
Кожен з нас пройти би міг
Іншим краєм, іншим раєм…
Але з безлічі доріг
Ми єдину вибираєм,--
Бо нема того, хто б зміг
Водночас пройти по всіх!
* * *
…Завжди знаходиться якась
Фатальна Випадковість,--
Щоб саме так, а не інак
Життя складалась повість…
* * *
Надія, Віра та Любов:
Цілує Душу тобі кожна,--
Троїста втіха… Що й казать:
З таким «Гаремом» жити можна!!!
* * *
--Люблю копать! Ума не треба—
Вогню лиш м’язам додавай:
Черпай побільш, кидай подалі,
Поки летить—відпочивай!
* * *
--Не питай Елема
Чом він вірші дбає,--
Бо не знає дятел—
Чом той дуб довбає!
Пише Елем, пише
Вірші юродивні…
…У його родині
Усі були «дивні»!
* * *
…Аніж сльози в пітьмі лити,
Аніж темряву клясти,--
Краще Свічку запалити—
Людям Світла принести…
* * *
«Краще Свічку запалити,--
Аніж Темряву клясти…»
…І я здуру намагався
Людям Світла принести:
Сподіваючись, виходив
На калинові мости…
…Та дістав за тую Свічку
Так, що годі й повісти!!!
* * *
Світ життя—дірява луза:
Трапиш в неї—не журись:
Це зречевлена Ілюзія,
Що розвіється колись…
* * *
…О, хрести цвинтарні!
Істина відома:
Живі—ще в гостині,
А мерці—вже Вдома…
І спадають зливи
На ці доли красні…
Вмерлі—вже щасливі,
А живі—нещасні…
* * *
Віртуальність—найвища Реальність,
Але оком не видно її…
І не чує ніхто як ридають
У Душі золоті солов’ї…
* * *
Думки—теж фізичні… І нам заважають
Непроханим вторгненням чужі Уми,--
І бридко нам завше,--коли нас бажають
Ті люди, яких не бажаємо ми…
* * *
Гормон Щастя—Ендорфін:
В любощах солодких він…
А хто любо не кохає,--
Той, старіючи, всихає…
* * *
З ким Кохана—той іде
Пити мед в рожеві шати…
…А вино втішає тих,
Кого нікому втішати…
* * *
Будьте людяними, люди,--
І Добром стеліть Дорогу:
Служіть Правді, служіть людям,--
А це значить—служить Богу!
* * *
…А за дурнів навіть Бог
Вічний не ручається:
До Едему їх веде,--
А вони пручаються!
* * *
…Щонайбільша зі Спокус—
То Жада Пізнання:
Через неї ми й пішли
З Раю у Вигнання!
* * *
Скрізь хворіють, скрізь біда лютує…
Злидь благає: «Порятуйте, ох!»
…Та ніхто нікого не врятує,--
Якщо врятувать не хоче Бог…
* * *
--О, не бійся люфи пістолета:
В ній—миттєва смерть—і вічна Лета!
…Бійся тих, звихнутих божевільно,
Що людей замучують повільно!!!
* * *
В тенетах Долі марно б’юсь,--
Бо все роковано зарання..
…О, ні, не Смерті я боюсь,--
Боюся муки Умирання!
* * *
…Чи варто западать в пожади ниці,--
Коли уже до смерті—три чисниці,
Чи варто зчинять шарварок, панове,--
Якщо ось-ось в Життя увійдеш Нове?!
* * *
Посивіє золото волоссь…
Вроду злиже Час, мов кіт сметанку…
Відчуття Ошуканості—ось
Що нам залишиться наостанку…
* * *
Залишив я Юності полум’яну битву,
Гонитву за Обрієм та вітрів ловитву,--
А мені зосталася—ясна Зірка в небі
Та Молитва тихая за Світ, і за Тебе…
* * *
Не варто над мерцями сльози лить:
Купаються їх Душі в теплій зливі…
Вони вже Там---і назавжди щасливі,
Бо їм уже нічого не болить…
* * *
--Дай, Боже, довго жити й не тужити,
Але не дай до немічі дожити,--
Коли на голові—біла зима,
А в голові—і глузду вже нема!!!
* * *
…Народження—смертний Вирок:
І всі, як один, шукати
Ідуть на дорогах Долі
Свого виконавця-Ката…
* * *
Вічний Час летить, як птиця…
В безвість точиться життя…
І зникають наші Лиця
В Неосяжжі Небуття…
* * *
У цій Космічній Вічній Коловерті
Добра і Зла пов’язані суття:
Життя—дає поживу вічній Смерті,
Смерть—очищає місце для Життя…
* * *
Треба бути—Людьми!
Життя—повне Стражданням…
І нездійснених Мрій—безкінечне число…
…Але кожне Добро—буде нам Виправданням,
І поверне до нас—нами вчинене Зло…
* * *
--Веселіш гуртом робити,--
А не тільки Батька бити!
* * *
Де живуть у Згоді дружно—
Там і жить не осоружно!
А недружних—поодинці
Перенищать злі Ординці!!!
* * *
…Щоб одних нагодувати—
Треба інших убивать…
…Боже! В Світі цім кривавім,
І жорстокім, і лукавім,--
Щоб не кривдити нікого,--
І самому не страждати,--
Не хотів би Я бувать!!!
* * *
«З гіркого досвіду Історії»
…Революції робить—
Марно Кров’ю Світ журбить:
Ті, що Винні,--геть втечуть,
А Невинних—затовчуть!!!
* * *
«Правда Війни»
…Звірствували їхні—звірствували наші:
Янголів немає в тій кривавій «каші»!—
Усі лютували, усі катували,--
Всі людською кров’ю землю заливали…
* * *
…Серце Матері—в Дитині:
Вбив Дитя—і Матір вбив…
…Дай же, Бог, щоб наших діток
Світ леліяв та любив!!!
* * *
«…Як потече сторіками кров у синє море…»
Тарас Шевченко.
«…Через дурість Голови—
І Ногам нема спокою…»
…І стрічались, певно, ви
Із Бідою отакою!
Певно, й бачили не раз
Струмки Сліз і чорне Горе,--
Й ріки Крові, що Тарас
Мріяв лити в синє море!!!
* * *
…Добре буть Цілителем хвороб,
Щоб не полягали люди в гроб,--
Добре Світ здоров’ям веселити!
…Але в людях Злоби є мікроб,
А їх Дурість—Мати всіх хвороб…
…А чи був Тут Лікар хоч один,
Що зміг нас від Дурості зцілити??!!
* * *
--Отаке воно,--Життя,--
Споконвік, Юначе:
Хтось—від Радості співа,
Хтось—від Горя плаче…
Отаке воно,--Життя,--
Як мінливе Море:
Щойно—Радості був штиль,
А тут враз—шторм Горя!!!
* * *
…Кожна Пташка-бідолашка
Вищебечує свій Жаль…
* * *
--Якщо Дурна,--то хоч була б Красива!
А то—бридка, як Жаба,--ще й Спесива!!!
* * *
--…Чи Ти пам’ятаєш—як був Світ нам Раєм,--
У копиці сіна, за старим сараєм?!
* * *
«Весна Юності»
Сонце—на віях…
Душа—у мріях…
Тіло—у цноті…
Думки—в повіях!
* * *
«Самотність Сироти»
--Великий Світ,--а прихилитись ніде,
Мільйони Душ,--а Рідних не знайду!
* * *
«Гра Слів»
--То не біда—як Вовк—у ваті:
Біда—як люди—Вовкуваті!!!
* * *
--Я ненавиджу Гнобителів!
…Але зневажаю й Пригноблених,
Що, як телята, покірно
Стадом ідуть на Заріз!!!
* * *
«Читаючи Історію…»
…У порівнянні з нашими
Кривавими Катами—
Чекісти та Есесівці---
Сопливі Гуманісти!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Хочеш Трон посісти?! –Створи Кризу,--
Стань в очолі –з Нею боротьби,--
І вдягай Порфіру або Ризу,
Яку подадуть тобі Раби!!!
* * *
«З Крамольних Віршів про Релігію»…
* * *
Релігія потрібна баранам,--
Як той батіг Пастуший і сопілка…
…Але навіщо, Друже, вона нам?—
У нас і так з Дажбогом вічна Спілка!
* * *
Мій Чесний Бог—зі мною завше:
Я розмовляю з Ним на «Ти»--
Без «Посередників» пузатих
У пишних «ризах» золотих!
* * *
Ті—«талмудять»,
Ті—«коранять»,
Ті—«євангеліють»…
…І усі—на Віслюках
В’їхать в Рай воліють!!!
* * *
…І «німби» в них, і крила…
Ну, Янголи премилі!
…Псують картину трішки—
Лиш їх Чортячі ріжки!!!
* * *
Чортяку, Диявола, Біса—
Їх вигадав Йолоп, ачей:
У Богом сотворенім Світі,--
Немає Небожих речей!!!
* * *
Чорт—це є у Бога Янгол для «Биття»:
За всі Божі вади—Чорта побивати!!!
* * *
«…Їжте плоть мою і кров!»--
Яка ж доля вбога:
Жеремо самі себе—
Жерем свого Бога!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Про Ісуса торочать «Священники»,--
Та не вірю я їм неспроста:
Не безбожники ж бо,--а «Святенники»
На Голгофу послали Христа!!!
* * *
«Чиясь Думка»
Все на світі колись проминає…
І ковтнув Інквізицію Час…
Полювання на Відьом немає:
Тепер—Відьми полюють на нас!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Коли Ти створив Людину,
Ти не взяв «Патента», Боже,--
І тепер те саме «Диво»
Кожен Дурень робить може!!!
* * *
Схоластик, Агностик, Демагог,--
Мов Зайда, цим Світом тиняюсь…
Любов—то Єдиний мій Істинний Бог:
Йому Одному поклоняюсь!
* * *
«Божу Істину»--вельми кмітливо
Сіє Пастир між «вівці» свої:
Неможливо Її заперечить,--
Неможливо й довести Її!!!
* * *
Бог є Гіпотеза,--допоки
Не є Гіпотезою ми…
…Як підем геть—чи хто повірить,
Що ми виходили з Пітьми?!
* * *
«Христобожні Юдофоби»
…У мізках їх—бедлам і тарарам…
Поглянь лише на цих «Гіпербореїв:
Ці віслюки везуть «Єврейський Крам»--
І хвицають копитами Євреїв!!!
* * *
…Оддали Тебе, Вкраїно,
У чужі полони:
Володимир—вільну Душу,
А Зіновій—Лоно…
Понівечена в ясирах,
Зраджена синами,--
Чи воскреснеш давнім квітом,
Оріяно-Мамо?!
…Воскресай, зведись до Сонця
Молода та гожа,--
Україно, світе милий,
Любоцвіте Божий!!!
* * *
Коли прийде Світ до Однобожжя—
Лиш тоді й припиниться Війна…
…А, втім, ні, брешу: допоки й Світу—
Між людей триватиме Вона!!!
* * *
Пам’яті Убитого Олеся Бузини…
--Правда їдка—людей одвіку бісить:
Можуть за Правду—вбить або повісить!
…Як вчеплять на ліхтар мене,--якраз
Я стану Вічним Світочем для вас!!!
* * *
--Ой, нема ногам спокою—
Через дурість голови!—
І не раз таку «макітру»
Зустрічали, певно ви!
…Вся Історія Вітчизни—
Тризни й програші,--Овва!
А хто винен?! –Все та сама
Велемудра Голова!!!
* * *
Стратив я літа свої і весни
На лабораторію Словесну,--
І вийшов з моїх експериментів
Добрий стос Духовних Екскрементів!!!
* * *
Лягли у Вічність мої сліди…
Чужак з душею Сковороди,--
Я сам не знаю—іду я Звідки,
Я сам не знаю—іду Куди…
* * *
--Був я щеням—і псам підгавкував,
З вовками жив—по-вовчи вив,
А нині—бекать з баранами
Мене Господь благословив!
* * *
«Проповідники»
--Як панацею золоту—
Ми пропагуєм Блекоту:
Гудуть причмелено світи…
…А ти—об’ївся Блекоти?!
--Усі чманіють, мов святі,
В Ідейній нашій Блекоті!!!
* * *
Незабутньому Іроністу Лео Таксілю…
…В час Христа—за Крамольні Слова
Були в моді—Розп’яття покарні…
…А в наш час би Ісуса—Овва!—
Запроторили до Психлікарні!!!
…А я—теж Проповідник Братерства!—
Та давно вже б за гратами вив,
Якби з дурості—«Царем Юдейським»
Й «Сином Божим» себе Об’явив!!!
* * *
--Я—бунтар споконвічний:
Хоч на Кривду лютую,--
До Війни Світ не кличу,--
Просто в Слові бунтую!
* * *
«Про індуського бога Діяуса, з якого зробили Диявола»
…Бога Світла Діяуса
Яничари Пітьми
Проклинають, як Демона…
Бридко з тими людьми!!!
* * *
Патріотизм—Вітчизні шука Друзів,
А Шовінізм—Їй множить Ворогів…
…І споконвік течуть криваві ріки
У Вічне Море Зла без берегів!!!
* * *
…Такі вже ці люди—пронози й пронизи,--
Що годі таких іще інших знайти:
Як Влада чужа—то вони Гузнолизи,
А як Влада їхня,--то люті Кати!
* * *
Скільки в Минуле погляд просягає—
Скрізь лиш кістки й розтерзані серця…
Історія—це казка, що не має,--
Й не матиме щасливого кінця…
* * *
Життя—усіх шкварить,
А Смерть—сумно зирить…
Життя—усіх сварить,
А Смерть—усіх мирить…
* * *
--Де не глянеш—скрізь наріс
Олігархів буйний ліс…
…А звідкіль багатство їхнє?—
З крові нашої та сліз…
* * *
--О, де ти, де ти, Манно з Неба,--
Чарівна Манно?—
Чому не падаєш на мене?!—
Це негуманно!!!
* * *
…Не носив я лахи ті атласні,--
Але від жалів гірких не млів:
Краще бути королем між блазнів,--
Аніж блазнем поміж королів!
* * *
…Колись я вийшов з Мами,--
Колись прийду до Ями…
Ото і вся мандрівка
Життєвими плаями!
* * *
Всі колись відходять
З цього пекло-раю,--
І не варто серцю гірко жалкувать…
…Я хотів би знати коли вмерти маю,--
Щоб напередодні це Відсвяткувать!!!
* * *
…Відробив своє—помер,
Й геть усі турботи!
Спочивай у Бога вже,--
Поки знов не запряже
Душу до роботи!
* * *
О, Юнь минуща! О, Життя,---
Ти—шлях до Плахи,
Де скине втомлена Душа
Всі твої лахи…
* * *
Цей Світ завжди належить Молодим!
А ми, Старі, вже танемо, як дим:
Учора ми були в цім Світі газди,
А нині—Юнь… Хай Бог їм шле гаразди!
* * *
Любо милуватись на квітучу Юність!
Боляче дивитись на зів’ялу Старість…
Та усім судилась Вічна ця Дорога,
Де відзеленівши, засихає парість…
* * *
…Боже мій коханий! –Де тепер ті всі,
Що тут квітували в золотій красі,
Де ті гонорові, де ті молоді,
Що тепер немає, а були тоді?!
* * *
…Колись були, колись любили…
Де ж вони ділись, де всі ті,
Що по стежині цій ходили
Повз оці клени золоті?!
* * *
Став я сумно край воріт:
Сто доріг біжить у світ…
Та ніде нема стежини
До моїх юнацьких літ!
* * *
…І я ходив зеленим рястом
Шукати щастя…
Всміхалась Доленька не часто,--
Зате квітчасто!
* * *
Юним—щебечуть солов’ї,
А старим—крячуть ворони:
Ой, розлетілося життя
На всі чотири сторони!
* * *
Смерть мені признача побачення:
Одблукав своє сивий пес!
Вже нічого не має значення—
Окрім Вічних Оцих Небес…
* * *
Ця зелена Земля—мавзолей наш і ложе:
Заснемо—і наш слід змиє мудрим дощем…
Все, що з нами було,--десь із кимось було вже,
Все, що з нами було,--буде з кимось іще…
* * *
Все життя ми витрачаємо
На його облаштування:
Тільки-но всього надбаємо—
Як надходить мить остання…
* * *
Все працюємо, все дбаємо,
Аби жити-не тужити:
Заки усього надбаємо—
Уже ніколи пожити!
* * *
«Передсмертна думка Байрона,
Що допомагав Грецьким повстанцям…»
--Я ділив з ними їхні біди,
Я вкривав їх своїм плащем,
Я життя їм віддав нарешті…
Що я міг їм віддати Ще?!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812444
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.11.2018
«Крайньохатні»
…Сидять у «крайніх хатах»,
Забувши наодинці,
Що першими палили
Крайні хати Ординці!
* * *
--Ця безмежна Отара Неситих
І пузато-мордатих Чинуш,--
Невже все це і є Батьківщина—
Уособлення «Обраних Душ»?!
* * *
--Скільки й житиму, Боже,
Буду в диві повік:
Ті—вбивають здорових,
Ці—рятують калік!
* * *
Скільки Вовка не годуй
Мріями—він к бісу,
Загарчавши, утече
До дикого лісу!
* * *
Мене любили—тільки «Лю»
Десь загубили:
Але любили—і відтак
Все били й били!
* * *
Безглуздо Манекенам докорять,
Що їх серця любов’ю не горять,
Що в їх скляних очах стоїть зима:
Чого нема в Ляльок—того нема!
* * *
Хто що полюбляє—тим і заробляє…
Часом—хистом Юди заробляють люди!
* * *
…Шукаєм в попелі вогню,
Співаєм переливно,--
І віруєм в таку фігню,
Що навіть Богу дивно!
* * *
Минають роки, минають весни,
Усе минає, мов та омана,--
Лиш не минає понос Словесний
У Гриціана, у Графомана!!!
* * *
Ленін—живий, ще не сконав,--
Хоч і поліг у склеп:
Гей, Голодранці всіх країн,--
Кодлуйтеся!—Він кличе вас
Йти до нових Халеп!!!
* * *
Ленін кров’ю світ залив—
Та й спочив у склепі…
А ми й досі—у багні,
В ленінській Халепі!!!
* * *
«Ні кує, ні меле…» Ні, брешу:
Меле наш народний Хорошун---
На трибуні у Верховній Раді:
Файно меле—усі слухать раді!
* * *
«Епітафія Паскуді»
…Не шанувальник Муз і Грацій,
На дзвінкій Лірі він не грав:
Зродився він для Обсирацій—
І все, що здибав,--Обісрав!
* * *
Божевільна сила Страху
Зі Слона робить Мураху!
А Брехня—оце-то на:
З Мухи створює Слона!
* * *
…Набігався, мов хорт,
І злий, мов чорт:
В думках аж хмарно,--
Бо гасав намарно!
* * *
Свобода думки,
Свобода слова,
Свобода дії,
Свобода вчинку,--
А результат всіх свобод—Стихія,
Повна Анархія і Хаос!!!
* * *
Дасть Бог день—то дасть і їжу,
І якусь халепу свіжу,
Або щастя якесь нове,--
Не журімося, панове!
* * *
Дасть Бог день—то дасть і їжу,
І якусь цяцянку свіжу!
А не дасть—підем до Неба,
Де нічого вже не треба!
* * *
Дасть Бог день—то дасть і їжу,
І якусь халепу свіжу…
А не дасть---то вже Елем
І не матиме проблем!
* * *
Навіть дикі Папуаси
Люблять різнії прикраси…
І ми теж себе пишаєм—
Та цяцьками прикрашаєм…
Ще з часів Єгипту й Риму
Всі привчилися до гриму:
Позолочуємо Лики,
Заховавши бридкі Пики,
А, як злізе позолота,--
Будем—як Чорти з болота!!!
* * *
…А Пілат не винен,
Що люті Фанати
Скипіли Ісуса
На хресті розп’яти…
…Ще і досі чути
Оту злу Ораву:
«Розіпни Ісуса!!!
Помилуй Вараву!!!»
* * *
…Це цікавий Нарід
У біблійнім дусі:
Половина—Юди,
А інша—Ісуси!
* * *
--Як Душа твоя нещира—
Краще геть від мене дуй!
Не буди у мені Звіра,
А розбудиш—не шкодуй!!!
* * *
--Збагнути Душу злу мою
З вас кожен мусить:
Не наступайте на Змію—
Вона й не вкусить!!!
* * *
Життя—собаче…
Та Бог те бачить:
Як насобачим—
То вже пробачить!
* * *
Витворні штуки—
Та не в ті руки:
Розсипав перли,--
А Свині зжерли!
* * *
З Зачарованого Кола
Ніде виходу нема:
Правда Кривду поборола—
Й стала Кривдою сама!!!
* * *
Обман—туман, а в тумані
Зручно Ослів сідлать мені!
Осли,--на брехнях вас пасли!
Везіть же в Рай мене, Осли!!!
* * *
Якщо доля—то вже доля!
Не втечеш ніде від Долі:
Щоб розбити собі лоба—
Знайдеш дуб і в чистім полі!!!
* * *
--Плюнув у Душу Любій Грації—
І зникло щастя, мов комета…
…Я вкотре вже не маю рації,--
Скосивши всіх із кулемета!!!
* * *
Світ стоїть—на Брехні і Крові:
Тут Пройдисвітам—любе привілля…
А мені тут—гірке божевілля,
Тектонічний розлом в голові!
* * *
«Переспів із Брамса»
--Я—Оптиміст: гуду в дуду—
І рік за роком
В могилу весело іду
Бадьорим кроком!
* * *
Є і такі на світі люди—
І їхнє плем’я немале:
Якщо комусь на світі добре,--
Цим людям завше дуже зле!
* * *
Кожен в цьому світі
Свою справу дбає:
Один—Сад плекає,
А інший—рубає…
* * *
Королі, а чи Блазні—
Всі однакові в Лазні!
* * *
Один «святий та божий» Дурень
Пішов до Пекла навпрошки…
А слідом—інші почвалали…
Отак і топчуться Стежки!!!
* * *
Краще раз гаразд зробити,--
Ніж сім раз ремонтувати,
Краще зайвий раз сходити,--
Аніж пупа надірвати!
* * *
Наплету собі дурниць—
Як дитя, радію:
Треба ж якось гаять час—
Отож я і дію!
* * *
Хтось—має таланти співати романси,
Хтось—має таланти здобувать фінанси…
А того щасливця Доля обіймає,
Хто усі таланти одночасно має!
* * *
Щоб осягнути Бога—
Уяв’я в нас мале ще…
Язичник—це Теолог,
Що язичиськом плеще!
* * *
…Як не раком—то від раку,--
А все’дно колись вмирай!
…І пошле Бог небораку,
Пожалівши, в теплий Рай!
* * *
Ощасливила «Свинею»
Мене Доленька гірка…
Вічно лаємось ми з Нею:
--Ти тюхтій!
--Це Ти така!!!
* * *
«З гарбузянських Роздумів про Геополітику»
Велика держава—
Як гора на сонці,
А мала державка—
Як хрін в ополонці…
Великі держави—
Всіх малих лупцюють,
А малі—слухняно
Біля них танцюють…
А ще й так буває
Що з хижістю злою
Велика держава
Давиться малою!
Як мало городу
Для свого народу,--
У чужий залізеш---
Там смерть в нагороду!
…Треба якось жити—
Щоби не тужити,--
Не ворогувати,
А в згоді дружити!
…Добре бути Паном
З червоним жупаном,
Та незле—й Васалом,
Як є торба з салом!!!
Краще торгувати,
Ніж ворогувати—
Не кривдить сусідів,
Кров не проливати!!!
* * *
Знання—мов їжа:
Скільки не вживаєш,--
Всерівно знову
Голод відчуваєш…
* * *
--Я маю Принципи тверді—
Моральності оздоби…
Скажіть лиш певно: котрий з них
Вам більше до вподоби!—
На усі випадки життя
В мене їх безліч,--як сміття!!!
* * *
Час Електроніки та Супер-Техніки…
А в мене Розуму—на рівні Мавпи…
…Махать лопатою та дрова гехкати—
В такій «маханції» Я успіх мав би!!!
* * *
Живе в золоті Микита,
А у злиднях—Опанас…
Всі гаразди є на світі,--
Та не всі вони для нас!
* * *
--Що,--народився?
В пастку попався?!—
Живим не вийдеш
З цієї Пастки!
* * *
Круть чи верть—всіх шкереберть несе
В Потойбіччя—диво це не нове:
З Дулі починається Усе—
Дулею й кінчається, Панове!!!
* * *
Людина належить
До виду Ссавців—
І часто ссе Дулю
На власній руці!
* * *
В цім Світі—і Добро якесь недобре,--
Закон Життя жорстокий невблаганно:
Якщо на світі хтось і живе добре,--
То за рахунок тих, кому погано!
* * *
«Дивлячись на Мазохістів»
--Не поспішай, мов Данко, із грудей
Офірно виривать серце хоробре:
Якщо цим людям добре—коли зле,
То, значить, їм незле—коли недобре!
* * *
--Чорти б його носили!
Ніде ладу нема:
Якщо дає Бог сили—
То не дає Ума!
* * *
Кіт—Істота в світі найбагатша,
Бо все Тут—іде Коту під хвіст!!!
* * *
Це—Хами за походженням:
Бридка істота кожна…
Шляхетність—риса вроджена:
Її набуть не можна…
* * *
Вічно люди Тут Зло творили,--
Вічно море Крові лилось…
…Не Ми «Кашу» цю заварили,--
Та хлебтать Її—Нам довелось!!!
* * *
«Сумні Метаморфози Життя»:
…Ось і одцвіли вже
Золоті Кульбаби:
З Дів золотокосих—
Лисі вийшли Баби!
* * *
«Епітафія Слово-Поносного Графомана Гриціана»
--Якби Я в могилі
Оцій не спочив,--
Еверести Віршів
Ще б Вам настрочив!!!
…Я й тепер,--в могилі,--
Також не мовчу:
Всім Сусідам—Вірші
В Черепи товчу!!!
* * *
…А ми такі, якими сформувались,--
Всі відчуттям керуємося власним:
Щасливий—хоче й Світ зробить щасливим,
Нещасний—хоче й Світ зробить нещасним!
* * *
Ходжу шляхами Сковороди—
По Світі сію сумні сліди…
І де не гляну—ніде немає
Краю без Лиха та без Біди!
* * *
Халепою за халепою
Мене моя Доля радує:
Невдасі—і серед степу
Каміння на лоба падає!
* * *
Якщо Доля—то вже Доля!
Не втечеш ніде від Долі:
Щоб розбити собі лоба,--
Знайдеш дуб і в чистім полі!!!
* * *
Закон Єхидства—скрізь повзе Змією,
Отруюючи підступом Світи:
Якраз і стане Долею твоєю
Все те, чого собі не зичиш Ти!!!
* * *
…Бог мене послав Чогось шукати—
І у Вічний Пошук я пішов:
Пошуком була моя Дорога,
Знахідки мої—також від Бога…
…Я ж не винен, що не здибав Золота,--
А лиш Кізяків «скарби» знайшов!!!
* * *
--Ви трапили в Країну Навпаки!
З усіх тут Біс, глузуючи, сміється:
За кожне Зло—тут платиться Добром,
А за Добро—Злом лютим воздається!!!
* * *
Всі ми—неабиякі «Цабе»!
А Чорт—іронічно око мружить:
«Вчителю,--навчи спершу себе!
Лікарю,--ти спершу сам одужай!»
* * *
«Зі Скарг Графомана»:
…І що мені робити
З хворобою такою?!—
Біда—як Вірші ллються
Невпинною рікою,--
Рядки Графоманічні—
Тортура всього Людства…
…І горе,--якщо зовсім
Вони Слізьми не ллються!!!
* * *
--Бачити—я бачу,
Та не засобачу,--
Бо не те умію—
І не так довбачу!!!
* * *
--У дурні пошився—
І голим лишився:
Спочатку—скупився,
А потім—пропився!
* * *
…Що було—вже бачили,
Що буде—побачимо,--
Якщо до Майбутнього
Живі дочовпачимо!
* * *
…Де щось вибуває—
Щось і прибуває:
Порожнім цей Простір
Повік не буває!!!
* * *
Любов Жінки—чарівна полум’яна ружа!
Жінка хоче Усього—від Одного Мужа!
Чоловік же—залюбки плете з руж Вінок:
Він жадає Одного—від усіх Жінок!!!
* * *
…І непомітно Розквіт
Перетворивсь на Кризу..
…Й на багряницю Ката
Міняє Янгол Божий
Світлу Ченецьку ризу….
* * *
«Любіте Ближнього!»--товчуть
Ченці безперестану…
…Та скільки Вовка не люби—
Вівцею він не стане!!!
* * *
…Скільки Лихо нас не вчило—
Все не тямлять люди, Боже:
«Хто розпалює Пожежу—
Той і сам згоріть в ній може!!!»
* * *
«Читаючи Криваву Історію…»
…Яка сила Їх збісила
І заставила вбивать,--
Братів різати нещадно,--
Кров морями проливать?!
Який Біс на битви гнав
Дикі їх навали?!
І якого Чорта їм
В Світі бракувало??!!
* * *
Тут споконвіку всі чубились—
Гризлися, різались та бились…
…А так хотілося мені—
Щоб Всі у Злагоді Любились!!!
* * *
…Що для нас—Античні Кризи
І нудні Гомера строфи,--
Якщо Душі нам шматкують
Злі Сучасні Катастрофи?!
* * *
…Навіщо нам про Завтра
Фантази без пуття?—
Сьогодні, Тут і Зараз---
Оце і є Життя!!!
* * *
--Земне життя—це тимчасовість…
--А розуміти його—як?
--А розуміти треба так:
Тим часом—треба мати Совість!
* * *
--Гратися люблю я Слів співзвуччям—
І в цій Грі так любо мені жить!
…Ось, наприклад, взяв Слово «Кишеня»,--
А в Кишені—Грошей не кишить!!!
* * *
«Гуморинка з Преси»
--Знайте: лиш там добре—
Де немає Нас!
…Якщо сумніваєтесь—
Ми йдемо до Вас!!!
* * *
«Порнофільм»
…Ці Прутні—не трутні:
Дивись—як проворно
Качають медочок
Дівчатам у «Порно»!!!
* * *
«Побудова Держави Ілюзій»:
…Не жди млива,--позаяк
Нема Зерна—Леле!
Вітер крутить цей Вітряк—
Вітер він і меле!!!
* * *
«Іронічне»
…Добре тим, що мають вроду й грацію,
Добре тим, що мають світлі Мети,
Добре тим, що завше мають рацію,--
Та найкраще—мати Кулемета!!!
* * *
«З Думок про Самогубство»
…Крапля Ціяніду—
Од всіх Лих рятує:
Всі з Мерцем люб’язні—
Ніхто не Лютує!!!
…Усі проводжають
Ворога—в привіті…
…Не дай, Боже, стріти
Цих Юд—на Тім Світі!!!
* * *
…Звісно, Я не сягнув до Зірок,--
Впав Обличчям у бруд… Пробач, Друже!
Не повторюй моїх Помилок:
Вони коштують дорого дуже!!!
* * *
…Щонайкращі для нас Цяцянки—
Передвиборчі Обіцянки!
…А настане Реал зненацька—
І пропала нам люба Цяцька!
* * *
Без Божої на те волі
Не впаде й листочок долі…
А як Бог звелить—Овва!—
То злетить і голова!
* * *
Твоє—від тебе не втече,
Моє—від мене…
Бог дає кожному Своє—
Затям, Семене!
* * *
--Я тепер в такому стані,
Як Вареник у сметані:
Ніжусь-тішусь,--але знаю
Що ось-ось мене з’їдять!!!
* * *
Життя собі скубе із мене пір’я…
Як жаль, що не Тарас і не Шекспір Я,
І не Омар Хайям! …І все—вода…
І геть,--Любов свою Усім лишивши,
Поживши Тут,--а наче і не живши,--
Піду Я—мов Грицько Сковорода…
* * *
…Ніхто не відає сьогодні—
В які Халепи нас несе…
Завжди чекай Чого Завгодно,--
Бо може статися Усе!!!
* * *
«Астрологічні Відчуття»
…Б’є по лобі мотлох з Неба:
То Комети—то Боліди…
…І отак—аж до могили
Буде мій «Гарбуз» боліти!!!
* * *
Десь—рясно ллється кров невинна,
Десь—ураган, десь—крах на біржі…
Радій сьогоднішнім Новинам,--
Бо завтра будуть іще гірші!
* * *
--«Юберменшем» бажаєш стати?—
То затям собі «Унтерменше»:
Щоби грошей побільше мати,--
Треба Совісті мати менше!
* * *
…Хай знають це ті, хто не знав,--
А всі, вже замучені, знають:
Амністія—це для Варав!
Ісусів—завжди розпинають!!!
* * *
Хтось казав: «Життя—політ!»
Лечу, Боже,
З Прірви—в Прірву, де Біда
Скрізь лютує…
…І нічого вже мені
Не поможе!
І нічого вже мене
Не врятує!
* * *
«Думка Омара Хайяма»
Вища Правда—ось Мета!
В пошуках блукаємо…
Та Вона—завжди не там,
Де Її шукаємо!
* * *
Є люди, що знищили б Космос…
Подякуймо ж Богу за те,
Що наші дурні пожадання
«Табу» не проб’ють золоте!!!
* * *
«Жартівлива Гра Слів»
…Епікур—пішов на перекур,
А Сократ—пішов шукать домкрат,
Діоген—шукає Карфаген,
А Платон—заліз на фаетон,
А старий Гомер—давно помер,
Один Архімед—смакує мед!!!
* * *
…Або вовкам на поживу—
Або людям на шашлик:
Так чи сяк,--а Баранові
Всеодно буде гаплик!
* * *
Халепа за халепою,
Рахуба за рахубою…
Отак собі і тішуся
Життя ясою любою!
* * *
…Справдешня допомога—
Тихенько йде від Бога,
А успіхів когорта—
З оркестрами—від Чорта!
* * *
Гумор Сталінський пощез—
Бандитський натомість:
«Дев’ять грамів Інвестицій—
І ви—Нерухомість!»
* * *
…Не все овець вовкові жерти:
Будуть і з вовка шкуру дерти!
Не все вовку зайців ловити:
Буде і Вовк на сконі вити!!!
* * *
Не мізки довбати, не вічні дебати,--
Король має мати своє на умі:
Завдання Його—про Убогих подбати,
Багаті—про себе подбають самі!
* * *
«Дурна Фантасмагорія»:
…Диво сталося в Божім Світі!
Фантастичні часи настали:
Стали Вівцями Вовки сірі!!!
Але…Вівці—Вовками стали!!!
* * *
--Марно я часу не гаю—
І минають мене біди,--
Бо я завше помагаю
Людям з’їсти їх обіди!
Врятувать від ожиріння
Можу кожного Буржуя…
…Хто у скруті—нехай кличе:
Залюбки допоможу Я!!!
* * *
«Читаючи Дурнувату Історію…»
…Мільйон було шабель,
Мільйон було Умів,--
А врятувати Край
Ніхто з них не зумів…
За Булаву всі бились—
Все гризлись та чубились!
Всі пхались в Отамани—
Та й щезли геть в тумани…
…Що користі з Ума,--
Як Єдності нема?!
* * *
…Я в життя заблукав,
Як в дірявий сарай:
А тут скрізь—любограй,
А тут скрізь—пекло-рай!
* * *
«Ненаситність Життя»
…Наївся досхочу—
Ще й залишилось…
З’їв залишки усі—
Ще й не наївся!!!
* * *
Світ Правди прагне-вимагає—
І щиро любить Її так,--
Та кожен Правду одягає
І чепурить—на власний смак!
* * *
…Ніхто без роботи
Часу не марнує:
Що створює Розум—
Те Безум руйнує!
* * *
--Ми в труді мужнієм:
Нам робить—що граться!
Йде ударним темпом
Сізіфова Праця!!!
* * *
…Я постарів—та й не зрадів:
Хоч сяй у злоті,--
Душа вже нудиться в старім
Ганчір’ї плоті!
* * *
…В кожних ліках є отрута,
І в отруті кожній—ліки…
…Та ніхто нас не врятує,--
Якщо Душами—Каліки!
* * *
«Побажання Дітям»:
--Що ж побажать вам, Діти?—
Щоб Дух ваш молодів!—
Щоб ви раділи Світу,--
А Світ—щоб вам радів!!!
* * *
Люблю Афоризми дотепні,--
В них Серце розраду знаходить:
«Завжди будь прямим,--щоби іншим
Було Тебе легше обходить!»
* * *
…Релігійні Фетиші
Вельми розмаїті…
Лише людська Дурість—
Однакова в Світі!
* * *
Життя—Халепа Вічна,--
І Ти у ній бідуєш…
Чи вчиниш—чи не вчиниш,--
Всерівно пошкодуєш!
* * *
Про Світ ми знаєм саме стільки,
Скільки і знає Світ про нас…
А звідси—Висновок: Нічого
Ніхто не знає нагаразд!
* * *
«Йорику нещасний!»--мовив Гамлет…
…І є «хліб» довічний для Істориків:
Безліч покотилося по Світі
Черепів отих нещасних «Йориків»!!!
* * *
…Гріхів—торбина повна!—
Зажиток мій увесь…
…Скажіть: а чи на гроші
Гріхи міняють десь?!
* * *
Долі—не уникнути…
Так нащо тужити?!—
Завтра—будем гинути,
А сьогодні—Жити!!!
* * *
В Зачарованому Колі—
Всі Світи на видноколі,--
Та за межі Цього Кола
Нам не вирватись Ніколи!
* * *
…І вічно Люди
Роботу мають:
Нове будують—
Старе ламають!
Але старіє
І те, що нове…
…І все робота
Нам є, Панове!
* * *
Хто Хреста нести не хоче—
Той несе у Світ Меча…
…А Бог бачить,--але робить
Вигляд, що не поміча!
* * *
«Урок Гузнолизання»
--В кар’єрі головний двигун—Язик:
Підлизуйся до вищого Начальства,
Підлещуй усім солодко, хвали,--
Повір: час проведеш в трудах немарних---
І досягнеш Ти верховин Захмарних!!!
* * *
Світ—це наше Дзеркало…
Май собі в Умі:
В усіх наших Бідах—
Винні ми самі!
* * *
…Люди—Юди:
Спершу—провокують,--
А тоді—карають
За гріхи!!!
* * *
…Не вір тому, кому так віриш:
Той, хто навчає тебе Вірності
Народові та Батьківщині,--
Сам часто—Зрадник у Душі!
* * *
…Дадуть Ножа—«За Волю,--скажуть,--
Йдеш за Вітчизну воювать!»--
І брата рідного накажуть
На ріднім полі убивать!
…Осою в серце вжалить куля—
І все Твоє—з Тобою вмре…
…А Хтось—прибутки підрахує,--
І руки весело потре!!!
* * *
…Сказать між нами, Кавунами,--
Тяжко людську збагнути Суть:
Ще не дадуть як слід доспіти,--
А вимагають: «Стиглим будь!»
* * *
…Сильні—брали силою … А Кволі—
Хитрощами Ворога косили…
Сила собі дужа! Але Розум—
Розбиває легіони Сили!
* * *
…Я знаю тільки те, що ніц не знаю,
А вмію тільки те, що ніц не вмію,--
І розумію в Світі лише те,
Що геть нічого я не розумію!
* * *
В кожній людині Звір сидить,
Не треба лиш його будить—
Хай собі спить! …А поруч—Янгол:
Янгола й треба в нас будить!
* * *
Я не можу збагнути,
Ідучи гострим лезом,--
Де кінчається Розум—
Й починається Безум…
* * *
--У мене черево росте—
Не всі таке плекати годні,--
А я ось викохав товсте,
Бо маю Кредо золоте:
«Не залишай на завтра те,
Що можна з’їсти ще сьогодні!»
* * *
Вічності ми всі слугуєм «неграми»,
Назавжди занурені у Час:
Ми згоряєм, творячи Енергію,--
Яка живить, спалюючи нас!
* * *
Слугуй Жінці—і забудь усі
Постулати «Чоловічих Правил»:
Жінка задоволена—це Бог,
А незадоволена—Диявол!!!
* * *
--Ой, біда відома:
Не всі в мене вдома!
Та де Їх шукати,
Як згукать до хати?!
* * *
Убити Тирана, убити Дракона
Ні Меч не поможе, ні Хрест, ні Ікона,
Ні в Пеклі Диявол, ні Бог в Небесах,--
Як Доля Тирану—звіріть в цих Часах!!!
* * *
Скрізь в цім Світі—гай-гай!—
Свище Меч та Нагай…
Змордувавсь—та й лягай:
Край журбі, мукам край!
На сопілочку грай:
Хто помер—тому Рай!
* * *
--У чеканні Дива я охляв:
Мов кришталь, Ілюзії розбились…
Скільки слово «Мед» не вимовляв,--
А життя солодшим не зробилось!!!
* * *
Все іде-минає, все пропаще…
Зафіксуй цю Істину, мій Вірше:
«Все—на гірше, хоч воно й на краще,
Все—на краще, хоч іде на гірше!»
* * *
--Виручаємо взаємно
Ти—мене, а я—тебе:
Самотужки «Птаха Щастя»
В борщ ніхто не обскубе!!!
* * *
«Місіонери»
…Вони Бога славлять—
Всюди «богословлять»…
Та вони лукавлять:
Просто Лохів ловлять!
* * *
--Не дивися чортом,
І не дмись, мов сич:
Краще—трішки ласки
І тепла позич!
…Відігріється
Душа «Птицею»--
Поверну тобі
Все Сторицею!!!
* * *
Всього зазнав доволі
Я на стежинах Долі:
І щастя, і нещастя,
І волі, і неволі,
І доброти людської,
Й людської злої люті…
Лиш не зазнав Спокою,
Бо він—лиш в Абсолюті….
* * *
Якщо Любов на Доброту помножиш—
Не будеш в Пеклі скиглити і нити…
…Чини Добро, яке вчинити можеш,--
Не чини Зла, що можеш не вчинити!
* * *
Хто Фатуму зможе завбачить зигзаги,
Хто Долі химерні збагне віражі?!—
Жбурля Доля раптом когось—до Катівні,
Когось—під колеса, когось—під ножі…
* * *
Мов Лаокоон, Зміями повитий,
В тенетах Долі я, несамовитий,
Пручаюсь відчайдушно,--та дарма:
Від Фатуму—рятунку нам нема!!!
* * *
…Зажився—та й геть затужився:
Мов Пес той, на вітрі тремчу…
…Щасливий,--хто вчасно покинув
Цю вічну «Долину Плачу»!!!
* * *
…Є в людей шкідлива звичка
Зачинать нових людей,--
Хоч Народження—до Смерті
Всіх фатально доведе!
* * *
Дурних і Мудрих Дажбог тримає…
А Дурні Божі—то диво є:
Чим більше грошей Безумець має—
Тим ненаситнішим Він стає!!!
* * *
Час—лікує!—Але занадто
Радикальний наш Лікар-Час:
Багатьох його пацієнтів
Вже немає давно між нас…
* * *
Творець—творить і дає
Критику поживу:
Якби Творець не творив,--
З чого б Критик борщ варив?!
* * *
…Щось Глухий питає у Глухого—
І Глухий Глухому каже щось…
І ніхто нікого геть не чує:
Істина—десь в темряві ночує!
* * *
«Платні Співаки»
--Будуть нам фінанси—
Будуть вам «Романси»!
А, як ні,--бувайте
І самі співайте!
* * *
«Новорічне»
--Новий Рік до нас усіх
Дорогу знаходить:
Зустрічай Його чи ні,--
Всеодно приходить!!!
* * *
--Я одну надію ніжу:
Дасть Бог день—то дасть і їжу!
А не дасть—то вже Елем
І не матиме проблем!
* * *
Згадала стара Лисина—
Як була юним Чубом!
* * *
Дослужився буйний Чуб, нівроку:
Лисиною сяючою став!!!
* * *
…Було голодних там до біса,
Та, позаяк мав гострі лікті
Та жвавий розум,--Ти пробився:
Додому Здобич приволік Ти!!!
* * *
--Та не дивіться ви, їй-бо,
На мене, як на Каїна:
Лихо приходить не звідтіль,
Звідкіль його чекаємо!
* * *
--Дві роботи, любий Друже,
Я сьогодні сотворив:
Спершу—товк у ступі воду,
А тоді—воду варив!!!
* * *
Влада у Царів
Завжди була щира:
В одній руці—Хрест,
А в другій—Сокира!
* * *
Усі Імперії впадуть,--
Хоч як там не Зміяться:
Слони—це Велетні, які
Дрібних Мишей бояться!
* * *
Не наївсь—то не налижешся
Й перед смертю—не на дишешся:
Як чинив лиш Зло в житті—
Вже не трапиш у Святі!
* * *
…Не збагну—як сталось воно так,--
І невже отак довіку буде:
Люди стали зліші за Собак,
А Собаки—лагідні, як Люди!
* * *
Минулого—не повернути,
Майбутнього—не відвернути:
Хоч клич, хоч не клич,--а Воно
Щомить настає все одно!
* * *
«Графоману Гриціану—тобто самому Собі»:
--Дурню, кинь вірші строчити!
Час тобі уже спочити:
Не Тарас, і не Гомер ти—
І по смерті мусиш вмерти!
* * *
--Бог співати велів—
Я й старався, Співець,--
Розважаючи всіх—
І Вовків, і Овець!
* * *
Співав людям я щиро…
А тепера мовчу:
Хотів їх насмішити,--
А довів до плачу!
* * *
--Ні Зла, ані Добра тут
Я не применшив, Мамо!
Я міг би і не жити—
І все було б так само!!!
* * *
…З кожного по нитці—
Голому мотузка:
Нехай зробить Зашморг—
Та й не плаче в тузі!
* * *
…Надумав Невдаха повіситись—
І знову йому невдача:
Мотузка гнила урвалася
Ще й гілка трухлява трісла!!!
* * *
«Мої літа—моє багатство…»
Не досить цей девіз крутий:
Мої літа—моя мотузка,
На шию Зашморг золотий!
* * *
Хтось у Долю мою Заклав
Ідіотську свою Програму….
І нема мені інших справ—
Як ганять за всіма вітрами!
Хтось мене назавжди Закляв,
Отруїв, зворохобив Душу,--
І нема мені інших справ—
Як на вербах шукати груші!!!
* * * *
…Ось якби та якби
Росли в роті гриби,--
То й до лісу ходить
Не доводилось би!
А якби на вербі
Росли груші смачні,--
Як то любо було б
Жить на світі мені!
(Друзі мої Любі! Згадайте Українську Народну Пісню—
«Якби Я був Полтавським Соцьким!»--і ви зрозумієте
Старого дурнуватого Гриціана!)
* * *
…Правда—завше схожа на Брехню,
А Брехня—на Правду завше схожа…
Тільки Час розвіє порохню—
І покаже всім—де Правда Божа!
* * *
«Новітньому Чінгізхану»:
--Ти хочеш Світ завоювати?—
Але Тебе ніде не ждуть!
…Тож не дивуйся, Чінгізхане,--
Якщо десь Довбнею по лобі
Дадуть—і в Яму покладуть!!!
* * *
…Стали б Мудрими Дурні,
А Мудрі—Дурними,--
Всеодно би не було
Згоди поміж ними!
* * *
…Мільярди і мільярди
Вже перейшли у прах…
…І Хто тут порахує
Розтоптаних Мурах?!
* * *
Сказав Мудрець: «Життя минає—
Не варто Душу тим журить:
Кожне Багаття, що палає,--
Колись фатально догорить!»
* * *
Палай—поки палається,--
І Душу не комизь:
Життя—це Вічне Вогнище,
А ми у ньому—Хмиз!!!
* * *
…Коли бачу навколо Лихо—
Не радіє Душа моя:
Якщо інші не мають втіхи,--
То втішатись не можу я!
* * *
Багачів, чиї скарби не тануть,
За дари ми ладні шанувать…
…Легко дарувати не останнє—
Спробуйте Останнє дарувать!!!
* * *
…Хоче той—Світ пустити на дно,
І цей—рад Катастрофами снити…
…Хвала Богу, що нам не дано
Всі бажання безумні здійснити!!!
* * *
…Смердючого Скунса—не з’їсть жоден Звір…
Мораль: Треба вміти Смердіти!!!
* * *
Між Хижаків і Травоїдів
Шукав намарне правди я…
Одна лиш Правда є на Світі,--
Що Правда—в кожного Своя!
* * *
Я Рівність—вітаю!
Та верзні верзу Я:
Плазун—не літає,
А Птах—не плазує!
* * *
Всі—неситі, всі—раби
Вічних Перегонів:
Комусь—мало Копійок,
А комусь—Мільйонів!
* * *
Скільки б не було нам Долею дано—
Щастя золотого мало все одно!
А Пожада Вічна—Океан без меж:
Обійняти хочеш—та не обіймеш!!!
* * *
Травоїд—не їсть м’ясива,
А Хижак—не їсть трави…
…І ніяким Божим Дивом
Не подружите їх ви!
* * *
…Якби комусь—наші проблеми,
А нам якби—чиїсь проблеми,--
Якби росли в роті гриби,--
Тоді б то малися незле ми!
* * *
Глянь у Космос: всі Планети крутяться,--
Бо таке життя… Крутись і Ти!—
Не пливуть же Галушки до рота,
Як швидким Черемошем—плоти!!!
* * *
Хто Іллюзій не плекає—
Той і Розчару не знає,
Хто дарма не фантазує,--
З того й Доля не глузує!
* * *
«Епітафія Екстремалу»
…Він мчав у шалі золотому—
Заки в безодню загримів…
…Його нещастя було в тому,
Що Він Спинятися не вмів!!!
* * *
Жалкувати в цім житті
Завше є причини нам:
Той—за вчиненим жалкує,
А той—за не вчиненим…
* * *
Дорога—теж Наркотик:
Той, хто звика до нього,--
Той жити вже не може
Без Вічної Дороги!
* * *
«Як у нас роблять «Святих Класиків»
…То пусте,--що Ти не з Неба!
Аби лиш в Тобі потреба!—
Підмалюють, підлакують,
Одпиляють Чорто-роги,--
Вчеплять Німба Золотого,--
Та і зроблять собі з Тебе
Бездоганного «Святого»!!!
* * *
Хтось—пливе за течією,
Хтось—навспак чимдуж гребе…
Та всіх зносить в Одне Море,--
Хоч яке там хто «Цабе»!
* * *
Не лізь у Багачі—
І в Жебраки не падай:
Їж чесні калачі—
І ближніх ними радуй!
* * *
…А Смерть з косою—по Світі вешта:
До завтра, може, й не доживеш Ти,--
А вже ним Душу в тривозі журиш,--
Хоч і «Сьогодні» не спив до решти…
* * *
…Я боюсь Пророцтв похмурих…
І не варто дивуватись:
У Прогнозів лиховісних
Є тенденція збуватись!
* * *
Дала нам Доля щастя жити,
Але за щастя це, затям,
Потрібно чимось Їй платити…
Ось ми і платимо—Життям!
* * *
…Якщо Ти «своїх» огидно зрадиш—
Для «чужих» все’дно «своїм» не станеш:
Зрадників ніколи не шанують,--
Хоча Зраду їхню і цінують!
* * *
--Нехай Орда на обрії—
Ми лицарі хоробрії!
Всіх ворогів зупинимо
Ми—за чужими спинами!!!
* * *
…А що там буде Завтра?
А буде те, що буде:
Бог про усіх подбає—
Нікого не забуде!
* * *
…Я не вибачатимусь убого:
Всеодно життя—порожній дзвін!
