| Сторінки (5/431): | « | 1 2 3 4 5 | » |
гроші вміють говорити. ніжні серця програють.
правда співає пошепки. – ось мої 5 копійок.
я ходив на дизелі, ходив і на вугіллі.
я жив у борг, коли хочете знати правду.
два кити – кожен з них перейшов океан
шукаючи иншого перше, ніж їх розлучили на смерть.
мене звинуватили в глибоководному вбивстві
на півночі атлантики. це – дуже, дуже серйозно.
я маю аж троє голодних дітей і молоду дружину,
а за моїми плечима: покоління і покоління
мисливців, що важко працюють заради своїх родин.
– тих, що підносять келих
за життя, й мусять знов вбивати.
чи могли б ви мене зрозуміти?
гроші кричать оглушливо: ніжні серця програють.
правда шепоче боязко – що вона там шепоче?
тепр заплатіть китобоєві справедливістю, і мовчіть:
чи можете ви пробачити?
я вже старий, і сиджу у в'язниці
далеко від моря, далеко від дому,
далеко від всіх моїх.
я повинен замолювати непрощенні гріхи людини.
я шкодую про смерть кита! призначте мені покуту!
засудіть на заслання до моря минулих віків,
де буяло життя, де всього було по вінця, –
там чоловік може бути чоловіком, – і не кажіть,
що цей злочин не має давности
the whaler's dues, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020
сподіваюся, цього чудового ранку
кожен дзвонить на свій власний дзвоник.
сподіваюся, всі приєдналися до мого міжміського номера?
старий – він, як гора,
старий – як цілий острів.
старий шкандибає та човгає туди й сюди, примовляючи:
я хочу подзвонити всіх дітей додому
сподіваюся, цього чудового ранку
кожен танцює під свій барабан.
серцебиття далекої бафрики чи фабрики польського міста
– він чує, він дзвонить всіх на вечерю.
він калатає на чай, на віскі,
він скликав своїх дочок та синів;
він подзвонив на всіх своїх дітей.
великі гострі вуха налаштовано
слухати джмелі та північихористи,
коли повіє з півдня. в пам'яті: туман
окутав щось далеке, важливе, головне:
мис доброї надії. всі ми – звідкись,
навіть коли ми там ніколи не були.
знайдіть хвилину, щоб згадати часточку себе –
то може бути дід, що б'є, немов на сполох.
сподіваюся, цього зимового ранку
у вас там не війна, принаймні не одна.
можливо, саме час бодай для однієї
різдвяної пісні, обмовки – навмисні.
старий – він зараз спить.
про що він зараз марить? тепер його мета:
мріяти зібрати нащадків коло себе
на сильний доказ сили його крови
another christmas song, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020
доброго ранку, півнику! як спалося вам вночі?
чи вкусив вас холодний вітер, чи лиш лякав та сміявся?
чи не струсив тебе шквал? чи не пошарпав шторм?
чи не дуже вам дошкуляло жовте осіннє листя,
щоб засипати вас листами й намотатися вам на хвоста?
бачимо, все гаразд. навчіть нас, як в цьому світі
зберегти гарний вигляд, здоров'я, добрий розум та чесне ім'я?
познайомте з якимись помірними лагідними вітрами,
заспівайте приємної пісні, щоб душа загуділа спокійно,
– адже й вас того всього навчив той коваль, що створив таку цяцю.
чи твоя поведінка – синопсис книги змін візерунків неба,
чи, навпаки, погода читає в твоїх очах?
чи вітаєш навалу зими – чи тримаєш сніжинки на відстані?
чи це ти, хто виводить сонце з-під землі на велику прогулянку,
і водиш його цілий день, як маленьку дитину, за руку?
доброго ранку, півнику. зробіть нам цей день погідним.
покличте м'яких вітрів, теплих нам для компанії.
співайте нам тихо, гудіть пісню хруща вечірнього, –
вкажіть нам правдивий напрямок до кращих, спокійних днів –
ми поділимо їх з тобою, скільки їх є, до останку
weathercock, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
взуті в залізо пернаті ноги місять суху пилюку.
жовтневий день схиляється до вечора.
важко різьблені жили – свідки важкого плуга;
сіллю посипані груди коня,
останнього в череді чесного,
важкого багатого дня.
він підіймав переліг, вергав глибоку дернину.
посторонки вгризалися в плоть,
бажаючи гризти й кості.
мухи так само вгризаються в ніздрі,
мов штурмова команда біля дверей бургомістра.
він подолав чотири графства з широм включно,
як летюче пір'я долає простір-час,
тягнучи якусь моренну глину,
чи мариновану дубину, чи сонячну машину
лиш заради відпочинку на м'якій соломі.
коні коронні, рухайте землю, що піді мною.
за ковзанням плуга сховалася ковзанка для дітей.
тепер вас обчислюють як небагатьох з останніх:
трактор прийшов, позбавив вас привілеїв.
дозвольте знайти вам кобилку для тяглости вашого роду.
ми влаштуємо вам весілля, якого не бачив світ.
ми поставимо вас пліч-о-пліч десь на святому узліссі,
щоб відправити чесний обряд добросовісно, про людське око;
по обряді відпустимо вас аж на день погуляти в нетрях,
де ви зможете повною мірою пити п'янке кохання.
матимеш подругу – не доведеться соромитися
своєї попруги, що з неї глузують люди, –
і з твоїх вісімнадцяти рук, окрасу могутніх плечей.
одного дня, коли в землі скінчиться нафта,
і взагалі поверне на великий глобальний мороз,
до тебе прийдуть олігархи, щоб благати
забути їм всі кривди, й повернутися
до віковічних цінностей: до праці,
до срібної гнуздечки й залізної підкови,
– до всього, що є сенсом розумного життя.
і ти не зможеш не погодитися: щастя –
не в тому, щоб нудитися розвагами й дозвіллям,
а в тому, щоб зітхнути, напружити всі м'язи
й поперти свого плуга без певної мети.
тим часом ви, мов танки, завмерли на верху пагорба
супроти вітру звідусюди, зі всіх крижаних долин.
за вами – згуртований світ, як бойова колісниця –
вас, можна сказати, запряжено в цілу планету земля!
сонце сідає – за ним навздогін
погналося наше військо. привези мені з цього походу
дещо: дубове колесо, посторонки з блискучої шкіри
й золоту поліцейську бляху – дарма, що вже впало небо,
бо звечора ми заварили дуже важку погоду.
– все одно. принеси мені гарну пісню:
бронзову, щоб назавтра запалити ясний світанок.
по всіх родючих гектарах поблискують краплі роси;
всі люди вже поснули, похнюпивши носи.
опівночі важкі залізні коні
з гуркотом пройдуть центральною вулицею.
місто на мить схаменеться – й знову провалиться в сон,
що важчий від смерти. агов! – гукає здивований вершник,
– я вам привіз трофеї! ви заслужили чи ні?
– наші важливі коні повернулися не додому
heavy horses, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
усміхніться своєю маленькою усмішкою.
чи не хочете чаю зі мною?
проженіть ту чорну хмару з вашого чола,
поворожуйте вусами. ото ви козарлюга!
година чаювати. ще один день минає.
похукайте на руки, а навіть і поплюйте.
гадаю, ви бажали б стати чоловіком,
котрий щодня самостійно рішуче перегортає
прочитану зранку сторінку життя.
ні, ти за склом сидиш і мовчки дивишся,
що робиться в мене в цій
постійно розгорненій книжці.
що в мене тут? сіро-бура
мишка, що сидить у себе в клітці.
вам цікаво, чи добре я дбаю про вас.
чи готовий на все заради підтримки компанії.
– хто з нас крутить вправи в біговому колесі,
а хто – ховає голову, вдаючи, що спить?
усміхніться своєю усмішкою,
випийте чаю зі мною.
ми зможемо перегортати щодня по одній сторінці.
щодня за склом – за склянкою – сидітимемо
й дивитимемося, що робиться
в постійно розгорненій книжці, що на моїм столі,
як одна сіро-бура миша в клітці для чаювання
one brown mouse, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
я досліджую кожен твій слід,
я ходжу за твоїми безтямними примхами.
коли ти бажаєш пташиних пісень кохання,
я марширую під барабани,
гримлячи на всі обладунки.
леді квітучих лук, хазяйко морського берега!
ти для забави кинула палицю ген за обрій,
щоб собака приніс. дорога туди відома:
веселка. звільни мене від ланцюга,
і я принесу, я ніде не дінуся. я – волоцюга.
як вільшанка чекає на літо,
аби сховатися в його розкішних барвах,
так я, потребуючи, виглядаю на тебе,
аби сховати своє обличчя в твоїх косах.
я, завше простий у смутку й сльозах,
– завше нестримний в покуті.
тоді я напружую світ, як струну,
шукаючи свого сприятливого вітру.
виплутай мене, бо я – мов повітряна куля
у в'язці повітряних куль на твоєму сумному ярмарку:
яскрава та весела безтурботна куля.
випусти, серце, якщо я тебе вже не радую –
я полечу, мов куля, й мов пес, що зірвався з прив'язі
rover, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2020
раптом вікно відчинилося
поправити полум'я свічки, що танцювало непевно.
і перші нічні метелики літа
завітали учинити священний суїцид.
ніжний вітер, вже знайомий
з усіма бруньками й пуп'янками травня,
жебонів-бубонів романтичну поему про те,
як буревійні морські – таких не буває – лілеї
розгортали вітрила й вирушали на пошук грааля,
коли ти, що ходила кімнатою, зупинилася,
і обернулася роздягтися.
і довга ніч відкинула свій сон,
щоб поділитися з нами. дві нетлі, ми вже літали
на вкритих пилком крильцях,
розкрутивши, мов дзиґу, завтрашній день,
спаленілий від несподіванки день весни.
ганялися тіні самі за собою,
мов грали в квача, в нічні світлові перегони,
явно живі створіння, діти живої свічки.
взаємне занурення, злиття й поглинання –
вони пробігали разом через вушко своєї голки,
що в копиці їхнього сіна, тримаючися за руки;
стикування метеликів у далекому темному космосі
під час весняного припливу, воно відбулося казково,
коли море виносить з глибин свої незліченні дари.
життя занадто довге – казав незабутній леммі.
він сповідував ленінг-буддизм,
що припускав самогубство.
поки свічка горіла, вона міркувала про те,
що та як відбувається в світі, коли вогонь згасає.
а дві нетлі тим часом кружляли у шлюбному танці
обіцяючи: ми згоримо удвох
тієї самої миті, коли в передсмертній мрії
вогонь спалахне найдужче.
раптом вікно відчинилося поправити полум'я свічки,
і перші нічні метелики літа прилетіли для самогубства.
ні, не для того тупого самогубства, що ви подумали,
а для служіння безсмертному життєдайному вічному світлу
свічки, що цього не знає. вона лиш спостерігає,
як двоє метеликів смішно крутяться біля неї
moths, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=EESgk34o19o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2020
чи гукали ви колись, чи співали магічних
пісень у весняному лісі? –
тим часом, як духи тисячоліть ширяють над головою,
аж здіймають на вітер чорне торішнє листя?
в траві за твоїми ногами плутаються відлуння
твоєї ходи, й здається, хтось тебе переслідує.
часом тонкий холодок пробіжить по шиї, мов ящірка;
– то означає, старі боги хотіли б погомоніти.
боривітер падає, наче підбитий;
грозиться червона хмара.
надходить белтейн.
чи кохали ви колись, як я, служительку
старої гнучкої найдавнішої істини?
чи служили, мов богині, дівчині-службовцю
міністерства молоді та спорту?
покладіть вашу голову на груди квітучій дівчині,
і побачите, що з того вийде – потім розповісте.
коли поцілунки падають, мов підстрелені хижі птахи,
під дощем на м'які бездумно покірні губи,
надходить белтейн.
доброго вам і всім вашим старого нового року!
зійде сонце ще для одного старого нового дня.
грайте заради втіхи: ваші карти відображаються
в ваших очах.
чи було вам гуляти в міському парку з прямими алеями?
десь у країні ельфів на пагорбах палиться листя.
чуєте дрож на вікні: то з далеких країв повернувся
ваш друг, зелений джек. його віроломно підбила
очеретяна, ой, тростина. він прилетів, щоб померти.
дайте йому ваші губи, ваші руки й ваші коліна –
тоді він, можливо, зцілиться,
і нарешті прийде белтейн
beltane, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2020
куплю тобі аж шість рябих кобил –
поставиш їх у стайню, будеш крутою хазяйкою.
куплю тобі шість золотих
з діямантовими зернятками яблук –
таких ніхто не матиме, а тільки ти, кохана.
я куплю тобі всі шість нот для нашої милої пісні.
не віриш? бо я – сопілка, що грає солодкі мелодії,
але на сьомий день мені доведеться зникнути.
справді, моя маленька! я справді такий свистун,
що маю сопілку, і скрипку, й контрабаса, і чирви, й бубни.
я насвистую смутку розлуки собі
і тобі на той сьомий день,
коли я так само свистітиму бадьоро і безтурботно.
я вмію сумних пісень! вивчив їх не сьогодні,
а тих нещасливих днів,
коли все йшло не так і неправильно.
але з тобою – я буду твоїм аж довіку, –
лиш сядь у сідло, озирнися на мене, й свисни.
поглянь на ці барви! deep purple – сонце вже сіло;
black sabbath – це ніч біля моря, повна смішних таємниць.
ми знайдемо частку правди в кожній такій таємниці.
вгадай, що у мене в руці? – перше зерно кохання
the whistler, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020
сьогодні сонцестояння чи сонцеворот?
зима – чудовна пісня, як ти чуєш.
семеро дівок приходять сім разів –
тримайте парубків напоготові.
вдарте в ці дзвони, дзвоніть.
видзвонюйте, дзвінкі сонцеворотні дзвони!
сонцеворотні дзвони гримлять самі, як сонце.
збирайтеся, гуртуйтеся докупи під омелою
коло святого дуба, де вона росте.
семеро свячеників танцюють сім разів –
співайте пісню дзвонів, голосно виспівуйте.
слався далеко, сонячна сестро!
радій, як біжать семеро срібних зірок!
семеро дівок приходять сім разів –
виспівуйте цю пісню зеленої омели.
поlзвонюйте, видзвонюйте лункіше, голосніше!
збирач народних звичаїв все правильно запише.
дзвоніть в зелені дзвони, омели й омеляни!
тягніть сюди зелене дзеркало весни.
тепер її нема! вона, коли настане,
зрадіє, запишається й запишеться – дзвони
ring out, solstice bells, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020
дозвольте мені перш за все красно перепросити
за запізнілу відповідь:
ми приймаємо ваше запрошення, прийміть цю квітку белтейна.
адже майська ніч – традиційний дуже великий день,
з ним багато чого пов'язано, то ви знаєте краще за мене.
хай ті, стародавні, прислухаються до цієї нової пісні:
вона викликає огиду, вона кличе їх всіх додому.
переказуйте слово, переводьте бабусь через стежку,
перекладайте мене, передайте борщу голодним.
переказуйте дотепи сивої давнини,
передайте ген ту посудину животворно-багряного дива.
спитайте в зеленого чоловічка, звідки він взявся;
спитайте про цю посудину, сповнену цим червоним.
спитайте в старих величезних стоячих брил,
як вони вказують шлях до ложа спочинку сонцю.
запитайте у всіх про їхні шляхи
й про таємниці, що вони зберігають.
прогуляйтеся лініями долоні природи –
вони золоті та срібні в місцях, де вони перехрещуються.
переказуйте, переводьте, перекладайте, та передайте
нарешті мені ту посудину животворно-багряного дива.
причастітеся чорного, бо він з нами, грудневого смутку;
полежте у серпневій щедрій кукурудзі;
помішайте в казані, де постійно доливається
крови того, що народжується й нині.
майська ніч – то великий, дуже великий день,
оспівуваний безустанно впродовж усієї лінії.
а ті, хто проклав цю лінію, дослухаються, будьте певні,
всього, що співається тут шанобливо, поважно, вдячно
cup of wonder, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020
чи я пив, чи їв? на губах – шліфувальний камінь.
soho квітує вогнями. ще одна ніч
з думками про тебе.
чорний кіт, що сидів на стіні – навіщо він там сидів?
– похмуро мені підморгнув: він, мовляв, знає навіщо.
підкажи мені спосіб, в який я міг би
запалити усмішку на твоїх устах,
коли рівно о пів на першу виходиш за двері закладу.
– як той поліцай, що зупинив для тебе
потік автівок: не ворушитися! леді на переході.
леді, невже вас ніколи не поймав несподіваний жар,
коли слова горять в сухій горлянці,
мов квіти пустелі?. ні, моя леді.
життя – це не мрія голівуда чи волта диснея:
це – чорно-білий смугастий моторошний мультфільм.
в тутешніх пивницях – тільки, здається, й мови,
що про тебе й твоїх божевільних подруг:
як ви, танцюючи, від щирого серця
даруєте радість та щастя всіляким великим панам:
мовляв, то покажете їм коліно,
а то ще, бува, й язика,
– так, що ті аж упріють, і часом, пускаючи слину,
розливають напої собі на штани.
не думай, що я – такий самий. так, я бажаю побачити
твій текстурований гумовий дощовик о 12:30.
ти повинна зіграти всі заповітні відтінки сірого
в моєму чорно-білому, як не крути, мультфільмі.
смугастий мультфільм – це все, чого я бажаю, леді.
я не знаю, що це таке, та ти неодмінно впораєшся.
чекаю на тебе тут о 12:30 рівно,
бо я – знаменитий політик, дипломат на таємній службі
strip cartoon, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
мої гальма! чом такі слизькі є?
щось не так. картатий прапорець
махнув, але не витер плям мастила.
а вдома в хлопця – сухо. сам сухий, як кістка,
вітає натовп здійнятим шоломом.
чисто гладіятор.
натовп реве, і махає руками у відповідь.
ось вона, перемога, акуратно скручена в згорток!
хто виграв сьогодні, повинен сказати:
хіба це не чудово: стояти на олімпі
мертвим чи живим?
сонце пробивається крізь дірочку в гардині,
торкається старого. той спокійно спить.
сестра принесла чай і печиво на таці.
ранкова газета, sir. вам необхідно читати.
кінець шляху. закінчення дається завжди важко,
та зрештою вам бог, весь в білому, сам білий,
змахне рукою, наче відганяє муху,
на знак вітання. помираючи, старий
тремтить тоненьким голосом: ну, що я вам казав?
це – тріумфальна мить, коли ти на трибуні,
і всі на тебе дивляться, наче на живого.
новонароджене маля ще навіть не тямить нічого,
а картатий прапор вже змахнув.
глухий композитор завершує партитуру.
він не почує овацій та оплесків, йому однаково.
той картатий прапор діє на публіку,
як червона шмата діє на бика, –
і ось вже орди лемінгів біжать все швидше й швидше
туди, куди їх кличе пожадання слави.
хіба не грандіозно: стрибнути з високого берега
в море? – такою є смерть, чи ти живий, чи мертвий
the chequered flag (dead or alive), jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
тепер, якщо ви думаєте, що курей підірвав рей,
там не було чого підривати.
його залатали, він став, як новий.
ви можете бачити рея щодня,
як він їде королівською трасою,
даруючи маленькі цигарки всім школярам по дорозі.
і всі маленькі дівчатка з відбіленими кучерями
гуртуються в зграйки, всі в черевичках
на високій платформі, щоб сказати йому: гей, рею!
вони кажуть: "гей, рею, їдьмо кататися геть:
там в середмісті можна скрутити
кілька алейних само – як вони там? – самокруток".
рей усміхається від вуха до вуха,
й муркоче:
отже, ходіте зі мною цією прямою стежкою!
бачите, як застебнуто цю куртку за 200 доларів?
на всі ґудзики. слухайте ще й мою чотиритактову пісню –
вона забере вас до каліфорнії,
коли ви закінчите школу;
і тоді ви казатимете вашим друзям: це – трубохід,
хворий на голову байкер, підманув нас і взяв з собою.
він сказав нам: дитинко, я зроблю що завгодно для тебе,
лиш дочекайся п'ятниці, коли я приїду по тебе.
– десь так.
тож поїдьте зі мною, тримайтеся міцно,
як школярка всіх моїх мрій, солодка співоча пташка.
ти можеш триматися за що тобі заманеться,
якщо ти сьогодні вмивалася, й не робила нічого поганого.
турбохід, демонічний байкер, він підманув мене, леле!
він сказав, що сьогодні – п'ятниця,
й він зробить для мене все.
pied piper, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
старий мотоцикліст був занадто патлатим,
носив затісні шкіряні штани,
він був старомодним у всьому
включно з підходами до зловживання пивом.
череп на пряжці ременя – теж вчорашній день.
торговець фаталізмом, старший пророк загибелі.