…Вибачусь я тільки перед Богом,--
Якщо спершу вибачиться Він!!!
* * *
--Як же за тебе воювати,
Дурна Голото?!—
Годі зіпертися на тебе,
Бо ти—болото!
* * *
Вічність—то є Вічність,
А життя—це Миті:
Кров’ю і сльозами
Миті ці омиті!
* * *
…Я дистанціююсь від Політики,--
Вже мене до неї годі звати:
Я втомився за Чиїсь гаразди
По зубах та ребрах діставати!
* * *
Ставав і я під прапори Ідей,--
Але щораз до Пекла йшла дорога…
Не можна покладатись на людей:
Тепер я покладаюсь—лиш на Бога!
* * *
…Дадуть Ножа, «За волю,--скажуть,--
Йдеш за Вітчизну воювать!»--
І Брата рідного накажуть
На ріднім полі убивать…
…Осою в серце вжалить Куля—
І все твоє з тобою вмре…
…А Хтось—прибутки підрахує,
І руки весело потре!!!
* * *
…Він, безперечно,--український Сталін:
У Нього Знак Тирана на чолі
І моторошні очі Маніяка,
І всі Його слова—кинджали злі…
* * *
Доки Тиран панує—
Доти Йому й хвала,
А коли вріже дуба,--
Вічна Йому хула!
* * *
Нема вже Авгія давно…
Така-то воля Неба!
Нові часи—нове лайно…
Нових Гераклів треба!
* * *
…Нещасний, хто здається
На милість ворогів:
У них-бо милосердя—
Як ласки у Вовків!
* * *
…Руїну й смерть, вогонь і меч
Несуть у Світ вони:
Всі, що горлають: «З нами Бог!»--
То діти Сатани!
* * *
…Щонайдобріші люди
На світі—то Мерці:
Ні зла, ані огуди
Не чинять люди ці!
* * *
Свобода думки вимагає
Свободи слова,
Свобода слова вимагає
Свободи дій,--
Свобода дій—сіє Анархію,
Руйнує Світ…
…Краще в тюрму всі ті свободи
Замкни—й радій!
* * *
…Хоч там як цурайся Долі,--
Не уникнеш все одно:
«Виганяєш Чорта в двері,--
А він лізе у вікно!»
* * *
Мені з дитинства люба Казка:
Люблю я ніжні колисанки…
…Не перетворюйте, будь ласка,
Свої стосУнки—на стусАнки!!!
* * *
Слова розходяться з ділами—
Часто в полоні цього зла ми…
Щоб не розходились вони,--
Мовчи й нічого не чини!
* * *
Ми слугуєм речам,
Не доспавши ночей:
Вже не речі—для нас,
Але ми—для речей!
* * *
…Я теж люблю комфорт, що дав Прогрес…
Та видно всім,--лиш загостріть свій зір ви:
Прогрес—це комфортабельний Експрес,
Що швидкісно всіх нас везе до Прірви!
* * *
В душі людини з давніх пір
Живе і нице, і високе…
«О, Ревнощі!—гукнув Шекспір,--
Страховисько Зеленооке!»
* * *
Вік собі живи—й дивуйся вік
Які парадокси тут бувають:
Ці—рятують немічних калік,
Ті—цілком здорових убивають!
* * *
Ті люди довго не жиють,
Що іншим жити не дають,--
На світі довше ті жиють,
Що життя іншим не псують!
* * *
Світ—у брехні, як у чаду…
Скрізь ненасить панує вбога…
…І в який Храм не увійду—
Там все Лукавий замість Бога!
* * *
«Шлюбне Оголошення»:
«--Я можу, можу, можу,--
«Козак» дзвенить уроче!
Шукаю собі жінку,
Що хоче, хоче, хоче!!!»
* * *
…Всім покаже Час, який
Швидкий, мов комета,--
Хто мав рацію, а хто
Мав ще й кулемета!
* * *
«Чиясь Думка»
Хай щастя «золоте яйце»
Приносить всім Птах Щастя в дзьобі:
Найкращий вид роботи—це
Добре оплачуване «Хоббі»!
* * *
О, фатум Геометрії:
Квадрат не любить Кола!
І злагоди-симетрії
Їм не сягнуть ніколи…
* * *
--Мені би десь в барвінку
Любов солодковусту!—
Хто не цілує Жінку—
Той геть мандрує з глузду!
* * *
…У розмові одного разу
Запитав газетяр Ейнштейна
У який Він блокнот нотує
Геніальні думки свої…
Усміхнувся на те Учений:
--Справжня Думка—це така рідкість,
Що не важко й запам’ятати,
Не записуючи Її!
* * *
--Робив добро—а їм все мало!
І всяк на мене ще й плює…
Спочатку з’їли моє сало,--
А потім кожен їв своє!
* * *
--Обдеруть, як липку,--
А ти не журися!
Зроблять з тебе скрипку—
Музикою лийся!
* * *
…Ніхто не байдикує,--всі працюють,
Усі зусиль активно докладають:
Трудар—аби створить життєві статки,
Бандит—щоб Трударя пограбувати,
А Жрець лукавий—щоб «очистить» Всіх!!!
* * *
…Розуміють Барани,
Що є жертвами вони,
Що за їх овечу суть
Для зарізу їх пасуть,--
Та що зробиш?!—Баранам
Така доля!---Як і нам…
* * *
Не нами ця Гра задумана—
І зверхники тут не ми…
А хто?—Осягнуть цю істину
Не в змозі людські уми….
* * *
Якщо Добрий зродиться—
Значить, має Місію…
Якщо Кат народиться—
Значить, має Візію…
А всі разом думати
Мусять про провізію,--
Бо щось треба хрумати,
Щоб сповняти Місію!
* * *
--Був колись я легінь юний,
А тепер—стара потвора…
…Так і кожне юне «Завтра»
Перетвориться на «Вчора»!
* * *
--На Куму сказав «Корова»--
Мав за те лихий момент…
А була б вона Індуска—
Сприйняла б за комплімент!!!
* * *
…Життя пропало марно,
Мов те яйце розбите:
Ані курчати з нього
Не вийшло, ні яєшні!
* * *
У Овець—Овечий Бог,
У Вовків—Бог Вовчий:
Кожен Бога сотворять
На свій лад охочий!
* * *
У Вовків—і правда вовча,
У Овець—овеча, звісно:
Дав Бог кожному по правді,--
Щоб в одній не було тісно!
* * *
«Молитва Пияка»
--Боже, славен Ти вовік
В золотій щедроті!
…Налий чарку Пияку—
Сполоснути в роті!!!
* * *
--Хочеш до Раю в’їхати?—
Шукай собі Ослів,
Що завезуть до Раю
Тебе без зайвих слів!
* * *
«Зачаття Дурня»
--У Батька на кілька фрикцій
Забракло, на жаль, ерекції…
…І ось—вже не підлягаю
Я жодній в житті корекції!!!
* * *
--Вірю в краще—аж до склепу!
Оптимізмом я живу:
Щоб забуть стару халепу—
Треба вляпатись в нову!
* * *
«Чиясь Думка»
Добро—кому щастя дане…
А нам—чи надійде черга?
Надія—добрий сніданок,
Але погана вечеря!
* * *
«Чиясь Думка»
Зірок досягнути мрієш?—
Отож, не плекай журби:
Роби тільки те, що вмієш,--
Але що є сил роби!
* * *
«Ура-Патріот» (Іронічне)
--Ріднокраю Патріот—
Я за волю, за Народ!
«Геть чужинців, геть заброд!»--
Я гукаю грізно!
За Вітчизни сяяття,
За щасливе майбуття—
Віддам навіть і життя!!!
…Але чуже, звісно!
* * *
Без Любові—немає Казки,
І закони у Світі вовчі…
Всі Закохані---повні ласки,
А Нелюблячі—повні жовчі…
* * *
…Я не просто собі п’ю,--
Тугу запиваю:
Я з горілки, зазвичай,
Вірші добуваю!
Що ж робить—як довелось
В самотині-тузі
Мені жити—і служить
Своїй п’яній Музі!
* * *
«Чиясь Думка»
Хто лобом проб’є стіну,--
Це істина стара ще,--
Упевнитися може
Що по той бік—не краще!
* * *
Людина Світ руйнує…
А Божий гнів клекоче:
Людині ж треба менше,
Ніж вона взяти хоче!
* * *
Десь був у Пастку оцю вхід—
І я війшов,--собі на шкоду…
І не знайду в цій Прірві Бід
Тепер ні Виходу, ні Входу!
* * *
…Дивне Село: мільйони хат—
І кожна хата—«скраю»!
Може, тому тут і нема
Омріяного Раю?!
* * *
--Якби усе було «Якби»,--
Були б орли, мов голуби,
Вовки скубли б собі травицю
І Світ не відав би журби,--
Росли б на вербах у газдині
Солодкі груші, гейби дині,--
І мрія би збулась моя:
Полтавським Соцьким був би Я!!!
* * *
…Ми вчора Їм кричали «Слава!»,--
А нині кричимо: «Ганьба!»
Життя—містерія лукава…
Отож-бо й ба!
* * *
…Навіть Вбивця у Бога
Допомоги благає…
І найгірше—
Що Бог йому допомагає!
* * *
Бог любить всіх—Любов благає,--
І Він усім допомагає:
Будівникам, руйнівникам,
Убивцям і рятівникам!!!
* * *
--Не люблю Брехню вухату
І рогату… Я—Артист!
Не люблю Патріархату,
Бо я—Матріархартист!
* * *
Щастя—не в грошах! Це знаю я…
Але є у них статус важливості:
Бо нам в світі реалізувать
Годі без грошви свої можливості!
* * *
Суть Грошей—завше на межі,
Спробуй збагни її:
Як позичаєш—то чужі,
Як віддаєш—свої!
* * *
«Признання Графомана»
--Одна у мене Коханка-зваба:
Веселокрила і товстопуза,
Як сонце, гарна, бридка, як жаба,--
Моя скептична й фривільна Муза!
* * *
Скільки Світ не нищать
Люті Герострати,--
А він все квітучий,--
Нема йому страти!
Скільки не вбивають
Ниці Душогуби,--
А Життя триває,--
Нема йому згуби!
* * *
У хліборобів чуби пріють:
Вони працюють—Життю треба…
А дармоїди—завше мріють
Про золотую «Манну» з Неба!
* * *
Через рожеві окуляри
Дивитись я на світ любив,--
Але в багні життя кривавім
Ті окуляри загубив…
* * *
Один дбає в хату—
Троє несуть з хати…
Годі в тій родині
Гараздів чекати!
* * *
«Брехунам»:
--Я вам вірю, мої любі,
Я вам вірю, далебі,--
Як у те, що завтра вродять
Стиглі груші на вербі!!!
* * *
Чи ти собі з плугом,
Чи ти з булавою,--
Всюди працювати
Треба головою!
* * *
…А Брути—зовсім не брутальні,
А Юди—лагідно-пестливі,--
І ти потонеш в їх цілунках,
Як у солодкій теплій зливі!
О, вони вміють цілуватись!—
Тобі до Страти любо буде…
…Тільки і встигнеш здивуватись:
--І ти, мій Бруте?!
--І ти, Юдо?!
* * *
Людина з Неба на Землі—
Чужак! Це—катастрофа:
Чекає на чужинця Тут
Злий Засуд і Голгофа…
* * *
«Згоріла хата—гори й сарай!»
Помреш—то в кращий потрапиш Рай!
Навік повірив у це Елем:
Нема на Небі земних проблем!
* * *
…Ці шкеребертини Життя
Жалями серце крають:
Старі діди іще живуть,
А юнаки—вмирають!!!
* * *
Якщо в плуг запрігся, Воле,--
Не зітхай: «Гірка неволе!»
Журби в душу не бери,--
А ори свій лан, ори!
* * *
Не люблю людей пісних,
А люблю людей пісенних,
Доброоких та ясних,
Сонцелюбних та натхненних…
Не люблю людей-їдців,
Що живуть собі, мов хроби,
А люблю людей-творців—
Світу Божого оздобу!
* * *
«Меч і Плуг»
Меч і Плуг—обидва з криці,
І обидва з прадавен
Нерозлучні обереги
Всіх народів і племен.
…Хто ж Меча свого зрікався,--
Чень, потьмарилось в умі,--
Ті до скону перли Плуга
У чужинському Ярмі!
* * *
Ні наїстись, ні напитись
Неможливо раз на все…
Лиш тоді ми вічно ситі—
Як в могилу занесе!
* * *
«Не робити—можна жити,
А не жерти—можна вмерти!»
Та хоч скільки не жереш,--
Всеодно колись помреш!
* * *
Все мине, все стане порохнею,
Обросте легендою-брехнею,
Зачарує казочкою нас,--
А ми вічно йтимемо за нею…
* * *
Уся Історія—різня
І братовбивчі війни…
І чим пишатися? Куди
Душі стреміти рвійно?!
* * *
--Нащо кров проливаєш захланно,
До якої прямуєш мети?
Хоч все людство уб’єш, Чінгізхане,--
Сам безсмертним не зробишся ти!
* * *
--Хане злий, кривава поторочо,--
До якої прагнеш ти мети?
Скільки людям віку не вкорочуй—
Свого віку не подовжиш ти!
* * *
Вже краще не бути,--ніж бути
Лихим, як Убивця і Тать…
Не хочу розтоптаним бути,
Й не хочу нікого топтать!!!
* * *
Ти народишся—і скрикнеш…
А тоді поволі звикнеш
До халепи, що мордує
Душу й тіло без пуття:
Голод, холод, біль і туга—
Ось тобі чотири «друга»,
Ось тобі чотири Ката
На усе твоє життя!!!
* * *
Якщо гарцюєш на коні
Веселий та багатий,--
Не смійся з тих, що у багні,
Бо все мінливе, брате:
Не убезпечений ніхто
В життєвій коловерті
Від зубожіння і хвороб,
Ув’язнення і смерті!!!
* * *
…Якщо бід—ціла торба
Ще й з високого горба,
Якщо їх не знебути,--
Отже, так мало бути!
* * *
Якщо не вбив людину—
То з’їв куріпку ось:
Не можна існувати,--
Не кривдячи когось!
І якщо навіть їжа
У тебе лиш трава,--
І це також убивство,
Бо і трава—жива!
* * *
--Казала Настя: «Як удасться!»
Оце ж мені і удалось:
Жінка гуля,--а я з рогами
Ходжу-красуюсь, як той лось!
* * *
--Я до Тебе—Ти від мене…
Люті муки,--як Танталу!
…І навіщо віддав Душу
Я Коханню на поталу?!
* * *
Діти Епохи Лицемірства,--
Ми лицемірні і самі:
Звикли одне казати в очі,--
А інше мати на умі!
* * *
Срібну чарочку я мав—
Любо з неї пилось…
Мала чарка—та у ній
Безліч Душ втопилось!
* * *
Що є Жар-Птиця, як на те,
Для п’яного Придурка?!—
Обскуб Їй пір’я золоте:
Звичайна собі Курка!
* * *
Життя—як осінь, як сіра злива:
Скрізь—негаразди та матюки…
А все ж любив я—й мене любили…
Чи був щасливим?—А був-таки!
* * *
--У мене пика Контактера:
Скільки живу—усі роки
Контактувати з нею люблять
Чужі дебелі кулаки!!!
* * *
«Чиясь Думка»
І пекло бачили, і рай—
Всього зазнали ми…
Хочеш пізнать людину—дай
Їй владу над людьми!
* * *
Часто нагороди дістаються
Не за щиру вірність, не за службу,--
А лиш за блискучу, бездоганну
Щиру Імітацію її!
* * *
Байдужість—міцний панцир
Двоногих черепах…
Та варять юшку—ах!—
І з мудрих черепах!
* * *
«Перефразований вірш Ігора Муратова»
Крізь веселку пролетіла сіра Птиця—
І заграла кольорами, як дивниця…
А коли на землю врешті вона сіла,--
То побачили усі, що Птиця—Сіра!
* * *
Життя моє самотньо вечоріє—
І нидіє Душа в журбі старій…
На світі є жінки моєї мрії,--
Та я, на жаль, не лицар їхніх мрій!
* * *
Головне для жінки—вміти
Гарний справити ефект…
Головне для чоловіка—
Щоб не падав інтелект!
* * *
Що в світах життя твоє?—
Війна безупину:
Як не ворог в груди вб’є—
То свої у спину!
* * *
--Коли я щирий—
Кажуть: «Цинік!»
Коли нещирий—
«Лицемір!»
* * *
Людські щастячка бувають
Розмаїті та квітчасті:
Комусь щастя—у нещасті,
А комусь нещастя—в щасті…
* * *
Шкідливих звичок я надбав—
Недовго з ними й затужити:
Звик пить, курить, когось любить,
І що найгірше---жити й жити!!!
* * *
Все можна засудити
І виправдати все:
Залежно—яким вітром
Ідейним нас несе…
* * *
«Чиясь Думка»
Організм людський зростає
Четверть віку… А, проте,
Черево про це не знає—
Та й до старості росте!!!
* * *
--Бог щасливить пеклом,
А карає—раєм…
…Тож не бий на жінці
Кума за сараєм!
* * *
--І дурним учора був я,--
І дурний сьогодні я…
Мабуть, в тім і полягає
Земна Місія моя!
* * *
Вічна пам’ять—це склероз:
Просто люди
Забувають, що усе
Тра забути,--
Що нова приходить Юнь
Слідом смерти,--
А стару нашу печаль
Треба стерти!
* * *
«Гуморинка з преси»
--Ледачі ми—аж так, що Світ
Якраз подивувати,--
Бо лише ми могли «Вмикач»
«Вимикачем» назвати!!!
* * *
Життя—це явище завжди парадоксальне
І унікальне:
В нім завше зле—навіть коли і добре,
І завше добре—навіть коли зле!
* * *
--Мої шкідливі звички—
Мої єдині друзі:
Якщо покину друзів—
Загину я у тузі!
* * *
Нащо гонор цей трагікомічний?
Куди лізе наш розум немічний?
…Океанський «Титанік» уже потонув,--
А ми мрієм тепер про Космічний!
* * *
--А я, мов син сучий,
На всі боки гнучий,--
Всіх люблю-кохаю,
Всім хвостом махаю!
* * *
Жінки моєї мрії
Є на землі старій,--
Та я, на жаль мій прикрий,
Не лицар їхніх мрій!
* * *
Життя—катівня,
А Вічність—лазня…
Помилуй, Боже,
Старого Блазня!
Обріс я тутка
Багном та кров’ю…
Лиш Там омиюсь
Добром-любов’ю!
* * *
…Мати Дулю під носом—
І не з’їсти її…
Ото муки Тантала,--
Гіркі муки мої!!!
* * *
Правда—усіх сварить,
А Брехня—всіх мирить…
І чого ж то вовком
Світ на неї зирить?!
* * *
Як жаль, як жаль: короткий вік
У молодої зваби!
І, посивівши, облетять
Ці золоті кульбаби…
Рум’янець юний згорнеться
У капілярну сітку,--
Дівчатко перетвориться
На тілесату Тітку…
* * *
Людина—прообраз Бога…
І маєш роботу ось:
Ану-бо зумій з Нічого,
З Нічого—зробити Щось!
* * *
Хто розрізня Добро і Зло—
І в людях не помилиться:
Розумні—чухають чоло,
А Йолопи—потилицю!
* * *
…У часи, коли скрізь висіли
Вождя Довбаного Ікони,--
Лиш ті Винятки уціліли,
Що підтверджували Закони!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2018
В якій Зграї пробуваєш—
Ото тій і підвиваєш…
А не будеш підвивати—
Споминай—як було звати!
* * *
І собакам підгавкував,
І вовкам підвивав,
І свиноті підрохкував—
З ким я лиш не бував!!!
* * *
…І кожному катюзі
Воздам я по заслузі,
І кожному ослові
Воздам у гнівнім слові!
* * *
Дістав я од Небес
Благую Вість,--
Що все в житті
Іде Коту під хвіст!!!
* * *
Ми соромимось того,
Чим пишатись треба,
І пишаємося тим,
Що бридке для Неба…
* * *
Щастя більшого від Бога
Собі навіть не проси:
Щастя візьмеш рівно стільки,
Скільки іншим віддаси!
* * *
Закон Єхидства з нами грає—
Стати мудрішими зове:
Хто хоче жити—той вмирає,
Хто хоче вмерти—той живе…
* * *
Ефективніших за Смерть
Ліків не буває:
Хто їх вжив—усі жалі
Навік забуває…
* * *
Тут всюди—жниво Смерті…
І вічно нас Їй жати…
Любіться ж! І не треба
Нікого ображати!
Бог—в кожнім з нас існує:
Отож, не кривдь нікого,
Бо кривдячи Істоту,--
Ти гірко кривдиш Бога…
* * *
Варварство—сильніше
За Цивілізацію:
Адже нищить—легше,
Аніж будувать…
* * *
Ці злі натури—
З тих натур,
Що все жадають
Диктатур…
* * *
«Квіти» Диктатури—
Страти і тортури!
* * *
Між усіх наркотиків
Найстрашніший—Влада:
Цілі моря Крові
За неї проллято!!!
* * *
А катам не тяжко
Людей убивати:
Це ж не те, що ненькам
Роджать-сповивати!
* * *
Героїзм—похвальна річ,
Якщо він потрібний,
Якщо він доцільний,
А не божевільний!
* * *
Як щось руйнувати—
То вони—Геракли!
А як будувати—
То снаги забракло!
* * *
Не вір набутому
У сліпій вірі,--
А вір відчутому
На власній шкірі!
* * *
Сурмлять в похід новітні «Хрестоносці»--
Ці божевільні діти Сатани:
Не можуть без кривавого розбою,
Без різанини злої жить вони!
* * *
Свище Час мечем татарським,
Ятаганом неминучим:
Що не гнеться—те зрубає!
Треба вміти бути гнучим…
* * *
Треба вміти відступати,
Навіть шию часом гнути,--
Щоби вижить,--і метів’я
Свого врешті досягнути!
* * *
Тисне більша сила—відступись:
Краще збережи свої дружини,
Гонором упертим поступись:
Пам’ятай, що є Закон Пружини!
* * *
Ураган з корінням
Дуби вивертає:
Виживають в бурю
Тільки лози гнучі…
* * *
Поблукав я з Долею
По світах повсюди:
Нелюди—скрізь нелюди,
Люди—всюди Люди!
* * *
Лихе Слово—Світ руйнує:
Де вже з ним зрівнятись бомбі!
Подивись лишень, що коять
Знавіснілі люди-зомбі!!!
* * *
Вів Чінгізхан по світі Орди тії,--
Але зіщез із ними в плині літ…
Лиш Золотій Орді Бюрократії
Вдалося полонити цілий Світ!!!
* * *
Це—бунтівник і руйнівник,
Що рветься в бій запекло:
Кинь його в Рай—то він і там
Організує Пекло!
* * *
--Іди собі з Богом,
Добрий чоловіче,--
Щоб не піти з Чортом
На Чортяче Віче!
* * *
Всі підсолоджують Минуле
Медком Олжі…
Жувати треба власні Міфи,
А не чужі!
* * *
Твори Легенди—
То добрий гендель:
Жадають слави
Чиновні лави!
Брехня—лукавство,
Брехня—болото,
Зате дістанеш
За неї Злото!
* * *
Песимізм—це Оптимізм,
Що лишивсь без їжі:
Його їжа споконвік—
Іллюзії свіжі!
* * *
По всім світі Дурня носить:
Має Душу він захланну…
Мудрецеві й краплі досить,
Дурню ж мало й океану!
* * *
Тоді була Епоха Звірства:
Гарчав у кожнім хижий звір,--
Звір звіра жер у бузувірстві—
І світ кривавивсь від офір…
* * *
«Підпис до фото Сталіна та його соратників»:
«Масні та хтиві, мов Коти,
А за покликанням—Кати!»
* * *
Ой, же били нас, дурних,
І серпом, і молотом!
А на Захід літаки
Гнали з нашим золотом!
* * *
Лінь—рушій Прогресу:
Як та Лінь находить,--
Одразу Людина
Щось і винаходить!
А де діє Розум—
Там і Чорта ріжки:
Ходили без нього
Ми б і досі пішки!
* * *
Час нас виплекав, зіжерши,
Як вареники в сметані…
І не ми, панове, перші,
І,--дасть Бог,--не ми останні!
* * *
У цьому Світі ми
Не перші люди,--
Та завше маєм шанс
Стати останніми…
* * *
Хтось робить Роботу,
А хтось—Показуху…
І легше живеться
Ледачому Зуху!
* * *
Хто не хотів Тиранові заграти—
В могилу потрапляв або за грати,
І той, хто любо грав,--кінчав невдало:
Тиранові усе наобридало!
* * *
Тече-біжить ріка—
Втіка хтозна куди…
І не шукай у ній
Вчорашньої води!
* * *
Гребе до себе кожна Влада…
А для ошуканих бурлак
Одвіку є вічна тріада:
Помийка, Плаха та Барак!
* * *
Дорога до Престолу,
До Трону—Душу гає:
Вона по трупах друзів,
По зраді пролягає!
* * *
До Влади йдуть по трупах,
По кістяках братів…
І Вождь посів свій цвинтар,
Якого сам хотів!
* * *
Хто сказав, що Віслюки—не дійні?!
Та це ж годувальники надійні!
Запитай Нардепа отого:
З Віслюків надої—ого-го!!!
* * *
«Чиясь Думка»
Сочаться кров’ю свіжі рани—
Шмага нагай мільйон горбів…
Раби витворюють Тиранів,--
Тирани—створюють Рабів…
* * *
«Думка Джордж Еліот»
Розбійникам та паливодам
Завжди до душі руйнація…
Жорстокість шукає приводу:
Навіщо Їй мотивація?!
* * *
Ченці казкою про Рай
Дурнів утішають,
А самі, проте,--гай-гай,--
В Рай не поспішають!
* * *
Народ—він слово добирає,
Як самоцвітів сяяття:
«Хоробрий—раз лише вмирає,
А Боягуз—усе життя!»
* * *
Щоб у вічних бідах
Тяжко не зітхати,--
Перш купуй Сусідів,--
А вже потім хату!
* * *
Лихі бувають люди,--
Тож Душу бережи:
Ніколи не бреши їм,--
Та й правди не кажи!
* * *
В маскараді життєвому—
Затямкуй собі ти,--
Під личинами Янголів
Часто ходять Чорти!
* * *
Учорашню Правду
Тягнуть на світ Божий,--
Щоб замаскувати
Нинішню Брехню…
* * *
Хто ліг під Гільйотину—
Не скаржиться на долю:
Це щонайліпший засіб
Від головного болю!
* * *
Скупий—двічі платить,
А ледачий—робить,
А дурний—запекло
Двічі лізе в пекло!
* * *
Ніяк мій розум
Збагнуть не може:
Життя—це ласка,
Чи кара Божа?
* * *
Планета, війнами геть зрита,
Чимало бачила відваг…
Гасло голодних—«До корита!»
А гасло ситих—«До розваг!»
* * *
Розумні—блискуче
Виходять з халеп,
А мудрі—ніколи
В них не потрапляють…
* * *
Забобони—це прадавні правила
Безпечного руху по житті,
Тож, аби не сталося біди,
Краще би зважать на них завжди.
* * *
Не збагнеш в сьогоденні
Де ж те Істини зерно,
Бо засліпить мигтінням
Це життя многолике…
Тільки відстань покаже
Що насправді мізерне,
Тільки відстань покаже
Що насправді велике…
* * *
Не варто надто за тим тужити,
Що Смерть несита собі бере:
Що має жити—те буде жити,
Що має вмерти—те конче вмре…
* * *
Від Бога прийшли—
І до Бога ідем…
Життя—це не Пекло,
Але й не Едем!
* * *
Поезія народжується з болю,
Поезія—Усмішка і Сльоза…
Поет не вибирає свою долю:
Поета обирають Небеса.
* * *
Марно мріями життя
Не квітчай:
Не збуваються вони
Зазвичай…
* * *
Дасть Бог день—то дасть і їжу,
І якусь халепу свіжу,
Або щастя якесь нове,--
Не журімося, панове!
* * *
На світі усі гуманісти,--
Допоки не хочеться їсти…
А як захотілось—пропало:
З’їв брата—ні сіло, ні впало!
* * *
Хто в світі був першим—
Курка чи Яйце?
Багато ми знаємо,--
Та тільки не це!
* * *
Від своєї Долі
Не втечем нікуди,--
Допоки живі ми
На цім Світі, люди!
* * *
Йде Вода—за Водою,
Йде Біда—за Бідою…
І нема кінця-краю
Оцьому Пекло-Раю!
* * *
Є Слова, що Любов’ю Світ гріють,
Є Слова, що сичать, як Гадюки…
Не дай, Бог, щоб з Отрутою Книги
Нашим Дітям потрапили в руки!
* * *
Гидка Правда—як потворне тіло:
Хоч у золоту сховай одежу,
Хоч і розцяцькуй його коштов’ям,
Розмалюй барвисто,--а воно
Бридким зостається все одно!
* * *
Усі люблять Правду
Про злочини інших:
Про власні злочинства—
Не любить ніхто!
* * *
…Тут кожен, хто родився,
Помре, мов той Пияк…
Тільки ніхто не знає:
Де, і Коли, і Як?
* * *
Люди—ріки крові ллють,
Бо в їх Душах—дика Лють…
А якби ж була Любов—
Не лились би сльози й кров!
* * *
Для чогось ми потрібні Богу тут—
Для Справи ми якоїсь нагодились,--
Бо, якби непотрібними були,--
Ніколи б ми на Світ і не Зродились!
* * *
Хто плазує—той хребта не зломить,
А хто в небо прагне—діжде кар:
До зірок Душею доторкнеться,--
Але спалить крила, як Ікар!
* * *
Світи міняються щомиті—
І нам повік їх не пізнать…
Але цікаво, як тим дітям,
Усе Відчуть і все Узнать!
* * *
Стільки розвелося
В світі Геростратів,--
Майстри не встигають
Храми будувати!
А злим Геростратам
Любо руйнувати:
Храми нищить—легше,
Аніж будувати!
* * *
Як нема в нас Любові—
То і Глузду нема…
…Божевілля—безмежне,
Як і Вічність сама!
* * *
«Прогноз на Майбутнє»
(З Чорного Гумору)
Сліпий дід сказав: «Побачимо—
Як Безногий танцюватиме!»
А Глухий сказав: «Почуємо—
Як Німий пісень співатиме!»
* * *
Сліпий сказав: «Побачимо!»
Глухий сказав: «Почуємо!»
Безногий сказав: «Прийдемо—
Та десь і заночуємо!»
* * *
Вівцю, що мала золоте руно,
І курку, що несла золоті яйця,
Зарізали колись усе одно—
І не були вони багаті, Братця!
* * *
Така в нас вдача,
Такі ми люди:
Само-Ісуси—
І само-Юди!
* * *
«Іронічне»
Світ—ласкавий: усі, мов брати,
Повні вщерть співчуття й теплоти!
Та ніхто не зрухне і мізинцем—
Щоб хоч чимось таки-помогти!
* * *
«Епітафія»
…І їв—не наївся,
І пив—не напився,
І жив—не нажився…
І в Засвіт ушився!
* * *
«Притча про Блудного Сина»
…Блудний Син додому повернувсь!
І глузує Доля-вередуля:
Гультіпаці—золотий Бенкет!
А хто вік трудився—тому Дуля!!!
* * *
«Закон Одноприсутності»
…Поки Ти тут—тебе немає Десь,
Поки Ти десь—Тебе немає Тут…
Поки одних рятуєш—інші гинуть…
І Всім не допоможеш Ти нараз,--
Бо Скрізь не можеш бути Водночас!!!
* * *
Живіть—щоб звання Людини
Нікчемністю не зганьбити:
Любіться взаємно, Люди,--
І Бог буде вас любити!
* * *
«Почуте у селі на Тернопільщині»:
--Він—«святий та божий»: Уночі
З ножем ходить—і Поляків ріже…
А удень—лиш помилуйтесь ви:
Кругом Церкви носить Корогви!!!
* * *
…А Війна була «весела»:
Вирізали цілі села…
Ці—Кати, і ті—Кати…
І нема куди втекти!!!
* * *
Слова крамольні—гірше, аніж Стріли,
Й судять за них нещадніше,--Овва!
Вараву-Душогуба—пожаліли,
А розп’яли Ісуса—за Слова!!!
* * *
Ладні вбить ми всіх Паскуд—
З гнівом праведним, первинним…
…Та за Винних—зазвичай
Дістається всім Невинним!!!
* * *
--Всі ви друзі файні—
При файній погоді…
А як зла Негода—
То й гукать вас годі!
* * *
…І люті Війни—раз-у-раз,--
І вже немає ліку жертвам…
…Казав Пророк: «Настане час—
Коли Живі позаздрять Мертвим!»
* * *
Війна і Зло повсюди…
Душа мені щемить:
«За Що б’єтесь ви, Люди,
Що в Світ прийшли—на Мить?!»
* * *
Вендетту, помсту Крові починали
Іще далекі прадіди й діди:
Ніхто Її джерел не пам’ятає,--
А Вона й досі знищує Роди!!!
* * *
Тяжку Прометею
Зевс присудив Страту,--
За те, що приніс він
Вогонь Герострату!
* * *
«Іронічна Порада»
«…І вертає Вітер на круги свої…»
З «Біблії».
…Не повертайтесь на круги Біди,
Де вас ніколи серцем не любили:
Лиш Йолопи вертаються туди,
Де вже не раз їм люто ребра били!!!
* * *
Віра в Братерство Уселюдське—марна…
Та ми без Неї жити не змогли б!
…Жаль, що Ісус—Істота легендарна,
І жаль, що Юда—це реальний Тип!!!
* * *
З Кола ротаційних рокіровок
Виходу ніякого нема:
Якщо Правда переможе Кривду,--
Вона стане Кривдою сама!
* * *
Не всі люди створені
За Образом Божим:
Декотрі—насправді
Походять від Мавп!
* * *
«Думка Володимира Поліщука»
…Святі люди вміють
По воді ходити,
А грішні—сухими
Вийти із води!!!
* * *
«Чиясь Думка»
…У здоровому Суспільстві
Революцій не буває:
Тільки в хворому—брат брата
Озвіріло убиває!
* * *
Різні коди генетичні…
Різні погляди етичні…
Як всі Нації здружити,--
Щоб в Любові Світ міг жити?!
* * *
Добро і Зло у вічній коловерті
Взаємно собі творять Опертя:
Вічно Життя—дає поживу Смерті,
А Смерть—звільняє місце для Життя…
* * *
Часом тепліє в людях щось прекрасне,--
А часом їх проймає лютий сказ…
Одні й ті самі люди—різночасно
Можуть хвалити—й розпинати нас!
* * *
Несталість усього, мінливість—ось прокляття!
Влаштовано цей Світ—не на людські Уми:
Сьогодні ми собі цілуємось, як браття,--
А завтра –в злій Війні уб’єм брат брата ми!
* * *
Все залежить в Світі Божім
Від порядності Людей,--
Бо обгидить можна кожну
З найшляхетніших Ідей!
* * *
Щонайпарадоксальніші з професій—
Це Лікарі й Пожежники, що в світі
Покликані боротись,--як на сміх,--
З Нещастями, які годують Їх!
* * *
Присутність Жінки—надиха на подвиги,
На героїзм жертовний споконвік…
Без Жінки Чоловік—ніщо на світі,
Без Жінки—просто Мавпа Чоловік!
* * *
«Зі старих Присвят Коханій»
…Ми—Ціле лиш Удвох, в єднанні Душ і тіл,
А нарізно—мов Птах, розірваний навпіл:
Без Зачару мого—ніщо Краса Твоя,
Ніщо –без мене Ти, ніщо—без Тебе Я!
* * *
«Чиясь Думка»
…Тільки Жінка може одночасно
Буть Рабинею і Рабовласником,
Бо від Всепочатку—вік за віком,--
Вона Чоловіку підкоряється,--
Пануючи Владно Чоловіком!
* * *
«З Тибетської «Книги Мертвих»:
…Коли ми умираємо—
І земним край літам,--
Світозарні Істоти
Зустрічають нас Там…
* * *
Поети від Бога—не вмирають,
Хоч фізично жить перестають:
Вони своїх віршів Хліб Духовний
У майбутній Час передають…
* * *
Хто живий—має вічну турботу…
Хто любив—той і серце журбив..
Народився—прийшов на Роботу,
А помер—вже своє відробив…
* * *
Секрет успішності мистецької—
В людських смаках нетривіальних:
Без геніальних Цінувальників—
Нема й Талантів геніальних!
* * *
Народні Прикмети—це Правила
Безпечного руху життям…
Прислухайсь до Мудрості Сивої—
І досвід народний затям!
* * *
Базікає—Язик,
Але—Овва!—
З плечей злітає
Уся Голова!
* * *
Досвід учить—лише розумних,
Та нічому дурних не вчить:
Розпочать Ворожнечу—легше,
Аніж потім її скінчить!
* * *
--А мені—все байдуже!
Хай курява стелеться:
Не моє засипалось—
Не моє і мелеться!
…А як закресали
Злого Лиха Жорна—
То Усіх змолола
Ота Біда Чорна!
* * *
«Перефраз із Мічуріна»
…Чимало завдали ми
Планеті рідній шкоди—
І доведеться Людству
На себе нарікать:
Ми стільки узяли вже
Від Матінки-Природи,--
Що милості від Неї
Вже годі нам чекать!!!
* * *
В кожного Народу
Власні Міфи є:
Міф—самопошани
Людям додає!
Ідоли Героям
Ставлять золоті,--
Хоч і Душогуби
Хлопці були ті:
Різали-вбивали
Чужих і своїх…
А тепер в Герої
Записали їх!
Поробили з Хамів—
Шляхетне Цабе…
Адже треба чимось
Тішити себе!!!
* * *
Були Ідоли Святії,
Вбрані в німби золотії…
А як злізла позолота,--
Гульк!—а то бридка Сволота!
* * *
Змиє дощ з Красуні
Пудрі та рум’яна,--
А то не Красуня—
Стара Відьма п’яна!
* * *
Думка для Поета—мов Жар-Птиця:
Як за хвіст не встигнеш ухопиться—
Вона уже крильми в небі має:
Ось була—і вже Її немає!
* * *
Клекотять в Історії,
Як у грізній Етні,
І діла ганебні,
І діла славетні…
Рад би уклонятись
Я тій давній славі,--
Якби не пік сором
За діла криваві!!!
* * *
А Світ у війнах раниться…
А ми од горя плачемо…
А що там далі станеться—
Казав Сліпий: «Побачимо!»
* * *
Янгол плаче—Чорт сміється:
Гримлять війни—крівця ллється…
Хтось у розпачі кричить…
А Бог чує—та мовчить!
* * *
Ідуть на Бійню
Покірні вівці…
І йти їм любо,--
Як заміж дівці!
* * *
Джек Лондон в розчарі колись
Гукнув—і досі лунко,--
Що люди в світі, зазвичай,--
Лишень «ходячі шлунки»!
* * *
--Що везеш, старий Човне?
--Печаль!
--А куди?
--На Останній Причал!
* * *
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Вірші про Слово, Думку та Поезію»
* * *
«Думка Гафіза»
Умій мовчать,--бо втратиш геть
І голову й жупан:
«Слово немовлене—твій раб,
А мовлене—твій пан!»
* * *
«Думка Фейхтвангера»
Щоб не накоїв лиха нам язик,--
Мусимо розум ставити на чати:
Два роки ми вчимося говорить—
І шістдесят навчаємось мовчати…
* * *
«Чиясь Думка»
Язик свій стримуй, бо закон
Панує в світі вовчий:
Якщо не знаєш—то мовчи,
А знаєш—то помовчуй!
* * *
Лихі лайки—руйнують
Нам генетичні коди…
Не завдавайте, люди,
Своїм нащадкам шкоди!
* * *
Ми самі собі життя
Лиховісне творимо--
Тим, що думаємо Зле
І Лихе говоримо:
Наші думи і слова
Програмують Світ…
Будь же мудрим—і не множ
Чорних лих та бід!
* * *
Добрими Словами
Білий Світ кодуй…
А кодуєш Злими—
То вже не шкодуй!
Нарікай на себе,
Бо все Зло твоє
Твою ж Долю Чорним
Спрутом обів’є!
* * *
Хто лихе гадає,
Хто лихе мовляє,--
Той на Лихо Долю
Свою замовляє…
А хто повен ласки—
Світиться Красою,
В того й Доля сяє
Чистою росою!
* * *
І троянда, і роса,
І трава, і зірка з неба—
Все говорить, скрізь яса,--
Тільки Чути вміти треба!
* * *
Думки і Слова—матеріальні:
Добре думай, добре говори:
Твори Щастя і Любов на світі—
Зла і Лиха в світі не твори!
* * *
Прокльони—програмують
Світ на знищення,
А Молитви—на розквіт і життя…
* * *
Добре Слово—Світ лікує,
А Лихе—руйнує…
* * *
Що говориш—те і твориш
Своїм Словом тихо:
Добре Слово—на Добро,
А Лихе—на Лихо…
Як отруїш Словом Злим
Життєдайну Воду,--
То і п’єш її тоді
Сам собі на шкоду…
* * *
Енергія Думки, Енергія Слова,
Енергія Музики—Світу Основа:
Усе просягає, Усе протина,--
І живить Усе, або нищить Вона…
* * *
Слова й Думки—це завше
Духовні Поцілунки,
Або духовні Кулі
Чи віртуальні Стріли:
Вони зцілити можуть,
Порятувати можуть,--
Але і вбити можуть
На відстані всіх нас!
* * *
Тому, що кажуть в очі,
Ми віримо не завше,--
Підслуханому ж слову
Ми віримо завжди…
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо може й на відстані вбити Вона!
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо Простір і Час в одну мить протина,--
І може на відстані нас врятувати,
І може, як блискавка, вбити Вона!
* * *
«Чиясь Думка»
Якщо не гарбуз на плечах маєш,--
Язиком бездумно не плети:
Не завжди кажи усе, що знаєш,--
Але завше знай, що кажеш ти!
* * *
О, любий мед
Цяцянок-слів,--
Ти є бальзам
Для вух Ослів!
* * *
Як щось весь час токмачиш—то побачиш:
Навіювання—справжня дивина!
Якщо сім днів Людину звеш Свинею,--
На восьмий день—зарохкає вона!!!
* * *
Щоб жити спокійно—
Став розум на чати:
Навчайся не бачить,
Не чуть—і мовчати!
* * *
Був Папа Римський, над яким
Зле Доля посміялась:
Усе, за що молився Він,--
Пропало й занепалось!!!
* * *
Мовчання—загадкове:
Що буде у Словах—
Чи Мудрість предковічна,
Чи Дурість вікова?!
* * *
«З Думок Алли Тер-Акопян»
«Дай!»--вимагаємо від Бога ми,
А маємо молитися: «Візьми!
Візьми мою енергію, наш Боже,--
Нехай вона всім людям допоможе!»
* * *
Нещира Молитва—порожні слова:
До Бога Любов лиш доходить жива,--
Любов не до себе, до «Его» своїх,--
А щира, офірна Любов до Усіх!
* * *
Бувають промови—
Що Чорти їм раді…
А бува Мовчання—
Рівнозначне Зраді…
* * *
«Думка Леонардо да Вінчі»
Наш Недруг, який вказує
На усі наші похибки,--
Корисніший за Друга,
Який мовчить про них!
* * *
«Думка Плутарха»
Один язик, два вуха—
Від Бога нам дари.
Це значить: більше слухай—
І менше говори!
* * *
«Думка Гафіза»
Умій мовчать, бо втратиш геть
І голову й жупан:
Слово немовлене—твій раб,
А мовлене—твій пан!
* * *
«Думка Емерсона»
Мова очей—красномовніша,
Аніж промова уст…
* * *
«Нове життя—нового прагне Слова…»
Максим Рильський.
…Нове життя—Брехні нової прагне:
Жадає Чіль нова—новітніх Од…
Отож—за пера! Міфи та Легенди—
Духовний Хліб, що бадьорить Народ!!!
* * *
Нові Вожді прийшли на гендель:
Про них і Казка буде свіжа,--
Бо споконвік для нас—Легенди,
Міфи й Казки—Духовна Їжа!
* * *
Слово—Світи потрясає…
Не пожадай собі Слави!
Слово—народи вбиває,
Слово—руйнує держави!
Бійся сказать Лихе Слово!
Воно—страшний динаміт:
Може ущент розтрощити
Слово одне—цілий Світ!!!
* * *
Має силу магічну Слово:
Так на світі одвік було…
Платять золотом за промови,
А часом—і свинцем в чоло…
Той сказав—і рахує злото
За свої золоті вуста…
Інший мовив—і на Голгофу
Вже волочить свого Хреста…
Можна Світ зруйнувати Словом,
Можна—ніжно заколисать…
Слово—Сила! Вся суть—у тому
Що, Кому і Коли сказать!
* * *
Слово змінює у нас
Гени і свідомість…
Не вживайте брудних слів
Добрих слів натомість!
* * *
Не треба слів:
Не лай Ослів!
Ослів не лай—
Ти їх сідлай!
Ти їх сідлай
Та все хвали:
Завезуть в Рай
Тебе Осли!!!
* * *
Зле Слово тільки мовиш—і вже—Бець!
Воно пурхнуло в Світ, як горобець,--
І вже назад Його ти не спіймаєш,
І сто халеп із того Слова маєш!
Слово Любові й Ласки золоте—
Не завше в душах ницих проросте…
Зате Лихе сторицею,--зважай,--
Завше дає Кривавий Урожай!
* * *
Облаштувалися незле
На світі Пишнослови:
Мовчання—золото, але
Їм платять—за Промови!
* * *
О, Крилатії Слова!
Всіх вони вітають:
В одне вухо залетять—
В інше вилітають!
* * *
Я Душею—Археолог:
Хоч в яку зайду Халепу,--
Все дістану з неї Слово,
Мов коштовності зі склепу!
* * *
Втратив розум той Мудрець,
Що Ослів навчав:
Він же Розуму свого
Дурням позичав!
* * *
Мудрому завжди велить Аллах
На Дурних у гніві не кипіти:
Якщо хочеш їздить на Ослах,--
Мусиш їхні вибрики терпіти!!!
* * *
Одні Поети—йдуть у Забуття,
Інших—вкриває Слава сяяттям…
Ті—Словом заробляють на життя,
А Ті—за Слово сплачують життям!
* * *
О, солодка Омана!
А ти, Правдо гірка,--
Чом така ти негарна,
І огидна така?!
* * *
Всміхнувся Свєтлов колись:
«Юначе з очима чистими,--
У віці моєму вже
Шукають не рими, а Істини!»
* * *
«Політика—це Помийка!»
Французький Вислів.
Від Політики—завжди
Помийкою тхне:
Бо Політик не дихне—
Якщо не брехне!
* * *
Брешуть—Праві,
Брешуть—Ліві…
Брешуть Всі
У цьому Хліві!!!
* * *
Великим Брехням—
Великі крила,
Безмежжя неба:
Летіте в світ!
Там—Ельдорадо,
Там ждуть вас радо,
Там вам—Довір’я
І Всепривіт!!!
* * *
Як не вмієш брехати—
То завжди кажи Правду!
А боїшся казати,--
То навчайся Брехать!
* * *
Прокляла Дитину
Божевільна Мати:
Годі тій Дитині
Щастя собі ждати!
* * *
Енергія Думки—ця Сила страшна:
Рятує, а часом вбиває вона…
І Першим на Світі—не Слово було,
А Задум, що Боже осяяв Чоло!
* * *
Я хотів би знати
Всі на світі Мови,--
І на кожній Віршик
Написать Фривільний,--
Щоб Усім сказати
Кілька Слів Любові,--
Що Усіх люблю Я—
Блазень божевільний!
* * *
«Руйнівна Сила Слова»
«К топору зовите Русь!»--
Гукнув Чернишевський,
І Тарас гукнув услід:
«Нагостріть сокиру!»
…Порубали у Злобі
Всіх Панів шляхетних—
І не стало між Братів
Ні добра, ні миру!!!
* * *
«Донецька Війна—буцімто за Російську Мову…»
…За Мови гризня—летить пір’я, мов сніг!
За Мови скубеться Голота гультяйська…
…Як прийдуть Китайці—помирять усіх:
Державною Мовою—буде Китайська!!!
* * *
Поетам не йдеться про вроду—
Коли гине Світ од біди…
Поети—це Совість Народу,
А Совість—болюча завжди…
* * *
Щоби стати видатним Поетом,--
Віршів сто книжок писать не треба:
Досить взяти в Душу іскру з Неба—
І створити два чи три Рядки,
Які в Світі житимуть Віки!
* * *
Хтось зауважив, мовлявши,
Вузликом Думку зв’язав:
Те, що немовлене,--завше
Більше за те, що сказав…
* * *
Я ніколи не лукавлю:
У що вірю—те і славлю.
А у чім розчарувався—
І мій спів про те урвався!
* * *
Поети повік не брешуть—
Лиш мрії в Душі колишуть,--
І пишуть про те, в що вірять,--
І вірять у те, що пишуть.
* * *
Поет лиш фантазує,
А не лукаво бреше:
Хапає з неба зірку—
Та й вірші з неї креше!
* * *
Мовчання—золото в кишені,
Базікання—свинець в чолі!
* * *
Що візьмете з Елема?!
Я—мрійник і поет:
Зірки в моїй кишені
Дзвенять замість монет!
* * *
…Он складає сонет
Голодранець-Поет:
В його жмені—зірки,
А в кишені—дірки!
* * *
…Куди наш Розум піде по смерті?—
Може, змандрує у Зоряний Нет,
В Інформаційне поле Планети,
У всеосяжний той «Інтернет»,--
А чи загине у невідомості
Все, що записано в нашій Свідомості?!
* * *
«Про мене—як про Лектора»
--Всі люди мене слухали уважно:
Я Словом—Душі пестив і ярив…
Одна лише біда: не пам’ятає
Ніхто—про що Я, власне, говорив!
…І сам Я пригадати вже не можу:
Чортів’я плів якесь—чи правду Божу?!
* * *
Даруй, що був я Графоманом убогим—
Ганявся за римами, наче той хорт…
Найкращі Слова—приніс Янгол від Бога,
А гірші—на вухо нашіптував Чорт!
* * *
Злукавив,--не сказав я усього,
Що мав на думці і носив на серці:
Був і такий прихований вогонь,
Що не відбився в Слові, як в люстерці…
* * *
Вже і не писалося…
Але знов прорвалося—
І пішла-поїхала
Свіжа віршо-віхола!!!
* * *
Політична проститутка,--
Я і тамка, я і тутка,--
Я і з ними, я і з вами,--
Всіх улещую Словами!
Хочу Всіх у добрім Слові
Навчить Братньої Любові,
По два боки барикад
Захищати Її рад!!!
* * *
Я козак такий, що ну!
Все мені не скруха:
Як не втну—то вже загну
Так, що зв’януть вуха!
* * *
Я—Оптиміст бадьорий,--
Співа Душа моя—
І весело крокую
У домовину Я!
* * *
Лизав я гузно Вождю-Тату,
Бо улещати Владі звик,--
А Вождь узяв мене та й стратив,
Бо мій обрид Йому язик! (Епітафія Одоплету)
* * *
--Я йому у вічі—Правду-матку,
А він мені—Кулацюру-батька!!!
…Був кулацюра в Гевала добрий!—
І полетів я шукати обрій…
* * *
Якщо ти баран—живи і бекай,
Якщо ти козел—живи і мекай,
Якщо хижий вовк—тоді гарчи,
А якщо людина—то кумекай!