здавалося, час – не владний над цією подвійно прошитою
похмурою постапокаліптичністю його бороди.
застарий для рокенролу, замолодий для смерти.
колись він мав harley davidson та triumph bonneville.
тепер його пам'ять про друзів – їхні свічки, що згасли.
він лічить їх, і згадує минуле,
і молиться, щоб це тривало довго.
він – останній з блакитнокровних пожирачів бриоліну.
їх називають мастильниками. що ж, вони всі повмирали?
та ні, ну як повмирали?! так, продалися системі,
по черзі один за одним продали свої дупи дияволу.
їздять тепер респектабельними сімейними автомобілями,
відвідують тенісний клуб, лигають напої в неділю,
в понеділок – знов на роботу, на службу до джаґґернаута.
де ваші blue suede shoes, хлопці? – дурне запитання.
що ж, вони – теж застарі, треба визнати, для рокенролу.
а для смерти? – замолоді. ну, й запитання в вас, дядьку.
старий мотоцикліст сідає на мотоцикла.
він мусить зробити дещо: взути світ, як в старі часи.
дорогою А1 від шотландського повороту.
все, як колись, бляха-муха! аж сльози течуть з очей.
він співає – вітер підхоплює, перекручує і відкидає.
ми під прямим кутом вилетіли на трасу,
швидкість була: 120. як було не розбитися?
він був занадто старим для рокенролу, хлопці,
а для смерти – замолодим.
ні, ти не був старим для рокенролу, синку,
а для смерти – всі без винятку замолоді для смерти
too old to rock 'n' roll: too young to die, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
чого б ви хотіли собі на різдво?
може, нової парности чи вродженої біполярности?
маєте двійковий код, справи з великими цифрами
кидають вас у відчай. ті цифри, немов вогонь,
і лякають, і з задоволенням лижуть вам п'яти –
їм, власне кажучи, однаково, що лизати.
що стосується місяця березня,
то цей божевільний вчений
ніколи не зупиняється, й весь час у процесі змін
форм, кольорів та значень,
що й так без упину танцюють.
він стоїть під дверима, й зважує: чи подзвонити,
чи постукати молоточком? перехожі схвалюють це,
і воліють ні в що не втручатися:
ти підтримай теорію долі, що включає теорію змін,
а тоді вже підтримуй все инше.
божевільний уважно розглянув цю думку,
й сховав її про всяк випадок до кишені.
він завжди робить так, коли не хоче
розкидати свої відкриття, як двірники розкидають
грубо мелену сіль, коли зимно та слизько:
наступним буде місяць квітень –
він допровадить вас аж до теплих днів та ночей.
стосовно ж місяця лютого – він не мав таких синіх очей,
щоб стояти тут, мов опудало, витріщаючися на погоду
march the mad scientist, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
ось я зустрів її: дівчину, що тримає життя.
ми лежали на березі літнього дня на пісочку.
я дав їй свого плаща, і додав: "леді, будь ласка!"
ми встановили істину там, де не зміг би ніхто.
я сміявся крізь її пальці; я сіяв крізь них пісок,
– ось що було розумного на березі літнього дня.
ми сиділи, а море займалося фантастичним, казковим вогнем.
я чекав, і в її очах розгорілося також.
ми побачили щось – то було небувале в природі явище:
вознесіння морського орла – я не вмію як слід описати.
він з обрізаними крильми та пошарпаним куцим хвостом
дивом піднісся над берегом, над тим берегом літнього дня.
наставала десята. то була комендантська година.
вона сказала: "треба вже йти заводити мого мустанга.
я гуляю тут – ми познайомилися вчора у барі – з хлопцем".
я, спалахнувши, вигукнув: скажи хоч своє ім'я!
вона усміхнулася через віконце: "це вже не має значення".
на хвилину мені здалося, я потонув. та що ж?
ось я знову на березі лишаю самотні сліди.
ось я зустрів її: дівчину, що тримає життя, –
і ми цілий день брехали одне одному: цілий день
summerday sands, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
вітряна зупинка. клац! вітрина. підбори.
кремезний джентльмен. муха. чуєш?
стоїть сліпий в підземнім переході
з холодною флейтою в холодних руках.
він торгує сірниками симфонічно,
дихаючи невчасно. його не любить музика.
зателефонуй мені по иншій лінії.
нетелефонна розмова, индійські ресторани
спеціялізують мій мозок. ми любимо карі.
воїни світла, воїни газет вечірнього вокзалу
змінили імена для величання на станції:
холодні руки – холодні рухи рук!
друковані. я буду вашими руками
і вашим заголовком: симфонічний програвач
програв свою прелюдію, ловіть мене де-инде.
я не розібрав її цією викруткою з бейкер-стріт,
я не розчулив її цим пораненням,
що отримав на бейкер-стріт;
я люблю її, люблю її підманювати,
та я – лиш муза цієї вулиці.
алес пиво, але спів! він лунає, як калюжа.
хлопці, кидайте це діло чисто для здоров'я.
там ще якісь, очевидно, спеції роблять її зеленою.
з друкарського б'юра вийшла коротка спідниця
дуже великовишукана!
родюча мати-земле! твої степові могили
поховано на глибині 50 футів
під бейкер-стріт. от дідько!
пливучи за водою цією канавою,
думаєш сам до себе: [i]як я сьогодні маюся?[/i]
дякую. ви не спитали, та все одно добре дякую.
[pygmy and the whore]
[i]великоспинкова fraulein, розраховуй на мене,[/i] –
каже пігмей, і вона помалу впадає в розпач.
малий чоловічок – фонтан оптимізму й завзяття.
він дереться на неї, немов альпініст,
ні з чим не рахуючися. його велемовної мови
не можна слухати. він знає такі слова,
що ти їх не знайдеш навіть у вебстера.
підказка: шукай у грінченка. де він?
наразі – в зоряній галереї, десь між блендфорд-стріт
і марсом. нарешті він може зробити свою пропозицію;
угода. знов муха. ти чуєш? дзвін тестування тестикулів;
гаманець заважає. він належить до лівоцентристів,
він розголошує свої літа, плаче і признається
в старому дитячому страхові: боїться весільних дзвонів.
[i]це дуже сумно[/i], – погоджується повія, –
[i]і тим паче я рада, що ти можеш мені поплакатися,
тобі все одно доведеться поплатитися. я гадаю,
тобі заважає твій гаманець[/i]. хлопець здригнувся, замислився,
і дозволив собі поглянути правді у вічі. а я
мушу вже завертати на marylebone road.
[crash-barrier waltzer]
а тут я постійно ковзаю та послизаюся, тут волочу
ногу канавою, а друга нога – надворі.
тут лунає опівночі ціла крамниця радіоприймачів.
я не знаю, що мене тягне сюди.
там вона сидить без хліба й без води;
тут між цими білими лініями, де вона ставить машину,
я зупинюся, й почухаю потилицю, й цілу спину.
стара леді вальцер, ой, леді ґрей,
аварійно-бар'єрна мати єдиного сина.
ви бачите, офіцере: вона й сама потерпіла.
а ваша блакитна сорочка –
перепрошую, ви – балетмейстер?
у вас черевики в глині; у вас навіть очі сині!
підхопіть цю стареньку ніжно,
як ромео – джульєтту. бачите? вона ледве йде,
а вдвох у вас вийде дуже круте па-де-де.
обрис її останнього сну; образ його отруйного жалю.
жодному п'яному волоцюзі не дозволялося спати тут,
в переповненій порожнечі. офіцере, я відвезу її до готелю.
заплачу за рахунком, і доглядатиму, доки вона одужає.
ви хочете вбити? сором! люди перевиховуються, –
ми повинні навчити їх не мати моральних бар'єрів.
[mother england reverie]
ні, я не маю часу на ваші тупі журнали.
я не бажаю досліджувати витоки чи могили.
я не маю своєї хати, я не маю автомобіля,
і якщо вам здається, що я жартую,
значить я – лиш один з жартівників за чаркою.
ні, я не граю в теніс; я маю лиш одну банду;
нам не треба на похорон кільканадцять тисяч людей.
тут був маленький хлопчик – він стояв на шкільному журналі,
потираючи руки й танцюючи: [i]о рідна англіє, ненько!
як ти мене звеселила, дозволивши
танцювати на цьому журналі, що палає і смалить мені
п'яти! я вдячний до сліз![/i] а може, то був не журнал.
колись я буду менеджером в модній галереї.
я намалюю портрет королеви на повний зріст.
а якщо я колись доспівуюся в термінальний градус цинізму,
це – просто дрібниця в морі суспільних проблем.
що ж, я дрейфую вниз долиною бейкер-стріт;
зі мною – моя крутостороння реальність.
– крутостороння. я не можу бажати кращого,
коли все на світі зроблено й сказано. що ж тепер?
я вдовольняюся зрілою багатопудовою впевненістю,
що я – ви познайомилися з генієм бейкер-стріт.
я розмовляю і з зорями, й з цією гнилою канавою;
я підморгую до перехожих, я ловлю з безтурботним нахабством
погляди всіх дівчат – та то не залежить від мене.
якби я не був на вигляд,
як тепер, я дивився б у винший бік.
а власне, я ж казав: индійські ресторани
бальзамують мій мозок; газети фарширують його лайном;
я стою на зупинці, й слухаю: в підземному переході
сліпий симфонічний продавець сірників слухає,
що робиться в світі; особливо – в серцях людей
baker street muse, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
пташка спурхнула з куща – вітер поніс її геть;
чорнооке сонце, граючися, спалило метелика –
я бачив, як той горів,
від нього лишився клапоть чорного оксамиту.
а за годину я почув штормове зітхання неба,
і велика срібна хмара впала у долину.
і тому я з самого ранку співав: requiem!
а моя ласкава пані озивалася: залишайся.
я поглянув на все це, та й пішов гуляти стрендом.
я не знав, що мені ще сказати:
розклад руху потягів, що біля стоянки таксі,
був таким старим, що повністю вицвів від сонця.
я підійшов до таксі, і в чорному вікні,
забризканому сльозами, побачив її обличчя.
таксі потихеньку рушило; я проводжав його поглядом,
доки міг, та й по всьому. тому я співаю: requiem!
і бреду сам не знаю куди. звісно, стара історія:
пташку понесло вітром, я – лишився гуляти стрендом
requiem, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
от і поїдеш з нами, дівко хороша ясочко –
з ангелами ночі.
цей вітер весь потріскався. як кінь гризе гнуздечку,
так і сама гнуздечка гризе єдинорога.
куди нас приведе ця повітряна дорога?
гей, гей, взувся грубо, в стратосфері буде любо.
залазь, ми летимо холодним вітром
до вальгалли. хай плачуть дівчата-валькірії –
поривай з богами рішуче. ми, ангели ночі, служимо
не знаємо кому, та вірно, з крижаною
чи гідністю, чи величчю – так співають скальди.
о заморожена рибо, що лущишся, мов цибуля,
у чашці срібла на рідкому стрибучому вогні!
місячний струмінь, доблесний промінь, як блискавка,
розколює небо навпіл: вітаю, стара вальгалло!
прийди до нас, будь з нами – голосять дівки валькірії
над цим холодним вітром, вітром до вальгалли.
герої відпочивають, слухаючи зітхання таких дівчат.
знаємо ті зітхання! опівнічний самотній шепіт:
зараз важкі часи, нам критично бракує героїв.
брязнув меч з переляку. він зблід, він аж тепер уздрів
страхітливе спустошення в руїнах старої вальгалли.
чи ти прийдеш до нас? голосять, аж заламують білі руки,
войовничі дівки валькірії, коли на холодному вітрі,
роняючи сльози в казан, варять для тебе пиво
cold wind to valhalla, jethro tull
ходи, дозволь погратися з тобою,
мій чорний оксамите, люба танцюристко!
ти відповідаєш на будь-які запитання –
що відкажеш на це? ти даєш мені так багато!
зриваючи квіти життя з дерев у своєму саду,
ти – сама, як найкраща квітка в саду у мене.
я жебраю за милосердям, я чиню видатне безглуздя.
тим часом літа, ніби чайки, летять над твоїм оксамитом.
вітер легенько грає на розбиту стару мандоліну.
він смикає, мов струну, хвилину – й змінює вічність.
в цій пісні живе, й набуває нового змісту
стара золота легенда про жінку з жертовним серцем.
дихаєш надто швидко. що розладналося в світі?
подумай про материнство. ці груди – повні життя;
ти – мов річка у горах, що бурхливо біжить і квапиться.
треба спати. твоя краса – мов чудове полярне сяйво
black satin dancer, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
повстаньте, всі милі панянки, озбройтеся для параду.
о, ваші імена буде покладено на вогонь.
о, якби вас було закарбовано на славній алеї слави,
чи не стали б ви всі молодими зірками естради,
щоб осявати нам шлях через ніч у пітьмі сьогодення?
о, ваші усмішки закорінилися на ваших обличчях так міцно!
можна також закарбувати торішню, позаторішню –
і взагалі всіх міс всіх міст феодальної англії.
а ви, джентльмени? боюся, я занадто схожий на вас.
та сама шкільна краватка, лиш не такі черевики.
скажи мені, друже, як ти став таким модним опудалом?
про що ти співаєш цим майбутнім зіркам алеї,
що вони верещать, вибухають, і хочуть з тобою селфі?
джентльмени, така диспозиція: вас всіх буде визнано винними.
чи поділять вашу провину ваші діти? нам треба знати,
починати чи ні карбувати вас на граніті алеї слави
glory row, jethro tull
менестрель у галереї дивився на людей.
він зустрічав усміхнені погляди в просвітку хмар
кльокання тлустих матрон та старечого зубоскальства.
спершу він вдав баладу про вічне: любов та ненависть;
співаючи, зиркав скоса; доспівавши, спостерігав.
слухачі поділилися: мирні любителі гарбузової каші
плямкали ніби ні ваші й ні наші;
панельні погоничі гуділи, мов бджоли;
вони були схожі на ледарню, що бажає назад до школи.
фабричні штатні шахраї лампочок денного світла
шкрябали свої комірці, вкриті корою бруду:
на їхніх плескатих обличчях, здавалося, раптом розквітла
стародавня тупа недовіра, притаманна робочому люду.
а люди, що звикли діяти у відповідь на подразник,
демонстрували фрустрацію, як плейбої в великий празник.
йому здавалося, він виступає на мітингу пелюшок,
що страждають від утиску й гніту з боку малих дітей.
ще він там ідентифікував гумористів одного жарту,
режисерів кіна про кіно, виробників домовин,
гравців в монополію по неділях в родинному колі,
і навіть прихованих чи й відвертих ненависників жінок.
він вклонився, покликав всю свою банду на сцену,
і сказав драматично: ось мої друзі, я їх сьогодні знайшов.
з ними я можу співати й про ненависть, і про любов.
менестрель в галереї дивився б на людей навіть у зоопарку.
потім він скинув свої окуляри, став подібним до всіх,
і закурив цигарку
minstrel in the gallery, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
на задніх вулицях – одне полярне сяйво.
я сказав миколі: просто вези мене далі:
пункт призначення той самий, ти його знаєш,
але тепер то вже инший, магічно співочий, світ.
тож він закинув голову і став відбивати такт;
я вискочив з машини на п'яти дев'ятих.
дружньо киваю до охорони: джентльмени,
де в вас тут сцена? проведіть-но мене швиденько.
забув сказати: дощ був не з води,
і сніг не мав свого місця під сонцем;
тож я прослизнув досередини одразу після веселки,
і там чекав, коли скінчиться шоу.
я спокійно пакував своє спорядження
тим часом, як натовп гукав на біс.
я мав кумедне відчуття, що то гукали не до мене.
ну й біс, кажу, з вами.
я усміхнувся до високої усміхненої дами,
сказавши: крихітко, ми їдемо кататися.
ми замовили чи по два, чи по три напої,
і я акуратно залив їх собі до горлянки.
вже казав: дощ того вечора був без води,
і сніг не знайшов свого місця під сонцем.
ми прослизнули кудись, але слідом за веселкою,
і зробили там щось, про що вам не треба знати.
дозвольте, я запакую вас до своєї валізи.
ми неодмінно знайдемо де-небудь місце для двох.
– або, коли схочете, підкиньте до аеропорта,
і ніколи вже не дозволяйте грати веселковий блюз
rainbow blues, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
тим часом вже року номер один, коли ти ще не був нічиїм,
ти не мав жодних шансів: без штанів, без батьків, без бога.
затям: тебе виховано для суспільства, і продано людству.
одного дня ти прокинешся саме в твоїм сьогоденні –
мільйон поколінь до тебе чекали на це без надії:
без надії бути собою, ще й таким, яким хочеш бути.
ковзання по кризі. ковзання по кризі –
це те, про що я веду: по тонкій одноденній кризі,
зовсім-зовсім тонкій кризі нового дня.
отже, коли ти вже стрімголов відштовхнувся від берега,
чи не обернешся, щоб наостанок помиритися з усіма?
з тими, хто малодушно вирішив залишитися,
щоб прожити ще один день так, як віддавна звикли.
перетинаєш пустку, обертаючися в порожнечі.
ти повинен молитися, ти чекаєш на певний знак,
що космічний міжгалактичний розум про тебе знає.
аякже! бо драма пристрастей писалася не зі стелі,
а з конкретного, знай, життя: твого власного. треба вірити!
цей біг на ковзанах по невідомій кризі
робить тебе чи героєм, чи кроликом, що втікає.
ти перетнув якусь білу лінію, і крижана гора,
що затуляла пів обрію та діставала до неба,
вибухнула й розвалилася; срібні дрібні уламки
пробили тебе в багатьох місцях, і смертельно вразили очі.
в тобі виникає дуже тонке моторошне відчуття,
що вся ця історія – занадто реальна, занадто!
ти нарешті збагнув, що то є: реальний теперішній час;
ти озираєшся, й бачиш людей, що грають на сцені,
а в залі для глядачів – ти одинокий глядач
skating away on the thin ice of the new day, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
вона танцює навшпиньках мовчки
довкола мого багатостраждального ліжка,
і розганяє ті, що тяжіють над головою,
важкі ворожі скелясті хмари;
її миролюбна усмішка проганяє мої кошмари.
дякую, благословляю. вітай, сестричко!
не знаю, як ти втихомирюєш мою гарячку.
палко обіймаю! добре, що я не сам
в цьому ворожому світі,
слава святим небесам
nursie, jethro tull
я поведу тебе до фешенебельного закладу –
там можна й напудрити личко, й намалювати усмішку.
ти покажеш все своє щастя, й сховаєш увесь свій біль,
коли ти приєднаєшся до мого концерну,
щоб грати в наші ігри.
дитя війни танцює цілі дні,
дитя війни танцює цілі ночі.
без капітуляцій, без угод перемир'я.
я конатиму щоночі в повній задоволеності,
і мене ховатимуть у твоїй могилі.
доки ти даси мені води, я вже буду мертвим.
маршируватиму у тебе в чайній чашці
тим часом, коли ти плаватимеш в моїй.
дитя війни танцює цілі дні,
дитя війни танцює цілі ночі.
відчини всі вікна. я все одно ходитиму через двері,
якщо ти дозволиш мені жити в твоїй країні,
якщо ти дозволиш виспатися біля твоїх берегів
warchild, jethro tull
леді дозвілля виглядають когось на глухих дорогах:
вони виглядають прибульців, щоб привітати їх першими.
вони усміхаються, блимаючи біло-рожевим квітом
колін та ліктів з-під шовків та оксамитів –
гарні, прекрасні, благословенні леді.
як вони співають про своїх героїв,
замовкають присоромлено канарки й солов'ї.
герої, так само, як і вони, дбають про добре здоров'я,
гарні манери, світський лоск і таке ж красномовство.
їхні прихильності – пронумеровані, з бирочками на лобі;
їхня риторика – вся, як дешевий набір інструментів.
вони ремонтують тебе, коли ти виходиш з ладу,
вони можуть тобі замінити навіть серце, якщо ти дозволиш
ladies, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020
я сходжу до 'пула з диму під ним
скуштувати маминого jam sarnies,
і побачити нашу тітоньку фло.
цукерковий продавець спостерігає паній у піску
з туманними надіями зустріти на вікенд
містера всесвіта.
залізна вежа надсилає усмішки понад морем;
впродовж золотої милі всі глитають чай глечиками.
там – відпочивальні політики: вони прийшли
мов атланти, підіймати повітря
для тутешніх фоторепортерів;
зрештою вони роздивляться, і в світовому безладі
звинуватять едварда ведмедя.
дивлюся вниз: відра, лопати, бінґо,
рапани та мідії; дні, повні дощу та веселощів;
водорості на пляжі, замки з піску, холодний прибій;
шезлонги, човни, рятувальні жилети,
розплетені шворки на вітрі;
вкрита засмагою багатожильна морська очамріла зірка.