* * *
На майдані—знову галас:
У Вождя до нього залас!
Галасуй: твій час, Обранче,--
Красномовний помаранче!
Ми би теж галасували,--
Якби добре годували!
* * *
Спробуй людям догодити—
Та іще й на правду щиру:
То їм треба клич до бою,--
То їм треба клич до миру!
То їм треба зненавиди,--
А то братньої любові…
То до сліз вони сміються,--
А то плачуть в морі крові…
* * *
Співав людям я щиро…
А тепера мовчу:
Хотів їх насмішити,--
А довів до плачу!
* * *
Інші мають жваві пера…
Лише я од сліз намок:
Є думки—нема паперу,
Є папір—нема думок!
* * *
«Світ мене ловив—але не впіймав!»
Григорій Сковорода.
…Я тікав з болота
Розкошів та злота,--
На жалі, неначе
На списи, низавсь…
Світ ловив Поета
В золоті тенета,--
Та спіймати вітра
На привіллі—Зась!
* * *
Соловейко стогне,
Соловейко плаче,--
А для нас ті сльози—
Пісня щастя наче,--
Бо ми тільки власну
Відчуваєм долю,
А чужого часом
І не чуєм болю…
* * *
«Зітхання Грицька Елеменка»
--І п’ю горілку, як Шевченко,
Й віршую, як Сковорода…
Та мої вірші геніальні
Все не друкують—от біда!
А, як нарешті надрукують,--
Тоді мені за перли ці
Поставлять пам’ятник із бронзи—
З книжкою й чаркою в руці!
* * *
Примножити хотів я
Скарби Літератури…
Та збагатив—на прикрість,--
Лиш склад Макулатури!
* * *
…У цього Поета вірші—
Всі плодово-овочеві:
Все про ягоди і фрукти
Щось торочить Читачеві!
* * *
--Я не щиглик,
І не Будда:
Просто скиглик
І зануда!
* * *
На світі мудро жити
Я хоч кого навчу,--
Лиш сам собі цю мудрість
Ніяк я не втовчу!
* * *
Гори-палай,
Хвали чи лай,
Хоч шепочи,
А хоч кричи,--
Лише байдуже
Не мовчи!
* * *
З дурними жити—
Дурне і вити:
Бог радий дурнів
Благословити!
* * *
О, не вірте ви словам:
Я завжди брешу!
Навіть зараз—коли вам
Оце все кажу!
* * *
Поет Читача в кутку затис—
І читав до здуру свої вірші…
Боже, різні муки в Тебе є,--
Та чи є на світі муки гірші?!
* * *
Розсипається днів кліше…
Забуваються сірі вірші…
Пам’ятається нам лише
Все найкраще і все найгірше…
* * *
Скрізь—обман, облуди влада,
Скрізь—лукавства порохня…
Ось на Троні напис: «Правда»,--
А сидить на нім—Брехня!
* * *
Поки Цар на троні—
Будемо хвалити!
А злетить—то будем
Бруд на нього лити!
* * *
Цербери Моралі зацікавлені
У її порушниках: інакше
Нікого їм буде шматувати…
Хто ж тоді їх буде годувати?!
* * *
Я не люблю багатослів’я:
Сутність—усіх речей вінець.
А суть одна в тисячодив’я:
Всьому настане свій кінець…
* * *
…Щонайвища почесть для Поета—
Коли хоч один його Рядок,
Відшліфований в устах народних,
У народній пам’яті зостанеться,
Втративши Ім’я свого творця…
* * *
«Чиясь Думка»
У Поета-початківця—з публікаціями скрута,
Споконвіку початківці в такій скруті бідували:
Щоби часто друкували—вже відомим треба бути,
А щоб стать відомим—треба щоби часто друкували!!!
* * *
Душа Поета—Вічна Жінка,
Що все народжує дітей—
Оті сопливі Віршенята,--
Й немає краю тим зачаттям
І вічним пологам Її…
* * *
Мало Поетів справжніх,
Та безліч Віршувальників---
Словесних візерунків
Байдужих вишивальників…
* * *
…Іще Тарас нам заповів
Пролить «Сторіки злої крові»--
І Його, мудрого, згадать
В сім’ї великій, вольній, новій!
Та, якщо Крові ріки лить,--
Злий Звір вилазить із Людини…
…І що зостанеться тоді
Від Уселюдської Родини?!
* * *
Не можна мені жити між людей,
Бо я брехать-лукавити не вмію,--
А коли Правду щиру їм кажу—
Завше вчиняю якусь веремію!
* * *
«Думка Ісуса»
--Я знаю, що помилують Вараву,
А я собі дістану смерть гірку…
…А хто з вас має мужність мовить Правду,
Коли ця Правда всім не до смаку?!
* * *
Той, хто був Поетом,--
Той страждав,
А хто не страждав—
Не був Поетом!
* * *
Поетам—шлях Ікара:
Така в їх долях врода…
Поетом бути—кара,
А не винагорода!
* * *
Поезія?—
На лезі я:
Ось вам і вся
Поезія!
* * *
Між Зла й Добра, хитаючись,
Іду, немов по лезі, я…
Політикам—політика,
Поетові—поезія!
* * *
Я—фанатик Слова,
Його маніяк…
Втік би геть від Нього,
Та не знаю—Як?!
* * *
Всі гроші я пропив—овва!—
Аж Душу жаль проймає…
Та золоті знайшов Слова:
Їм і ціни немає!
* * *
Усі гроші я пропив,--
Доля вбога…
Золоті Слова купив
Зате в Бога!
* * *
Я слова дістаю—
З багна…
Ось дістав золоте:
На!
* * *
Я—графоман, я—графоман,--
Я—граф Оман, я—граф Оман!
Мої Омани золоті---
Найліпше Чтиво у житті!!!
* * *
О, дивний Час, о, реактивний!—
Життя в мигтіння перейшло…
Тепер довжезних Од не пишуть,--
Встигають вигукнуть лиш: «О!!!»
* * *
Свєтлов любив дотепне слово,
Він був—як усмішка сама,
І зробив надпис другу Борі
На книзі: «Боре—от Ума!»
* * *
«Думка Інквізитора»
--Щоб єретичні книги
Чудовіше горіли,--
Потрібно підкладати
В багаття Авторів!
* * *
Навіщо Поетові
Істини й Рації,--
Якщо довкруг нього
Все Музи та Грації!
* * *
Думка усе просягає,
Думка усе протина:
І врятувать помагає—
І убиває вона…
* * *
Пісня лікує Душу й тіло,
Клітинам кисню додає:
Хто пісню любить і співає—
Снаги дзвінкої доливає,
Здоров’я зміцнює своє…
* * *
Щасливий, хто плаче та щиро співає,--
Уклав-бо Дажбог свою мудрість в усе:
Сльоза—з організму всю шкідь вимиває,
А пісня—здоров’я до нього несе…
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Кожен собі мріє:
«Ось кінчу Роботу—
Та і відпочину…»
Марево—гай-гай!
Поки серце б’ється
Все маєш турботу,--
Усе в якісь ярма
Душу запрягай!
* * *
Заки надбаєш грошей—
То все здоров’я втратиш,
Заплатиш дорогою
Ціною за скарби…
Дай, Боже, добрим людям
Нічого не втрачати:
Добра собі надбати—
І не надбать журби!
* * *
Одночасно бути скрізь
Аж ніяк не можеш,
Одночасно по усіх
Дорогах не ходиш,
Одночасно всіх робіт
На світі не зробиш:
Всім не зможеш помогти,--
Але й не нашкодиш!
* * *
Скільки в світі не живи—
Будуть все турботи:
Не доробиш все одно
Якоїсь роботи…
Скільки слів не говори—
Вічна ця розмова:
Не домовиш все одно
Останнього слова…
* * *
Скільки в світі не живи—
А вмирати треба,--
Щоб Нащадку передать
Частку сонця й неба,--
Щоб Нащадку передать
Свою нивку й стежку,
Де мережило життя
Золоту мережку…
* * *
Всяк свою Голгофу знає
І свого несе хреста,
Всяк свого у серці має
Світлоносного Христа,
Всяк своє на Боже Слово
Має щире тлумаття:
І для доброго, й для злого
Віднаходить опертя!
* * *
Нема на світі волі в абсолюті:
Хоч утечи від всіх марнот життя,--
Все ж гризтимуть тебе, як звірі люті,
Твого єства потреби й відчуття…
…Хіба аж як майнеш у Небуття—
Зітхнеш нарешті вільно і розкуто!
* * *
Хто у злоті, хто в болоті,
Хто в шовках, а хто в латках,
Хто в добрі, а хто в підлоті,--
Кожен має власний шлях.
Хто на волю, хто в неволю,
Хто у святість, хто у гріх…
Кожен має власну долю,
Тільки Смерть—одна для всіх…
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805956
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 08.09.2018
…Нелегко збудить Ангела в людині,--
Та легко злого Звіра розбудити!—
Адже вбивати—легше, ніж роджати,
І легше руйнувать, ніж будувати!
…А Ла*даки,--лиш кликни!—завше раді
Вбивати, гвалтувать і грабувати!!!
* * *
«Ідіотизм Громадянської Війни»
…З одного боку—Маркс і Енгельс,
З іншого боку—наш Тарас:
Шнури Бікфорда запалили—
І вибухнуло все нараз!
Не мали Глузду і Любові—
І хлинули сто-ріки Крові!!!
…Махни шаблями помахали—
І все, як Дурні, промахали!!!
…Може, Тарас радий, що нові
Тут пролились «Сто-ріки Крові»?!
* * *
…Наковтався сліз і поту,
Щастя й лихо пережив…
Не служив грошві та злоту,--
А скарбам Душі служив…
…Заберу у гроб Скорботу,--
Вам не треба сумувать:
Мавр зробив свою Роботу—
Може йти відпочивать!!!
* * *
Прийде Радість—будемо, як діти,
Сонячною Радістю радіти!
…А прийде Журба,--куди подітись?—
Будемо за Радістю журитись!
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному зуба вибило!
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному око вибило!
Були впертими та жорстокими—
І зосталися одноокими!
* * *
«Про дурну Громадянську Війну»
(З гіркої Української Історії)
Симон Петлюра—все петляв…
А Махно—шаблею махав…
Та, позаяк не мали Згоди,--
То наробили тільки шкоди,--
І кожен «рідну Україну»
На втіху Зайдам «промахав»…
* * *
…Не пішов з Петлюрою Махно—
І звелися всі на порохно!
Помогла Махновія Червоним—
Та й кінчила похоронним дзвоном…
* * *
Вольниця козацька
Вибуха зненацька:
Наллє Крові дарма—
Та й залізе в ярма…
…Отака-то хвацька,
Отака-то цяцька
Наша Анархічна
Вольниця козацька!
* * *
Добре буть Багатим,--
Але за розкоші
Деруть Податківці
Чималенькі гроші!
…Тож мені миліша
Бідняцька торбина,--
Якщо є в торбині
Книжка та Хлібина!
* * *
Хто має купу грошей—
У того Душа вбога,
А хто не має грошей—
У того Серце є…
Багатий—не збідніє,
Бідний—не збагатіє,
Бо кожному Багатство
Судилося своє…
* * *
«У рідному селі»
Розвалені хатки… Та у могилах—
Пожовклі кістяки… Та пам’ять Серця…
Оце і все, мій Друже, що зосталось
Від нашого минулого життя,
Яке дзвеніло тут колись ясою!
Нема нічого! І нема нікого!—
Все скосив Час безжальною косою!
* * *
Якщо Минуле не прикрашати,--
То чим же Душу тоді пишати?
Підносять Міфи наш дух до неба,
А щира Правда—гірка ганеба!
* * *
Війна Енергій, битва віртуальна—
Глобальніш, ніж війна матеріальна:
Вона нас і на відстані вбива,
Бо її зброя—думи і слова…
* * *
…Злі стріли Ворожнечі
Летять через Віки—
І Діти ведуть Війни,
Що почали Батьки…
* * *
…І ще Діди Війну розпочали—
І всіх ковтала Її люта паща…
І Внуки ворогують до цих пір,--
Хоч вже й не пам’ятають—за Що й Нащо?!
* * *
«Позолочені Ідоли»
Хоч люди й не шкодують позолоти,--
Облазить позолота із підлоти,--
І марні їх зусилля, як на те:
Лиш тільки те нічого не боїться,
У чому щире золото таїться,--
Повік не трухне і не іржавіє
Лиш тільки те, що справді золоте!
* * *
Отак воно буває,
Що Правду убивають,--
А Правда не вмирає,
А Правда оживає!
Отак воно буває,
Що Правду прикрашають:
Роблять з потвори—кралю,
Казкою всіх втішають!
Отак воно буває:
Були—«Святії Лики»,
Та злізла позолота,--
А там—Чортячі пики!
* * *
Чужий Досвід нас не вчить нічому—
Як музейне золото лежить…
І щоби збагнуть життя самому,--
На собі все треба пережить.
Ми в Біду не віримо ніколи—
Доки не зазнаємо Біди…
І тоді лиш віримо нарешті:
Правду-таки мовили Діди!
* * *
«Генерали завжди готуються до минулої війни…»
Чиясь Думка.
Досвід нас навча,--та не тому,
Чого іще з нами не траплялось:
Що було в минулій тій Війні—
На майбутню не годиться, ні!—
Бо життя, мінливе щомомент,
Завше є Новий Експеримент!
* * *
«Жорстокий Закон Життя»
Що безкінечно множиться у Світі—
І знищуватись має безкінечно:
Інакше,--якщо все лиш прибуває,--
Куди ж його у Світі цім дівать?
І чим тоді ці незліченні орди
Істот вічно голодних годувать?!
* * *
На жаль, нема на Світі Правди,
Щоби для всіх—одна була…
Всі—хижі: Віл—траву з’їдає,
Голодний Вовк—з’їда Вола,
Кіт—з’їда Мишу, Чайка—Рибу…
Людина хижа—всіх з’їда…
Куди не гляну—нема Раю!
Скрізь—братожерство! Скрізь—Біда!
* * *
Їж помірно та пий воду:
Що надміру—те на шкоду!
Якщо хмелю забагато—
Хутко згіркне твоє свято!
І зухвальство молоде—
До добра не доведе…
Грай, але не переграй,--
А то пеклом стане рай!
Пам’ятай завжди «Але»:
Що занадто—то вже зле!
* * *
«Чиясь Думка»
Чоловіцтво при владі вже безліч років,--
Та сутужно живеться народу…
Влада завше розбещує чоловіків,
Адже Влада—жіночого роду!
* * *
Скупий—двічі платить,
А ледачий—робить…
Хто ж бо як не дурні
Сміхом Світ оздобить!
* * *
Не хвались вчорашнім днем,
Славою повитим:
Вже не скочиш і конем
Туди грайсовитим!
Ти сьогоднішнім хвались—
Та у завтрашній дивись!
* * *
Усе прямуєш ти, Людино,
До сонцесяйної мети,--
А опиняєшся в Дикунстві,
З якого й вийшла колись Ти…
* * *
Я люблю усмішки людські:
Якби від щастя усміхнутись
Могло все Людство—це й була б
Усмішка Бога сонцесяйна!
* * *
Таких Планет, як наша,
У Космосі багато,
Є й людства десь на Зорях,--
Та хтозна—де наш Тато…
* * *
Як не уявляймо
Свій останній час,--
Всеодно зненацька
Смерть заскочить нас…
* * *
Любо воно мріється,
Любо воно сниться,--
Та не так сподіється,
Та не так здійсниться!
* * *
Що таке Занепад?—
Постарілий Розквіт!
Колись була Юністю
Оця сива Старість!
* * *
Таланти й Місії нам Бог
Дав розмаїті вельми:
Хтось—лицар плуга, хтось—меча,
Хтось—ліри, а хтось—кельми…
І шлях, і щастя Він дає,
І лихо—кожному своє!
* * *
Отак-то вже Бог килим Долі,
Химерно узорячи, виткав:
І збитків нема без прибутків,
Й прибутків немає—без збитків…
* * *
Бог Таланти сіяв—всюди щедро сипав:
Безліч Самоцвітів по світах розсипав…
* * *
Такі люди: кожен—друг,
Та наполовину,--
Бо забудуть сто Заслуг—
За одну Провину…
* * *
…І вічно,--поки Тут ще я,--
В Душі моїй скорбота:
Чужі Гріхи спокутувать—
Така сумна Робота!!!
* * *
Якби вітер відав—чого в полі віє,
Якби трава знала—чого шелевіє
Якби серце знало—чого вередує,
Якби душа знала—за чим так шкодує!
* * *
Під лежачий камінь вода не тече,--
Якщо вода тиха… А, якщо бурхлива,--
Вергає каміння—аж земля гуде!
…Ось і лежить камінь—хвилі-бурі жде!
* * *
Кожен свого раю на землі шукає,
Кожен свій лаштує—як йому коштує,
Кожен собі Бога про своє благає,
Своїм вередує, свого забагає…
Не повчай нікого чим життя оздобить:
Кожний циган знає—що кобилі робить!
* * *
Ростуть діти—росте й горе,
Росте радість і біда…
А життя бурхливе море—
Хвилі грізнії гойда…
* * *
«Епітафія Скнарам»
Все життя скарбували
Та копичили речі…
Вмерли Скнари,--а речі
Взяли інші, до речі!
* * *
Хто сказав, що не згоряють
Ті книжки, що дух ятрять?!
Запитай у Єзуїтів:
Ще і як вони горять!!!
* * *
«Думка Лева Толстого»
Ллють «за Ідею» крові ріки:
Для них людина—лиш пішак…
Патріотизм є споконвіку
Сховком зручним для Розбишак!
* * *
Кати—жадають катувать!
Байдуже,--чи ти винен:
Когось їм треба убивать,--
Тож гинуть люд повинен…
Так Сталін—кат і герострат,--
Жадав… Кривава тема!
Така була Епоха Страт,
Така була Система!
* * *
В кожне лихо дар добра сховався—
Я давно цю правду привітав:
Якби медом щастя упивався,--
Я б тоді філософом не став!
* * *
Якщо з гумором вродився—
Будеш ти завжди щасливий:
Той, хто самоіронічний,--
Той для кпинів невразливий!
* * *
«Жартівлива Гра Слів»
--Індикатор—це людина,
Що катує індиків,
А Кавун—це та людина,
Яка любить каву,
Палії—кати, що всіх
Саджають на палю,
А галюники—це хлопці,
Закохані в Галю!
* * *
…Навіть молекули Води
Слово лихе руйнує…
Нівечить все Довкілля той,
Хто лається й лютує:
Тільки з Любов’ю Божий Світ
В гармонії квітує…
* * *
Не лютуй—а порятуй!
А, якщо лютуєш,--
І себе занапастиш—
І Світ не врятуєш.
* * *
Ненависть—вбиває,
А Любов—рятує…
Нещасний,--хто в Світі
Нелюбом лютує!
* * *
Кухар злий—і їжа зла:
Якщо він лютує,--
То й просяклі власним злом
Страви приготує.
З добрим серцем треба нам
Їжу готувати,--
Щоб отрутою себе
Не нагодувати…
* * *
«Мій перефраз Тарасового «Заповіту»
…Як умру—не проливайте
Рік чужої крові:
Побудуйте Світ на Згоді
Та братній Любові,--
Бо пролиті ріки крові
Повернуться знову—
І Світ знову захлинеться
Сльозами і кров’ю!!!
* * *
«Декілька моїх старих Заповітів»
* * *
Як я умру—не треба лісу
На домовину витрачать:
Хай ліпше піде на колиску
Для яснооких козачат!
…І в склеп ховать мене не треба:
Я буду вдячний вам і рад
Лежати в полі, просто неба:
Хай бенкетує Ворон-брат! 1989 рік.
* * *
Як умру—то поховайте
Мене, як собаку,--
І кілок мені запхайте
У смердючу сраку!
Покладіть важучий камінь,--
Хай лежить-сія,--
Щоб не вирився з могили
Вже ніколи Я!!! 2017 рік.
* * *
…Допоки Бог не скаже «Стоп!»--
То не ковтне мене мій гроб!
…А коли скаже Бог: «Вже годі!»--
Тоді вже десь на смітнику
Мій труп зарийте при нагоді,--
Аби не нудив більше Світ
І не смердів Я в цій Природі!!! 2018 рік.
* * *
…І чогось таке любе мені
Самостійне село Гарбузівка:
Хлопці—дулі під носа дають,
Залюбки мені пику всі б’ють,--
І підносить гарбуз кожна дівка!!!
* * *
«Гуморинка з Преси»
--Скрізь, куди лиш не поглянеш,--
Можна Йолопа знайти…
А, якщо його не бачиш,--
То, можливо, що це Ти!
* * *
--Люби ближнього, як брата,--
На любові стоїть Світ…
Придивись до свого сина:
Він же—вилитий сусід!
* * *
Ляпаси і поцілунки,
Поцілунки й ляпаси,--
Отака Любов! …Не хочеш—
То свиней собі паси!
* * *
--Я—мов Кіт: всім, хто гладить,
Ніжно я муркочу…
А на того, хто кривдить,--
Лютим Тигром гарчу!
* * *
--Я собі Пияк: бухаю—
І безглуздям вибухаю!
Вибухати я мастак,--
Якщо щось мені не так!
* * *
Усі Вовки—добряки!
Скромники, до речі…
…Але звідки ці кістки
Тут взялись Овечі?!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Спроби буцімто «Дитячих» Віршиків»
* * *
--Киця-Муркиця,
Де ти ходила?
--Була в коморі—
Мишку зловила:
Мишка-шкодеря
В лантух залізла,--
Я ж її з’їла,--
Щоби не гризла!
* * *
Ой, ходить коло бочок
Пухнастий «Колобочок»--
На сонці спинку гріє
Та з’їсти мишку мріє!
* * *
Кіт рудий, ой, рудий,--
Золотий, мов сонце,--
На стіл—плиг!
М’ясо—хап!—
Та й шасть—у віконце!
* * *
--Ой, Марусю, поможи
Місить мамі тісто!
--Краще я допоможу
Пиріжечки їсти!
* * *
--Я не вмію борщ варити
І місити тісто,
Пиріжки пекти не вмію,--
Зате вмію їсти!
* * *
Ой, під грушею в садочку
Лежить Ледар—та і жде:
Коли вже йому до рота
Стигла грушка упаде!
* * *
--Без роботи-забавки
Часу я не гаю:
Коли хтось б’є байдики—
Завше помагаю!
* * *
--Що робив Петрик?
--Ловив гав!
--А ти?
--А я допомагав!
--І що впіймав, Матвійку?
--Та у щоденник «Двійку»!
* * *
Приніс Дід гостинці
Маленькій Марусі:
Сказав, що у Зайця
Їх відняв у лузі.
Зітхнула Маруся:
--Краще б їх не ніс ти!
Що ж голодний Зайчик
Тепер буде їсти?!
* * *
Богатир-молодець
Розігнав сто Овець,
А як вийшли Вовки,--
Сам чкурнув навтьоки!
* * *
Баранець хвалився:
--Я з Вовками бився!
Наче лицар, воював—
Сто Вовків позабивав!
…Наш хоробрий Баранець—
Чималенький Брехунець!
* * *
--Любо на ґринджолах
Кататися з гірки,--
Тільки в кучугуру
Залетіти—гірко!
* * *
--Ой, заплач, Матвійку,--
Дам тобі копійку!
--Сто гривень побачу—
Отоді й заплачу!
* * *
Нечупара-невмиваха
Не вмивався три дні—
І сказали люди: «Фе!—
Це—ходячі бридні!»
* * *
Влітку з поля Ховрашок
Наносив зерна мішок,
А узимку в нірці
Гриз його в комірці.
* * *
Гризе Білочка руда
Золоті горішки…
В дупло Дятел загляда:
--І мені дай трішки!
* * *
--Слово честі,--не брешу!
Щиру правду вам кажу:
Натрусив з верби грушок
Я повнісінький мішок!
…Пригостив би ними й вас,--
Та усі поїв якраз!
* * *
--Не відкрию я нікому
Таємницю невідому!
Розказав би її вам,--
Та не знаю ще і сам!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
…І знов мені дорога
Снується у полях…
Життя—це вічний пошук,
Життя—це вічний шлях:
Іду ловити обрій,
Ловить вітри круті,
Іду шукать на вербах
Я груші золоті!
* * *
Життя—дорога безкінечна,
Як шлях до обрію в полях,--
І наче обрій, що тікає,
Але ніколи не зникає,--
У новий шлях перетікає
Старий, перейдений вже шлях…
* * *
Ми всі хворіємо жадою доброю—
Сягнути обрію, сягнути обрію!
А він тікає все, а він тікає все…
А хто до нього йшов—той і не каявся!
* * *
Мені теж повідала
Мати казку відому:
Що знайшли мене в терні—
Та й принесли додому…
…А я ніби затямив
Той дитячий урок:
Все життя продираюсь
Крізь терни—до зірок…
* * *
Перейшов я страшні неволі…
Та Душа моя ще жива:
Я іду—і збираю долі
Копійки й золоті Слова…
Що знайшов—те усе від Бога!
Може, в Світі комусь тепліш,
Що не втяв ще мою дорогу
Злого Фатуму гострий ніж?
* * *
--Невесела доля в Перекотиполя:
Кочуся за вітром на чуже роздолля,--
Про затишну хатку і родину мрію,--
Та ніде й куточка собі не нагрію…
* * *
--І куди ти котиш, Перекотиполе?
Нащо тобі вічна мандрівнича доля?!
--Раде б я спинитись, раде б десь прижитись,--
Але дав Бог долю—у світи котитись!
* * *
…Невідомо Звідки я прибув—
І Куди по цім житті відбуду:
Невідомо—ким я Вчора був,
Невідомо—ким я Завтра буду…
* * *
«Думки з Усього Світу»:
* * *
«Думка Леонова»
Гартуйте дух, себе готуючи
До справ життєвих, як до бою:
Всі перемоги починаються—
Із перемоги над собою.
* * *
«Думка Конфуція»
Хто в гніві й злих думках
Постійно пробуває,--
Той труїть всіх довкруг
І сам себе вбиває.
* * *
«Думка Епікура»
Смерті для нас і не існує,--
Душа лякається дарма:
Є ми—то смерті ще немає,
Є смерть—то нас уже нема!
* * *
Дарма серця нам тугою зітерті—
Для нас і не існує Смерть німа:
Як ми живі—іще немає Смерті,
А як приходить Смерть—вже нас нема!
* * *
«Думка Ахікара Премудрого»
Не кидай камінь в Небеса:
Небес він не досягне,
А твою дурість покара,--
По лобі добре гахне!
* * *
«Думка Федра»
Усіх загарбників неситих
Хай думка ця застереже:
Той і свого позбутись може,
Хто зазіхає на чуже!
* * *
«Думка Вазова»
Скільки тої чарки!—
Та в чарках малих
Лежить на дні безліч
Злих пригод і лих!
* * *
«Чиясь Думка»
Нема раю у незгоді,
Скільки світом не ходи:
Якщо хочеш в згоді жити,--
То погоджуйся завжди.
* * *
«Чиясь Думка»
Хто здалека лихо чує—
Не загине у журі:
Мати довгі вуха краще,
Аніж гострі пазурі.
* * *
«Чиясь Думка»
Як нам від лих застерегтись?—
Дороговказ готовий:
Дивися, слухай і мовчи,--
І все запам’ятовуй!
* * *
«Думка Назима Хікмета»
Якщо я горіть не буду,
Якщо ти горіть не будеш,
Якщо ми горіть не будем,--
Хто ж осяє морок людям?!
* * *
«Думка Імператора Тіберія»
Важкі податки—нанівець
Зведуть народ і збурять…
Добрий пастух стриже овець,--
А не здира з них шкури!
* * *
«Думка Еррола Флінна»
Невдаха кожен, хто по смерті
Сто тисяч грошей залишив:
Пощо скарби йому тепер ті?!—
Не для життя—для них він жив!
* * *
«Думка Тамари Клейман»
Старість—це пора зимова
В білосніжній сивині,--
Коли ти життя ще любиш,
А воно тебе—вже ні…
* * *
«Думка Оксани Марченко»
Дивлюся на Світ я—з Любов’ю,
Дивлюся у Небо—з Вірою,
В Майбутнє дивлюсь—із Надією,
В Минуле—із Вдячністю щирою…
* * *
«Думка Ширлі Конран»
…З Небес не падають скарби
Тим, хто лежить ледачкувато:
Щоби нічого не робить—
Багато треба працювати!
* * *
«Чиясь Думка»
…Церква—це місце, де Ченці,
Що не були на Небі,
Розказують про Небо тим,
Хто туди не потрапить!
* * *
«Чиясь Думка»
…Що там «Святі» на небесах,
І «Божества», і «Деміурги»:
На наших «Внутрішніх Скарбах»--
Найкраще знаються—Хірурги!!!
* * *
«Думка Франкліна»
Ми ладні все віддать Коханці—
І нас жага ковта живцем…
Перш, ніж годити забаганці,--
Порадься з власним Гаманцем!
* * *
«Чиясь Думка»
Друзі—це люди, котрі
Чудово знають нас,--
І всеодно,--на диво!—
Нас люблять повсякчас!
* * *
«Чиясь Думка»
В лихій Родині—серце завше в тузі…
Та не дано зламать нам Долі грати:
Бог дав нам наших Рідних! …Але Друзів
Ми,--хвала Богу!—вільні вибирати!
* * *
«Думка Хуани де ла Крус»
…Вмійте любить Жінку такою,
Якою ви Її зробили,--
Або зробіть ЇЇ такою,
Якою любите ЇЇ!!!
* * *
Зауважила мудра Англійка:
«Той, хто каже, що Жінка—дурна,
Забуває, або і не знає,--
Що з ребра Чоловіка Вона!!!
* * *
«Людинолюбство і Поблажливість—
Дороговкази для життя!»---
Сказав колись Конфуцій мудрий,
Що всіх речей пізнав суття.
* * *
Зронила Поетка одна
Журливі слова, мов зітхання:
«Кохання—це Все! …І це все,
Що знаємо ми про Кохання!»
* * *
«Чиясь Думка»
Йдемо в обійми всупереч всім грозам,
Знаходимо у любощах розраду…
В Коханні ми завжди втрачаєм Розум,--
А в Шлюбі—помічаємо цю втрату!
* * *
Ще Рішельє казав окатий—
І ті слова—не марний дзвін:
«Ви тільки дайте Жертву Кату,--
А Їй провину знайде Він!»
* * *
Кредо Марії Ебнер-Ешенбах:
«Після падіння—знову прагни в Небо:
Або ти вщент розіб’єшся,--або
Нарешті Крила виростуть у тебе!»
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
« Поміж-Гарбузні Філософізми»
* * *
Не знічев’я в Світ приходять люди—
Небом нам накреслено путі:
Не було би нас—то хтось би інший
Мусив бути нами в цім Житті…
* * *
Не відповідати на образу—
Це ганебно, але дуже мудро:
Бо всі Війни мають свій початок,--
Але годі їм покласти край…
* * *
Своя Рабам, своя й Панам журба…
Не заздри злоту панського жупана,--
Бо Пан залежить більше від Раба,
Ніж Раб—від Пана…
* * *
«Холуї»
--О, ми нікого не вбивали,
Не завдавали лютих ран!
Ми всі—Святі! Вбивав—Тиран,
А ми—лиш згідливо кивали…
* * *
Усе не випадкове в цьому Світі:
Тиранів також Бог оберігав,
Оберігав до певної хвилини,
Коли скінчиться Місія їх зла…
* * *
В Інформаційному Полі Планети
Будь-які є фантастичні сюжети:
Все там кружляє—Добре і Зле,--
Як в дивовижному тім «Інтернеті»…
* * *
Тіло—завше прагне до землі,
А Душа—увиш, назустріч грозам…
Як нам помирити Тіло й Дух,
Як змирить Емоції і Розум?!
* * *
У збожеволілому Світі,
Де кожен день—якась війна,
Відсутність нових повідомлень—
То вже є добра новина!
* * *
Слава—найотруйніший наркотик:
То тебе обожнюють мільйони,--
А то враз—мов слави й не бувало,--
Забуття спадає покривало!
* * *
Завше так воно буває,
Що звір звіра убиває,
Завше Бог катів карає—
І кат ката зажирає…
* * *
Нехай бридка в когось Душа—
І скрізь багно за нею:
Свиня не винна, що вона
Вродилася Свинею!
Любові диво золоте
Леліять ми повинні:
Треба прощати ближнім те,
У чім вони не винні…
* * *
Щоби не каятись в журбі—
Затям два правила собі:
Перше—ніколи не бреши,
А друге—й правди не кажи!
* * *
Стань своєму Ворогу Слугою!
Тільки Слуги достеменно знають
Всі місця вразливі свого Пана:
У Слуги над Паном більша влада,
Ніж у Пана—над своїм Слугою!
* * *
Вмерти на радість ворогам—
То кепський героїзм:
Ти спробуй вижить їм назло—
І подолати їх!
* * *
Радій перемогам,--але пам’ятай
Про свої майбутні поразки…
Од щастя літай,--але не залітай
За межі Дажбожої ласки!
* * *
Жертви Репресій—зчовгана тема…
Тліє жалоба в Душах нам тихо…
Люди не винні—винна Система,
Створена ними собі на лихо!
* * *
В золотій журбі навік,
У тяжкій хворобі я:
Ворогують Тут одвік
Філії та Фобії,
Ворогують Тут одвік
Ненависть з Любов’ю—
І спливає людський вік
Сльозами та кров’ю…
* * *
…І хоч би як хотілось там
Тріумфів тих та слави нам,--
Обставини диктують нам,--
А не ми Обставинам…
* * *
Чінгізхан…Тамерлан…Сталін…Гітлер…
І новітній Усама бен Ладен…
Кожен з них, мов палаючий вітер,
Білий Світ спопелити був ладен:
Все Безумцям чогось бракувало…
О, Життя! О, кривава Навало!!!
* * *
Пан завжди вельми гордий,--та ба:
Він живе лише з ласки Раба!
Як захоче той Раб—то від Пана
Не зостанеться навіть жупана!
* * *
Думав я колись, що гарні зовні—
І в Душі краси такої ж повні…
Та скрутила дулю Оптимісту
Зла невідповідність Форми й Змісту!
З тих Небес і сам, Великий Боже,
Всевидющим Оком бачиш Ти:
Тут Брехня на Правду часто схожа,
І на чистих Янголів—Чорти!
* * *
Доля веде, а ти ідеш
Саме туди, де упадеш,
Але не відаєш про лихо—
Та і сінця не підкладеш…
* * *
Де нам «підкладе свиню» життя
Ми, на жаль, не маємо знаття,--
Лиш бувають часом сни провіщі
Та в Душі смутні передчуття…
* * *
Веде нас Доля саме туди,
Де нам судилось зазнать біди,--
І ми йдемо, хоч і каже часом
Передчуття нам: «Не йди, не йди!»
* * *
За тривогою—знов тривога…
Дні горять, як в багатті хмиз…
Предковічна Життя Дорога:
Спершу—вгору, а потім—вниз…
* * *
Біжить кудись Часу дорога
Межи Зірками…
А я—за пазухою в Бога
Лежу, мов камінь…
Усе тече, водою лине,
Усе минає…
І куди Бог мене закине—
Лиш Він те знає!
* * *
Вік пий із Божої Криниці—
І вік жаду в Душі неси,
Вік пізнавай—і вік дивуйся
Безмежжю Божої Краси!
* * *
Кіт ласий чатує мишачу вервечку,
А вовк хоче їсти—та й ловить овечку…
Хіба ж перед Вічним провинні ми Татом,
Що нас Він створив одне одному Катом?!
* * *
Все зникає в безвість, все минає!
Кіт Елем ковбаску наминає—
І зітхає тужно в Небеса:
«Який жаль!—Зника і ковбаса!!!»
* * *
Отак воно завжди чомусь буває,
Отак воно завжди стається-коїться:
На тілі рана—з часом заживає,
А рана у Душі—повік не гоїться!
* * *
Не потурай печалям: треба звикнуть,
Що крізь жалі життя снується нить:
Того, що має статись,--не уникнуть,
Як і того, що сталось,--не змінить…
* * *
Після хмелю—в роті огидь,
Після меду—гіркота…
І кінчається печаллю
Кожна радість золота…
Що живе—безживним стане,
Стане холодом любов…
Усьому кінець настане,
А за ним—початок знов…
* * *
Нам од Смерті подітись ніде:
Наречена ця—всім одна!
Лиш не знаєш—коли надійде,
Лиш не знаєш—Яка Вона…
* * *
Надбав чи ні—всерівно втратиш
Все, що Тут маєш,--позаяк
Усе життя—чекання Страти,
Тільки не знаєш—Де і Як…
* * *
Жуємо та й жуємо,
Жиємо та й жиємо—
Типажі Добра і Зла
В Світі тиражуємо…
* * *
Фатум—ось наш Володар! Ми будемо жити
Рівно стільки і так, як нам суджено жить:
Нас ніщо не уб’є до Фатальної Миті—
І ніщо врятувать нас не зможе в ту Мить…
* * *
Якби щось доцільності не мало—
В Світі би його не існувало:
Все потрібне тут—і сніг, і цвіт…
Бо ж не Йолоп створював цей Світ!
* * *
Страх за коханих, страх за Світ,
Страх отруїтися грибами…
Нами керує Вічний Страх—
І він же робить нас рабами…
* * *
Б’ються об мури і тенета
Палкі серця й сліпі уми…
Та марні всі наші зусилля:
Поки не здвигнуться Планети—
Не здвигнемо нічого й ми…
* * *
«Чиясь Думка»
Будь-який порядок і закон—
Це для когось—кривда і сваволя:
Щоби дати волю для Овець—
Треба всіх Вовків загнать в неволю!
* * *
Хто шукає в Світі миру,
Справедливості та волі,--
Той полює на фантомів,
Ловить вітра в чистім полі…
* * *
Або ти Пан, або ти Раб,
Або Хижак ти, або Здобич:
Лиш дві дороги в цім житті,--
А третьої немає обіч…
* * *
І тут, і там, і скрізь, і всюди
Є чорні нелюди і люди,
Є яструби і голуби—
І спробуй Світ оцей люби!
* * *
Можна все купити на цім білім Світі—
Не купити тільки молодості в цвіті,
Можна все купити і продати знову,--
Не купити тільки щирої любові!
* * *
Несталість усього, мінливість—ось прокляття!
Влаштовано цей Світ не на людські уми:
Сьогодні ми собі цілуємось, як браття,--
А завтра залюбки уб’єм брат брата ми!
* * *
Не люблю війни і крові,
Та війна є суть життя:
Зненавида—тінь любові,
Нерозлучні ці чуття…
* * *
Хочеш ти носити золоті жупани
Та по-королівськи їсти марципани,
Хочеш мати Всесвіт, що принадно кличе,--
А маєш ту дулю, яку Доля тиче!
* * *
Життя—лиш тимчасовий
Політ на каруселі:
Як вийшов—так і вернеш
До Вічної Оселі…
* * *
В різні вселені ми тіла,
В різні вроди ми загримовані,
І на різні земні діла
Небесами запрограмовані…
* * *
Дав нам Бог цю Злуку і Розлуку—
І укриє теплим Небуттям…
Дякуймо за цю солодку муку,
Яка називається «Життям»…
* * *
Мушу Тут вмирати в гіркій тузі,--
А Туди у радості прийду,--
Бо зустрінуть найлюбіші Друзі
Мене в тому Божому Саду…
* * *
Халепа за халепою всякчас,--
Аж серце пересотане журбою:
Ніхто так покарать не може нас,
Як ми себе караємо собою!
* * *
Ніколи Смерті ти не переможеш…
Та, в Пеклі щоб не скиглити й не нити,--
Чини добро, яке вчинити можеш,--
Не чини зла, що можеш не вчинити!
* * *
«Не вбий!»--брехлива Заповідь, бо Тут
Одні з’їдають інших—де не влуч…
Я написав би інший Заповіт:
«Як мусиш вбити—то хоча б не муч!»
* * *
Натури розмаїті люди мають:
Одні—цілують, інші—люто б’ють,
Одні—останнє з ближнього знімають,
Інші—своє останнє віддають…
* * *
Нас турботи вічні обліпили…
І яка там в біса «Божа дань»:
Усі насолоди ми купили
Ціною лукавства і страждань!
* * *
Всі люди разом вміють Усе—
Ніхто окремий всього не вміє,
Всі люди разом знають Усе—
Ніхто окремий всього не знає,
Всі люди разом мають Усе—
Ніхто окремий всього не має…
* * *
Ось тобі Історія—і збагни Її:
Не царі мудрують, не царі керують,--
Керують царями хитрі холуї!
* * *
Не вірю Правим, не вірю Лівим:
Смердить з околиць одвіку хлівом…
Моя надія одна-єдина—
Золотий-мудрий Центр-Середина!
* * *
Дивлюсь на Світ—проймає Душу
Сумна понурість:
За власну дурість платять люди,
За власну дурість!
…Вони вічно доганяють
Слушний час, який прогають,
Вони вічно спершу їдуть,--
А вже потім запрягають!
* * *
Бог мозок наш створив, як чудо,--
І є у ньому клепки дві…
Чого ж бракує завше людям?—
Третьої клепки в голові!
* * *
Усі бачать Одне,--
Та по-різному бачать,--
І в злих Чварах весь вік
Свої Душі собачать!
* * *
Що в Минулому—вже бачили,
Що в Майбутньому—побачимо,
А тим часом—у Сучасному
Сміємось та гірко плачемо…
* * *
…А Час усе лине—і Душу несе
У затишок Вічного Саду…
Ще вчора здавалось: попереду все…
Аж гульк—все життя вже позаду!
* * *
Той, хто істинно вірує в Бога,
Не боїться на світі нічого:
Його й смерть не лякає сама,
Бо він знає, що смерті нема!
* * *
…Куди тече Потік Свідомості—
І де записується він?!—
Про Таємницю Невідомості
Мовчать Зірки—аж тиші дзвін…
* * *
Зло—Добром урівноважене…
Що ж робить—як занесла
Богом дана Доля вража нас
У цей Світ Добра і Зла?!
* * *
…І ось нам вічна теорема:
Окремо Пекла чи Едему
Нема й ніколи не було,--
Нема Добра і Зла окремо:
Все—Злодобро чи Доброзло!
* * *
На власний образ і подобу
Створив нас Бог—землі оздобу…
Якщо це так—то й сам Пан Бог
Мав Душу з половинок двох:
Святу і грішну половину…
То що ж нам ставлять у провину?!
* * *
Такий закон і логіка Історії,
Такий закон і логіка Життя:
Той—з мотлоху-сміття шедеври творить,
А той—шедеври зводить на сміття…
* * *
Всі ми вийшли з Небуття—
І туди ж поспіль ідемо…
А життя…А що—життя?!—
Варіації на тему…
* * *
Спокою прагнемо—та ба:
Судилась інша нам судьба,--
Журба та вічная робота,
Робота вічна та журба…
* * *
Про тиху бухту мріє серце,
Де штиль і золото зорі…
Та обридають якорі—
І знов Душа на волю рветься…
Навстріч вітрам штормисто—рвійним
Ми знов рушаємо нараз…
Такі і є ми непостійні—
І тільки це постійне в нас!
* * *
Життя—мов добрий дар, і злісний насміх Долі,
Воно—і вічний сум, і радощів дари:
Трагедія—для тих, що бабраються долі,
Комедія—для тих, що дивляться згори…
* * *
Наші «Я»--світи, де щохвилини
Драми та ідилії свої,
Катастрофи, зродження й загини,
Крик і шепіт, сурми й солов’ї,
Зло й Добро у вічному змаганні,
Святість і гріховність водночас…
…Ми не є дияволи погані,--
Не назвеш і янголами нас!
* * *
Нащо розум свій хворобити,
У містичний лізти без?—
Ми всього лиш Біороботи,
Біороботи Небес:
Нами Світ оцей оздоблено
Не навік, а на тимчас…
А чи все це до вподоби нам—
Не питалися у нас!
* * *
Десь там вечір загасає…
Вежа падає у Пізі…
Все вмира і воскресає
В безупиннім колобізі,--
І нема нічому краю—
Все у вічному Началі…
Та Душа того не знає—
І зітхає у печалі…
* * *
Вершать свій хід Планети—
А нам нема розради:
Що виграєм на злетах—
Те програєм на спадах…
«Спинися, Мить прекрасна!»--
Немає їй зупину,--
І змінюється щастя
На лихо за хвилину…
Отак у вічних змінах
Життя і проминає…
Нема тобі, Людино,
Омріяного раю!
* * *
Щоб Тираном стать—лови моменти,
Вибудовуй собі рай прекрасний:
Власні злочини—приписуй опонентам,
А заслуги їх—собі привласнюй!
* * *
Амбітності завжди у нас доволі—
Ми чуємось панами повсякчас…
Та ми живем на світі лише з волі
І ласки тих, що люблять-терплять нас…
* * *
На Голгофу шлях тяжкий…
Істина не бреше:
Кожен тягне хрест, який
Сам для себе теше…
* * *
Пізнавати Вічність—справа без пуття:
Істина, як миша, завше утікає…
Поки споглядаєш ти чуже життя—
Твоє власне марно в безвісті зникає…
* * *
Найрадикальніший спосіб
Всі звички шкідливі кинути—
Це перестати жити
І геть до зірок полинути!
* * *
Шедеври—трощать на сміття,
А зі сміття—шедеври творять…
Так всю Історію й історять
В цім колобізі без пуття!
* * *
Якщо правдиві свідчення у пресі,--
Пришельці—справжні янголи пречисті:
У них системи травлення нема,--
А, отже, і не треба до клозету
Ходити їм, аби читать газету…
* * *
Мавзолеї мерцям будуєм
І єлейно шануєм їх…
А живі—потерпають в злиднях…
Лицеміри,--любіть живих!
* * *
Мертвим вже не допоможеш—
Не плекай по них журби,
А живим роби хороше,
Поки ще живі—люби!
Безум—діять на догоду
Юродивствам світовим,--
Й мавзолеї мертвим зводить,--
Коли ніде жить живим!
* * *
Святість—гріх… Лукава гра!
Двоєдина сутність Бога,--
Бо все Зло—задля Добра,
А в Добрі—джерела Злого…
* * *
У вічній Коловерті
Оце і є суття:
Життя—во ім’я Смерті,
І Смерть—в ім’я Життя…
* * *
Усі мруть… І ми так само
Не минем тії біди…
Смерть—не згин, а тільки Брама,
Та ніхто не зна—Куди?
* * *
Сміливіше! Не журись—
І не бійся Смерті:
Все народжене умре
У воді й на тверді.
Смерть—пусте: якщо чужа—
Ти у ній не зникнеш,
А своєї—всеодно,
Брате, не уникнеш!
* * *
Все, що вмерло,--знов Бог
Оновля й підніма…
Не журись: мука—є,
Але смерті—нема!
* * *
Незнищенне є Зло—
Буде, як і було.
І Добро не впаде—
Вічно жити буде.
І любов до Краси—
Теж на вічні часи…
* * *
Хто помічає смерть мурахи?
І хто помітить нашу смерть?
Хоч як Життя ти не вичерпуй—
Цей Океан все повен вщерть…
* * *
Витанцьовує Вогонь—
Золотий—красивий!
А зостанеться по нім—
Тільки попіл сивий…
* * *
Щоб горіти, щоб не вмерти—
Вогонь мусить жерти й жерти:
Все, що пломенем захопить
Він у дикому танку,--
Все на попіл перетворить,--
Має вдачу отаку!
* * *
Вогонь вмира, якщо нема поживи,
Якщо нема чого йому палить,
А, якщо є,--тоді Вогонь щасливий:
Хоч цілий Світ він ладен спопелить!!!
* * *
Приніс людям Вогонь Прометей—
І покараний був,--бо не відав
Скільки спалить Вогонь той людей
На багаттях Ченців-Єзуїтів!
* * *
Бог нам шле із Вічночасу
Застороги-звістки снами—
І зорить золотооко із Космічної пітьми…
Якби нас не існувало—
Хтось би мусив бути нами
І виконувать роботу, що виконуємо ми…
* * *
І живі, і мертві—всі Єдині!
Та цього ми в розум не вдовбачимо:
Ті, що вмерли, завше з нами поряд,--
Але ми очима їх не бачимо!
* * *
Мені страшно—коли раптом
Розчахаються Безодні
Таємниць, які сьогодні
Зрозуміти ми не годні…
* * *
…Де вже нам чути Світу голоси!—
Ми навіть одне одного не чуємо:
На різні розлетілись полюси,--
Хоч в однім ліжку, нібито, ночуємо…
* * *
Добре, Зле—усе іде на порох…
Вірить в щось одне—мізковий звих!
Бог присутній скрізь: і в добротворах,
І в усіх мерзотах Світових…
* * *
І розкошуєм, і бідуєм,--
Все щось муруємо, будуєм…
Та кине оком Смерть на нас—
І все покинемо нараз…
* * *
Отак воно завжди буває,
Отак воно завжди було:
Старе—вже з глузду виживає,
Мале—ще в глузд не увійшло…
* * *
Фатум Долі зводить жертву й ката,
Фатум Долі схрещує дороги—
І нікуди не втечеш від Нього:
Що судилось—мусимо спіткати…
* * *
Тече вода,--а за водою
Всі наші справи і слова,
Усі веселощі й печалі,
Усі дива—усе сплива…
* * *
Все, що є Існуючим,--стане Неіснуючим,
А все Неіснуюче—Існуючим стане:
Життя—зачароване Вічне Боже Колесо,
Яке вічно крутиться—і не перестане…
* * *
«Колобіг Вічності»
Тут ми зникнемо, а Там—з’явимось…
А Ізвідти—знов Сюди прийдемо:
Життя коло є Зачароване,--
З Нього ми повік вже не вийдемо…
* * *
…Жахніться врешті, свій відкривши зір ви:
Цей Віз трухлявий котиться до Прірви!
Ось-ось поглине нас паща Пітьми,--
Бо жить в Любові неспроможні ми!
* * *
Ні чужого розуму, ні щастя,
Ні чужого лиха не позичиш:
Чужих доль ніхто не переймає,--
Кожен собі власну долю має…
* * *
Не позичиш свого щастя іншому,
Бо воно у кожного своє:
Те, що звеселяє мою Душу,--
Для когось нудним і сірим є…
* * *
Старим дідам запали груди—
Ковта дідів планета-склеп…
У Світ нові приходять люди,--
Отож, нових чекай халеп!
* * *
Вік прожив—і тисячу провин
Я надбав, що й не сказать у вірші…
І боюсь я завтрашніх новин,--
Бо стають вони дедалі гірші…
* * *
Енергії світлі, Енергії чорні
Складають Життя візерунки витворні…
Одна Першосила—Всього Джерело:
Не було би Зла—то й Добра б не було…
* * *
Життя—Вічна Гра Енергій…
І доль наших примхи й жарти
Залежать усі від того
Як Зоряні ляжуть карти…
* * *
Тисячодив’я лиць…І сніг…І цвіт…
І Зло…І Кров…І Душу діти ніде…
Щасливий—хто приходив у цей Світ!
Блаженний—хто блукав собі деінде!!!
* * *
Біжить річка швидким потоком—
І життя тече ненастанно…
І не встигнеш змигнути оком—
Як Майбутнє Минулим стане!
* * *
Кого тяжко Бог карає—
В того розум забирає,--
І нема на Світі кари
У Небесного Отця,
І нема у Нього кари
Жахливішої, ніж ця!