– ми сходимо до блекпула з долини, що під ним,
посмакувати маминим jam sarnies
і обійняти нашу тітку фло
up the 'pool, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020
співав цілий день, співав ні про що.
співав цілий день, співав ні про що.
так співаючи цілий день, я справді
співав-таки ні про що, гай-гай!
я пішов на станцію: чи не знайду її там.
там був великий натовп, я так довго у нього вдивлявся,
що він став вдивлятися в мене, і в його багатьох очах
можна було побачити ворожість, а більш нічого!
цілий день на вулиці намагаюся згадати.
ні, вона не носить чоловічих капелюхів.
ой, хто то в шубі? але ж тепер не зима.
виходить, що її ніде нема.
от горе!
ой, співав цілий день, співав ні про що.
ой, піду я додому, чекатиму там на її дзвінок.
ця пісня змушує мене почуватися самотнім.
я все одно її співатиму тихо, зовсім тихенько,
коли ти зателефонуєш, я почую дзвінок все одно.
так, я співав цілий день, доведеться співати довго.
я співатиму аж до кінця віків, ти все одно озвешся
singing all day, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=7kwRZUGYQnY
був час, ти був молодим, і ходив, де вони, з ними разом.
ти думав, вони тебе люблять, бо то було очевидно.
але ти помилився, коли перестав думати, як вони,
і моя безневинна пісня збила тебе з дороги.
отупілий, ти відчуваєш самотнє неприйняття.
нерозумний, ти розумієш, що десь колись помилився.
та кого то обходить? ми просто мріємо бути кимось,
а не грати в театрі мрій, – навіть коли не віримо,
що ми є, і що все, що ми бачимо – не ідіотський сон
just trying to be, jethro tull
коли ти прокидаєшся, й малюєш образ нового дня,
але твої руки трусяться, й виходить карикатура,
не засмучуйся, не переймайся.
я скажу тобі те, що тебе заспокоїть:
життя – довга пісня,
якщо ти чекаєш, щоб я дав тоді в борщ сметани.
коли у твоїй пересохлій душі
розпускаються квіти й квітнуть вірші,
і дванадцята ночі обертає твою кімнату,
ти ще дужче обстоюєш свою помилкову правду.
не зітхай і не плач. прийде мудрий читач,
витягне скабку з твого егоїстичного ока:
життя – довга пісня. можливо, вже завтра
ти зустрінеш свою любов у солодкому світлі світанку.
коли потяг над бейкер-стріт гальмує без попередження,
і твій біль, мов бульйон, весь вихлюпується
тобі на новий костюм з твоєї нової чашки,
коли з-під землі відлунює симфонія руйнування,
не скигли, що колесо долі розтрощило твої черевики:
життя – довга пісня;
життя – довга пісня,
але його мелодія замовкає занадто рано
life is a long song, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020
ти – щаслива, і я усміхаюся.
пройшов цілу милю, щоб напитися в тебе води.
я – щасливий, і радий, що кохаю тебе – ти знаєш.
немає таких, як ти, понад тебе нема нічого.
нам не сором виходити на люди в піжамах, люба,
поки люди кричать про війну, корупцію та катастрофу.
ми не піддамося цьому божевіллю:
ми можемо й далі жити в минулому.
вже бував у тих натовпах, долучався до колективного.
побратими та посестри – всі на один копил.
кажуть, гряде революція, але вони не знають,
що їм робити, коли та революція переможе.
я так само не знав би. краще заплющити очі
і втішатися тим життям, що лишається нам з тобою.
нас не зловлять, нас не примусять
ні до чого, бо ми – не тут:
ми обдурили цей світ,
ми живемо в минулому
living in the past, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
була колись в давидовій столиці
поодинока повітка на околиці край дороги.
в тій повітці мати сина повила.
той син, коли виріс – вам треба добре затямити
ті речі, які він сказав.
сьогодні – різдво, а ви напихаєтеся й регочете, як ненормальні,
коли я вам рекомендую час від часу стрибати на місці.
якщо ви спроможні простежити, до чого я це веду,
ви побачите: дух різдва – не в зловживаннях. наїдки,
напої – не варто робити з них суть всього святкування.
як ти можеш реготати, коли санта клаус – тверезий?
ти радієш, але причини твоєї радости – хибні.
якби я справді зіпсував вам ваші тупі веселощі,
знайте: це – обов'язкова, як пиво, різдвяна пісня
christmas song, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
побачимося на зважуванні, і побачимо,
яка сумарна маса вашого життя.
це робиться елементарно: з одного, хорошого, боку
ти кидаєш на терези справи свого благочестя,
з иншого – справи паскудства, тобто гріхи та провини.
вам скажуть: різницю ви можете перекинути на рахунки
ваших нащадків. це просто: передайте моє лайно
по лінії поколінь вперед якомога далі;
можливо, комусь заманеться лишити його собі.
відірвіться від ваших виборів і спробуйте це зрозуміти.
не претендуйте на досконалість: якщо вас навіть розіпнуть,
то аж по смерті: наприклад, якогось прапрапраправнука.
вам скажуть, що саме час поновити стару угоду
про солідарну відповідальність; ви пристанете, і тоді
я підведуся й скажу: оближи свої пальці, падло!
це буде вельми ефектно; ми потонемо в аплодисментах.
кажуть: коли вливаєшся до команди цього корабля,
залиш свої підштаники тому, кому довіряєш.
тебе привітає офісний вовк з руками по лікті в сріблі,
сам по коліна в золоті: ось мій коханий клієнт!
він пригорне тебе до серця, запропонує чарку –
ти купишся. ти купився. оближи свої пальці, падло
lick your fingers clean, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
коли я був молодим, і мене виряджали до школи,
я вже знав, що робити, щоб не грати в дорослі ігри.
я був би не заперечував, якби дорослі
або все життя вели мене за руку до славних успіхів,
або вже відразу так і сказали, що я – дебіл.
отже, вранці я покинув рідний дім
без вагань, лиш з їхнім богом під пахвою;
їхні єлейні усмішки прилипли мені до потилиці.
дорогою ми розмовляли. я запитав цього бога
про наші подальші плани, і той відповів рішуче:
я – не той, кого ти повинен заводити по неділях.
а наш старий, якщо комусь цікаво, дурень завуч,
весь час казав про себе, якщо то комусь цікаво:
сотворімо тепер молитву, поки ми про це не забулися.
пане завучу, я вам не вірю.
це вам, либонь, пороблено плутати все на світі.
бо сказано: він – не такий, що заводиться по неділях.
можете відлучити мене від недільної церкви,
коли я в неділю вранці йду до недільної школи.
і нехай всі епископи вільного світу
спростовують цю доктрину.
де ви набралися цього зухвальства:
заявити, що я – син мого рідного батька?
просто йому пощастило. це був статистично нікчемний
шанс йому стати батьком такої людини, як я.
краще б мені зупинитися й розглянути все уважно.
я знайшов би тоді для своєї пісні саме такі слова,
що повністю відповідають силі моєї зневаги:
ви у всіх ваших ризах золотої помпезної слави
аж ніяк не багатші за мене. ви приречені втратити все,
от і лижете черевики смерті та всякій гидоті.
страх, пожадливість та лицемірство –
ось ваші справжні батьки.
коли я був молодим, і мене виряджали до школи,
я вже знав, що робити, щоб не грати в дорослі ігри.
я був би не заперечував, якби ці розумні дорослі
або все життя вели мене за руку до наших успіхів,
або вже відразу так і сказали, що я – непоправний дебіл.
wind-up, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020
в заколоченому безумі дихання локомотива
чути його потяг до смерти стрімголов.
ніщо вже не зупинить вічного невдахи,
нехай невтішно плачуть завжди бідолахи.
він чує скрегіт чавунних поршнів –
цей біль відлунює в потилиці,
молотком б'є по скронях і з реготом тисне на лоба.
п'яний чарлі вкрав регулятора. от і прекрасно!
наш потяг летить все вперед і вперед,
зупинок не буде.
він знизує плечима, його маленькі діти
зіскакують на стаціях на повному ходу.
його кохана жінка з його найкращим другом
бавляться у ліжку, значить все гаразд.
він повзе незнайомим довгим коридором рачки.
він доповзе. п'яний чарлі відламав ручку від дверей.
цей потяг не зупиняється. припиніть недоречну паніку.
головний машиніст обирає альтернативний курс.
він уважно слухає, як виє дивна тиша.
він ловить ангелів, що падають з неба, наче яблука.
той, хто завжди виграє, вхопив його за роги
і нахилив до землі, пропонуючи мир.
треба перечитати гедеонову книгу в біблії.
перечитай уважно: від першої літери до останньої.
це ще дякувати богові, що пришелепуватий чарлі
поламав всі регулятори й порозбивав покажчики.
якщо цей потяг не зупиниться,
можна й не керувати
locomotive breath, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020
отче, що ти – там на небі високо!
побач свого сина, всміхнися до нього,
бо збентежений і заклопотаний
своїм ризикованим бізнесом,
і своїми жінками, й колекцією пістолетів.
господе ісусе, звесели мою душу.
я – той безименний герой дикого заходу,
що застрелив з рушниці багатьох індіянців,
потім зробив собі славетне ім'я в голівуді,
щоб визволити від нудьги багато білих людей.
ісусе, не слухай нікого. воїстину,
ти міг би успішно визволити себе
від всіх марнославних, що кличуть твоє ім'я даремно.
гаразд, слухайте. я бачив його сам на власні очі.
бачив його в горах місячної, ясної як нині, ночі.
хрест був там само, він стояв закривавлений, трохи похило.
ісус котив того каменя, що ним замикали печеру.
господе ісусе, помилуй мою душу
hymn 43, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020
люди, що ви накоїли?
ви замкнули його в золотій клітці,
ви змушуєте його співати у ваших відправах,
– чи ви гадаєте, для того він і воскрес?
він – бог нічого, якщо це – все,
що ви дали йому з великої ласки на відкуп.
але він – бог всього, що ми знаємо,
і чого ми не знаємо: він – в серці кожного з нас.
сподівайся на нього без паніки,
і не клич, коли злякалася монстра в якомусь фільмі.
він не стане тебе рятувати від твоїх соціяльних пільг
чи від твоїх гріхів, в яких ти не признаєшся.
кривава церква англії,
вся в збоченицьких ланцюгах,
вимагає твоєї присутности, боже,
на кожному чаюванні у нашого вікарія.
цей образ на наших пластикових хрестиках
– я не можу на нього дивитися. я думаю, це – наруга
ще гірша, ніж шмагання батогом;
і ви цю наругу вважаєте величанням.
здається, ви хочете почути його покаяння.
я просичав би його, як ваш ворог, лукавий змій,
і ви тоді молилися б до самого пришестя
всім богам, яких можете назвати
my god, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=U4P5dsPvRIA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
поведу тебе в кіно, і залишу в барі "магнолія".
кажеш, ми зайшли занадто далеко? добре, біжи до мене.
можеш влаштувати сцену в "кузена джека".
покинь його, й нехай ставить пляшки на місце.
скажи, хай як-небудь інтелігентно поправить свої окуляри,
а краще нехай їх викине, бо я їх йому розбив.
– це, й тільки це, обтяжує наше сумління.
так, це про мене. покладися на мене в цьому.
куплю тобі ролс-ройса для катання,
запакую до нього тенісний клуб.
ти ж знаєш, він підкочує штани занадто високо,
це кидало тінь на мою толерантність.
що сталося? твій ніс холодний, як бурулька,
й спустили шини на велосипеді.
з жовтими пальцями від тютюну
юна леді дивиться на мене запитально.
овва, ти пам'ятаєш, що це – до мене! так.
так, я – простий робітничий клас,
що має свої пів вареника. якщо ти гарно попросиш,
я приліплю до нього пів якогось твого залицяльника,
щоб твоє золото не потьмянішало.
так, це – моя юриспруденція, сфера
моєї відповідальности понад усе порядком.
це я красиво сказав – скажи?
отож-бо. вчися, маленька.
запам'ятай: пора дощів минає,
кожен клоун-пірат колись пропадає;
і якщо я засміюся трохи передчасно,
це тому, що мій сміх – теж моє кляте діло.
то ми йдемо? можливо, десь по дорозі в барі
я тебе залишу, а йтиму назад – заберу.
ти кажеш, що ми зайшли занадто далеко – не бійся,
але будь біля мене, щоб бачив тебе постійно.
ти – на мені, ясно? не покину тебе ні на кого
up to me, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
я можу лише дивуватися вголос,
як нам сьогодні добре.
ця ніч цілу ніч
сьорбала вечірнє сонце ложкою,
а ось воно зранку знов ціле,
таке біле-біле.
моє життя прокинулося поруч
розпатлане. моє серце! наші серця
стали битися одночасно;
ми врятувалися.
можу лише дивуватися вголос.
чи буде цей день щасливим? чи будуть
наші майбутні роки ласкавими до нас?
як ходить корабель морями й океанами,
так ходить кухнею моя щаслива зірка.
вона поливає гарячий хліб
чи маслом, чи медом;
вона приносить це все до ліжка.
я трушу головою, досі не можу
осмислити це як слід:
ми дали одне одному світ,
ми дали одне одного світові,
– ми стали такими, якими є,
й здивувалися, як це добре
wond'ring aloud, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
як було мені гуляти в гемпстеді на ярмарку,
було мені там зловити так звану маму-гуску.
хотів її відпустити – вона мені каже:
[i]а хто ж мені, білій гусці, та й теля прив'яже?[/i]
уявляєте? страшне. а було б страшніше:
[i]хто ж про мене, білу гуску, пісеньку напише?[/i]
йду я далі; мені назустріч – якийсь іноземний студент.
каже:[i] хвилинку уваги, я зроблю вам один комплімент.[/i]
каже: [i]чи правда, що в києві, як в цирку піккаділлі,
всі люди – як люди, але переслідують егоїстичні цілі?[/i]
не знаю, – кажу, – я йду до ставка для купання.
кажуть, він виник на рівному місці
в результаті якогось кохання.
я хотів там зловити прекрасну сонячну днину,
адже я знав, що колись захворію або загину.
і що ж я там бачу? там рівно 100 школярок
плачуть і чхають в свої напарфумлені носовички.
це було дуже дивно, адже вони не могли мене знати,
хоч стояли обличчям до мене, і була вже десята година.
потім одна бородата дуже сердита жінка
знущалася з мене, б'ючи своїм кулаком по столі.
каже: [i]мене не обдуриш! ти мрієш бути пожежником,
а сам цілий день позіхаєш, розв'язуючи кросворди![/i]
потім, теж бородатий, рудий курячий маніяк
виступав на трибуні, й закликав повалити уряд.
між иншим: його сестра, що ні в чому його не підтримує,
служить в кінній поліції, і розбила свого самоскида.
це було дуже смішно. я розмітив гектар землі,
зняв траву, й заходився шукати золото.
під моїм керівництвом незабаром вже працювало
чи двадцять, чи двісті душ, і всі були патріотами.
ви знаєте джоні опудала? він возить своїм дирижаблем
дипломатичну пошту між африкою та аргентиною.
виявляється, той дирижабль значиться у реєстрі
вкраденого майна, поки господарі спали.
все це було в неділю на ярмарку в гемпстеді. гуску,
виявляється, вкрадено з ферми, з корпусу 18.
якби та гуска неслася, гадаю, вона б не балакала.
хоч би як, я її купив, – а продам, може, ілону маску.
як було мені йти вже додому, ставок для купання
був якраз по дорозі, тому я зловив свій сонячний день.
сто школярок стали моїми слухняними ученицями;
всі, як одна, перестали плакати й матюкатися,
натомість навчилися плавати й декламувати гомера
mother goose, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020
чому ви танцюєте в капцях
тут аж на престонській платформі?
невже ви так її миєте? не терпите, може, бруду?
на ваших пожмаканих штанях –
краще вам їх обтрусити гарненько,
бо маєте там якесь неохайне сміття.
і ви ще з сумом дивуєтеся,
що сумлінна, як тисяча старих медсестер,
місіс монсон поводиться з вами, як з немовлям?
вона лиш терпляче виконує свій обов'язок:
бачите? і заварила вам чаю,
і попросила автографа!
тітко, а це вже – зайве
cheap day return, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020
хто пішов би на вулицю жебрати,
мавши багатого доброго пана?
хто крав би цукерки в малих дітей,
мавши доброго дядечка з нескінченно товстим гаманцем?
ось хресноока мері залітає до нашого бункера,
щоб перевірити знов своє щастя: вона
любить грати, але не підписує жодних контрактів;
дуже приємна дівчина вечеряє в гемпстед-виледж,
їй там підносять брендову, ексклюзивно гламурну кашу;
ну, а вранці джек-садівник викидає її біля школи.
її знає дитячий майданчик; хлопці її не б'ють,
хоч вона й повзає там навкарачки, відібравши машинку в малого.
напевно, її не бентежить, що на неї там витріщається
дід-гібрид-інвалід кошлатий, соваючися на лавці.
так, хресноокій мері важко з ким-небудь заприязнитися.
вона є багатою донькою свого незаможного батька.
пісня про неї здобуде безперечно великої слави:
вона розбиває серця найгнилішим стовпам суспільства.
але хресноока мері має велике серце,
що окрадає багатих, допомагає вбогим,
і ніколи не забороняє дякувати за те.
он вона знов на майданчику. ніколи не кривдить менших,
вони її також не б'ють. дід-гібрид-інвалід кошлатий
совається на лавці. він завжди спостерігає,
як хресноока мері повзає рачки з хлопцями.
ось вона знов залетіла, як бомба, до нашого бункера.
хочу, каже, зіграти вашу новеньку пісню.
якщо вона буде гарною, гратиму з вами в клубі,
коли матиму вільний час. дуже приємна дівчина.
сьогодні вона вечеряє знову у гемпстед-виледж,
а вранці джек-садівник підкине її до школи
cross-eyed mary, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020
в усіх місцях, де я бував, важко було так освоїтися,
щоб вони мені здавалися раєм на землі,
але я принаймні намагався.
блукаю, буває, тут поблизу, і радію, що маю час
і на прогулянки самотою, і на те, щоб сидіти з тобою.
прохолоджуюся надворі, і почуваюся добре.
хоч не маю грошей ні копійки, це ще не привід журитися.
та кава, що ми наварили вранці, була найкращою кавою,
і я ніколи ні про що не турбуватимуся,
бо коли ми тут, ми завжди можемо щось придумати,
а що там – то далеко, і нас ніяк не обходить.
вечірня пора – для співів, веселощів та відпочинку.
скажемо друзям – прийдуть з печивом та плітками
до чаю. старий віллі джонсон знає, що робиться в світі;
перед сном погуляємо в парку. вітер у кронах дерев
гуде й шелестить, витинаючи романтичних п'янких мелодій
– сподіваюся, ти їх почуєш, і вгадаєш, до чого він хилить.
який я щасливий! ти вмієш готувати, читати, писати –
й ще багато чого, всього й не пригадаєш.
це – все те, що нам потрібно, щоб час не стояв на місці
і не минав даремно – так я дивлюся на це.
порахуємо наші ягнята, поросята, зайчата, курчата –
ми поснемо щасливими; будемо і уві сні
разом, а завтра прокинемося вдвох для нового дня.
я тебе так люблю, що й розказати не можна
inside, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=j1VYRZF8bCs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020
щодня хтось запитує, що мені тут робити:
чи ганятися за любов'ю, чи боротися, бляха, зі злом.
хіба вам не все одно? важливо, що я тут є.
відповідаю: я маю відповідь,
що не зможе вам не сподобатися;
та якби я тепер поділився тут з вами,
ви б виграли, а я цього не потерплю.
отже, кажу, я не маю чого вам сказати, –
я взагалі не маю чого сказати.
щоранку довкола моїх очей розлягається геофізичний тиск.
ламаються стелі, руйнуються стіни, падають цілі міста.
– ось що робить брехня, дарована вам на нещастя!
я міг би її викрити, міг би вам показати
всі її способи та механізми. це було б пізнавально,
та ви не повірите: звісно ж, вам відоме моє ім'я;
я не маю чого вам сказати:
я не маю зовсім нічого.
зійдіть аж на верх ефірної вежі свободи;
намалюйте на небі свій власний, неповторний товарний знак.
це – не моя парафія, щоб напучувати божевільних
чи навіть вмовляти душевно мертвих не грюкати ланцюгами.
ваша ненависть – ваша проблема. ви повинні з нею боротися,
але так вас навчило життя, я вас не перевчу.
якби ви перечитали всі слова, що я вже промовив,
все одно не знайшли б нічого, що змогло б вам допомогти.
що тут сказати? я вже давно за вами спостерігаю –
не маю для вас нічого. оце – що я можу сказати
nothing to say, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
я вже й забув, що означає мир.