* * *
Традиція—це значить: якщо предки
Любили з покоління в покоління,
Наприклад, учинять якісь дурниці,--
То їх вчиняти мусимо і ми,--
Хоч ми Епохи іншої уми!
* * *
Якщо в Дзеркало глядітись—
То куди ж від Правди дітись?
Можна Правду не любити—
Можна Дзеркало розбити!
Можна Правді не служити,
А вона все буде жити,--
Не солодка, а гірка,
Як вродилась—отака!
Можна Правду не любити,--
Та не можна Правду вбити:
Хоч Вона й бридка потвора,--
Буде й Завтра, як і Вчора!
* * *
Є Душі—світлі храми,
А є—печери темні:
Живуть у храмах янголи,
В печерах—злі потвори…
Якби ж то знати загодя
Із кого янгол випурхне,
А в кому звір причаєний
Зненацька загарчить!
* * *
Кісток гори, крові море,
Ріки сліз і чорне горе…
Й милосердя не проси—
Отакі були часи!
* * *
…І скелетів гори, і крові наллято:
Розпинали Нарід гірше лютих Орд…
Завше від Народу треба захищати
Владу, що не хоче захищать Народ!
* * *
…Тут безневинних мордували,--
Колись тут мучили людей…
…А ми живем з пожив навали—
У золотім дранті Ідей!
* * *
Все поглине матінка—земля,
Вкриє забуттям, як мури Трої…
Зрадники й мерзотники здаля
Будуть виглядати як герої!
* * *
Прощай своїм катам, нехай лютують!
Це ж бо вони самі себе катують:
І кров, і сльози –в Божім Абсолюті
Все вернеться на Душі їхні люті!
* * *
…І марно ми зі Злом боролись,
Гіркот зазнавши немалих:
Не можна знищить Незнищенне—
Цю вічну прірву бід і лих!
* * *
Безліч етносів і націй
Цю наповнюють «Юдоль»--
У мільярдах варіацій
Людських виглядів і доль…
* * *
…І де б не бігла нам дорога,--
Крізь щастя й лихо, плач і сміх,--
Ми всі вертаємо до Бога—
До вічних витоків своїх…
* * *
Прощай злим, неси в Душі привіт,--
Хай і туга серце облягає:
Гнів та лють руйнують Божий Світ,--
Лиш Любов його оберігає…
* * *
Усе ковтає Небуття,
Немов левина паща…
Люби! Любов—душа Життя:
Без неї мить—пропаща!
* * *
…Життя нас покалічило,
Життя нас понівечило,--
І що ж від нас лишилося
До золотого вечора?!
* * *
Мистецтво—і білим, і чорним буває:
Одне—оживляє в людині Людину,
А друге—пробуджує Звіра у ній…
* * *
Будь-яке жадання є неволя.
Вільний—хто нічого не жадає.
А хто не жадає—не існує,
Бо нема життя без пожадань.
Отже,--абсолютна, вічна воля—
Лише в Абсолюті, в Небутті…
* * *
Навіть смішно заздрити щасливцям,
Бо їхнє життя—звичайна повість:
Просто їх в Улюбленці обрала
Вередлива Пані Випадковість…
* * *
Я не заздрю люто чужим успіхам—
Всі таланти—Божі солов’ї!
Я завжди радію чужим знахідкам:
Вони надихають—на свої!
* * *
«Філософія Пристосуванця»
…Як стріляють—не висовуйся,
А сиди у «крайній хаті»:
До обставин пристосовуйся—
Гинуть хай осли вухаті!
Уклоняйся Дужосилому,
Улещай і хвали Владу,--
Й жити будеш в Раю милому
Ти за будь-якого Ладу!!!
* * *
Із Зачарованого Кола
Ніхто не вирветься ніколи…
Ти можеш розум свій звихнути—
Та цього дива—не збагнути!
* * *
Злочинні герої потрібні Війні,
А Миру—лише доброчинні герої…
Ото й співіснують в Душі десь на дні
Квітучий Едем—із руїнами Трої…
* * *
Життя—завжди кощунство: в одну мить
Хтось родиться, а хтось в жалю вмирає,
Хтось плаче в горі чорному, а хтось
Од щастя сонцесяйного сміється…
* * *
Світ завше—біполярний: Зле—і Добре…
Одні—Добро плекають ненастанно,
А інші—Злу слугують повсякчас.
А деколи—міняє ролі Доля…
Але кому яка судилась Роля—
На жаль, це все залежить не від нас…
* * *
Не відкладай життя на потім,
Бо потім буде—Небуття:
Живи тепер, гори сьогодні
Гарячим пломенем життя!
* * *
Звісно,--кожен коваль свого Щастя!
Та лишень за умови, що Бог
Дав тобі і ковадло, і молот,
І болванку—щоб Щастя кувать!
А з нічого нічим—далебі,
Не скувати нічого тобі!
* * *
Всі Чаші в Світі—повні,
Бо мудрість мав Бог сивий:
Хто некрасивий зовні—
Той у Душі—красивий!
* * *
Було багаття—та і нема:
Вигаслий попіл, пустка німа…
Звіяні вітром у Небуття—
Де ті Обличчя, де ті життя?!
* * *
Сигарета дотліває—
Димок сивий розтає…
Так згоряє—знебуває
І життя твоє й моє…
* * *
…І хоч кого оця проблема
У саме серце гірко вразить:
Як можна всім сказати Правду—
Так, щоб нікого не образить?!
* * *
…Як дістати в Бога любу милість,
Як до щастя протоптать сліди,--
Коли щастя зроду не судилось,
А судився тільки сум біди?!
* * *
Отак і колись бувало—
Отак воно є і нині:
У землю родючу трапить
Не кожній щастить Зернині!
…А там,--на камінні лютім,--
Лиш чорним рости отрутам…
* * *
Людям не сором брудні Душі мати,--
Їм сором в бруднім одязі ходити,
Людям Брехню не бридко обіймати,--
А мені бридко ту Брехню любити!
* * *
Люби Життя, мій Друже:
Радій—і інших радуй!
Та пам’ятай, що, може,
За мить і ти умреш,--
І крім подяки друзів,
Крім пам’яті людської
Нічого за собою
В Той Світ не забереш!
* * *
Усі собі щось тягнуть,
Мов хом’яки—до нірки…
Життя—діра наскрізна:
Все дме нам з тої дірки!
* * *
Мов римські гладіатори, ми ролі щиро граєм:
Народжуємось, боремось, і в муках умираєм,--
Криваву Драму граємо,--та знать нам не дано
Для кого ця Трагедія, для кого це Кіно…
* * *
Нам про Чортів Ченець верзе…
Гай-гай! Не слухайте дурного:
У Світі, створенім Творцем,--
Небожого нема нічого!
* * *
Як з багон квітка чарівна
Росте і розквітає,--
Так Зло з Добра—й Добро зі Зла
Одвіку проростає…
* * *
Не май ілюзій до Життя:
Життя—не райське сяяття!
Життя—це кров, життя—це бруд,
У вічних багнах вічний труд…
* * *
Поки живі—світи нам шлях,
Надії зірка тиха!—
Нема ж бо лиха без добра,--
Як і добра без лиха…
* * *
Смерть—Лісоруб: старі дерева нищить,--
Аби на їх могилах розбуялись
Нащадки їхні—юні деревця…
І всім Отут судилась доля ця!
* * *
Якби вічно існували
Наші предки волохаті,--
Де ж би втислись праонуки
У тісній планетній хаті?!
* * *
Якби були цілі всіх предків могили,--
Давно б вони щільно всю землю покрили,
Якби мудра Вічність хрестів не змітала,--
То де ж би сьогодні хліба нам родили?!
* * *
Мільйони літ земля в плачах…
Та ми не умираємо,--
А знов і знов живем,--хоча
Самі про це не знаємо…
* * *
Де виростав зелений дуб—
Отам він і вмира…
Всім нам колиска й мавзолей
Планета ця стара!
* * *
Жить у вічній Злобі—осоружно…
Годі чварів, лиха та біди!
Браття! А давайте жити дружно:
Пострілятись—встигнемо завжди!
* * *
Ми дивом народилися—і дивом живемо,
І дивом зачаровані, за дивом спішимо…
Іди вперед жаждиво: Життя—це вічне Диво!
* * *
Світ—це наше Дзеркало…
Май собі в умі:
В усіх наших бідах
Винні ми самі!
* * *
Отак ми в Світі і живем повік-віків:
За життя—фальш, по смерті—фарш
Для хробаків…
* * *
Життя—то є вічний Серіал,
Що його дивитись можна вічно,
Так і не побачивши кінця,--
Бо в Безмежжя йде Дорога ця…
* * *
Життя—це танок на могилах…
Недовго в ньому нам тривать:
І на кістках наших так само
Нащадки будуть танцювать…
* * *
Життя—Іспит на годину…
В Небо серцем поглядай:
Збережи в собі Людину—
І нащадкам передай!
* * *
Якщо добра не чиниш ти—
Як буде Бог тебе любити?
Зло—це добро, яке ти міг,
Але не захотів зробити…
* * *
«Печаль Митця»
…Жаль мені Краси, яку хотів,
Та не мав можливості створити…
Одна втіха: те, що не створилось,--
Не зможе і знищитись повік…
* * *
…А Біда підкралась ось—
Так підступно-тихо…
…Не того ми боїмось,
Що несе нам лихо!
* * *
Дійшов я до снігу—від квіту…
Життя—це дорога за грань,
Од вічних бажань цього Світу—
У Той, де немає бажань…
* * *
«Тюрма»
…Тут панує закон диких джунглів—
«Не благай, не надійся, не вір!»:
В цьому світі жорстокому й злому
Може хижий лиш вижити звір…
* * *
Життя безпечне—як безпечні джунглі,
Що зміями кишать і хижаками,
Життя безпечне—як безпечне море,
Що хижими акулами кишить!!!
* * *
На які не зирну видноколи—
Скрізь догідна Любов Небесам…
Не плюй в Душу нікому й ніколи—
І не будеш обпльований сам!
* * *
Кривда зла—народжує Образу,
А гірка Образа—родить Кривду…
Любіть одне одного!—Бо тільки
Лиш Любов—народжує Любов!
* * *
Ми Сюди у гості лиш прийшли—
І не вічно Тут нам вікувати:
Прийде Горе—будем горювать,
Прийде Щастя—будем щастувати!
* * *
Суть життя не в тім, щоб жити,
Яко Вічний той Юдей,--
А в тім, щоби заслужити
Вдячну пам’ять від людей!
* * *
Світ не може бути уповні щасливим,--
Якщо в нім нещасна хоч одна Людина…
* * *
Якби люди думали про Наслідки,--
Не було б на Світі стільки Вчинків!
* * *
Гірко всім у цій Сумній Юдолі:
Тяжкий труд і смуток повсякчас…
Не ми вибираєм собі долі—
Наші Долі вибирають нас!
* * *
…А диво Любові геть просте:
Віддай людям серце золоте,--
І одержиш ти насамкінець
Міліони люблячих сердець!
* * *
Радій тим, що ти від Бога маєш,
Тим, що у руці своїй тримаєш,--
І не треба зайвого жадати:
Дякуй Богові за те, що дав,--
Адже міг Він і того не дати!
* * *
Я не знаю—що шукаю,
І не знаю—що знайду…
Знаю тільки: звідки вийшов—
Туди врешті і прийду,
Бо всім Тут одна Дорога—
З лона Бога—в лоно Бога!
* * *
Не тішать нас досяглі мети
І не щастує дана дань…
…А, може, щастя—це умерти
За мить до здійснення жадань?!
* * *
Кепський час,--та не журись,
Не край жалем груди:
З оптимізмом в даль дивись,--
Бо все так не буде!
…Буде сонця ще й тобі—
Вирішиш дилеми…
…А помреш—так далебі:
Жодної проблеми!!!
* * *
Ковтнув Час молодість мою,
Мов паща крокодила:
Давно там інша ходить Юнь,
Де наша Юнь ходила…
* * *
Де життя молоде—
Де тепер воно, де?!
…Зникло за небосхил—
Тільки дзвін, тільки пил!
* * *
…Якби хтось мене вбив—
Зла мені б не зробив:
Хто струїв мої дні—
Отой ворог мені!!!
* * *
В дитинстві всі—невігласи в розпусті,--
Бо так воно ведеться у віках…
…Казали, що знайшли мене—в капусті,
А Батько Матір товк—у буряках!
* * *
Казала колись Мати мені казку,
Що взимку в терні десь мене знайшла…
Давно забув я Материну ласку,
Давно вже й моя молодість пройшла!
І зникло все—неначе й не було…
І в Засвіт мені стелеться шлях новий…
Але і досі ще ятрить чоло
Причеплений колись вінок терновий…
* * *
На цвинтарі сиджу з пляшчиною вина,
З мерцями говорю—їх Душі мене чують…
І хороше мені з відбулими навік:
Вони не чинять зла, не брешуть, не катують!
* * *
Люблю живих! Ще більше люблю мертвих:
Бо хто живий—той завше чинить Зло,
Або від Зла чужого потерпає…
І тільки тут, на цвинтарі старому,
Панують вічний мир і благодать…
* * *
Ах, летів би, мов та птиця!—
Та кінчається життя…
І зникають наші Лиця
В неосяжжі Небуття…
* * *
Усе змиє дощ, все покриє сніг:
Сліди моїх ніг, сліди твоїх ніг…
Нас пов’є туман, нас покриє ніч—
І розтане чар дорогих Облич…
* * *
Ще зозуля кує нам—
Ще хвилиночка є нам…
Хто ж над нами заплаче—
Коли ворон закряче?!
* * *
Життя крутило, наче вир,--
І я чинив те зло вороже…
…Прощать мене не треба, Боже,--
У ненавмисність лиш повір!
* * *
Отак я і прожив, усіх вражаючи:
Чимало зла накоїв, не бажаючи…
І де тепер шукать мені агенції,
Що за гріхи дала би індульгенції?!
* * *
Так було—і так завше буде:
З ейфорії—та знов у твань…
Скільки зла натворили люди
З найшляхетніших поривань!!!
* * *
Вбива мене людська Несвоєчасність!—
А Долі все знущатися не досить…
Я й сам такий: завжди мене на лихо
У недоречну мить кудись приносить!!!
* * *
Нас покладуть колись у склепи,--
А Світ все так же буде жить:
Сміятись в радості й тужить,
Долать і створювать халепи…
* * *
І ходив я проти вітру,
Й плив я проти течії,
І чолом об мури бився
В фанатичній печії,--
І чого ж досяг я врешті
Дідьку лисому на зло?!—
Анічого!—Все на Світі
Залишилось, як було!!!
* * *
Хай від брехні-лукавства серце тужить,
Ти все ж мовчи про справжні почуття,--
Не розчаровуй Дурнів, любий Друже:
Це небезпечно для твого життя!!!
* * *
Усі ми є раби—
Понять, традицій, звичок,--
І в кожному сидить
Нікчемний Чоловічок…
* * *
«Іронічне»
--Треба жить—і чинити
Те, що чинить Сім’я:
Якщо всі лізуть в зашморг,--
То повішусь і Я!!!
* * *
…І які ж ті люди ниці:
Їм до смерті—три чисниці,
А вони гризуться люто
За дрібниці та дурниці!
* * *
Хочеш чи не хочеш,--а вклонись
Добрій чи недобрій своїй Долі,--
Бо дощу не скажеш: «Припинись!»
І не скажеш вітрові: «Доволі!»
* * *
У темну шафу Забуття
Іллюзії заперті…
Найкращі дні мого життя
Настануть після смерті!
* * *
Чому Душа все п’є оце вино шалене?
Чому Сумління щем—як прокурорська пісня,--
Ніби я винен в тім, що сталося до мене,
Що сталось при мені—і станеться опісля?!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805950
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 08.09.2018
Гриціан Загарбузянський
«Еротичні Епітафії»
Хвилинне життя минає,
А Вічне—перед тобою…
Трафункам життя земного—
З Усмішкою і Журбою!
* * *
Вояцтво славив
Сліпий Гомер,--
А краль не бавив…
Тому й помер!
* * *
Вмер він з фалосом у вульві,
В золотім екстазі тіла…
О, яка то втіха, браття,
Вмерти так, як цар Аттіла!
* * *
Ахіллес був *** син,--
Знають всі героя:
Гехнув фалосом об мур—
Завалилась Троя!
* * *
Мав цар Александер
Залас до содома:
Пхав усій фаланзі
Свого македона!
* * *
В Чінгізхана був чухан—
Аж світ ухав:
Ним пів-світу Чінгізхан
Перечухав!
* * *
Одрізали прутня
Мертвому Навину:
Жаль було те диво
Класти в домовину!
* * *
Мав цар Петро сяжного прутня…
Була і в Катрі незабутня!
* * *
З лошаками Катря
Любила содома:
У цариці Катрі
Не всі булм вдома!
* * *
Розпусна цариця Катря
Од прутнів була в екстазі:
Любила на них стогнати…
А вмерла—на унітазі…
* * *
Умерла Катря: плачте й славте!
Але не хрест над нею ставте:
Хай тут стирчить у свято й будень
З граніту витесаний прутень!
* * *
Довго Катря царювала,
Та загасла її зірка:
Тепер Янголів мордує
Ненаситна її дірка!
* * *
Чималого заласа
Мав Лаврентій Берія:
Стогнала на фалосі
В нього вся Імперія!
* * *
Любив секс Маодзедун,
Хоч і був старий пердун:
Переграв звитяжець Мао
Вузькооких пав чимало!
* * *
Юних пип не кривдив
Імпотентний Брежнєв—
Лиш ялозив трішки
По них своїм лежнем…
* * *
Мав Гаврило галіфе
Із лампасами,--
Усіх пав любенько грав
З прибамбасами!
* * *
Дзеркальну хворобу
Мав Юхим до гробу:
Не бачив з-за пуза
Свого карапуза…
* * *
Прутень був у Мишка—
Мов колода тяжка,
А в каліки Якова—
Не було ніякого…
* * *
Мав Панотець «божня»--
Скрізь ним «святобожив»:
Не в одній родині
Янголят примножив!
* * *
Гірко плачуть молодиці
Над могилою Оверка:
Де іще такого прутня
Відшукати їм теперка?!
* * *
Завдавав лелекам
Цей Панич роботи:
Хутко вчиняв діток—
Тільки й мав турботи!
* * *
Прийняла земелька
Навіки Омелька,--
А була в Омелька
Товста «карамелька»!
* * *
--Я в Рай прийшов,--а тут не ті задарки:
Ні чарки, ні цигарки, ні Одарки!
Тепер, як Ангел, крилами махаю—
Та про земні гріхи в журбі зітхаю!
* * *
--Я—вже в Позасвітті…
Мила, як ся маєш?
Чий там «ковбасунок»
У руці тримаєш?!
* * *
--На моїй могилі
Тяжко не зітхайте:
Я вже відмахався,--
А ви ще махайте!
* * *
Не вставав йому ніяк,--
Позаяк він був пияк!
* * *
Наробив боргів,
Наплодив дітей,--
Та й до райських дів
Змандрував Тадей…
* * *
Тут спочила в Бозі
Молода вакханка—
Танцівниця жвава
І палка коханка…
* * *
Він жінок не любив—
Лиш горілочку пив,
Прутня мав—та не грав,
Позаяк був пияк…
* * *
Давала щедро усім Одарка…
Спочила в Бозі її «трударка»!
* * *
Мир цій пишній плоті:
Понесло у Лету
Панну любозаду
І любопереду!
* * *
Пхав усім ласункам
Хлоп солодке «чудо»…
Мир твоєму праху,
Золота «орудо»!
* * *
Мав козак товстеньку
Насолоди «палю»:
Не одну на неї
Нателесив кралю!
* * *
Приймала ця пані «списа насолоди»
В усі перелесні виходи і входи…
* * *
Мала панна щедрі
Дупку і дупельце:
Кожному хлопчині
Звеселяла серце!
* * *
Мала чарівниця
Золотий «низочок»:
Бавились там хлопці
Не один разочок!
* * *
Мала плівку—та й по плівці,
Жила дівка—та й по дівці!
* * *
Тут лежить Венери
Працьовита жриця,
Що кохала Саву,
Клима, Яця, Гриця,
Тараса, Миколу,
Федора, Степана,--
А тепер Ангелу
Пестить «марципана»!
* * *
--Я пипирив,--а Кум зирив,
Я горів,--а Кум—огрів!
* * *
Грали любоманку
У солодкій позі:
Так вона, щаслива,
І спочила в Бозі…
* * *
Поклонітесь, брати, його подвигу:
Він кохав—до останнього подиху!
* * *
Захлинулась юна краля
Золотим фонтаном сперми…
І її солодкій смерті
Щиро заздримо тепер ми!
* * *
Ці коханці вмерли разом
В насолоді любограю,--
І тепера цілу вічність
Насолода їх триває!
* * *
Вбив нещадно муж ревнивий
В хвилю зради пані любу…
Хай старому імпотенту
Фал осла розірве дупу!!!
* * *
Юна краля тут спочила,
Що пів-світу полонила:
На її солодкій «пипці»
Грали всі, немов на скрипці!
* * *
Як знебулого ховали—
Гірко панни сльозували:
Лиш від згадки його фала
«Пипки» їм оргазували!
* * *
Тут лежить ласун, що вмер
Вагіну лизавши,--
І тепер йому, брати,
Солодко назавше!
* * *
Як Яцька ховали—
Всі дівки ридали,
А з гробу стирчало
Чимале «качало»…
* * *
Любив і пити чарку
І бавити Одарку…
І весело живеться
В Раю тепера Марку!
* * *
--Залюбки я пив чарчину,
Залюбки любив дівчину,--
І з веселою душею
Залюбки тепер спочину!
* * *
Співчуття ця пані гідна,
Бо була вона фригідна:
Мала йолопа-мужару,
Що не зміг роздмухать жару!
* * *
Цей бевзь не бавив жіночок,
Хоч і добрячий мав «стручок»…
І гнівно Бог його спитав:
«Навіщо «хрін» тобі Я дав?!»
* * *
Тут поховано Артема:
Мав нівроку він «тотема»!
* * *
Спочив навіки тут Артем:
Товстий у хлопця був «тотем»!
* * *
Грався Гриць біля циць
І пипиць молодиць,--
А з отих пипценят
Виліз рій «гриценят»!
* * *
Була в Ганни ласа «пуцька»,
Добра «пуцька»--не з лопуцька!
* * *
На повій дебілові свербіло…
А СНІД—хап! …І вже нема дебіла!
* * *
Вже їм не сіять і не жать…
Друзяки щирі тут лежать:
Умер Микола на лежанці,
А Опанас—на коліжанці…
Мав «чухмандала» Опанас—
Якби такі були у нас!!!
* * *
Неабиякі у Ганки
Були в ліжку забаганки…
Та зійшла на Божий ганок—
І немає забаганок!
* * *
Дружина зрадила йому…
Він Її—в гроб! А сам—в тюрму!
* * *
Жінка хлопцям молодим
Усе—морг та морг!
А ревнивий чоловік—
Бах!—Її—і в Морг!
* * *
Моторним був мій любий Кум
І жвавий мав козацький ум,
А найжвавішим те було,
Що в лонці грало весело!
* * *
--Втонув, як муха в меді я:
«Фініта ля Комедія!»
* * *
Любив Гриць-гульвіса
Скочити у «Гречку»:
Спокусив ласунок
Чималу вервечку!
* * *
Заласні були вуста
В юної Ликерки:
Ой, любили посмоктать
Козацькі «цукерки»!
* * *
Хтивий Федір до загину
Мав кохання на умі:
Усолоджував вагіну
І дружині, і кумі!
* * *
Докладав зусиль
На кумі Василь,
А ревнивий кум
По макітрі—«Бум!»
* * *
Любив бабу дід, як душу,
А трусив, неначе грушу,
Гнув щосили, мов лозу,
Та й чухрав, немов козу!
* * *
Страждав без кохання
Нещасний Кіндрат:
Не міг його прутня
Підняти й домкрат!
* * *
Як любить кіт сметану,
Як любить цап капусту,--
Любив цей Гриць-гульвіса
З дівчатами розпусту!
* * *
--На могилоньці моїй
Покохайтесь грішно:
Чути стогін любих втіх
Так мені утішно!!!
* * *
Вмер Іван Запхайло:
Вся жінва ридала—
Як уздріла в гробі
Його «чухмандала»!
* * *
Як застала жінка
На сусідці Гриця,--
Забила сірому,--
Люта, як тигриця!
* * *
--Покинув я грішниць,--
Чар земних розкішниць:
В емпіреях Раю
Янголиці граю!
* * *
Невмируща пам’ять
Велелюбній Зенці,
Що для всіх медочок
Мала у гузенці!
* * *
Згвалтувать хотіли
Вурки каратистку:
Обскубла їм дівка
Яйця, мов редиску!
* * *
Переграла три села
Джигунова «цяця»,--
Та в четвертому йому
Одірвали яйця!
** *
Цей гусар помер на палі,
А сестра його—на фалі…
* * *
Цей красень втішався мінетом не раз…
Тепер спочиває за вічною даллю:
Солодка красуня, війшовши в екстаз,
Відгризла йому золоті «причандалля»…
* * *
Цей джигун був супер,--пробі!
Фал йому стояв і в гробі!
* * *
Була в цеї діви «квіточка» ще дика:
Не святив їй лонце золотий «владика»…
* * *
Лягла в домовину дівчина у цноті:
Хай святі Ангели входять їй до плоті!
* * *
З чоловіком—жерлась,
А з хлопами—дерлась…
Та й до скону бабі
Піхва не зітерлась!
* * *
--Начиталась Лада
Маркіза де Сада:
Фал мені відгризла—
Отака досада!
* * *
Од каліцтва сумувать
Не довелось Вою:
Одірвало йому «хрін»
Разом з головою…
* * *
Тут спочив у Бозі
Велелюбний бонза:
Був у нього «лелень»
Дзвінкий, мов та бронза!
* * *
Настала й для Савки
Та хвилина скрутна:
Віддав Богу душу,
А Чортові—прутня!
* * *
--Чималого мав я
В матні «ковбасунка»:
Була кожна краля
До нього ласунка!
* * *
Був оцей спочилий
У любизні асом:
П’ять красунь одразу
Бавив хурдибасом!
* * *
У могилу цю полеглий
«Вояка» нівроку мав:
Не одну фортецю цноти
Він любенько звоював!
* * *
Мав козак у штанях
Велетня-єгора:
Не мав де запхати—
Та і вмер від горя…
* * *
Він згорів на лонах пань
В золотій роботі:
Пом’яніть його, брати,
Поєднанням плоті!
* * *
--Пхав я кралям залюбки
Під солодкії лобки
Золоту «оруду»…
Жаль, що вже не буду!
* * *
--Любо пхав я жіночкам
Дишло золотеє…
Одітнули вороги
Мені диво теє!
* * *
Ти пішов од нас, Єгоре,
А кумі та жінці—горе!
Сльози крапають із вій:
Незабутній «лелень» твій!
* * *
Печаль німа: була—й нема!
Її вже Янгол обніма!
* * *
Крає душу гірка дума:
Вже не ляжу я під кума!
* * *
Мали ці друзяки
Чималі «ковбаси»:
Залюбки з дівками
Гралися в любаси!
* * *
Любила любощі ця Любка—
Всіх чарувала її дупка!
Всіх її перса чарували—
Всі залюбки їх цілували!
* * *
І персата Франція,
Й цицьката Італія
Ностальгійно згадують
«Чухмандал» Віталія…
* * *
Втоми в любощах не знала,--
Та пішла від нас Ярина:
Не могла вона і днини
Пережить без «пуцюрина»!
* * *
Відпливла до Раю
Ця грайлива «Рибка»:
Усіх чарувала
Її хтива «пипка»!
* * *
Цей джигун часу не гаяв,
А жінок любенько граяв,--
І за ті гріхи «карає»
Його Бог солодким Раєм!
* * *
--Ой, пускала межи ноги
Мене кума мила:
Виростали в кума роги,
А у мене—крила!
* * *
Вже не грає Овдій
Молодиць… А ти—дій!
* * *
І Трохим, і Юхим,
І Петро, і Марко—
Всі любили тебе,
Солодка Одарко!
* * *
Він жіночок не турбував:
У самоті мастурбував!
* * *
Не міг маніяк
Вгамуватись ніяк…
Та Смерть—баба зла:
Вгамувала козла!
* * *
Закохався він в Регіну—
І загинув за вагіну,
Бо кохав Регіну Босс—
Всім відомий балабос…
* * *
Мав пуцюру—щире диво,
Та не бавив краль жаждиво:
Тяжко винен Саврадим…
Боже, змилуйся над ним!
* * *
Мала жінка файну «ступку»,
Та Петро не бавив Любку:
Марно скнів його «товкач»…
Боже, грішнику пробач!
* * *
Мав Ахмет гарем жінок:
Кожній щедро в передок
Залюбки медок точив,--
Як Аллах його учив!
* * *
Тут по праці спочив
Пресвятий чоловік:
Молодицям точив
Він медок цілий вік!
* * *
Бавив Гнат і куму,
І дружину свою…
І любенько йому:
Розкошує в Раю!
* * *
Вона пройшла вогонь і воду…
Всі грали кралю зоревроду!
* * *
Кайфує в Пеклі мазохіст:
Його шмага Чортиці хвіст!
* * *
--Відмахався—та й квит:
Прощавай, білий світ!
Я тепер у Раю
Янголиць награю!
* * *
Від земних чарівних личок
Пішов Яць до Янголичок,
А у Яця—файна «цяця»:
Буде й Там їй люба праця!
* * *
Тут спочиває щедрий «хрін»:
Усім качав медочок він!
* * *
Клим жінок не турбував:
Сам себе мастурбував!
* * *
Був Овдій натурою
Схожий на Овідія:
Не одна принадниця
Його прутня звідала!
* * *
Ця весела молодиця
Всім давала як годиться!
* * *
Завжди стояв у діда
Козацький «інструмент»,
Як на його могилі—
Гранітний монумент!
* * *
Ця заласна бабера
Між Янголів тепера…
Любила ця бабище
Козацьке «неабищо»!
* * *
Зупинись, ласунко люба,
І зрони сльозину з вій:
Спить Панас у цій могилі—
Він солодкий був курвій!
* * *
Ходив Кирило у сутані,--
Та застромляв сусідці Тані!
* * *
Всі кралі тугою повиті:
Пішов до Вічності Овсій!
Любив їх ружі соковиті
Його товстезний «ковбасій»!
* * *
В Засвіт змандрувала
Дівка грайсовита:
Усіх чарувала
Її «соковита»!
* * *
Вже в Раю Опанас…
Ллються сльози з очей:
Більш не буде у нас
Тих солодких ночей!
* * *
Мав не життя, а шарварок:
Чесав солодких варварок!
* * *
Пан цей спокою не знав,--
Не життя мав—шарварок:
Всіх Варварок він чесав,
Як той варвар—варварок!
* * *
Назавжди цей «хрін» укляк,--
А дівкам і світ побляк!
* * *
Навік-віків цей «хрін» укляк,--
А жіночкам і світ побляк…
Ох, не одну він дівку звів,--
Та одубів-забронзовів!
* * *
Од жіноцтва Саві—на вінку вінок,
Бо любив він палко у жінках Жінок!
* * *
Усім жінкам він улещав,
Звав кожну «Дорогою»,
Бо зачарований навік
Був їхньою жагою…
* * *
--І веселощі, і чарку
Ти любила, мила тещо,
Ти мій чуб любила палко—
І ще дещо, і ще дещо!
* * *
Цей прутень завше бунтував—
І повставав, і повставав!
Офір солодких він жадав:
Дівкам цнотливим жару дав!
* * *
Він вигравав на усі барви—
І всі його любили лярви!
* * *
Сяйнувала краля, наче любе сонце:
Всіх приймала радо у солодке лонце!
* * *
Нікого він не оминув
Своїм коханням щирим…
Та ось—у Вічності заснув,--
І світ здається сірим!
* * *
Він жив курвисто—
І грав барвисто!
А як укляк—то й світ побляк!
* * *
Полюбляв цей «грайселик»
Лляти в лонця «киселик»:
Качав любо медочок—
Наплодив синів-дочок!
* * *
Забрав у засвіти Матвій
І ревний жаль, і прутень свій…
* * *
--Грайсувала моя баба,
Грайсувала моя мама,
Любограю насінина,--
Я вродилась така сама!
* * *
Ох, яка скорбота!
Помер наш Михайло…
А був у Михайла
Чималий «запхайло»!
* * *
В цей гріб заховано Ониська,
Що мав товстого «качаниська»!
* * *
…Він Її—«Ех!»
А його—«Гех!»
* * *
--Збаламутив я цей світ—
Та й пішов: «Привіт, привіт!»
* * *
Це гробівець крутого Босса,
Що мав твердого «балабоса»!
* * *
Грав молодиць гульвіса ревно,--
Та в гроб загув… І вмер, напевно!
* * *
Любо грав жінву гульвіса—
Тепер в Пеклі грає Біса!
* * *
--Цьом-па-па, Любов земная:
До Ангеликів пішла Я!
* * *
Ця грайсунка пішла в Рай
На веселий Гуртограй!
* * *
--В Чортосвіт гайнула Ти…
Ох, нещасні ті Чорти!!!
* * *
Діду—і тут не пощастило,
Бо поруч—бабина могила!
* * *
До смерті баба з дідом жерлась,
А з бахурами—жваво «дерлась»!
* * *
--Мій муже любий, муже вірний,
На кого ж ти мене покинув?!—
На кума Савку, на Микиту,
На Василя, Пилипа, Клима!!!
* * *
Любила Пані гроші—
І «пипчурі» хороші!
* * *
--Обдарував мене Ерот:
Вділив я всім його щедрот!
* * *
Ліг джигун у домовину—
За солодкую провину…
* * *
--Забрав муж у Засвіт «шишня»:
Овдовіла моя «пишна»!
* * *
--Пив «оковиту», грав «соковиту»:
Поки жилося—радів я Світу!
* * *
Всім давала ця «Мала»…
Тепер—Ангелам дала!
* * *
Грав сусідку бравий бахур,--
А сусід його бабахнув!
* * *
Він грав усіх—допоки міг!
* * *
Він всіх телесив «балабосом»--
І з босяка—зробився Босом!
* * *
--Я—до Любої з ясою,
А до мене—Смерть з косою!
* * *
Стояв цей «прутень»--сила!
Та Смерть його скосила…
* * *
Тут спочила Фея
Любощів і танців,
А в могилах обіч—
Сім Її коханців…
* * *
Була красуня тілесата
Розкішноперса ще й вусата:
Ах, полетіли в Небеса
Її розкішні тілеса!
* * *
Писав Поет сонети
Ще й золоті газелі,--
Любив палкі мінети
Ще й пханочки веселі!
* * *
Як померла баба Настя—
Вмер і дід її—від щастя!
* * *
--Пив і я солодкі чари…
Та розбилась моя чарка!
* * *
Цей пан дарма часу не гаяв,
А дівок любо граяв, граяв!!!
* * *
Тут вічно-сном заснув каліка:
Не було «прутня» в чоловіка!
* * *
Пан Ероту служив:
Він махав—значить, жив!
* * *
Плачте «скрипки» золоті:
Цей «смичок»--вже в Небутті!
* * *
Був святим цей Пастир:
Кадив Богу ладан—
І твердого «божня»
Пхав солодким Ладам!
* * *
Кришталеву душу
Мав цей Божий Свідок:
Бавив свою жінку—
Ще і двох сусідок!
* * *
Істинно побожно
Жив цей святий Парох:
Пхав своє «святило»
Дівкам до всіх шпарок!
* * *
Вже ж «Адамів спадок»
Був у чоловіка:
Ледве домовини
Зачинилось віко!
* * *
--Граєш—отже, ти живеш!
А я вже не граю:
З верби груші золоті
У Раю збираю!
* * *
Мав художник молодий
Чималого пензля:
Не одній намалював
На лобочку вензля!
* * *
Тут письменник спочива…
Тіштесь, любомани:
Грав дівчата він любіш,
Ніж писав романи!
* * *
Полюбляв Поет мінет—
І дівки любили…
Написав дівкам сонет—
За сонет і вбили!
* * *
Файно грав цей музикант
На співучій скрипці,--
А ще краще «пипчуром»
Грайсував у «пипці»!
* * *
Тут лежить естрадна зірка:
Любо дівчина співала,--
А ще краще з хором хлопців
В будуарі грайсувала!
* * *
Тут спочив у Вічності
Славний Імпресаріо:
«Імпресарив» з Юлею,
Аллою і Сарою…
* * *
Тут лежить славетна
Порнофільмів зірка:
Горіла в «роботі»
Кожна її дірка!
* * *
Вічна пам’ять меценату—
Доброчинному герою:
«Меценатив» любо Нату,
Дзвінку, Зірку ще і Зою!
* * *
Мав цей Легінь диво грубе,
Що всім кралям було любе:
Пів-села діток правдиво
Наробило його «диво»!
* * *
Втішив хлопець молодиць—
Та й пішов до Янголиць!
* * *
Шеф змію на грудях вигрів:
Він дружину Шефа «виграв»!!!
* * *
Втішив цей хлопець не одну:
У нього був такий,--що ну!
* * *
Два горя жінці він завдав:
Гаман поніс—і «хрін» забрав!
* * *
Він загинув за сусідку—
За Її солодку «квітку»…
* * *
Він зробив свою останню спробу—
«Хрін» не встав! …Хлоп з горя—ліг до гробу!
* * *
--Любась наїхав на стовпа…
«Пипчурику»,--цьом-цьом, па-па!
* * *
Мав трудар спочилий
Золотеє «рало»,
Що невтомно кралям
«Цілинки» орало!
* * *
Мав трудар спочилий
Золотеє «рало»,
Що красуням нивки
Межи ніг орало!
* * *
Залюбки Любороб
Любу справу робив…
Та ревнивець якийсь
Нам героя убив!
* * *
Виріс на могилі
Вельми буйний рутень,--
Бо спочив тут в Бозі
Унікальний «прутень»!
* * *
--Садив я сусідці
Золотого «боба»…
А сусід ревнивий
Гахнув мене в лоба!
* * *
--Не минайте, Кралі,
Моєї могили,--
Як не обминав я
Ваші лонця милі!
* * *
Пошануйте Його:
В Нього був—Ого-го!
* * *
Любив Гриць дівчата
Грати в кожну шпарку…
Випийте за нього
Поминальну чарку!
* * *
Любо він кохався—
І помер в любизні…
Пом’яніть Грайливця
Чаркою на тризні!
* * *
--Вмер я через любощі—
Та й лежу під липкою…
…Хоч потрися, Кралечко,
Об могилу «пипкою»!
* * *
Він горів, він палав—
І в усі «засилав»!
* * *
Він горів, він палав
У чудесній красі—
І «гінця» засилав
Під подоли усі!
* * *
Гнат—прекрасно горів,
А сусіда—шкварчав,--
Бо Гнат жінці його
Мед у лонце качав!
* * *
--Бавив я «пипчину»--
І не знав спочину…
Та склепив повіки—
І спочив навіки!
* * *
--Мав я «меч» золотий—
Уражав ним дівчат…
…З’їли хроби мого
Золотого «меча»!
* * *
--Мав я в штанях «диво»--
Грав дівчат жаждиво…
…З’їли кляті хроби
Моє грубе «диво»!
* * *
Мала щедра Панночка
Чарівного ротика:
Діялась в цім ротику
Золота еротика!
* * *
Вмер він від інфаркту
Під час любо-акту:
Що в матні свербіло—
Навік одубіло!
* * *
Йому стояв—та він упав…
Жіноцтво, плач: твій Паж пропав!
* * *
Любо у «пипицях»
Цей герой трудився…
Плачте, молодиці:
Вмер ваш вірний лицар!
* * *
Мав палкий Запхайло
Члена-феномена…
Росте з його члена
Травиця зелена!
* * *
Лежить в цій могилі
Велелюбна баба:
Мабуть, досі мучить
Її люба зваба!
* * *
--Ночував у мене
Красень феєричний:
Залишив «дарунок»
Мені венеричний!
* * *
Ласо дід покійний
На жінках старався:
Заграв три дружини—
Та вже й сам угрався!
* * *
Були в Кралі форми—
Чарівні оздоби!—
З’їли ті оздоби
Ненажерні хроби!
* * *
Два рази вмирати
Довелося діду:
Перший раз—для жінки,
Другий раз—для Світу!
* * * *
Лягло в цю могилу
Кралі звабне тіло,
Що три сотні «прутнів»
Звабило на «діло»!
* * *
Любо цей покійний
Грав сусідку милу…
Чень, і тут прорився
В сусідню могилу!
* * *
Для жінок ще за життя
Вмер цей незабутній,--
Бо ще в давнії літа
Десь позбувся «прутня»…
* * *
Любила ця Краля
Люб’я ненастанне…
Хто Її згадає—
Тому враз устане!
* * *
Смерть його застала—
На жіночій плоті…
Схиліть, браття, чола:
Він згорів—в роботі!
* * *
Залишив Знебулий
Жінці скарбів силу,
А скарб найдорожчий—
Забрав у могилу!
* * *
--Пішов я до Бога
На вічну Бесіду,
А жінчину «пипку»--
Заповів сусіду!
* * *
Любомани,--сльози з віч!
Він міг пхати день і ніч!!!
* * *
Любо Гнат попрацював,
Живучи на світі:
Всі сусідські хлопчаки—
Його кревні діти!
* * *
Тут зотлів у гробі
Золотий «бамбула»:
Досі рать жіноча
Його не забула!
* * *
Цей Знебулий вмер з біди,--
Бо мав Чим—не мав Куди…
* * *
--Цьомав чужій жінці
Чарівний лобочок…
За той «Цьом» і втрапив
Я в оцей гробочок!
* * *
--Запала з коханцем
Я у забуття…
А мій муж—відправив
Нас у Небутття!
* * *
--Засівала з Любком
Я солодку нивку…
А він мав дружину—
Фурію-ревнивку!
* * *
З безліччю коханців
Вдерла Краля «дерті»,--
А останнім Любком
Став їй Ангел Смерті…
* * *
Спить у цій могилі
Феєрична Краля:
Не одна цю Кралю
Пам’ятає фаля!
* * *
Оці дві сестриці
Були вже бабусі,--
А все ще любили
Солодкі «любусі»!
* * *
Цей дідусь-кректало
Секса любив звабу:
До самої смерті
«Чухрав» свою бабу!
* * *
--Грав я жіноцтво,--
Та вже не граю:
Тамту «оруду»
Поніс до Раю!
* * *
Велелюбний «лелень»
Був у цього Бонзи:
Поставте знебульцю
Тутка «піхву» з бронзи!
* * *
Не втішав Олену
Чоловіків «лежень»,--
Зате слав коханців
Бог Їй без обмежень!
* * *
…Навік Мазохісту
Втіха незабутня,--
Коли йому курва
Відгризала «прутня»!
* * *
Злетів у вічний Апогей—
Та й бавить Янголів цей Гей!
* * *
Так рясненько Пані цій
Любі «прутні» тикали,--
Що і вгору було Їй
Поглянути ніколи!
* * *
--Любив я «вагіни»
Бавить любо-грою:
Поставте тут стелу
З доброю дірою!
* * *
До кохання в Пані
Залас був ментальний:
Хай стирчить тут вічно
Фал монументальний!
* * *
Померла Гапка,
Бо «дерли» круто…
А Дарку—заздрість
Заїла люто!
* * *
Хай ангельські «прутні»
Всолоджають вічно
Пані, що «твердинців»
Жадала хронічно!
* * *
Мав дудар Микола
Чималеньку «дуду»--
Та й примножив нею
У трьох селах люду!
* * *
Тут лежить Уласів «прутень»:
Красень, велетень, могутень!
* * *
Забила Микиту
Жінка зла косою—
Як застала в лузі
В любощах з козою!
* * *
Вмер цей Князь—на кралі,
У солодкій фазі…
І тепер кайфує
Він у саркофазі!
* * *
Це могила фалоса—
Золотого стоїка:
Годі було втиснути
Його міць до слоїка!
* * *
Щоб не вмер повік народ,
Щоб жили тепер ми,--
Проливав цей Лицар кров—
Ще й потоки сперми!
* * *
Ой, ходив «колобок»
Під солодкий лобок…
Та потрапив сюди
У годину біди!
* * *
Тут спочила в Бозі
Чарівниця Ванда:
Всіх усолоджала
Вандина «троянда»!
* * *
Мала ця знебула
Чарівну «дірчину»,
Що приймала в гості
Не одну «перчину»!
* * *
Хай спокійно спиться
В гробі Патріоту:
Не одну козацьку
Наплодив він роту!
* * *
Звіялась до Раю
Молода Ласунка:
Ангелу там любо
Смокче «ковбасунка»!
* * *
Догоджав цей Лицар
«Лесенем» проворним
Всім красуням світу—
І білим, і чорним!
* * *
…Не стояв «вояка»
В пана Генерала:
Жінку замість нього
Дивізія «грала»!
* * *
Покропіть медочком
Гробок цеї Шельми:
Була в цеї Шельми
«Пипця» ласа вельми!
* * *
Тут спочила в Бозі
Синьоока Тельма,
Що була в любасах
Вельми жвава шельма!
* * *
Лягла в цю могилу
Вагіна пропаща,
Що була невситна,
Як левина паща!
* * *
Молоду Грайсунку
Спом’яніть, братове:
Було Її лонце
Нащомить готове!
* * *
Золотий «Ходило»
Тут спочив у Бозі:
Залюбки він кралям
Заходжав між нозі!
* * *
Тут лежить Петрів «прутас»:
Був товстезним він—Атас!
* * *
…На цім Фалі, як на палі,
Чарівні стогнали кралі:
В Рай душею линули,--
З насолоди гинули!
* * *
Жіночок солодких
Не грав цей Ледащо—
І смердів на світі
Невідомо нащо!
* * *
Юних пав не бавив
Цей бридкий Ледащо:
Ковтни його, Пекла
Вогнедишна пащо!
* * *
Пішов цей пан до Пекла
На роги до Чортів,--
Бо «прутня» мав,--а бавить
Нікого не хотів!
* * *
Чорти у Пеклі Саву
Тепер товчуть за те,
Що не точив красуням
Медів’я золоте!
* * *
Мав цей злісний Ледар
Фалю вічно сплячу…
П’є тепер у Пеклі
Він смолу киплячу!
* * *
Велетень Микита
З глеками «кохався»,--
Бо його «телесень»
В піхви не втискався!!!
* * *
--Забув я любаси,--
Сплю в цвинтарній тиші:
Лиш пищать над гробом,
Кохаючись, миші!
* * *
Тут навік спочила
Велелюбна дівка:
Плакало за нею
Все село Курвівка!
* * *
До сконання баба
Мала жваву «пипу»:
Дідів «ковбасунок»
Приймала без скрипу!
* * *
Ця старезна діва
Все життя постилась,
Бо Їй на любаси
«Піхва» не мастилась…
* * *
Він жінок не бавив…
Покарав Бог трутня:
Смажать Чорти в Пеклі
Шашлик з його «прутня»!
* * *
--Хто жінок не грає—
Того Бог карає…
А я граяв гоже—
П’ю медів’я Боже!
* * *
Він жінок не бавив…
Покарав Бог трутня:
Смажить Біс у Пеклі
Шашлик з його «прутня»!
* * *
Пхав «червоноглава»
Кралям поміж нозі…
Та й заслужив Сава
Щиру ласку Бозі!
* * *
Ця Діва—не давала:
За ті гріхи смертельні
Її чортиська смажать
У Пеклі на «пательні»!
* * *
Носив Пан цей «прутня»
Лиш для теліпання…
І в смолу пекельну
Пішов на «купання»!
* * *
--Щодень я бігав на курви—
І жваво бавив їх! …А ви?!
* * *
Він граяв до останку—
І любу лляв «сметанку»…
Узяв Пан Бог до Раю
Героя Любограю!
* * *
Не лизав Микита
Кралям лоно свіже,--
А тепер підхвістя
Чортам в Пеклі лиже!
* * *
Ласувала медом
Зоофілка з догом…
Тепер виє в Пеклі,
Покарана Богом!
* * *
Ох, які розкішні
Тут зотліли перса!
Не один «прутасик»
Об них ласо терся!
* * *
Тут спочила дупка—
Пишна ласолюбка,
Сповнена медочку,
Як вулик в садочку!
* * *
Тут спочила в Бозі
Володарка «цяці»,
Що стонадцять «прутнів»
Змучила у «праці»!!!
* * *
Тут спочила Пані
Та Її дві доньки:
Усі три медочок
Приймали в «тудоньки»!
* * *
Тут спочив навіки
«Любограєць» Лесів:
Всіх ласунок міста
Він «перетелесив»!!!
* * *
Чималого «розбишаку»
Зоофіл мав у трусах:
Грав пінгвінів і ведмедів
На крижаних полюсах!
* * *
Не встромляв красуням
Любого «князенка»:
За те і карають
Чорти в Пеклі Зенка!
* * *
Всім солодким чарівницям
Він казав жорстоке «Ні!»…
За те й вариться, Ледащо,
У Пекельнім казані!
* * *
Зневажав цей Ледар
Жіночі влещання:
Смажать його в Пеклі
Чорти за знущання!
* * *
Тут лежить такий «довбан»,
Що не влазив навіть в дзбан!!!
* * *
--Я лежу в могилі,
В руті та барвінку…
А ти, любий Куме,
Втішай мою жінку!
* * *
Тут спочила в Бозі
Вагіна славетна:
Була полум’яна
Вона, мов та Етна!
* * *
СНІД Гаврила трафив—
Гіркнуть наші думи…
Браття-любомани,--
Не цурайтесь «гуми»!
* * *
--Ох, пильнуйте, браття!
Грав я Марусину—
Та й спіймав на «прутня»
СНІДОвірусину!
* * *
«Прутня» мав, як дзвона,--
А жінок не граяв:
Так цей Ледацюга
Все життя і згаяв!
…Була клята дірка
У «кондомі» Тата:
Через те й зродили
Цього супостата!
* * *
Нудьгувала цілий вік
Цій Знебулій «пипка»,--
Бо мав Її чоловік
У матні—«теліпка»!
* * *
Бог життя його позбавив,
Бо він жив, як ниций кріт:
Любих панночок не бавив—
Лиш ганьбив Адамів рід!
* * *
Пішла Зоофілка
В Пекло до Чортів,--
Бо усолоджала
«Піхвою» хортів!
* * *
До останку граяв дід:
Не зганьбив Адамів рід!
* * *
Спом’яніть любасами
Козака Георгія:
Була його пристрастю
Велелюбна Оргія!
* * *
Йшла до неї хлопців
Золота навала:
Всім ця люба Краля
Солодко давала!
* * *
Ця Поетка юна
Любила верлібри—
І приймала в лонце
Будь-які «калібри»!
* * *
Найсвітліша пам’ять
Мандрівцю Мусію,
Що «перетелесив»
Ледь не всю Росію!!!
* * *
Мав цей бравий «морський вовк»
Чималу «торпеду»:
Любо краль торпедував
Ззаду і спереду!
* * *
Юну Демократку
Згадай, любий Світку:
Всіх вона пускала
У солодку «квітку»!
* * *
Мала Гапка між ніжок
Полум’янисте «пекло»:
Всі товстезні «чортяки»
Пхались в нього запекло!
* * *
Відбула до Вічності
Чарівна Наталія:
Грала Її Франція,
Греція й Італія!
* * *
Вертіла ця Пані
Задом і передом:
По усій Європі
Торгувала медом!
* * *
Тут лежить в могилі
Славний «Грайсовило»:
Як поліг до гробу—
Все жіноцтво вило!!!
* * *
--Любив я дівчатам
Заслизать між ніжки…
Ох, солодка панно,
Постій тут хоч трішки!
* * *
Тут лежить у гробі
Чимала «оздоба»:
Все жіноцтво з горя
Билося об гроба!!!
* * *
--Забрав муж у Засвіт
Золоту «оруду»…
А я ж ту «оруду»
Повік не забуду!
* * *
Знала цього Хлопа
Чи не вся Європа:
В усі ласі «пипки»
Пхав він свого «чопа»!
* * *
Тут зотлів у гробі
Незабутній «херос»:
Заздрив йому навіть
Бог Кохання Ерос!
* * *
Всіх дівок довбали
Хлопці «довбаями»…
Вічна пам’ять друзям,
Що лягли до ями!
* * *
Так з хлопами грала
Ця жона померла,--
Що самій Венері
Жваво «носа втерла»!!!
* * *
Полюбляв медок точить
Під лобки Михайло…
Це не хрест міцний стирчить,--
А його «кохайло»!
* * *
Пішов з горя наш Кіндрат
Янголиць кохати,
Бо мав «прутня»,--та не мав
Де його запхати!
* * *
Тут спочив звитяжець!
Любив дід «любусі»:
До самого скону
Застромляв бабусі!
* * *
--Тішивсь я в розпусті,
Мов коза в капусті:
Розважав до скону
Кралі медовусті!
* * *
Це могила діда:
Палив дідо файку—
І до скону бабі
Пхав солодку «пхайку»!
* * *
Тут лежить крутий «довбан»:
Круто Пан вів діло,--
Аж допоки і йому
В’язи не скрутило!
* * *
Тяжко-важко в житті
Цей Бідака страждав,
Бо жадав—і не мав,
Бо не мав—і жадав!
* * *
В тенетах вічних пожадань
Сірома бився, мов у кліті:
Аж тут нарешті він знайшов
Те, що дарма шукав у світі…
* * *
Над усе йому були
Чужі ліжка милі…
Чень, і тутка він лежить
У чужій могилі!
* * *
Ця шалена Пані
Всіх мужів жадала…
…Від Її могили
Тримай «хрін» подалі!!!
* * *
Тут лежить в могилі
Жартів’я Природи:
Мав козак три «прутні»,--
Товсті, мов колоди!!!
* * *
Над усе ця Краля
Квітки полюбляла:
«Квіточки» Венери
Усім дарувала!
* * *
--Мав я за кохання
Од Венери «квітку»,--
А мене та «квітка»
Та й звела зі Світку!
* * *
Спочиває тут герой
З легіонів Ероса:
Усім поспіль застромляв
Цей звитяжець «хероса»!
* * *
--Я—на кумі…
А кум—в пітьмі:
Лусь!—мене в лоб!
А я—у гроб!
* * *
--Я—сусідці під лобок—Ах!
А сусід мене в гробок—Гах!
* * *
--Я лежу в тісній домівці,
Я лежу в сирій темниці:
Не запхаю вже ні дівці,
Ні солодкій молодиці!
* * *
--Я відкохав своє… А ти
Хутчій кохатися лети!
* * *
--Дала мені, браття,
Краля тілесата…
…Я ж не знав, що лярва—
СНІДовірусата!
* * *
…Ось і догулялась
Юна Марусенька:
Зловила у «пипку»
СНІДовірусенька!
* * *
--Любо виграв Данку
Я після сніданку…
Вона ж—мала СНІДа:
Чорт би з’їв ту Данку!!!
* * *
--Кум помер—засранцем:
Мав дизентерію…
А я вмер—коханцем:
Дістав СНІДерію!
* * *
Тут поліг мерзотник
В могилу холодну:
«Прутня» мав, як дзвона,--
І не «виграв» жодну!!!
* * *
Тут лежить негідник—
Лайка йому віншем:
Сам не бавив жінку—
І не давав іншим!
* * *
Тут лежить, мов жаба,
Препаскудна баба:
Гроші з мужа брала,
«Піхви» ж—не давала!
* * *
Любо всім давала—
Медом частувала…
Тут лежить ця пава:
Вічна їй прослава!
* * *
Тут навік спочила
«Пипка» незабутня,
Що усолодила
Міріаду «прутнів»!
* * *
Зломив Любоманку
Фатум злий, мов гілку…
Оросіть Їй, браття,
Спермою могилку!
* * *
Хоч красень юний навік зів’яв,--
Та до останку в нього стояв!
* * *
В любощах солодких
Вмерла юна Аза:
Хай буде Їй вічна
У Раю оргаза!
* * *
Усолоджувала всіх
Пані білим тілом…
Спом’яніть Її, брати,
Незлим тихим ділом!
* * *
--На могилі перець
Посадіть від серця,--
Бо любив я кралям
Пхати свого «перця»!
* * *
Прожила ця Панна
В золотій щедроті:
Бавилось пів-світу
В Її любім «гроті»!
* * *
Не мала Красуня
В серці егоїзи:
Всі по її лонцях
Робили «круїзи»!
* * *
Тут лежать три козаки,
Мов те пруття з віничка:
Закохала трьох сіром
Одна ласа жіночка!
* * *
Лежать три Легіника,
Мов те пруття з віника:
Одну Кралю бавили—
Аж духу ся збавили!
* * *
Відгризла гуцулка
Фал «Енкаведисту»:
Помстила наругу
Лютому садисту!
* * *
Любо всі грайсунки
Давали Яремі…
Бавиться тепер він
В Райському гаремі!
* * *
Солодкий був ротик
В юної Аннети,
Що Ангелам робить
Золоті мінети…
* * *
Спом’яніть, братове,
Козака Миколу,
Що був майстром боксу—
Ще і «любайболу»!
* * *
Цей Аскет молився—
І не бавив ладу…
Плюньте, любомани,
На могилу гаду!
* * *
Тішився цей витязь
Любограйним таном:
Бавив роксоланок—
Де вже тим султанам!
* * *
Тут спочив навіки
Будуарний левень:
Всіх ласунок міста
Переграв незле він!
* * *
Божим ласкам віддалася
Ця тигриця будуару:
Всі хлопи стогнали ласо
В пазуриськах Її чару!
* * *
Еней був парубок моторний—
І «козака» мав хоч куди:
Піхвате кодло грав проворно—
Усім Дідонам лляв меди!
* * *
Вельми жвавого мав
Цей Панич «пипчука»,
Що на всіх молодиць
Уставав сторчака!
* * *
Хтось помер від меча,
Хтось—на вістрі списа…
А гульвісу звела—
Героїчна «грайса»!
* * *
Вмер він щирим козаком:
«Хрін» стояв йому кілком!
* * *
Наробився козак—
Та і ліг відпочить…
Вмер Максим—і хрін з ним:
Он з могили стирчить!
* * *
Був цей Пан активним членом
Розмаїтих Асамблей:
Всім славетним «піхвам» Світу
Залюбки точив єлей!
* * *
Тут спочив активний член
Партії Стоячих:
Смолоскипом він горів
У тілах гарячих!
* * *
Полум’яний борець
Од гризоти зів’яв:
Він був членом ЦеКа,--
Але вже не стояв…
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Вояцькі Афоризми»
(З творів часів дурно-гарбузного Ентузіазму)
* * *
Світи в руці тримає
Той, хто відвагу має.
* * *
Добрі будь-які дороги,
Що ведуть до перемоги.
* * *
Вояка наш не журиться:
Б’є зайд—аж небо куриться!
* * *
Лицар б’ється—то вже б’ється:
До загину не здається!
* * *
Козак наш гонор має:
Своїх присяг тримає!
* * *
Найдорожче для героя—
Батьківщина, вождь і зброя.
* * *
Провідника наказ—
Святий закон для нас!
* * *
Добрий вишкіл, добрий гарт—
І війна бійцям, як жарт!
* * *
Хоч зараз до бою,--
А я ся не бою!
* * *
У світі лиш одна є правда груба:
Між хижаків вівцею бути—згуба!
* * *
Нам нема чого втрачати:
Час останній штурм почати!
* * *
В гіршому трафунку—голова на пліт,
Зате в кращім, брате,--здобуваєш світ!
* * *
Хто не хоче сильним бути—
Буде в рабстві спину гнути.
* * *
Тих, що зреклися зброї,
Чекає доля Трої…
* * *
Ще буде, браття, ворог битим,
А стяг наш—славою повитим!
* * *
Або велич—або знелич!
Або велич—або знеміч!
* * *
Або будемо панами,--
Або штурхать будуть нами!
* * *
Терпи, козаче: вояк не плаче!
* * *
Де недоуми при владі---
Там держава в безпорадді…
* * *
Хочеш сильним бути—будь,
Хочеш світ здобуть—здобудь!
* * *
Тоді й про мир балачка
Солодка, наче мед,--
Коли стоїть на варті
Надійний кулемет!
* * *
Мудрий пам’ятає щомомент:
В світі лише сила—аргумент!
* * *
Як задрімав козак—пропав:
І Край, і голову проспав!
* * *
Ворогам затямить варто,
Що погані з нами жарти!
* * *
До війська йдуть хлоп’ятами,
А тут стають—лев’ятами!
* * *
Ми вояки уже терті:
Не злякаємось і смерті!
* * *
Краще бути вбитим,--
Ніж ганьбою вкритим!
* * *
Краще душу стратить,--
Ніж свій Прапор зрадить!
* * *
Чи то жити, чи вмирати—
Гонорово треба, брате!
* * *
Фортецю тіла можна взяти,
Фортецю духу—не здолати!
* * *
Як заграє грізно зброя—
Щем проймає і героя…
* * *
Мінометні галушки—
То не в тещі пиріжки!
* * *
Коли лупить міномет—
Це не те, що їсти мед!
* * *
Тим щастя Боже,
Хто переможе!
* * *
Той, братове не козак,
Хто не знає—що та як!
* * *
Дух бійця—це перша зброя,
Друга зброя—меч героя.
* * *
Хто зродивсь козаком—
Не помре кізяком!
* * *
Як дістав рубця на лоба,--
Знай: то лицарська «оздоба»!
* * *
Війна—це тяжезний труд
Між смертей, жахів і скрут…
* * *
Життя чи смерть—усе пусте:
Все так не буде, як на те!
* * *
Чи життя, чи смерть у груди—
Не журись: все так не буде!
* * *
Наша Місія—від Бога:
З нами Бог—і перемога!
* * *
Заки в світі ми живі,--
Лежи, враже, у траві!
* * *
Не боїться бійки
Вояцька ватага,--
Бо дзвенить нам в жилах
Козацька відвага!
* * *
Козак б’ється—то вже б’ється:
Навіть гинучи,--сміється!
* * *
Хай затямить ворог—Ша:
Не з лопуцька в нас душа!
* * *
Не розлучайтеся з мечем,
Бо лихо завше—за плечем!
* * *
З мечем—здобудеш волю,
Без нього—у неволю!
* * *
Свобода без меча—
Розтане, мов свіча…
* * *
«Герой»: за хатами
Аж блискав п’ятами!
* * *
Пішов «герой» в атаку—
Поранило у сраку!
* * *
Меч і Плуг—брати Життя:
Кожен брату—опертя.
* * *
Той, хто з криці, а не з вати,--
Той і буде панувати!
* * *
Закон Війни простий—завчи:
Де стрінеш ворога—товчи!
* * *
Закон Воїна завчи:
Ворогів чимдуж товчи!
* * *
Занепадають козаки—
Без могутньої руки…
* * *
Згинуть—легко! Треба жить—
І все вражжя порішить!
* * *
Вмерти—кепсько, далебі,
Та ще гірше—жить в ганьбі!
* * *
Бились предки за свободу—
Час і внукам до походу!
* * *
Хай тріщить ворожа кість:
Меч звитяг іржа не їсть!
* * *
Лиш мужнім Бог добро дає:
Що завоюєш—те й твоє!
* * *
Правда світу—скрізь левина:
Хто слабкий—того й провина!
* * *
Пустим не переймайся:
Поки живий—тримайся!
* * *
Сім провин—а квит один!
* * *
Одна чи сто провин,
А квит за все—один!
* * *
Хоч стонадцять провин—
Порахунок один!
* * *
Лицар знає чого хоче:
Вражу кров не марно точе!
* * *
Добрий меч треба викувать,
А бійця треба виховать!
* * *
Хто є вояк—той знає як!
* * *
Хто силою дуж—
Той для світу і муж!
* * *
Чия взяла—тому й хвала!
* * *
Не бійся смерті: смерть люби,
А бійся вічної ганьби!
* * *
Хто чесно дбав потрібне діло—
Той смерті в очі гляне сміло…
* * *
Або в бою можи—
Або в землі лежи!
* * *
Козак війною бавиться—
Козацька сила славиться.
* * *
Така і воля Неба:
Роби—що зараз треба!
* * *
Живи по край,
А край—то в Рай!
* * *
Бувалий вояк—то добрий козак!
* * *
Вінець пацифізії—розквашені фізії!
* * *
Найкраща пацифіза—
Дзвін збройного заліза!
* * *
Треба державою дужою буть:
Дужих—бояться, а кволих—скубуть!
* * *
Тільки з того буде діло,
Хто гартує дух і тіло!
* * *
Без тернів та офір
Не сягнути до зір…
* * *
Дурня ініціатива—як диверсія шкідлива…
* * *
Чи вороги кругом, чи друзі—
Щомиті в пильній будь напрузі…
* * *
Пильнуй на чатах, бо щомить
До бою можуть засурмить…
* * *
Війна—не цяцька:
Там все зненацька…
* * *
Війна—робота хвацька:
Там все бува зненацька!
* * *
Сильні—воюють за панування,
Кволі—воюють за виживання…
* * *
Наш лицар гонор має:
Своїх присяг тримає!
* * *
Обстріляний вояк
Тямкує—що та як…
* * *
Або звитяжно сам веди,--
Або за іншими іди.
* * *
Або лицарем у славі,--
Або трупом у канаві…
* * *
Обачні—вдень і уночі
Тримають руку на мечі…
* * *
В дурного воя—жада одна:
Хоч між своїми—аби війна!
* * *
Твоє життя—звитяжна мить:
Війна іде, війна гримить!
* * *
Дурні перемагають—великою ватагою,
А мудрі та кмітливі—умінням та відвагою.
* * *
Бійцям одна дорога—
Звитяга й перемога!
* * *
На війні—як на війні:
Доки жив—усе в борні!
* * *
На війні—як на війні:
Вмер—то вмер, а ні—то ні!
* * *
Мовчи, бо ворог слухає:
Скрізь в нього пильні вуха є!
* * *
Де один дурень забреде—
Там триста мудрих пропаде!
* * *
Бойова когорта:
Не боїться й Чорта!
* * *
Хоч і вродився орачем,--
Не розлучайся із мечем!
* * *
Плуг—нагодує, а меч—врятує.
* * *
Меч січе—кров тече…
Хто від смерті втече?!
* * *
Без Плуга—люд не проживе,
А без Меча—не виживе…
* * *
Йди собі за Плугом,--
А Меча май другом!
* * *
Меч—не для краси:
З ним живим єси!
* * *
Мають Меч не для краси:
З ним захищеним єси!
* * *
Мури Єрихону зрушив сурмо-грай…
Пропаганда—сила: завше пам’ятай!
* * *
Як зламають Меч—Вітчизно, плач:
Пропаде без Воїна Орач!
* * *
Хто при зброї—той на волі,
Хто беззбройний—той в неволі…
* * *
Хочеш мирно раювати—
Вчись побідно воювати!
* * *
Вмирати ми не боїмось:
В обличчя Смерті сміємось!
* * *
Вбити—не родити:
Вистачить і миті!
* * *
Убивати—не роджати,
Руйнувать—не будувати!
* * *
Вбити—легше, ніж родити:
Свисне куля—та і квити!
* * *
Не журись: будем жити
До останньої миті!
* * *
Із «АКаесом» на плечі
Спокійно вдень і уночі…
* * *
Як маєш зброю і набої—
То і Пан Бог завжди з тобою!
* * *
Про мир говори,--
А крізь люфу зори!
* * *
Про мир у світі говори,--
Але меча свого гостри!
* * *
Наслухай про мир слова чудові,--
Але зброю май напоготові!
* * *
Для звитяги час—всюди й повсякчас!
* * *
Перемагає не ватага,--
А гострий розум та відвага.
* * *
Полеглі—стали уже травою,
А ти –до бою готуйся, Вою!
* * *
Слова—спливуть та й годі,
А Меч—завжди в пригоді!
* * *
У кого руки на мечах—
Тим голова ще на плечах.
* * *
Хто покинув свій меч—
Тим і голови з плеч!
* * *
Меч—не сіє, та вже
Сіяча береже!
* * *
Хто знезброївся—тих шкода,
Бо лиха їх жде пригода!
* * *
Хоч який прийде хан—
Буде всім прочухан!
* * *
У біді наш козак не покине друзяк.
* * *
Той, хто зрадив друзяк,--
Не козак, а кізяк!
* * *
Як одержав копняк—
Став козак, як той мак!
* * *
Для вояків війна—забава,
А для Вітчизни—зиск та слава.
* * *
Джерела вільного життя—
Звитяга й самоопертя.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Вояцтво обідає…»
* * *
Гетьман сала і ковбас
Закусити дав наказ!
* * *
Як завзято хліб їмо—
Так і ворога б’ємо!
* * *
Вояцька каша—хоч куди:
Їмо—хай ворог жде біди!
* * *
Вояцька добра каша:
У ній наснага наша!
* * *
Хай там що—не журись
Та до каші берись!
* * *
Любо дружною юрбою
Підкріпитись після бою!
* * *
Підкріпися хоч би де—
І тягар з душі спаде.
* * *
З’їж, вояче, хліба ще,--
Щоб як гинуть—не натще!
* * *
Будем жити чи вмирати,--
А наразі—їжмо, брате!
* * *
Каша добрая зварилась—
І чота не забарилась!
* * *
Дружно, хлопці, не барися:
За ложки хутчій берися!
* * *
Смачно пахне від котла:
Кашу знищимо дотла!
* * *
Не продасть Вітчизну нашу
Той, хто їсть вояцьку кашу!
* * *
Кухарями військо горде:
Смакоту спечуть і з чорта!
* * *
Кухар наш спече й кота—
І всі скажуть: смакота!
* * *
Кашовар наш—чарівник:
Зварить щось—ковтнеш язик!
* * *
Впала в кашу куля з неба:
То не біб—з’їдать не треба!
* * *
Кулі в миску залітають,--
Хлопці ж—кашу уплітають!
* * *
Хай війна,--а я не важу:
Любо їм вояцьку кашу!
* * *
Хай війна з мільйоном бід,--
А обід собі обід!
* * *
Хай війна та зачекає,
Бо вже каша вичахає!
* * *
Ти, Війно, десь там грими:
Зголодніли тутка ми!
* * *
Заповзяті хлопці наші
І до бійки, і до каші!
* * *
З побратимом—навпіл хліб,
З ворогами—навпіл гріб!
* * *
Є щось їсти—то берись,
А немає—не журись!
* * *
Помолились козаки—
Та і з Богом за ложки!
* * *
Кожному у пузі
Сурма лунко грала…
Кашовар є першим
Після генерала!
* * *
Міна в казан ухне—
І все військо рухне,
Бо вся його сила—
У походній кухні!
* * *
Воякам без кухні
Від біди не втекти:
Штаб та кухня—війська
Головні об’єкти!
* * *
Нам без каші не здолать
Ворогів у герці:
Штаб є війська голова,
Кухня ж—його серце!
* * *
Хвала кашоварам
За поживу любу,
А хто кепсько варить—
Міну тому в дупу!
* * *
Їсть вояка кашу
Та і в ус не дує,--
Ще й орду ворожу
Кулями частує!
* * *
Не все, браття, ворогів
Збройно побивати:
Треба й ложкою хоч мить
Нам повоювати!
* * *
Не все биться зброєю
Із ордою вражою:
Треба трохи й ложкою
Повоячить з кашею!
* * *
Час обіду—хай війна
Трохи зачекає:
Хай лиха голодна смерть
Хлопців не спіткає!
* * *
Дайте каші вояку
Так, аби не трішки,--
Бо давно голодний марш
Йому грають кишки!
* * *
Хай дістануть кухарі
Із котлів що мають,
Бо вже сурми бойові
В животах нам грають!
* * *
Гей, не будь скупигою,
Генерале кухні:
Ще добавки бравому
Козакові ухни!
* * *
Січе з кулемета
Кашовар наш славно,
А в війні з котлами
Він герой подавно!
* * *
На війні без кухні
Вижити несила,
Бо у ній найбільша
Стратегічна сила!
* * *
Пропали б навіки
Славні вої наші
Без веселих жартів
Та смачної каші!
* * *
Любить стрілець Пузо
Вражву побивати,--
А ще більше любить
Кухню штурмувати!
* * *
Як наїлись міцно—
Любо б’ються наші:
Нема перемоги
На війні без каші!
* * *
Як наїлись хлопці—
Пада ворог трупом,
Бо нема звитяги
Без каші та супу!
* * *
Зголодніла наша
Бойова когорта:
Чорт на зуби втрапить—
То з’їмо і чорта!
* * *
Любо нам вояцькі
Суп і кашу їсти:
Ще б до них «святої»
Випить грамів двісті!
* * *
Славна, браття, каша:
Ще б сюди перчину,
А до того дива—
Рідної чарчину!
* * *
Не барися, кашоваре,
А хутчій вари та смаж,
Бо вже нам кишки порожні
Виграють голодний марш!
* * *
Смачно пахне юшка—
Любо в шлунок булька…
Кроком руш за нею,
Сало та цибулька!
* * *
Струнко, шинко й кашо:
Бадьор і бравада!
Генерале Шлунок,--
Приймайте парада!
* * *
Кашоваре, не барись—
До котлів хутчій берись,
Бо вже наші козаки
Зголодніли, як вовки!
* * *
Воювать з котлами—
Кашоварська доля:
Гей, на штурм рушайте,
Крупи й бараболя!
* * *
Натомилась братва—
Зголодніла дотла…
Гей, за ложки хутчій,--
Всі до штурму котла!
* * *
Зголоднів вояка—
Не мучте людину:
З’їв би я і чорта,
І його родину!
* * *
Сяють, мов багнети,
Бойові ложки:
Знищимо дощенту
Вражі галушки!
* * *
Де стрілець Горе-Біда?
Біля кашовара,--
Бо миліш йому обід,
Ніж військова чвара!
* * *
Йде стрілець Горе-Біда—
По коліна море:
Кашовару з ним—біда,
Ворогам же---горе!
* * *
Наш стрілець Горе-Біда
Має добру ложку:
Суп і кашу залюбки
Нищить не потрошку!
* * *
Наш стрілець Горе-Біда
Б’є вражву стоїчно--
Ще і кашу залюбки
Нищить героїчно!
* * *
Грають нам у шлунках
Єрихонські труби:
Залюбки і чорта
Змелять наші зуби!
* * *
Любо їсти кашу
Дружною сім’єю:
Ще би нам до каші—
Чарочку тієї!
* * *
Хвала й дяка Богу
За щедроту многу:
Наснажи, Пресвітлий,
Нас на перемогу!
* * *
Поки захищала
Мужня чота гору—
З’їла на ній всеньку
Фауну і флору!
* * *
Голодний гранатник
Полював на зайця:
Вполював од зайця
Лиш вуха та яйця!
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Неримовані Афоризми»
* * *
Один постріл мовить більше,
Аніж тисяча промов…
* * *
Остання галета—навпіл з побратимом,
Остання граната—навпіл з ворогами!
* * *
Лицарська доля—боротьба…
* * *
Хто боїться вмерти—той загине першим…
* * *
Де голова розумна не керує—
Марно працюють руки золоті…
* * *
Народ має руки золоті,
Але марні всі його зусилля
Без дороговказної Еліти—
Мудрої ясної Голови!
* * *
Ми—Івани-Побивани:
Ворогів б’ємо—і край!
Якщо в хату лізеш Катом,--
То пощади не чекай!
* * *
Якщо вже битись—то героїчно:
До перемоги—або до смерті!
* * *
Чий дух зломився—той втратив усе!
* * *
Нас можна убити—але не зломити!
* * *
Чим більше хочуть знищить нас—
Тим живучіші ми стаємо…
* * *
Сила Віри—Світ стрясає,
Бо вона—найперша зброя!
* * *
Вмирати—всім страшно,
Та це—тільки раз,
Бо двічі ніхто не вмирає!
* * *
«Масло—замість гармат!»
Гасло мітингів Пацифістів.
…Якщо не буде у нас гармат,--
Заберуть Орди і наше масло!
* * *
Рідний Плуг без Меча—
На чужинців працює…
* * *
«Думка Наполеона»:
…Хто не годує своє Військо—
Той годуватиме чуже!
* * *
Для перемоги—треба зброї,
До зброї ж—треба голови!
* * *
Миру—мир, а козакам—по кулемету!
* * *
Без «АКАесу»--нема прогресу!
* * *
Про мир собі базікай,
А кулемета—змащуй!
* * *
З усіма дружи! Та всім
Важко улещати…
Тож завжди готовим будь
Себе захищати!
* * *
Поразки—учать перемагати…
* * *
Агресія може прийти зусебіч…
* * *
Вояки за гроші—то є глина,
Воїн за Ідею—то є сталь!
* * *
Ворог розуміє тільки мову зброї…
* * *
Хижий ворог поважає—
Тільки дужчого за себе…
* * *
Слимакові хребта не зломиш:
Його можна лише розчавити!
* * *
Легше звалить непохитне,--
Аніж зломити гнучке….
* * *
Гнучку лозу—не ломить буря:
Її шаленство—на дуби!
* * *
Вистоюють—лиш незламні,
Перемагають—нещадні…
* * *
Хто знезброєний засне—
Той прокинеться в неволі…
* * *
Знічев’я війни не починай,
А почав—воюй до перемоги!
* * *
Одна дурниця—всю справу губить…
* * *
З вівці вовка не зробиш,
Як і з вовка—вівцю…
* * *
Життя—відпустка з Вічності:
Гуляй—і не журись!
* * *
Якщо ти зверхник—тоді наказуй,
Якщо підлеглий—наказ виконуй!
* * *
Один ти—ніщо, зі спільнотою—сила!
* * *
Апофеоз Цивілізації—модернізоване Дикунство!
* * *
Ідею можна скомпрометувати,--
Але не можна знищити Її…
* * *
Краще вже кращий з Чортів,--
Аніж найгірший з Янголів!
* * *
Краще справний багнет,
Ніж несправна гармата…
* * *
У мерців проблем немає:
Про живих турбуйся ти!
* * *
Потрібна мужність—щоб убити,
Потрібна мужність—щоб умерти,
Але стократ потрібна мужність—
Жить, ідучи із бою в бій!
* * *
Не кожна стрілянина є війна,--
Як і війна—не кожна стрілянина…
* * *
Один дурень—зіпсує
Справу тисячі розумних…
* * *
Свій дурень—небезпечніший за ворога…
* * *
Вчись мовчати, бо слова—небезпечніші за кулі…
* * *
Щоб потрапити до Раю—
Треба Пекло перейти…
* * *
Бог перемоги посилає
Тому, хто здобуває їх!
* * *
Бог дає тим, хто вміє взяти…
* * *
Або сваволя—або неволя!
* * *
Смерті не бійся—бійся ганьби…
* * *
Ганьба—страшніша смерті…
* * *
Смерть—лише мить,
Ганьба ж—навіки…
* * *
Пожаліти ворогів—зрадити своїх…
* * *
У мерців проблем немає:
Всі проблеми—у живих…
* * *
Якщо не чують слів—тоді почують постріли…
* * *
Або ти—або тебе…
Тож краще—ти!
* * *
Хто жаліє ворогів—
Той своїх занапащає…
* * *
Жити хочеш—то не бійся,
А боїшся—то вмирай!
* * *
Дано—лиш тим, хто вміє взяти!
* * *
Шалених—всі бояться,
Сумирних же—товчуть!
* * *
Хто не вчиться потом—
Буде вчитись кров’ю…
* * *
Дурень—хто вважає
Ворога за дурня…
* * *
Дужчих—не карають:
Карають—слабких…
* * *
«Думка Катерини Другої»
Переможців—не судять:
Судять—переможених…
* * *
Вмер—то лежи, а живий—то борись!
* * *
Все не буде так добре—
І не буде так зле!
* * *
Хто воювати не вміє—
Буде звойований сам…
* * *
Люба війна, чи не люба,--
А воювати учись!
* * *
Сила—то іще не розум,
Але розум—то вже сила!
* * *
Розум—то є сила, бо і силу—зломить!
* * *
Бог з тими, хто перемагає…
* * *
Де залізні характери—
Там завжди перемога…
* * *
Боєць без зброї—не боєць,
А зброя без бійця—не зброя…
* * *
Є дух бійця—то буде й зброя!
* * *
Козак буде—меч здобуде!
* * *
Життя триває у війні,
А мир—перерва між боями…
* * *
Хто не воює за своє—
Той за чуже загине…
* * *
Закони світу пише меч звитяжця…
* * *
Дарують—лиш ярмо раба,
А волю—треба здобувати!
* * *
Гарант безпеки—власна сила,
А не обіцянки чужі…
* * *
Герої—все при зброї,
А раби—все в ярмі!
* * *
Пацифістські розмови—
Колискова для дурнів…
* * *
Не спи, козаче: орда не спить!
* * *
Найкраща гарантія миру—
Могутній військовий кулак…
* * *
Меч і Плуг—брати крицеві:
Бережуть безсмертя Роду…
* * *
Військо без зброї—що пес без зубів…
* * *
Хто не боїться втратить все—
Той все і здобуває…
* * *
Вмерти—щонайлегше: треба—
Вижити і перемогти!
* * *
Хто чого вартий—покаже бій…
* * *
Тіло—вразливе, дух—ось фортеця!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804832
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.08.2018
Гриціан Загарбузянський:
«Нотатки поміж Гарбузами»
* * *
…Щось у голову зайшло, чи заїхало,--
І жене Поет у Світ Віршо-Віхолу!!!
Все пишу, пишу, пишу,--
Як в тумані Я…
Це хвороба отака—
«Графоманія»!!!
* * *
«Переспіви з Омара Хайяма»
(Власне,--з переспівів—Германа Плісецького!)
* * *
…І дзвінкі юнаки, і похилі діди—
Всі прийшли з Небуття—і мандрують Туди:
Нам усім на цім Святі недовго судилось,
Розкошуючи, пити солодкі меди!
* * *
Шляхетність і підлість, відвага і страх—
Присутні з народження в наших тілах,--
І всі ми до самої смерті пробудем
Такими, якими створив нас Аллах!
* * *
Наобридли мені вічні злидні сумні,
Ошуканство Надій і змарновані дні!
Якщо Ти Всемогутній, Небесний Владарю,--
Дай щось краще, ніж це Існування, мені!!!
* * *
Гідні подиву задуми Бога-Творця!
Ми приходимо в Світ, щоб звуглити серця,--
Та і геть ідемо,--не збагнувши ні сенсу,
Ні початків Його, ані Його кінця!
* * *
Не уникне ніхто в Світі долі гіркої:
Смерть стинає усіх—Їй завжди сіножать!
…Тож не квапся—й посидь на траві, під якою
Скоро будеш і ти безтурботно лежать!!!
* * ** * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * *
Ті, кого я любив, ті, з ким пив я вино,
Хто—в чужій далині, а хто—в Небі давно…
Сам-один я пливу, мов занедбаний Човен,--
В океані Життя загубивши стерно…
* * *
Хтось «Коран», а хтось «Біблію» ревно читає,--
Хтось до Церкви, а хтось до Мечеті іде…
…Якщо в серці твоїм Пана Бога немає,--
То його по Світах ти не знайдеш ніде!!!
* * *
Я у Вічних Боргах не позбудусь одчаю:
Одному віддаю,--а у трьох позичаю!
Дістаю теплоту—від мільйонів сердець,
Хоча сам—лиш одне на людей витрачаю!
* * *
Мов та свитка стара, що в дірках та латках,
Моє вбоге життя—все в гріхах та боргах:
І чим далі живу—все нових набуваю…
І як спекатись Їх—свідок Бог!—я не знаю!!!
* * *
Був могутнім Тиран, собі рівних не знав,--
І пів-Світу мечем звоював-зруйнував,--
Величався, як «бог»,--та не став Він безсмертним,--
І так само, як всі, кістки в землю поклав!
* * *
«З крамольних Віршів про Релігію»
* * *
Хрест і Меч—два атрибути
Злих Майстрів, що справу знають:
Мечем—голови стинають,
А на Хресті—розпинають!!!
* * *
…Сатани на Світі не існує,--
Зате Сатаністи люті—Є!
…І ніколи, Боже мій Пресвітлий,
Серце не полюбить Їх моє!!!
* * *
«Моя Дитяча Думка»:
--Свій Бог—в кожного Народу…
Серце знітилось моє,
Розмаїття це уздрівши:
«Скільки ж, Боже, Тебе Є?!»
* * *
Хто я?—Набожний безбожник,--
Бунтар проти Бога…
…А до Бога все одно
Йде моя Дорога!
* * *
…Найкривавіша Потвора---
Релігійний Фанатизм:
Моря Крові злі Фанати—
В Ім’я Бога,--пролили!!!
* * *
Суть Життя всього—Хижацтво:
Одне Іншого—з’їдає…
…Може, Бог і є Гуманним,--
Та таким не виглядає!
* * *
…Якщо в Душі людини
Живе брудна Свиня,--
То неодмінно вилізе—
І Все колись Обгидить!!! (Хтось може таке скаже і про мене!
Та я вже бачив «Святих та божих»:
Убили нізащо Людину,---перехрестились
І сіли їсти… І не подавились!!!...)
* * *
…Кажуть: Жиди Ісуса розп’яли
За срібняки якісь або червінці…
…Та деколи здається, що були
На Вічі тім і наші Українці!!!
* * *
…Якби ж ті Дурні знали,
Що Бог—за все скубе:
…Ісуса—розпинали,
А розп’яли—Себе!!!
* * *
Бог—Один для Всіх!—
І закарбована
Для Усіх Любов
У Його Знакові:
Різні племена,
Різні релігії,--
А Сльози і Кров—
У Всіх—Однакові!!!
* * *
Формула Долі зовсім проста
І в лаконічності строга:
«Бог—це Любов,
А Любов—це Життя,
А Життя—це Дорога до Бога!»
* * *
…Посивіли вже чуб і вуса—
Минулись літа золоті…
«Де ж Правда?»--спитав я Ісуса,
А Він відповів: «На Хресті!»
* * *
…Якщо кожного Розп’ятого
Уважати «Сином Божим»,--
То «Богів» уже ми маєм—
Міліардний Пантеон!!!
* * *
…Я «праведних» Фанатиків боюся,--
Отих побожних діток Сатани:
Вони розіп’яли колись Ісуса,
І Бруно на вогні спекли вони!!!
Вони, в «Хрестові» рушачи походи,--
Винищують планету і людей…
…Вони готові знищить всі Народи—
В ім’я своїх «святенницьких» Ідей!!!
* * *
Життя—це є Дорога
Від Бога—й знов до Бога…
…Не забрудняй же Душу,--
Чисту неси до Нього!!!
Ххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
…Розвіяла нас Доля по світах---
Лиш спогад в небеса летить, мов птах…
І серце мені все щемить у тузі:
«Ну, як Ви там, без мене,--Любі Друзі?!»
* * *
«Про дурні Зачаття…»
…Живем сліпма—і зачинаєм
В недобрі дні своїх дітей…
І множим силу Злих Ідей…
Відтак: і маєм—те, що Маєм!!!
* * *
…Не завше ми буваємо в спромозі
Дотриматись Обіцянок своїх…
…Але завжди у нашій волі, Друже,--
Знічев’я не давать нікому їх!!!
* * * *
…Я в очі глянув Сатані---
І похолов од жаху,--
Бо в їх бездушній глибині
Уздрів Криваву Плаху!!!
* * *
…На чолі у Нього—Знак Тирана:
Він жадає—зажирать Серця…
Це—Злий Демон з мертвою Душею,--
Той, що носить у собі—Мерця!!!
* * *
…Я теж би міг бунтарити запекло—
І стати Революції Вождем…
…Та всі Її дороги—ведуть в Пекло,
Хоч обіцяють Йолопам—Едем!!!
* * *
«Каяття Старого Водолія»
--Дарма старавсь Лелека…
Розбийте мого глека!
Нічим я Вас не втішив,
Нічим не звеселив!
…Живлющою Водою
Хотів Світ напоїти,--
А вийшло,--що Отрути
У келих Вам налив!!!
* * *
…Ніхто від Зла не має «панацеї»…
І вже відома Істина віками:
«Не можна буть гуманною Вівцею,--
Як маєш справу—з лютими Вовками!!!»
* * *
«Мерзотники»
…Зовні—чисті та пахучі,
А в Душі—брудні й смердючі,
Повні хижості та жовчі,--
І усмішки у них—Вовчі!!!
* * *
Як протилежні полюси Магніту—
Життя замкнулось в Коло,--де не йди:
Нема без Лиха Щастя в цьому Світі,--
Нема на Світі й Щастя—без Біди!
* * *
Хай і хвилини Душа не гає,--
Хмелій од Світу, як од вина!
Ніхто не знає—де Смерть чигає,
Ніхто не знає---яка вона…
* * *
Кожна Мить має істину власну,
Власну сутність і слово своє…
І нема суперечності в цьому—
Тільки вічне життя—так, як є…
* * *
Щойно встигну витвір довершити—
Вже новим Душа вагітна, Браття:
Творчість—це одвічне «материнство»,
Безперервні «пологи» й «зачаття»…
* * *
Палац, в якому не живе Любов,--
Всього лиш вкрита золотом халупа!
А та халупа, де живе Любов,--
Краща за всі палаци на цім Світі!
* * *
Не з’їсти Золота—Іржі…
Хай небезпека скрізь чаїться:
Хто Бога має у Душі—
Той з Ним нічого не боїться…
* * *
Друзі пізнаються у біді,
Коли гине серце в чорній тузі…
…Ось і я пізнав тих, що вважав
Друзями: вони мені не Друзі!
* * *
Не має значення—де вмер:
Земля—одна і одне Небо…
Душа злетіла в Небеса—
І вже нічого Їй не треба!
* * *
Позаяк прихильник Рівноправ’я,--
Я за «Мусульманство» навпаки:
Щоб могли Гареми чоловічі
Мати собі також і Жінки!!!
* * *
Це Життя криваве, Світлий Боже,
Аж ніяк мене не веселить:
Мрію Тут заснути—і проснутись
Там, де вже нічого не болить!
* * *
…Мушу Тут вмирати в гіркій тузі,--
А Туди у радості прийду,--
Бо зустрінуть найлюбіші Друзі
Мене в тому Божому Саду!
* * *
…І надійде Та Мить—
І Душа защемить:
Край сумним цим літам!
До Побачення—Там!
* * *
«Життя»
…Не так воно все сталося,
Як мріялось—гадалося…
А сталось так, як сталося…
Оце ж нам і зосталося!
* * *
Минають літа молоді—
І Старість надходить срібна…
І Мудрість приходить—тоді,
Коли вона вже не потрібна…
* * *
Що ми знаємо? –На всьому
Запитання стоїть Знак:
Може, так воно,--а може,
Все не так, а геть інак…
* * *
Як ми Зірок не бачимо при Сонці,--
Так Істину лиш бачимо—в Пітьмі:
Добра не розуміємо—допоки
Не змучимось у пазурищах Зла…
* * *
Найбільший Поліглот на Світ—Бог:
Лиш Він Один всі людські мови знає,
І мови всіх тварин, всього живого—
Навіть простої крапельки Роси!
* * *
Добро будує—і Світ квітує,
А Зло лютує—і все шматує:
Від протиборства цих двох Енергій
Ніщо й ніколи нас не врятує…
* * *
Життя—це нищення повільне…
І зайве навіть говорить:
Кожен вогонь з’їсть свою жертву—
І сам фатально догорить…
* * *
…Не люблю двобарвних прапорів,--
Хоч і наш такий у небі має,--
Не люблю конфлікту кольорів:
Де дуель—там Єдності немає!
* * *
«І вічний Бій!»--гукнув Поет…
Так і живе Світ боєм:
Хтось—чесним праведним трудом,
А хтось—лихим розбоєм…
* * *
Свої Долі дістали ми всі ще тоді,
Як у лонах були Ембріонами:
Все залежно—якими насичили нас
Наші Неньки вагітні гормонами…
* * *
Доки не вклалося життя
У дві рамкові Дати,--
Дано нам прагнуть сяяття,
Жадати і жадати…
* * *
Мить за миттю точиться життя…
Час невпинно календар гортає—
І відносить нас у Небуття,
І сліди за нами замітає…
* * *
Дістала Доленька-чаклунка
Свій чарівний химерний міх,--
Та й подає нам подарунки:
То сміх, то плач,
То плач, то сміх…
* * *
Вічні чвари Предків,
Їх Злоба і Лінь—
То є вічний Спадок
Нових Поколінь!
…Наше старе Лихо
Як щезає в Небо,--
То два нових Лиха
Залиша за себе!
* * *
…Як з Човна дірявого
Вичерпувать воду,--
Так і вічне Лихо
Черпати Народу!
Скільки не черпаєш—
А краю немає:
Старе не дочерпав—
Нове прибуває!!!
* * *
Ми живемо—проблемами Любові,
Турботою й боргами любим людям…
А, якщо нас позбавить цих проблем,--
То й жити в Світі сенсу нам не буде!
* * *
…Старі Імперії були
Мудріші, мовить мушу:
Вони податки лиш тягли,--
Але не лізли в Душу!!!
* * *
Болить, болить, болить мені! Пече!
Сумна моїх терзань духовних повість…
Я зарубав би цю Змію мечем!
Але—як вбити Пам’ять свою й Совість?!
* * *
Скажи все, що думаєш про мене,
Скажи правду—хай гірку,--мені,--
Лиш не треба, Друже мій, не треба
Говорить солодкої Брехні!
* * *
Йшов направо—прийшов наліво…
Хотів—рівно, а вийшло—криво!
Плаче серце, ридає ридма:
Хотів—Правди, а вийшла—Кривда!
* * *
Хтось живе у коштовних лахах,
А хтось—ледве не голяса…
Не одежа в Людині цінна,
А Душі золота краса…
* * *
В колисці маємось незле ми,
А там—поїхало-пішло:
Росте Дитя—ростуть проблеми…
І розпікай весь вік чоло!
* * *
Істота Істоті,--по суті, Чужак,
Бо в кожній Істоті чаїться Хижак,--
І зветься він «Его», і зветься він «Я»…
Така ото правда, Печале моя!
* * *
Може, палаців пишних набудуємо,--
А, може, навпаки—нагеростратимо…
Нічого, народившись, ми не маємо,--
Нічого і померши, ми не втратимо…
* * *
--Боже, скільки доброго та любого
Щиро я хотів зробити Людям!
…Але скільки Злого та огидного
Вони мене Змусили Зробить!!!
* * *
Люди—радіоприймачі…
Тільки жаль, мої любі-милі:
Налаштовані ми усі
Розмаїто—на різні хвилі!!!
* * *
…Одні—в розпачі: «Діти,
Де вас тільки подіти?!»
…Інші—ладні кричати:
«Як вас, Діти, зачати?!»
* * *
Кухликом—черпаєш море…
Чому завжди воно так:
Поки заробиш Копійку—
Витратиш цілий П’ятак?!
* * *
З Небуття—у Небуття…
По дорозі—ласки трішки,
Сльози, радощі, усмішки…
Ось і все твоє життя!!!
* * *
Боги—створюють Людей,
Люди—створюють Богів:
Намилуються на свій «Витвір»--
І гайда його нищити!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--О, не цурайтеся Спокуси,--
Не гайте Юності дарма:
Літа пролинуть—і Спокуса
Вас відцурається сама!!!
* * *
…А хто з нас не підпав
Любим чарам «Гріха»?!—
Ті, у кого була
Чаша Долі Суха…
* * *
--Що ж я тобі, Дитинко, побажаю?—
Любові!—Щоби ти любив людей—
І люди навзаєм тебе любили!
* * *
«Гасло Фіделя Кастро»
«Вітчизна—або Смерть!»--
В житті Вітчизни
Душа твоя—
Від Зродин і до Тризни…
* * *
…Не проклинай, не мсти, не ненавидь:
Люби,--бо лиш Любов Життя живить!
* * *
…Хворий Розум,
Хвора Совість,
Хвора вся моя Душа…
…Час узяти шлюб зі Смертю!—
А Вона—не поспіша…
* * *
…Ці люди—нерозумні: вони спершу
За гроші продають своє Здоров’я,--
А потім намагаються намарне
За гроші Невідкупне відкупить!
* * *
Так завше: спершу робимо усе,
Щоб знищить-зруйнувать своє Здоров’я,--
А потім—докладаємо зусиль,
Щоб втрачене навіки—Повернути!!!
* * *
Всі ідуть за Вічний Обрій,
І всім жаль життя,--але
Хто помер—тому вже добре,
Хто вмирає—тому зле…
* * *
«Експансія Паразитів»
--Бачиш, Друже, ці дерева
З «колобками» Омели?—
Отак Світ весь потихеньку
Ці «Омели» й замели!!!
* * *
Робити—так робити! Все, як цяцька,--
Якщо не згарячковане зненацька,--
Бо перше, ніж почати «воювати»,--
Треба «боєзапас» підготувати!!!
* * *
«Вічна Взаєможерність—і Ненажерність Життя»…
…Миша—хоче жити,
А Кіт—хоче їсти…
Що робити, Боже,
В халепі такій?!
…Кіт—з’їдає Мишу…
Завтра—знов голодний…
…А Миші—вже спокій,
Вічний Упокій!!!
* * *
…З Мишкою грається Кішка—
Ох, і садистка вона!
…Так оце, Друже, і люди,
Як Мишенята, втікають
Від неминучої Смерті,
Котра Усім Тут судилась:
Хочеш—не хочеш,--а, На!!!
* * *
Нічому б ми не дивувались,
Якби то знали наперед
Життя майбутнього сюжет…
…Але з нудьги би поспивались!!!
* * *
…Так, Милосердя—річ потрібна всім!
Але, як Ліки: в мінімальних дозах!
Надмірне Милосердя—не рятує,
А лиш украй Зледащує людей!!!
* * *
…Дайте мені буть самим Собою,--
Не в’яліть мені Душі нудьгою,--
І я вічно буду вашим Другом,
Вашим вірним Другом і Слугою!
* * *
Дивимось Теле, читаємо Пресу—
В’язні і жертви Глобального Стресу…
Жити нам ніколи: служимо ми
Його Величності Пану Прогресу!!!
* * *
Глузд—вивітрюється тихо…
Облітає чуб-сивусь…
…До якого іще лиха
Я на Світі доживусь?!
* * *
Ніхто не знає—де та Правда,
І куди нас усіх несе…
Щасливий—лиш той Пень, якого
Хробак Сумнів’я не гризе!!!
* * *
З легкістю може всі земні Світи
Обмандрувати Юність прудконога,
А Старості—й провулок перейти,--
Уже далека та тяжка дорога…
* * *
Треба пам’ятати, треба знати,
Що нічого Бог не забуває:
Злочини—хвилинними бувають,
А Розплата—вічною буває!!!
* * *
Ми цілком певні—тільки в тім,
Що бачим особисто…
А все почуте—зна лиш Бог:
Брехня—чи Правда чиста…
* * *
Кожен Поет у Слова
Кров свого серця виточує…
Кожен Поет,--зауваж,--
Долю свою напророчує…
* * *
Безпричинного Зла не буває—
Не бува і Добра без причин…
…Якщо Зло тебе Тут сповиває—
Спричинив хтось із Предків цей Чин!
* * *
…З вовками жити—то по-вовчи вити,
Зі злодіями жити—треба красти,
А з юдами—то зраджувати треба…
…А я все це Душею не люблю!—
Мій Боже,--забери мене до Неба!!!
* * *
Чим тихше собі їдеш—
Тим далі путь тримаєш,
Чим менше в Бога просиш—
Тим більше щастя маєш…
* * *
…Забракло комусь клепки в голові,
Забракло комусь кілька слів Любові,
А ще комусь—грошви у гаманці…
…І розлила Війна Сторіки Крові!!!
* * *
Мушу Місію свою дбати—
Та і людям допомагати:
Так Щасливих на Світі мало,--
Так Нещасних у нім багато!!!
* * *
«Епітафія»
…Наробились рученьки,
Находились ніженьки,
І Душа втомилася—
Та й до Бога звилася!
* * *
--Що ж побажать вам, Діти?—
Щоб дух ваш молодів,--
Щоб ви раділи Світу,--
А Світ щоб вам радів!!!
* * *
Життя з нами не загине—
І Дажбог про це подбає:
Світ втрачає нас щомиті,--
Та й нових щомиті дбає!
* * *
Все Час у Минуле несе—
Недовго нам жить, як росі:
Поглянь—як минає Усе,
Поглянь—як минають Усі!!!
* * *
Зачароване Коло—
Світ життєвих проблем:
Все з Нуля почалося—
Та й кінчиться Нулем!
* * *
Дбай про Тварин: довірилися нам
Вони, як друзям щирим, в дні пропащі:
Тварини—такі ж люди, як і ми,
А часом—ще шляхетніші і кращі!!!
* * *
Вже давно я гнити у землі повинен…
Та живу і досі—і всім гірко винен:
Скільки не дарую, скільки не слугую,--
А люди—щедріші! …І я—всім боргую!!!
* * *
Коли мороз—всі Пальці мерзнуть,
А гріються—лиш в Кулаці…
…Це я про Єдність вам торочу—
Запам’ятайте Слова ці!!!
* * *
…В чорне Пекло стелеться дорога—
Через вічний Бій дурних Ідей…
…Якби ж міг я виблагать у Бога
Любомудру долю для Людей!!!
* * *
«Думка Вольтера»
Торжество світлого Ума
У тім і полягає,
Щоб уживатись вміти з тим,
Хто Розуму не має!
* * *
«Песимістична Думка»
…Мертві—не сумують,
Мертві—не страждають…
Смерть—є щонайкращий
Дарунок Життя!!!
* * *
Жить без Кохання—вік тужити,--
Хіба що в рими дзвінко грать…
…І застарий вже я—щоб жити,
І молодий іще—вмирать!
* * *
…Ще Доля кінця не добігла—
І ось «маразматика» ця:
Нотатки старого Дебіла,
Нотатки живого Мерця!!!
* * *
Вежі золоті…І знову вежі…
А там—знов у зорях далина…
…Загубився я у цім Безмежжі—
Порошина Космосу дрібна!
* * *
Того від смерті Бог не береже,
Чиє життя кінця добігло вже,--
А від біди відводить Він якраз
Тих, кому помирати ще не час…
* * *
Лиха Думка—то вже Дія,
Гірша, ніж фізична…
…І триває поміж нас
Війна Думок звична…
* * *
«Думка американської Кінозірки»
…Народити Дитину—це значить
Відпустить своє Серце в Світи—
І весь вік турбуватись: «А де Ти,
Як там, Серденько, маєшся Ти?!»
* * *
«Закон Єхидності»
…На краще—не можна сподіватись—
Сподівайся завше лиш на гірше:
Не бажай того, чого бажаєш,
Бо Доля підносить завше—Інше!!!
* * *
…Одні мовчать—тремтячі боягузи,
А інші—шаленіють: «Розіпни!»