як солодко пахнуть ці літні ночі!
люди гуляють, п'ють та співають;
натомлені вже тротуари так і горять під ногами.
знаю, чому я плачу. ось що хотів би знати:
як усміхатися: як це робиться, щоб не було огидно?
150 днів і 149 ночей
не піддаватися, не помилятися –
і прийняти поразку як нагороду.
я повернувся до того, що знав раніше, –
до тих, з ким я можу бути собою, а не убивцею.
ще тиждень чи два, і це відчуття мине.
там ти була зі мною – будеш зі мною й тут,
ти допоможеш мені, я думаю, все налагодиться.
як не зійти нанівець, щодня, мов платівку, граючи
все ту саму стару виставу? так, я прийняв поразку.
дайте мені 150 днів і 149 ночей
на один день – я спробую зробити все якнайкраще.
навряд чи я встигну все, та це буде велика спроба.
я повернувся до того, що знав і любив раніше.
з вами я все згадаю, а так само й забуду все.
думаю, за два тижні це мирне життя налагодиться,
ти мені допоможеш позбутися всього поганого
with you there to help me, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=gfKzPV-Ely4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
ти чула, що сказала мати?
каже, що я вигадую, та я знаю, що таке вигадка.
ти чула, що каже батько?
цілий вечір кричить, проклинає моє ім'я.
кажуть, що я ніколи не здобуду того, що вже маю.
я ніколи не буду таким спокійним
і розсудливим, як тепер.
хто вигадує і помиляється – то вони, бо для них ця пісня.
ти чула, дитино? відклади телефона,
повернися до дійсности, й розкажи, що ми бачили.
хіба тобі самій не здалося не зовсім звичайним,
що тебе після школи забрав лімузин,
чий власник відомий і в цих, і навіть в високих колах?
чи не здалося тобі, що ти спиш,
і бачиш своє найбільше страхіття? це – правда.
він робить так завжди, він робить так з усіма;
і ти влаштувала так, щоб це сталося ще й з тобою.
слухай, що каже мати: каже, що я все вигадав.
слухай, що каже батько: каже, що він мене вб'є.
я вже ніколи не буду таким, яким я був до вчора;
я вже ніколи не матиму того, чого не мав.
кажеш, я перебільшую? – ні, це ви перебільшили.
бачите? я – спокійний, я співаю цю пісню для вас
for a thousand mothers, jethro tull
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
яке то свято для моїх очей: бачити тебе вві сні!
яке то горе для цілого світу, аж сонце соромиться сходити:
чути, як ти схлипуєш, хлюпаючи носом!
тебе ніде не видно і не чути,
та я свого слова дотримався:
я подолав 1000 миль, щоб зловити тебе на усмішці.
гарний день для сміху, а для прогулянок – ніч.
я йду за тобою, мов зачарований; біла рука опікає;
пісня, яку ми чуємо, затопила всю пам'ять до обрію.
якби ж то було можливим, щоб слова не будили бурі!
буря в моїй голові, сльози течуть з очей:
поганий день для мрій, і сором чекати ночі.
я лише сподіваюся, що повіриш у неможливе:
в те, що народжується в кожнім зітханні вітру, коли
ледь зажевріле світло свідчить про закінчення ночі кохання
reasons for waiting, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=iybAyDFrhhI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
щоразу, коли почуваюся так, як тепер,
шукаю слів, щоб це сказати ясно.
я згадую погані старі часи,
які нам довелося пережити.
зимові ночі мучать мене холодом
і страхом померти чи стати старим.
ми бігали на перегонах, ми виграли їх всі,
бігаючи поволі.
невдовзі ми вже не зможемо грати й співати дзвінко.
важко дертися нагору, легко котитися вниз.
доведеться переглядати старі мотиви й підстави,
що визначали наше життя раніше.
згадуються одноманітні ранки туманних днів,
коли не було на що витрачати копійки, заощаджені вчора;
коли не було потреби взагалі вилазити з ліжка –
ті погані часи минали, натомість приходили кращі.
зігріваємо пташку в наших руках –
инші, її товаришки, цвірінькають на деревах.
візьми, що дає тобі меланхолійний дядько,
доки не скаже [i]бувай здорова[/i].
хай кожен мандрує своїм шляхом. я також піду своїм.
щасти вам в усьому, що станеться, станеться тільки добре.
та лиш заради себе самої згадуй погані часи,
які нам довелося пережити.
we used to know, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=VAnh1waFPeY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
мій перший день з тобою – він же ж був і останнім.
що ми робили? просто гуляли та розважалися.
ми ходили між височенних дерев в лісі,
повному сонця і таємниць, і я тебе поцілував.
хочу тебе побачити знов: як не сьогодні,
то завтра! подумай, придумай, як.
вчора то був новий прекрасний вчорашній день,
та це вже – старий день сьогодні.
я думав, я дуже довго думав: де
знайти те щасливе місце, де
гуляти і грати граючися. мені не щастить сьогодні.
сьогодні – поганий день. я думаю, він – найгірший.
саме тоді, коли я зрадів, що знайшов тебе – то було вчора.
вчора – то був новий невідомий щасливий день,
та це – вже старий сьогодні: нещасливий. не хочу думати!
a new day yesterday, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=Kq5zTznlSJI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
вже так багато днів, в багато вибагливих способів
намагаюся зазирнути до таємниць твого серця.
дитино, а ти моє серце розбиваєш, немов молотком.
жінко, ти мене рвеш, як маленька дитина книжку.
ось ти, наприклад, лежиш дрібними нерівними клаптиками,
розкиданими навколо.
коли ти щось обираєш, ти обираєш найгірше, –
і допитливо дивишся в вічі, щоб побачити в них мій розпач.
навіщо ти робиш це, жінко? я ж кажу: ти мене ламаєш,
ти розбила мене, це точно. ось і тепер ти лежиш
тисячами маленьких клаптиків, розкиданими довкола
того місця, де ти була скинула черевички.
мої сльози вже пересохли. плакатиму тоді,
коли ти цього не бачитимеш. я зустрів дуже гарну жінку –
вона не робить нічого з того, що любиш ти.
крихітко, я ж казав: ти мене зовсім розбила.
думаєш, я не бачу? ось ти лежиш, мов тисяча
нерівних дрібних клаптиків. що мені з ними робити?
it's breaking me up, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=ri7_JRW3q98
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
ти ризикуєш невиправдано, твоя репутація падає.
коли ти виходиш вночі, і радієш, що всіх обдурила,
мене посідає нудьга. я знаю твою парадигму.
коли я тобі щось кажу, а ти очевидно нудьгуєш,
я все більш очевидно схвалюю думку знайти твою голу дупу
там внизу, у веселих кварталах, на хуторі голодранців.
я даю тобі гроші лиш в сподіванні, що підеш і не повернешся.
якщо ти мені потрібна, це не значить, що ти й незамінна.
ти не вмієш мене дурити, я знаю стежки твого мислення,
та все одно щоразу чемно цікавлюся, де ти йдеш.
розумієш? я зовсім не буду ні здивованим, ні розчарованим,
коли злапаю твою дупу там на питомнику злиднів.
коли ти біжиш до мене, заточуючися й озираючися,
я вже знаю, що нудьгуватиму. ти не знаєш моїх смаків,
ти не вмієш мене дурити. я думаю, ти – тупа.
коли я досліджую стежки твого мислення, ціпо,
стає все нудніше. якщо ти попросиш мене гарненько,
колись я піду, і зловлю твою дупу на свинофермі "веселка"
beggar's farm, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=NlGY5YpI18U
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
вранці зберу свої речі,
попрошу тебе завдати рюкзака мені на плечі.
якщо ти навіть плакатимеш, і впадеш на землю,
мов зрубане дерево,
ти не зможеш перешкодити цій втечі.
жартую, люба. ти не плакатимеш, авжеж,
ти сміятимешся, ти кепкуватимеш з мене,
казатимеш: можеш тікати від мене, покидьку,
та від своєї долі не втечеш.
я ніколи не переймався, коли ти мене ображала.
мене, якщо хочеш знати, смішила твоя брехня.
якщо я сьогодні і не втечу від тебе,
я робитиму це постійно, я робитиму це щодня.
настали нові, добрі часи, дитинко,
попрощайся з поганими, попрощайся й зі мною також.
зрештою, сонце світитиме, сонечку, навіть без мене.
може, щоправда, одного дня вам здасться, що це не так.
вранці зберу свої речі, а сьогодні як слід попрощаюся
і з тобою, й з твоєю сестрою, і з вашою мамою також.
some day the sun won't shine for you, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=N5qaRcd4BOk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
на мене вже надходить недільне почуття.
воно нерозлучне зі мною ціле моє життя.
тепер, коли ніч закінчилася добре,
треба очистити свої думки.
доки я не зберу себе знов докупи,
це старе почуття не дозволить мені існувати.
може, хтось мені скаже, де я цієї ночі
прихилив свою голову? ні? так мені й треба. так!
де я покинув свої штани? там сигарети, а з ними
я міг би щось пригадати, я можу згадати все.
а тим часом мені необхідно зібратися, щоб розібратися
з цим старим почуттям, що не хоче мене розуміти.
потрібна якась допомога. ви чули, що я сказав?
потрібна якась допомога! ви не чули, що я сказав.
о, я почуваюся, мабуть, не дуже добре.
хтось мені допоможе нарешті долізти до ліжка?
коли я зберу себе знов докупи,
це старе почуття зможе мене покинути
my sunday feeling, jethro tull
https://www.youtube.com/watch?v=2shXfsqOXwM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
крок, і вулиця. в вас трусяться коліна.
озирайтеся, дивіться на всі боки.
контролюйте космос. контролюйте свої ноги.
надворі дуже холодно. вам треба це зробити.
так, треба з цим покінчити силою цієї важкої руки.
скажіть до світу добре слово. злови мене, якщо зможеш.
ти заклякнеш перед моїм обличчям. питаєш, чого мені треба?
хай вони прийдуть, прийдуть! ви навчите їх страждати.
бігаючи вулицею, ганяйтеся за вашим нервовим зривом.
чому вони так галасують? ваші крики нічого не значать.
ми шифруємо наші думки ефективним методом брайля.
можливо, ти мариш, можливо, тебе вже давно не існує.
краще з цим покінчити. відкрийте своє обличчя.
назвіться вашим ім'ям: юда, що виграв у лотерею.
їм треба вчитися приймати реальність, як є.
нехай вони бігають і божеволіють, навчіть їх панікувати.
ви покинули свій таємний командний бункер.
пильнуйте на всі боки. ваше життя змінилося.
чому вони так бояться? ніхто нічого не каже,
в натовпі все замішується, думка не має виразу.
зараз покиньте це місто. тут вже нічого немає,
немає кого звинувачувати, і відповідно карати.
покарайте себе самого вигнанням за межі розумного.
з'їжте сонце пустелі, випийте небо й саму пустелю.
краще все ж таки дати людям, чого вони хочуть:
видовищ. кров рине потоками й б'є фонтанами з-під землі;
кишки, намотані на бензопилу, заспокоять нервову систему.
приходьте до мене, отримуйте зцілення, вчіться померти гідно
teach them how to bleed, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=Z1iTYpbQOVw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
час минає мовчки: дні, місяці, літа.
та й нам з тобою нема чого їм сказати.
я знаю, що я – розумний,
ти знаєш, що ти – крута;
ми знаємо обоє, ми – двоє дітей у лісі.
змарновані дні, даремні ночі
калічать мене поволі, та певно.
так само, бачу, й тебе.
вже повіяло холодом. чи побачу весну? не знаю.
може, її не буде взагалі, і ніхто не плакатиме.
народися, закохайся, виховай дитину.
я теж народжуся, теж закохаюся,
цього разу когось вб'ю.
ти за мною не плакатимеш; я за тебе радітиму,
та то буде знов брехня. ми не знаємо, що робити.
порох та скло: ніжний порох на битому склі.
життя минає, мов пасажирський потяг.
ніхто не пояснить,
чому все настільки погано.
я думаю, нам ніколи не було набагато краще.
життя минає нешвидко, час минає невпинно.
обоє минають мовчки. що вони можуть сказати?
дітки, а ми не знаємо, що вам сказати. це правда.
бачимо, вам погано. ви прийшли на безвихідне місце.
зараз важкі часи; повсюди – лиш бруд та брехня.
ми народжені в муках – ті муки були даремними.
помирати – це дуже важко: розчарування й жаль.
все минає; лиш не минає наша взаємна досада.
ти складаєш на мене якусь колосальну провину –
я мовчу, розуміючи. все на світі – бруд та брехня
dust and glass, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=6oUBI1QAcCk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
хоч живи, хоч помри, хоч стій, хоч тікай.
застрель їх всіх. твій пістолет ще куриться.
поки я тобі це казав, ще одного сновиду
відправили до пекла.
я бачив таке в кінофільмі. чувакові кричали втікати.
він був поганим стрільцем і дуже поганим хлопцем.
покажи, який ти швидкий: вихоплюєш пістолета,
і згідно з законом кінематографу завжди стріляєш першим.
циганка сказала, що ти народжений для стріляння.
хто був повільним сьогодні, ми його вже не знаємо.
ти образив закон – тебе закатрупили в розквіті сил.
ти образив закон – поглянь на це небо востаннє.
ти образив закон – ось і все.
твоя мама тобі кримінальний кодекс на кладовище принесе.
живи чи помри, програй чи виграй. ти впевнений?
чи впевнений ти, що тебе не зловлять і не повісять? ні?
там на вулиці лежить мертвий чоловік,
він теж був сновидою з комплексом паркінсона.
саме вчасно, блискавично. мить немов завмерла.
це змінить твоє життя: ти чи помреш сьогодні,
чи доживеш до дня незалежности,
а може, й до дня подяки. ми всі живемо для того,
щоб померти, й тому нічого непередбачуваного не сталося.
закон – проти тебе. твої сліди обірвалися.
закон – проти тебе. вітай чоловіка в чорному.
закон – проти тебе, а за тебе – ніхто.
вони тебе витрусять з твоїх черевиків,
і заляпають кров'ю твоє пальто.
чи померти, чи жити. стріляй: це – твоє звичайнісіньке діло.
виконуй, казав, закон пістолета. до пекла пішов
ще один, як і ти, очамрілий сновида.
кажуть: [i]прокинувся мертвим[/i].
справедливо, коли виграє розторопніший пістолет.
на нього чекає шибениця
і тюрма, та бордель його зробить вільним.
ти народився, щоб жити, а чи довго – навіщо то знати?
краще ніколи не знати, що добре, а що – погано.
закон тебе взяв, і кинув обличчям в грязь.
закон тебе взяв, а ти ж його навіть не знаєш!
тепер ти лежиш збентежений, і швидко спливаєш кров'ю.
твій останній стрілець – він повільний і невідворотний.
ти хотів його вбити, а він несподівано вбив тебе
outlaw, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
еге? склади свою вину на мене:
це буде ще одним приводом покласти тебе в труну.
якщо ти глухий до правди, це не значить, що ти не чуєш,
як тобі в двері грюкає кувалда твоєї долі.
твоє серце стало подібним до мішка з великими цвяхами,
та ти все одно кричиш, що не віриш в казки для дітей.
підведися, покажи своє обличчя,
жертво холодних обіймів життя. вже не буде й таких.
до речі: давно вже немає нової нормальної музики,
хоча я не знаю, чому я про це згадав.
маєш останній дзвінок. не маєш? ти втратив цей шанс.
отримай погані новини: ти ніколи не вмів танцювати,
народжений для поразок. ти програв і тепер – дивися.
твоя брехня лиш поглиблює яму, в яку ти вскочив.
ти робиш все правильно: правда не личить таким, як ти.
щоправда, в цей спосіб ти ніколи її не знатимеш,
правда тебе не торкнеться навіть своєю тінню.
підведися, й кусай свої лікті: твоє пекло нарешті настало:
воно, хоч недовго триватиме, вдовольнить всі твої сподівання.
можеш з'їхати з глузду просто тепер і тут.
не піддавайся страху, народжений програвати: гори повільно.
будь спокійним і врівноваженим. повернися. ні, ти не виживеш.
це важко сприйняти. тебе наздогнали твої найгірші часи.
з твого блідого обличчя можна зробити висновок,
що про таке ти й не думав, еге? ти боявся думати.
підведися! тебе вже вимкнено, хробаки вже давно чекають.
кажи вже своє останнє слово. вас вбиває ваша брехня.
зараз, без сумніву, ти опинився в світі безмежного болю.
не відмовляйся від нього. сором, ганьба та безчестя – твої.
народжений програвати, наприкінці ти виграв
розчарування, розпач, забуття й нескінченну смерть
born to lose, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=Lj0uF4ChTrA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
погляньте ліворуч, погляньте праворуч,
погляньте назад – не побачите нічого поганого. так,
та ця боротьба – нечесна.
багато людей помирає. гартовані чоловіки
божеволіють, непристойно плачуть,
і від цього вам робиться дуже погано.
герої, ніхто з вас не хоче
залишитися тут навіки.
дурні, чому ж ви не втечете,
чому стоїте, немов зачаровані?
знай своє місце, знай свій обов'язок: бийся.
бог на твоєму боці, за твоїми плечима – правда.
ми – ті, що не мають надії. ми прогнали її самі.
роби все, що можеш. тобі залишається битися.
це – твій вирішальний іспит. як ти його складеш?
просто виконуй накази. нам наказано битися,
ми – останні з живих, ми – останні з героїв.
ти знаєш, як став псом війни, герою.
ти маєш бути твердим, мов цвях.
ти виконуєш всі накази, ти б'єшся до самої смерти
так, як тупі селяни працюють до самої ночі.
герої, герої, тримайте лінію.
ворог не пройде, небо за нас.
дурні, дурні, про вас ніхто не згадає,
про вас не напишуть навіть в газетах,
ваші діти казатимуть, що ви – погані батьки.
стій та бийся, нікого не слухай,
а тільки наказів свого командира. тобі наказано битися.
колись, поминального дня, прийде багато народу,
щоб побачити місце, де здобуто велику славу.
люди казатимуть: тут билися наші герої,
і ніхто з них не думав, що можна втекти;
що можна кинути зброю, і жити в неволі й ганьбі.
легенди про вас зростатимуть, мов дерева в саду едема
чи дерева в саду у дбайливого, ревного в праці господаря.
герої, герої! ми не зможемо перемогти.
ми знаємо це, та не зможемо й відступити.
дурні, дурні, готуйся! ми відбили вже три навали –
четверта буде останньою. так сказали зірки.
heroes, motörhead, david bowie cover
https://www.youtube.com/watch?v=J06yQb4lbPk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
сонечку, не будь такою сучкою.
ти ж знаєш: ти отримаєш всі гроші.
ти не забула? ми вийшли за межі закону,
і я не думаю, що це хоч трохи смішно.
чави на газ, не дай їм нас упіймати.
чого ти хочеш? щоб я тобі пояснив?
гаразд, ми – просто злодії, злочинці,
і я не хочу знов сідати на ланцюг.
не плач, не нарікай. чому? бо твоє скигління
перфорує мені мій роздовбаний мозок. а що?
ми просто ловили смак гострого перцю,
ми його й зараз ловимо, а поліція ловить нас.
вичавлюй газ, показуй клас, маленька.
не давай їм кусати нас за хвоста.
ти вже знаєш: для них ми – пересічні злодії,
ти ж не хочеш, аби й тебе посадили на той ланцюг?
не лякай мене, я ж зовсім не схильний до насильства!
навіщо він нам взагалі, цей сорок п'ятий калібр?
боже, я був дурним, та якби я тепер стріляв,
був би повним дебілом, ще й за таких обставин.
розумієш? не підбивай на гріх.
хай сонце однаково світить на всіх.
я не хочу просидіти решту життя під замком,
без жодної жінки на обрії.
бачиш, як швидко минає час?
ми, здається, втекли, космос таки за нас.
тепер я гуляю вулицями, як мені заманеться,
радію, що гарна погода, й закохуюся з першого погляду
в кожну повію, з якою зводить мене життя.
бо гроші гуляють, сміються і розмовляють,
ноги йдуть танцювати. коли випадає зеро,
я хочу, щоб ти оберталася
в мій анонімний бік, дитино.
хочу побачити знов цей вогонь у твоїх очах.
а ми ж – пересічні злодії.
можливо, нас посадять на ланцюг.
як добре, що поліція досі не стріляє!
померти – це дуже погано. я вже думав про це.
так, це була б бридка трагікомічна сцена,
де здихаю, мов собака; скупчився натовп людей,
кожне спостерігає з цікавістю та огидою,
як б'юся в агонії, пускаючи бульки з носа.
дитино, ми – не злочинці, а просто діти зі зброєю.