…Розіпнуть,--будьте певні!
…Близько й час,
Коли вже розпинати будуть Вас!!!
* * *
Підвладен я Душею
Лиш тільки Небесам,--
І твердо в те лиш вірю,
Що бачив і чув сам….
* * *
Що ми знаємо?!—На всьому
Запитання стоїть Знак:
Може, так воно,--а, може,
Все не так, а геть інак!!!
* * *
Мов каменяр той зачарований,
Скелю Марноти вік довбаю:
Поки одного Лиха збудусь—
То два нових собі надбаю!!!
* * *
…Поет натхненний і Митець—
Він справжній чародій:
Малює чистих Янголиць
Із вуличних Повій!!!
* * *
…Мене повік буде журбити
Думка страшна й тривожна:
«Усе Живе—можна убити,
А воскресить—не можна!!!»
* * *
Поміж Смертю і Життям
Йшов не раз по лезі я…
З того леза і прийшла
Вся моя «поезія»…
* * *
Всі ми граєм свої Ролі—
І свої у всіх паролі…
А Дорога всім одна:
В Небеса веде вона…
* * *
Смерть—народження в Інший Світ:
Акушери Там—Білі Янголи…
* * *
«На Бойовищі»
…За Правду рубались… А Правда
У кожного була своя…
Загинули всі! –І в печалі
Стою над могилами я…
* * *
Щоб для інших Світлом шлях облити—
Треба своє Серце запалити
І офірним пломенем яскріти,
І горіти—і дотла згоріти…
* * *
Тигром рвешся, вовком виєш,--
Та нічого не подієш:
Хоч як гірко тобі—все ж
З Клітки Долі не втечеш!
* * *
«Епітафія Варвару»
Прийшов на Світ він Руйнівником,
Щоб Зло чинити: Нагеростратив!
Все, що міг знищить,--понищив геть,
Всіх, що міг стратить,--безжально стратив!
* * *
Злої Пам’яті не збавлюсь,--
Хай літа йдуть за літами,--
А мені б’є в серце попіл
Замордованих Катами…
* * *
Багато кривавих Злочинів
Лишаються нерозкритими,
Бо Вбивці базікать не люблять,
А Жертви їх—вже не можуть…
* * *
Всі хижацькі Імперії
Колись гинуть нарешті,--
Подавившись в жадіб’ї
Яким-небудь Народом…
* * *
Я втомився Плуг Печалі перти:
Побажай мені пошвидше вмерти,--
Сліз і крові більше не точити,--
Вмерти—і від Лиха відпочити…
* * *
Не жаль мені життя минулого,
А шкода втрачених можливостей
В «шедеври» втілити Красу,
Яку в Душі своїй несу…
* * *
Життя Батьків—в моє перелилися,
Як і життя Дідів—в життя Батьків…
Чиїсь життя в моє життя вплелися,--
Як і моє вплелось в життя чиїсь…
* * *
Вже мав до Життя я причастя…
Сумний цей Причал—хоч не чаль:
Так швидко минається щастя!
Так довго триває печаль…
* * *
Все минає, все руйнується…
І на серці—не єлеїться…
Моноліт—колись розколеться,
А розколоте—не склеїться!
* * *
Любов і Зненавида—
Це вічні бумеранги,
Які до нас вертають,
Не дивлячись на ранги…
* * *
Живи, поки серце б’ється,
Відкинувши сумнів пріч:
Життя,--як сказав хтось мудрий,--
Смертельно цікава річ!
* * *
…І знов наш Віз трухлявий
У глухий кут припер:
Як розуму не мали—
То чухаймось тепер!
* * *
Всі економлять,--знає Бог діла ті,--
Ощаджують, аби не буть в скорботі:
Господар—економить на зарплаті,
А Робітник голодний—на роботі!
* * *
Поспішай добро своє творити!
Часу тобі—обмаль, не барись!
Завтра—будеш завтрашнім журитись,
Сьогодні—сьогоднішнім журись!
* * *
Коли вже Смерть напружилась, мов рись,
І вже ось-ось хижо стрибне на тебе,--
Все набуває символічних рис…
Боїшся—та дарма: жить краще в Небі!
* * *
У Світі, де кожна хвилина
Минається без вороття,
Що є невмируще Мистецтво?
--Чарівний надгробок Життя!
* * *
Захмареним не раз бував мій обрій—
І брав на Душу я Злослів’я гріх…
Спали усі Слова мої недобрі:
Я зопалу у гніві мовив їх!
* * *
Тричі все переробляє
Той, хто робить абияк:
Такий «майстер» іще гірший,
Ніж довершений пияк!
* * *
Україна—поліетнічна…
І не треба сварить людей:
Кожен Син пригорта Вітчизну,
Наче Матінку, до грудей…
* * *
Мов каменяр той зачарований,
Скелю Марноти вік довбаєш:
Поки одну проблему вирішиш—
То дві нові собі придбаєш!
* * *
Ще не лихо—як вбили тіло:
В Рай Душа твоя полетіла…
Я зазначити гірко мушу:
Бійся тих, що вбивають Душу!
* * *
Якби мав точку Опори,--
То звернув би я і гори!
Та непевне це життя:
В нім немає Опертя…
* * *
Я не птахолов,--а думколов,
Таку вже дістав од Бога долю:
Я думки крилатії ловлю,--
Щоби знов пустити їх на волю…
* * *
Єдина думка в цім житті,
Що втішить мене може,--
Та, що колись моє життя
Отут кінчиться, Боже!
* * *
Життям жорстоким на порох стерті,
Згоріли друзі в горнилі Смерті…
І я не вічний, і я згорю:
Іду за обрій, на ту зорю…
* * *
Не погаснуть зорі,
Не зміліють ріки,--
Коли й ми, втомившись,
Заснемо навіки…
* * *
Ніхто з нас не знає,
Ніхто не вгадає—
Де щастя, де лихо
Спіткать випадає…
* * *
Життя одвіку—хвацьке,
У ньому все дивацьке,--
Допоки ще ти з нього
Не викинута цяцька…
* * *
Життя—то є Великий Вчитель,
Кращих на світі не буває…
Жаль тільки, що всіх своїх учнів
Воно, навчивши, убиває!
* * *
Життя—це праця. Іди, друже,
Туди, де серцю закортіло:
Співці—годують нашу Душу,
А хлібороби—наше тіло…
* * *
Самотність. Вино. Сигарети. Печаль.
І спогадів-мрій лебедина ячаль…
І це вже довіку—куди не причаль:
Самотність. Вино. Сигарети. Печаль…
* * *
Не варто фіксуватись на портретах,--
Щоб не валявсь твій Лик по туалетах
І не впивався в нього, як вампір,
Чужий недобрий подум або зір…
* * *
Треба Душі драматургії,--
Щоб не заснуть у летаргії…
І ми йдемо навстріч вітрам
З тиші ідилій—в бурю драм…
* * *
Іще Екзюпері колись учив
Прирученим покращувати долю…
Не приручай! Кого ти приручив—
Того замкнув любов’ю у неволю!
* * *
Гірка без Любові нам доля…
Та істина є ще одна:
Любов для Душі—теж неволя,
Якщо не взаємна вона!
* * *
Той, хто вищий Душею,--
Хоче й інших підвищити,
А хто нижчий—принизити
Завше прагне усіх…
* * *
Тим, хто хоче все зловити,
Стара мудрість зазнача:
«З одного яйця не вийде
І яєшня, і курча!»
* * *
Я дивлюсь на зорі в золотій журі…
Нема кінця-краю цій космічній грі:
Долями народів граються царі,
А царями граються зорі, що вгорі!
* * *
Що має бути—не минути:
Кожний приречений іде
Саме туди, де каменюка
Йому на голову впаде!
* * *
Гірко мені читати
Історію Вітчизни,
Де вічні Чвари й Зради,
Вічні Поразки й Тризни!!!
* * *
Щомить Майбутнє стає Сучасним,
Щомить Сучасне стає Минулим…
І я в Минуле за часом лину—
І нема краю оцьому плину…
* * *
Прижалібнився Вовк межи Овечок—
Немало мовив жалібних словечок:
Так вплинули на них слова оці,
Що не лишилось жодної Вівці!
* * *
--Яка трагедія життя!
Які жалі величні:
Я—Знак Питання, а вони
Всі, як один—Окличні!
* * *
…Я в край казковий трапив—
І з дива аж умлів:
Тут—Авгієві стайні,
А там—Цірцеїн хлів!
* * *
…Ох, я закохався в чарівну Цірцею!
А вона—Чаклунка, диво-сила з нею:
За любов гарячу, за кохання цеє
Мене ізробила бридкою Свинею!!!
* * *
«Епітафія Людожерам»
Лякались, як чуми, своєї Смерти:
Хотілось їм і далі ближніх жерти!
Та край настав бенкету Ненажер:
З огидою Час Вічний їх зіжер!
* * *
«З Історії»
…Чінгізхана йде Орда—
Всім біда!
…Та надуті Русичі,
Як сичі:
Між них Єдності нема—
Чвар зима!
…І б’ють їх Ординці
Усіх поодинці!!!
* * *
…У Гаремі сидить Хан,
Читає «Корана»,--
Поглядає на жінок:
«Яка ще не «грана»?!»
* * *
Всім солодка в Світі
Любощів грайса:
Солодко любитись
Велять Небеса!
* * *
--Які там любаси?!—
Нехай йому біс:
Поштрикав хвилину,
Наче Кріль,--та й зліз!
* * *
Секс—найстародавніша «валюта»,
Що не здевальвується повік:
Вилучи її—і збайдужіє
До жіночих чарів Чоловік!
* * *
…Люди Бога відчувають
У солодку мить Оргазму—
В мить зародження нового
Ще незнаного Життя…
* * *
…Якби в Злуку не тягло
Адама і Єву,--
Де б Енергію черпав
Бог собі дієву?!—
Все живе пощезло б геть,
Бо вже б не плодилось…
…І яке ж би Диво Тут
З того народилось?!
* * *
Ісус—конав… А де «Апостоли»,
Де «вірні» Учні всі були?!
…Один—лічив здобуте Срібло,
А решта—плели постоли!!!
* * *
Бути Вождем народним—гірке щастя!
І ти собі цю істину затям:
Чесний Політик—аж занадто часто
За свою Чесність сплачує життям!
* * *
Дісталась доля гірка-зла
Всім Чесним, що не крали,--
Бо Влада Злодіїв була:
За Чесність—там карали!
* * *
--Ати-бати, ати-бати!—
Кулемети та гармати…
Ати-бати, ати-бати!—
Зараз будуть нас «довбати»!!!
* * *
«Чиясь Думка»
…Не варто плакати-тужити:
Де сміх та гумор—там і Рай!
Якщо подовше хочеш жити,--
Частіше зо сміху вмирай!
* * *
…Завжди за ласку у привіті
Є «нагорода»--куля в лоб!
Нема добра такого в Світі,
Що непокараним було б!
* * *
«Негідник»
…Таких на харчі акулам
Завжди викидають за борт…
…Як жаль, що його матуся
Колись не зробила Аборт!!!
* * *
--Кажете,--«Невдаха»? –Але це
З якої дзвіниці подивитись!
…Можуть пишні успіхи комусь
Круг шиї змією оповитись!!!
* * *
…Горілку краще не любити,
Горілка—це хмільна вода:
Якщо її надміру пити,
Завжди, як наслідок,--Біда!
* * *
«Гумор з Преси»
--Люди, не будіть у мені Звіра:
Він уже втомився лютувать!
…І в садибі вже немає місця,
Де я можу трупи заривать!!!
* * *
--Не супереч новій Реформі—
І скрізь шукай для серця «Рай»…
Життя—це Гра: живи і грай,--
Тримай себе в спортивній формі!
* * *
«Анекдот про Микиту—на фермі»
…Свині рохкали: «Хру, хру!»
Хрущов—зауважив:
«Треба краще годувать,--
Щоб і «щов» казали!!!»
* * *
--Що хвилі річок викидають на берег?
--Та вже ж не коштов’я,--а всю ту гидоту,
Що ми, людо-свині, вкидаєм у воду!!!
* * *
--Всі ті Сери-мільйонери,
Круті Бонзи—хто вони?
--Їдять харч,--а, отже, й серуть:
Значить,--просто Серуни!
* * *
«З Клозетних Бридизмів»
--Завше соромно Людинці—
Як пердить не наодинці…
Якщо ж дружно, якщо хором,--
То і перднути не сором!!!
* * *
--Як Баран, бува, лютує,--
То і Вовка пошматує:
Стережись,--якщо Баран
Іде люто на таран!!!
* * *
Життя—завжди чудове і прекрасне!—
Для Деяких, завжди Кмітливих вельми
І добре Улаштованих Осіб,
Про яких люди кажуть: «Хитрі Шельми!»
* * *
--Не махай Булавою: ніхто
За ту цяцьку не піде до Бою…
Помахай Ковбасою—і всі
Побіжать, як один, за тобою!!!
* * *
--Задрипана, заляпана, брудна…
Скажи, потворо, що ти за одна?!
--Як стала я такою—довга повість…
Не впізнаєш мене?—Я ж твоя Совість!!!
* * *
«Садисти»
…Ці Нелюди—поріддя Сатани,
Чорти для мук людських їх тутка носять:
Вони вбивають тих, що хочуть жить,--
І не вбивають тих, що смерті просять…
* * *
Доля охоче посилає
Гроші усім, хто вже їх має,
А злидарям від вередулі
Скрізь дістаються лише дулі!
* * *
«Страхова Реклама»
--Вирують в світі бурі грізні,
Стаються в нім нещастя різні…
Козаче, вигоди враХуй,--
І найдорожче ЗастраХуй!!!
* * *
--Сватаюся я до всіх Дівчат,--
А всі гарбуза мені підносять…
А я знову сватаюсь та знову:
Обожнюю кашу гарбузову!!!
* * *
…Хай сексуються собі
Йолопи чимдуж:
Гріш ціна єднанню Тіл—
Без єднання Душ!
* * *
…Чимало тут роз’юшилося пик
І луснулось лобів: глухий Тупик!
Я теж ці мури спробував: міцні!
На лобі—гулі, а на мурах—ні!!!
* * *
…Минулися дні золоті:
Душа у глухому куті!
Загнало життя мене в пастку—
І вихід замкнуло: попався!
* * *
--Як вовчисько зголоднів
Я у ревній праці…
Підкладіть мені свиню—
Смажену, на таці!!!
* * *
Ми всі йдемо назустріч Долям:
Зустріти мріємо Венер,
А зустрічаємо—Мегер…
І розуміємо різницю
Поміж словами «Доля» й «Дуля»!
* * *
--Я з якорів зірвався:
Мені терпець урвався
В буденнім скніть сумбурі—
Жадає серце бурі!
* * *
«Анти-Комплімент»
--Ви не жінка, Пані: Ви—казан,
Що кипить сердитим буркотінням!!!
* * *
Ніхто не байдикує в цьому Світі,--
Усі працюють, всі щось перетворюють:
Одні—пустелі—на сади квітучі,
Інші—сади квітучі—на пустелі!
* * *
Закон Єхидства всюди
Знущається із нас:
Люди, яких ми любимо,--
Не ті, що люблять нас!
* * *
В кожного здібності свої,
Всі до свого придатні:
Одні—не здатні ні на що,
А інші—на Все здатні!
* * *
Друзі—втіха в тузі:
Все вони нам раді…
Та найкраще друзі
Пізнаються—в зраді!
* * *
Надію мали на Еліту,--
А вони в чварах розійшлись…
Нема такого моноліту,
Що не розколеться колись!
* * *
…О, Чінгізхан—Великий!
Ця Велич у віках
Стоїть, немов та скеля,
На жовтих кістяках…
* * *
«Каламбуристика»
…А в Долі—насмішки:
Все робить з нас мішки,--
Та й жбурля в Прірвище…
Маєте зір ви ще?!
* * *
--Смійтесь, Браття! Смійся з нами,
Мамо—Берегине!
Той Народ, який сміється,--
Повік не загине!
* * *
…Чудовий капітал для старту—
Дзвінкії тридцять Срібняків!
…Шукайте, Юди-початківці,
Своїх Ісусів-бідаків!
* * *
Слава зобов’язує уславлених
Бути Її гідним… Як ото:
Знесла Курка золоте яєчко,--
Треба нести й далі Золото!
…А, якщо не може,--марна справа:
Пропаде, як дим, хвилинна слава!
* * *
…Ці люди не живуть—
В порожню дудку дують:
Мордуються самі—
І всіх близьких мордують!
* * *
…Вже втомився я, їй-богу,
Від їх звичок та ідей:
Все у них—не слава Богу,
Все не так, як у людей!
* * *
…Ненависть і Заздрість—невблаганні,
І не передать їх лють Словам…
«…Нехай мені буде зле й погано:
Тільки б іще гірше було Вам!!!»
* * *
…Як скаже щось Вона—
Я визнать мушу:
Немов Свиня брудна
Залізе в Душу!—
В багно затопче
Скарби найкращі,--
І бридкий хрюкіт
Чуть з Її пащі!
* * *
Ніхто з нас Тут не знає
Де нас халепа жде:
Де раптом нам цеглина
На голову впаде!
* * *
…Що можуть Революційці?—
З країни зробить Концтабір!
А більш ні на що не здатна
Кривава Сволота ця!
* * *
Минулось—призабулося…
Згадалось—прибрехалося,
Причепурилось—вбралося
У сяйво золоте…
…Не так воно діялося,
Як в Казочці сказалося:
Життя було жорстоке
І не таке святе!
* * *
Ми всі—барвисті самоцвіти
В живій Мозаїці Життя…
А скільки нам Тут мерехтіти—
Має лиш Бог про те знаття…
І коли раптом випадає
З Картини котрийсь камінець,--
Натомість іншого вкладає
У Витвір свій Життя Творець…
* * *
Будь щедрим на Любов, скупим на Гнів,
І уникай лихої злої скверни,--
Чини добро, бо все Душі твоїй
Дажбог тисячорицею поверне!
* * *
«Краща Синиця в жмені за Журавля у небі»--
Сказав колись хтось мудрий, втомившись від проблем…
Щасливий, хто втішається Синицею у жмені,
Нещасний, хто ганяється весь вік за Журавлем!
* * *
…І мільярди нас Тут… І всіх Вічність покличе…
І забуде цей Світ хто був ти, хто був я…
Тільки Бог пам’ятає усіх нас на обличчя,
Тільки Бог пам’ятає усіх нас на Ім’я…
* * *
Був я у дитинстві—як те вовченя,--
Бо за те був битий, що—Чучмеченя…
Кривдників забув я,--все вода несе,--
Лиш образу кривди пам’ятаю все…
* * *
«Старість»
…Дивлюся у свічадо—
Душа у жаль пірнає:
Хто в цій старій потворі
Тепер мене впізнає?!
А Пам’ять, як фотограф,
Все клаца: блись та блись!
…Де ж ділись ми—ті юні,
Які були колись?!
* * *
Шахтарі—герої:
Ідуть у Забій,--
Як ідуть солдати
В небезпечний бій…
У глибокій шахті—
Наче на війні:
Чи живим повернеш,--
А чи вже і ні?!
Раз у раз підступний
Вибухає газ…
Скільки вже там, хлопці,
Загинуло вас!!!
Скільки вже пролито
Материнських сліз!!!
…Ой, ростуть в Донбасі
Цвинтарі, як ліс!!!
* * *
Оце такий Життєвий Поступ:
Передні—падають, а задні
По кістяках їх далі йдуть,--
Заки, брукуючи собою
Цей Шлях, так само упадуть…
А куди стелеться Дорога,
Якої лучиться Мети,--
Про це по смерті в Пана Бога
Спитаєш ти!
* * *
За Війною—Війна, за Бідою—Біда…
Що не знищить Вогонь—те ковтає Вода:
Западають на дно цілі Материки…
Що то буде Отут—як минуть ще Віки?!
* * *
…І все життя Тут одвічна скрута:
То лютий холод—то спека люта,
То переїдок до зомлівання—
То до всихання голодування!
* * *
…Рятівна допомога
Прийшла дещо запізно:
Від сердеги зостався
Лиш пожовклий скелет…
* * *
…Два приречених на смерть
Посварились в клітці:
Один іншого убив…
Дивно Смерті-тітці!
* * *
Минає день, життя минає,
Минає вік, минає все,--
Лиш плин Часу кінця не знає
І все до Вічності несе…
* * *
Стара напівзруйнована хатина
Печальні викликає почуття:
Яка-то в ній жила колись людина?
Яке дзвеніло тут колись життя?!
* * *
Умирають люди—злі і добрі,
Але ні добра, ні зла на світі
Від їх смерті менше не стає,--
Тим, що кожен з них, перше, ніж вмерти,
Місію свою—чи злу, чи добру,--
Іншому комусь передає…
* * *
Суть Добра і Зла, Сенс Існування,
Істину всіх Істин—хто знайде?!
Не було би нас—були би інші,
А Життя б ішло—куди іде!
* * *
Боюсь подумати про смерть
Людей, що любі серцю…
А таки часом десь майне
Та думка, гірша перцю…
Жену її від себе геть,
Мов тую поторочу:
Боюсь наврочити біди,
Якої геть не хочу!!!
* * *
За гріхи минулого життя
І майбутнє наше все пропаще:
І нема в Минуле вороття—
І Майбутнє—як пекельна паща…
* * *
На світі злі панують люди…
Одна розрада мені—Бог:
Лиш Він один зі мною всюди…
І розпинають нас обох!
* * *
«Гріх—помножує страх,
Страх—помножує гріх…»
І розколе твій дух
Фатум цей, мов горіх…
* * *
«Думка Наполеона»
--Чом ця голота вередує?
Не зрозуміло їй невже:
Хто власне військо не годує—
Той годуватиме чуже!
* * *
Душа діяльна без праці гине…
О, Музо Праці,--моя богине!
Легше залізо в кузні кувати,--
Аніж безплідно байдикувати!
* * *
Комусь—мед в пузо, а комусь—повз вуса…
І так воно завжди повік-віків…
Я краще буду зрадженим Ісусом,
Ніж Юдою—за видзвін Срібняків!
* * *
Сім тисяч літ у війнах Світ конає
І ллються сльози тисячами рік…
Клянусь «Абракадаброю»: немає
Потойбіч Пекла, Пекло—по цей бік!
* * *
Куди не кидав я пильні зори—
Ніде тривкої нема опори,--
Усе минуще, і все злилось—
Із горем—щастя, зі щастям—горе…
* * *
Все минає щомиті—
Не спіймать, не втримати…
Вчись від кожної Миті
Задоволення мати!
* * *
Все йде, все спливає, як хмари, як води…
І де твоя Юність?—Прийшла—та й пішла!
У кожній хвилині шукай насолоди,
Як в квітці нектару шукає бджола!
* * *
Прощання з Молодістю?!—Ні!
Її в Душі нести потрібно—
Доки й засяють скроні срібно,
Доки й заснемо у труні!
* * *
Гріх їжу мати—і
Голодному не дати,
Гріх золоті скарби
Намарне скарбувати,
Злий гріх—чинити зло,--
Як можна й не чинити,
І не чинить добра—
В Рай двері зачинити!
* * *
Без Творчості й Кохання
Життя—нудна тюрма:
Немає в ньому сонця
І радості нема!
* * *
Мистецькі твори—наче діти:
Ти мусиш сам їх народити,--
В солодких виносити муках,--
Під вічні зорі привести…
Бо кожен власне диво творить
І твого серця не повторить,
Бо те, що є в твоєму лоні,
Зродити можеш тільки ти!
* * *
«Ще не вмерла Україна»--
Гімн ще рабського життя:
«Запануємо»--це мрія
На непевне майбуття!
А нам треба домогтися
Золотої явини:
Заспівати, що ми, браття,
На землі своїй пани!
* * *
Бог-Творець не має статі:
Це Істота Двоєдина—
Водночас і Тато й Мати,--
Нерозлучність лебедина,--
Всероджаюче Єство—
Сонцесяйне Божество!
* * *
Бог—Начало Двоєдине:
Він є Дух, а не Людина,
Він є сам в собі навік
Жінка-Мати й Чоловік,--
Всероджаюче Єство—
Сонцесяйне Божество!
* * *
Люди входять і виходять
З цього Потягу Життя,--
А він далі собі їде
З Небуття—у Небуття…
Попрощаймось наостанок—
Зустріч ця була одна ж:
Незабаром полустанок
Із туману вирне й наш…
* * *
Життя—Вічна Ідея…
Якщо згину в тривозі,--
Не питай, Мамо, де я:
Я—у Вічній Дорозі!
* * *
Миттєвої смерті ще Цезар жадав…
Щасливий, хто гине миттєво!
Життя—вічна мука, хто жив—той страждав…
А мертвим—усе несуттєво…
* * *
Люба дружина,
Люба родина,
Любая справа,
Любая страва
Та відпочинку
Люба година—
Тільки і втіхи
Має Людина!
* * *
Сьогодні нам зле…
Завтра буде ще гірше…
А де ж оте «добре»?!
…Учора було!
* * *
«З Незабутнього»
…Ось ГУЛАГівська «братська могила»--
В ній лежать всіх народів сини:
Так скріплялася «дружба народів»
Під кривавий бенкет Сатани…
Капітан Міхаіл Матвєєв—
Кат урочища Сандармох,--
Інтернаціонального цвинтаря:
Власноручно він розстріляв
За якихось там пару днів
1111 (Тисячу Сто Одинадцять в’язнів!!!)
* * *
«Сандармох»
Конвейєр Смерті… Чень, Чорти
Машину запустили цю!
Тисячам Геніїв—одно:
Куля тупа—в потилицю…
…Доволєн капітан Матвєєв,--
Тисячі жизнєй в прах развєяв!!!
* * *
…Не чекай собі рятунку
Від оцих «синів Вітчизни»:
Вони люблять по загиблих
Панахиди лиш та тризни!
…Хто повісився в біді—
Їхні душі тішить,--
Бо не треба вже його
На гілляці вішать!
* * *
Дрібна Брехня—мов тріщина у скелі,
Що з часом розростеться у розлом:
Лиш оскверни свій дух маленьким Злом,--
А там загуготять вогні пекельні!
* * *
Як у горах обвал грандіозний
Викликає один камінець,--
Так і гріх один скверною Душу
Нам завалює насамкінець…
* * *
Ходив я землею—аж поки знеміг,--
І сльози, і кров довелось проливати…
Прости мене, Боже, за те, що не зміг
Утішити всіх і усіх врятувати!
* * *
Яке число—не пам’ятаю…
Який день тижня—теж не знаю…
Отак, як Бог, собі живу—
В безмежній Вічності пливу!
* * *
Журба завше криє Світ
Золотою мжою…
Якщо власної нема—
Зажурись чужою!
* * *
Все беру від Бога—
І несу до Бога…
Вся моя Дорога—
Від Бога—й до Бога!
* * *
Давно вже сумні й сірі мої дні—
І я в ярмі життя втомився гнутись…
Я Тут—чужий! І хочеться мені
Давно вже до ніг Божих пригорнутись!
* * *
Смерть ляка нас,--а Смерть—
Вхід у Вічне Життя:
Смерть—це Брама у Рай,--
З Богом Світлим злиття!
* * *
Життя—Безкінечне:
Мільйони Облич!
І в кожному—Бог:
Полюби і поклич,--
В цей Світ неосяжний
Навік закохайсь!
Твій час проминає—
Цілуй же, не гайсь!
…І Там—на Тім Березі
Часу Ріки,--
Воскреснеш—Любові
Своїй завдяки…
* * *
«Читаючи Фальсифіковану Історію»
Душа пірнула в сяйво золоте—
І уявляєш ти життя заснуле…
Історія—це розповідь про те,
Яким було повинне буть Минуле!
* * *
Нащо те сьогодні—що хотів колись ти?
Добре все, що вчасне! А тепер—зима!
Колись були зуби,--та не мав що гризти,
Тепер є що гризти,--так зубів нема!
* * *
За весною на Планеті
Літо йде і дні осінні…
Все, що виграєш на злеті,--
Втратиш потім при падінні…
* * *
Нагодуй Любов’ю звіра у мені,--
А я нагодую звіра у тобі,--
І не стане Звірства Тут на вічні дні,
І цей Світ не буде гинути в журбі…
* * *
Навіть птах у небі—не обранець Волі,
Бо вернутись мусить і знов сісти долі…
* * *
Хто може—той не хоче,
Хто хоче—той не може…
І вічна оця драма:
І Бог нам не зарадить—
І Чорт не допоможе!
* * *
Не варто в Минуле дзвонити й писати:
Давно вже пропали усі Адресати!
Стелитись було своїм лагодом щасним—
Тоді, як Минуле було ще Сучасним!
* * *
Ні собаці, ні кішці я
Свого хліба не пошкодую:
Це годую не інших я—
Це я Душу свою годую!
* * *
«Чучмецькі Емоції»
…Любов’ю до вас я в собі приспав Звіра:
Не кривдіть мене лихим словом у гніві,--
Бо Звір мій прокинеться---і в лютий час
І вас, і мене пошматує нараз!!!
* * *
Живи, Людино, працюй, Людино,
Люби, Людино,--поки година!
Минеться хутко твоя година—
І прийде інша сюди Людина…
А ти відійдеш—і вже не вернеш,--
Як Зір не згасиш, як Гір не звернеш…
* * *
Злі люди на цім Світі
За шмат землі гризуться,
Брат брата убивають—
Аж поки не умруть:
Скільки добра не мають—
Усе їм вічно мало!—
А в гріб—лиш кості власні
З собою заберуть!!!
* * *
«Божим Птахам»:
…Поки ще люди Небо
Не приватизували,
І за політ не треба
Податків ще платить,--
Літайте, Птахи любі,
На вільній Божій волі,--
Гніздіться де завгодно—
І нехай вам щастить!!!
* * *
«…Як потече сторіками Кров у синє море…»
Незабутній Тарас…
Минуле—вже заснуло… І не треба
Усю оту Кривавицю будить!
За Гайдамацтвом—нічого тужити:
Лише у Згоді може Світ прожити!!!
* * *
…Ці люди—з Хамського поріддя,
Що поривається до Бою:
І кожну мить від них чекай
Спалаху гніву без причини,
Дикої люті й мордобою!
…Але вони у Злі своїм не винні:
Їх наплодили—такі ж Дикі Свині!!!
* * *
Усьому—свій розквіт,
Але й свій занепад…
І усе на порох Вічність перетре…
Скільки б не чіплялось
За життя Старе,--
Нове—переможе, а Старе—умре!
* * *
«Закон Народження і Смерті»
…Все, що в Світ цей прибуває,--
Має з Нього й відбувати:
Бо, якщо не буде Смерті,--
Де ж бо Орди ці дівати—
І чим їх Тут годувати?!
…Одне одного зіжерти—
Народитися—і вмерти!—
Усьому дав Бог свій час…
Не мине ця доля й нас!!!
* * *
…Та Епоха Крові й Сліз покрита ганьбою,
Де примушували всіх бути не собою…
Там собою лиш були Криваві Кати…
…Ну, а ким у ті часи був, мій Друже, ти?!
* * *
Даруй мені, що завше смутку повні
Мої неоковиристі вірші:
Я не поет Краси, що сяє зовні,--
Я—поет Болю, що живе в Душі…
* * *
Життя—самометне: у нього мета—
Множви і тривання яса золота…
А хто з того має—Аллах його знає!
Усе це навіщо—лиш Бог знає віщо!
* * *
«…Один у другого питаєм:
«Нащо нас Мати привела?—
Чи для Добра,--а чи для Зла?!--
…І, не дізнавшись, умираєм,--
А покидаємо діла…»
Тарас Шевченко.
Навіщо жив, палав—не знаю,--
Навіщо мучився, страждав,
Навіщо пив мед-солод Раю—
Й гірким полином запивав?
Навіщо плакав і радів я,
Жадав добра, а сіяв зло,
І пізнавав Світів стодив’я—
Навіщо все Оте було?!
* * *
Смерть дарує спокій тому, хто помер,--
Бо вже не боїться Смерті він тепер!
…А, як жив на Світі,--все чогось хотів,
І від страху вмерти все життя тремтів…
* * *
Ще все гаразд… І слава Богу!
Сонце зійшло… І ми живі…
Мандрує кіт через дорогу…
І їжачок сопе в траві…
З ефіру дівчина співає…
Веселі діти топчуть ряст…
Ще Світ стоїть—Життя триває…
Ще, слава Богу, все гаразд!!!
* * *
«Солдатська Правда»
…Ми вмерли Рядовими—
І сурми нам не грали…
А пацюки-штабісти
Тепер—вже генерали!
…Коли ішла під кулі
В атаку наша лава,--
Вони в затишних шанцях
Кричали: «Слава! Слава!»
* * *
…Мій Вічний Бог—Любов!
І зберегти Людину—
Людину у собі—
Це Місія моя…
Я знаю, що ніде
Й ніколи я не згину,--
Бо в колисках пищать
Мільйони інших «Я»!!!
* * *
«Жаль»
Шкода літ, намарне страчених,
Шкода задумів невтілених,
Шкода любощів невипитих—
Золотих солодких втіх…
Шкода серця материнського,
Зайченяти шкода вбитого…
…Шкода, браття, Світу білого—
Жаль Всього і жаль Усіх!!!
* * *
…У темряві—облич наших не видно,
Зате чудово чути голоси,
А в голосах—бринять і наші Душі…
…Але бува омана і в музиці яси:
І у Катів бувають приємні голоси!!!
* * *
У власній плоті, наче у тюрмі,
До скону всі приречені ми жити…
Пощо на ворогів дарма грішити?—
Наш найприкріший ворог—ми самі!
* * *
Не зупинити хвилю насолоди,
Не протривати радощам віки,--
Вчорашнє щастя гріє, та не так,
І не наситить спогад про вчорашній
Смачний обід… Постійності нема:
Все вимага потверджень і поновлень—
Щомить, щодень, щороку, все життя!!!
* * *
…І вічний Бій!—Отак і змолодієм—
У боротьбі, у герці, у Крові…
Ми всі живі, допоки є Надія,
Надія ж є—допоки ми живі!
* * *
Ми Ідеалу Краси шукаємо…
А він—не зовні,--в Душі всякчас:
Ми всі Красиві—коли кохаємо,--
І коли ніжно кохають нас!!!
* * *
Що найшвидшим є на Світі? –Думка!
Що найвсеосяжнішим є?—Думка!
Що є найпрекраснішим в Людині?—
Світлий, наче Сонце, Розум—Думка!!!
* * *
Де Життя—там Війна,
Де Війна—там і Смерть:
Меле Всіх нас на дерть
Вічна ця Круговерть!
* * *
--Ми—в Життєвій Мишоловці,
Ми—потрапили в Ясир:
Нам живими Звідси, Хлопці,
Втекти—Зась! …Отож, даваймо
Утішатись тим, що маєм:
Їсти цей злощасний «Сир»!!!
* * *
…Знову Осінь золота іде—
За собою Зимоньку веде…
…Рад би Я, мов Ясен той, заснути,--
Коли Хуртовина загуде!
* * *
…Якось перебудемо цю Зиму,
Якось перебудем це Життя,
Якось перебудемо і Вічність,--
Коли помандруєм в Небуття!
* * *
…І над усім оцим Нікчем’ям,--
Як розіп’ятий той Ісус,--
Як гіркий докір,--стоїть Світлий
Незламний Лицар—Василь Стус!
* * *
«Ідиллічний Пейзаж»
…Схилили верби віття на причалі…
І все вода тече—хтозна-куди…
…Ніби одвік тут не було Печалі,
Кров не лилась—і не було Біди!!!
* * *
Формула Щастя—геть проста
Навік і повсякчас:
«Лиш Одне Одного Любіть—
І Бог полюбить Вас!»
* * *
Нехай Людиною всякчас
Буть кожний намагається:
Бо це—Єдине, що від нас
На Світі вимагається!
* * *
…Нагодую Тіло—
Так Душа голодна!
Нагодую Душу—
Так Живіт бурчить!
…Може, Бог нарешті
Урве цю Халепу,--
Щоби міг я, вмерши,
Врешті відпочить!!!
* * *
Постав Любов свою на чати:
Навчись любить і пробачати,--
Слово лихе—руйнує Світ!
Навчись терпіти і мовчати,--
Пробач Безумцям—і не злись:
Світ не врятує люта Битва,--
Його врятує лиш Молитва,
Лише Любов твоя… Молись!!!
* * *
…Кожна лиха Думка—
Це Програма Вчинку:
Тож не думай злого—
І не чини Зла!—
Пам’ятай, що буде
За усе Одвіт:
Думкою лихою
Ти руйнуєш Світ!!!
* * *
«З Віршів Депресії…»
* * *
…Зло мою Душу обснувало,
Як Лаокоона—Змія…
І як тенет його позбутись—
Боже Святий,--не знаю я!
…Втомився борсатись-пручатись
Я у фатальнім оцім Злі:
Тому, хто Матір’ю Проклятий,--
Немає Щастя на Землі!!!
(…А покійна Матуся—прокляла іще й мою Сестру!
Нас—тільки двоє у Неї було: я –від Батька-Чеченця,
Сестра—від Батька-Українця…Це—з Особистого Життя…)
* * *
Любов—єдиний рятунок нам,
Любов—єдиний Святий Статут…
…Мир вашим Душам, всі ті, хто Там!
Мир вашим Душам, всі ті, хто Тут!!!
* * *
Вічне Лихо: усі Революції,
Усі Війни злі Істот і Націй—
До нового Звірства лиш призводять,
До нових призводять Деградацій!!!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801986
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.08.2018
Гриціан Загарбузянський
(Вибрики Грицькового Пегаса)
«Фрази і Думки—у два рядки»
(Думки Звідусіль: і Чиїсь—і Грицькові…)
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«З Арабської Народної Мудрості»:
* * *
Голодний—думає про їжу,
А ситий---про розвагу свіжу.
* * *
Кожна Єва нині—гонорова Дама,--
І в мужі не хоче голого Адама!
* * *
Ще від часу Єви і Адама
Одна й та ж повторюється Драма!
* * *
Якщо Свинею день у день звать Чоловіка,
Невдовзі рохкать він почне і закувіка!
* * *
Повторенням розумних Слів—
Навчити можна і Ослів!
* * *
Сором—не тому, хто брехні чеше,--
А тому, хто слуха, як він бреше!
* * *
Молодому вчення—на золоті карб,
А Старому вчення—вже намарний скарб!
* * *
Що з Голодного взять, Боже?---
Він і камінь з’їсти може!
* * *
Очі б зажерли цілий Світ,--
Та вже не лізе у живіт!
* * *
Зажерли б Очі і цілий Світ—
Але не втиснуть його в живіт!
* * *
Лякливі і голодні—
Спокійно спать не годні…
* * *
В кого є що їсти та чим запивати,--
Той щоденно може Лежня святкувати!
* * *
Дівка-дурепа—гола і боса,
А, мов Царівна, задира носа!
* * *
Що Емір, що Собака—
Все тварюка однака!
* * *
Завжди чиєсь нещастя
Іде комусь на щастя…
* * *
Не встиг звикнуть до старого Лиха,--
А вже два нових підкрались тихо!
* * *
Як Біда Спільна прийде—одразу
Забуває Брат Брату образу!
* * *
Одвік Біда стара панує в цьому Світку:
Той—з голоду вмира, а той—від переїдку!
* * *
Цибулю ріжеш—їй болить,
А Її сльози—тобі лить!
* * *
З однієї Іскри—можна запалить
Полум’я, в якому цілий Світ згорить!
* * *
Там, де гине Совість людська й Сором,--
Будуть люди всі знатися з Горем!
* * *
Хоч сам себе журби,--
А інших всіх—люби!
* * *
Погорда і Пиха—дві сестри Недолі:
Хто високо пнеться—пада низько долі!
* * *
Бундючний, ніби Шаха вище,--
А у кишені—вітер свище!
* * *
Раб—той, кого жада бажань вражає,
А вільний—хто нічого не бажає!
* * *
Якщо зустріти маєш Собаку---
Приготуй кістку—або ломаку!
* * *
Коли власну Голову рятують—
Загублену шапку не шкодують!
* * *
Хоч і гарні молодички,--
Але в них погані звички!
* * *
Любов подібна до кільця,--
Де ні початку, ні кінця!
* * *
Якщо полюбився чарівній Змії,--
Носи, як намисто, на шиї Її!
* * *
На вид—Багач вельможний,
А гаманець—порожній!
* * *
Чого не бачать очі—
Бачать серця любочі!
* * *
Як любиш солодке таке,--
То мусиш терпіть і гірке!
* * *
Любов—Чаклунка Вічна: вона чарівно робить
Гарними—некрасивих, і молодими—сивих!
* * *
Що Любий не зробить—
Усе до вподоби!
* * *
Тисяча друзів—малувато,
А один ворог—забагато!
* * *
Одяг краще—новий,
А Друг краще—старий!
* * *
Там, де немає любих Друзів,--
Там чужина—і серце в тузі…
* * *
Не шкода серця, що згора,--як свічки, що втає,--
Якщо воно тепло добра і світло всім дає!
* * *
Піклуйся про Друзів тоді,
Коли вони в скруті-біді!
* * *
Навіщо мені твоя цибуля—
Як од неї мушу сльози лить?
Та й чи Друг мені ти справді щирий,--
Якщо біль тобі мій не болить?!
* * *
Хто глузує та всім дошкуляє—
Сам собі ворогів добавляє!
* * *
Кожний Павич своїм хвостом
Милується,--як золотом!
* * *
На цій землі зле нам, ще й дуже…
А Небесам до нас—байдуже!
* * *
Під ногами є земля, а угорі—Небо…
То чого іще тобі для прожитку треба?!
* * *
Часто багатство люди поважають,
А багачів пихатих—зневажають…
* * *
Латки Бідного—його оздоби,
Бо немає у нього худоби:
Ані того, що бекає,
Ані того, що мекає!
* * *
Ослячі реви—для Ослів
Щонаймиліший в світі спів!
* * *
Якщо Розумних часто бити,--
Можна Їх Дурнями зробити!
* * *
Розумний зрозуміє—лиш моргни,
А Дурень не збагне—хоч і штовхни!
* * *
Хоча один Осел і здох,--
Ослиця привела ще двох!
* * *
Осел—той самий, який був,--
Вуздечку лиш нову здобув!
* * *
Є свої ліки на всяку хворобу:
Невиліковна—лиш Дурість до гробу!
* * *
Навіщо Дурню Розум з Неба?—
Як Сила є—Ума не треба!
* * *
Можна часом слухать і Ослів,--
Та не варт повторювать їх слів!
* * *
Не кривдь Осла: зробиш лякливим—
І стане твій Осел брикливим!
* * *
Одні Дурні—Козла доять,
Інші,--Господи, прости!—
Хочуть Півня научити
Яйця курячі нести!
* * *
…Таких Дурнів, як Оцей,-- треба пошукати:
На своїм-таки Ослі—собі привіз Ката!!!
* * *
Мудрому—Мудрість скарб,
Дурному—Дурість карб!
* * *
Брехня—як туман, Світ увесь повиває,--
Та Правда,--як Сонце, його осяває!
* * *
…Як прибіг Брехун людей просити
Помогти пожежу погасити,--
Зжер Вогонь оселю Брехунову,--
Бо ніхто не вірив його Слову!
* * *
Який Розум—таке і Слово,
Яке Слово—така й Розмова!
* * *
Хоч і на очі Він сліпий,--
Але на Розум—не тупий!
* * *
Борода—як хвіст у Лиса,
А макітра—зовсім лиса!
* * *
Гримить, як барабан,--бо в цій людині
Так само Порожнеча всередині!
* * *
Зневага і Бундючність—
Близнята нерозлучні!
* * *
Що Він сліпий—усім божиться,--
А все моргає молодицям!—
І в гай, бува, як дремене—
Що й Зрячий не наздожене!
* * *
Якби Свині роги,--усе б Небо зрила!
Якби Козі крила,--всі б Сади об’їла!
* * *
Скибчиною хліба—врятуєш людину,
А Словом, бува,--доведеш до загину!
* * *
Всі рани від Меча—загоїть Чоловік,
А рани від злих Слів—не гояться повік!
* * *
Медом Слово його сочиться,
А діла—як гірка Гірчиця!
* * *
Міняються Умови—
Міняються й Промови!
* * *
Як загроза близько—то мовчи, бо слизько!
Не стане загрози—то грими, як грози!
* * *
Без вогню—диму не буває,
А без причин—чуток немає…
* * *
Тих, що з досвіду батьків не мали пуття,--
Гірким досвідом колись научить Життя!
* * *
Хоч довга у Діда борода,
Та коротка пам’ять—ось біда!
* * *
Один приклад—краще всім,
Ніж повчальних лекцій сім!
* * *
Ніколи не кажи людям тих слів,
Що неприємні навіть для ослів!
* * *
Те, що й Голка не проткне,--
Гостре Слово просягне!
* * *
На устах—усмішка медова,
А з язика—отрута слова!
* * *
Ослів—за вуха Світ ловити звик,
А красномовних Дурнів—за язик!
* * *
Наші слова—заводять нас в борги:
Вони і друзі наші—й вороги!
* * *
Можеш мене лаять, можеш не любити:
Коли я далеко—можеш навіть бити!
Можеш злі-отруйні плести слово-пліти:
Мені десь—не буде все оце Боліти!
* * *
Не вір Злодюгам, дурний Турку:
Хто вкрав Яйце—украде й Курку!
* * *
Так споконвіку: одні вкрадуть,--
А за них інші в тюрму сядуть!
* * *
Не давайте бубон Дурневі у руки!
А дали—страждайте, корчіться від муки!!!
* * *
Якщо дурний—то наймеш ти
Вовка—Отару стерегти!
* * *
Як Розум є—не наймеш Ти
Вовка—Отару стерегти!
* * *
Скорпіон—Гадюці брат:
Кожен з них вжалити рад!
* * *
Хоч як Чоловік там не мудрує—
Жінка його завше обхитрує!
* * *
Дорікати Мертвим—уже пізно,--
Як і шанувать—хвалити слізно!
* * *
Буває, що «Ні»--краще, аніж «Так»:
Краще «Ні»--Війні, ніж «Так»--злу Атак!!!
* * *
Всім—ніколи не догодиш,--
Тільки сам собі нашкодиш!
* * *
Як немає Щастя—то все життя—бридні:
Краще вже могила,--аніж гіркі злидні!
* * *
Може, споживаємо страви ми не ті?—
Солодко у роті—гірко в животі…
* * *
Хто йде на собачий гавкіт—
Той прийде в людську оселю,
Хто йде на виття шакалів—
Той прийде в сумну пустелю!
* * *
Осел слухняний—значно краще,
Ніж Кінь, упертий, як ледащо!
* * *
І для Королів, і для Королев
Краще живий Пес,--аніж мертвий Лев!
* * *
Дощ починається—з Краплини,
А потім—Зливою вже лине!
* * *
Гарний золотий вогонь багаття,
Та лишиться з нього—попіл, Браття!
* * *
«Жорна Життя»
Меле Млин—і Кров тече…
--Що ж ти мелеш, Млине?
--Та мелю усе Живе—
Щохвилинно—плинне!
* * *
Аллах—залишається Аллахом,
Феллах—залишається Феллахом,
І Хани—зірок не дістають:
Як Феллахи—глиною стають!
* * *
Краще буть останнім в Добродійстві,--
Аніж першим бути—в Лиходійстві!
* * *
Хто любить лише сам себе—
Друзів немає в тих «Цабе»!
* * *
Любов—чесноти наші відзначає,
А Ненависть—лиш вади помічає!
* * *
Якби глечики не розбивались,--
Чим тоді б Гончарі годувались?!
* * *
Я—отаман, Ти—отаман…
А хто ж орати буде Лан?!
* * *
Поки є тютюн і кава—
До снаги нам кожна справа!
* * *
Хоч замкніте Лева за граттям сталевим,--
Він і в клітці буде залишатись Левом!
* * *
Підкорити Лева—затонка вам кишка:
Він повік не буде нявкати, мов Кішка!
* * *
Ганьба і Слава довший живуть вік,
Ніж той, що заслужив їх, Чоловік…
* * *
Ганебна, як поразка, перемога,--
Якщо Слабкого Сильний переміг,--
А Дужого—чіпати побоявся,
А Дужчого—подужати не зміг!
* * *
…Ладен Він піти й на Хрестовище,--
Аби тільки—від усіх Найвище!
* * *
Згуртований Народ—непереможна Сила:
Нема Біди й Орди, яка б його скосила!
* * *
Правдомовців—часто убивали,
Але Правду---вбити не здолали!
* * *
Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно Смерть дана Аллахом.
* * *
Краще в краю ріднім бути прахом,
Аніж на чужині—Падишахом…
* * *
Не дуже веселу я скажу вам звістку:
Повік дві собаки не поділять кістку!
* * *
Хоч нарешті й здохла чорна Сука клята,--
Але залишила свої Цуценята!
* * *
Люди пам’ятають і судить Аллах
Всіх—по справах наших, по наших ділах.
* * *
Два мечі не можуть влізти в одні піхви:
Краще перекуйте на орала їх ви!
* * *
Де знеможуть коні і верблюди—
На ослів кладуть поклажу люди.
* * *
Бистроногий добрий кінь,--
З-під копит аж креше дзвінь:
Доганяєш—доженеш, утікаєш—утечеш!
* * *
Якщо Хан каже на Осла: «Це—Вовк!»--
То ти не смійся,--а лякайся, бійся!
* * *
…І навіть над прірвою, десь на краю—
Не бійся, а бийся за Правду свою!
* * *
Завше в житті хтось когось дурить,
Їде на нім, як на ослі,--
Такі-то вже в людей натури,--
І ми також у їх числі!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Як не любляться Клим і Одарка,--
Емоційна розрядка їм—Сварка!
* * *
Де життя—там і сміття:
Без сміття—нема життя!
* * *
Хто Душею до Усіх привітний,--
Тому й Світ весь любий-сонцеквітний.
* * *
Той, хто живе з думками злими,--
Як хробаками, з’їсться ними!
* * *
Життя Тут—не кінчається наразі:
Ми вічно живемо у Вічночасі!
* * *
Ніколи не загине вічна Любов моя:
Кричать он у колисках мільйони інших «Я»!
* * *
Кожен має свого Бога:
Добрий—Доброго, Злий—Злого!
* * *
Зло й Добро—бумеранги всякчас,
Що вертаються знову до нас!
* * *
Без вічної війни Зла і Добра
Не йде на Світі Гра Життя стара!
* * *
Квітне Рим,--та йде Лихо незриме…
Чекай Орди Аларіха, Риме!
* * *
…І у Космічній вже Добі—
Ще Дикуни ми, далебі!
* * *
Того, хто зажерти хоче Все,--
Колись геть розірве-рознесе!
* * *
Злий Чінгізхан пів-Світу підкорив…
Та Час у землю і Його зарив!
* * *
Той, хто грабувати йде чуже,--
Колись і свого не встереже!
* * *
Скільки розвалили вже Цивілізацій
Варвари дикунських войовничих Націй!
* * *
Хто у гніві кричить—покричить-замовчить:
Бійся не крикуна,--а того, хто мовчить!
* * *
Довго тих на Світі Бог тримає,
Хто Любов до Всіх у Душі має…
* * *
Можна Духом вільним бути і в Неволі,
А Рабом повійним—бути і на Волі!!
* * *
Минув кривавий, злий, жорстокий Вік,--
І жаль дивитись на Його Калік!
* * *
Щоби Світ Ідеальний створить,--нема й мови,--
Ідеальні потрібні Умови!