просто по-американському, як яблучний пиріг.
не підкидай мені болю на цю нереальну реальність:
я не бажаю топитися в страшних парадоксах буття.
всі ми граємо в гру, всі ми знаємо правила,
і чомусь кожен з нас старається ті правила оминути.
розумієш? ми просто втікали, ми не мали причин стріляти,
ми думали, все під контролем,
ми й справді дуже круті,
але ті люди загинули,
ми дали їм померти
back on the chain, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=pqglz2kmtLc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
ми не встигаємо, щось не так.
ми в напруженому очікуванні на злочин.
ні, ми не проти, ми не дурні, не страшно.
хочеш, я прочитаю тобі справжні останні вісті?
вогонь у стрісі, бомби вдома, кулі в хмарах;
ми знаємо щось таке, про що не можна брехати;
ми бігаємо цим містом,
немов слони в любовній лихоманці;
я базікатиму й базікатиму, й добазікаюся до біди.
гаразд, я – надворі. кинь собаці кістку.
давно я не дихав димом вітчизни. вдома – найкраще.
я біг сюди землями, материками й морями,
тепер все гаразд. сядь на собаку,
можна й поматюкатися.
біг лісами та перелісками, біг горбами й долинами.
без їжі, без води; без курива й доброго слова.
хочеш, поганяйся за моїм хвостом;
хочеш – злови мене всього,
якщо тобі не сором мати справу
зі мною, перевіреним пройдисвітом.
ми прикінчили всю випивку, видихали весь дим.
це – не смішно, коли несподівано закінчуються жарти.
кінотеатри, концерти, виставки, американський футбол –
блукаємо серед страхіть, мов діти в темному лісі;
матиму телескопа – матиму гарний вигляд.
вибіжу десь на поле, покочуся, мов камінь з гори;
заберу свою дівчину, вона мене зробить вільним.
буду, як схочу, людиною, і навіть щасливим дурнем,
а схочу – буду собакою, що хлепче з твоєї миски.
я кажу!
стану вільним, як вітер, втечу на море.
буду там вільним піратом, ти вже не зловиш мене.
мандруючи морем, мандруючи мальовничими суходолами,
стану знаменитим, як велика людина-слон.
стій незворушно в черзі, чекай на обідню перерву,
мешкай тут в каліфорнії в очікуванні землетрусу,
та передовсім, дитино, поганяй за моїм хвостом, –
злови мене цілого, якщо це не сором, звісно:
мати справу з таким волоцюгою з блохами і в реп'яхах.
ми тут в якійсь дірі, в якомусь виправному закладі.
почухай за вухом, кинь палицю – я побіжу й принесу.
побачиш: ти так співатимеш, як mademoiselle nobs,
– так тобі сподобається моя нова сорочка.
хочу прогулятися, хочу десь піти.
я хотів би щодня, маленька, вигулювати собаку.
будь сильною і незворушною, наполягай на своєму:
буде смішно, коли тебе перебалакає мавпа.
агов, це я.
дай мені підказку, покажи цей фокус.
відвідай бразилію, побачиш багато нового.
сказати, чому я підійшов до тебе так близько?
я не знаю чому. я занадто звик рухатися швидко;
звик ніколи не зупинятися. помилки бути не може.
поганяй за моїм хвостом, грайся зі мною, як хочеш:
ти не можеш не жартувати з пройдисвітом, що біля тебе
runaround man, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=WowMCSybiBg
https://www.youtube.com/watch?v=a90vXD9Kllk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
лікар рокенрол застрелить вас рокенролом.
гарно сказано? авжеж, ми робимо це якнайкраще:
голосно, чітко й ясно. ми б'ємо в барабан,
ми змусимо вас ворушитися, бити поклони й стрибати.
ім'ям рокенролу! вогонь, що на небі,
сходить на вас.
вам не можна жартувати з лікарем рокенролом.
вам навіть не можна намагатися з ним жартувати.
ми бігаємо цим містом, збираємо все необхідне,
ми зібрали всі ваші козирі, й сховали їх у рукав.
побачите лікаря – він прикінчить ваш біль.
ми робимо це без проблем, і абсолютно безболісно.
ми кажемо те, що думаємо, ми думаємо, що ми кажемо,
– добре вже, зробимо вас щасливими вже сьогодні.
ім'ям рокенролу! зірки, що на небі,
падають вам в долоні.
ви не можете жартувати з лікарем рокенролом.
про таке ви навіть не думайте. ясно? все буде добре.
ми побігали вашим містом, зібрали всі інґредієнти,
ваші козирі – в нашій кишені, ви одужаєте неодмінно.
ми перетнули річки, гори, поля й моря,
тепер вимагайте від нас грамотної допомоги.
ми кричимо, а ви слухайте, що це все означає,
дивіться на кінчик вашого носа,
ми вкрадемо ваших дівчат.
ім'ям рокенролу! бог, що на небі,
визволить вас від лукавого.
вам заборонено: не танцювати з лікарем рокенролом.
виконуйте всі його приписи, доброго вам здоров'я.
– не дурно ж ми бігали вашим прекрасним містом,
шукаючи інґредієнтів для цього важкого випадку!
going down, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020
смерть під зірками. вітряно, дощ.
я прийшов. я прийшов, та не можу увійти.
ця брама не відмикалася вже 1000 років.
треба повертатися. а звідки я прийшов?
лиха моя доля.
небо в вогні, нема де сховатися.
я дійшов до пустелі, де нічого нема.
звідки я взявся? куди мені йти додому?
я не знаю. нема куди йти.
лиха моя доля.
король спроневірення, вампір [i]де господь[/i]:
він дзеленчить ключами. не сумнівайся, заходь.
мабуть, його на те благословило небо.
та все ж я гадаю, володіння ключами
нічого не значить.
покалічені холодом, засліплені страхом –
вони шукали за богом. їм кажуть, його вже нема.
тим, що прийшли невідомо звідки, важко таке усвідомити.
їм кажуть, бог їх зненавидів.
лиха наша доля.
великий могильний камінь. на ньому – проста епітафія:
[i]тут спочиває ваш світ[/i]. хто ж його поховав?
кажуть: камінь готовий, небіжчик скоро прибуде.
я вже готовий кинути в яму – слухайте – жменю землі.
цвинтар – веселе місце.
станеться щось погане.
король божевілля, вампір [i]де любов:[/i]
[i]вітаю, він вас чекав. не дочекався, й пішов.
в кайданах прокляття, шикуйся. рівняйся на мене[/i].
я не можу на це дивитися. нехай мене розстріляють.
твоє володіння ключами не значить нічого – зовсім.
дивися: на небі вогненні письмена.
святі, маніяки, злодії – дуже гучні імена.
я тут прийшов на похорон, зло мене привело.
що воно приготувало? думаю, щось погане.
що безглуздіші речі робимо,
то дужче та важче стараємося.
що краще ми жили, то швидше помирали.
ціле життя шукав цю велику золоту легендарну жилу
– знайшов, і тепер помираю самотній,
сліпий і скалічений холодом.
князь вічного відчаю, вампір [i]де життя[/i] –
він має ключі від царства. він обіцяє впустити.
дуже, дуже погано. бог зненавидів нас.
дзеленчи своїми ключами. – я не можу прокинутися,
я не можу повірити, що прийму цю нову реальність
keys to the kingdom, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=MSIIMgCzIY4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020
опівночі, опівночі, хто це б'є в барабан?
горобина ніч, ніч!
ріж та біжи.
різанина, різанина! геть з ліжка, тікай!
забійство без пощади, забійство без пощади!
не шкодуй нікого, й сам голови не втрачай.
бої на заході, бої на сході.
бийся, як звір, бийся!
борися, не відступай.
бійка, битва, битва! бийся правильно: битва!
битва! ти борониш свою вітчизну,
ти захищаєш своє життя.
їдь конем туди, їдь конем сюди,
ця ніч не скінчиться ніколи.
сміх, сміх! смійся до самої смерти,
аж до останнього подиху.
бої на заході, бої на сході.
бої на півночі! який жахливий безлад.
ти стоятимеш, як вкопаний,
ти стоятимеш, як пам'ятник собі,
ти битимешся правильно, всі вороги загинуть.
розбійнику, розбійнику, збирачу податків!
ти їздиш тут все швидше, все частіше.
розбійник все бачить, писар все пише.
віриш – вір! ти вірний, вірний!
ти не крутишся під вітром, ти не гнешся, мов бур'ян.
ти віриш, ти вірний віросповіданню.
ти віриш у першу, ти віриш в останню,
– склади свою жертву вітчизні,
склади свою жертву коханню.
ти – солдат, доки все не скінчиться. ясно?
нам потрібно, щоб ти боровся
до кінця, а там буде видно.
боротьба до останнього подиху,
боротьба до останньої смерти.
твій останній подих – для вигуку слава!
ти повинен битися аж до цієї мити.
битва, битва, розбій, різанина!
ви погляньте на цього сучого сина!
герої, бийтеся правильно!
не бійся, вже не стріляють.
ось вороги втікають – наздоганяй їх, покидьку.
fight, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=TN2ep23Wx4Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020
вітай, моя маленька. дай побачу, як усміхаєшся.
не дивися так смішно. то сміх крізь сміх чи крізь сльози?
маєш чудовий вигляд. неперевершений стиль!
кажу це з таким задоволенням, як молитву перед обідом.
прийшов, як казав. бачиш? навіщо було непокоїтися?
навіщо ховати очі? ти викрала моє серце.
не змушуй мене сумніватися в цьому, бо я
збожеволію. ти не знаєш? я люблю тебе дуже сильно.
я не знаю, як пояснити. моє серце – як білка в колесі,
як пацюк в лабіринті! це смішно? я хочу, щоб ти сміялася.
не питай, чому знов у чорному. можливо, такий мій стиль.
розумієш, я вже не можу повернутися до старого.
я хочу приходити так, щоб ти знала: це – я за дверима;
й щоб знати: це ти, й це я: це ти чекала на мене.
я забагато балакаю. це тому, що завжди й постійно
хочу бути з тобою: хочу бачити, як ти ходиш,
і як ти бігаєш, і як сидиш,
як поправляєш зачіску. моє серце гупає в грудях,
як корабельна машина! навіть якби ти була
на ямайці тепер, і ввійшла в океан по кісточки,
я вже плив би до тебе акулою, чи дельфіном, немов торпеда.
та коли вже ми тут, я прошу тебе знов: зглянься,
скажи, що завжди мені рада, й що згодна мені завжди
подобатися; що тут доброго, коли ти сердита і вперта,
й коли ти мене засмучуєш, тупаючи ногою?
я в чорному. так, я в чорному. це ж не тому, що маю
чорні думки про тебе! просто такий мій стиль.
можливо, так мені легше сприйняти, що ти постійно
відсилаєш мене в минуле. там погано, там немає тебе!
завтра я знов стоятиму там під твоїми дверима;
завтра не значить "гірше"; "вчора" не значить нічого.
якщо ти мене не впустиш, дитино, я присягаюся:
я зруйную це гарне місто, що в ньому немає правди!
так, це – моє усвідомлене рішення. повороту назад нема.
я зречуся свого минулого, і вже не зрікатимуся нічого.
якщо, на твій погляд, цей смокінг мені не личить,
можеш зняти його, я згоден, – я чинитиму відповідно
in the black, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
важкі часи. буває, нема чого сказати.
ти мене знаєш? ми всі заблукали в цій грі.
на тебе можуть ставити 1000 проти одного,
і ти все одно свого часу помиратимеш на самоті.
з цього приводу, правда, немає чого журитися:
то не соромно, бо про це ніхто на світі не знає;
бо ніхто на світі не знає, власне, самого тебе.
буває, серце болить і хоче зовсім розбитися,
коли ти втрачаєш контроль навіть над власним життям.
ти мене бачиш? я можу тобі довіряти?
ти можеш бути непохитним солдатом кохання,
а можеш одразу здатися, й продати свою бідну душу.
– зараз такі часи, що нема коли й сумніватися.
дай мені стільки крови, щоб вистачило врятувати.
подаруй мені всю любов, що маєш в своєму серці.
я бачу, як ти вагаєшся. так і моя надія
то впаде аж до пекла, то підскочить аж до небес.
дай цій душі бодай ілюзорну емоцію,
дай їй трохи спочинку під тінню твоєї ласки.
зійди до мене, як сходить ангел, чи благодать,
як щось релігійно-високе.
буває, коли тобі смішно, ти осяваєш темряву
самим тільки сміхом. це правда, ти теж мені не бреши.
ти відчуваєш: ти можеш бути чи богинею, чи просто куркою
– не знаю, як тобі краще, не знаю, що обереш,
та сьогодні зійди до мене.
дай мені руку, тримайся мене, як друга.
дай мені руку, я тебе триматиму, як дитя.
скажи своє слово за мене, визволи з цього льоху,
присягаюся: я не винен; присягаюся: я не брешу
down on me, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
ти хто? я тебе не кликав. та якщо тобі треба, скажу:
якщо ти ще хочеш жити, вивчи життя й його правила.
не відкривай обличчя: я не хочу на тебе дивитися.
і якщо ти не хочеш собі проблем,
ховай від людей свої шрами, й слухай мою науку.
зроби, щоб нещасна людина плакала, в спосіб,
в який ти провадиш власне життя;
зроби, щоб нещасна людина сміялася, в спосіб
звичайного буденного побуту людини,
і роби так завжди.
коли тобі час вирушати в дорогу,
вирушай своїм шляхом, не нарікай, не плач.
три скарги, і ти вилітаєш в аут.
шкода, я не можу бачити всіх reality shows,
та можу порадити: остерігайся людей
і вбивай стукачів. життя – то гуляща дівка.
я не знаю, що маєш за душею чи за плечима;
я не знаю твоїх батьків, ні твоїх вчителів,
та якщо тобі щось не подобається в житті,
треба про це сказати, й виправити невідкладно.
я не знаю, куди ти ладнаєшся,
мені байдуже, чи далеко.
та якщо ти не хочеш зазнати в дорозі голоду,
прийми свою долю цілком, не відкидай нічого.
зроби угодовану квітучу людину хворою
в той спосіб, в який ти ворушиш губами.
зроби, щоб хоробрий та сильний трусився
так просто, як ти виходиш увечері на прогулянку.
час тобі вийти з барлога. з'ясуєш все по дорозі.
не нарікай і не скаржся: три скарги – і ти вже в ауті.
а особливо досадно, коли всі три скарги – на тебе.
а коли за тобою правда – шкода, що не можу бачити
всіх reality shows, не хвилюйся, будь чоловіком,
виправляй невідкладно всі недоладнощі на ходу,
й хоч би як, пам'ятай, що життя – то продажна курва.
я не знаю, що ти там бачиш, я не бачив твоїх рахунків,
та якщо ти боїшся крови, замкнися і не виходь.
я не знаю твоїх міркувань, твоя казка мене не цікавить,
та якщо ти багато базікатимеш, тебе запроторять за ґрати.
зроби з філософа дурня, а з мудреця – ідіота
просто щоб перевірити необхідні життєві навички.
зроби, щоб дурень чи ідіот страждали й блювали кров'ю,
щоб знати, що ти недаремно прожив свій буденний день.
втім, не слухай цих балачок. всі дороги ведуть до пекла.
вирушай, і не плач. в цій мандрівці матимеш стільки пригод,
скільки тобі заманеться. три скарги – і ти навіки
опинишся на узбіччі; я припускаю найгірше:
туди, куди йдеш, дійдуть тільки твої черевики.
бійся бога, вбивай ворогів. життя – безкоштовна шльондра
life's a bitch, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=P7uE-bW5mD4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
ця ніч – моя. вона горить так чорно,
разом з нею згоряє світанок нового дня.
вона смердить, як хвороба людської раси. –
нашим очам набридло спостерігати це.
пора вже сказати якесь чарівне
рятівне аварійне слово до світу.
я не ціную нічого. хай будуть пожежі та повені;
хай ніхто не чекає на співчуття й милосердя,
на стурбованість уряду й відшкодування збитків:
ми б'ємося в судомах ненависти і плюємося кров'ю.
сонця давно немає: лиш хмари й токсичний дощ.
зґвалтовані, змерзлі й голодні,
ми – жертви власної мрії.
дні стають все коротшими,
все темнішими й більш холодними.
брешемо собі: [i]ось і настала осінь[/i]. –
якщо ми хоч якось можемо цьому зарадити,
скажіть мені як. чи не можна сказати правду?
не стало дороги. десь ми давно проґавили
свій поворот на краще: певне, його не було
в наших амбітних планах! повітря стало отрутою,
і не буде нікого проклясти цей світ перед смертю.
жертви нашої мрії – ми помираємо тихо.
дитино, я теж помру. те, як я тут живу,
за звичаями зветься самогубством;
а те, як житимеш ти, може цей звичай змінити.
не сердься на мене, будь чистою та справедливою,
бо инакше вже самогубством буде саме життя.
людство отримало 10000 щасливих років,
за ці 10000 років ми винайшли суїцид.
якщо є боги, чи бог, чого вони вчать? –
милосердя.
та виходить щоразу, що їхня наука – вбивство.
як ми повинні читати всі ці святі заповіти,
які молитви та закляття співати під нашу музику?
як нам сподіватися обіцяного раю,
коли наш світ покотиться, мов той кавун з гори?
ні сонця, ні надії. суцільне божевілля,
розуму не під силу пробити цей жовтий туман.
ми – жертви нашої мрії. дитино, будь справедливою,
бо инакше ми всі помремо, а не тільки лиш я один
десять тисяч щасливих років нашої цивілізації
привели до смертельно страшної думки:
ми народжені для самогубства
suicide, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=KbRQVZ3PFTA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
можна сідати. це – час для гри, довгожданий веселий час.
я поясню, чим це добре, і чим це недобре для вас.
вся річ у тому, наскільки нечесно ви граєте;
вся річ у тому, наскільки я це контролюю.
питання, чи зможете ви сплатити ваш програшний борг;
річ у тому, що це буде боляче. ви готові терпіти біль?
бо гра – це я. саме час вам зіграти в мене.
ваша гра, мій контроль. а инакше нічого не буде.
я – той борг, про який казав. ви повинні його сплатити.
так само я стану тим болем, який ви повинні стерпіти.
розгляньтеся на всі боки: чи готові шляхами втечі
летіти, мов бита карта, чи з вітром жовтий листок?
ця гра належить мені, тому я встановив це правило:
ті, що програли, на тебе дивляться, як на месію.
не бійся: ти можеш і виграти, якщо я тобі піддамся.
зможеш мене вблагати? використай цей шанс.
ти не зможеш сплатити, опудало. якщо ти тепер програєш,
ти смертельно мене образиш. це – правило нашої гри;
зараз воно таке, завтра вже може змінитися.
хто ж програє сьогодні? хтось один: або ти, або я.
і тоді тобі доведеться горіти в пекельному полум'ї
з усвідомленням того, що ти втратив своє ім'я
the game, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=F_JF8oSxXtM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
я – серійний вбивця, я – кривава рука;
я – споживач делікатних послуг жінок особливого сорту;
я – улюбленець муз насильства та примусової смерти.
я – закривавлена бритва, я шукаю рожеву кров.
я купаюся у злочинстві, як в болоті в велику спеку.
я – бугаймен без людського співчуття; я не маю обличчя,
я – бандит знаменитої банди під керівництвом бугаймена.
ви ще не знаєте, ви не можете здогадатися,
з яким забуттям і завзяттям танцюватимете для мене.
я поставлю для вас мелодію "кобра танцює зі смертю
на яблуку з хробаками", де яблуко – грішна земля.
ви знаєте, в цьому царстві є багато прекрасних речей,
що не можуть належати всім. я навчу вас цього мистецтва:
мистецтва, що заперечує всю науку, й вона ридає.
я – чорний мертвий кошмар, що провадить тебе до світла.
ти зможеш забрати з собою таємницю всіх таємниць;
я розтлумачу тобі механізм перемоги цнотливого серця
над брехливою мудрістю змія; тим змієм буду я сам.
ми зламаємо зашкарублу спину цій філософії;
все, що я тобі дам, забереш з собою в могилу
serial killer, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020
чудовисько у місячному сяйві; дияволи у нього в голові
гудуть, наче бджоли. чого вони хочуть? воно не знає.
цієї ночі його неодмінно вб'ють,
тим часом ніхто не міг би впізнати його обличчя.
ні, такого він не дозволить. ця ніч вся у нього в руках;
невидима мокра мрія нагострила сталеві пазурі;
місячне сяйво ллється на бруківку з сирого м'яса.
жах у зоряному світлі, роса на обличчях людей.
вбивця хотів закохатися; щось йому заважає;
хробаки в голові сьогодні вчинили голодне повстання;
він вжив необхідних заходів, і тепер почувається добре.
вся кров цього світу – для нього, так йому кажуть демони.
ця думка йому до вподоби; він хоче купатися в ній,
як в морі. до берега котяться солодкі червоні хвилі;
він ловить їх, обіймає, і поглинає жадібно.
безжальний жах і безмежний морок, і невситима гарячка
блукають в його думках; там страх і розгублена смерть
в играшковій крамниці; він хапає, вбиває, і кидає;
він шукає повторного і неповторного відчуття
досконалости. [i]знайдеш, ти знайдеш![/i] –
верещать перелякані демони;
божевілля йому до вподоби; він почувається добре,
місячне сяйво ллється на нього, доводить його до сказу.
чудовисько в світлі вуличних ліхтарів.
він тремтить, мов від холоду; він шукає погану дівчину.
скиглить, скімлить і скавулить – він почувається добре;
він у своєму світі, він тут у себе вдома.
страхіття у темряві бічного завулку.
біло-червона жертва лежить горілиць на асфальті;
її омиває дощ, її коси – струмки та річки.
він укляк біля неї, й з цікавістю вдивляється в мертві очі.
– не вона! він виє, ця ніч не скінчиться ніколи,
до неба здіймається пара від сирого червоного м'яса.
паніка й жах у сутінках; надходить кривавий світанок.
даремно, жінки, лементуєте: вбивця – вже десь далеко;
маску з сирого м'яса відкинуто; поглянь на це чесне обличчя!
з цією м'якою усмішкою він і прийшов у цей світ
red raw, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020
ось він, новий світанок: світанок нової ери.
світ – це найкраще місце для правильного життя.
не треба палити, пити, дивитися збочене порно,
будьте добрим християнином, і бог не покине вас.
але бути вбогим – це гірше, ніж захворіти на снід.
безхатьки сидять в коробках з-під холодильників, мерзнуть.
вони, напевно, плекають глуху розчаровану лють.
щодня на вулиці можна почути постріли, стогони й плач.
новітній хоробрий світ вражає своїм драматизмом.
уряд, влада – твої найдавніші сердечні приятелі.
це – така корумпована сила, що з нею тобі не страшно.
якщо ми постійно прагнемо знищити всіх своїх ближніх,
це лиш показує, що б'юрократи вміють робити гроші.
вживання наркотиків завжди гуманніше, ніж убивство.
тут мова про узаконене зґвалтування твого сумління.
ви розумієте ваших дітей – запроторте їх всіх до в'язниці,
і вам вже ніколи не доведеться ні про що, ні за чим шкодувати.
новітній хоробрий світ вражає своєю доцільністю.
прийшов новітній уряд, настав прекрасний день.
цей уряд тебе навчить бути йому корисним.
повідом своїм дітям, що всі вони скоро помруть,
бо новітні старі бандити обклали тебе податками.
церква стала чудовиськом, якщо й за таких обставин
вчить нас коритися, гнутися, і ламатися врешті-решт.
бог на вашому боці, та ви заграєте з дияволом;
новітній хоробрий світ вражає своїм цинізмом:
ісусові вже набридло рятувати своїх овець.
brave new world, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020
якби ти був кінозіркою, кого б ти хотів зіграти?
якби тебе судили за вбивство, що б ти сказав наостанок?
якби ти схотів пообідати, чи їв би китайську їжу?
ми хочемо почути якусь пристойну відповідь.
– чи сподіваєшся ти, що зможеш нас одурити?
не показуй свого страху: залишай його в коридорі.
тут ти в відносній безпеці. все може бути гаразд.
не базікай! спробуй мовчати, коли тебе не питають.
як маєш якісь питання, розв'язуй їх уві сні.
зараз ти підеш в цей підлий, невимовно жорстокий світ
– якщо вираз твого обличчя буде сьогодні не в моді,
перехожі тебе лупцюватимуть, і казатимуть: [i]це ж бугаймен!
зараз він нам покаже, як проходять квадратну милю.[/i]
якби ти був армагеддоном, кого б ти лишив після себе?
якби ти був і суддею, і колегією присяжних,
чи був би ти спантеличеним, що такого не може бути?
якби тут забракло повітря, чи дихав би ти справедливістю?
світ розраховує на вашу співпрацю. що там у вас в рукаві?
буває, що ваша рука заніміє і зовсім не слухається.
тоді застосовуйте зуби, та є ще й ліва рука!
подумай разів сімдесят: якщо твій туз не зіграє,
завтрашній день заплаче: [i]він міг би піти далеко.[/i]
уникайте спокус, оминайте всілякі змагання.
коли ти у втьоках, ти не такий крутий.
зараз ми пробіжимо репетицію вашої смерти,
лиш не треба цих жалюгіднощів, що нагадують мокру курку.
– усмішок, майже. не треба нас дратувати, дякую.
отже, бугаймене, переконай мене, що маєш один з мільйона
– це досить багато – шанс: пройди цю кубічну милю.
якби ти опинився в центрі такої-сякої уваги,
чи вимагав би ти більшої? ні? а чого б вимагав?
думай. якби ви були солдатом, і вас поранило,
чи дивилися б ви, як кров цебенить і не хоче спинятися?
якби ви купалися в морі, і почався чи сніг, чи дощ,
чи зраділи б ви, чи засмутилися, чи вам було все одно?
ми хочемо відповідей: не правильних і не правдивих,
а будь-яких, просто відповідей. ви записали й це?
добре, нехай. затямте: ваші друзі ваш продали,
не треба до них моргати, відішліть їх усіх додому.
я думаю, це сприятиме тому, щоб ви не померли
негайно і невідкладно. цінуйте своє життя.
ще вам рекомендується звільнити всю охорону.
так, вона теж продала. у нас тут подвійний блеф!
смерть покладає на тебе свою тінь, а тепер вже й руку,
згадуй своє життя ретроградно. так буде легше,
– ну, а вже там, на початку, ти пройдеш курвину милю
walk a crooked mile, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020
ми стріляємо вам просто в серце. наша пісня гучить, як грім.
ми заряджаємо вам батареї, ми рятуємо ваші душі.
ми не знаємо, наскільки низько ви нам вклоняєтеся,
та все одно перетворюємо металобрухт на золото:
алхімія – наша звичка. ми робимо рокенрол.
ми – ті, кого ви полюбите, або навпаки зненавидите.
ми приходимо завжди занадто рано й занадто пізно.
ми – перші, й ніколи не проти бути також останніми;
ми – motörhead: народжені, щоб дати тобі під зад.
ми приносимо бурю вогню, щоб вам було веселіше.
ми зцілюємо розбиті, хворі й всілякі серця;
ми даруємо вам ненависть, і вчимо, як її застосовувати;
ми ухвалили закон про обіг чи то кулеметів,
чи ще якоїсь гидоти – ви повинні нас зрозуміти.
ми – ті, що тобі потрібні. ти можеш нас зневажати.
по правді, ми – грубіяни, й не знаємо гарних манер.
нам належить майбутнє, дітки! колись це було минулим,
та кого то хвилює? ми – motörhead, ми мандруємо в часі.
ви не знайдете наших імен
ні у вашому класі, ні в вашій расі:
ми – motörhead, ми по центру в таблоїдному іконостасі.
ми літаємо не літаками. бачили блюдця в алмазах?
ми стріляємо в людські маси деренчливим епічним шумом.
ми горимо, як покидьки, ми плювали дияволам в очі.
ми повалимо всяку владу, що не дбає про свій народ.
ми ті, про кого ви чули, та навряд чи ви чули нас.
ми – електричні пророки, що свідчать про світ по-своєму.
ми – смолоскипи хаосу, ми – величезна пожежа
на ще більшому сміттєзвалищі, що його називають всесвітом.
ну, а так, коли коротко, ми – маніяки; ми – motörhead
we are motörhead, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
годинник ще йде. чому ти не слухаєш? слухай:
вчора ти мала час зробити вчорашню справу,
теперішній час на це не годиться. як можна
бути настільки наївною? ти стала до лав сліпих,
сподіваючися, що вони схочуть тебе послухати.
ніхто нічого не знає, ніхто нічого не бачить.
суспільство стоїть на колінах перед дзеркалом: що нам робити,
аби те, що ми робимо, мало якесь пояснення.
ну, що ти скажеш? дитинко, на бога!
пора вже тобі покинути свою герметичну мушлю;
час повернутися нам до щасливих старих часів,
коли правда була собою: правильною, без домішків,
а брехня – менше з тим. якби ти схотіла,
ти створила б якусь видатну небезпеку для нашого шлюбу,
чи якогось уявного монстра, щоб ми того монстра удвох
підгодовували б та ростили. я серйозно. настав мій час
сплатити за рахунками: чи пан я, чи пропав.
зроби щось несподіване, в що зможемо повірити,
заради чого носять серце на рукаві.
політика – багно. обробитися – й пити шампанське.
якщо ти не знаєш цих звичаїв, не знай, а сама не лізь.
там зробиш три самостійні вчинки, і вилітаєш в аут.
а коли вже тебе помітили, ти пропала як особистість.
ніхто не поставить під сумнів закону,
ніхто не заперечить, що він – від чоловіка.
це – чоловічий світ. нічого не вдієш, крихітко.
нікого не турбує, куди нас ведуть можновладці,
бо вони й не ведуть насправді: вони тупо колотять масло.
дитинко, на бога! ти ж знаєш свої чесноти.
повернися до них, як мати повертається до дітей.
наша гра, твої оплески – прозора, проста арифметика;
не вводь нас у хитру спокусу, й вирятуй з лап продюсерів.
ми – в поході. нас ангажовано
кудись повзти, ховаючися від сонця.
ми безупинно порушуємо всі на світі закони;
це покоління виховано в борделі для проституції.
думаю, можна втекти з цього клятого міста-тюрми.
треба втікати. за нас ніхто не внесе грошової застави,
адвокати вже нас бояться, дідько з ними. треба втекти.
коли на твоїй голові – тісна електрична корона,
значить, тебе посадять на електричний трон.
– чи люди подуріли? скажи мені: люди – сліпі?
не розумію, як вони можуть керувати автомобілем.
я перевершив свій вік, став мудрим за два семестри.
тут забагато вовків, вони так цинічно виють на місяць!
ну, то пусте. зараз ти зрозумієш. приходить
хтось дуже чесний, хтось дуже мудрий та сильний,
хтось у дідька багатий – про кого це? ти не знаєш,
та сподіваєшся – прийде, й розіб'є всі ваші кляті серця.
ну, ти вийдеш з лави сліпих? маленька, вже треба їхати,
час і мені носити серце на рукаві.
знаєш, яке? так кажуть. це, як носити обручку:
не соромся, кого кохаєш; не кохай тих, за кого соромно
heart on your sleeve, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
ми в дорозі, ми в дорозі! ми – летючий цирк.
не питай мене, що сталося: я не пам'ятаю.
сліпий, холодний та голодний раптом загорілися,
впали в паніку, дитино! то – сценічний переляк.
не я, не я! сценополох! о боже!
ні, ти мене ніколи не вміла розуміти:
трісь, трах, страх, бабах! вистава триває.
хрусь, хряк, переляк! вогонь і дим!
ми перекрили всі труби, – га?
нічого, дрібниця. рулюй і дивись на дорогу.
ну ось. обдури диявола і живи так довго,
щоб його занудило, я тобі кажу!
запали бродячий цирк, заспівай своєї пісні,
йой, мамо!
вчи сценарій. сценографія – наука,
несценічна лексика засмучує мій дух.
я ж сказав: не я!
я боюся сцени! повертай назад, повертай!
ти побачиш, як я боюся спаленої сцени.
крах і катастрофа, сцена – це голгофа.
крах, страх, все в твоїх руках,
ну, а ми поїхали.
якщо боїшся, ходи по лініях в високих чобітках,
татуйована леді! ми граємо голчастий блюз
– чула таке? отож. сценополох, дитино –
то не про мене, ясно? зійди до глядачів,
хто вони там. о боже, в мене якась гарячка
stagefright, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=yyCGY7HhRQM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
все життя – таємниця від початку аж до кінця.
кожен може чекати на щось, чого він чекає.
деякі речі – лиш забаганка й кривизна примхливої долі;
деякі – стан душі. час не належить нікому.
до чого я веду? не можу зрозуміти,
чому так тяжко. ми не попрощалися –
як мені тепер миритися з собою?
не лякайся, не витріщайся. я знаю, в якому я стані.
це був не мій клятий вибір: напитися, як свиня.
зрештою, то – біохімія, а більше нічого. не бійся:
навіть якщо любити – гріх чи моральний злочин,
я нізащо його не поглиблю боягузливим визнанням.
все твоє життя – у тебе в голові,
всі твої бажання – лиш у тебе в снах.
якщо твої мрії ховаються надто глибоко,
хтось, божевільно закоханий, просто марнує час.
коли ти намагаєшся впіймати свою мрію,
ти нічого не знаєш. ти не вмієш читати знаків,
бо ніщо не здається таким, яким воно є насправді.
не витріщайся. ти ж бачиш, в якому я стані.
якщо кохання – це злочин, визнай мене злочинцем,
винним повторно, – і ще раз, і ще раз, і до кінця.
та все ж я гадаю: якщо я – поганий хлопець,
ти не можеш в мені не побачити того, чого не бачиш:
доброго хлопця. я міг би стати ще й добрим хлопцем,
та позаяк я – добрий, чи стати мені поганим?
я знаю: ці балачки розумних дівчат не цікавлять,
та що мені ще казати? не бійся, я не впаду.
все життя – таємниця. речі, що нас минають,
трапляються вчасно, тому-то ми й помічаємо це.
можливо, життя – то наш ідеяльний злочин,
й лиш тільки сліпі інстинкти роблять його тупим.
не бійся: я не веду про любов. я просто міркую:
хіба ж це не добровільне божевілля: аж так кохати?
ти бачиш, в якому я стані. це була не моя ідея,
щоб грішити й злочинствувати все наше спільне життя.
чому? за таке життя ти не дала б ні копійки.
якщо хочеш, визнай мене винним і цього разу
one more *** time, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=XRIWfCDpSWc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
коли промовляється ваше ім'я, ваша душа прокидається.
можливо, й є обмеження на силу магічного закляття –
ви ніколи цього не забудете, ви не в силі цим легковажити,
ви не дозволите нікому ставити це під сумнів.
тепер вам треба знайти гучномовця, і хтось неодмінно помре.
ім'я – твоє серце, твоє особисте "я".
скільки ти маєш імен? тисячу? так, я бачу.
твої тіньові особи стоять незворушною чергою
перед смертю, так помираючи, і помруть всі одночасно.
тим, що ти знаєш, не можна ні з ким ділитися.
не можна його продавати чи обмінювати на хліб.
таємниці, що ви зберігаєте, стануть для вас отрутою,
якщо ви їх зберігаєте недбало, без фанатизму.
знайте: всі крадуть ваш час. всієї брехні не скажеш,
у вас в голові лементує три тисячі голосів. –
досить було й одного, щоб збудити це мертве місто.
всі вони прагнуть звільнення, всі вимагають розваг.
коли ти побачиш диявола, чи підеш з ним танцювати?
справедливости не існує, тримай язика за зубами,
якби ти була дияволом, ти мене зрозуміла б.
якби ти була дияволом! я зміг би обчислити вічність,
порахувати зірки й перевернути світ,
але ти – моя зірка. маленька, мене влаштовує,
що ти витрачаєш мій час і марнуєш мою любов.
твої імена – ти міряєш їх, мов сукні;
ти змінюєш їх, мов білизну. ти ніколи не будеш тим,
що означає ім'я; я вважаю, що це – нормально,
коли відлітає кохання, мов до вирію дикі гуси.
тим, що кажу, не можна ні з ким ділитися,
не можна його й продавати. твій непослух краде твій час.
коли ти сам, ти дивишся, і справді можеш осліпнути
в цій нелегальній психушці для сліпо-глухо-німих.
ти не бажаєш замислитися, що сталося з нашим часом,
тебе навіть нудить бажанням повернути його назад.
гратися іменами – більш немає чого робити.
ти ніколи не здогадаєшся шукати мене ще й тут.
мушу тобі признатися: ти ніколи не знатимеш правди,
позаяк я не знаю й сам: знати правду – це знати тебе.
все, що ти маєш, належить тобі: і добре, й погане.
ти не зможеш побачити, куди це тебе доведе.
я підозрюю, все майбутнє, мов кавун, покотилося к бісу,
а минуле – то як цукерка для дітей, що втекли від вовка.
я читаю цікаву книжку, що стоїть на твоїй полиці.
не питай, як я це роблю. в ній написано, що слова –
то слова, й більш нічого. не бійся:
я люблю всі твої імена, я щодня стираю з них порох
wake the dead, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
все ще спостерігаємо за небом,
все ще не впевнені в тобі.
це місто – це воно. тепер ти тут,
готова розбивати направо та наліво
– серця? вітрини? може, ти втікаєш від закону,
а може, просто вирішила згаяти трохи часу.
я думаю, ти йдеш второваною стежкою,
лиш тільки дбаючи не впасти.
нема часу на те, нема часу на се,
то хоч не наближайся до в'язниці.
все ще сплю обличчям до дверей.
все ще сиджу на вікні, щоб бачити вулицю.
це місто мене породило, зарізало й пошматувало,
а ти в цей час дивилася на вивіску піцерії.
воно забалакує зуби, відвертає твій погляд вбік,
спритно відмінює гроші на фантики від цукерок.
а може, тобі не щастить сьогодні.
дивися під ноги, дивися під ноги, маля!
тобі знов ні на що не вистарчає часу,
та принаймні ти не потрапила до в'язниці.
зараз тебе не бачимо. бракує часу на все.
погані новини! вимагайте смертної кари:
дурень припав до пляшки, мовби до уст коханої.
не знаємо, що нас вибило з вашої голови.
згадаймо: що ми казали? байдуже. ти не забудеш.
нема часу, аби щось виправити,
нема часу на апеляції,
нема часу на останній дзвінок.
га? ти не забула? не підходь до в'язниці близько
stay out of jail, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
моя маленька, в чому річ? що сталося?
чому ця усмішка – така сумна й скептична?
ти втомлена, здається, засмучена й слаба.
чому така холодна, мов привид попелюшки?
о ні, не кажи, що хтось тебе скривдив!
де ти була? ти ходила сама – ти хоробра.
візьми кулемета, застрель їх всіх.
а якщо ти цього не зробиш, я спалю
і їх всіх, і цей світ до дідька!
які твої дії, дитинко? що ти робитимеш, га?
навіть якщо ти мене не розумієш, кажи правду.
здається, ти знаєш, хто це зробив.
горе мені! ти кинула моє серце в пекельне полум'я.
тепер ти повинна поворушити своєю прекрасною дупою
і врятувати мене від такої муки.
дитинко, в чому річ? ти не хочеш грати за правилами.
завітай коли-небудь ще, можеш взяти свою сестру.
вона здається розумною, підтримає цю розмову.
люба, мені здається, моє серце пішло на брухт.
чи йдеш ти нагору, чи котишся вниз,
маю магію, що виправляє і освітлює всі дороги.
ти не слухаєш, ти вже йдеш. бувай здорова, маленька.
мені, якщо подумати, теж треба йти десь далі.
будь твердою, будь собою. ти мене вже не бачитимеш,
а я за тобою, можливо, ще нагляну, поки живий
see me burning, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
сьогодні прокинувся мертвим. прикинь: я прокинувся мертвим.
мені потрібно трохи часу, це все має утрамбуватися в голові.
так ось: мене вбили через повішання, сам диявол реготав,
це тому, що я психував, бо очолив твій чорний список.
ну, а ти що робила б на моєму місці? реготала б дияволу в очі?
ти пам'ятаєш ті галявини, де ми залюбки дотримувалися закону.
я тоді був молодим, дурним. працював на м'ясокомбінаті
забійником худоби. але тепер я знаю:
стався до инших не так, як хочеш, а так, як ти хочеш,
щоб до тебе ставилися вони. запам'ятай, дитинко:
радість простої праці робить нас божевільними.
прокинувся переляканим. так краще. прокинувся переляканим –
зараз покажу, як мене там побито.
потім вони мене кинули за ґрати – там привид сидить в камері.
мені там було погано, маленька, я в тебе у чорному списку.
хочеш на це поглянути диявольськими очима?
ти знаєш ті царини, де всі ми колись були законослухняними.
я тоді був молодим, працював безголовим бійцем худоби,
маю з того урок: будь кращою, ніж здаєшся.
радість такої праці, дитино, робить нас справді вільними.
прокинувся мертвим все-таки. авжеж, я прокинувся мертвим.
я був єдиним, хто бачив правильний шлях вперед.
вони били мене кулаками й ногами; це було правильно:
це тому, що я робив диявольську роботу,
я потрапив до їхнього списку на чільне місце.