* * *
Іллюзії маєш—мов крила… Та де ж?
Чим вище злітаєш---тим нижче впадеш!
* * *
Буває, буває, що й п’яний співає:
Співати почне,--а слова забуває!
* * *
«Ніжні» ймення є для жінки в Гурія:
«Гарпія, Гюрза, Горгона, Фурія!»
* * *
Несу дрова, а Пес: «Гав! Гав!»
Кажу: «Їй-бо,--не вкрав, не вкрав!»
* * *
Секс без Любові Душ—тваринне пхання,
Хоча і схожий зовні на Кохання…
* * *
…І допоки в Світі серце моє б’ється,--
Воно з Людством разом плаче і сміється…
* * *
Якби ми мали те, чого жадаємо,--
Жадали би того, чого не маємо…
* * *
Біороботи Небес, вічні Зомбі,--
Так руйнуємо ми Світ—де там бомбі!!!
* * *
«Дивлячись на Дівчат»
…Гляну—і ридають в серці солов’ї:
Ах, які Красуні,--і все не мої!!!
* * *
Слово Лагідне—цінніш золота:
Без Любові світ—Злом розколото!
* * *
…Облущилась фальшива позолота:
Думав—Шляхетність, а воно—Підлота!
* * *
…Кохались під вербою Еролали:
На все село, мов різані, горлали!!!
* * *
Гаврилові—сперма вдарила у мізки:
Так телесив жінку---аж летіли бризки!
* * *
Вірші—то є витвір не Поета лише:
Вірші—Бог диктує, а Поет їх пише!
* * *
Що таке Прогрес?—Шлях Людства
Від Дикунства---до Дикунства!
* * *
Доля Людини—то не жарти:
У всіх свої Зоряні Карти…
* * *
…І так одвіку і довіку, і так—віки:
Ми всі живем чиїйсь Любові лиш завдяки!
* * *
Злети—і Падіння… Спалахи—й Згасання…
Вічні Умирання---й вічні Воскресання…
* * *
На словах—завжди масні починки…
Не слова оцінюйте, а вчинки!
* * *
Кати—і Жертви, Жертви—і Кати…
Зла Гра Життя!—А хто у Грі цій Ти?!
* * *
Ці натури—з тих натур,
Що жадають диктатур!
* * *
Де диктатури—
Там і тортури!
* * *
«Мерзотники»
…Вони вічно роблять із Білого—Чорне…
Ненавиджу серцем їх суття потворне!
* * *
«Єдності Прапор—візьмемо в руки!»--
Це гасло Лебедя, Рака і Щуки…
* * *
«За нас голосуйте—за щасливу Небідь!
Єдність—наша сила!» Щука, Рак і Лебідь.
* * *
Не дорікай Свині, що перли зжерла:
Свині не розуміються на перлах!
* * *
Не втрачайте Гумору! Хто втратив,--
Той життя своє у Злості стратив!
* * *
Я—від Дам! Що віддам?
Все, що мав,--їм віддав!
* * *
Війна з Хабарництвом—війна стара:
Не повоюєш без Хабара!
* * *
Я і Ти, Я і Ти—розмаїті світи,
А Любов—їх злиття,--шлях у Вічне Життя!
* * *
«Дилема життя»
Щось чинити,--
А чи нити?
* * *
«Рецензія Поету»
…Не Тарас, і не Гомер ти—
І по смерті мусиш вмерти!
* * *
--Дошкандибав до Парнасу запізно Я:
Дебютував—Лебединою піснею!
* * *
«Епітафія»
…Все б міг я мати, все було б,--
Якби не клята куля в лоб!
* * *
Де нема Любові—там немає Бога,
А де нема Бога—там нема нічого!
* * *
Дай божевільним Атомний Дубець—
І прощавай, Планета: Всім---Капець!!!
* * *
Якщо Доля підклада «свиню» за «свинею»,--
То є Божа благодать: дякуй же за неї!!!
* * *
Лихо було Предкам—і біда Синам,
Бо по справах наших воздається нам!
* * *
Не був святим і наш Тарас…
А що казати вже про нас?!
* * *
Хоч і дурні Вождя новації,--
Зате гучні Йому овації!!!
* * *
Нехай тямлять Вожді, що діють:
Свої б’ються—чужі радіють!
* * *
…І лукаві ваші Молитви,--
Бо за себе молитесь лиш ви!
* * *
О, Серце,--порадій:
Нарешті—пора Дій!
* * *
Які фінанси—такі й романси:
Не йдуть без їжі шедеври свіжі!
* * *
…Ще у Середу слів гнав череду…
А в Четвер—як Гомер,--помер!
* * *
«Думка Ювенала»
Злій людині—завше трясця:
Не буває в неї щастя!
* * *
Добре все, що лагідне та гречне,
Добре все, що вчасне та доречне…
* * *
--Я не Шекспір і не Гомер:
Сказав своє—та і помер!
* * *
…І мені та сама дур під небесами:
Зошити у сумці,--а дівки на думці!
* * *
Із ким поведешся—того й наберешся…
З псами я повівся—та й на пси ізвівся!
* * *
Все завінчає Красний Вінець:
Дав Бог Початок—дасть і Кінець!
* * *
Кожен з нас вірить охоче
Тим казкам, що чути хоче…
* * *
Доконав Ескулап хворобу:
Разом з хворим загнав до гробу!
* * *
Як до Щастя прокласти сліди,--
Коли суджений шлях—до Біди?!
* * *
Чимало профанів,
Що пишуть про Фанів…
* * *
«Розіпни Ісуса!»--натовп злий кричав,
Тільки Юда добрий шляхетно мовчав…
* * *
--Для мене зовсім це не вульгарно:
Цілую Вульву—і мені гарно!
* * *
«Чим більше щастя іншим роздаєш—
Тим щасливішим сам в житті стаєш!»
* * *
Усі люблять до себе подібних:
Золоті—золотих, срібні—срібних…
* * *
«Епітафія»
Помер я: справа давно відома…
Ви—ще в гостині, а я вже Вдома!
* * *
Істинна Любов—це теологія,
Ревнощі—це завше зоологія…
* * *
--Ти доконче хочеш знати—Хто ти?
--Ідеальне втілення Глупоти!
* * *
Усе взяли в дорогу, окрім Бога,--
І завела до Пекла нас дорога!
* * *
Завше буде вічним на землі Кохання—
І всі його чари, і розчарування…
* * *
Овеча Еліта—Барани:
Краса й гордість племені вони!
* * *
Всі раді: «О!
Є Радіо!»
* * *
Ці потвори—Зла слухняні зомбі:
Напхані лайном смердючим бомби!
* * *
Кому—порфіра, кому—офіра:
Всіх не потягне стара ця фіра!
* * *
Чи у сні це все—чи наяву?
Я страждаю—значить, я живу!
* * *
Я цілий день у ступі воду товк…
І хочу жерти: зголоднів, як вовк!
* * *
Життя—міраж: один лиш порух—
І все розсиплеться на порох…
* * *
Убили останніх динозаврів,--
А за те мисливцям—вінки з лаврів!
* * *
«Гра Слів»
--Абрам-сусіда теля вів…
А куди вів?—У Тель-Авів!
* * *
На далекі обрії, на далекі вигони
Тягне мене звабою,--як у мандри Цигана!
* * *
Забув, що лихо є,--
Та й щастям дихаю!
* * *
Головне в долях людських—Дорога…
А всі дороги ведуть до Бога…
* * *
Їхали запекло—заїхали в Пекло!
Поїхали далі: там дають медалі!
* * *
Всі ми—любі браття! Дай лишень
Навзаєм залізти до кишень!
* * *
Він зробив усе, що зміг:
Забруднив усе і всіх!
* * *
Зайшов Ум за Розум,--
А там сидить Безум!
* * *
Розпинайте! Але ж ви, Пілати,
Пам’ятайте про Закон Відплати!
* * *
…І одне лихо скрізь на позаздри твої:
В яку шкуру не влізь,--а все злуплять її!
* * *
З дурними жити—дурне і вити:
Бог радий дурнів благословити!
* * *
Вире Життя, лукава Гро,--
Ти—добре Зло, чи зле Добро?!
* * *
…І завжди стається воно так, як є:
Там, де двоє б’ється,--третій виграє!
* * *
Все біда та сама, як в часів’я Оне:
Лихо—як бракує вірних Легіонів!
* * *
Іди уперед!—Хай гримить і гуде:
Дорогу здолає—лиш той, хто іде!
* * *
Брешуть—Праві, брешуть—Ліві…
Брешуть всі у цьому Хліві!
* * *
Свині не винні, що вони—свині,
Не винні й лЮДИ, що є в них Юди!
* * *
«Епітафія Самогубця»
Світ Життя—це Божий Тир,
А я—з Тиру дезертир!
* * *
Ми від «Біблій» у чману—ну і ну!
Бо писали їх—майстри Туману!
* * *
Філіп шукає Ідеалу:
Він цілувати іде Аллу!
* * *
Девіз Естради: «Дивуй, шокуй,--
І з того дива—монети куй!»
* * *
Хто на волі—не цінує волі:
Ціну волі пізнають в неволі!
* * *
Нічого не знаю, не чую, не бачу,--
Бо здуру потрапив у зграю собачу!
* * *
Вовче милосердя: «Жаль оцю Козу!
Щоби не журилась—її загризу!»
* * *
…Бог послав Немилу—і зів’яли крила…
А жінки, що любі,--не зі мною в шлюбі!
* * *
Злі люди—злом свій вік вікують:
Не дружать любо,--а вовкують!
* * *
Лихії інтриги мені не до шмиги:
До шмиги мені—лише добрі інтриги!
* * *
В житті цікавий сам процес живий,
Бо результат є завше—Нульовий…
* * *
Усі хворі—і ніхто тут не має рації,
Бо свій звих у голові у кожної нації…
* * *
Хочеш вижити—пристосовуйся:
З барикад ослом не висовуйся!
* * *
Задля добра Будучини—
Добро чини!
* * *
Така вже ледача, бач, наша натура,
Що дисциплінує нас лиш диктатура…
* * *
Ти боїшся Сатани, Душе вбога?
Сатана—це секретар Пана Бога!
* * *
Бог витворив Мову, а Чорт—Алфавіт,--
Аби Слово Боже читати міг Світ!
* * *
Був Баран собі—та й зник:
Не зжер Вовк—то з’їв Різник!
* * *
Різникам—шашлик,
А баранам—гаплик!
* * *
Де не глянеш—повсюди вони,--
Бур’яни, бур’яни, бур’яни!
* * *
Як є фінанси—то є й романси,
Нема фінансів—нема й романсів!
* * *
Над усе люблять Особи ці
Вічні чвари-міжусобиці!
* * *
Має все на світі нищиво своє:
Що має згоріти—те не зогниє!
* * *
Ти вийшов з Небуття: куди не йди,--
А все одно повернешся Туди!
* * *
Не дошкуляй і не паскудь:
Розважним будь, помірним будь.
* * *
Харакірі: сам у Рай
Іде гордий Самурай!
* * *
Сокровенне кредо Сталінізму:
«Геноцид—апофеоза гуманізму!»
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному зуби вибило!
* * *
Зорі п’ятикутні, червоні побіди…
Тюрми незабутні, незабутні біди!
* * *
Базікає—язик, але—овва!—
З плечей злітає—уся голова!
* * *
«З гіркого досвіду Касандри»
…Застерігаєш Дурнів од біди?
Гай-гай! Собі біди від Дурнів жди!
* * *
Не заздри обранцям: обранці—
Це власного успіху бранці!
* * *
Над усім живим наруга—
Це Його натура друга…
* * *
Я Єволюб, але Адамофоб:
В мені—Антибрутальності мікроб!
* * *
Що подієш?—Голодні часи:
Їж без хліба кільце ковбаси!
* * *
Не чекай Любові—люби сам:
Лиш Кохання любе Небесам!
* * *
Люби в житті Життя,
А не речей сміття…
* * *
Вислід життя—
Купа сміття!
* * *
Смерть є смерть: чи то в дорозі,
Чи на рідному порозі…
* * *
Вір чи не вір у Віщі Сни,--
А все ж—збуваються вони!
* * *
У дурних Овець—
Все йде нанівець!
* * * *
Без сміття нема життя:
Де життя—там і сміття!
* * *
О, вірні Єви,
Чи в світі є ви?!
* * *
--Ви кажете, що ви—Свідки Єгови?
Цікаво: а де бачили Його ви?!
* * *
--А я—з крайньої хати:
На усе мені чхати!
* * *
--Чого пиячу?—Бо горе бачу!
Не власне горе—чужого море!
* * *
Душа—в Душу, тіло—в тіло…
Жить в Коханні—миле діло!
* * *
Лиш той має щиреє щастя на світі,
Хто радістю інших уміє радіти…
* * *
Людські надії—один лиш сміх:
Все є на світі—та не для всіх!
* * *
Люблю—Шостого…
Але що з того?
* * *
Прудко попер—і хутко зник:
Зашелестів у чагарник!
* * *
Хтось мені долю дивную виткав:
Ти—моя голка, я—твоя нитка…
* * *
Життя—ковтання гіркоти…
Я наковтався вже! А ти?
* * *
«Чиясь Думка»
Не сягнуть Всього одному Уму:
Один знає—«Як», а другий—«Чому»…
* * *
«Чиясь Думка»
Що є в чужосвіттях люди еміграції?
--Взяті на аналіз краплі крові Нації…
* * *
«Думка Тоні Берг»
Секс—як і гроші: їх мати—гарно,
А говорити про них—вульгарно.
* * *
Від ситої дрімоти
Не гинуть бегемоти!
* * *
Ще на дівчат я реагую,--
Та вже, на жаль, не Ерегую!
* * *
Розваги цього Парубійка—
Цигарка, чарка, Дівка й бійка!
* * *
Жити—«на Біс»?!
Хай йому Біс!!!
* * *
Пройняв гонор Гниду рижу:
На ній—лахи із Парижу!
* * *
«Думка Франкліна»
Якщо догоди хочеш—далебі:
Дбай сам про себе, слугуй сам собі!
* * *
«Думка Екзюпері»
Серце—бачить все і в пітьмі ночі:
Серце гострозоріше, ніж очі!
* * *
Життя—божественний «Сюрприз»:
Болото вічних Скрут і Криз!
* * *
«Чиясь Думка»
Довгий язик, що меле без пуття,
Базіці укорочує життя…
* * *
«Чиясь Думка»
Як мучить спрага, як мучить спека,--
Нема нам справи до форми Глека…
* * *
В житті кожен—Божий гість:
Боже п’є і Боже їсть!
* * *
Вельми зле Травою буть:
Всі Козли тебе скубуть!
* * *
І Піп, і Дяк—
Всі ждуть подяк!
* * *
Дилема Влади: чи усувати,--
А чи до себе пристосувати?!
* * *
Майстри кривавих справ
Жадають злих Розправ!
* * *
О, сни пророчі,--фантоми ночі!
Пливуть у Душу—що діять мушу?!
* * *
Світ щохвилинно пізнаю—
І всеодно не знаю!
* * *
Плаче в пастці Мишка слізно,--
Але пізно, пізно, пізно!
* * *
Хто літає круто—
Хутко в’язи скрутить.
* * *
Воду в ступі товчи—і мовчи!
Не товчеться вода---жде біда!
* * *
Змінюючи форми, настрої і стани,
Все триває вічно в плині ненастаннім…
* * *
Учися вік, світ осягай—
Не осягнеш повік, гай-гай!
* * *
Ніяк мій розум збагнуть не може:
Життя—це ласка, чи кара Божа?!
* * *
Усі їдять—аж гай гуде захмарно!
Бо що не з’їсться—пропаде намарно!
* * *
Люди—птахи парні, та буває,
Що і третій поміж них співає…
* * *
«Епітафія Тирану»
Убивав, ґвалтував, грабував…
Тішся, Світе: Він тут побував!!!
* * *
…Бавив дівку, як умів,--
А вмів так—аж гай шумів!
* * *
О, любий мед цяцянок-слів,--
Ти є бальзам для вух Ослів!
* * *
Копицю Знань я з’їв,--але
Ослом лишивсь, хоч як це зле!
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо може й на відстані вбити вона…
* * *
На Світ з’явився—звик…
І звідси зникнеш—звикнеш!
* * *
…Ще і досі чути оту злу ораву:
«Розіпни Ісуса!—Помилуй Вараву!»
* * *
Засміємося Там, а чи заплачемо,--
Як помремо—тоді усе й побачимо!
* * *
Хто сміється над собою—
Не боїться й градобою!
* * *
«Думка Ярослава Гашека»
…Давно зіщезли всі Динозаври,--
Зостались тільки Йолопозаври!
* * *
Ідуть на Бійню покірні Вівці…
І йти їм любо—як заміж дівці!
* * *
Тяжко вчора я робив:
Цілий день байдики бив!
* * *
Завжди дволиким будь, та й годі:
Кожне лице стане в пригоді!
* * *
Утворюють життєві повісті
Невипадкові випадковості…
* * *
Я виконую роль Васала:
Несу Панові лантух сала!
* * *
Небагато треба слів і літер
Щоб означить Все: Все—дим і вітер!
* * *
Ця Планета—тюрма Галактична, затям:
Відбуваємо ми покарання життям!
* * *
До душі собі знайшов щиру працю я:
Кинув оранку—пішов на орацію!
* * *
Пройдисвітова доля—як в перекотиполя:
Куди закотився—там і збагатився!
* * *
Не гордуй, що на коні:
Ще опинишся в багні!
* * *
І не з таких біди навала
Пиху та гордощі збивала!
* * *
Як прийдуть злидні—
То не на три дні!
* * *
Як шляхетна Душа—
Пан і без кунтуша!
* * *
Хоч тугий гаман,--
Та плюгавий пан!
* * *
Як зазнаєш лиха—
Пропаде і пиха!
* * *
Як лиху біду побачиш—
То й багно з’їси й заплачеш…
* * *
Ось навезли багна на плац:
Треба з багна зробить палац!
* * *
Тяжко-важко лихо побороть, гай-гай!
Краще йому вчасно ти запобігай!
* * *
Щоб не вмерти—треба жерти,
Та хоч як жереш—помреш!
* * *
«Не робити—можна жити,
А не жерти—можна вмерти!» (Народне)
* * *
Пожив, нажив букет хвороб,
Намордувався—та і в гроб!
* * *
«Епітафія Ерекції»
Був—козак-заверзак,
Став—як лах… О, Аллах!
* * *
Сиди собі тихо—
Менше буде лихо.
* * *
Не йди туди, де не кличуть,
Бо там дулю в пику тичуть!
* * *
Безнадійний Пияк:
Без горілки—ніяк!
* * *
Є люди-вулкани: живуть собі тихо,
А в Душах таять пломеніюче лихо…
* * *
В Юність не повернеш—
Хоч і гори звернеш!
* * *
Не мруть Якути від цикути,--
Від алкоголю мруть Якути!
* * *
Якби не судилось—не сталося би:
Життя б не було—не було б і журби!
* * *
Без балансу «Альтра» з «Его»--
Не було б у нас нічЕго!
* * *
Негайно дайте Оперу вати,--
Бо йому нічим оперувати!
* * *
Не любив Поль Гетті
На вухах спагетті!
* * *
І знову грядуть Герострати і Хами
З кривавими оргіями і жахами…
* * *
Тирани грають нами лукаво—
Ця гра кривава… А нам цікаво!
* * *
«Слугуй нам—і Бог тебе спасе!»--
Кажуть нам Ченці… Оце і все!
* * *
Там і прибутки, там і гаразди—
Де мудрі люди, де мудрі газди!
* * *
Всім наобрид Я… Але, пробі,--
Я ще бурчатиму і в гробі!!!
* * *
Коли я Обрій наздожену—
Всі Божі Тайни тоді збагну!
* * *
Руйнується хата, старіє і Мати…
Ох, молодість вічну нікому не мати!
* * *
Українець міряв силу з Самураєм:
З ніг його козацьким звалив «самограєм»!
* * *
Усі Вовки—добряки!
Але звідки ці кістки?!
* * *
Людину треба вивчити—
Щоб знати що їй зичити…
* * *
Кожен слухає, в кого вуха є,--
Та не кожен почуте чує…
* * *
Знесла колись Курка єдине яйце—
Та й досі по світі кокоче про це!
* * *
Лікарів цікавлять гроші в гаманці,
А не в нирках наших якісь камінці…
* * *
Сто гріхів, сто провин—
Порахунок один.
* * *
Хто ж те тямить,
Що життя—Мить?!
* * *
«Не жебрай! Щастя—не в грошах!»--
Сказав до Злидня Падишах.
* * *
…А хто темний—
Ах, тотемний!
* * *
Можна вибрать все в оцій Юдолі—
Окрім Неньки, Батьківщини й Долі…
* * *
…А куля—дзінь!—у серце…
Навіщо ж було все це?!
* * *
Складає крила хуга навісна…
Весна вже скоро, Друже мій, Весна!
* * *
Громадою живіть! Вона—титан:
Їй до снаги і труд, і грізний тан!
* * *
Життя—це політ
Шкереберть—у Смерть…
* * *
Цікаво: ми пливем крізь Час,
А чи струмує Час крізь нас?
* * *
Логіка Могола—і пряма, і гола,
І летить стрілою—злою чи незлою…
* * *
Не ворогуй—любов’ю інтригуй!
Не ідеалізуй—аналізуй!
* * *
Одну і ту ж їжу двічі не з’їси:
Що не день—то свіжу у Бога проси…
* * *
--А ми із фірми «Трощи-Ламай!»:
Ума не треба—лиш силу май!
* * *
Що у штанях маємо—
Оте і тримаємо!
* * *
Віджартувалося, відмолоділося…
Й куди пішло воно, куди поділося?!
* * *
Як родився—то затям: Час—несе…
І заплатиш ти життям за Усе…
* * *
О, Життя—жорстокі жорна:
Йде мука—од крові чорна!
* * *
Чия взяла—тому й хвала:
Прославлять мудрим—і Осла!
* * *
Припадають книжки порохнею:
Не римується Правда з Брехнею…
* * *
І брешуть «Праві», і брешуть «Ліві»:
Вони в одному зродились Хліві!
* * *
На що марнується все життя?—
На заробляння на прожиття!
* * *
Халепа відома: не всі в мене вдома!
І годі шукати, і годі згукати!
* * *
Всі фантазії можна здійснити…
Та чи варто кошмаром цим снити?!
* * *
Спробуй, Гуманісте, полюбити
Покидьків, що ладні тебе вбити!
* * *
Який Адам—
Така й мадам!
* * *
Совість—задрипана та драна,
В сльозах давно уже не прана…
* * *
Ми всі у Вічності в полоні:
І Тут, і Там—все в Її лоні…
* * *
Відлетіли лебеді—прилетіли ворони…
Розійшлися з Юністю ми у різні сторони…
* * *
Із ким поведешся—того й наберешся…
З псами я повівся—та на пси і звівся!
* * *
За місце в Пеклі—бої запеклі…
А я збираю дурних до Раю!
* * *
Життя—бридке: я глянув під вуалі…
У мріях жити краще, ніж в Реалі!
* * *
І в майстра Слів немає слів
Для агітації Ослів…
* * *
Щонайшвидше прогресу нації
Досягають у деградації…
* * *
Я збагнув, Юначе: все в цім світі—Наче…
А вітер повіє—і все геть розвіє!
* * *
Закон Єхидства: «А що,--Зась?!
Великий Облизень спіймавсь?!»
* * *
Що ж зостається від життя?—
Купи смердючого сміття…
* * *
Не такої співають, гай-гай,--
Як засвище по спинах нагай!
* * *
Під прапором борні за волю
Приходять у нову неволю…
* * *
Дивні люди, дивні речі:
Порожнеча—в порожнечі!
* * *
Бог велів думки ловить Поету:
Спробуй за хвоста вхопить комету!
* * *
«Напис на дверях»
«Хто йде з добром—заходь сюди,
А хто зі злом—той геть іди!»
* * *
Він боявся жити—і боявся вмерти…
Та не забарився Час його зіжерти…
* * *
--Я не Аферист—
Я—Афорист!
* * *
Не цікавлять Юність досвіди старечі,--
Ті, що Їй були би—ой, ще як до речі!
* * *
Смітник Словес я жваво рив—
І душі Читачам ярив!
* * *
Безмежна Розуму тюрма,
Бо меж в Безмежності нема…
* * *
Єдиний вихід із халеп життя—
Повернення назад—у Небуття…
* * *
Скінчилась Пісня: остання нота…
Життя минуло: яка марнота!
* * *
Іде мій Розум тоненьким лезом:
Праворуч—Безум, ліворуч—Безум!
* * *
Плаче гірко бідна сиротина:
Отака на світі цім гостина!
* * *
Це життя—гостина, жалями відома,
А хто в домовині—той нарешті вдома…
* * *
Одне прибуває—інше вибуває…
А життя, як море, хвилі коливає…
* * *
Час іде—і усе за собою несе,--
І спливає усе, і минається все…
* * *
Вільно кожному жадати—
Та не кожен буде мати.
* * *
Жадай хоч божевільно:
Жадати—усім вільно!
* * *
Вони бідні,--бо ледачі:
Діти ледарської вдачі!
* * *
Од праці на трибуни я тікаю,
А з них—усіх до праці закликаю!
* * *
Вина немає? Не біда:
Хмелить щасливих і вода!
* * *
Життя—мандрівка в Невідоме:
Тут—я в гостях, а Там—я вдома!
* * *
Хижий вишкір—ось їх вишкіл!
Це—по вірі люті звірі!
* * *
Їхня Віра—
Вишкір Звіра…
* * *
На плечах ношу макітру,
А в макітрі—повно вітру!
* * *
О, мене не можна не любити!
І всі мене люблять міцно… бити!
* * *
Життя—це вічний Інститут:
Дурні ми—там, дурні—і тут!
* * *
Вчора з’їдений шмат ковбаси
Вдруге нині уже не з’їси!
* * *
Життя—це вічна Ненасить,
Яку повік не загасить…
* * *
Чисті Ідеї не винні,
Що їх обгидили Свині!
* * *
Добре—не те, що добре починається,
А добре те, що добре і кінчається.
* * *
«Згоріла хата—гори й сарай!»
Життя загине—то підем в Рай!
* * *
Той, хто старший на рік,--
Старший майже на вік…
* * *
Чого-чого,--а сльози лити
Вже Сироту не треба вчити!
* * *
Все приходить звідкись—і кудись зникає…
…І чого Людина у світах шукає?!
* * *
У нас—мати Право має право кожен,--
Та його здійснити не кожен спроможен!
* * *
Споживацько-агресивні мотивації—
Ось двигун звироджування нації…
* * *
Така в нас вдача, такі ми люди:
Само-Ісуси і само-Юди!
* * *
Кума зиркає на кума:
Щось у кума—не та дума!
* * *
Все розлетиться, як на вітрі пір’я,--
Зостанеться лиш стежка в Межизір’я…
* * *
Дві Істоти в Одну сполучитись не можуть:
Лише кількість Істот можуть в світі примножить…
* * *
--Чого жінка біснувата?
Бо охляв мій біс—ну, вата!
* * *
Був кулацюра в гевала добрий…
І полетів я шукати обрій!
* * *
Як дістав синця на лоба—
Знай: це лицарська оздоба!
* * *
Отак собі і маюся:
За голий пуп тримаюся!
* * *
Не потрібні грати щоб когось карати,
Бо карає Фатум лютіше за Ката!
* * *
Поки живий—сиди та їж кутю:
Пісня життя—це реквієм життю!
* * *
Дурбай запекло ліз у пекло,
А як заліз—ой, запекло!!!
* * *
Все добре та прекрасне,
Що бажане та вчасне…
* * *
Де нема з Неба допомоги—
Немає там і перемоги…
* * *
Які посіяли тут гени—
Такі й зійшли аборигени…
* * *
Тих найгірше Бог карає,
В кого розум забирає…
* * *
Якби ж любитись, а не жлобитись,--
То не було би за що нам битись!
* * *
Любов—у цілунку, у лагіднім слові…
Тієї любові потрібно й ослові!
* * *
Бідуєм на землі… А з Неба—
Голос: «Так вам, дурним, і треба!»
* * *
Б’ються дві ватаги у кривавій каші…
Яка переможе—оті й будуть наші!
* * *
Покликання Ката—
За стратою страта…
* * *
Не надавай ваги речам:
Тут все—мана, міраж очам…
* * *
Що запало в Душу—
Те й любити мушу!
* * *
Потонув у меді Я…
Отака комедія!
* * *
Юний Зух не бив мух,
І не ловив гав: бавив юних Пав!
* * *
В жахи заперта Душа дрижить:
І страшно вмерти—і страшно жить!
* * *
Мисливець ніжним не буває:
У вбивці жалості немає…
* * *
Голодному не до краси:
Йому б шматочок ковбаси!
* * *
Жадіб’я—щонайгірша із хвороб,
Що Душу точить, наче грушу хроб…
* * *
Хтось розумом сяйнув у цьому слові:
«Шлюб—то є холодильник для Любові!»
* * *
…А потім життя покаже нам—
Хто зрадить,--хто буде зрадженим…
* * *
Життя мав—блиск і шик!
А вийшов з того—пшик!
* * *
Таке життя: у слові «Люди»
Завжди вчуваєш слово «Юди»…
* * *
Усіх слухай мовчки, кивай головою—
І не будеш битим, ще й сягнеш розвою!
* * *
У Лету нас несе—
Оце і все!
* * *
Щось у голову зайшло чи заїхало—
І жене Поет у світ віршо-віхолу!
* * *
Житейські новини—нові як завжди:
Повсюди—бенкети старої Біди!
* * *
Кинув Сьому—
Та й по всьому!
* * *
Іти на вістря грозам-загрозам—
Це героїзм! А, можливо,--нерозум…
* * *
Зробили купу гною з Трої:
Трощить-ламать вони герої!
* * *
Як щось руйнувать—вони геракли!
А як збудувать—снаги забракло!
* * *
Проливають кров бандити:
Вбивать легше, ніж родити!
* * *
Ми лукавить звикли—
І в цій звичці зникли…
* * *
Які голоси—такі й люди…
Солодким був голос у Юди!
* * *
Героїзм буває різним:
Героїзм—і бандитизм!
* * *
Ні штанів, ані жупана:
Пан—бандит, і ніж—у пана!
* * *
Іду купувати
Собі купу вати…
* * *
Люблять оці панни
Товсті марципани!
* * *
Вона повна фальшу,
Як та щука—фаршу.
* * *
Не хоче Цезар пить отрути…
Гостріть свої кинджали, Брути!
* * *
Різникам—шашлик,
А баранам—гаплик!
* * *
Земне життя наповнюй чином:
Ми лиш у Вічності спочинем!
* * *
Геєнна—щонайліпша гігієна:
Горить в ній нечисть,--виє, мов гієна!
* * *
Без Божої на те волі
Не впаде й листочок долі…
* * *
Видиш—бридиш, а не бачиш—
То за Нею гірко плачеш. (Правда)
* * *
Овва, Саво:
Вкрав кіт сало!
* * *
Скільки не зви золотом багно—
Золотом не зробиться воно!
* * *
Зовні—красень-козак,
А Душею—кізяк!
* * *
Що ми можемо—те й можемо:
Вічне Зло на світі множимо!
* * *
Ба, навіть зорі ковтає Лета:
Ковтне й Тирана, ковтне й Поета!
* * *
Не труди чола і Душі не рань:
Не ступити нам за найвищу грань!
* * *
Тайна Вічності—пітьма:
Не для нашого Ума!
* * *
Життя збіжить, зоставивши дві Дати…
А більше, більше нічого додати!
* * *
Що минуло, Гнате,--
Того не догнати!
* * *
Отакі закони, бачся:
Межи псами—особачся!
* * *
У житті, Юначе,
Завше є «Одначе»…
* * *
Час іде… З тії ходи
Доброго собі не жди!
* * *
Де Ідеологія—
Там і зоологія…
* * *
Всі, хто в путах Ідеології,--
Недалекі до зоології…
* * *
Сенс життя—шукання втілення свого:
Він—Її шукає, а Вона—Його…
* * *
Золотий Гіпопотам:
Пірнув тут,--а вирнув там!
* * *
Хоч яким будеш вірним собакою—
Всеодно будеш битий ломакою!
* * *
Чи є в Презерватива перспектива?—
Помийна яма—рай Презерватива!
* * *
Давно жадає цей Електорат
Кривавих оргій, божевільних страт…
* * *
В усьому ваду знайдеш неодмінно,--
Бо в кожному Плюсі присутній Мінус…
* * *
З Мінусом Мінус перехрестився—
І в результаті Плюс утворився…
* * *
Нівроку Пан упорався:
З’їв отакенне порося!
* * *
Навіть марне у Бога просить:
Невситима Життя ненасить!
* * *
Ох, життя—то хвороба,
Що триває до гроба!
* * *
Де ллється в чарку «Самограй»--
Там Пиякам і любий Рай!
* * *
Цей Тип руйнує Карфагени:
Такі бушують в ньому гени!
* * *
Сумного віку доживаю:
З нудьги—в печаль переливаю…
* * *
…Так я і в Армії стріляв:
У небо влучно поціляв!
* * *
Церковна Миш—голодна та убога,
Зате ж Вона—наближена до Бога!
* * *
Словес багато набалакав,
А добрих справ—як кіт наплакав!
* * *
Усі роботу собі шукають—
Де платять більше та менше лають…
* * *
Всі носять у собі свої скелети:
Ніхто з нас не уникне плину Лети…
* * *
Жив би Елем собі незле,
Якби не мовив Бог «Але»…
* * *
Смішна з вітрами битва—
Смішна і їх ловитва!
* * *
Брехня з Брехнею полюбилась,--
А Правда з Правдою побилась!
* * *
Світ великий, а люди різні:
Заспіваєш не з кожним пісні…
* * *
Брехня Брехні—правду креше,
Правда Правді—щиро бреше…
* * *
Жінкам несіть букети і вінки:
Найкращі наші лицарі—Жінки!
* * *
В чарівні далі іду я радо:
Мене послали на… Ельдорадо!!!
* * *
Жерцям потрібні жертви:
Жерці жадають жерти!
* * *
Закликає Пастир табуни Ослів
Слухати стовухо релігійних слів…
* * *
Обов’язки на світі бувають розмаїті:
Приємні, осоружні, службові і подружні!
* * *
Вічні Воли: Їм без ярма—
І щастя-радості нема!
* * *
Тепер настала Ера Водолія—
І свище Час, як шабля Гамалії…
* * *
Бог накоїв лиха так, що ну!
А скубуть, як завше,--Сатану!
* * *
Краще мати гонорар без гонору,
Аніж гонор—та без гонорару!
* * *
…І досі скачуть хижі Сельджуки
З кривавими мечами крізь Віки…
* * *
Лицарі Сокири і Меча,
Вірні заповітам Ілліча!
* * *
Осли любі Небесам:
На них Єзус їздив сам!
* * *
Ослів благословив з небес Аллах,--
Щоб в Рай Святі в’їздили на Ослах!
* * *
Усіх по черзі убивали—
І всі Вождю аплодували!!!
* * *
Інших б’ють,--а нам байдуже:
Чужий біль чіпа не дуже!
* * *
Життя—це джунглі злі, гай-гай!
Не вір, не бійся, не благай!
* * *
Не супермен, не секс-бугай,--
Звичайний дурень Я—гай-гай!
* * *
Гукнув Кралі Ахмед:
«Ти—солодка! Ах, мед!»
* * *
«Думка Лева Толстого»:
Той не одинокий, кого Лінь скосила:
У Нероби завше помічників—сила!
* * *
Хвала, як і Любов: приємна
Тоді, коли вона взаємна.
* * *
Війна—кривависько… І вічна туга:
І шкода ворога—і шкода друга!
* * *
Ультиматум—
І весь—матом!
* * *
Не будьмо самовпевнені,--
А будьмо Боговпевнені!
* * *
Щезають в засвітах Уми…
Куди усі—туди і ми!
* * *
…І думка у свідомості Глистів:
«Ми живемо—в найкращім зі Світів!»
* * *
Дурні Дурних дурниць учили—
Доки в могилах не спочили…
* * *
Смерть—лише Іспиту вінець:
Це лиш Початок—не Кінець!
* * *
Хто не працює—той жиє:
Вмирає той, хто не жує!
* * *
У Раю заснув я, а прокинувсь—в Пеклі…
І чого ви, Люди, такі злі-запеклі?!
* * *
Важлива в людях політичність,
А не етнічність…
* * *
Все—парадоксальне… Затямив Елем:
Чим більше комфорту—тим більше проблем!
* * *
Кому—любаси, кому—ковбаси,
А кому—чарка та тулумбаси!
* * *
Посіяв Кров---Біду пожав…
Така і доля всіх держав!
* * *
Війни забаглося Панам,--
А помирати треба—нам!
* * *
В лютій Війні, в кривавій каші—
Убивці Всі: й чужі, і наші!
* * *
Воєн гуманних не буває:
Там кожен—ріже і вбиває!
* * *
Нема кому в полі працювати вранці:
Усі мітингують, кличучи до Праці!
* * *
Шукав я суті—маю суть:
Повсюди Злидні лапи ссуть!
* * *
Бездіяльність—злочинна, а чин,
Кожний чин—як не кривда, то злочин…
* * *
Всім не догодиш, далебі:
Годи собі!
* * *
Ми блукаєм пекло-раєм—
У торби печаль збираєм….
* * *
…І в усі часи, в усі епохи
У Собак є спільний ворог—Блохи!
* * *
…Отак вони в шлюбі любенько й жили:
І нарізно спали—і діти були!
* * *
Хто хворий—не боїться вже заражень,
І все віддасть за диво нових вражень…
* * *
Без роботи творчої всі ми не бідуємо:
Вічно щось руйнуємо, вічно щось будуємо!
* * *
Повік без роботи люди не бідують:
Вічно щось руйнують, вічно щось будують!
* * *
Пишання—то його духовний хліб:
Без хвастощів—з нудьги він ляже в гріб!
* * *
Поміж «Хочу» й «Можу»--прірва завше:
В ній і проминає життя наше…
* * *
Віз Історії скрипить у Віках:
Все по наших торохтить кістяках!
* * *
У Історії завжди ми заручні…
Вона вчить нас, але ми кепські учні!
* * *
Учив Мудрий Дурня—диво Небесам:
Зробився Учитель Йолопом і сам!
* * *
Душі потрібна воля—і в тому правда є,
Що Янгол у неволі—Дияволом стає!
* * *
Людським забамбасам немає числа,
Бо своя поклажа в кожного осла…
* * *
Як звіялись Великі в Емпіреї—
Великими здаються і Пігмеї!
* * *
Я—нестандартний витвір Мамки—
І не втискаюсь в жодні рамки!
* * *
Дякую вам пісно,--бо дали запізно,
Дякував би красно,--якби дали вчасно!
* * *
«Думка Леббока»
Життя пригощає нас і медом, і перцем…
Май холодну голову—і гаряче серце!
* * *
Натура в мене—майже свійська:
Я—Чінгізхан, але без війська!
* * *
Цій людині розуму бракує:
Вона всіх на Злобу провокує!
* * *
Чарка долі випилась—люстро розкололось…
Не моє засипалось—та моє змололось!
* * *
…А Страх у Душу змією в’ється:
Чого боїшся—те і стається!
* * *
У кожної Верстви свої Ікони,
Свої звичаї і свої закони…
* * *
Кожен Диктатор має Свободу на умі:
Він завше за Свободу—ув’язнену в тюрмі!
* * *
Хоч ти їх бий, хоч ти їх ріж,--
А Барани все пруть під Ніж!
* * *
Життя—це клуб рахуб,
А смерть—це склеп халеп…
* * *
Де межують Ява й Неява
Жоден мудрий не знає—Овва!
* * *
Чи є десь межі у Яви—
Ні я не відаю, ні ви!
* * *
Безліч Світів є у Яви—
Та спробуй-но те уяви!
* * *
Порожня міднолоба голова:
Яка у ній акустика чудова!
* * *
Що для Хижака є Травоїд?—
Всього лиш сніданок чи обід!
* * *
Масні та хтиві, мов коти,
А за покликанням—Кати!
* * *
Людина—звір, людина—твар,
Лиш тільки має свій Буквар!
* * *
--А Завтра може й зовсім не настати:
Паліть усе сьогодні, Герострати!!!
* * *
Дістав я од Небес Благую Вість,--
Що все на світі йде Коту під хвіст!!!
* * *
Лежать мечі в музеях,--та в мечах
Пожад Убивства злого не зачах!
* * *
Не додають нам розуму книжки:
Нас учать лише Долі тумаки!!!
* * *
Життя моє—до смерті поспішає…
І думка ця завжди мене втішає.
* * *
--Цілувать Тебе ще?!
О, солодка беще!!!
* * *
Дівчина, що вміє смачно готувати,
Може знайти мужа з вмінням споживати!
* * *
Овва, мій Братіку, овва:
Війни без збитку—не бува!
* * *
--Уздрів я в дзеркалі старе Мавписько:
Хоч плюнь межи очі—хоч вріж по писку!
* * *
Понадійсь на Божий Рай—
А потрапиш у сарай!
* * *
Цьому Нерону бракує Трону…
Хутчій на нього вдягніть Корону!
* * *
Гроші, золото, слава—це усе промине…
Вічним дивом Любові подивуйте мене!
* * *
Я хворію цим життям—і живу в провині…
Та одужаю—коли буду в домовині!
* * *
Отакі гостини в Долі-вередулі:
Кому—булки з медом, а кому—лиш дулі!
* * *
Пригощає щедро Доля-вередуля:
Цьому—з медом булка, тому—з маком дуля!
* * *
Кожному є простір, кожному є воля—
В межах тої клітки, яка зветься «Доля»…
* * *
Як щастить—не йдуть рідненькі,
А як лихо—то й до Неньки!
* * *
Гукнув Поет: «О, люба Весно!»
…І понесло його словесно!!!
* * *
--Знов маю прочуханку:
Не вдовільнив Коханку!
* * *
Біда Біду тягне та ще й біденят…
Та й скубуть з нас пір’я, як із каченят!!!
* * *
Ісуса не минула гірка Чаша…
І нас не оминає Чаша наша!
* * *
Збили з пантелику—та й товкли по Лику:
Трапив же я здуру в халепу велику!!!
* * *
Дістаються Воликам задарма
Лиш на шию хомути та ярма!
* * *
Видно Істину лиш на відстані,
А зблизька мужі—всі у чарах Лжі…
* * *
До Зірок—з болота Розум поривається…
Це зусилля марне—Життям називається!
* * *
Слово—це щонайгостріший ніж:
Зопалу по Душах ним не ріж!
* * *
Життя—це Божий дар, життя—це Божа дань,
Це Чаша Насолод, наповнена Страждань…
* * *
Чого на світі лиш не буває!
Бува, що й п’яний пісень співає!
* * *
О, Розчарування—надгробок Ілюзій!
Стою на могилі—і сльозами ллюся…
* * *
«Нісенітниця»
--Цікаві на Душі бувають часом стани:
Близькі до ковбаси—далекі від сметани!
* * *
Для когось—це Догми,
А для когось—Хохми!
* * *
Бідо моя, Бідо, де ж тебе дівати?!—
Отак вік з тобою й мушу бідувати!
* * *
Дике життя трущоб:
Бодай його та щоб…!!!
* * *
Синя шкіра в Татя аж:
Скрізь на ньому—татуаж!
* * *
Поки живу на світі—нічим Душі не згою:
За все треба платити ціною дорогою…
* * *
Попадали таланти—Геракли і Атланти:
Не ураган шалений—звалив їх Змій Зелений!
* * *
Життя все місить своє тісто…
Радіє Смерть—бо є що їсти!
* * *
…І як завжди—з найкращих поривань
Залізли знову ми в смердючу твань!
* * *
З усього вийдуть мистецькі штуки,--
Якщо потрапить до Майстра в руки!
* * *
Скажи правду у вічі—
І одержиш межи очі!
* * *
Підвладна Доля Небесам…
Одначе борсайся і сам!
* * *
Нехай Душа часу не гає:
Ледачим Бог не помагає!
* * *
Я Душею—Космополіт:
Батьківщина моя—Велесвіт!
* * *
Кохання щире—зерно золоте:
В сухих, пустельних Душах не росте!
* * *
Я всі можливі перейшов світи…
А далі—що? А далі, Боже,--Ти!
* * *
Недовго щебечуть всім нам солов’ї…
Тож будьте люб’язними, любі мої!
* * *
Вибирай—не вибирай:
Що б не вибрав—все не Рай!
* * *
Що є Пішаки для Королів?!
Їх ніхто й ніколи не жалів!
* * *
Він щедрим був Начальником: сам крав—
Та й інших за крадіжки не карав!
* * *
Той, в кім Любов не золотіє,--
Той не живе, а животіє!
* * *
--Читайте свіжі вісті:
Уже їм літ зо двісті!
* * *
Здалеку—такий чудовий гай!
А зблизька—загиджений, гай-гай!
* * *
Коли вибухне гнів Богів—
Буде нам не до пирогів!
* * *
Як Улесників-Лакиз поблизу немає—
Кожен гузно собі сам вилизувать має!
* * *
--Гей, винищувачі їжі,--ось вареники вам свіжі:
Налітай—та уплітай!
* * *
Зникло моє щастя ген за далиною…
Нуджу білим світом,--а світ нудить мною!
* * *
Ковтнеш цього життя гіркі пілюлі—
Та й спать в Колиску Вічну: «Люлі-Люлі!»
* * *
То завше так: надбаємо самі собі біди,--
А потім і не знаємо подіть її куди!
* * *
Не хоче сталь Злодій кувати—
Ось і живе злодійкувато!
* * *
--Я не гуманіст—Гуманоїд:
Хто наступний в мене на обід?!
* * *
У невдах—зриває дах,
А везучі—діти сучі!
* * *
--Не з’єднати нам повік доль, Красуне:
Кожен поїзд по своїх рейках суне!
* * *
--Чим тебе, Ісусе, я порадую?
--Хіба нічим, Юдо?—Радуй Зрадою!
* * *
Хтось—втрачає, хтось—хапає…
Отже, Світ щось таки-має!
* * *
І мрії золотії, і щирий поцілунок—
Усе йде на офіру Божку, що зветься «Шлунок»!
* * *
Він—майстер-Кат, король Сокир,--
І мізки в нього набакир!
* * *
Пожади наші давно не свіжі:
«Тепла та ласки, розваг та їжі!»
* * *
Вір у Майбуття—воно гряде:
Не одну «свиню» ще підкладе!
* * *
Хоч ти яке «Цабе»--надміру не хвались:
Здолає і тебе всевладний Час колись!
* * *
Божі Світи не мають меж:
До всього руки не діймеш!
* * *
Життя складається з Хвилин…
О, вічний плин Хвилин! О, плин!!!
* * *
--О, дороги,--куди ваш біг?
--До закінчення всіх доріг…
* * *
Зазирнув за Буття,
А там—сон Забуття…
* * *
«З Екзюпері»
Треба люблячи жить—Бог Любові учив…
Пам’ятай же про тих, кого ти приручив!
* * *
Вселюдської Згоди знайти в світі годі,
А кривди й сваволі—повсюдно доволі!
* * *
Борони, Боже, нас від лих,
А головне—від нас самих!
* * *
Загризає Вовк Вовка:
Вовча дружба отака!
* * *
Що то за яса?---Пес кусає Пса:
Посварила Псів гнила ковбаса!
* * *
Любов братерська—Божий Еліксир…
Та для чужинців ми—лише Ясир!
* * *
Розбилась Іллюзія—і сльозами ллюся Я:
Нема Раю Божого—де не подивлюся Я!
* * *
Не винен Він,--бо з генів Герострат:
Він—демон руйнувань, Він—демон страт!
* * *
І там—зрада, і тут—зрада…
Тільки Смерть—Душі розрада!
* * *
Кожному—своє: Народ—бідує,
А Еліта—палаци будує!
* * *
Влада—ласо жує,
А Народ—ледь жиє!
* * *
Без тернів та офір—
Не сягнути до Зір!
* * *
Де свинопаси—Газди Влади,--
Бідує Нарід без розради!
* * *
Чи хто жде, а чи не жде,--
А Біда незвана йде!
* * *
Недоуми при владі—
Держава в безпорадді!
* * *
Нова Еліта—нова і слава,
Нова потуга, нова держава!
* * *
Дарма на сусідів гірко нарікати:
Корінь зла потрібно у собі шукати!
* * *
Кого ж народила Імперія-мама?
--Імперського Хама!
* * *
В тім, що хами—то є хами
Винні татусі та мами…
* * *
Взялись гуртом та азартово—
І діло вмить уже готово!
* * *
Філософія Вола завше добра, а не зла,
Але зовсім не така філософія Вовка!
* * *
В Душі неси Бога—Людиною будь:
У Вічність дорога—іди й не паскудь!
* * *
Усе минає… І це—мине…
Та хоч хвилинку—люби Мене!
* * *
В Кохання завше одна мета:
Втопити ніжно уста в уста…
* * *
Не збагнути нам, люди добрії,
Де кінчаються Божі Обрії!
* * *
Не вийдуть з Левів Віслюки—
І навпаки!
* * *
Байдужа Вічність до Царів і лаврів:
Усіх чекає доля Динозаврів!
* * *
Ти в світі—Атом,
І шлях твій—Фатум…
* * *
Не грай героя!
…Ну, де та Троя?!
* * *
Зло—лісоруб, а Добро—садівник:
Вічно живуть вони—жоден не зник!
* * *
Всіх Смерть чатує, мов та Рись:
Пий мить щасливу, не барись!
* * *
Вони у Всесвіті німі:
Їм тільки чарка на умі! (Пияки)
* * *
…А пошанівок кінцевий—
Орден у груди свинцевий!
* * *
Дурень хоч сивішає—та не розумнішає…
Отакий-то я, Доленько моя!
* * *
Запалимо вогонь весільних свіч,--
У Вічності зустрівшись віч-на-віч…
* * *
З дурних амбіцій, з дурного дива—
Уся Історія юродива…
* * *
Видули по кварті—і чого ми варті?
П’яні гультяї!
* * *
У Божої Тайни—ні краю, ні дна:
Теорій—багато, а Дійсність—одна!
* * *
Всі однаково бачать,--
Але різно тлумачать…
* * *
--Е, ні: то, браття, не дурне,--
Якщо розумним зве мене!
* * *
Життя—це шлях з пітьми в пітьму:
Прийшло—пішло… Та й цур йому!
* * *
Щаслива Амеба:
Не треба їй Неба!
* * *
Хоч круть, хоч верть—все йде на дерть!
Все шкереберть—у прірву-смерть!
* * *
Слава хоробрим!—В могилі гниють…
А боягузи—й досі жиють!
* * *
На усе є Долі фатум—
Чи творить, чи бути катом…
* * *
--І навіщо горівка—
Якщо є файна Дівка?!
* * *
Чого ти ремствуєш, голото?
Куди не підеш—скрізь болото!
* * *
Потрібно любити, потрібно кохати—
Аж поки не підеш до Вічної Хати…
* * *
Серце тужить, серце ниє:
Без Кохання, без Весни Я…
* * *
Кому—щастя,
А кому—трясця!
* * *
Прости мені, хоч не моя вина
В тім, що гірка життєва явина…
* * *
Я не просто собі п’ю—а сльозами ллюсь:
За усіх, кого люблю, Богові молюсь…
* * *
Не знають втоми—
Лише фантоми…
* * *
У вовчій зграї—вовча суть:
Хто упаде—того згризуть!