диявольська робота – ти можеш уявити:
він водить людину, як людина водить авто.
коли людина зламається, диявол її продає.
це тому, що я працював вбивцею на заводі
joy of labour, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
люди багато балакають; все то – брехня й неправда.
не можна змінитися в кращий бік, лежачи на дивані.
ти соромишся щось сказати? дозволь тоді, я казатиму,
– я тобі викладу мудрість, котра мені не потрібна,
я збирав її цілий рік, слухаючи пусті балачки людей.
тобі соромно? спробуй свій сором покласти на когось иншого.
пожинай, що посіяла – я не маю причин,
щоб тобі заважати, перешкоджати,
допомагати чи співчувати. ти маєш знати що добре,
й що – ні, але ти не знаєш. ти не знаєш, що відбувається,
але я – чоловік; я повинен зробити все правильно,
і навіть якщо доведеться працювати над цим цілу ніч,
не вважатиму час змарнованим, бо досягну результату.
так, боротьба з брехунами цілковито мене влаштовує:
чоловік каже правду незалежно від власної шкури.
ким би ти не хотіла здаватися чи навіть насправді бути,
не бреши мені й будь тією, ким ти насправді є.
люди, що нас оточують, люблять брехати пошепки,
а ти не бреши ніяк. ти не зробиш цукерки з сала,
навіть якщо загорнеш те сало в газету "правда".
казка, як кажуть, мовиться; до чого її доведу –
того не знаю сам. так само і в справах житейських.
люди постійно балакають, постійно жують і рухаються –
в природі нема постійности, лиш зміни та непостійність.
я хочу постійно бачити – я хочу цього постійно –
яка ти щаслива, розумна, гарна, і навіть коли ти брешеш.
чоловік має бути собою. ти повинна це розуміти.
ти легко мене розумієш, тому не бреши й ти.
нікому не буде важко вгадати, що я робитиму,
коли я тебе впіймаю, й судитиму без адвокатів.
люди постійно балакають. їм немає ніякого діла.
балакатимуть і про тебе, як побачать у телевізорі.
навряд чи вони послухають, як я тебе виправдовую,
та я знаю, що знаю про тебе більше, ніж будь-хто з них.
я готовий ризикувати, я можу зіграти в цю гру.
ти знаєш: я не програю, але й виграш не вартий нічого.
не бреши: ти нічого не виграєш. я не брешу ніколи,
– так і зараз, маленька: я дуже тебе кохаю.
якщо завтра це стане брехнею, значить ти сьогодні збрехала
don't lie to me, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=v08m1gyWQuM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020
ти бачив, як ми чинимо за таких обставин.
переглянь свою поведінку, й станеш немов людина.
будеш успішним, заможним, посядеш високе місце.
лиш увійди в цей ритм, вступи до цього потоку.
політики їдять твої слова.
заборони, закони – громіздкі велемовні жарти.
політикум – ліга злочинців і театр на арені цирку.
ви можете взяти гроші,
та чи візьмете й відповідальність за них?
ви можете взяти їх, мов кошеня чи цуцика,
та чи зможете ви й відповісти за цю нерозсудливу дію?
ти можеш стати новою чи суперновою зіркою;
ти можеш стати поп-ідолом, кумиром старих та малих.
а можеш стати й тираном, бридким повелителем страху
– ти згодишся на все, якщо ти береш ці гроші.
політики їдять твої слова, та не всі:
деякі лиш пожують, і випльовують з нерозумінням.
ти повинен кинути своїх дітей за ґрати.
ви можете взяти гроші – за них доведеться відповідати.
політичний свинарник – мене вже від нього нудить.
ходячи тут по кризі, марнуємо гроші й час.
освітні програми для бідних? колеги, це – нісенітниця.
вони лиш стоять на заваді, особливо в воєнний час.
вам не доведеться оплакувати друзів;
ви ніколи не пошкодуєте про даремно прожитий день;
ви пошиєтеся в герої і в королі фінансів –
стрибайте в ці гроші, сідлайте цю каруселю.
політики їдять твої слова, навіть не пережовують.
деякі згодом виблюють, а деякі – засвоять.
заборони, закони – то тінь від старої верби на воді.
ти можеш дурити всіх – роби це відповідально.
бачив по телевізорі, як ти тепер базікаєш:
бла, бла, бла – й ні до чого, бляха, не можна
доколупатися! ні, в телевізорі – все брехуни й падлюки,
що втекли з-під контролю суспільства –
чому ж вони так бояться? чому так гладенько брешуть?
вони відчувають ненависть в кожному погляді, русі,
і в кожному слові, що їм доводиться куштувати
take the blame, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020
помирай, не зволікай, не кради мого часу.
ти помреш від моєї руки, а мене називають
рукою самої смерти. радій: це – велика честь.
це добре для тебе, що сьогодні вночі
ти опинився в колі моїх інтересів.
я – вбивця. не віриш? скажу тобі, що я бачу:
твоє життя пропало, називай мене паном господарем.
а можеш – своїм убивцею. бачиш? тебе позначено.
так само і в списку. ось твій коротенький життєпис.
стривай, то це ти? мушу визнати, друже:
для мене – велика втіха припинити твоє життя.
втім, не дуже й велика: таке воно все плюгаве,
шолудиве, паскудне, ще й вкрите якоюсь ганьбою.
я – вбивця, фахівець своєї справи.
тебе закопають по-людському десь в неозорій пустелі,
хоч краще було б розчинити в плавиковій кислоті.
я – фахівець. я люблю свою кляту роботу.
я зроблю її з задоволенням, навіть створю шедевр.
так, твоя смерть, ледащо, стане моїм шедевром,
це допоможе мені просунутися по службі.
дивися, дивися! я стану такою зіркою,
що криваві тирани за мною бігатимуть всі гуртом,
пропонуючи вигідні, золоті резонансні контракти,
а моє легендарне ім'я викарбують на небі.
уявляєш? чудово. твоє безтурботне життя
конфіскується; ти підлягаєш
невідкладній жорстокій страті;
на твоє нещасливе ім'я накладається забуття;
додаю цей смертельний гріх
до твоїх
аssassin, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020
стій або впади, живи або помри!
ти будеш сильним і вірним до кінця.
розгорніть прапори, нехай вони бачать,
хто зажене їх сьогодні спочивати в їхнє пекло.
ми ні перед ким не станемо на коліна.
ми – останні з героїв, надія нації.
якщо ми відступимо, цю славу буде сплюндровано.
синку, ти ж не підведеш своїх товаришів?
бачу, ти вже готовий зробити свій внесок
в нашу бучну перемогу!
казки, які вони розповідають,
кажуть правду про нас. не питайте, навіщо
ми стрімголов захищаємо наші звичаї: в цьому
наша гідність і наша доблесть,
це триває вже тисячу років.
струнко, собаки війни!
зламати чи зламатися? загинути чи вбити?
спробуйте, й зазнайте успіху чи біди.
ви повинні стояти залізним муром
і непорушною скелею – он як та скеля в морі.
хай об нас розбивається безглузда ворожа сила.
наше серце почуло поклик нашої долі, браття!
ми – останні з героїв, ми – найменші з богів війни.
нас тут мало й цілком достатньо.
чи стоятимеш ти, мов скеля, в цій невеличкій битві?
ти маєш славетну зброю; вона тебе не підведе.
казки розповідатимуть, як ми сьогодні билися.
ми – ті, небагато кого! всі закони писали ми,
пси війни. це триває вже тисячу років,
нехай ця священна правда ламає хребти ворогам.
бачиш, сонце вже сіло. нехай запанує темрява!
в темряві добре чути, як скрадається супостат.
напиши у повітрі мечем добрий вечір, ласкаво просимо.
на ранок всі їхні жінки стануть веселими вдовами. –
ми й їхня надія також. справедливість понад усе!
знай: якщо справедливим буде нам тут загинути,
хай буде так. ти готовий сьогодні загинути, синку?
– добре! тепер ти зробиш свій вирішальний внесок
в нашу святу перемогу, що славитиметься в віках.
ви знаєте, що робити. ми захищаємо браму
цілої цивілізації. випускайте собак війни
dogs of war, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020
правда? чому ж ти мовчала? в мене горять запобіжники.
нехай буде так, не рухайся. ні, нічого не руш.
дай мені трохи часу помилитися. га? помолитися.
вже помолився. дитинко, дай мені цю любов!
не слухай мене, та слухай власного серця.
як воно каже, так і роби. ну, а я подбаю,
щоб все було добре. правда? от бачиш, я теж казав:
правда нас не покине, вона буде завжди поруч.
твої очі розплющені широко. я тебе налякав?
дай мені руку: хочу знати, що ти – не привид.
дай мені віру, бо я хитаюся в переконаннях;
дай мені сподіватися: я не знаю, що це таке.
слухайся свого серця, слухайся все життя.
можна тепер прощатися. поглянь мені в очі ще раз.
коли маєш якусь провину, підморгни, як ти завжди робиш,
та краще не май ніколи, тримай себе в чистоті.
дай мені сили сприйняти все гідно й чесно.
дай мені ляпаса: бачиш? мої руки – холодні й чисті.
поглянь мені в очі ще раз. це буде гарне прощання:
ти призналася, ти не померла. слухайcя свого серця
listen to your heart, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
врятуй мене з цієї холодної пастки,
сховай мене від тієї леді в чорному фартуху,
забери мене з цього жахливого місця,
– допоможи, і я зламаю тобі спину.
стряси цей світ! я знаю, що робити:
для початку почну розбивати серця,
щоб змусити всі душі кровоточити.
ну, то як? ти врятуєш? я скручу тобі в'язи.
врятуй мене від собак війни,
відкоти каменюку від входу – благаю!
виведи з цього брудного забійного цеху,
коли ти це зробиш, я зламаю тобі всі кістки.
чи зламаєшся ти, чи заслуговуєш
на те кохання, що приймаєш як належне?
чи виживеш ти після того падіння,
що я тобі пропоную? чи справді ти є тією,
що врятує нас двох – чи поневолиш навіки?
не знаєш? а що ти казатимеш перед законом?
збуди мене від цього сну про кров.
доки не почалися всі пообіцяні вбивства,
я не можу тобі нічим зарадити й допомогти.
врятуй мою бідну голову, й я розіб'ю тобі серце.
стряси цей світ: я його так ненавиджу,
що відчуваю, як він смердить. присягаюся:
його пожаданням є абсолютний контроль.
він хоче контролювати наші душі, наші думки,
нашу кров і наше життя, а нашу смерть – найбільше.
я люблю цей світ. ти повинна це розуміти.
стряси його до основ. він знає, чого я прагну.
ще більше божевілля, ще більше зловживань
його терпінням щодо нас. що я про нього знаю?
він розчаровує закоханих, принижує сміливих
і пильнує своєї коханої збоченої рівноваги
shake the world, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
вбивця! ти чула? вбивця: він знає, де ти живеш.
це буде справжній трилер. скільки б ти віддала,
щоб опинитися там, і спостерігати з завмерлим серцем,
як він завдає вирішального удару?
з цим людством щось не так. всі хочуть живих видовищ,
недаремно ж стали популярними шоу реальних убивць.
вогонь, тут вогонь! тут маленькі діти
гинуть у полум'ї, плачучи й кличучи маму.
дорожня пригода, дорожня пригода! любий, я хочу це бачити.
що там бачити? жертву вже розмазано по асфальті.
люди хочуть відчувати себе недоконаними падлюками.
всі – психопати, всі! всі ходять на шоу вбивць.
пробі, ґвалт! ну, ми, звісно ж, скидаємо швидкість,
і фіксуємо все телефоном: ось обличчя ґвалтівника.
різанина, расова різанина! хрестовидний опік на небі;
сонце котиться в кров, що залляла весь обрій на заході.
колись в тому шоу вони, напевно, зможуть побачити
нестерпну набридливу ненависну тітку саллі;
ще колись – мері та джоні, покинутих вдома самих;
а колись – і самих себе! але то – екстремально страшно
murder show, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
пам'ятаєш ту аварію на вулиці в'язів? –
ті 40 квадратних метрів асфальту, залляні кров'ю?
дивно, але тоді, споглядаючи те, я думав:
добре. це – дуже добре. як добре, що то – не ми!
то була не ти, то був не я, то були не ми.
– ніби чорний лебідь плеще мокрими крильми.
це я гарно сказав, правда? кожного разу,
коли ми з тобою танцюємо, ми танцюємо на кістках.
що тут доброго? – що то не вони танцюють на наших.
га? що ти кажеш? ні, я не з'їхав з глузду.
хіба я можу допомогти кожному, хто помирає?
навіть якби з моїх очей посипалися іскри,
а за спиною виросли велетенські крила,
то будуть вони, то не буду я.
так кожного разу маю приємний сюрприз:
о, це не я! то – хтось. я досі можу бути вільним.
і знову, й знову я отримую цю важливу звістку,
тим часом вулиці вночі гудуть, як м'ясорубка.
ось вони, пішоходяни. знову ніч живих мерців.
це вони, а не я, вже повинні бути в себе в ліжках,
а краще їм було з них зовсім не вилазити;
і знов я маю це жадане повідомлення:
я – не вони, я все ще вважаюся вільним,
вважаюся живим, а живий – то не мертвий.
коли чую ці сирени, коли бачу
ці муніципальні та федеральні проблиски,
бачу в них тебе, чую в них твій плач.
тоді я хапаю телефона, мої руки трусяться;
і тоді я кажу "слава богу!", коли ти бурчиш невдоволено:
десь загинули люди – слава богу, що то не ти
them not me, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
ви ще не знаєте, в якій ми халепі.
чи живеш ти в раю, чи доживаєш в гріху,
остерігайся однаково, бо одного чудового дня, дитино,
хтось прийде, й сфотографує тебе на твоїм шляху.
навіть погану правду треба колись сказати.
чи досить ми відповідальні? за тобою вже стежить хтось
зламаний. він ще не впав, ще куряться всі пістолети,
а чи схочеш і ти померти, ледь відчувши свою провину?
сонячне сяйво, й місячне. епідемія, повінь, пожежа –
смерть приходить голодною, і залишається тут.
дитино, остерігайся, бо однієї ночі
хтось прийде, щоб розстріляти всі вікна твоєї хати.
розбита, спотворена, зламана молитиметься брехня.
людина як механізм підлягає моральному зносу.
колись перед нею зачиняться всі двері, й тоді ти зможеш
досхочу глузувати з неї, сидячи на підвіконні.
тому стережися, не застарій, ворушися, –
повернися до того, з чого була почала,
й обери собі кращий шлях, вже не такий злочинний,
бо на цьому виходиш з ладу – ось я про що веду.
[i]зламаний і розбитий[/i] значить не мати нічого
запалити в душі для кохання; не мати нічого святого;
це – коли чоловік упадає за накрохмаленими школярками,
а дівчина – що їй робити? бігає по смітниках.
ось та покручена правда, що її необхідно знати.
запізно, щоб бути цнотливими, та коли ми ще не повії,
краще нехай нас вб'ють, ніж пливти за цією водою;
і нехай про це не базікають ті, чиє слово – закон
broken, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
я знаю, чому ти базікаєш без упину:
щоб відганяти цю надокучливу тишу.
що ж, я повинен слухати цю балаканину;
сумнів сидить у кутку, й корчить смішні гримаси.
ти безкоштовно роздаєш погану репутацію!
– ось що я зрозумів. помовч, бо я теж так хочу.
цілонічна сенсаціє, он ікони – перехрестися.
часом мені здається, ти навіть не маєш душі.
зрозуміло: погані хлопці вкрали твою франшизу,
ті ж самі погані хлопці вкрали твій рокенрол.
спробуймо обміркувати. я – не такий красунчик,
щоб чинити так само. я знаю, хто я такий.
навряд чи я колись висунуся в депутати,
та коли ти не хочеш жити у згоді з законом,
вмій називати речі за їхніми іменами.
цілонічна сенсаціє! тебе розстріляють так,
що від тебе залишиться лиш твоя дупа,
продірявлена, як друшляк.
кажеш, погані хлопці вкрали твою франшизу
і, бляха-муха, твій рокенрол?
дитино, ти завдала мені невиліковного болю.
навіщо ти робиш це? ти робитимеш це все одно.
не розумію: як це ті дуже погані хлопці
могли б тебе скривдити, гарну й таку законослухняну?
ти бачиш, я намагаюся триматися в рамках, маленька.
навіть якщо цей допит триватиме цілу ніч,
я тебе геть ні в чому, ні в чому не звинувачу.
наші гарні манери не продаються на вулиці,
та чи не можна ясніше: в чому твоє питання?
цілонічна сенсаціє, охолоди моє серце!
спробуймо знов, щоб нічого не проґавити, не забути:
значить, погані хлопці вкрали твою франшизу?
і продали, чи як? і присвоїли твій рокенрол?
це – дуже добре, дитинко. знай: тобі пощастило.
перед тобою – найкращий, найвідданіший фахівець.
значить, так: ті погані хлопці вкрали твою франшизу
і твій рокенрол – правильно? це – непоганий початок
overnight sensation, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=oCZhjOhCjvM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
нічого не кажи: я не повірю ні слову.
не намагайся мене підбадьорити. здається, я втратив себе,
і всієї любови на світі не досить,
щоб я воскрес, і мило усміхався.
ти й досі моя? коли я був дурнем, вірив.
не бреши мені про те, чого не зауважив.
як всі, що сповідують блюз, я волію перемірковувати:
чому тепер не так, як було, й як то все відновити?
пам'ятаю, одного разу диявол зареготав,
коли бог відвернув від мене своє обличчя.
я тоді зрозумів, я вгадав, як буде,
коли нема чого втрачати, бо все вже втрачено,
коли нема чого сказати, бо все вже сказано.
я бачив, як небо стало таким, як тепер, чорним;
і як пересохли моря. десь одного разу в пустелі
я збагнув: я не маю нічого, що є твоїм,
– я взагалі не маю нічого, що є не моїм.
не дивися такими холодними злими страшними очима.
не дивуйся, чому з цим горем, що ти мене вже не любиш,
прийшов до тебе, а не до когось. горя у всьому світі
не вистачить, щоб тебе звеселити чи підбадьорити.
не бреши, не бреши! я – не собака.
не кажи мені про кохання. лиш оціни цю думку:
люди, яких ми грабуємо, насправді грабують нас,
щоб потім використовувати в якийсь нелюдяний спосіб.
я бачив багаття у серці пекла – сказати, що то було?
то було військо ангелів з мечами напоготів.
я не маю нічого свого, проте я маю багато:
багато чого, що могло б бути нашим, тільки твоїм.
я дивився у очі богові – там було все на світі.
я бачив там правду, й неправду, і обман, і твою брехню.
сказати тобі, що я маю? я не маю нічого для себе,
я не маю нічого для тебе, а для кого то все? – не знаю.
не кажи цього слова, знай: то лише дурні вважають
свою долю несправедливою. вся справедливість у світі
не відкупить моєї віри. я втратив самого себе –
не очікуй, що відповім так, як на те сподіваєшся.
ні, цей вираз обличчя не приносить мені задоволення.
– серйозно. чи ти вже граєш якусь драматичну виставу?
всі люди, котрих ми коли-небудь звільнили,
намагаються нас поневолити. по-моєму, це – не ти.
я був там, де ніхто ніколи не був і не буде.
неозорі порожні простори, де виє самотній сум.
якщо не брехати, я маю все, що мені потрібно,
а крім того я маю те, що ти не вважаєш своїм.
я бачив світи: діямантові, смарагдові та золоті.
ти такої краси, гадаю, не побачиш ніколи в житті.
та зрештою, я не маю нічого, крім цього світу.
я не вірю словам, а ти? ні, не кажи нічого
don't believe a word, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
це що за білий шум? чому він, власне, білий?
це що? молоко? гидота. бодай воно скисло, вилий!
щось тут не так. – авжеж, білий вовк біля твоїх дверей.
ти боїшся? не бійся: скоро й його не стане.
а за вашим вікном вже гримлять барабани:
це – кривавий світанок повстання звірів-людей.
люди, ви що? це що? вже громадянська війна?
оце тобі й на. стривайте, а ми – не готові!
багато чого змінилося; вона – не така й страшна,
та все ще здається безглуздою: просте проливання крові.
де ваші пристрасті? я покажу вам приклад:
о люди, ви ж люди! за що вам боротися, люди?
погляньте на неньку вітчизну в сльозах:
як загинете, що з нею буде?
солдати фортуни, солдати фортуни!
зрадники в ваших лавах.
солдати фортуни, дивіться на місяць:
який він блідий! він зблід, він боїться крови.
ваші діти вчаться вбивати. вони, очевидно, здібні.
що? вам бракує грошей? тягніть ваші дупи в ломбард.
долар посів місце бога. а колись вам були потрібні
і філармонія, й консерваторія! і навіть якийсь поп-арт!
смерть сміється тобі в обличчя;
всі владні вертикалі хитаються:
їх трусить безтямна анархія з висолопленим язиком;
чиновники падають з крісел, мов перестиглі яблука.
ви дали вашим дітям гвинтівки, кулемети й гранатомети.
погляньте, що ви наробили!
всі негативні наслідки, знайте, на забаряться,
джокер натисне на кнопку, ваші діти стрілятимуть,
коли вони всіх повбивають, вони вбиватимуть вас.
погляньте в вікно, погляньте!
ваші міста вже горять; хиляться хмарочоси,
національні лідери безпорадно розводять руками
civil war, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
ось і настав цей день. все минуле – вже мрія.
я вже не можу повірити, що воно було.
ми, здогадно, перемогли непереможного змія
і спалили чи врятували якесь українське село.
хоч би як, ось ми тут: переможені й переможці,
добрі та погані, розумні та дурні, молоді й старі.
що нас поєднує? всі ми народилися в срібній ложці
як кляті аристократи, здирники й картярі.
вдивляюся в це почорніле дзеркало –
бачу лиш порох на його поверхні.
відображення – випадкові, помилкові й криві.
дзеркало співає "марсельєзу" розбитим потрісканим голосом,
його слова насправді нічого не означають.
– слова. ці слова насправді означають все, що завгодно.
слова подібні до смерти: виграй чи пропади,
втікай відступаючи, відходь та захоплюй.
не виключаю, що нами неправильно керують.
а в инший час – шануйся, культивуй картоплю,
й не плюй у колодязь. може, це й є инший час.
погляньте на мене очима своєї маски:
кого ви бачите? ви вмієте читати в душах людей?
можливо, я в полоні. так, я в руках у мертвих:
чую декілька голосів. вони регочуть, варнякають,
повідають смішні історії, пригоди з життя ідіотів.
ось ми перед світанком. за ним – божевілля й смерть.
ось вони: прагнення й жаль, щоб наглядати за злочином.
колись я мав звичку: три дні не базікати перед чумою.
ні, я не мав: матиму; й тут не чума, а війна.
in another time, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
дай подумати. так, я гадаю, ти справді боїшся смерти.
так і я: надбіжить термінальна мить, коли констатую
останній удар свого серця, зафіксую останній подих,
та й подамся шукати нового житла собі:
найближче тут – пекло, та, як побачу в ньому
диявола з хвостом, злякаюся, й резонно
віддам перевагу прекрасним пречистим святим небесам.
знай: ця остання подорож – не така, як земні: навряд чи
придбаєш собі квитка на ексклюзивне місце;
навряд чи підкупиш вхідний непідкупний контроль тощо.
вигоди цієї подорожі так само, й як пункт призначення,
визначаються тим, до чого допровадиш земне життя.
не марнуй часу на марниці. ти знаєш, про що кажу.
не вділяй ні хвилини слуханню балачок про нікчемні речі.
не марнуй. всі ці люди хочуть, щоб ти була, як вони:
ніякою. це – страшне: набагато гірше, ніж смерть.
всі ганяються за грошима, щоб купити собі – що?
душу вони продали; за гроші її не відкупиш.
так само ганяються й за показним святенницьким благочестям.
– навіщо воно, фальшиве, смішне та неправдоподібне?
ти ганяєшся – я не знаю, за чим ти, дитино, ганяєшся.
не ганяйся, однак, ні за чим – ясно? он хтось придбав
чиєсь полотно за триста мільярдів доларів –
побажай йому тижня щастя, а тоді – не шкода й померти.
всі запитують: вуйку, а коли ми всі помремо?
відповідаю: ви всі можете вже й сьогодні.
а ми сидимо тут на цьому олімпі голодні,
винаходимо, як загадано, для нащадків нове письмо.
привид ходить поміж нами з темними словами.
memento mori! carpe diem! дитинко, запам'ятай:
є речі й страшніші за смерть. ми не марнуємо часу,
а ти? коли ти приходиш до церкви, а двері замкнені,
то – не церква. не бий там вікон і не цілуй замків:
краще знайди причину й мету свого існування.
don't waste your time, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=wyvbjjLoRfg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
не підходь до мене зараз. я ніколи не казав,
що мене можна бачити, коли я мертвий.
залиш мене зараз, прийми свій страх,
та не приймай ще більшого: є речі,
страшніші за смерть.
слуга став господарем. ти розумієш?
навряд, та й менше з тим. мені тепер потрібно
перевірити схованку, де мої сни:
чи на місці ще дзвін, що ніколи не дзвонить,
і дівчина, що ніколи не базікає зайвого.
пробач, я сам базікаю. зараз ми не самі.
невже твої кістки досі не б'ють на сполох?
невже ти нічого не чула, щоб викопати скарб?
до влади прийшли побиті цвіллю зелені собаки –
ми шепочемося про це, та все таємною мовою:
незаслужене має першорядне значення;
незчисленні кістки чекають на свій підрахунок;
нашим почесним гостем буде великий воєначальник
з ворожою кров'ю, що тектиме у нього по пальцях.
нехай вони всі помруть; нехай вони втратять
згідно з законом все, та нехай не бачать,
що вони втратили: вирвіть їм очі, – я
не бачу в цьому нічого поганого. зроби їх сліпими.
буде так: ми зробимо все необхідне,
і ось ми прийшли! а з нами – чума та війна.
ось ми ті, що вийшли з вашого лігва,
а тепер повернулися перед світанком. тямте:
ви не можете цього збагнути. ми звемося людьми,
але ми не причетні, люди, до ваших нелюдських злочинів.
що вдієш? отруєний вашими поганими намірами,
нам не подобається світ, який ви збудували;
тепер ми його зруйнуємо, він впаде вам на ваші голови.
заподій їм швидкої смерти – чи, коли схочеш, повільної.
можеш зробити їх перше сліпими, щоб не бачили тих страхів,
а потім, я припускаю, ти станеш достатньо жорстокою.
– повиривай з них хребти, порозбивай їм голови.
нехай вони волають перед смертю,
нехай на тебе кидають тисячами гарні слова –
ті слова ти розіб'єш одним лиш простим запитанням:
яким? я не знаю. ми знищимо їх усіх.
ми прийдемо, як ракети-провісники армагеддону;
ми підпалимо їхню заздрість, жадобу й підлоту так,
що вони вибухатимуть, мов бомби, одне за одним,
і кожен той вибух спустошить гектарів 100, як не 1000
make 'em blind, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2020
бачиш, он на тлі вечірньої заграви
пекельна чорнота? то невідворотно
йде назустріч ночі диявольська кіннота.
наші шаблі блищать, наші списи палають,
нас вінчають славою блискавка та грім.
ми, похмурі, вмотивовані і цілеспрямовані,
в майбутнє дивимося весело й жорстоко:
смерть – звичайний спосіб нашого життя;
битва, убивство, злочин – наші постійні жадання;
війна заради війни – наш основний інстинкт.
тут ми були, й незабаром тут будемо знов.
нам цікаво пролити ще й вашу,
вороги, боягузливу кров.
ви накреслили нам цю безглузду червону лінію
ми переможемо вас під покровом нічної імли.
– вшануйте кінноту!
що це? наші начальники завили, немов вовки:
чуємо кров і смерть! будьмо напоготові! –
і ось ми вже рубаємо когось, немов капусту,
на полі селянському, потом рясним умиваючися.
такі-то наші, браття, клопоти земні!
нічого свого не маємо, тільки коня та зброю,
а ще – нашу славу, що летить ген далеко попереду:
готуйтеся, гречкосії, тепер ми йдемо до вас.
а готуватися треба: не плуги на мечі перековувати,
а вчитися бути чемними. ми не гнемо колін –
доведеться зігнути вам; ось ми: страшні, як негода!
вшануйте кінноту, врятуйте свій урожай.
це – не жарти, але ми вбиваємо зі сміхом;
зі сміхом і помираємо, та це вже – правдивий жарт.
хто ще, як ми, володіє нашим мистецтвом?
хоч би як, ми зробили це знов досить-таки непогано.
над полями, всіяними трупом;
над скаліченими, скореними, вмиротвореними ворогами
ми встановили, стоптавши чужі прапори,
нашу минущу славу. ваші діти її зруйнують.
а ми вже рушили далі, ми – прапороносці пекла.
радійте, бо наше пекло слідом за нами не йде.
війна заради війни – те, що нам дано, мов дітям,
забавою для забави. чекайте армагеддону,
бувайте. слава кінноті!
war for war, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2020
не можу повірити. мені не вірять.
а я не брехав навіть про це.
в наш час ніхто не вміє мислити глобально,
і наша брехня стає поцілунком кохання.
та я не хотів би такого:
я справді хотів закохатися,
як тепер.
жінка шиє білий саван,
її діти спустошують світ.
якби ти лиш повірила,
що можеш померти й ти,
я міг би тебе зараз переконати,
що цього не буде: занадто коштовні зорі
квітнуть в твоїх очах.
якби ти лиш здогадалася,
що ти – безневинна жертва,
ти була б, як тепер, скептичною
і холодною, мов антарктичний лід.
може, я ще не знаю, чому ти сидиш, як мертва,
не біжиш стрімголов готувати обід.
бачу твій біль. він на тобі, як одяг
улюблений, гарний, зручний.
якщо ця отрута в тобі пошириться,
якщо розтечеться, увінчана знаком каїна,
ніхто вже не зможе тебе позбавити
цієї депресії, як я тепер
sacrifice, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2020
слухай мене, слухай мене, слухай мене.
вітер війне, сум прожене, горе засне.
бий в барабан, бий в барабан, бий в барабан.
синій туман, я маю план, ляж на диван.
сьогодні демони у мене в голові.
якщо це не так, значить, це так. стережися.
якщо це неправильно, це вже погано.
стіни то плачуть, то тихо зітхають,
то грізно бурмочуть, то мирно шепочуть.
то знов зарегочуть. чого вони хочуть?
йди к бісу, йди к бісу, йди к бісу.
я тобі набрешу, а ти розваж.
виведи з лісу, виведи, виведи з лісу,
дай руку, я тут. читай "отче наш".
сьогодні ангели в моєму серці.
обіцяй і виконуй. чому так темно?
ніщо не буває таким, як здається, дитино.
ось моє серце: там ангели
справляють велике свято.
скажи моє ім'я, скажи моє ім'я.
не бійся, не бійся, я знаю.
куди ми йдемо? занадто швидко.
я з тобою, не швидко. я твій, ти моя.
сьогодні монстри в моїх очах –
я не знаю, як їх прогнати.
світ, здається, захопили чужі,
й сперечаються поміж собою,
кому з них належить британія.
кошмарні видіння, жах, маячня:
всі мої сни – про тебе
devils, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=vJacPJ_0hdI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2020
ми носимо не ваші імена, та приходимо саме до вас.
ми – володарі гри, в яку ви ніколи не грали.
ми приносимо вам ясне весняне пообіцяне сонце,
ми приходимо з золотим, як сонце ясним, пістолетом.
називайте нас вашими дітьми, пропонуйте нам скласти зброю.
сваріть нас, грозіться й пхикайте там у кутку навколішках.
ви породили зневагу, ми глузуємо з вас безсоромно.
ми змусимо вас тремтіти й труситися, й робити собі сеппуку.
ми керуємо цим дирижаблем! курс на космос, не треба овацій.
ми вивчили всю рекламу, ми скупили всі ваші сни.
ми зробимо з вас невинні жертви гніву й презирства,
вас труситиме і пресуватиме наша містична сила.
так, ми – ті, що приносять тривогу, страх і тремтіння.
ваші скляні серця тріснуть, як на картинці.
ваші мізки перемішаються, й почнуть гарячково мислити –
це стане для вас цілющим шоком від недоумства.
чим же ви нам віддячите? ми думаємо, нічим.
але ви, якщо ваша ласка, можете всі померти.
жартуємо. ми – королі злочину, жарту й азарту.
ми навчимо вас ходити по грані й ковтати ножі.
а коли хто не схоче, для тих маємо рокенрол.
це – особливий, сильний, надзвичайно дієвий засіб.
просто заради бізнесу, а може, й заради бога
завжди напоготові збиткуватися з ваших трупів
we bring the shake, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020
тепер ми спиною до спини – як ти ще бачиш мене?
гаразд, коли ж я побачу ту зброю, що ти ховаєш?
так, я не можу рухатися, доки не заспіваю.
втомився гребти ці гроші, вже не витримують нерви.
дайте мені де сісти, а насправді хочу лягти.
як то мене не видно? я саме той, про кого
ваші плітки й пересуди. візьміть генеральний план
– я там по центрі, охоплений димом та полум'ям.
як? мене й не чутно? я волаю на всі горлянки,
й то було б дуже смішно, якби то було даремно.
йди за мною, не рухайся. ні, не виконуй наказів.
коли ти покажеш зуби? не зупиняйся ні перед чим.
я бачу, що я не глухий. я бачу тебе, не бійся.
ми будемо там за два роки, а потім – мабуть, за день.
ні, ти не бачиш мене: я потрапив в скрутні обставини.
так, я впав у якусь залежність, лиш не питай в яку.
не чуєш – дерися нагору, дзвони у всі свої дзвони,
не чуєш? – не страшно. буває мені й журитися –
тоді я мовчу, й сподіваюся лиш на твою здогадливість.
тепер вже можна сказати впевнено: я – не я.
зараз я – тут, а завтра – не знаю, ким я там буду.
навіть якщо ти – зоряний крейсер, я не подам у відставку.
переверни мене, бо я не вмію танцювати.
стій рівно, ця річка – рубікон для таких байдарок.
ти не чуєш? впади на палубу, мій літак пролітає низько.
бачиш? я пролетів. я ж казав, це – ніколи не злочин.
нехай ти цього й не бачиш, на африку впав туман
I'm your man, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020
я – волоцюга. я волочуся голодним порожнім морем.
на землі вже немає кого рятувати,
мене там ніхто не врятує.
мене морозять люті зимові бурі;
літо згоріло живцем, попіл пішов під воду;
жодна жива душа повз мене ще не пробігла.
ці острови, де я був – безлюдні, безплідні й голі.
не розумію, чому там стільки розтрощених кораблів.
я ходив там, прогулювався – нема кого взяти за руку,
не чути живих голосів, нема з ким поговорити,
тільки стій та дивися, як розтоплене сонце тече,
деформоване від гравітації, в ненажерливе чорне море.
сам перед смертю за тисячу миль від дому,
почуваюся, як ніколи, знищеним та розбитим.
трусяться руки й ноги. шукав за богом на небі –
не знайшов. цілий світ покірно
потопає в холодній смерті.
залиш мене, моє життя. навіть не хочу торкнутися
твоєї руки на прощання. не втішай, не цілуй: йди геть.
можеш вмити мене сльозами. я потонув назавжди, –
лишається тільки плакати за тисячу миль від дому.
сам у безмежному чорному холодному, трясця, морі.
я навіть звернувся до бога, та той відвернувся й мовчить.
що мені ще робити? я розбився, як ті кораблі біля берега
на острові, де я був: чи то проклятих, чи приречених.
не знаю насправді чому так кажу, та я загубився в озоні.
озон викликає отруєння, галюцинації, смерть.
ти справді за мною плачеш? я дуже тебе кохаю!
смерть забирає мене, пора помирати мовчки
lost in the ozone, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=3qChOnZk7es
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2020
застрель мене, якщо не хочеш, щоб витріщався на тебе.
коли я побачив, як ти танцюєш, я зрозумів одне:
нема чого втрачати, нікого не шкода, нічого не страшно.
твій вигляд, твій погляд з-під лоба наводять містичний жах.
якісь недоладні слова. я навіть не можу думати!
моє серце горить; ти – в серці того вогню.
чи може це бути правдою? чи можу я в це повірити?
ти ще й не знала кохання, мабуть. а може, вже й відкохала.
я знаю, що ти – погана. так, ти – дуже погана.
озирнися, й побачиш, з якими думками до тебе йду.
я знаю, знаю напевно: ти – дуже, дуже погана.
це – добре, мені пощастило. це – дуже добре для мене.
вітаю. тут палять? я просто так спитав.
ти ж знаєш, я запалю сірника хвацько об закаблука,
щоб нахабно на тебе дивитися крізь тютюновий дим.
ти так гарно танцюєш, що я вірю тобі всім серцем,
аж сльоза навернулася, бачиш, на брехливі козацькі очі.
я міг би тобі розповісти про свої заповітні бажання;
я хотів би тебе допитати про твої вже цієї ночі.
дитино, а ти не хотіла б? застосуй заборонені чари,
і обернеш мене – на кого? на якусь, одним словом, тварину.
побачиш, як це кумедно: береш ведмедя за вухо,
ведеш куди хочеш, серйозно! я почуваюся ніжним
і лютим на цілий світ. бажав би свою господиню
боронити, немов скажений, і від самого себе.
так, але ти – погана. так кажуть, та це – не так.
скажеш мені стрибати, й стрибну аж до неба, чесно.
скажи мені, щоб замовк, і то буде зовсім жорстоко:
знаєш, коли закоханий, отямитися неможливо
bad woman, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=-68Pa40-4Do
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2020
я – вбивство. ти знаєш, що то був я.
так, то був я: убивця, якого ти не побачив.
і ти розрубався впоперек, і навскоси, і вздовж,
щоб лягти, якщо пощастить, під гарним могильним каменем.
я – гострий край знаряддя вбивства, друже.
я завдав тобі смерти,
я завдав твоїй матері горя.
я – слово господнє, що здалося тобі мечем.
ти живеш, робиш гроші, вовтузишся – я покладу цьому край.
твоя голова переповнена злом – я її відрубаю.
я можу її відрубати й під тупим, і під гострим кутом –
то залежить, наскільки ти хитрий, підлий та необачний.
я – пообіцяне лезо на твою брехливу горлянку.
я – порція соли на кінчику шеф-кухарського ножа.
я, коли хочеш – сокира, що летить до твоєї пики,
ну, а так я – господень меч, його канонічна зброя.
часи, держави, цивілізації – все то, мов порох на вітрі.
я триваю одвіку довіку в сяйві своєї слави.
я – метал, я – важкий метал. ти відчуєш мене печінкою,
твої нутрощі вже тремтять. я – вогонь у твоїх кишках.
я – молот, що розбиває війська та морські армади,
я – булава, що розколює нерозумні геройські лоби;
я – тесак для шаткування ворожих країн, мов капусти,
я – господнє знаряддя, я роблю всю брудну роботу
I am the sword, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2020
вулиця палає. погроми, паніка, і нескінченний жах.
від грому пекельної музики плачуть маленькі діти.
ця ніч була, як кришталь, а стала,
як кришталь, що розбився. ніхто не знає,
як це приємно: реготати на всю горлянку,
й топити цей добропорядний світ в хаосі.
я – опівнічний змій, я вкраду ваших дітей,
спалю ваші житла, і позбавлю вас віри в поліцію.
тут і вдалині місто у вогні.
поглянь, як яскраво горять будинки!
хто будував це місто? його руйнування здійсниться
як ланцюгова реакція за принципом доміно.
я не знаю, чи ви вже знаєте ваше прекрасне майбутнє;
я не знаю, як вам сподобається той, що невдовзі прибуде,
похмурий небесний гість на мертвому коні,
пан вогнепацький-паливода.
море вогню за вікном; в коридорі – завали з трупів.
трупи гризуть перелякані розгублені пацюки.
хтось наполегливо гримає в двері: то неминуча смерть
проситься колядувати.
увійшов маленький хлопчик, озброєний, як пірат.
в нього замість одного ока – поламаний цифеблат.
за п'ять до опівночі! пізно. йшов би ти спати, хлопче.
думаєш, ти мене вб'єш? шановний, не будьте клоуном.
насправді тобі пощастило: завтра не йти до школи.
я – директор цілого цирку, ти не помреш ніколи.
авжеж, бо я знаю: я бачу не так, як ви.
в тебе на шиї сидить демон без голови.
дитино, доповідаю: той хлопчик вже мирно спить,
я його заспокоїв. не віриш? ну, то здурій, як всі,
порубай мене сокирою і згодуй собакам.
хіба я один, хто гуляє парком під час пожежі?
знай: я швидше спалю цілий світ звідси до антарктиди,
ніж дозволю тобі хоч на мить вважати мене брехуном.
я – невразливий, несмертний. я спричинив це все.
я почуваюся богом. думаю, все так і є насправді.
треба зробити об'яву народові. скинь з мене ці кайдани.
мій народе, увага! слухай! я – голос розбитих небес.
цей голос повинен довести мій народ до тваринного стану.
я покажу вам, як цей брехун, вивернутий навиворіт,
стане моїм пророком, вашим провідником
burner, motörhead
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2020