* * *
Казки про Добро-Бога—наївне глуп’яття:
Взаємопожирання—Закон цього Буття!
* * *
Любов—це спрага Щастя дарувати,
Голубити, втішать і рятувати…
* * *
Ясна річ, що темна ніч—
Задуми чужії!
* * *
Не розлучайтеся з мечем,
Бо лихо—завше за плечем!
* * *
Щоб щось було на таці—
Докласти треба праці!
* * *
Нема ні Бога, ні Сатани,--
Є лиш Людина, а в ній—Вони!
* * *
Кому—свіжина,
А хрякові—хана!
* * *
Ой, підлотному роду—все нема переводу!
Та нема переводу—і шляхетному роду!
* * *
Його кредо: «Загрібай—
І в Америку! Гуд бай!»
* * *
За одну Порфіру—
Тисячі в офіру!
* * *
За Корону та за Славу—
Не одну поклали лаву…
* * *
Вождю—порфіру,
А ми—в офіру!
* * *
…А війна лютує, а війна гуде:
Одного врятують—сотня упаде…
* * *
Безумцям сліпить очі державна булава:
Не одному за неї злетіла голова!
* * *
Життя—як виплеск рибин з води:
Усі ми—Звідти, і знов—Туди!
* * *
У пащу Вічної пітьми пливуть роки—
І перетворюємось ми на кістяки…
* * *
На війні—своє «Жаліть-любити»:
Безнадійно ранених—добити…
* * *
І королі, і блазні—
Всі голопузі в лазні!
* * *
Сенс життя—в оновленні, а нащо воно—
Нам того довіку знати не дано!
* * *
І минуле—без нас, і майбутнє—без нас…
Тільки мить нам і є золоте житіє!
* * *
Рабам—праця титанічна,
А тиранам—тиранічна!
* * *
…Набив пику падлюці я—
Отака революція!
* * *
…А фантом’я руїни—вже зриме…
Вітай орди Аларіха, Риме!
* * *
…Од цигарки снується димок,--
Мов химерний струмок думок…
* * *
Ці бунтарі—з отих натур,--
Творців кривавих диктатур…
* * *
До дрантя Ленінських ідей
Охочих мало вже людей…
* * *
…Краще потрапити в Гестапо,--
Аніж Катам рідненьким в лапи!
* * *
Я не знайшов на цій дорозі Раю—
Тепер шукаю цій дорозі краю!
* * *
Жорстоко Бог того карає,
Хто з кістяків свій Рай збирає…
* * *
…А живемо сьогодні ми всі Вчорашнім днем:
Що сіяли Учора—оте сьогодні й жнем!
* * *
Сіяв я Добро і Зло—
Все сторицею зійшло!
* * *
Місіонери—ловці Душ:
Тікай, Душе, від них чимдуж!
* * *
Доля—жорна: тільки порух—
І лишивсь від тебе порох…
* * *
Настав Час Втрат—і що робити мушу?
Втрачаю все—вже скоро втрачу й Душу…
* * *
Я—нещадний тиран, я—упертий баран:
Стережися мене—як іду на таран!!!
* * *
І в часи розщепленого Атома
Криють нас печерними ще матами!
* * *
Знання завжди обмежені,
А Незнання—безмежне…
* * *
…І не карався Світ у Злі б,--
Якби всі їли чесний хліб…
* * *
Де ж мені великих узяти думок,--
Як маю не Розум, а лиш Розумок?!
* * *
Непомітно, тихо-тихо
В Світ приходить чорне Лихо…
* * *
Якщо не дурбай—то про себе дбай!
А якщо тюхтій—тим і збагатій!
* * *
Покарали Щуку: вкинули ту Злюку
У ядучу воду біля Хімзаводу!
* * *
Життя одвік—війна біля корит:
Такий кривавий в нього колорит!
* * *
У світі брехні і бузувірства
Йдуть звірячі війни проти Звірства!
* * *
О, Життя,--кривава прірва Зла ти:
Зло тут Злом Зло хоче подолати!
* * *
Ми всі колись помрем—і таким чином
Від лих життя нарешті відпочинем!
* * *
Мені халепну Долю вкарбовано на лобі:
І де узяти кращу—при отакій оздобі?!
* * *
Дах сповзає тихо… І живу не красно…
Це велике лихо—не померти вчасно!
* * *
Ти лютуєш?—Не лютуй:
Хто лютує—не квітує!
* * *
Ти все лютуєш? Не лютуй:
Коли лютуєш—не квітуєш!
* * *
Стрів на ганочку я циганочку,
А дівчатко те—диво золоте!
* * *
Безлюб’я—мати всіх хвороб:
Вбиває Світ цей злий мікроб!
* * *
Навіщо потрібні корови недійні?
Навіщо і друзі здались ненадійні?!
* * *
--Ви звідки всі?
--З неволі, сер:
З концтабору СРСР!
* * *
--А я—Майстер: файно вмію
Завертіти веремію!
* * *
Битися не вмію, а вбивать—не хочу…
Тому й обминаю різну поторочу!
* * *
Зачаївся я у власній шкірі—
Та й тремчу: навколо—людозвірі!
* * *
Маленький штрих—та з мене годі:
Всі вони крадуть при нагоді!
* * *
…І Любов розтопить ворожнечі кригу,--
Як Людей запишуть у «Червону Книгу»!
* * *
«Рядки про РУН-віру»
* Де ласка Дажбожа—
Там доля погожа.
* * *
Ладо з Ладою—
Серце з радістю.
* * *
Тато, Мама і Дитя—
Трійці Божої свяття.
* * *
Рідна Віра—правда щира,
А чужа—лукава лжа.
* * *
Рідна Віра дух снажить,
А чужа—не дасть нам жить.
* * *
Обіцяв Ісус нам Рай—
Як змордуємося вкрай!
* * *
Рідний Бог—огонь життя,
А чужий—живе гниття.
* * *
Лиш той рабом не є,
Хто має все своє.
* * *
Хто уярмив нам Душу—
Той уярмить і тіло.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Дурникуваті Віршики»
* * *
Хтось—на Тронах у Коронах—
Тузами з пузами…
…А Грицько—сидить в журбі
Поза гарбузами!
Хтось—махає Булавою
Та Кров людську точить…
…А Грицько—у віршах Всім
Про Любов торочить!
А Грицько—мріє про Світ
Згоди та Братерства,--
Бо не любить лютих Чвар
Й злого Шкуродерства!!!
* * *
«Ода Лисині»:
…В Сократа лисина була,
У Леніна й Тараса…
Шаную Лисину: вона
Всіх Видатних окраса!
Навіть Хрущов нам улещав,--
Згадайте, любі Друзі,--
Як лисиною Він блищав
У милій кукурудзі!
Хто має лисину—мов дзвін,
Всіх вабить Естетично:
Схожий на пружний Фалос він—
Жінкам—це Еротично!
Сонце на лисинах завжди
Сяє—і Радість сіє…
І Світ—Ясний! …А той Дурний,
Хто зовсім не лисіє!!!
* * *
Був я хлопцем кучерявим,--
А став—дідом лисим…
Колись—Янголом дивився,
Тепер—зирю Бісом!
* * *
Лисиною сяять
Дурню довелося:
Покидає Дурня
Розумне волосся!
Мудрий же—лисіти
Зовсім не стидає:
То дурне волосся
Його покидає!
* * *
Комуністам—байдуже,
Що Сонце згасає:
Ленінова Лисина
Їм, як Сонце, сяє!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793928
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2018
Гриціан Загарбузянський:
(Нотатки Хуторянського Філософа)
«Відлуння Вічності»
Частина І:
* * *
Отче наш, Дажбоже,
Що на Небі є,--
Славиться вовіки
Хай Ім’я Твоє!
Хай Твої Щедроти,
Ласка Золота
Будуть з нашим Родом
Вічнії Літа!
Хай з Небес високих
Вічно нам Сія
Світла Твоя Мудрість
І Любов Твоя!!!
* * *
Зішли нам, Дажбоже,
Щодення погоже,
Здоров’я і сили,
І втіхи на ложе,--
І щедрого Хліба
До нашого столу,--
І нашому Роду—
Щасливую Долю!!!
* * *
Бог—це Любов,
А Любов—це Життя,
А Життя—це Дорога
До Бога!
* * *
Казочок про Бога—безліч,
Та не певна жодна…
Неуявне уявляти
Можна як завгодно!
* * *
Створив нас—Бог-Творець…
А хто—Творця?
Хто був Йому за Матір чи Отця?
І хто створив того Отця чи Матір?
…Немає Таємницям цим кінця!!!
* * *
Річ у речі, тайна в тайні—
І отак росте в Безмеж:
Осягай Її хоч Вічність---
Всеодно не осягнеш!
* * *
Пишний Зоряний Огром—
Золотий Творця Хором…
Та нікому не відомо—
Де краї цього Хорома?
* * *
Де одне щось кінчається—
Інше щось починається…
Скажи, Генію Вченості,--
Де кінець Нескінченності?!
* * *
Ніхто не знає меж Буття,
Де сяє Боже Сяяття…
А все, що досі ми пізнали,--
Є лиш дитяче лепеття!
* * *
Дажбог чи Єгова,
Крішна чи Аллах,--
Хто б не був той Первень,
Що в усіх тілах,--
Всеодно про Нього
Ми ні-ніц не знаєм,
І не маєм тями
У Його ділах!!!
* * *
Таємниця Космосу—
Мов грайса любна:
Тайна в Тайну входить—
Тайну зачина…
* * *
Менша Таємниця—в більшій Таємниці…
Не сягнуть нам, Браття, дна у цій Криниці!!!
* * *
Як в золотому лоні Неньки
Не бачить Матері Дитя,--
Отак і нам невидні збоку
Величні обриси Буття…
* * *
Що зором збоку є осяжне—
Те й осягли людські Уми,
А Вічність—ні, бо вийти з Неї
Не в змозі ми, не в змозі ми!
* * *
В неосяжну даль Часу й Простору,
Де ми є лиш пил Макрокосмосу,
В Таємницю їх Яснозірую—
Вірую!
В незбагненну суть Нескінченності,
В сліпоту всіх Знань та Ученості,
І зусиль усіх марність щирую—
Вірую!
І в Твоє добро, Боже Праведний,
Що Один Душі є Розрадою,
Де своєю всяк міря мірою,--
Вірую!!!
* * *
У Космічній круговерті,
Де панує вічний Час,
Наші зродини і смерті—
Все залежить не від нас:
Наші радощі і біди,
Нашу святість і гріхи,
Всі спонуки—все нам Звідти
Начакловують Зірки…
І намарні всі надії
Нашим Розумом спізнать—
Ким задумано цю Дію
І допоки Їй тривать…
* * *
На Сузір’я дивимось бентежно
У жаді Пізнання повсякчас:
Бачимо—межне, але Безмежне—
Браму цю зачинено для нас!!!
* * *
Тицяємось в Зоряне Безмежжя,
Мовби кошенята ті сліпі,--
І, неначе Маминого перса,
Істини шукаємо собі…
Між Добра і Зла, між Дня і Ночі,--
Прагнем відмести все Темне й Зле,--
Бо ж не зрять полудні наші очі,
Що Усе це—є Одне Ціле!!!
* * *
Що ми, Браття, можем знати
Про Космічну Неосяж,--
Коли й глиб Душі своєї
Не осягне Розум наш?
Не сягнуть нам дна Безодні,
Не збагнути Тайн Світів:
Ми й цю Мить пізнать не годні,
А вже Вічність—поготів!!!
* * *
Мале—у більшому, а більше,
Відтак—в ще більшому, а те—
Так само далі—в Нескінченність,
У Неосяжжя Золоте…
І це і є та Вічна Тайна,
Отой Божественний Секрет,
Що марно прагнем розгадати—
З Непізнаванним Тет-а-Тет…
* * *
Незупинне—не зупиниш,
Неминуче---не минеш,
І ніколи не осягнеш
Те, чому немає меж…
* * *
Живі учасники і свідки
Земного щастя і біди,--
Ми вийшли з краю Хтозназвідки—
Й мандруєм в край Хтознакуди…
* * *
До Обрію! До Обрію!
Усі розради—Там!
Одвіт на всі питання,
Поставлені Життям,
Усі Там гойні ліки
Й рятунок од Біди…
До Обрію, до Обрію,--
Поки живий—іди!!!
* * *
Золоті фантоми Ірреалу,
Мрій-фантазій візери сяйні…
Сто світів, невидимих Загалу,
Виграють щомиті у мені!
Тіло—на землі, немов у кліті,
А Душа—у синяві пірна…
Що ж бо є реальніше в цім Світі:
Фізис—чи Ідея просяжна?!
* * *
Бог—то Фізис, чи Ідея?—
Не осягне мисль моя…
Я не знаю, Друже, де я,--
Й де той Світ, в якому я?
Де Душі шукати Раю,
Перед чим клонитись ниць?
Я неначе щось і знаю—
І не знаю ані-ніц…
Десь я в чомусь на початку,
Чи на самому краю,--
Заповитий в безіменну
Мікроатомність свою?
Я кудись від себе лину—
Чи до себе відстань тну,--
Я народжуюсь чи гину
Цеї миті?—Не збагну…
В нескінченному потоці
Умирань і Воскресань—
Це симфонія Загину—
Чи Життя бучна Ясань?!
* * *
Якщо в Безмежжя межі є,--
Який за ними Світ жиє?
А, як нема тих меж,--то де ж
Перебуває ця Безмеж?!
* * *
Я дивлюсь в небесну
Неосяж велику:
Там Світів без краю
І Зірок без ліку,
Там—у Тайні Тайна,
Позасвіть глибока…
Зазирнуть би в Неї
Хоч краєчком ока!
* * *
Золота Нірвана—
Глиб непізнаванна,
І фантасма Раю—
Таїна без краю…
Бог—це надуявна
Вічна Неосяж,
Що пізнать не годен
Вбогий Розум наш!
* * *
Мерехтять Зірки в пітьмі Космічній
І Сонця киплять, як жовта мідь…
Намалюйте, Браття, мені Вічність:
Хочу я Безмежне зрозуміть!
* * *
Намалюй мені Вічність
І Безмежність безкраю,
Намалюй Нескінченність
Позазірних Світів,--
Намалюй мені, прошу,
Вічну Тайну Дажбожу,--
Все, що знать я не можу,--
Але знати б хотів!
* * *
Блискоче Зірками
Безодня німа:
В її Неосяжжі
Нас майже нема…
Ми—порох мікронний,
І майже не чуть—
Як Вічності струми
Нам в жилах течуть…
* * *
Дивимось на Зорі—
І не знаєм: де ми?
Може там, в Зазір’ї—
Золоті Едеми?
Якщо є Безмежжю
Десь кінці-краї,--
Чень, Світів ще більших
Там цвітуть рої?!
* * *
Зорі—дивляться на нас,
Ми—на Зорі:
Не збагнуть нам їх Світи
Неозорі!!!
* * *
Де Останні Кордони—
Ми не маєм Знаття:
Лоно Смерті бездонне,--
Як і лоно Життя!
* * *
Всі таємниці Вічності
Ми, браття, зрозуміємо,--
Як золотого Обрію
Дістатися зуміємо!
* * *
Якби схопити Обрій
За золоте крило,--
Усе би зрозумілим
Для нас тоді було!
* * *
Прагнем Космос осягнуть,
Повні палу марного,--
Хоч не в змозі ми збагнуть
І Елементарного!
* * *
Якби ж збагнути Незбагненне,
У Непроникне зазирнуть,
Порахувати Незліченне
І Неосяжне осягнуть!!!
* * *
Глянеш в Зоряні Висоти—
І Душа тобі щемить:
Це для нас минає Вічність,
А для них—всього лиш Мить!!!
* * *
Ніхто не знає—хто є той Велет,
Що під Зірками шляхи нам стелить,
Що нам стодив’ям Світів сяйнує,--
Все Суще творить—і все руйнує…
* * *
Не дано війти нам, Браття,
В Золотих Таїн Чертог:
Все, що є,--створилось Богом,--
Але Ким створився Бог?
Той Творець—є Бог для Бога,
І, либонь, над Ним є Бог…
Ні, таки—Непереступний
Золотих Таїн Чертог!—
Бо, як Обрій Недосяжний,
Все тікає Він у даль…
…Та, можливо, це й на краще:
Мало Знань—мала й Печаль!!!
* * *
Далі Обрію не зайдеш,--
Скільки Світом не ходи,
Неіснуюче—не знайдеш,
Скільки Душу не труди,--
Неспізнанне—не спізнаєш,
Незбагненне—не збагнеш,
І ніколи не осягнеш
Те, чому немає Меж…
* * * Валерію Брюсову—Автору «Мир Електрона»
Де межі Простору і Часу?
А там, за ними,--що за Світ?
Яке Життя його окраса,
Яких Квіток чарівний Квіт?
Можливо, Там усе, як Тута,
І тільки збільшене Стокрот,--
І ясноокі ходять Люди
Тим Світом, сповненим щедрот?
І, може, все те Неосяжжя,
Незнаних нами повне Див,--
Всього лиш Атом найдрібніший
Ще неосяжніших Світів?!
* * *
Цей Шлях Предковічний…
Звідкіль він біжить?
В які поспішає Світи неозорі?
Під вічними Зорями—вічно б і жить!
Та в Світі, мій Друже,
Не вічні і Зорі…
* * *
Як би ми не вглиблювали зір
У Космічний синій Неозір,--
А ніколи нам не розгадати
Тайни діамантових Сузір…
* * *
Ніхто з нас Вічність не розвіда:
Мільйони літ Їй—ніпощо!
Ніщо для Неї наші біди,
Тріумфи й радощі—Ніщо!
* * *
Ця зелена Земля—мавзолей наш і ложе:
Заснемо—і наш слід змиє Мудрим дощем…
Все, що з нами було,--десь із кимось було вже,
Все, що з нами було,--буде з кимось іще…
* * *
Життя собі тече, у змінах ненастанне,
І поглинає все ненаситимий Час…
Ми Тут ще є живі,--а завтра нас не стане,
А Десь—і не було, й нема, й не буде нас!
* * *
Тьми і Сонця вічний напечаток
На шляху, де Смерть—всьому вінець:
Невідомо,--де його Початок,
Невідомо,--де його Кінець…
* * *
Все проминає, все зотліває…
Жаль мою Душу оповиває:
Хочеться Серцю Вічної Казки—
Вічної Музики, Вічної Ласки!
* * *
В космічних безмежжях немає могил:
Лиш чорні уламки та зоряний пил…
Кружля безіменно в просторах Світів
Печальне Відлуння колишніх Життів…
* * *
Десь на перехрещеннях
Випадку і Фатуму
Вибухають Всесвіти,
Кришачись на Атоми,--
Гаснуть і спалахують
Золоті Сонця—
І нема тій Оргії
Краю і кінця,--
І кружляють в Космосі
Зоряні пили,
Що колись Планетами
Й Людствами були…
* * *
Усе минає, все минає,
Все безмір Часу поглинає:
Падуть всі царства і царі,
І гинуть Зорі угорі…
Коли й Планетам б’є година,--
То що у Всесвітах Людина?!—
Всі наші радощі і болі—
Ясини з Вічності лиш кволі!
* * *
Сяють в небі Сузір’я предивні—
Таємничі далекі Світи:
Безліч літ уже Розум Людини
Поривається їх осягти…
Та чи годен протнути він шати
Віковічної Тайни Творця,
Як прокльовує дзьобик Пташати
Золоту шкаралупу Яйця?!
* * *
Щоб Безмежність уявити,--
Треба межі Їй знайти!
Якщо ж межі є,--то знову
Поза ними ще Світи,--
І не знайдеш меж останніх—
Скільки Розум не карай:
Таємниця—в Таємниці,--
І Множинність у Безкрай!
* * *
В таємничій прозорості ночі
До Зірок ми підводимо очі:
Все чекаємо голосу Бога,--
Але так і не чуєм нічого…
Хто ми? Де ми?—
На Вічні Питання
Вічна Відповідь з Неба—
Мовчання!
* * *
Ми всі—лиш Атоми й Глюони
Неосягненного ЧОГОСЬ,--
Те ж вічне ЩОСЬ іще нікому
Побачить збоку не вдалось…
* * *
Що зором збоку є осяжне,--
Те й осягли людські Уми…
А Вічність—ні, бо вийти з Неї
Не в змозі ми, не в змозі ми!
* * *
Не бачить Моря усього—
Лиш відчува морська Краплина…
Так і Космічних Макромеж
Не в змозі бачити Людина…
* * *
Тайни Вічності, Панове,
Не збагнути нам повік:
Для прив’язаних у Часі
То є Розуму тупик!
* * *
В нічнім небі—ряснозоро,
Неосяжно, неозоро:
Вабить Розум, Душу кличе
Це Безмежжя Таємниче…
* * *
Кружляють Всесвіти в танку
Гармонії і грації…
Мільйон про Бога є казок—
В якій шукати рації?
Хіба на цій Планеті жив
Хоча б один Пророк,
Який збагнув би Таїну
Божественних Зірок?!
* * *
Сяють Небеса в Сузір’ях—Злотах,
А Душа Людська—щемить невтішно:
Незатишно нам у тлінних плотях,
В зоряних безмежжях незатишно…
* * *
Вироста в Неосяж
Золотий Велесвіт,
А ми в ньому—лиш пил,
Хутков’янучий цвіт!
Де джерела Буття,
Його межі чи дно—
Нам ніколи того
Осягнуть не дано!
* * *
Ніхто не знає—скільки
У Вічності століть,
І скільки за світами
Таємних позасвіть,--
І в засвітах тих дивних
Що є й чого нема—
Нічий на світі розум
Того не обійма…
* * *
Безліч років ми гадаєм,
А не знаєм досі все ж
Де початок всіх початків
І межа всіх сущих меж,
І не годні ми збагнути
Вічну Тайну,--хай їй грець!—
Де стоїть Світів Майстерня
І який її Творець…
* * *
Хто ми? Де ми? І те Десь—
В Чім перебуває?
Ні розумний, ні дурний
Ніц про те не знає,--
Казочками про Едем
Тішимось, як діти,--
А світи в світах яскрять,
Наче самоцвіти…
* * *
І лет планет, і блиск зірниць—
Ми все спостерігаємо,--
І безліч знаємо дрібниць,
Великого ж—не знаємо!
* * *
Я—хто? Я—де? А щось те—в чому?—
Штрикаю зором синю ніч:
Стою віки, мов перед Сфінксом,
З Непізнаванним віч-на-віч…
* * *
О, безмеж глибин зазірних!
Де початки? Де краї?—
Загубились в Неосяжжі
Думи знічені мої…
* * *
Тайна Вічності—пітьма:
Не для нашого Ума!
* * *
Ув Океана Вічності—
Ні берегів, ні дна,--
І де перебуває він—
Ніхто того не зна,
Ніхто того не відає
Де край усім краям…
Тож не гадай, а пий собі,
Як радив ще Хайям!
* * *
Світи—в світах ще більших,
І так—у Неосяж…
І не охопить краю
Ні зір, ні розум наш…
І усміхнеться Вічність
На марний труд людей,
Як Мати—на наївних
Допитливих дітей…
* * *
Ми в цім Світі не новатори,--
Нам такого не дано,--
Лиш нові інтерпретатори
Пережитого давно,--
І дарма свій ум тривожимо
У жаді пізнати Суть:
Ми обмежені—й не можемо
Неосяжне осягнуть!
* * *
Кличу в Космос: «Де Ти, Боже?»--
Гине в засвітах луна…
Неосяжність, Неуявність,
Незбагненна Таїна!
* * *
Дивимось у Космос—
І не знаєм: де ми?
Може, в тих безмежжях—
Золоті Едеми?
Може, з них так само
Люди чи боги
Дивляться на наші
Дальні береги?
* * *
Неосяжжя… І ти в ньому—Атом…
Незбагненність. Приреченість. Фатум…
* * *
Зоряне безмежжя,--
Мовчазна яса,--
І ми в його лоні,
Мов тремка роса…
* * *
Безмежний Космос—німа яса…
І ти—краплинка, тремка роса…
* * *
Перед Тайною Бога
Всі ми хилимось ниць,
Бо вона заповита
Ще в мільйон таємниць:
Легше пішки весь Космос
Обійти навпрошки,--
Аніж злущити з Неї
Золоті пелюшки…
* * *
Не було іще на цій планеті,
Та й повік не буде мудреця,
Що спинив би Час у вічнім леті—
І збагнув би Вічність до кінця,
Не було такого, та й не буде,
Хто би осягнуть зумів як слід
Це, в мільйон таїн сповите, Чудо—
Неосяжний Божий Дивосвіт…
* * *
Чим більше пізнаєш—тим менше знаєш…
Ховають Тайну зоряні світи,
Як обриси—гора: чим вона ближче,--
Тим її важче зором осягти…
* * *
Не один мудрак з давен-прадавніх
Над книжками світу шию гнув:
Тлумачів Незнаного багато,--
Та ніхто Його не осягнув!
* * *
Чи то обручка золота—
Чи то рожевий лотос…
Ніхто не знає—чим він є—
Цей веледивний Космос,--
Ніхто не знає—де і в чім
Все Суще пробуває,
І що є Часу вічноплин—
І скільки він триває…
* * *
Десь спалахують Сонця і згасають,
Гинуть Зоряні світи й воскресають…
Нас глибінь мільйонів літ поглинає,--
А для Вічності—лиш мить проминає…
* * *
Мерехтять планет рої
В гармонійному хаосі,--
Де ж його кінці-краї—
Ми не знаємо і досі…
* * *
Всесвіт—скринька множини:
Менша річ—у більшій речі…
Де ж кінчаються вони—
Не дано нам знать, до речі!
* * *
О, безмежний Космос
Повний зоряниць,--
Неосяжна Скриня
Вічних Таємниць!
* * *
Все—відносно, все—непевно…
І не знаєм: де ми? Хто ми?
Й незбагненна ця Космічна
Глиб німа—чи не німа?—
Певне—те, що народились
І помрем одного разу,--
І нічого,--більш нічого!—
В світі певного нема…
* * *
Що там—у Зазір’я потайних огромах:
Походжає Бозя в золотих хоромах?
Чи золотокосих зграйка Аеліт
Кидає, мов кульку, наш маленький Світ?!
* * *
Пнемося в Небо ми думками:
Ну, що там, справді, за Зірками?—
Глибінь пітьми,--чи юний Світ
Зорянооких Аеліт?!
* * *
Вірю в Бога, як у Тайну,--
Бо не знаю хто Він є:
Якщо сам Він Вічносущий,--
Хто життя Йому дає?!
* * *
Нескінченне, Вічне, Неосяжне,
Незбагненне,--як його збагнуть?
Зрозуміти як і осягнути
Те, чого не можна Осягнуть?!
* * *
Ніхто не розкрив ще Творця Таїну,--
Це Диво єдино насправжнє…
Я все зрозумію,--якщо осягну
Одвік –і повік Неосяжне!!!
* * *
Безмежжя Космосу над нами
Сяйнують Зорями и Сонцями,--
І ми усі у тому лоні,
В енергетичному полоні,
В пручаннях марних, Світе мій,--
Мов Лаокоон зі синами
В обіймах нездоланних Змій…
* * *
На Сонці десь, нуртуючи,
Киплять протуберанці…
А на Землі,--бунтуючи,
Скипають Голодранці:
Всі війни и революції,
Всі катаклізми Світу—
Усе то впливи Зоряні,
Усе спонуки Звідти…
* * *
Йдуть на Сонці химерні реакції…
А в нас Тут—революції, акції,
А в нас Тут—веремія віки:
То потопи, то льодовики…
…А як вигасне Сонечко наше—
То й життя нам урветься назавше…
* * *
Ми живемо—поки Планета наша
Кружля в зеленім Поясі Життя…
А там—колись настане інша Ера:
В Смугу Життя увійде вже Венера,--
А наша Мати у Космічнім лоні
Опиниться на мертвій оболоні—
Знеживиться й навіки захолоне…
* * *
Що робить з нами вікоплинний Час!
Те саме Він же робить і з Зірками,
Що золотими гронами над нами
Сяйнують, сумно дивлячись на нас…
* * *
Цей Велесвіт—і ми, і Зорі,--
Усе триває в цім Просторі,--
Та все ковтає Час, мов звір…
…І через безліч літ настане
Та Мить гірка, коли не стане
Ні нас, ні цих сяйливих Зір…
* * *
Неосяжна Вічність—це Величне
Незбагненно-дивне Божество:
Самовіднароджуване вічно—
Й самопожираюче Єство…
* * *
Падають додолу
Золоті ранети…
Загасають в Небі
Золоті планети…
Чи хто помічає
У Мегапросторі
Ці фатальні втрати,
Ці загаслі Зорі?
* * *
Оскільки Бог—для Всіх Єдиний,--
Смішні догмати різних Вір:
Вони—лиш привід лютих Воєн,
Де бенкетує Людозвір…
* * *
Датою Народин та датою Смерті
Ми в Життя жорстоке Долею заперті:
Довго треба нидіть, довго Волі ждати
В цій Халепі Вічній, замкненій в Дві Дати…
* * *
Довго ласки Неба
Мусимо чекати…
Та жалів не треба
На Душі плекати!
Як водою—ряска,
Все пролине тихо:
Проминеться Щастя,
Проминеться й Лихо!
* * *
Плине Час—куди і звідки?—
Незбагненне Диво сутнє:
Ми—з Майбутнього –в Минуле,
Чи з Минулого—в Майбутнє?!
* * *
…І вовік,--де тільки сяє
Неба Зоряний огром,--
Нерозлучні Щастя з Лихом,
Нерозлучні Зло з Добром…
* * *
Про Зло й Добро яса—лукава:
Не розлучитись вічно Їм!
Зі Злом боротись—марна справа:
Воно—у Твориві самім!!!
* * *
Вічне Зло не можна знищить,--
Але зменшити—можливо,
І Добро повік не вбити,--
Якщо множити його!
* * *
Добро і Зло, як День і Ніч,
Одвік царюють на Планеті…
І незбориме жодне з них,--
Як незупинний Час у леті…
І ти, натомлений, збагнеш,
Сягнувши Вічного Порога,
Що і Добро, і Зло—то Є
Лиш два Лиця Одного Бога!
* * *
Все ляже прахом… Але з праху
Ми знову творимо Красу,--
Аби розважить собі Душу
І звеселить земну Ясу,--
Аби життя своє коротке,--
Оцю солодку, звабну Мить,--
Хоч на часиночку єдину
Безсмертя Сяйвом Осінить…
* * *
Щастя—Птах, що жоден не спіймає,--
І зусилля тратити—дарма:
Щастя—завше те, чого немає,
Добре—завше там, де нас нема!
* * *
Живе Душа з пожади доброї
Опанувать нові Світи…
На золоті сяйливі Обрії
Ми вічно мусимо іти—
До все далекої-звабливої,
Все недосяжної Мети!
* * *
Нема у Світі сталості,
Бо кожна мить сплива,
Нема у Світі старості,
Бо Юність—все жива!
Нема межі в Безмежності,
Бо,--скільки глянеш,--даль
Перетіка з бентежності
У зоряну Печаль…
* * *
Нам не дано побачити-збагнуть
Всього, що в Світі діється сьогодні…
І де нам, Браття, Вічність осягнуть,--
Якщо і Миті ми спізнать не годні!
* * *
Аверс—Бог, а реверс—Чорт…
Світ—одна Монета:
Нероздільні Зло й Добро
На оцій Планеті…
Так задумано одвік,
Так в усій Природі:
Все, що зверху добрим є,--
Є лихим насподі…
І в печаль перероста
Наша кожна втіха…
Нема лиха без добра—
І добра без лиха!
* * *
Позаяк, Великий Боже,
Всі до Риму йдуть путі,--
Кожен біситься, як може,
В цім розбещенім житті:
Той—прибемкався на владі,
Той—звихнувся на грошах,
Той—у сексі ловить радість,
Наче східний падишах,
Той—цілує, той—катує,
Той—рятує, той—вбива…
А Поет собі римує
У слова оті дива!
* * *
Половина Людства квітне—
Половина в’яне,
Половина йде твереза—
Половина п’яна,
Половина сіє щастя—
Половина горе,
Половина—половину
В лютих війнах боре,
Половина живе далі—
Половина гине…
І рятуй нас від Печалі,
Мати-Берегине!!!
* * *
В кожнім Організмі
Є старіння ген,--
Та знайти не може
Його і рентген…
Плине безупинно
Віковічний Час—
І старими робить
Невблаганно нас…
* * *
Хто першим був—чи Курка, чи Яйце,--
Нам не дано дізнатися про це,--
Як і побачить не дано нікому
Безмежжя Божі і Його Лице…
* * *
Якби життя снувалось навпаки—
І від могили йшли ми до колиски,--
Всерівно—крізь хвилин іонні зблиски
Ми б мандрували в Вічність навпрошки…
* * *
Якби було все навпаки—
Із дельти тік би плин ріки,
Старі б на світ родились люди,
А помирали—малюки…
* * *
Якби нічого не існувало,--
Тоді б нічого і не ставалось,
Якби ж нічого тут не ставалось,--
Тоді б нічого й не існувало…
* * *
Одвік воюють на землі
Добро святе і Зло вороже,--
Та ні Добро ніколи Зла,
Ні Зло Добра не переможе…
* * *
Усі тут жили, але не заживались…
Журбою серця нам, як жорнами, стерті:
Якби ж від Народження ми врятувались—
Тоді врятувались би ми і від Смерті…
* * *
Хто не родивсь—життя не має,
А хто родивсь—його втрачає…
Отак-то Нуль одвічним Колом
Оцю Халепу і вінчає!
* * *
Сучасне—вагітне Майбутнім:
Яким воно прийде на світ?
Чи, може, і зовсім не прийде—
Загине, як в зав’язі Цвіт?!
* * *
Твориться—і нищиться,
Родиться—вмирає…
Зорі з Неба падають—
А хто їх збирає?!
* * *
Сміються Зорі над нами хором,--
Як ми живем тут курям на сміх:
Самі для себе проблеми творим,--
Щоб героїчно долати їх!!!
* * *
Одні—створюють порядок,
Інші—створюють хаос,
Одні—бджоли медоносні,
Інші—рій злостивих ос…
* * *
У вовків—і правда вовча,
У овець—овеча, звісно…
Дав Бог кожному по Правді,--
Щоб в одній не було тісно!
* * *
Розмаїті Доля снує візерунки—
І свої у Неї кожному дарунки:
Тому—булка з медом,
Цьому—дуля з маком,
Той—прожив лиш двадцять,
А цей—сто літ з гаком…
* * *
Цікаво в світі
Жить, панове:
Що новий день—
Халеп’я нове!
* * *
Будь веселим завжди і бадьорим—
Це життя—пишний сад, а не склеп!
З оптимізмом дивись у Майбутнє:
Там ще стільки цікавих Халеп!!!
* * *
Життя собі трива
В мільярдах варіацій:
Пізнати їх усі—
Безумна, марна праця!
* * *
Де ми,--що живеться нам,
Як у грізнім кратері:
На дуелі з Вічністю—
Чи у лоні Матері?
* * *
У лоні Вічності—
Як в лоні Матері,
В житті ж буремному—
Як в грізнім кратері…
* * *
Скільки в світі не живи,--
А вмирати треба,
Щоб нащадку передать
Частку сонця й неба,
Щоб нащадку передать
Свою нивку й стежку,
Де мережило життя
Золоту мережку…
* * *
Ця Планета—тюрма
Галактична,--затям:
Відбуваємо ми
Покарання життям!
* * *
Все бракує доріг
На щасливий поріг,
А в безодню біди
Є дороги завжди!
* * *
Мерцям скрізь добре—
Істина відома:
Хоч де помри—
Ти вже навіки Дома!
* * *
Все, що народилось,
Не бажає вмерти,--
Та не забариться
Час усіх зіжерти!
* * *
Це Неминуче і Неуникне:
Все Тут пощезне,--а Там не зникне,
Бо в інші Сфери усе шугає,
Куди Людини зір не сягає…
* * *
Життя—це вічний шал атак:
Серцем об сталь кресати…
Життя прожити треба так,
Щоб вже не воскресати!
* * *
Все життя—тривоги,
Все життя—дороги:
За які пороги
Я лиш не ходив!
Все життя—блукання,
Все життя—шукання,
Все життя—чекання
Неможливих див…
* * *
Які ми—такий і Світ:
Якщо в нашім Слові
І в Душі живе Любов,--
Повен він Любові,
А якщо ми у Злобі
Лиху маєм думу,--
То і маєм собі Світ,
Повний Зла і Суму…
* * *
«Думки з «Агні-Йоги»
…Злостивість утворює
Яд «Імперил»,
Що здатний убить
І слонів, і горил,--
Але щонайперше
Вбиває того,
Хто в безумі лютості
Творить його…
* * *
Від злих думок, від злого слова
Життя руйнується основа:
Той, хто в Душі плекає Зле,
У Світ отруйні стріли шле—
І в своїм безумі,--овва!—
Усе живе довкруг вбива,
Не тямлячи, дурне цабе,
Що убива і сам себе!!!
* * *
Любов і Доброзичливість—
Це панцир для Душі:
Без нього нас вбивають
Отруйні стріли Злоби,--
І ті, що ми послали
Комусь у зненавиді,
І ті, що в зненавиді
Хтось посилає—в нас…
* * *
Любов—найбільша Чарівниця:
Там, де Любов,--квітує все!
А де нема тепла Любові,--
У чорну прірву Світ несе…
* * *
Все тут минуще, усе пропаще:
Ти ненаситна, о, Часу паще!
Ти, мов цяцьками, Серцями граєш:
Усіх нас родиш—і пожираєш!
* * *
Пам’ятайте про Смерть:
Ця Косарка стара
Може в будь-яку мить
Нам гукнути: «Пора!»
* * *
Не журись—і завше з оптимізмом
Позирай в туманне Майбуття:
Смерть—єдиний оптимальний вихід
З вічних скрут-халеп цього життя!
* * *
Все, щось мурували славні Королі,--
Гнали на будови посполитих юрми,--
Та і залишили всюди на Землі
Хтось—палаци світлі, а хтось—темні тюрми…
* * *
За обрій ідемо без вороття
З роз’ятреними, хворими серцями…
І чим іще здивує нас життя?—
Новими немовлятами й мерцями!
* * *
З Нічого—в Усе
Усіх нас несе:
Тут Все—є Ніщо,
Ніщо ж—є Усе!!!
* * *
В Небуття ідуть усі дороги—
Чим же нам втішати Душу, чим?—
Все отут створилося з Нічого—
І фатально стане все Нічим…
* * *
Не встиг пожити,--а вже й Година,
Як в серце—куля та навісна…
Коротке щастя твоє, Людино,
Недовговічна твоя Весна!
* * *
Щастя—кому вдасться,
А біда йде тиха…
Сподівайсь на щастя,--
Та готуйсь до лиха!
* * *
Світ немало знав пророків,
Мудродумів і вождів,
Демосфенів злотовустих
І дотепників,--але
Наймудріший в світі геній
Той, Братове, хто сказав:
«Не роби нікому Добре—
І не буде тобі Зле!» (Це про Невдячних Свиней!)
* * *
«Не роби нікому Добре—
І не буде тобі Зле!»--
Золота народна мудрість
У цій Істині… Але—
Якщо Іншим не сприяти,
Над їх болем не тужить,--
То навіщо тоді, Люди,
Нам на цьому світі жить?!
* * *
То день—то ніч, то «Янь»--то «Інь»,--
Тече ріка Часу невпинна…
Ця карусель невпинних Змін---
Єдине в світі, що Незмінне!
* * *
І кривавий, і привітний,--
Він триває безліч літ—
Многобарвний, многоцвітний
Розмаїтий Дивосвіт:
Можна все у нім спізнати,
Можна все у нім змогти,--
Лиш не Вітра упіймати
І не Обрію сягти!!!
* * *
Милуйтесь дивною Красою,
Цінуйте золото Хвилин,--
Бо все на Світі—тимчасове,
А вічний—тільки Часу плин!
* * *
Старе—лягає прахом, як сиві мури Трої,
Ну, а нове—буяє, бере в життя своє…
Десь Мати колисає майбутнього Героя,
А десь—леліють Ката, який його уб’є…
* * *
Все покриє Матінка—земля,
Вкриє забуттям, як мури Трої…
…Зрадники й Негідники—здаля
Будуть виглядати—як «Герої»!!!
* * *
Ніщо не вічне… А здавалось…
Та ба: на наших же очах
Такі Твердині змурувались—
І полягли в руїни й прах!!!
* * *
Щастя, лихо—все на краще!
Все—минуще, все—пропаще…
Час надійде помирать—
Не журись: і це—на Краще!
* * *
Все Краще—від тебе, Любове!
Ти—альфа й омега, Любове!
В Душі моїй замкнуто Скарб Золотий—
І ключик—у тебе, Любове!
* * *
Час веселитись—а я й не тужив,
Час Одпокути---а я й не грішив,
Час розучатись—а я й не навчився,
Час помирати—а я ще й не Жив!!!
* * *
Спливає час наш дивограєм…
І раптом думка защемить:
Ми—не зі смертю умираєм,--
Ми умираємо—щомить!
Шугне, як Зірка сяйновита,
Стрімка Миттєвість у пітьму,--
І вже немає нас на світі—
Тих, які були Мить тому!
* * *
Усе в твоїх руках, все можеш ти, Людино:
Продовжити Життя золототкану Нить,
Чи й зовсім відмінить Майбутні Покоління…
І тільки власну Смерть—не можеш відмінить!!!
* * *
Всі Щастя шукали, ясної мети,--
Ходили в близькі і далекі світи…
А Щастя—як Обрій оцей золотий:
Де Той, хто спромігся Його досягти?!
* * *
Все, що Тут надбали,--
Мусимо віддати ми,--
Бо життя—лиш Риска
Поміж Двома Датами…
* * *
Ті, що їдуть, не втечуть
Далі тих, що пішки йдуть:
Всіх в єдиний склеп Планети
Так чи інак покладуть…
* * *
Не висихає Кров на обелісках…
Бо так уже влаштовано Світи,
Що виростають поряд у колисках
Кати і Жертви,--Жертви і Кати!
* * *
Ідуть всі Орди у пітьму—
Десь розчиняються, мов Скіфи…
Йдуть геть Епохи—і кому
Тепер потрібні їхні Міфи?!
* * *
Сяйнемо, як ті Іскри,--
Та й пощезне і слід…
Хто нас тут пригадає
Через Тисячу літ?!
* * *
Осягнути можна все,
Окрім Неосяжного,
І зуміти можна все,
Окрім Неможливого…
* * *
Йде мій Розум
Гострим лезом:
Справа—Безум,
Зліва—Безум!
І нема куди
Втекти:
Хоч би що,--
А треба йти!!!
* * *
Рятуємось,--вбираючись у Маски…
Ото таку вже маєм благодать:
І плачемо—аби не засміятись,
І сміємося—щоб не заридать!
* * *
Колива Житейське Море
Своїх вод безмежні милі:
То ми—десь у підгребінку,
То нараз---на гребні хвилі,--
То на злеті—то на спаді,
То нам щастя—то нам горе…
Зле і Добре—все єднає
У собі це Вічне Море…
* * *
Бачиш—хмари пропливають?
Чуєш—вітер десь шумить?
То життя чиїсь минають…
І твоє мине, як Мить!
* * *
Потоки Енергій угору ідуть,--
Потоки Енергій донизу спадають…
Й летять наші Душі—то вгору, то вниз,--
Залежно—в який Потік втрапить вгадають…
* * *
Не всім щастить бути на гребені хвилі,
Не всім щастить мати розпростані крила,
Не всім щастить в небі зірок досягнути—
І в сяєві Слави у Засвіт шугнути…
* * *
Усе нам дав Космічний Зоревій—
В химерних сплетах Радощів і Туги:
Ні в Розумі, ні в Дурості моїй—
Ані вини моєї, ні заслуги!
* * *
З нами тільки зовсім трішки
Грає Доля в «Кішки-Мишки»:
Навтішається Сама—
Гульк!—і нас уже нема!!!
* * *
Не нам Безмежне осягнути,--
Хоч плач, Людино,--хоч радій…
І те—Дурне, і те—Немудре:
Ось Амплітуда наших дій!!!
* * *
Хтось у Долю мою заклав
Ідіотську свою Програму—
І нема мені інших справ—
Як ганять за всіма вітрами!
Хтось мене назавжди закляв,
Отруїв, зворохобив Душу,--
І нема мені інших справ,--
Як на вербах шукати груші!!!
* * *
Вчорашня слава—стає ганьбою,
Вчорашнє щастя—стає журбою,
Вчорашні крила—стають безкриллям,
Вчорашня сила—стає безсиллям!
* * *
У житті ми всі—раби Обставин,
Але одночасно—їх творці…
І в цім Зачарованому Колі—
Годі відшукать краї-кінці!
* * *
Ми—залежні від Обставин,
А Обставини—від нас…
В Зачарованім цім Колі
Зломить ногу й Чорт нараз!!!
* * *
Все життя—лиш Випадковість:
Випадково був зачатий,
Випадкові читав книги,
Випадкові чув пісні,
Випадкові дививсь фільми,
Випадкові мав роботи—
І любити випадкових
Довелось людей мені!
…І сумні мої пісні,
І печальне моє Слово…
…Лиш Любов до Всіх мені
Дав Дажбог—не Випадково!
* * *
З чого він зіткався—
Оцей Килим Долі?—
З радості і смутку,
З волі і неволі,--
З доброго і злого,
Із плачу і сміху—
Ткався—та й зіткався…
А кому на втіху?!
* * *
Споконвіку брата брат
Люди розпинають,--
А із того вороги
Собі втіху мають!
* * *
Таке життя:
У слові «Люди»--
Завжди вчуваєш
Слово «Юди»!
* * *
Оце і вся Розрада:
Немає роз—є Зрада!
* * *
…Он вони, на Крилосі
Солодять вуста—
Юди, що прикрилися
Іменем Христа!
* * *
Волаю у пустелі—
Та доля моя злая:
Ніхто мене не чує—
Даремно я волаю!
* * *
…Можна вбивати
Носіїв Ідей,--
Але Ідей не вбить:
Вони—безсмертні!
* * *
Людина—вічний раб
Обставин Світу…
І тільки наша Думка—
Вільний птах!
* * *
Зна лиш Бог що станеться
Ще в цій коловерті…
Хвали день—увечері,
А життя—по смерті!
* * *
Все руйнує Часу плин,
Усе гине—Ох!—
І руїни—Забуття
Покриває мох…
* * *
«Зруйнована хата»
…Вкрите мохом забуття,-
Все поруйнувалось…
Хто повірить, що життя
Колись тут сміялось?!
* * *
Чого чекати від Життя?
Того, що воно дасть:
Нових Народжень і Смертей,
Та нових Лих і Щасть!
* * *
Як не так—то інак,
А стається однак,--
І фатально стає
Сивим дідом юнак..
* * *
Вовча Благодійність:
«Всіх позбавим бід!
…Хто там у нас нині
Буде на обід?!»
* * *
…І вічно тягне
В халепу влізти,--
Бо вічно шлунок
Жадає їсти!
* * *
Зміст і Форма—різні речі…
Глянь на Сталінський плакат:
Вождь обличчям—добрий Тато,
А Душею—лютий Кат!!!
* * *
Що тобі судилось—
Того не уникнеш:
Любиш, а чи бридиш,--
А до всього звикнеш!
* * *
На Дурнях—воду возять,
Імперії будують…
А Дурнів—завше вдосталь:
Тирани не бідують!!!
* * *
«Плазуючі Раби»
…Їм витоптано Душі
І зламано хребти…
Якого ж героїзму
Від них чекаєш ти?!
* * *
«Принципи Сталінського Часу»
* * *
…Усі тут—лише Зрадою живуть:
Щоби Останнім вмерти—
Зраджуй Першим!!!
* * *
Вдягай вовчу шкуру
І з вовками вий,--
І ще кілька років
Будеш ти живий!
* * *
Якщо спокою жадаєш,--
Золота порада ось:
Не повчай Ослів,--а також
Не дратуй злостивих Ос!
* * *
Диявол—Божий Замісник
В усіх практичних справах:
На Нього валять всі гріхи,
А Богу, звісно,--Слава!
* * *
Ми тягнемо Віз Історії—
І падаємо під колеса…
А далі—його вже інші
Тягнуть по наших кістках…
* * *
Життя—це полум’я: все їсть,
Ніде часу не гає…
Лиш Пам’ять—попіл золотий
На Душі нам лягає…
* * *
Серце Материнське—
У Її Дитині:
Хто уб’є Дитину—
Той і Матір вб’є!
* * *
Я Світ пізнав—і розділить
Людей на Касти мусив:
Одна—шукає Ворогів,
Інша—шукає Друзів!
* * *
Ми—вбиваємо час,
А час—нас
Народив,--та і знищить
Якраз!
* * *
Якщо тобі лестять,
Зігнувши спини,--
Зміркуй: чи не беруть
Тебе на кпини?!
* * *
Кого люто Бог карає—
В того розум забирає,--
І не треба гірше кари:
Гинуть в безумі Ікари!
* * *
А Правду—не вбити
І в гроб не убгати:
Вона, як Вода,--
Рве всі греблі й загати!!!
* * *
…Не один за вухом чуха,
Упіймавшись на пусте…
Не мотайте на вус те,
Що вам вішають на вуха!
* * *
Лиш мова може показать
Чим Бог тебе позначив…
Мудрець казав: «Заговори,--
Щоб я тебе Побачив!»
* * *
Тому, хто бачив кров і смерть,
Душа печалі повна вщерть,--
І не співається—гай-гай!—
Вже про пташок, лужок та гай…
* * *
Ой, не вір в солодкі лестощі,
Хоч для вух то й любі пестощі:
Перш тебе посолодять—
А тоді гуртом з’їдять!
* * *
Тебе в Палац покликали з трущоб?
Не поспішай від радості стрибати:
Міністри Королю потрібні—щоб
За промахи Його відповідати!!!
* * *
Я не Аферист—
Я—Афорист:
Малі форми,--та
Великий зміст!
* * *
Найстрашніші люди—
Наркомани Влади:
Океани Крові
Пролить вони раді!!!
* * *
Ллють кров народну
Скрізь яничари,
А Деспот—радий:
«О, Влади чари!»
* * *
Підливає соратникам
Він у келих отрути:
Божевільному Цезарю
Скрізь ввижаються Брути!
* * *
Тиран має рацію
Та ще й меч—овва!—
Зліта Опонентові
З плечей голова!
* * *
А вовча зграя завиває:
«Овець невинних не буває!
Усі на світі Вівці—винні,
Бо жерти щось Вовки повинні!»
* * *
Вовки хочуть їсти—
Бог дає їм їжу:
Зіжеруть Овечку—
Та й шукають свіжу!
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789573
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2018
Має силу магічну слово.
Так на світі одвік було:
Платять золотом за промови,
А часом - і свинцем в чоло....
Той сказав - і рахує злото
За свої золоті вуста,
Інший мовив - і на Голгофу
Вже волочить свого хреста.
Можна світ зруйнувати словом,
Можна - ніжно заколисать.
Слово - сила! Вся суть у тому...
Що..., кому..., і коли сказать....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2018
Україно, Україно,
Ти для нас - понад усе!
Твою славу час невпинний
В забуття не понесе.
Україно, Україно
Скарб Добра не з'їсть іржа.
Ти слов'янської родини
Невмирущая душа.
Україно, Україно,
Твоїм сяйвом повен світ:
Ти в ясній короні Божій
Найлюбіший самоцвіт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779628
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.03.2018